Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Військове товариство як новий чин неурядової старшини XVІII ст.

Термін «військове товариство» в історії козацької старшини XVII– XVIIІ ст. став самим багатозначним серед тих, що позначали неурядову старшину. Відкинемо тут його узагальнений рівень у значенні «козацтво». Залишаються варіанти різних історичних періодів, що позначали абсолютно відмінні категорії неурядової старшини козацької держави. Протягом XVII ст. звання «військовий товариш» було найвищим в ієрархії неурядової старшини й тотожним званню «значний товариш військовий». З кінця XVII ст. звання «товариш військовий» поступилося першістю «значному товаришу військовому», зійшло на полковий рівень, а інколи стало позначати навіть знатних товаришів сотень. Документи перших двох десятиліть XVIIІ ст. засвідчують використання терміну «військовий товариш» на позначення дуже різних за статусом представників неурядової старшини. Проте в старшинській ієрархії військовий товариш вже остаточно поступився значному товаришу військовому. В 20-х роках старовинне звання «військовий товариш» згадується доволі рідко й майже завжди поруч із чином значкового, рідше бунчукового товариша. Саме таке поєднання в документі старого звання (військовий товариш) і нового чину (значковий / бунчуковий) свідчить, що окремого чину військового товариша в цей час ще не було. Ставити знак рівності між товаришем військовим XVII — початку XVIIІ ст. та військовим товаришем середини XVIIІ ст. методологічно невірно. Чин «військовий товариш», що позначає частину неурядової старшини Гетьманату, з’явився близько 1740 р., і з цього часу військове товариство зайняло своє місце між бунчуковим і значковим. Так було завершено еволюцію неурядової старшини України, яка тривала близько століття.

———————

88 Окіншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. — С. 165, 170; Когут З. Російський централізм і українська автономія: ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. — К., 1996. — С. 208–224.

Опрацювання документів 20–30-х років XVIIІ ст. показало, що в той період окремого чину військового товариша не існувало. До 20-х років XVIIІ ст. бунчукові товариші потіснили в соціальній ієрархії інші категорії, й більшість значних військових прагнула отримати в той період чин бунчукового товариша. При впорядкуванні справ у Гетьманаті після смерті гетьмана І. Скоропадського, особливо з 1723 р., Перша Малоросійська колегія намагалася старшину без урядів порахувати, закріпити новими компутами й взагалі збагнути її сутність, права та обов’язки. Однозначним є те, що в документах йшлося лише про дві категорії неурядової старшини: бунчукове й значкове товариство. Саме тоді більшість значного товариства військового розподілилася між двома чинами. Такий розвиток подій не задовольнив частину старовинного гонорового значного товариства військового, яке не потрапило до складу бунчукових. Воно продовжило іменуватися старим званням, не маючи офіційного чину, закріпленого компутом. Традиція все ще забезпечувала таким товаришам високий суспільний статус: адміністрація вносила їх в різноманітні списки разом із офіційними бунчуковими. Після смерті гетьмана Д. Апостола російська влада остаточно законодавчо оформила становище неурядової старшини. І в цьому процесі знову лише бунчукові й значкові товариші отримували обов’язкові універсали на чин / звання й записувалися у відповідні компути. Колишні значні військові й військові товариші, які раніше фіксувалися й служили поруч із бунчуковими, в середині 30-х років XVIIІ ст. отримали чин бунчукового або значкового товариша відповідно до власного статусу чи статусу своєї родини. Починаючи з червня 1734 р., за указом Правління гетьманського уряду ГВК розіслала в усі полки укази, згідно з якими всі бунчукові товариші мали представити в канцелярію копії універсалів на звання, а ті, хто служив бунчуковим і не мав такого підтвердження, повинен був з’явитися в канцелярію для здійснення відповідного призначення. Процес затягнувся на кілька років. Однак влада до справи взялася ретельно, й бунчукові товариші протягом 1735–1739 рр. отримали патенти під загрозою запису до складу значкового товариства й відправлення в цьому чині у військовий похід. Значкове товариство повністю виокремилося відповідно до указу Анни Іоанівни від 1734 р. Про військове товариство ніби забули до межі 1739–1740 рр., коли було започатковано новий чин під старою назвою «військовий товариш». Результатом перипетій офіційного визначення й закріплення чинів неурядової старшини було майже повне зникнення згадок про військових товаришів з документів 20–30-х років. Поодинокі спомини військових товаришів того періоду приховували, як правило, людей похилого віку, які носили реліктове звання попередньої доби.

