Історія України. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

25. Західна Україна в 1921-1939 рр.

Причини поділу українських земель між різними державами на початку 20-х рр. та його наслідки для суспільства. Правовий статус західноукраїнських земель. У результаті подій 1914-1920 рр. західноукраїнські землі потрапили під владу іноземних держав: Західна Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя — Польщі, Буковина, Північна і Південна Бессарабія — Румунії, Закарпаття — Чехо-Словаччини. Про це було відзначено у різних міжнародних договорах (Сен-Жерменському, 1919 р., Тріанонському, 1920 р., Ризькому, 1921 р., Бессарабському протоколі, 1920 р.). Найдовше був неясним статус Галичини, але в 1923 р. Рада послів великих держав визнала її частиною Польщі. Усі три країни проводили політику соціально-економічного та національного гноблення.

Економіка українських земель:

• мала колоніальний характер, перевага аграрного сектору;

• екстенсивний характер сільського господарства, розвиток кооперативного руху;

• наслідком безземелля, малоземелля і безробіття є міграція й еміграція українського населення за океан.

Національна політика та міжнаціональні відносини. Економічне і соціальне становище населення:

• існування мовних обмежень в освіті та культурі, закриття українських шкіл (закриті всі на Буковині, багато на Волині, у Галичині чимало перетворені на утраквістичні, на Закарпатті відкриті нові, але згодом обмеження);

• національне гноблення українців (найменше — у Чехо-Словаччині, найбільше — в Румунії);

• заборона українцям обіймати адміністративні посади в державних установах, офіцерські пости у війську;

• злиденне існування значної частини західноукраїнського населення;

• обмеження політичних прав українців, особливо на землях у складі Румунії;

• спрямованість політики держав на асиміляцію (денаціоналізацію) українського населення.

Вплив міжнародної ситуації 1920-1930-х рр. на становище західноукраїнських земель:

• до рішення ради послів Антанти 1923 р. — прагнення Польщі здобути юридичні права на Галичину;

• після легітимізації прав 1923 р. — явне бажання якнайшвидше асимілювати українців Волині й Галичини;

• після перевороту Ю. Пілсудського 1926 р. — прагнення стабілізувати становище, політика федералізації;

• 1918-1928 рр. — утвердження румунської влади, заборона всього українського;

• 1928-1938 рр. — пом’якшення румунського режиму, деякі поступки українцям;

• 1938-1940 рр. — встановлення диктатури короля Кароля II, заборона всіх політичних партій;

• до 1938 р. — відсутність обіцяної автономії Закарпаття, дозвід українцям займати державні посади;

• надання Закарпаттю автономії у зв’язку з Мюнхенською угодою 1938 р.;

• проголошення незалежності Карпатської України 1939 р. через розвал Чехо-Словаччини, окупацію Чехії.

Політика уряду Польщі в українських землях. Українська кооперація.

Польський уряд поділив територію країни на дві категорії — Польщу «А» (корінні землі) і Польщу «Б» (східні землі — Західна Україна та Західна Білорусь, які вони називали «східні креси»). У першій були зосереджені основні галузі промисловості, друга була сировинним додатком і ринком збуту. Економічним підґрунтям розвитку сільського господарства була велика приватна земельна власність, що гальмувало його розвиток. Влада провела земельну реформу, але це не внесло корінних змін. Більшість земель у Галичині й на Волині роздавалися не українським селянам, а полякам-осадникам, які мали стати опорою влади в краї. Українці створили розгалужену мережу кооперативів, що було виходом для певної частини людей. Осадництво поглиблювало злиденність життя українців, внаслідок чого близько 250 тис. українців емігрувало за океан, існувала і політична еміграція. Опір селянства викликав у 1930 р. пацифікацію (умиротворення) — побиття, арешти, переслідування активістів українського руху, закриття організацій, що викликало навіть міжнародний скандал.

Стан освіти та культури. Просвітні організації краю. Польський уряд гальмував розвиток народної освіти, закривав українські школи. У 1924 р. був ухвалений закон, за яким основним типом школи стала так звана утраквістична, тобто двомовна, але вона була по суті польською. У Галичині було лише 5 державних українських середніх шкіл і 18 приватних. Вищої школи українською мовою, звичайно, не було. У Львівський університет допускали не більше 5 % українців. Протягом 1921-1925 рр. діяв Таємний український університет у Львові, в якому викладали найкращі спеціалісти Західної України. Існували також «Просвіти», НТШ, які чимало зробили для збереження та розвитку української освіти та культури.

Українські політичні та громадські організації. Причини і наслідки діяльності політичних сил.

Міжвоєнний період у Західній Україні позначився напруженою політичною боротьбою. У Галичині існувало 12 українських політичних партій:

• найчисельнішим і найвпливовішим було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО, з 1925 р.). Його очолював Дмитро Левицький, згодом — Василь Мудрий. Це була організація ліберального напряму, що виступала за конституційну демократію та незалежність України;

• головним виразником соціалістичних тенденцій краю була найдавніша — Радикальна партія, яка пізніше отримала назву Українська соціалістична радикальна партія;

• у 20-х рр. поширювалися і прокомуністичні погляди у зв’язку з непом і українізацією в УСРР. 1923—1938 рр. існувала підпільна Комуністична партія Західної України (КПЗУ). У 30-х рр. її й так незначний вплив зменшився, оскільки народ мав певну інформацію про Голодомор і масові репресії в СРСР. Розпущена Комінтерном разом з компартією Польщі.

Радикалізація політичного життя в 1930-х роках. Причини:

• антиукраїнська асиміляційна політика Польщі;

• неможливість легальної боротьби за відновлення самостійної соборної України;

• перебування у підпіллі змушувало до жорсткої дисципліни і чіткого виконання наказів зверхників;

• розчарування в демократичних ідеалах, Антанта (демократичні країни) підтримувала Польщу.

Українська військова організація та ОУН. Ідеологією революційного руху в цей час був український інтегральний націоналізм, головні засади якого розробив Д. Донцов. Він стверджував, що нація — це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави, яку має очолити вождь з необмеженою владою (вплив успіхів тоталітарних режимів).

Ще в 1920 р. була створена Українська військова організація (УВО), якою керував Є. Коновалець. У 1929 р. члени УВО об’єдналися з іншими патріотичними організаціями й створили Організацію українських націоналістів (ОУН), яка ставила за мету добитися Української самостійної соборної держави. ОУН використовувала різноманітні методи боротьби: демонстрації, студентські страйки, бойкоти, саботаж, а також терористичні акти. ОУН користувалася значною популярністю серед українців краю, особливо серед молоді.

ОУН — чинник, який дестабілізував внутрішню ситуацію в Польщі й підтримував у народі революційні настрої, готовність до боротьби за національну незалежність. Найвідомішу акцію організація здійснила в 1934 р. — було вбито польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького, який був відповідальним за проведення жорстокої пацифікації. Цей акт організував один з керівників ОУН Степан Бандера, за що був засуджений до довічного ув’язнення. Багато членів організації перебували у єдиному польському концтаборі Береза Картузька.

Після вбивства в 1938 р. радянським агентом керівника ОУН Є. Коновальця організацію очолив Андрій Мельник, а в 1940 р. вона розкололася, революційну її частину очолив С. Бандера, що звільнився з ув’язнення.

Особливе місце серед українських партій посідав Український союз хліборобів-державників, яким керував В’ячеслав Липинський. Він став ідеологом українського монархізму. Політичним ідеалом В. Липинського була конституційна монархія. Отже, незважаючи на істотні відмінності в програмах різних політичних партій, їх об’єднувало щире прагнення до національного відродження України, побудови незалежної держави.

Духовність. Великий вплив на суспільно-політичне життя мала церква, особливо УГКЦ на чолі з митрополитом А. Шептицьким. Українська православна церква на Волині також намагалася захищати права українців, але вона була значно менш захищена, ніж УГКЦ, і не мала такого авторитетного лідера, як А. Шептицький.

Українські землі у складі Румунії. Політика уряду Румунії в українських землях.

Ще гіршим було економічне становище українських земель Румунії. Про це свідчать зокрема Хотинське повстання 1919 р., Татарбунарське повстання 1924 р. Становище українського населення завжди було нелегким, але особливо воно погіршилося в період світової економічної кризи 1929-1933 рр. Закон про восьмигодинний робочий день на практиці не виконували, надзвичайно важкими були умови праці. Ще гіршим було становище сільськогосподарських робітників.

Суспільно-політичне життя. Румунія оголосила, що на Буковині живуть румуни, які забули рідну мову, а тому тут закрили всі українські школи. На Буковині існувала лише одна легальна українська партія. Дозволили її тільки в 1927 р., а в 1938 р. до влади прийшли військові й діяльність політичних партій була заборонена. Українською національною партією (УНП) керував В.-С. Залозецький-Сас, вона перебувала на ліберальних позиціях. Формувалася на Буковині націоналістична організація на засадах ОУН. Вона діяла підпільно. Отже, характерними рисами політики Румунії в українському питанні була форсована асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності українського населення.

