Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

§20. Італія та Іспанія в Середні віки

Країни Південної Європи Іспанія та Італія свою середньовічну історію пройшли різними шляхами. Обидві держави вели постійні війни із зовнішніми ворогами, обидві переживали часи розквіту й занепаду. Наприкінці Середньовіччя Іспанія була згуртованою єдиною державою із сильною королівською владою, а Італія залишилася багатою, але політично роздробленою країною, чим приваблювала завойовників. На сторінках цього параграфа ми спробуємо пояснити, чому історія склалася саме так.

Варто повторити: §7, 14.

1. Розквіт і занепад Сицилійського королівства.

Ми пам’ятаємо, що Сицилійське королівство виникло в 1130 р. на півдні Італії у результаті завоювань норманів. Правителі королівства поширили свою владу на весь південь Апеннінського півострова. Особливого розквіту й могутності Сицилійське королівство досягло за правління Фрідріха II Штауфена (1197—1250), що став у 1212 р. імператором Священної Римської імперії. У своїх італійських володіннях Фрідріх II установив одноосібну владу, намагаючись не допустити роздробленості держави. Він наказав зруйнувати замки всіх великих феодалів. Король-імператор утримував сильне наймане військо із сарацинів, які без вагань захищали його інтереси. Фрідріх II обклав підданих податками, загнав селян у ярмо кріпосного права.

Фрідріх II продовжив справу свого діда Фрідріха Барбаросси та не припиняв війни з містами Північної Італії і папською державою (про те, як виникла папська держава та що вона собою являла, ми дізнаємося з §23). Він мріяв підкорити своїй владі всю Італію і відновити Римську імперію (рис. 2). Імператор потребував підтримки німецьких князів, надавав їм усілякі пільги, поглиблюючи цим роздробленість Священної Римської імперії.

У XIV ст. Сицилійське королівство втратило колишню могутність і опинилося під владою іноземних держав.

2. Міста Північної Італії в XI—XV ст.

В XI—XIII ст. Північна Італія належала до найрозвиненіших країн Європи. Вільні й незалежні міста, у яких затвердилася республіканська форма правління, приносили Італії величезні багатства й славу. Тут процвітали сильні торговельні республіки Венеція, Генуя і Піза, що розбагатіли на морській торгівлі. Флоренція та Мілан справедливо вважалися найбільшими ремісничими й фінансовими центрами всієї Європи. Спільними зусиллями італійські міста протистояли натиску німецьких імператорів.

Містам рідко вдавалося домогтися єдності, адже вони вели між собою постійну боротьбу. Наприклад, могутні торговельні республіки Венеція та Генуя прагнули захопити у свої руки торгівлю з найбагатшими країнами Сходу. Венеція підкорила острови Егейського моря. Її фортеці на Кіпрі й Криті, а також величезний флот контролювали торговельні шляхи із країн Близького Сходу. Генуя закріпилася на північному березі Чорного моря. Генуезькі колонії Тана, Кафа, Судак, Чембало успішно торгували із Золотою Ордою, землями якої пролягав Великий Шовковий шлях із Китаю.

Рис. 1. Відбиток печатки Фрідріха II. Напис на печатці: «Фрідріх, Божою милістю цар римлян і вічний Август і король Сицилії»

Рис. 2. Священна Римська імперія у XIII ст.

Рис. 3. Вежі генуезької фортеці Чембало (нині Балаклава, Крим)

Рис. 4. Флоренція. Середньовічна гравюра

Не було єдності і всередині міст — тут точилася запекла боротьба за владу. Серед патриціанських родів виділилися могутні клани, що поєднували кілька заможних родин. У деяких випадках політична боротьба кланів переростала у вендету — кровну помсту до остаточного знищення супротивника. Ця боротьба послаблювала міста й викликала невдоволення інших жителів країни.

У Венеції владу в місті контролювали багаті купецькі родини, що входили в «Золоту книгу». Серед тих, хто згадувався в цій книзі, вибирали дожа — главу республіки, який управляв Венецією протягом року. У Флоренції владу захопили сім «старших» цехів. Населення поділилося на «жирний» та «худий» народ.