Лише на межі 1739-1740 рр. ГВК почала масово надавати чин військового товариша. Перший збережений список військових товаришів датований 1743 р.⁸⁹ В нього внесено товариство всіх полків (53 особи) з указівкою сум позики, наданої товаришами до Військового скарбу. Список неповний, але показовий з точки зору економічної спроможності військового товариства. Ще один ранній список військового товариства — це реєстр товаришів, які зустрічали в 1744 р. імператрицю Єлизавету Петрівну⁹⁰. До опублікованого реєстру внесено 62 військових товариші за списками М. Судієнка та Я. Марковича. До кінця 40-х років практика надання додаткового чину військового товариша унормувалася, проте викликала великі заперечення полковників, з-під юрисдикції яких виводилися військові товариші. Полковник миргородський В. Капніст у своєму донесенні цікавився, на якій підставі Генеральною військовою канцелярією здійснювалося надання звання «військового товариша», й чому вони не підпорядковуються полковій владі. Він вказував, що таких нових військових у полку 7 осіб⁹¹. У травні 1747 р. через Сенат надійшов указ цариці про надання відповіді на запит полковника В. Капніста. Документи засвідчують певну розгубленість вищих інстанцій при пошуках такої відповіді. Все обґрунтування лежить у площині: «…напредь сего в Малой России кроме бунчуковіх товарищей войсковіе были»⁹². За наказом Генеральної військової канцелярії було підготовлено екстракт про походження військових товаришів. У ньому також зібрано відомості про призначених від ГВК після смерті Д. Апостола товаришів із вказівкою, з яких чинів і за чиїми рекомендаціями. У своїй довідці Сенату в травні 1748 р. ГВК вказала, що військові товариші були в Малій Росії за гетьманів І. Самойловича, І. Мазепи та І. Скоропадського, й тоді вони не підпорядковувалися полковій владі. За тим прикладом генералітет із Правління гетьманського уряду став нагороджувати за службу званням військового товариша й видавати на те відповідні універсали. Наголошувалося, що ця категорія старшини разом із бунчуковими та вдовами бунчукових і вищих урядників бралася під гетьманську протекцію в минулому й тим самим вивільнялася з-під відомства й суду полкових канцелярій та передавалася під опіку Генеральної військової канцелярії й Генерального військового суду⁹³.

———————

89 НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 57335. — Арк. 257–258.

90 Список лиц, встречавших Государиню Императрицу Елисавету Петровну во время проезда Ея чрез Малороссію в Киев, в 1744 году. — С. 306.

91 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 18801. — Арк. 2.

92 Там само. — Спр. 18818. — Арк. 2.

Фактично саме події й документи, поява яких викликана запитом В. Капніста, остаточно обґрунтували права й обов’язки військового товариства. Отже, військовий товариш — це додатковий чин / звання неурядової старшини, що надавався з 1740 р., забезпечував своєму носієві адміністративне й судове підпорядкування ГВК і ГВС, виведення з-під влади і юрисдикції полковника, несення служби власним коштом, що включала військові та цивільні функції, а також права й привілеї старшинського стану. Виведення військового товариства з-під юрисдикції полковників наблизило його за статусом до чину бунчукового товариша, чим забезпечило йому швидке зростання чисельності протягом перших десятиліть (з 50–65 осіб в перші роки після початку надань до 238 у 1763 р.).