Українські землі у складі Чехословаччини. Політика уряду Чехословаччини в українських землях.

Чехо-Словаччина вела політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою Закарпаття. У розвиток краю вкладалося більше коштів, ніж вилучалося з нього. На Закарпатті мережа українських шкіл спочатку навіть розширилася, але в 1925 р. українська мова була визнана «чужою» для населення краю.

Суспільно-політичне життя. На Закарпатті політичне життя було особливо складне. Тут існувало гри політичних течії:

• москвофільство або русофільство, апологети якого вважали місцевий люд частиною російського народу;

русинство, прихильники якого стверджували, що на Закарпатті сформувався окремий народ — русини;

• українофільство — єдність з українським народом. Найпослідовніше українську позицію відстоювала Християнсько-народна партія під керівництвом А. Волошина. Він і його соратники багато років працювали над формуванням української свідомості закарпатців, спрямовували зусилля на нейтралізацію впливу москвофілів.

У 1938 р. становище на Закарпатті внаслідок Мюнхенської угоди Франції та Великої Британії з Німеччиною суттєво змінилося. 11 жовтня край під назвою Підкарпатська Русь отримав автономію. Уряд спочатку очолили москвофіли, але дуже швидко змушені були передати владу українофілам на чолі з А. Волошиним. Так званий Віденський арбітраж віддав Південне Закарпаття Угорщині. Тому столиця Карпатської України розмістилася в Хусті. В січні 1939 р. було засноване Українське національне об’єднання, яке перемогло на лютневих виборах до Сойму (парламенту автономії). 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму було проголошено незалежність Карпатської України, а її Президентом став А. Волошин. Та ще за день до цього угорські війська почали наступ на Закарпаття. Воєнізована організація Карпатська Січ чинила героїчний опір, але не змогла відвернути вторгнення значно сильніших ворожих сил.

Політичне та культурне життя української еміграції. Друга хвиля української еміграції була зумовлена політичними та соціально-економічними чинниками. Основна маса втікачів від більшовиків осідала в країнах Європи, не зменшувався потік переселенців до Америки. Центрами культури були Німеччина й, особливо, Чехословаччина, де працювало кілька вищих шкіл. Існувало чимало українських партій і напрямів: прихильники УНР, гетьманці, монархісти тощо. 1926 більшовицький агент убив лідера української еміграції С. Петлюру. В країнах Європи перебували письменники В. Винниченко (автор «Сонячної машини»), О. Олесь, Є. Маланюк, науковці більше зосереджувалися за океаном: І. Сікорський, С. Тимошенко, В. Джус. Деякі емігранти повернулися в радянську Україну, де згодом були репресовані. Частина ж і далі вела свою діяльність на чужині.

Український народ не міг самостійно вирішити свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити. Проголошення незалежної держави мало велике історичне значення. Воно продемонструвало непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність жертв заради досягнення цієї світлої мети.

Хронологічний довідник

1920 р. — підписання Бессарабського протоколу, визнання країнами Антанти входження Бессарабії до складу Румунії.

1920 р., кінець серпня — утворення в Празі Української військової організації (УВО). Керівник — Євген Коновалець. Мета — незалежна соборна Україна.

1921 р., липень — заснування Таємного ун-ту в Львові (діяльність відбувалася з середини вересня 1921 р. до 1925 р.). Працювали найкращі західноукраїнські вчені.

1923 р., 14 березня — Рада послів держав Антанти визнала Сх. Галичину частиною Польщі. Саморозпуск уряду ЗУНР.

1923-1938 рр. — діяльність Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

1924 р., 31 липня — затвердження «кресового» закону, запровадження утраквістичних (двомовних) шкіл у Польщі. Усунення української мови з польських державних і самоврядних установ Зах. України.

1924 р., 16-25 вересня — Татарбунарське повстання. Сел. виступ у Пд. Бессарабії, жорстоко придушений рум. військами.

1924 р., 26 грудня — закон про шкільну систему в Румунії, який називав українців «румунами, що забули свою рідну мову». Насильницька румунізація Буковини і Бессарабії.

1925 р., 28 червня — рішення вищого адмін. суду Чехо-Словаччини про те, що укр. мова «чужа» для населення Закарпаття. Прагнення розколоти українців краю.

1925 р., 11 липня — створення УНДО на чолі з Дмитром Левицьким — найчисленнішої укр. партії на західноукраїнських землях.

1925 р. — «процес 500» у Кишиневі над учасниками Татарбунарського повстання. До різних термінів ув’язнення було засуджено 85 осіб. Процес тривав 103 дні.

1927 р., 29 листопада — заснування в Чернівцях Української національної партії (голова — Володимир Залозецький), єдиної укр. легальної партії на Буковині (заборонена в 1938 р.).

1929 р., 28 січня - 3 лютого — перший конгрес (збір) укр. націоналістів. Створення у Відні Організації українських націоналістів (ОУН). Лідер — Євген Коновалець. Мета — Укр. самостійна соборна держава.

1930 р., 16 вересня - 30 листопада — проведення урядом Польщі акцій «пацифікації» проти укр. населення Галичини. Репресії польської влади проти українців.

1934 р., 15 червня — убивство членом ОУН Григорієм Мацейком міністра внутр. справ Польщі Броніслава Перацького.

1934 р., червень — створення у Березі Картузькій (нині Береза в Білорусі) спеціального концентраційного табору для репресованих українців.

1935 р., 18 листопада - 1936 р., 13 січня — Варшавський процес над членами ОУН з приводу вбивства міністра Б. Перацького. До смертної кари засуджено Степана Бандеру, Миколу Лебедя та Миколу Карпинця.

1936 р., травень - липень — Львівський процес проти крайового керівництва ОУН, продовження Варшавського процесу. С. Бандера і Р. Мигаль засуджені до довічного ув’язнення. Поведінка підсудних сприяла зростанню авторитету ОУН серед укр. населення.

1938 р., 23 травня — убивство в Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця рад. агентом спецслужб Павлом Судоплатовим.

1938 р., 11 жовтня — надання Закарпаттю автономії. Уряд очолив Андрій Бродій, який виявився угорським агентом.

1938 р., 26 жовтня — автономний уряд Закарпаття очолив Августин Волошин.

1938 р., 10 листопада — окупація Угорщиною Пд. Закарпаття з Ужгородом і Мукачевим за рішенням німецько-італійського Віденського арбітражу (2 листопада). Столицю Карпатської України перенесено до Хуста.

1939 р., 18 січня — створення в Хусті Українського національного об’єднання (УНО), об’єднало більшість укр. партій і груп Закарпаття.

1939 р., 12-13 лютого — вибори до парламенту — Сойму Карпатської України. Перемогу здобуло УНО, набравши 86 %.

1939 р., 15 березня — проголошення в Хусті Соймом незалежності Карпатської України. Обрання Президентом Карпатської України Августина Волошина, прем’єр-міністром — Юрія Ревая.

1939 р., 15-18 березня — бої підрозділів Карпатської Січі з угорськими окупантами, зокрема на Красному полі. Окупація угорською армією Закарпаття. Еміграція уряду Карпатської України.

1939 р., 23 серпня — підписання договору про ненапад між СРСР і Німеччиною (пакт Молотова — Ріббентропа). Поділ сфер впливу в Європі. Зах. Україна визнана сферою впливу СРСР до річок Вісла — Нарев — Сян.

1939 р., 27 серпня — II великий збір ОУН у Римі. Обрання головою ОУН Андрія Мельника.

Персоналії

Бандера Степан (1.01.1909, с. Старий Угринів Калуського пов. на Станіславщині, тепер Калуського р-ну Івано-Франківської обл. - 15.10.1959, Мюнхен, ФРН) — визначний політ. діяч, один з лідерів укр. нац.-визв. руху 30-50-х рр. XX ст. Член ОУН з 1929, крайовий провідник на західноукраїнських землях — з 1933. У 1934 Б. підготував успішний замах на одного з гол. організаторів політики «пацифікації» Броніслава Пєрацького. У червні 1934 заарештований, у ході Варшавського 1935-1936 і Львівського 1936 процесів засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. Після окупації Польщі військами Німеччини та СРСР 1939 звільнився, у Кракові (Польща) 10.02.1940 створив і очолив рев. провід ОУН (ін. назва — ОУН(Б)). На поч. рад.-нім. війни 1941-1945 ставить завдання відновлення укр. державності, яке було проголошено у Львові 30.06.1941 Ярославом Стецьком. 6.07.1941 Б. був заарештований нім. окупаційними властями за відмову скасувати Акт відновлення Укр. держави, три роки провів у концтаборі Заксенгаузен, двоє його братів загинули 1942 в таборі смерті Аушвіц (Освенцим). Після Другої св. війни мешкав у Зах. Німеччині й Австрії, очолював Закордонні частини ОУН (з певною перервою). Загинув від рук рад. агента Богдана Сташинського. Б. — автор декількох праць, зокрема «Перспективи Української Національної Революції» (1958). Герой України (2010).

