МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

СКІФИ — іраномовний кочовий народ, котрий мешкав на півдні Східної Європи у І тис. до н.е. Перші згадки про скіфів, що містяться у давньосхідних писемних джерелах, датуються 70-ми роками VII ст. до н.е., коли скіфи розпочинають воєнні походи до країн Малої та Передньої Азії. Згодом вони доходять до кордонів Єгипту та досягають військово-політичної гегемонії у цьому регіоні. Після закінчення походів на початку VI ст. до н.е. центр скіфської активності зміщується до Північного Причорномор'я, де з часом виникає перше державне утворення Східної Європи — т.зв. Велика Скіфія. Видатною подією в її історії стала скіфсько-перська війна, що закінчилася перемогою скіфів. Після III ст. до н.е. скіфи втрачають своє панівне становище в українських степах, воно переходить до сарматів. Осередки скіфських племен зберігаються лише у Добруджі, Нижньому Подніпров'ї та Криму (Мала Скіфія). Скіфи були творцями розвинутої кочової цивілізації, багато компонентів якої перейняли наступні народи. Зокрема, елементи скіфського "звіриного" стилю в мистецтві збереглися до часів Давньої Русі.

В.Мурзін