Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Передумови утворення східнослов'янської держави

Давньоруські літописи висвітлюють історію східних слов'ян лише з часу, коли вони почали розселятися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. У складеній київським ченцем Нестором близько 1111 р. «Повісті временних літ» намальовано барвисте, вражаюче історичним розмахом полотно того розселення: «Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами. а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами (від слова «дрегва», болото. — Авт.), другі сіли по Двіні й назвалися полочанами,— за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям — словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами. Ось так розповсюдився слов'янський народ, а за його ім'ям і грамота назвалась слов'янською». Процес розселення слов'ян почався наприкінці V і в цілому завершився в VIII—IX ст.

Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості, що й відбито в літописі Нестора: «Мали бо вони (племінні союзи. — Авт.) звичаї власні й закони батьків своїх і сказання, кожний свій норов». Мовлене літописцем підтверджується пам'ятками археології. Відмінності в культурі й побуті між племінними об'єднаннями так і не були подолані в часи існування Давньоруської держави та її народності (ІХ-ХІІІ ст.).

Породження родоплемінного ладу — великі й малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня — племінні княжіння. Нестор-літописець розповідає, що після смерті Кия, Щека і Хорива «почав рід їх тримати княжіння у полян». Далі він повідомляє: «А у древлян своє княжіння, а у дреговичів своє, а у словен своє в Новгороді, а інше — на Полоті, де полочани». По тому говориться про кривичів, сіверян, весь, мурому, черемисів, мордву, тобто про слов'ян і не слов'ян, що теж мали власні княжіння. Час утворення тих племінних княжінь: на півдні Східної Європи — VIII, а на півночі — IX ст.

Їх створення зумовлене виникненням приватної власності і пов'язаним з нею майновим і соціальним розшаруванням суспільства. Ті княжіння були до державними об'єднаннями, що заклали фундамент східнослов'янської державності. Вони передували першій східнослов'янській державі, що склалася навколо Києва в середині IX ст., яку умовно можна назвати Київським князівством Аскольда.

Могутність і влада глав племінних княжінь грунтувалися на розгалуженій системі укріплених поселень-градів, величезну кількість яких (по кілька сотень у кожному княжінні) зафіксувало германське джерело другої половини IX ст. — так званий Баварський географ. Частина тих градів, найперше Київ, були протомістами і у VІІІ-Х ст. перетворилися на справжні феодальні міста. Можна припустити наявність примітивного апарату влади у цих племінних княжіннях. Але в них ще не існувало соціально обособленої потомственої знаті з князем на чолі.

Своєрідність суспільного поступу східних слов'ян характеризується й тим, що племінні княжіння зберігалися ще протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава. «Світлі й великі князі» угод Олега з Візантією 907 і 911 рр. — не хто інші, як глави княжінь. Лише Володимиру Святославичу в 80-рр. X ст. удалося зламати їх владу й остаточно приєднати землі племінних княжінь до складу держави.