Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Протест Української Національної Ради проти рішення Ради послів приєднати Східну Галичину до Польської держави (1923 p., березня 15)

[...] Головні держави Антанти як побідники у світовій війні проголосили принцип уладження міжнародних відносин в Европі: право національного самовизначення для всіх народів. На сім праві конституював український нарід Галицької Землі в місці жовтні 1918 р. на території Східної Галичини — Західно-Українську Державу. Відтак наслідком збройного наступу Польщі допустили головні держави Антанти, щоб Польща впровадила у Східній Галичині тимчасову військову окупацію та рівночасно прирекли нам постановою Найвищої Ради Мирової Конференції в Парижі з 25 червня 1919 p., що вирішеннє державного становища Східної Галичини наступить згідно з волею населення, то значить — на основі права національного самовизначення. А українське население Східної Галичини як значно переважаюча більшість сього краю, протягом цілого часу польської окупації (1919—1923) ніколи не годилися на прилученнє Східної Галичини до Польщі але завсе й однодушно домагалося й домагається в імя національної справедливости і права національного самовизначення: визнання Східної Галичини незалежною державою вільних народів. Колиж тепер зовсім неожидано, Конференція Амбасадорів, не питаючись про волю населення та не зважаючи на постанову Найвищої Ради з 25 червня 1919, отже з очевидним нарушениям права національного самовизначення, рішила прилучити Східну Галичину до Польщі, то іменем Української Національної Ради Східної Галичини як легального представництва українського населення Східної Галичини підношу оте им проти того рішення Конференції Амбасадорів з 14 марта рішучий протест, та заявляю, що українське население ніколи не погодиться з панованнєм Польщі, домагається незалежної Галицької Держави вільних народів, та буде за неї далі боротися.