Волошин Августин (17.03.1874, с. Келеничі, нині Міжгірського р-ну Закарпатської обл. - 11.07.1945, Москва) — визначний гром.-політ. і держ. діяч. 1919 В. був головою Центральної Руської (Укр.) Нар. Ради в Ужгороді. 1922 був одним з гол. організаторів ХНП, 1925-1929 — депутатом чехословацького парламенту. В. установив і підтримував тісні зв’язки з укр. діячами у Львові, зокрема з митрополитом А. Шептицьким. 26.10.1938 діяча було обрано прем’єр-міністром автономного уряду, а 15.03.1939 — Президентом незалежної Карпатської України. Після окупації краю угорськими військами В. емігрував до Праги, де працював в УВУ. Автор пед. праць: «Педагогічна психологія» (1920), «Коротка історія педагогіки» (1921), драм. творів «Маруся Верховинка» (1931), «Без Бога ні до порога» (1935) та ін. 15.05.1945 незаконно захоплений рад. контррозвідкою, вивезений до Москви і страчений. Герой України (2002).

Донцов Дмитро (10.09.1883, Мелітополь Таврійської губ., нині Запорізька обл. - 30.03.1973, Канада) — визначний публіцист, політ. діяч, літ. критик. Навчався у Петербурзькому та Віденському ун-тах. З 1922 перебував у Львові, 1922-1939 редагував «Літературно-науковий вісник» (1932-1939 — «Вісник»). З 1939 Д. жив за межами України, з 1947 і до кінця життя — в Канаді, викладав укр. літературу в Монреальському ун-ті. Публіцист є ідеологом укр. інтегрального націоналізму. Автор праць: «Модерне москвофільство», «Історія розвитку української державницької ідеї» (1917), «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1926), «Де шукати українських традицій» (1938), «Дух нашої давнини» (1944); літ.-крит. дослідження: «Криве дзеркало української літератури» (1929), «Василь Стефаник» (1931), «Туга за героїчним. Постаті й ідеї літературної України» (1952), «Поетика вогненних меж. Олена Теліга» (1953) та ін. Д. пройшов еволюцію від соціалізму до його повного заперечення, виступав проти рос. імперіалізму в усіх його проявах, застерігав проти орієнтації на Москву, послідовно відстоював ідею незалежності України. Ідеї Д. мали великий вплив на молодь, у значній мірі стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності ОУН.

Залозецький-Сас Володимир-Сергій (Залозецький; 28.07.1884, Чернівці - 13.07.1965, Іспер, Австрія) — гром. і політ. діяч. Вивчав право та історію мистецтв в ун-тах Чернівців, Відня, Мюнхена (Німеччина), Флоренції (Італія). Учасник Першої св. війни, потрапив у полон до росіян, згодом повернувся на Буковину. З. очолював Укр. правління Буковини, член Укр. Нац. Ради ЗУНР (1918-1919). Співзасновник і голова УНП (1927), посол до рум. парламенту, сенатор (1928-1938). З. 1933 у британському парламенті виголосив промову проти політики штучного голоду в УРСР. Емігрував до Австрії (1944).

Коновалець Євген (14.06.1891, с. Зашків, нині Жовківського р-ну Львівської обл. - 23.05.1938, Роттердам, Нідерланди) — визначний військ. і політ. діяч. Поразка нац.-визв. змагань змусила К. до пошуку нових методів б-би за незалежність України, у серпні 1920 він створює і очолює УВО, з 1922 змушений жити в еміграції. 28.01-3.02.1929 у Відні створено ОУН, головою проводу якої було обрано К. Політик проводив вел. організаційну роботу з формування о-ції, установив контакти з політ. колами ряду країн, залучив до співпраці з ОУН широкі кола укр. еміграції. Діяльність К. з розбудови ОУН, яка користувалася значною підтримкою укр. молоді, та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в рад. Україні викликали занепокоєння Москви. Провідник ОУН загинув, відкриваючи поштовий пакет, у якому був вибуховий пристрій, переданий йому агентом рад. спецслужб.

Левицький Дмитро (1877, с. Добрачин, нині Сокальського р-ну Львівської обл. - 31.10.1942, Бухара, Узбекистан) — гром.-політ. діяч. Закінчив юрид. ф-т Віденського ун-ту. Працював адвокатом у Раві-Руській (тепер Львівська обл.) і Бережанах (нині Тернопільська обл.). Під час Першої св. війни був офіцером австр. армії, потрапив у полон, перебував у Ташкенті. 1917 повернувся в Україну, 1918 був секретарем Укр. нац. союзу. Л. 1919-1921 був послом УНР у Данії. Повернувся в Галичину, 1923-1925 і 1936 редагував газету «Діло». Л. був одним із співзасновників і першим головою (1925-1935), згодом (1936-1939) заст. голови УНДО. 1928-1935 — депутат польського сейму (1930-1931 перебував в ув’язненні). У вересні 1939 заарештований співробітниками органів НКВС, помер на засланні.

Липинський В’ячеслав (5.04.1882, с. Затурці Володимир-Волинського пов. Волинської губ., нині смт Локачинського р-ну Волинської обл. - 14.06.1931, санаторій Вінервальд, побл. Відня, Австрія, похований у Затурцях) — видатний історик, публіцист, гром.-політ. діяч, філософ. Навчався агрономії, філософії та історії у Ягеллонському (Краків, тоді Австро-Угорщина, тепер Польща) і Женевському (Швейцарія) ун-тах. Дійсний член НТШ (з 1914). У червні 1917 взяв участь у формуванні УХДП, написав її програму, осн. положення якої передбачали створення незалежної Укр. держави і збереження приватної власності на землю. Л. 1918-1919 був послом України в Австрії, залишився там в еміграції, мешкав також у Німеччині. 1930 організував Союз укр. хліборобів-державників, ставши гол. ідеологом і лідером гетьманського руху, конфлікт з гетьманом П. Скоропадським призвів до розпуску Союзу. Автор іст. і публіц. праць: «Данило Братковський» (1909), «Україна на переломі 1657-1669» (1920), «Листи до братів-хліборобів» (1925) та ін. Л. стверджував, що ідею створення самостійної Укр. держави може реалізувати лише весь народ під проводом «хліборобської верстви», а забезпечити єдність укр. руху мала легітимна фігура укр. монарха, на його думку, спадкова монархія була б найкращою формою політ. устрою України. Став ідеологом укр. консерватизму. Хоч Л. був принциповим критиком демократії, його ідеологія спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей і подолання тоталітарних тенденцій в укр. політ. думці XX ст.

Людкевич Станіслав (24.01.1879, Ярослав, нині у Польщі - 10.09.1979, Львів) — визначний композитор, музикознавець, фольклорист і педагог. Муз. освіту здобув у Відні. З 1909 — директор, з 1919 — викладач Вищого муз. ін-ту ім. М. Лисенка, з 1939 — проф. Львівської консерваторії. Автор опер «Бар Кохба», «Довбуш», кантати-симфонії «Кавказ», хорових творів «Вічний революціонер», «Косар», «Заповіт», «Хор підземних ковалів», симфонічних поем «Каменярі», «Дніпро», «Мойсей», «Стрілецька рапсодія», численних обробок нар. і стрілецьких пісень, праці «Галицько-руські мелодії» (1906), підручника «Загальні основи музики» (1921). Л. — перший професійний композитор на західноукраїнських землях, сприяв піднесенню муз. к-ри, спрямував укр. муз. творчість у напрямі інструменталізму. Респ. премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964) за симфонію-кантату «Кавказ» і вокально-симфонічну кантату «Заповіт» на слова однойменних творів Т. Шевченка.

Мельник Андрій (12.12.1890, с. Воля Якубова Дрогобицького пов., тепер Львівська обл. - 1.11.1964, Клерво, Велике герцогство Люксембург, похований у місті Люксембург) — визначний військ. і політ. діяч. 1914-1916 командував сотнею УСС, під час боїв на горі Лисоні потрапив у рос. полон, утік 1917, дістався до Києва, де у січні 1918 став одним з організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, начальник його штабу. У листопаді 1918, очолюючи штаб окремого загону Січових стрільців, М. розробив план і брав участь у переможному бою проти гетьманських військ під Мотовилівкою (нині Київська обл.), 19.12.1918 присвоєно звання отаман армії УНР. У березні-червні 1919 — начальник штабу Дієвої армії УНР, у липні-серпні — помічник командувача групи Січових стрільців. 1920-1921 був інспектором військ. місій УНР у Празі. 1922 повернувся у Галичину, крайовий керівник УВО, 1924 засуджений польською владою на чотирирічне ув’язнення. М. 1932-1938 — член правління видавничої спілки «Діло». Після загибелі Є. Коновальця 11.10.1938 став головою проводу ОУН, 1940 після розколу очолив одну з фракцій о-ції. У роки Другої св. війни М. послідовно відстоював ідею незалежності України, за що потрапив під арешт, а з 26.02.1944 був ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі, обраний довічним головою проводу ОУН (мельниківців). 1957 висунув ідею створення св. конгресу, реалізовану 1967, сприяв консолідації укр. емігрантських сил.