Із Флорентійської хроніки (XIV ст.) про повстання чомпі

20 липня 1378 р. у місті почалося повстання, яке підняв «худий» народ, тобто чомпі. Вони кинулися до палацу, а пріори (члени міської ради) у страху розбіглися по домівках. Чомпі ж взяли палац, спалили виборчу урну, скликали загальноміські збори і призначили Мікеле ді Ландо, чесальника, гонфалоньєром (прапороносцем) справедливості.

...Цей «худий» народ рушив через усе місто, підпалюючи й розграбовуючи будинки, особливо заможних городян. Чомпі ходили містом із вінками з оливкових гілок на головах, голосно кричали, шаленіли і чинили помсту. І не було нікого, хто б наважився виступити проти них, через їхню величезну кількість і нещадність. І багато добрих городян тікали й ховалися в потаємних місцях.

? 1. За текстом повідомлення з'ясуйте, кому співчуває автор Флорентійської хроніки. 2. Чому пріорам не вдалося придушити повстання чомпі? 3. Проти кого спрямував свій гнів «худий» народ Флоренції?

Рис. 5. Сторінка Корану з Андалусії

Рис. 6. Морський похід сарацинів на Сицилію. Середньовічна мініатюра

Щоб установити порядок і спокій, потрібна була «сильна рука», влада однієї людини, яка б управляла в інтересах міста, а не окремих груп населення. Багато міст стали запрошувати правителів-воєначальників «зі сторони». Вони управляли містом протягом чітко встановленого проміжку часу — півроку або рік. Найбільш рішучі з них захоплювали владу й правили довічно. Так в Італії з’явилися тирани, значна кількість яких зробила свою владу спадкоємною. Таким чином в Італії виникла незвична форма монархії.

Тирани здійснювали велике будівництво, забезпечуючи роботою городян багатьох спеціальностей. Нескінченні пишні свята супроводжувалися роздачею вина й хліба міській бідноті. Війни із сусідніми містами й державами збагачували тиранів і міську верхівку. До найбільш відомих і могутніх тиранів належать родини Вісконті в Мілані й Медічі у Флоренції.

Нескінченні виснажливі війни міст-держав із зовнішніми й внутрішніми ворогами зберегли політичну роздробленість Північної італії.

3. Завоювання Іспанії арабами.

У V ст. на території Піренейського півострова виникло Королівство вестготів і вандалів — одна з найбільших держав Європи того часу. Його історія, як і решти варварських королівств, виявилася нетривалою. У 711 р., подолавши Гібралтарську протоку, на територію півострова з Північної Африки вдерлися загони арабів. У Європі їх називали маврами або сарацинами. У першій великій битві вестготи, незважаючи на те, що вони кількісно переважали своїх ворогів, були розбиті. Через три роки араби захопили всі великі фортеці королівства. Ми

Рис. 7. Палац кордовських халіфів Альгамбра. Сучасний вигляд

Рис. 8. Мусульманські астрономи. Сучасний малюнок

пам’ятаємо, що подальше просування маврів у Європу зупинив у 732 р. майордом Франкського королівства Карл Мартелл у битві під Пуатьє.

Під час завоювання Піренеїв у VIII ст. араби захопили більшу частину півострова, залишивши християнським державам лише території на крайній півночі країни та в гірській Астурії. Завойовану країну араби назвали аль-Андалус («країна вандалів»), Андалусія.

Деякі місцеві жителі прийняли іслам. Їх називали ренегадо. Інші зберегли вірність християнству, але всі були зобов’язані знати арабську мову. Навіть Євангеліє довелося перекладати арабською мовою. Арабське завоювання Іспанії змінило хід історичного розвитку цієї давньої країни. На довгі віки вона стала частиною арабо-мусульманської цивілізації.

Андалусія перетворилася на одну з найрозвиненіших, найбільш населених і заможних частин Європи.

