Опришки. Народні борці проти феодального й національного гноблення в Галичині, на Закарпатті й Буковині. Назва, як гадають вчені, походить від латинського слова «opressor» (нищівник, утискувач) і пов'язана з тим, що вони громили й утискували шляхту, орендарів,, багатіїв, католицьких та уніатських священиків і ченців. Уперше опришків галицького походження згадує документ 1529 р. Вони базувалися в основному у Карпатських горах. Мали підтримку з боку місцевого населення, бо захищали його від експлуататорів, магнатів і шляхти, а також від утисків католицького й уніатського духівництва. До загонів сходилися викинуті з суспільства люди: кріпаки-втікачі, визискувані феодалами й багатими майстрами міські ремісники, слуги та інша біднота. Звичайно опришки, як і гайдамаки, починали свої дії навесні й продовжували їх до осені. Виступали невеликими загонами, застосовуючи партизанську тактику несподіваних нападів. Прекрасно знали місцевість. Намагалися уникнути боїв з регулярним військом.

Найбільшого розмаху набув рух опришків у роки Визвольної війни, коли вони штурмували магнатські й навіть королівські замки, допомагали козакам Б. Хмельницького. Так, 1653 р. пліч-о-пліч з полками українського гетьмана воював проти польсько-шляхетського війська 2-тис. загін опришків під проводом Харачка. Вони взаємодіяли з гайдамаками у XVIII ст., особливо під час великих повстань, що охоплювали Правобережну й Західну Україну. Після загарбання Австрією Галичини й Буковини (1772—1774) опришки не складали зброї Протягом 1-ї пол. XIX ст. в Галичині, на Закарпатті й Буковині діяло понад 50 їхніх загонів. Останнім відомим ватажком опришків був М. Драгомирук, прилюдно страчений у Коломиї в сер XIX ст.

Опришківство підточувало підвалини кріпосницького ладу, сприяло боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення.