Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Бойко - Нова програма

Тема 2. Мікронезія, Меланезія, Полінезія

§ 31. МІКРОНЕЗІЯ, МЕЛАНЕЗІЯ, ПОЛІНЕЗІЯ

• Пригадайте з курсу географії материків і океанів, де розташовані Мікронезія, Меланезія, Полінезія.

• Яку господарську діяльність провадять жителі островів океанії?

Океанія об’єднує численні острівні території, розкидані у просторах Тихого океану. Розрізняють три історико-географічні субрегіони Океанії — Меланезію, Мікронезію та Полінезію. Кожний з них має природні, соціально-економічні та культурні особливості.

МЕЛАНЕЗІЯ. Меланезія охоплює простір на північний схід від Австралії, від острова Нова Гвінея на заході до островів Фіджі на сході площею 940 тис. км2. На політичній карті Меланезії — чотири незалежні держави: Вануату, Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови та Фіджі, заморська територія Франції — Нова Каледонія. Усі держави є молодими і здобули незалежність на хвилі деколонізації у ХХ ст. Острови мають здебільшого вулканічне походження, Нова Гвінея — материкове. Більша частина Меланезії розташована між екватором та Південним тропіком, тому клімат вологий і жаркий. На островах, густа мережа коротких, але доволі повноводних річок. В екваторіальній частині Меланезії поширені вічнозелені вологі тропічні ліси. Південніше переважають мусонні ліси та савани. Меланезія має кращі запаси мінеральних ресурсів порівняно з іншими частинами Океанії. Так, у Папуа-Новій Гвінеї є поклади золота, міді, нікелевих, кобальтових і молібденових руд, невеликі поклади нафти і газу. У Вануату є незначні запаси золота і марганцю, на Фіджі — поклади олова, міді, цинку, коштовних металів, залізистих пісковиків, а в Новій Каледонії сконцентровано 25 % світових запасів нікелю.

Світ у просторі й часі

Держави Меланезії

Держави Меланезії мають незрілі політичні інститути. Так, Фіджі зазнала чотирьох державних переворотів (двох у 1987, у 1997 та 2006 рр.). Етнічні зіткнення на Соломонових островах (1998—2003 рр.) змусили державу звертатися по іноземну допомогу для врегулювання ситуації. Папуа-Нова Гвінея пройшла через конституційну кризу у 2011—2012 рр. Вануату, поряд із сучасними формами врядування, зберігає інститут вождів, які, попри відсутність формальних владних повноважень, на місцевому рівні користуються не меншим авторитетом, ніж офіційна влада.

Населення регіону становить 6,5 млн осіб. Корінні мешканці належать до негроїдної раси. Переважна більшість спілкується мовами австронезійської та папуаської мовних сімей. Культурно меланезійці найбільше споріднені з мешканцями островів Південно-Східної Азії. Демографічна ситуація має позитивну динаміку. Найшвидше зростає населення Соломонових Островів (20 %) та Вануату (19,5 %). Усі країни мають від’ємне сальдо міграцій, лише Нова Каледонія має додатний механічний приріст — 900 осіб на рік. У віковій структурі населення переважають люди працездатного віку, у Вануату — діти до 15 років.

Мал. 128. Острови Вануату

Наявність мінеральних ресурсів, сприятливі агрокліматичні умови для розвитку сільського господарства, а також запаси риби та морепродуктів у акваторіях прилеглих морів та океану дають змогу країнам Меланезії брати активну участь у міжнародному поділі праці. Важливим ресурсом для розвитку є також рекреаційний потенціал мальовничих островів, оточених кораловими рифами. Водночас економічне зростання субрегіону стримують невеликий розмір держав, обмеженість енергетичних ресурсів, архаїчні форми ведення сільського господарства і низький рівень технологічної оснащеності.

У структурі господарства переважають первинний і третинний сектори, промисловість розвинена слабко — виробництво окремих видів харчових продуктів, одягу та взуття. Головною сферою зайнятості населення є сільське господарство з переважанням натуральних форм. Експортне значення має виробництво пальмової олії та кокосової койри. Традиційним промислом є рибальство. Країни Меланезії мають потенціал для розвитку видобувної промисловості. У Папуа-Новій Гвінеї ведеться незначний видобуток міді, золота і нікелю. Золото також видобувають на Фіджі та Соломонових Островах, значні запаси і видобуток нікелю є на о. Нова Каледонія. Додатковим джерелом надходжень є традиційні ремесла: вироби ткацтва, виготовлення ритуальних масок, амулетів, прикрас із морських мушель відображають давні мистецькі традиції та користуються попитом у туристів. Туризм є найбільш динамічною сферою. Коштом іноземних інвесторів будуються сучасні курортні комплекси з можливостями пляжного відпочинку, дайвінгу, вітрильного спорту тощо.

Найбільш розвинену економіку в регіоні має Нова Каледонія. Завдяки унікальним запасам нікелевих руд ця територія є п’ятим у світі їх постачальником. Як заморське володіння, вона отримує фінансову і технічну допомогу Франції. Друга за рівнем розвитку у регіоні економіка належить Фіджі. Економіка цієї країни також має вузьку спеціалізацію — провідним джерелом надходжень є туризм. Найбільшою за абсолютним розміром економікою Меланезії є Папуа-Нова Гвінея. Окрім видобувної промисловості, країна виробляє на експорт — каву, чай, копру. Незначний за розмірами вторинний сектор виробництво цукру, каучуку, цементу, одягу, паперу, сірників, морозива, м’ясних консервів, соків, меблів та фарб. Господарство Соломонових Островів тримається на виробництві копри та пальмової олії, рибальстві й туризмі. Є незначний видобуток золота. Подібну структуру економіки має і Вануату. Сільське господарство країни спеціалізується на випуску копри, какао і яловичини. Країна експортує деревину. Важливими джерелами надходжень є рибальство, туризм, а також офшорна банківська діяльність.

Таблиця 30

Соціально-економічні показники країн Меланезії (дані за останній доступний рік)

Країна

ВВП (млн дол. США)

ВВП на душу населення, дол. США (ПКС)

Індекс розвитку людського потенціалу

Вануату

837

2 700

0.597

Папуа-Нова Гвінея

23 617

3 803

0.516

Соломонові Острови

1 273

2 145

0.515

Фіджі

5 054

9 857

0.736


МІКРОНЕЗІЯ. Цей субрегіон простягається на північ від Меланезії. Він охоплює близько 2100 островів із сумарною площею суходолу 2,7 тис. км2 й акваторією океану у 7,4 млн км2. Серед найбільших архіпелагів — Каролінські, Маріанські, Маршаллові острови, архіпелаг Гілберта, також острови Науру та Гуам. Більшість островів є невеликими за розмірами, вулканічного та коралового походження. В основному атоли. Субрегіон розташований між екватором і Північним тропіком, тому для нього характерні цілорічні високі температури повітря зі зменшенням зволоженості у північному напрямку. Найбільш посушливий період триває з грудня по червень. Острови коралового походження практично позбавлені запасів прісних вод. Невелика висота над рівнем моря не дає змоги сформувати достатню товщу порід для накопичення в них води для струмків. Водотоки є в основному на вулканічних островах. Джерелом питної рідини на заселених атолах є або злегка солонувата вода, що міститься у «лінзах» — скупченнях дощової води у верхньому шарі пористих порід над солонішою морською водою, що насичує нижчі породи, а також сік кокосових горіхів (так звана кокосова вода).

Надра мікронезійських островів бідніші на корисні копалини. Головним мінеральним багатством є фосфорити, що утворюються на давніших коралових островах, де впродовж багатьох років акумулювалися шари пташиного посліду (гуано), насиченого фосфором. Три так звані великі фосфоритні острови — Науру, Банаба (Республіка Кірибаті) та Макатеа (Французька Полінезія). Більшість цих покладів було вичерпано вже у ХХ ст. На політичній карті Мікронезії вирізняються п’ять суверенних держав — Кірибаті, Маршаллові Острови, Науру, Палау та Федеративні Штати Мікронезії, а також дві залежні території США — Північні Маріанські Острови та Гуам. Усі суверенні держави здобули незалежність у другій половині ХХ ст. Кірибаті раніше була колонією Великої Британії, Науру — Великої Британії, Австралії та Нової Зеландії, тоді як Маршаллові Острови, Палау та Федеративні Штати Мікронезії належали США.

Таблиця 31

Соціально-економічні показники держав Мікронезії

Держава

ВВП (млн дол. США)

ВВП на душу населення, дол. США (ПКС)

Індекс розвитку людського потенціалу

Кірибаті

186

1 958

0,588

Маршаллові Острови

199

3 436

0,738

Науру

182

11 995

0,721

Палау

321

16 472

0,788

Федеративні Штати Мікронезії

329

3 392

0,638

Населення Мікронезії охоплює багато етнічних спільнот, що формує особливу мікронезійську культуру, яка є сплавом меланезійської та філіппінської. Є невеликі громади мешканців європейського та азійського походження, які переселилися сюди за часів колонізації. Демографічна ситуація суттєво різниться між країнами: населення швидко зростає на Маршаллових Островах та в Кірибаті (понад 11 %). Натомість у Науру та Палау кількість населення майже не збільшується.

Можливості для економічного розвитку держав і територій Мікронезії доволі обмежені. Доступними для активного використання є природні багатства, переважно біологічні ресурси океану. Більшість держав заробляють тим, що продають іншим країнам право на промисловий вилов риби в акваторіях своїх виняткових економічних зон. На островах поширені прості форми натурального сільського господарства, зокрема вирощування бананів, батату, кокосової пальми. На окремих островах розводять свійську птицю. Зберігаються традиційні промисли — ткацтво, виробництво прикрас і ритуальних предметів тощо. Головною туристичною принадою Мікронезії є можливості дайвінгу та огляду коралових рифів і затонулих кораблів часів Другої світової війни. Район є популярним серед шанувальників вітрильного спорту. Найкраще туризм розвинений у Палау, куди щороку приїздять тисячі туристів, переважно з Японії, Тайваню та США. Найбільш різноманітною є економіка Маршаллових Островів. Вона охоплює як традиційні види сільського господарства і ремесел, так і сучасні види економічної діяльності третинного сектору і окремих виробництв харчових продуктів, одягу, взуття. Мікронезія має особливо тісні політичні та економічні зв’язки із США, острови напряму залежать від різних форм допомоги американського уряду. Крім того, значна кількість громадян цих країн працює на основній території США, і переказані членам родини заробітки становлять значний обсяг доходів їх населення. Найбіднішою державою у регіоні є Кірибаті, найрозвиненішою — Палау. Найвищий рівень життя мають Гуам та Північні Маріанські Острови.

ПОЛІНЕЗІЯ. Цей субрегіон Океанії об’єднує острівні території у межах «Полінезійського трикутника»: Гаваї, Нова Зеландія та острів Пасхи. Площа суходолу Полінезії становить лише 26 тис. км2 (без урахування Нової Зеландії), проте за охопленням океанічних просторів вона більша за Мікро- та Меланезію разом узяті. Більшість архіпелагів — це вулканічні острови, довкола яких утворилися коралові рифи, формуючи групи атолів. Виняток становлять острови Нової Зеландії та Норфолк, що є частинами давнього затопленого суходолу. Більшість островів розташована у тропічних та екваторіальних широтах, тому клімат жаркий вологий та сезонно вологий. Більша частина Нової Зеландії лежить у межах помірного кліматичного поясу.

Полінезія є ареалом поширення полінезійської культури. Головними її ознаками є спільність мов, що належать до полінезійської підгрупи австронезійської мовної сім’ї, спільні риси релігійних вірувань, побуту і суспільного розвитку. Розрізняють два підтипи полінезійської культури. Народи Західної полінезїі (Тонга, Ніуе, Самоа, Тувалу) проживали порівняно великими спільнотами і мали сформовані інститути сім’ї, судочинства, грошовий обіг, торговельні відносини тощо. У Східній Полінезії (острови Кука, Таїті, Туамоту, Маркізькі острови, Гаваї, острів Пасхи) населення було більше пристосоване до життя невеликими групами на дрібних атолах і мало дещо примітивнішу соціальну організацію. Усі полінезійські народи мають спільні мистецькі традиції, зокрема ткацтво, різьбярство, виготовлення прикрас.

Нині у Полінезії сформувалися чотири незалежні держави: Нова Зеландія, Тонга, Самоа, Тувалу. Острови Кука і Ніуе — це самоврядні території у вільній асоціації з Новою Зеландією. Решта територій є залежними.