Мудрий Василь (19.03.1893, с. Вікно Скалатського повіту, тепер Підволочиського р-ну Тернопільської обл. - 19.03.1966, Нью-Йорк, США) — гром.-політ. діяч, журналіст. Навчався у Львівському ун-ті. 1921-1925 був одним з організаторів і працівників (секретар) Львівського укр. таємного ун-ту. М. був активним діячем «Просвіти», заст. голови т-ва (1932-1939), гол. редактором газети «Діло» (1927-1939). 1925 був одним із співзасновників УНДО, з 1935 — голова об’єднання, виступав ініціатором політики «Нормалізації» українсько-польських відносин у Зах. Україні. У вересні 1935 обраний віце-маршалком польського сейму. 1939-1941 перебував у Кракові, 1941-1944 — у Львові, М. у липні 1944 обраний віце-президентом УГВР. Емігрував у Зах. Німеччину, 1949 — у США. Автор праць «Боротьба за огнище української культури в західних землях України» (1923), «Український університет у Львові. 1921-1924» (1948), «І. Франко як громадський діяч» (1957) та ін.

Пілсудський Юзеф (5.12.1867, Зулова, побл. Вільно, тепер Вільнюс — 12.05.1935, Варшава) — польський політ. і держ. діяч. навчався на мед. ф-ті Харківського і Віденського ун-тів. 1887-1892 був на засланні у Сибіру. 1892 став одним із співзасновників Польської соціалістичної партії (ППС). У листопаді 1918, зайняв пост тимчасового керівника Польської держави. Проводив агресивну політику стосовно ЗУНР, очолював польські війська в українсько-польській війні 1918-1919. П. підтримував С. Петлюру у боротьбі проти рад. Росії, уклав Варшавський договір 1920, вів польсько-радянську війну, підписав Ризький мирний договір 1921. У квітні 1920 став першим маршалом Польщі. 1922-1926 відійшов від активного політ. життя, 1926 здійснив переворот, установив режим «санації». У вересні-жовтні 1930 за розпорядженням П. проводилася «пацифікація». Автор спогадів «1920».

Самчук Улас (20.02.1905, с. Дермань, нині с. Устенське Друге Здолбунівського р-ну Рівненської обл. — 9.07.1987, Торонто, Канада) — видатний письменник. Дитинство і юність пройшли на Крем’янеччині (с. Тилявка, тепер Шумського р-ну Тернопільської обл.). Навчався у Бреславському (нині Вроцлав, Польща) унті та УВУ (Прага, 1929-1931). С. був редактором газети «Волинь» (1941-1942), зазнав репресій нім. влади. Емігрував, з 1948 — у Канаді. С. — автор книг прози «Волинь» (тт. 1-3, 1932-1937), «Марія» (перший твір про Голодомор, 1934), «Гори говорять» (про б-бу за незалежність Карпатської України, 1939), «Юність Василя Шеремета» (1946-1947), «Ост» (тт. 1-3, 1948, 1957, 1982), «Чого не гоїть огонь» (перший твір про УПА, 1959), книг спогадів, публіцистики та ін.

Студинський Кирило (псевд. К. Вікторин, І. Лаврин, К. Зорян; 4.10.1868, с. Кип’ячка, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. - червень 1941) — визначний літературознавець і гром. діяч. Вивчав богослов’я у Львові та Відні (1887-1891), навчався на філос. ф-ті Віденського ун-ту, доктор філософії (з 1894). Ще під час навчання в ун-ті С. обраний послом до австр. парламенту (1893). З 1900 почав працювати у Львівському ун-ті (1908-1918 — проф., 1939-1941 — проф., декан і проректор). Входив до складу Укр. Нац. Ради ЗУНР 1918—1919. Дійсний член НТШ (з 1899), його голова (1925-1932), академік ВУАН (1924—1934, 1939-1941). У жовтні 1939 С. призначений головою Нар. зборів Зах. України, з 1940 — депутат Верховної Ради СРСР і депутат міської ради Львова. Врятував від рад. репресій чимало людей. Під час відступу Червоної армії зі Львова був примусово вивезений разом з П. Франком, загинув за нез’ясованих обставин. С. — автор понад 500 праць, деякі з них: «Пам’ятки полемічного письменства кінця XVI — початку XVII ст.» (1900), «До історії взаємин Галичини з Україною» (1906), «Кореспонденція Я. Головацького» (тт. 1-2, 1905, 1909), «Матеріали до історії культурного життя в Галичині 1795-1857» (1920) та ін.

Терміни та поняття

Варшавський процес 1935-1936 рр. — один з найбільших суд. процесів проти ОУН у Зах. Україні в період її окупації Польщею. Відбувся 18 листопада 1935-13 січня 1936 у Варшаві. На лаві підсудних перебували Степан Бандера, Микола Лебідь, Ярослав Карпинець, Дарія Гнатківська, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін. за звинуваченням у приналежності до ОУН і о-ції вбивства міністра внутр. справ Польщі Броніслава Перацького. На підставі фактично сфабрикованих зізнань перші троє були засуджені до смертної кари, з заміною, у зв’язку з амністією, на довічне тюремне ув’язнення, ін. — на багато років в’язниці. Всі підсудні вели себе відважно і сприйняли вирок з вел. гідністю. Мужня поведінка ув’язнених членів ОУН вразила навіть польську громадськість і змусила в дечому переглянути своє ставлення до укр. нац.-визв. руху в Польщі. Вирок суду викликав хвилю протестів серед укр. с-ва.

Інтегральний націоналізм (від лат. «цілий» і «народ») — дієвий, активний, чинний націоналізм (патріотизм). Осн. засади течії розробив Дмитро Донцов у 20-х рр. Праці, в яких була сформульована його ідеологія — «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Де шукати українських традицій» та ін. Його взяла на озброєння популярна серед молоді о-ція ОУН. Він оголошував націю абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України — найвищою метою, для досягнення якої прийнятні будь-які методи.

«Карпатська Січ» — Збройні сили Карпатської України, які були сформовані у листопаді 1938 із загонів Укр. нац. оборони. 4 вересня 1938 в Ужгороді за ініціативою ОУН було утворено напіввійськову о-цію Укр. нац. оборона. На поч. листопада 1938 вона була реорганізована в «К. С.» на чолі з Дмитром Климпушем. Після проголошення незалежності Карпатської України (15 березня 1939) «К. С.» стала нац. збройними силами. До кінця березня 1939 вона вела нерівну б-бу з угорською армією. У гірській частині Закарпаття окремі відділи «К. С.» продовжували б-бу з окупантами ще в кінці травня 1939.

Карпатська Україна — офіційна назва автономної Укр. республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938—1939 і Укр. незалежної держави на Закарпатті у березні 1939. На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 і Тріанонського мирного договору 1920. К. У. увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії, яку реально отримала у жовтні 1938. 15 березня 1938 Сойм (парламент обраний 12 лютого 1939) К. У. у Хусті проголосив повну держ. самостійність краю на чолі з Президентом Августином Волошиним. 14 березня 1939 війська Угорщини розпочали агресію проти К. У. Наприкінці березня 1939 Августин Волошин і частина уряду емігрували. Недовгий період існування К. У. став однією з найяскравіших сторінок багатовікової б-би закарпатських українців за установлення укр. державності.

Комуністична партія Західної України (КПЗУ) — партія, заснована 1919 під назвою Ком. партія Сх. Галичини в Станіславі (нині Івано-Франківськ), перейменована 1923 як складова частина Ком. партії Польщі. Першим керівником був Карл Саврич (Максимович). Виступала за соціальне і нац. звільнення трудящих шляхом соц. революції та приєднання Зах. України до рад. України. Ідеологія КПЗУ в 20-х рр. була близькою до націонал-комунізму, більшість членів партії підтримувала Олександра Шумського, якого звинуватили в «нац. ухилі» у КП(б)У. Наприкінці 1928 більшість членів КПЗУ визнали свої «помилки», виїхали до СРСР, де були репресовані. У 30-х рр. партія переживала період занепаду, чисельність КПЗУ скоротилася з 4300 до 2600 членів. 1938 Комінтерн розпустив Ком. партію Польщі, а разом з нею і КПЗУ. Майже всі члени партії, які опинилися в СРСР, були репресовані.

Консерватизм (від лат. «зберігаю, охороняю») — політично-ідеологічна течія, яка прагне поєднати зміни в с-ві зі збереженням традиційних, перевірених досвідом минулого традицій і форм життя.

Конституційна монархія (від лат. «устрій, установлення» та гр. «єдиновладдя») — форма правління, при якій влада монарха обмежена конституцією.

Легітимація (від лат. «законний, правомірний») — 1) визнання чи підтвердження законності певного права чи повноваження; 2) документи, що засвідчують це право або повноваження; наприклад, 1923 рада послів Антанти надала л. Польщі на право володіння Сх. Галичиною.

«Луг» — укр. фізкультурно-спортивне т-во, засноване 1925 у Галичині за ініціативою Романа Дашкевича з метою національно-патріотичного виховання укр. молоді та підготовки її до б-би за незалежність України після заборони польською владою 1924 спортивно-протипожежної о-ції «Січ». «Л.» належав до найбільш масових молодіжних о-цій Зах. України: 1939 існувало 805 місцевих осередків, у яких нараховувалося бл. 50 тис. членів. Беззмінним головою «Л.» був Роман Дашкевич, 1939 рад. влада заборонила діяльність о-ції.

Львівський процес 1936 р. — політ. суд. процес над 23 членами ОУН, який став завершенням Варшавського процесу 1935-1936, відбувся у травні-червні 1936 у Львові. Серед підсудних були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Володимир Янів, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін., які використали процес для викриття антиукраїнської політики польського уряду. Вони були засуджені до різних термінів ув’язнення (Степан Бандера і Роман Мигаль — до довічного ув’язнення, Богдан Підгайний і ще чотири члени ОУН — до 15 років). Героїчна постава підсудних під час процесу, їх послідовне відстоювання ідеї укр. державності сприяло зростанню авторитету ОУН серед укр. населення.

«Нормалізація» (від лат. «правило, взірець») — політика врегулювання українсько-польських відносин здійснювана шляхом угоди між польським урядом та УНДО 1935-1938, коли влада почала запроваджувати федеративно-національну програму. Допускалося викладання укр. мови в гімназіях і школах, припинялося переслідування православного духовенства, укр. банкам і кооперативам охочіше надавалися грошові позики. УНДО відмовилася від антиурядової б-би, а польський уряд припинив переслідування укр. дем. о-цій, збільшувалося представництво українців у польському сеймі. Один з лідерів УНДО Василь Мудрий обраний віце-маршалком сейму. Початок «н.» поклали переговори і угода 29.05.1935 у Варшаві між представниками УНДО і польської влади. Оскільки більшість укр. вимог не була виконана, В. Мудрий у грудні 1938 проголосив «н.» недійсною.

Організація українських націоналістів (ОУН) — укр. політ. рух, що ставив за мету встановлення незалежної Укр. держави. Виникла внаслідок об’єднання УВО та декількох націоналістичних груп на установчому конгресі 28 січня — 3 лютого 1929 у Відні, обраний провід очолив Євген Коновалець. Гол. метою ОУН було встановлення незалежної соборної нац. держави на всій укр. етнічній території. ОУН сприймала насильство як політ. знаряддя проти зовн. і внутр. ворогів. Після загибелі (1938) Євгена Коновальця від рук рад. агента о-цію очолив Андрій Мельник, 1940 вона розкололася на «бандерівців» (прихильники Степана Бандери, ОУН (Б), інша назва — ОУН-революційна) і «мельниківців». Під час Другої світ. війни обидві фракції намагалися скористатися ситуацією і відновити незалежність України. ОУН (Б) для цього створила УПА. Після війни о-ція існувала за кордоном, вплив її, порівняно з 30-40-ми рр., поступово зменшився.

Осадництво — осідання, поселення неукраїнських мешканців (переважно польських колоністів) на Зах. Україні, колонізація у 20-30-х рр. Декрет про створення господарств осадників було видано 1919. Українцям забороняли навіть продавати понад 5 % земель за умовами аграрної реформи, а поляків наділяли на пільгових умовах. Явище досить поширилося, бл. 300 тис. поляків стали його учасниками, їм належало понад 12 % усіх зем. угідь.

Парцеляція (від фр. «поділяти на дрібні частини») — поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

Пацифікація (від лат. «утихомирення, умиротворення, заспокоєння») — офіційна назва масових репресій щодо укр. населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930. Приводом для неї послужили численні протипольські акції влітку-восени 1930. Рішення про проведення п. було ухвалено на найвищому рівні — Юзефом Пілсудським. Її метою було послаблення укр. політ. сил та їх неприхильного ставлення щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому табору на виборах. П. тривала від 14 вересня до кінця листопада 1930. Під час неї проводилися обшуки (5 тис.), арешти (1739), фізичні розправи, моральне приниження жертв, глумления над їх нац. гідністю, ліквідація укр. гром. о-цій, згортання укр. шкільництва та ін. Одним з гол. наслідків п. стало зростання серед українців нац. свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого загострення українсько-польських взаємин.

Підкарпатська Русь — офіційна назва центр.-сх. частини Закарпаття, яка в 1919-1938 становила автономну адмін.-терит. одиницю у складі Чехо-Словаччини (з 1927 — Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). Під цією назвою Закарпаття згідно з рішеннями Сен-Жерменського 1919 і Тріанонського 1920 договорів увійшло до Чехо-Словаччини. Етнічні укр. землі було поділено на гри частини: П. Р., Пряшівщину (увійшла безпосередньо до Словаччини) і Мармароський Сигіт (залишився у складі Румунії). Територія П. Р. поділялася на Хустську, Берегівську й Ужгородську округи і творила одну жупу. У жовтні 1938 чехословацький уряд змушений піти на створення на терит. основі Підкарпатського краю нового держ. утворення Карпатської У країни.

Політична еміграція (від гр. «управління» і лат. «переселення») — вимушена чи добровільна зміна місця проживання з політ. причин. 2-а хвиля укр. еміграції (між св. війнами) викликана як екон., так і політ. причинами. П. е. складали переважно борці за незалежну Україну, частина з них осіла на Зах. Україні.

Польща «А» і Польща «Б» — умовний поділ території Польщі у 20-30-х рр. на розвинену і відсталу, зроблений польською владою. До першої входили корінні польські території, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості у Польщі «А», уряд водночас свідомо гальмував пром. будівництво у Польщі «Б». На другій частині країни була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття пром. підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв’язки з ринками першої частини. Внаслідок такої політики на першій території концентрувалося понад 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництва цегли, вапна і цукру. Політика колоніального гноблення західноукраїнських і західнобілоруських Земель.

Русинство — одна з політ. течій на Закарпатті, виникненню сприяли століття ізоляції від ін. укр. земель. Його прихильники абсолютизували місцеві особливості, стверджували, що слов’янське населення тут перетворилося на окрему націю, відмінну від українців. Характерно, що серед його прихильників було чимало мадяризованих священників, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. Помітної підтримки серед населення воно не мало. Нині намагання певних політ. сил використати його для розпалювання сепаратистських настроїв носить популістський характер і не може мати перспективи.

Русофільство (москвофільство) — мовно-літературна і сусп.-політ. течія серед укр. населення Буковини, Галичини і Закарпаття, яка відстоювала нац.-культ., а пізніше — держ.-політ. єдність з рос. народом і Росією. Течія виникла у середині XIX ст. і проіснувала до кінця 30-х рр. XX ст. Такі настрої поширилися серед частини греко-католицького духовенства, ін. верств інтелігенції краю. Його представники очолювали ряд о-цій, у т. ч. авторитетне «Общество імені Духновича», один з лідерів — Андрій Бродій. Воно мало підтримку від Польщі й Угорщини, не зацікавлених у консолідації українців. Однак глибокого підґрунтя воно в населенні не мало: надто очевидною була відмінність між росіянами і карпатоукраїнцями.

Сойм Карпатської України — парламент Карпатської України, виник у результаті нар. волевиявлення 12 лютого 1939, перемогло Укр. нац. об’єднання на чолі з Августином Волошиним. Всього обрано 32 депутати. Перше засідання Сойму відбулося 15 березня 1939, на якому головою парламенту обрано Августина Штефана, Президентом Карпатської України — Августина Волошина, проголошена самостійність держави, ухвалено Конституційний закон, було призначено уряд Карпатської України, який очолив Юрій Ревай. С. К. У. припинив існування внаслідок окупації Закарпаття угорськими військами у березні 1939.

Східні креси (від польського слова «крес» — границя, кінець, край) — польська назва територій нинішньої Західної України, Білорусі і Литви, що у 20-30-х рр. XX ст. входили до складу Польщі; «східна окраїна».

Таємний університет — вища школа, створена за ініціативою НТШ 1921 українцями для протистояння дискримінаційній політиці влади, зокрема в галузі освіти, коли українців у Львівському ун-ті могло бути лише бл. 5 %. Проіснував чотири роки, у ньому працювали найкращі наук.-осв. кадри Зах. України (Василь Щурат — перший ректор, Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич, Кирило Студинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський та ін.).

Татарбунарське повстання — події 16-25 вересня 1924 у Пд. Бессарабії (нині територія Одеської обл.), селянське повстання проти рум. окупаційної влади, кількість учасників — бл. шість тисяч осіб. Повстання проти соціального і нац. гніту. Під час придушення Т. п. вел. кількість повстанців загинула, частіша потрапила у полон і без суду та слідства була розстріляна. Рум. окупаційною владою було притягнуто до відповідальності 500 осіб, 386 засуджено до тривалих термінів ув’язнення (Кишинівський процес 1925, тривав 103 дні).

Українофільство — одна з політ. течій на Закарпатті з орієнтацією на власні сили. Стала лідером у політиці в 20-30-х рр. Найпослідовнішу позицію в ній займала Християнсько-національна партія. Важливим для її утвердження було витіснення «Просвітою» «Общества ім. Духновича». Лідерами її були Августин Волошин і брати Бращайки.

Українська військова організація (УВО) — нелегальна військ. о-ція, що існувала у 1920-х - на поч. 30-х рр. у Зах. Україні. Створена за ініціативою колишніх старшин армії УНР наприкінці серпня 1920 у Празі. Очолював з невеликою перервою (1923-1924) до 1931 Євген Коновалець. УВО, не маючи чітко окресленої ідеології та політ. програми, визначала своїм гол. завданням о-цію б-би проти окупаційних режимів на укр. землях. 1927—1928 в УВО посилилися націоналістичні тенденції: о-ція все більше політично орієнтувалася на ідеологію укр. націоналізму (сформульована Дмитром Донцовим). На першому Конгресі укр. націоналістів, що відбувся у Відні (28 січня - 3 лютого 1929) завершився процес об’єднання націоналістичних груп і о-цій в одну укр. націоналістичну рев.-визв. о-цію — ОУН. Зі створенням ОУН УВО як окрема о-ція продовжувала діяти автономно, фактично припинила існування 1931, її кадри перейшли в ОУН.

Українська кооперація (від лат. «той, що співробітничає») — добровільні об’єднання людей для спільної госп. діяльності. У. к. була намаганням протистояти іноземному екон. впливу, виникла вона ще наприкінці XIX ст. за часів Австро-Угорщини, її гаслом було: «Свій до свого по своє!» У 30-х рр. вона нараховувала до 700 тис. членів, а кількість зросла з 580 до майже 4000, найвідоміші її представники: «Маслосоюз», «Центробанк», «Центросоюз», «Народна торгівля».

Українська національна партія (УНП) — єдина легальна укр. політ. партія, що діяла 1927-1938 на окупованих Румунією землях Пн. Буковини. Керівні органи партії перебували у Чернівцях. Головою УНП був В. Залозецький (посол парламенту і сенату). Проводила політику компромісів, захищала інтереси українців легальними методами. Після заборони діяльності в Румунії всіх політ. партій 1938 припинила існування.

Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) — укр. партія у Галичині. Виникла 1926 внаслідок об’єднання УРП з групою укр. есерів, що діяла на Волині. Лідером партії був Лев Бачинський, а після його см. 1930 партію очолив Іван Макух. Партія, відмежовуючись від лівих і правих політ. сил, виступала за соціальну справедливість, передачу землі без викупу для всіх безземельних селян. Вел. увага приділялася кооперації. У нац. політиці партія відстоювала гасло самовизначення націй і соборності України. На парламентських виборах здобувала понад 10 депутатських мандатів. У квітні 1931 вступила до Соц. Інтернаціоналу. 1934 налічувала близько 20 тисяч членів. У вересні 1939 припинила своє існування.

Українське національне об’єднання (УНО) — укр. політ. о-ція у Закарпатті. Засноване 18 січня 1939 у Хусті для відстоювання інтересів укр. населення. Голова — Федір Ревай, згодом — Юрій Перевузник. У лютому 1939 на виборах до Сойму Карпатської України за кандидатів УНО проголосували 92,4 % всіх виборців, що дало можливість здобути 32 депутатські мандати у парламенті автономії, серед них Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки, Федір і Юліан Реваї, Августин Штефан. З окупацією території Карпатської України угорськими військами УНО припинило свою діяльність.

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) — найбільша укр. політ. партія, що діяла у Галичині 1925-1939. Ідейно стояла на програмних засадах УНДП. Установчий з’їзд відбувся 11 липня 1925. Через кілька місяців ухвалено програму партії, яка базувалася на ідеології соборності та державності, дем. розвитку і соціальної справедливості. Під впливом УНДО перебували вел. госп., культ.-осв. та спортивні о-ції. У другій половині 20-х рр. об’єднання поширило свій вплив і на Волинь. На виборах УНДО набирало найбільше голосів зі всіх укр. партій, проводило в депутати понад 20 осіб. Партію до 1935 очолював Дмитро Левицький, далі — Василь Мудрий. У вересні 1939 УНДО припинило своє існування.

Український монархізм — консервативна течія укр. політ. думки, яка сформувалася під час Укр. революції 1917-1921. Його ідеологія чітко була сформульована в «Листах до братів-хліборобів», які були написані у 20-х рр. і набули широкого розголосу серед українців. Згідно з нею, ідею створення Укр. держави може реалізувати тільки весь народ під проводом «хліборобської верстви»; досягнути консолідації укр. народу і перетворити його на повноцінну держ. націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення терит. патріотизму та солідарності між усіма громадянами України. Забезпечити єдність укр. руху мала легітимна фігура, отже, найкращою формою політ. устрою, ідеалом мала бути конституційна монархія — «класократія з правовою — законом обмеженою і законом обложуючою монархією». Гол. ідеолог — В’ячеслав Липинський.

Утраквістичні школи (від лат. «обидва» і гр. «вчена бесіда, навчальне заняття») — двомовні навчальні заклади, які ставали осн. типом відповідно до закону від 31 липня 1924. Особливо активно вони насаджувалися на Галичині, бо на Волині — просте ополячення. Це був тактичний хід для полонізації населення. За назвою польсько-українські, а по суті — польські.

Християнсько-Народна партія (ХНП) — політ. партія народовецького напряму в Закарпатті, яка діяла у 1924-1938. До провідних діячів партії належали Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки та ін. Видавала тижневик «Свобода» в Ужгороді. Партія об’єднувала частину інтелігенції та духовенства. Восени 1938 внаслідок зміни міжнародних і внутр. обставин ХНП саморозпустилася, підтримавши створення нової політ. о-ції закарпатських українців — УНО.

Тести

25.1. Назви держав, до складу яких у 20-30-х рр. входили західноукраїнські землі:

  • А Польща, Румунія, Угорщина.
  • Б Румунія, Угорщина, Чехо-Словаччина.
  • В Угорщина, Чехо-Словаччина, Польща.
  • Г Чехо-Словаччина, Польща, Румунія.

25.2. Сутність поняття «нормалізація»:

  • А аграрна реформа з поділом і передачею значної частини поміщицької землі українцям, щоб уникнути селянських повстань.
  • Б військова операція польської армії з метою внормування становища на Волині та Галичині.
  • В програма польського уряду, яка допускала викладання української мови в гімназіях і передбачала відкриття українського університету.
  • Г угода між польським урядом і УНДО, яке відмовлялося від антиурядової боротьби, а влада припиняла переслідування українських демократичних організацій, проводила амністію, дозволяла вживати термін «український».

25.3. Підсудні на «процесі 500» у 1925 р.:

  • А учасники націоналістичного руху.
  • Б учасники Татарбунарського повстання.
  • В члени комуністичної партії.
  • Г члени Української національної партії.

25.4. Політичні течії, що існували на Закарпатті:

  • А москвофільство, полонофільство, русинство.
  • Б полонофільство, русинство, українофільство.
  • В русинство, москвофільство, українофільство.
  • Г українофільство, москвофільство, полонофільство.

25.5. Укажіть правильне твердження.

  • А галицькі радикали об’єдналися з волинськими есерами в УСРП і вступили у квітні 1931 р. до III Комуністичного Інтернаціоналу
  • Б Карпатська Україна відразу ж здобула міжнародне визнання
  • В найбільш розвинутим культурне життя української еміграції було в Чехословаччині, де існувало кілька вищих шкіл
  • Г польська влада підтримувала розвиток української кооперації

25.6. Прочитайте уривок і вкажіть орган, про який ідеться в тексті.