Текст довідки 1748 р. і наведені в ній приклади свідчать, що чиновники канцелярії вже не бачили відмінностей між військовим товаришем і значним військовим товаришем⁹⁴. Довідкою лише фіксувався факт давнього існування цих категорій товариства й не робилося навіть спроби пояснити численні різночитання в документах. Очевидно, що для прикладу канцеляристами взято поверхневу вибірку, адже в канцелярії було достатньо документів для ширшої аргументації. Так як сутності проблеми на той час вже ніхто не розумів, то основну увагу й тут приділили бунчуковим товаришам, оскільки їх статус легко підтверджувався недавніми документами (1734 р.), в яких про військових товаришів не йшлося зовсім. Більше того, Генеральна військова канцелярія навіть не вказала дат перших згаданих нею надань чину військового товариша генералами Правління гетьманського уряду. Фактично не маємо жодної згадки про початкову дату практики надань чину військового товариша. Імовірно, таке надання вперше було здійснене в 1739 чи 1740 р. Такі початкові дати щодо нового чину бачимо у відомості про військових товаришів у полках, складеній на вимогу Генеральної військової канцелярії в 1748 р. в додаток до екстракту, та в більш пізніх «казках» про службу. Відомість 1748 р. включила 79 військових товаришів, про кожного з яких вказувалося, в якому році й на підставі чого отримав звання. Якщо зіставити цю відомість з іменним списком 1751 р., в якому записано 85 товаришів, легко помітити, наскільки відповідальніше укладався перший реєстр⁹⁵. У 1748 р. всі записані представили патенти, а в 1751 р. з 85 товаришів 24 патент не надали. Порівняння списків дає підстави вважати більш ранній достовірнішим щодо часу отримання звання і підстав для цього. Згідно з відомістю 1748 р. перші надання датовані 1740 р., і таких 6. Кількість надань по роках така: в 1741 р. — 20, у 1742 — 16, 1743 і 1744 рр. — по 9, у 1745 — 3, 1746 — 9, 1747 — 4 і в 1748 — 2. Як бачимо, пік надань до 1748 р. припадає на 1741–1742 рр. Показова й картина щодо підстави для надання чину / звання військового товариша. Найчастіше — 32 (40,5%) — його отримували колишні значкові товариші за службу, 20 (25,3%) чиновницьких дітей, 13 (16,5%) військових канцеляристів, 11 (14%) козаків і обивателів, які збирали податки, 2 простих козаки та 1 запорожець (3,7%). У 38 випадках з 79 чітко прописано, що звання надається за заслуги предків (зрідка при цьому згадувалася й власна служба).

———————

93 Там само.

94 Там само.

95 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 18818. — 14 арк.; НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 57326. — 149 арк.

Останній факт заслуговує на особливу увагу. Адже покликатися на заслуги предків при поданні клопотання про надання вищого звання було традиційним і визнавалося владою достатньою підставою для призначення. У наступні десятиліття, що значно краще задокументовані, кількість покликань на службу предків зростає. Економічна спроможність при цьому майже не згадувалася. Все це віддзеркалює складний й тривалий процес переходу неурядової старшини з розряду, що служив з населеної маєтності, до чиновного рангу шляхетства. Завершилися вказані процеси лише у 80-х роках XVIII ст., коли українську старшину зрівняли в правах з російським дворянством. Варто звернути увагу на високий відсоток надань звання військового товариша відкупщикам, збирачам податків. Особливо часто, як свідчать «казки» військових товаришів, складені в 50–60-х роках, званням нагороджувалися за «значне» поповнення скарбу.

Початок надання нового чину зі старою назвою «військовий товариш», з одного боку, засвідчує силу традицій, а з іншого — демонструє процес становлення неурядової старшини на новому історичному етапі. Різниця в становищі бунчукового й значкового товариств була дуже істотною, і тому в структурі неурядової старшини утворилася проміжна ланка у вигляді додаткового чину військового товариша. Однією з найвагоміших причин її появи було бажання частини значкового товариства, дітей урядників та іншого неврахованого значного товариства в полках вийти з-під юрисдикції полковників та уникнути обтяжливої служби в нижчому чині.

До складу військового товариства з 1740 р. було включено старовинне значне товариство військове, яке, не отримавши чину бунчукового, тривалий час несло службу як безуніверсальне бунчукове товариство. Більшість таких товаришів у 20–30-х роках XVIII ст. вписувалися до компутів бунчукових. Частина старовинних військових товаришів отримала універсали / патенти на чин військових лише після 1751 р.

У ряди військового товариства з часу запровадження нового чину намагалися потрапити значкові товариші, військові канцеляристи та нащадки значних товаришів військових, що за статусом не змогли отримати чин бунчукового, а службу значковим вважали недостойною. Чин також отримали значні товариші Глухівської сотні через свою пов’язаність із центральними столичними інституціями, а також селітряні заводчики й відкупники податків. Введення чину військового товариша послужило клапаном, що утримав від розростання бунчукове товариство.

Чисельність військового товариства з 1740 р. до 1751 р. зростала поступово (із 53 у 1743 р. до 85 — у 1751 р.)⁹⁶. Юридично статус закріплювався універсалами на чин та фіксувався реєстрами в які військові товариші вписувалися в полках. Ці записи визначалися місцем проживання й розміщення маєтностей товариша та не означали підпорядкування полковнику. Після 1751 р. кількість військового товариства в Лівобережжі почала стрімко зростати і в 1763 р. сягнула 296 осіб (238 дійсних, 58 абшитованих)⁹⁷. З 60-х років XVIII ст., коли чин військового почав масово надаватися Другою Малоросійською колегією різним категоріям козацького й некозацького населення, насамперед міщанським урядникам, кількість товариства ще більше зросла. Є дані для порівняння між 1763 р. і 1782– 1783 рр. щодо половини полків (Прилуцький, Миргородський, Київський, Лубенський, Ніжинський). Сукупно в 1763 р. у цих полках було 150 військових товаришів разом з абшитованими, а наприкінці існування козацької держави — 317. Звісно, картина в полках дещо відрізнялася. У Київському й Ніжинському зростання чисельності було меншим (відповідно з 35 до 47; із 40 до 70 осіб). У Миргородському число військових товаришів зросло з 17 до 72, а в Лубенському — із 45 до 102 осіб⁹⁸. Отже, разом з абшитованими військове товариство до початку 80-х років XVIII ст. більш ніж удвічі перевищувало чисельність 1763 р. Основною причиною такого збільшення була вища імовірність отримання російського дворянства в чині військового товариша, ніж нижчими категоріями старшини.

Кар’єрний аванс військового товариша під кінець існування козацької держави мав кілька варіантів. Найчастіше військові товариші отримували чин бунчукового товариша, що відкривав їм у близькому майбутньому шлях до чину колезького асесора та спадкового російського дворянства.

———————

96 Див. детальний аналіз реєстрів товариства, динаміку персонального складу: Кривошея І.І. Неурядова старшина Української козацької держави (XVII–XVIIІ ст.). — Т. 1. — С. 287–292.

97 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 17700. — 63 арк.; Ф. 80. — Оп. 1. — Спр. 25. — 26 арк.; Окіншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. — С. 92.

98 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 17700. — 63 арк.; Ф. 80. — Оп. 1. —

Спр. 25. — 26 арк.; Ф. 54. — Оп. 1. — Спр. 2683. — 11 арк.; Спр. 2684. — 10 арк.; Ф. 54. —

Оп. 2. — Спр. 540. — 3 арк.; Спр. 541. — 44 арк.; Ф.193. — Оп. 1. — Спр. 86. — 14 арк.

Інший шлях пролягав через отримання певного полкового уряду (хорунжого, осавула, писаря, судді) і вже потім чина колезького асесора. Ще одним варіантом для військового товариша була вислуга на різних посадах у чинах колезького реєстратора, губернського секретаря або титулярного радника, що забезпечувало особисте дворянство, і вже потім наставала черга чину колезького асесора.

Військове товариство служило власним коштом. Вивчення власності військового товариства другої половини XVIII ст. доводить його низьку економічну спроможність, особливо на початковому етапі функціонування чину, коли 72% його було незаможним (1743 р.)⁹⁹. Мінімальне володіння таких товаришів складало 2 двори підданих або 1 коло млинове; максимальне включало 12 дворів або 4 двори й 2 кола млинових. Власність семи найзаможніших товаришів (13%) мала такі величини: від 19 до 50 дворів та від 1 до 11 млинових кіл.

Якими були статки військових товаришів на фінальному етапі існування козацької автономії, дозволяють побачити списки шляхти Чернігівського намісництва 1782 р., складені для гр. П. Румянцева. У них вписано 161 військового товариша з зазначенням прав та обов’язків стосовно участі у виборах¹⁰⁰. А це лише одне з трьох намісництв. Списки цікаві відомостями про володіння. Всього вказана інформація про володіння щодо 108 військових товаришів, з них 22 (20%) їх не мали. Власність інших 86 показана в душах або хатах, по-різному в повітах. Щодо 40 військових товаришів, власність яких показана в душах, дані такі: від 1 до 10 душ складало володіння 21 товариша; від 15 до 35 душ мали 13 осіб; 6 осіб мали відповідно у власності 56, 86, 131, 127, 247 та 296 душ. Щодо 46 військових товаришів, власність яких показана в хатах, розподіл такий: від 1 до 8 хат мала у володінні 21 особа; від 8 до 25 хат — 17 осіб; від 30 до 60 хат — 6 осіб, ще двоє мали відповідно 97 і 305 хат. До заможних тут віднесемо осіб, які мали у володінні більше 30 хат. Таких було 8 чоловіків. Як бачимо, цифри не дуже розходяться, переважає категорія малозаможних (42 особи), товариство із середнім рівнем статків для цього чину складало 30, а найзаможніших було всього 14 чоловіків. Якщо беремо загальне число 108 товаришів із точними даними про власність чи її відсутність, матимемо такі показники: без власності 22 товариші, з мінімальною власністю — 42, отже, незаможних було 64 товариші (59%); товаришів із середніми статками було 30 (28%) і заможних 14 (13%). Ці цифри вважаємо репрезентативними щодо власності військового товариства на 1782 р. Зіставлення їх з підрахунками щодо початкового періоду функціонування чину військового товариша (список 1743 р.) показує динаміку в бік зменшення кількості незаможного товариства (з 72 до 59%), збільшення частки товариства із середнім рівнем статків (з 15 до 28%) та збереження сталою частки заможних товаришів (13%). Тенденція до збагачення носіїв цього чину пояснюється входженням до їх складу заможного міщанства. Належність більшості військового товариства до розряду малозаможних засвідчує, що виконання службових завдань було для них тягарем.

———————

99 НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 57335. — Арк. 257–258.

100 Там само. — Ф. І. — Спр. 66706–66718. — 57 арк.

Службове навантаження військового товариства розподілялося в межах шести функцій. При цьому військова функція не була основною (20 доручень). Переважали цивільні функції, насамперед адміністративна (42) та господарсько-фінансова (32). У судовій виділено 8 доручень, у дипломатичній і представницькій функціях разом 10. Загалом у межах усіх функцій вдалося нарахувати 112 різних доручень цього чину. Менша кількість доручень військових, порівняно з іншими чинами, визначається коротшим часом існування цього чину. Цим же пояснюється чіткіша «професійна» спрямованість обов’язків товариства, що передбачала доволі високий рівень освіти, знання іноземних мов, знайомство з фінансово-податковою справою. Більшість доручень мали керівний або контролюючий характер, що наближувало службу військового товариства до служби найвищого розряду неурядової старшини. Отже, військове товариство своєю появою в 1740 р. завершило формування триступеневої ієрархії чинів неурядової старшини Гетьманату.

Неурядова старшина Української козацької держави середини XVII– XVIII ст. належала до провідної верстви тогочасного українського суспільства, впливала на прийняття рішень і брала участь у їх реалізації на всіх рівнях влади, виступаючи активним творцем українськоїісторії.