Українська література. Міні-довідник. ЗНО

Григір Тютюнник

(1931-1980)

Новели, оповідання й повісті Гр. Тютюнника — це образки й картини з життя селян, яких добре знав і любив. На питання, у чому секрет його творчості, письменник відповідав: «Повна душа болю. Передаю секрет — біль... Так ви ж його не візьмете...» Як актор, котрий, граючи роль, зростається зі своїм героєм, мучиться і страждає по-справжньому, так і Гр. Тютюнник не писав про своїх героїв, а переживав їхнє життя, був в образі кожного з них.

За книги «Климко», «Вогник далеко в степу» в лютому 1980 р. Гр. Тютюнника удостоєно премії імені Лесі Українки.

У 1984 р. з’явився двотомник його творів. У 1989 р. за двотомник творів Григір Тютюнник був посмертно удостоєний Шевченківської премії.

Основні твори: «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Зав’язь», «Син приїхав», «Дикий», «У Кравчини обідають», «Холодна м’ята», «Іван Срібний», «Деревій», «Вуточка», «Нюра», «Климко», «Коріння», «Вогник далеко в степу».

ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: епос.

Жанр: новела.

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, що вивищує людину над буденністю, очищує її душу.

Герої: оповідач, його батьки — Михайло і Софія, Марфа Яркова, дядько Левко — поштар.

Композиційно-стильові особливості: новела має епіграф «Любові всевишній присвячується», що дуже влучно розкриває основну ідею твору. Новела глибоко віддзеркалює внутрішній світ автора, його світобачення.

Твір складається із трьох новел і обрамлення. Лист ніби зміщує часові площини, наближає батька до сина; це послання у вічність. Без листа неповною була б історія кохання, адже саме з листа дізнаємося, що Марфина любов долає відстань і душа її поряд з Михайлом. Три новели в одне ціле об’єднує син-оповідач.

В центрі сюжету — любовний трикутник. Марфа, одружена з нелюбом, кохає чужого чоловіка, батька оповідача. Проте її кохання до Михайла не зрадливе та гріховне. Вона не претендує на чуже щастя. Незабаром його засилають до Сибіру на каторгу, звідки він ніколи не повернувся. У Михайла залишилися дружина Софія та малолітній син. Але події, відображені у творі, ніби відходять на другий план. Головними є почуття та страждання героїв.

Між двома жінками, Софією та Марфою, немає ревнощів. Їх об’єднують горе і туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине кохання чисте, безпретензійне. У ньому немає заздрощів до суперниці.

Час од часу від Михайла надходять листи до дружини. У них він пише, що любить її та сина. Марфа раніше, ніж Софія, відчуває, що прийшов лист від Михайла; благає листоношу дати їй його, щоб просто потримати у руках.

В останньому листі Михайло просить Софію передати Марфі «три зозулі з поклоном», бо відчуває, що «десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна». Він просить передати їй цей останній привіт, і тоді до нього «хоч на хвильку прийде забуття».

Образи героїв новели передані через їх почуття, любов. Це кохання оточене неземним ореолом, святе, безтілесне. У ньому немає нічого побутового. Ніхто з героїв наприкінці не отримає щастя. Софія сама виховала сина. Михайло загинув десь на чужині. А Марфа досі чогось чекає, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

Контрастним до образу Марфи у творі «Три зозулі з поклоном» є образ її чоловіка Карпа. Марфа — натура тонка, поетична. Карпо — приземлений, недалекий, похмурий, небагатослівний. В усьому відчувається нерівня душ.

Твір має багато спільного з притчею. Автор пропонує читачеві єдиний висновок — таке кохання не залежить від людини, її волі та свідомості. Воно не підпорядковується моралі та запереченням. Воно дається вищою силою, а тому має право на існування. «Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває вона не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, втраченою свободою та й самим, очевидно, життям, а й безмежну любов до дружини («...моя єдина у світі Соню...»), сина, до рідного краю, природи.

У творі Гр. Тютюнника засобом узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації в зображенні предметів та характерів є художня деталь: очі героїв, Марфине волосся (психологічні деталі); лист (предметна деталь); «товстопикий», «товстоногий» (словесні деталі); батькова сосна — наскрізна, багатозначна деталь — спогад про батька, що житиме вічно, Михайлова душа, плинність часу (спочатку сосна маленька, потім велика), для Михайла — символ рідної домівки.

Три зозулі з поклоном символізують, на думку одних літературознавців, своєрідне привітання: забудь, покинь, залиш мене, відпусти (саме так у народі палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, вітали, щоб позбавити її мук кохання); на думку інших — три долі героїв любовного трикутника.

Незвичайною є присвята: «Любові всевишній». Тобто любові щирій, високій, такій, що приходить раз у тисячоліття, коли люди відчувають одне одного на відстані.

Проблематика:

щирості, відданості кохання;
шляхетності високого почуття;
спорідненості людських душ;
моральних чеснот;
шляхетності, порядності, поваги у ставленні до інших людей, їхніх почуттів.

Примітки

Поштовхом для написання новели, за спогадами очевидців, послужила доволі незначна подія.

Григір Тютюнник побачив виступ сліпого бандуриста. Він виконував пісню «Летіла зозуля через мою хату...». Пісня розповідала про нещасливе кохання та непереборне страждання людини. Автора так вразила ця пісня, що він підхопився і побіг до своєї кімнати. Так народилася ця новела.

Твір містить також автобіографічні моменти. Батько письменника, як і герой новели Михайло, був репресований. А в образі оповідача-студента легко вгадується сам автор.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

• «Може, то й був природний стан його душі — вболівати за інших... Боліти й страждати, але не мовчки, не потай, а — відкрито... отим своїм болем та стражданням порятувати інших...» (Є. Гуцало).

• «Чесний до прямолінійності... від чого сам не раз потерпав... Безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну картину, що тільки записуй — і до друку...» (Б. Олійник).

• «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному» (Гр. Тютюнник).

• «Інколи я відчуваю людину, як рана сіль» (Гр. Тютюнник).