«На 13 лютого 1939 р. було призначено вибори до парламенту Карпатської України. Вибори закінчилися блискучою перемогою прихильників суверенітету Закарпаття. 15 березня 1939 р. на засіданні парламенту за ініціативою УНО було проголошено самостійність Карпатської України. Це рішення приймалося під гуркіт гармат. 14 березня угорські війська вторгнися у межі Карпатської України. Під час засідання законодавчого органу бої точилися за 12 кілометрів від Хуста. Карпатська Січ не змогла відвернути вторгнення».

  • А Верховна Рада
  • Б Національні Збори
  • В Сойм
  • Г Установчі Збори

25.7. Прочитайте уривок і вкажіть край, про який ідеться в тексті.

«23 жовтня 1938 р. край нарешті отримав автономію. Автономний уряд спершу очолили москвофіли, але вони не дістали підтримки в суспільстві. До такого повороту подій були готові українофіли, лідер яких Августин Волошин і очолив новий крайовий кабінет».

  • А Буковина
  • Б Волинь
  • В Галичина
  • Г Закарпаття

25.8. Сутність утраквістичних шкіл:

  • А початкові школи, які давали основи знань, мова їх могла бути і українською.
  • Б школи, де мова викладання була польська, у них вивчалися дві іноземні мови.
  • В школи з двома мовами навчання, польсько-українські школи.
  • Г школи, які спеціалізувалися на викладанні окремих предметів.

25.9. Причини національної політики утисків щодо українців, які проводили Польща та Румунія:

  • А сприймання українців не нацією, а лише етнічними відгалуженнями польської та румунської націй.
  • Б прагнення українців Польщі та Румунії возз’єднатися з радянською Україною.
  • В розуміння того, що українці є повноцінною нацією, яка завжди буде прагнути до створення власної національної держави, загрожуючи єдності Польської та Румунської держав.
  • Г типова стосовно національних меншин політика європейських держав, щоб зберегти міжнародну політичну рівновагу.

25.10. Рішення Паризької конференції, а також положення Ризького мирного договору щодо західноукраїнських земель:

  • А входження до складу Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини.
  • Б входження до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки.
  • В федеративне об’єднання з УРСР.
  • Г формування незалежної Української держави.

25.11. Сутність Організації українських націоналістів:

  • А організація, метою якої було відновлення ЗУНР, використання всіх можливих методів, зокрема збройну допомогу СРСР, діяла нелегально.
  • Б організація, метою якої була демократична Українська Народна Республіка, використання тільки мирних парламентських методів боротьби, діяла легально.
  • В організація, метою якої було утворення Української Держави, на чолі з Павлом Скоропадським, використання мирних методів боротьби, йшла на компроміс з Польщею, діяла легально.
  • Г організація, метою якої було утворення Української самостійної соборної держави, використання мирних і немирних методів боротьби, зокрема тероризм, діяла нелегально.

25.12. Укажіть правильне твердження.

  • А ідеологом інтегрального націоналізму був Степан Бандера
  • Б ОУН була заснована у 1920 р.
  • В у 1919-1939 рр. еміграційний потік зі Східної Галичини становив близько 190 тис. осіб
  • Г УНДО була єдиною легальною українською партією на Буковині

25.13. Укажіть політичного діяча, зображеного на поданій нижче світлині

  • А Августин Волошин
  • Б Дмитро Климпуш
  • В Юліан Ревай
  • Г Августин Штефан

25.14. Укажіть правильне твердження.

  • А на Закарпатті від початку XX ст. діяло кілька суто українських партій, які діяли цілком самостійно
  • Б ставлення західних українців до комуністів у 30-х рр. змінилося на позитивне
  • В українці майже не мали можливості займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії та поліції
  • Г у Чернівецькому університеті в 20-х рр. відкрили кілька українських катедр (кафедр)

25.15. Політика Польщі щодо Східної Галичини:

  • А дотримання зобов’язань, взятих на Паризькій мирній конференції, збереження автономного статусу західноукраїнських земель у складі Польщі, рівні права українців і поляків.
  • Б дотримання зобов’язань, взятих на Паризькій мирній конференції, формальне збереження автономного статусу західноукраїнських земель у складі Польщі, порушення рівноправності українців і поляків.
  • В порушення зобов’язань, взятих на Паризькій мирній конференції, не надання автономного статусу західноукраїнським землям у складі Польщі та права українців на культурно-національну автономію.
  • Г часткове дотримання зобов’язань, взятих на Паризькій мирній конференції, не проголошення автономного статусу західноукраїнських земель у складі Польщі, надання культурно-національної автономії та рівних прав українців і поляків.

25.16. Сутність Української військової організації:

  • А організація, заснована у Празі групою старшин УГА, що прагнули продовжити боротьбу за незалежність українських земель.
  • Б організація, заснована на Волині з метою продовжити боротьбу за незалежність українських земель шляхом рейдів на територію радянської України.
  • В підпільна організація, створена на Буковині для боротьби з румунською окупацією.
  • Г підпільна організація, створена на Закарпатті для боротьби за незалежну Українську державу на цій території.

25.17. Воєнізована організація, створена для охорони Закарпаття:

  • А Карпатська армія.
  • Б Карпатське військо.
  • В Карпатська Січ.
  • Г Карпатські стрільці.

25.18. Політика Румунії щодо Північної Буковини:

  • А надання статусу автономії, право на створення місцевих органів самоврядування та власних законів.
  • Б надання статусу культурно-національної автономії, право на розвиток української мови, освіти, культури.
  • В поширення законів Румунського королівства, збереження самоврядування українських громад.
  • Г поширення законів Румунського королівства, ліквідація самоврядування українських громад, влада на місцях румунських чиновників.

25.19. Укажіть правильне твердження.

  • А безробіття в українській частині Румунії майже не було
  • Б на Закарпатті чехи були більшістю в основних містах
  • В кількість українців у Польщі на початок 30-х рр. становила близько шість мільйонів осіб, а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі
  • Г члени ОУН у своїй боротьбі використовували тільки насильницькі методи

25.20. Прочитайте рядки життєпису політичного діяча й укажіть його.

«Роки життя — 1891-1938. Народився поблизу Львова. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Воював у Першій світовій війні в складі австрійської армії. У Києві в 1917 р. став одним із засновників і командиром Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. У 1920 р. очолив УВО, а з 1929 р. — ОУН. Убитий московським агентом у Роттердамі».

  • А Степан Бандера
  • Б Євген Коновалець
  • В Микола Лебідь
  • Г Андрій Мельник

25.21. Партія, яку в 1927-1938 рр. очолював Володимир-Сергій Залозецький-Сас.

  • А Українська військова організація.
  • Б Українська національна партія.
  • В Українська соціалістично-радикальна партія.
  • Г Українське національно-демократичне об’єднання.

25.22. Сутність поняття «осадники»:

  • А охоронні загони польських військ, які розташовувалися в західноукраїнських містах.
  • Б польські колоністи, які осідали на західноукраїнських землях у 20-30-х рр.
  • В польські прикордонники, які використовувалися і для боротьби з українським національним рухом.
  • Г спеціальні загони ОУН, які готували збройні акції проти польської влади.

25.23. Передумови проголошення державної автономії Закарпаття:

  • А зростання впливу українського національно-визвольного руху та Мюнхенська угода, наслідком якої стало ослаблення і розчленування Чехо-Словаччини.
  • Б наміри чехословацької влади спертися на українців перед загрозою з боку Німеччини, активна діяльність москвофілів.
  • В окупація Закарпаття угорськими військами, національне піднесення в регіоні.
  • Г рух українських націоналістів, керований ОУН, Віденський арбітраж, який послабив Чехо-Словаччину.

25.24. Навчальний заклад Галичини, в якому українці на початку 20-х рр. становили більшість:

  • А Львівська академія зовнішньої торгівлі.
  • Б Львівська ветеринарна академія.
  • В Львівський політехнічний інститут.
  • Г Львівський Таємний університет.

25.25. Сутність організації «Народна торгівля»:

  • А найвідоміше підприємство у Галичині, створене за участю іноземного капіталу.
  • Б польсько-українське спільне підприємство, яке мало комерційний успіх.
  • В популярне польське приватне підприємство у Львові.
  • Г українська кооперативна спілка з давньою історією і значним комерційним успіхом.

25.26. Укажіть правильне твердження.

  • А осередки ОУН існували майже в усіх навчальних закладах Польщі та інших європейських країн, де навчалися українці
  • Б польський уряд свідомо сприяв промисловому будівництву на Західній Україні
  • В товариство «Просвіта» на Закарпатті підтримувало москвофільську течію
  • Г УНП була націоналістичною організацією, яка схилялася до нелегальних методів роботи і не йшла на компроміси з владою

25.27. Прочитайте уривок з праці історика Ореста Субтельного й укажіть партію, про яку йдеться в тексті.