Демографічна ситуація у країнах Полінезії характеризується позитивною динамікою. Природний приріст населення становить 5—8 %. Нова Зеландія має суттєво вищі за решту країн стандарти і очікувану тривалість життя. Найбільшими за кількістю населення у субрегіоні Нова Зеландія (4,9 млн осіб) та Гаваї (1,4 млн осіб). Характер відтворення населення обумовлює високу частку людей працездатного віку, проте у більшості країн і територій через брак землі та виробничих ресурсів можливості використання працересурсного потенціалу обмежені. Тому багато молодих людей шукають роботу у розвинених країнах, передовсім США, Австралії та Новій Зеландії, і підтримують своїх родичів грошовими переказами.

Мал. 126. Нова Зеландія

Таблиця 32

Залежні території у Полінезії

Територія

Статус

Американське (Східне) Самоа

Територія США

Острів Пасхи

Провінція (спеціальна територія) Чилі

Французька Полінезія

Заморська територія Франції

Гаваї

Штат США

Острів Норфолк

Нематерикова самоврядна територія Австралії

Острови Піткерн

Заморська територія Великої Британії

Токелау

Заморська територія Нової Зеландії

Уолліс-і-Футуна

Заморська спільнота Франції

У Новій Зеландії сформувалося сучасне технологічно оснащене господарство. Вона спеціалізується на сільському господарстві, продукція якого становить левову частку новозеландського експорту. На зовнішні ринки (переважно Великої Британії, США, Австралії, Китаю та Японії) постачаються м’ясо, вовна, молоко і молочні продукти, фрукти, деревина і риба. Головну роль відіграє третинний сектор, зокрема банківська справа, туризм та обслуговування населення. Розвинені виробництва й вторинного сектору, зокрема виробництво харчових продуктів, машинобудування, деревооброблення та нафтохімія. Головним осередком промисловості та районом, де сконцентровано ділову активність, є місто Окленд та його околиці.

Решта країн Полінезії відзначається відсталим економічним розвитком. Значну частку надходжень становлять міжнародна фінансова допомога та перекази громадян, що працюють за кордоном. В окремих випадках джерелом доходів є туризм. Проте він здебільшого розвинений на залежних територіях (Гаваї, Французька Полінезія, острів Пасхи). Цікавими прикладами участі у міжнародному поділі праці є експорт Островами Кука поштових марок, Островами Піткерн — екологічно найчистішого у світі меду.

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ. Країн Океанії мають низку екологічних проблем. Це — підняття рівня води Світового океану, забруднення океанічних вод сміттям і скорочення біологічних ресурсів, виснаження покладів мінеральної сировини, брак прісної води.

Окрему серйозну проблему становить використання передовими світовими державами регіону для розміщення військових баз. Зокрема, США мають низку військово-повітряних та військово-морських баз на островах Гуам, Уейк, атолі Кваджалейн, Франція — на Таїті. Військова присутність має ще й негативні екологічні наслідки. Так, упродовж ХХ ст. США, Велика Британія та Франція проводили в Океанії ядерні випробування, зокрема на території Маршаллових Островів, Французької Полінезії та Кірибаті. Це призвело до їх радіаційного забруднення.

Таблиця 33

Соціально-економічні показники держав та самоврядних територій Полінезії

Держава/територія

ВВП, (млн дол. США)

ВВП на душу населення, (ПКС), дол. США

Індекс розвитку людського потенціалу

Ніуе

10

5 800

0.794

Нова Зеландія

215 000

44 069

0.915

Острови Кука

311

15 002

0.829

Самоа

876

5 368

0.704

Тонга

439

7 344

0.721

Тувалу

32

3 566

0,711

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте особливості економіко-географічного розміщення Океанії.

2. Порівняйте природно-ресурсний потенціал країн Меланезії, Мікронезії та Полінезії. Як це позначається на їх економічному розвитку?

3. Які держави і території входять до складу Мікронезії. Покажіть їх на карті?

4. Назвіть основні чинники, що визначають місце країн Мікронезії у міжнародному поділі праці.

5. Які види господарської діяльності визначають міжнародну спеціалізацію країн Полінезії?

6. Яке значення для регіону мають кустарні промисли і ремесла?

7*. Чи має Україна зовнішні економічні зв’язки з країнами Океанії? Які перспективи їх розвитку?

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ (ЗА ВИБОРОМ УЧНІВ)

1. Нова Зеландія — високорозвинена країна зі сприятливими умовами для ведення бізнесу.

2. Країни Океанії — регіон екзотичного туризму.