4. Кордовський халіфат.

У 758 р. на завойованих арабами землях виникла самостійна мусульманська держава із центром у Кордові. Пізніше правителі цієї держави почали називати себе халіфами. У X ст. влада кордовських халіфів досягла небаченої могутності. Навіть правителі християнських держав були змушені визнати себе данниками мусульман.

Нові володарі принесли із собою високу культуру й перетворили Іспанію на найбільш красиву, впорядковану й населену країну Європи. За планами, створеними досвідченими зодчими, вони прагнули побудувати чудові міста, яких ця частина світу не знала від часів римлян. Мусульмани створили ефективну систему зрошення й отримували високі врожаї. Маври вирощували невідомі раніше культури: рис, гранат, цукрову тростину, розвивалися виноградарство й виноробство.

Рис. 9. Перемога християн над маврами в битві під Лас-Навас-де-Толоса в 1212 р. Мініатюра XIII ст.

У X ст. столиця халіфату Кордова була найбільшим містом Європи з населенням у півмільйона осіб, що для Середніх віків було неймовірно багато. Тільки Константинополь міг змагатися з Кордовою у своїй могутності й величі. Арабські купці з Андалусії торгували з усім цивілізованим світом того часу.

Мистецтва й науки досі не знали такого розквіту під небом Іспанії. Система освіти із широкою мережею шкіл давала можливість здобути необхідні знання. У Кордові був свій університет. Талановиті письменники вдосконалили багату й звучну арабську мову, і тепер нею можна було передати найтонші відтінки почуттів.

У VIII—XI ст. арабська іспанія переживала період розквіту.

5. Реконкіста.

Мусульмани не втрачали надії розширити свої володіння в Європі. Наприклад, халіф аль-Мансур у Х ст. здійснив 57 походів проти сусідніх християнських держав. Незважаючи на багатство й могутність арабів, в Іспанії ні на мить не припинялася боротьба за повернення втрачених земель і вигнання ворога. У 1085 р. у маврів відібрали Толедо — давню столицю Вестготського королівства. Виникло кілька християнських держав, серед яких виділялися Кастилія, Арагон, Леон і Наварра. По всій Іспанії зводилися рицарські замки й фортеці, які були оплотом боротьби з маврами.

У 1212 р. у грандіозній битві об’єднані сили іспанських держав розгромили арабське військо. Могутність арабів була підірвана назавжди. Один за одним християни здобували центри давньої арабської культури — Кордову, Севілью, Кадіс.

Середньовічні християнські держави Піренейського півострова виникли в ході Реконкісти — зворотного відвоювання іспанцями земель в арабів.

Рис. 10. Реконкіста у VIII—XI ст.

? За допомогою умовних позначень установіть, як змінювалася територія мусульманських держав в Іспанії у XII, XIII і XV ст.

Успіхи Реконкісти стримували міжусобні війни, які іноді спалахували між християнськими державами Іспанії. У 1467 р. був укладений шлюб арагонського інфанта Фернандо II зі спадкоємицею Кастилії Ізабелль I. Династична унія об’єднала найсильніші на півострові королівства Арагон і Кастилію. У 1492 р. єдине Іспанське королівство завоювало Гранаду — останній оплот маврів на Піренейському півострові. Багатовікова Реконкіста була переможно завершена.

Запитання й завдання

1. Якими заходами Фрідріх II зміцнював Сицилійське королівство? 2. Що спільного в політиці Фрідріха I і Фрідріха II щодо Північної Італії? 3. Чому в північній частині Італії не утворилася єдина держава? 4. Коли і яким чином арабам вдалося завоювати значну частину Піренейського півострова? 5. Чому Кордовський халіфат вчені вважають однією з найбільш розвинених і сильних держав Європи в Середні віки? 6. Що таке Реконкіста? 7. Чому Реконкіста тривала аж 800 років? Які події XV ст. дали змогу завершити відвоювання іспанських земель у маврів? 8.* Чим влада тиранів північноіталійських міст відрізнялася від влади королів?