«Ліберальна партія, партія західноукраїнського «істеблішменту», виступала за конституційну демократію та незалежність України. Підтримувала політику «органічного розвитку» й аграрних реформ. Відносно гнучка за своєю тактикою. Друкований орган — газета «Діло».

  • А Організація українських націоналістів
  • Б Українська соціалістично-радикальна партія
  • В Українське національно-демократичне об’єднання
  • Г Український союз хліборобів-державників

25.28. Становище українського підприємництва в Польщі:

  • А відсутність українського підприємництва як такого зусиллями польської влади.
  • Б існування на високому рівні, польська влада дозволяла українське підприємництво, вважаючи його вигідним для держави, але тримала його у певних рамках.
  • В підприємницька ініціатива обмежена низкою законодавчих актів, лише кооперативи виявилися конкурентоспроможними і розвивалися нарівні з іноземним підприємництвом.
  • Г рівноправність українських і польських підприємців, можливість створювати власні фабрики, заводи, банки й успішно їх розвивати.

25.29. Рівень економічного розвитку західноукраїнських земель:

  • А досягнення великих економічних успіхів, бурхливий розвиток важкої промисловості, формування розвиненої транспортної мережі, визначали економічне обличчя країн, яким належали.
  • Б досягнення значного економічного розвитку, концентрація промисловості, збереження середнього рівня розвитку, як і центр держав, яким вони належали.
  • В економічний розвиток тими ж темпами, що й інші регіони своїх країн, а тому певне відставання від найрозвинутіших частин країн, у складі яких вони перебували.
  • Г збереження довоєнного рівня розвитку, аграрно-сировинні придатки, внутрішні колонії, ринки збуту для товарів метрополій, джерела сировини та дешевої робочої сили.

25.30. Сутність поняття «пацифікація»:

  • А заходи з мобілізації західноукраїнської молоді в польську армію.
  • Б поділ землі на дрібні ділянки та роздача їх полякам.
  • В політика окатоличення українського населення, яке перебувало під польською окупацією.
  • Г «умиротворення», «втихомирення», офіційна назва масових репресій режиму Юзефа Пілсудського щодо українців у 1930 р.

25.31. Прочитайте уривок і вкажіть історичну назву регіону, де відбулися вказані події.

«16 вересня 1924 р. в районі Татарбунар спалахнуло повстання, у якому брало участь близько шести тисяч осіб. 18 вересня 1924 р. проти повстанців було кинуто регулярні румунські війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців».

  • А Буковина
  • Б Волинь
  • В Галичина
  • Г Південна Бессарабія

25.32. Прочитайте уривок і вкажіть історичну назву краю, про який ідеться в тексті.

«У краї до його загарбання королівською Румунією було 218 українських початкових шкіл. У 1919—1920 рр. їх кількість зменшилася до 157, а в 1926-1927 навчальному році не залишилося жодної. Були закриті всі гімназії та професійні школи з українською мовою навчання, культурно-освітні товариства, накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних товарів».

  • А Бессарабія
  • Б Буковина
  • В Галичина
  • Г Закарпаття

25.33. Серед пронумерованих на карті земель укажіть ту, місцеве українське населення якої офіційна влада вважала «громадянами румунського походження, що забули рідну мову».

  • А 1
  • Б 2
  • В 3
  • Г 4

25.34. Суть терміна «інтегральний націоналізм»:

  • А дієвий націоналізм.
  • Б об’єднувальний націоналізм.
  • В розвинутий націоналізм.
  • Г пасивний націоналізм.

25.35. Соціальна база Організації українських націоналістів:

  • А буржуазія, багаті та середні селяни.
  • Б колишні військові, що боролися за незалежність України, молодь, студентство.
  • В робітничий клас, підприємці, члени кооперативів.
  • Г селянство, духовенство, інтелектуальна еліта.

25.36. Для якого року були характерними події, описані в уривку з історичного джерела:

«У селі Копилів Сокальського повіту Львівського воєводства знищене приміщення читальні, подерто бібліотечні книжки і портрети Шевченка і Франка. Після знищення читальні установлено людей перед читальнею і змушено їх кричати: "Хай живе Пілсудський!"...»?

  • А 1919 р.
  • Б 1926 р.
  • В 1930 р.
  • Г 1935 р.

25.37. Установіть відповідність.

  • 1 Береза Картузька
  • 2 Варшава
  • 3 Львів
  • 4 Татарбунари
  • А концтабір
  • Б повстання
  • В столиця Карпатської України
  • Г судовий процес 1935-36 рр. над членами ОУН
  • Д Таємний університет

25.38. Установіть відповідність між політиками і партіями, які вони очолювали.

  • 1 Василь Мудрий
  • 2 Августин Волошин
  • 3 Володимир Залозецький
  • 4 Євген Коновалець
  • А Організація українських націоналістів
  • Б Українське національно-демократичне об’єднання
  • В Українська соціалістично-радикальна партія
  • Г Українська національна партія
  • Д Християнсько-народна партія

25.39. Установіть відповідність.

  • 1 Луцьк
  • 2 Львів
  • 3 Татарбунари
  • 4 Хуст
  • А Буковина
  • Б Волинь
  • В Галичина
  • Г Закарпаття
  • Д Південна Бессарабія

25.40. Установіть відповідність.

  • 1 Степан Бандера
  • 2 Августин Волошин
  • 3 Євген Коновалець
  • 4 Андрій Мельник
  • А засновник і багаторічний лідер ОУН
  • Б крайовий провідник ОУН у 1933-1934 рр.
  • В лідер Організації українських націоналістів з 1939 р.
  • Г лідер УНДО у 30-х рр.
  • Д президент Карпатської України

25.41. Установіть відповідність.

  • 1 осадництво
  • 2 пацифікація
  • 3 політична еміграція
  • 4 русинство
  • А визнання чи підтвердження законності прав чи повноважень
  • Б втихомирення; придушення селянських виступів
  • В зміна місця проживання з політичних причин
  • Г поселення неукраїнців на Галичині та Волині
  • Д течія на Закарпатті про окремішність місцевого населення

25.42. Установіть послідовність подій.

  • А Бессарабський протокол
  • Б Закарпаття отримало автономію
  • В саморозпуск уряду ЗУНР
  • Г утворення УНДО

25.43. Установіть послідовність подій.

  • А визнання країнами Антанти входження Східної Галичини до складу Польщі
  • Б проведення польською владою політики «пацифікації»
  • В проголошення незалежності Карпатської України
  • Г утворення Організації українських націоналістів

25.44. Укажіть пункти політики, яку провадив уряд Юзефа Пілсудського згідно із запровадженням так званої федеративно-національної програми.

  • 1 автономія Східної Галичини
  • 2 дозвіл викладання української мови в гімназіях Волині та польських школах Східної Галичини
  • 3 підтримка українських підприємців
  • 4 припинення переселення поляків на Волинь
  • 5 припинення переслідування православного духовенства
  • 6 українським банкам і кооперативам охочіше надавали грошові позики
  • 7 українські політичні діячі звільнялися з в’язниць

25.45. Укажіть українські землі, які у 20-30-х рр. входили до складу Польщі.

  • 1 Північна Буковина
  • 2 Західна Волинь і Західне Полісся
  • 3 Східна Галичина
  • 4 Закарпаття
  • 5 Підляшшя і Холмщина
  • 6 Східна Волинь і Східне Полісся
  • 7 Східне Поділля

25.56. Укажіть українські партії та організації, які існували в Галичині у 20-30-х рр.

  • 1 Комуністична партія Західної України
  • 2 Ліберальна партія Західної України
  • 3 Організація українських націоналістів
  • 4 Українська консервативна партія
  • 5 Українська партія соціалістів-революціонерів
  • 6 Українська партія соціалістів-федералістів
  • 7 Українське національно-демократичне об’єднання

25.47. Укажіть воєводства, які були в Польщі в 20-30-х рр. населені переважно українцями.

  • 1 Волинське
  • 2 Дрогобицьке
  • 3 Луцьке
  • 4 Подільське
  • 5 Руське
  • 6 Станіславське
  • 7 Тернопільське

25.48. Укажіть програмні положення ОУН.

  • 1 автономія українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини
  • 2 національна революція і встановлення диктатури, яка витіснить окупаційну владу
  • 3 розвиток національної економіки на основі Державної, приватної, кооперативної власності
  • 4 розвиток національної економіки на основі лише державної власності
  • 5 самостійність і соборність національної держави на всій етнічній українській території
  • 6 створення незалежної Західноукраїнської республіки
  • 7 федеративний устрій України

25.49. Укажіть терміни, які стосуються міжвоєнного розвитку Галичини.

  • 1 депортація
  • 2 еміграція
  • 3 індустріалізація
  • 4 колективізація
  • 5 лібералізація
  • 6 нормалізація
  • 7 пацифікація

Основні скорочення можна знайти тут.
Відповіді до тестів можна знайти тут.