Історія України: Ґрунтовна підготовка до ЗНО за 100 днів

Тема 25. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ (73-76 дні)

Тест 1 (вхідний)

1. Який наслідок для економічного розвитку західноукраїнських земель мав поділ країни на Польщу «А» та Польщу «Б»?

А перетворення українських земель на джерело сировини та ринок збуту товарів

Б зростання кількості робочих місць і заробітної плати в українських воєводствах

В скорочення трудової еміграції західноукраїнського населення до США й Канади

Г пріоритетний промисловий розвиток українських земель порівняно з польськими

2. Якою цифрою позначено на картосхемі українські землі, що перебували у складі Румунії в міжвоєнний період?

А 1

Б 2

В 3

Г 4

3. Якого року Сейм Карпатської України проголосив незалежність країни на чолі з президентом А. Волошиним?

А 1929 р.

Б 1930 р.

В 1938 р.

Г 1939 р.

4. Установіть відповідність між характеристиками та прізвищами учасників суспільно-політичного руху на українських землях у складі Польщі.

1 ідеолог інтегрального націоналізму, проголошував здобуття незалежності України найвищою метою діяльності

2 член Організації українських націоналістів, організатор замаху на провідника пацифікації Б. Перацького

3 митрополит Української греко-католицької церкви, противник польської політики пацифікації щодо українців

4 ініціатор створення Української військової організації та Організації українських націоналістів, перший голова ОУН

А С. Бандера

Б Д. Донцов

В Є. Коновалець

Г А. Мельник

Д А. Шептицький

5. Установіть послідовність подій, які відбулися у міжвоєнний період на українських землях у складі Чехословаччини.

А проголошення Сеймом державної незалежності Карпатської України

Б передача Закарпаття Чехословаччині за Сен-Жерменським договором

В надання парламентом Чехословаччини автономії Підкарпатському краю

Г проголошення злуки Закарпаття з Українською Народною Республікою

6. Які риси притаманні політиці Румунії щодо українських земель у період 1918—1928 рр.?

1 запровадження воєнного стану на Буковині та в Бессарабії

2 надання освіти в школах з українською мовою навчання

3 ліквідація місцевого самоврядування українських громад

4 закриття українських громадських та культурних установ

5 примусове навернення українців до греко-католицької віри

6 дозвіл на легальну діяльність українських політичних партій

Тема 25. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

План теми

1. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період. Економіка українських земель. Різні течії в суспільно-політичному русі, радикалізація політичного життя в 1930-х рр.

2. Українські землі у складі Польщі.

3. Українські землі у складі Румунії.

4. Українські землі у складі Чехословаччини.

Теоретична частина

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Після поразки українського народу в боротьбі за збереження державної незалежності 1918—1920 рр. західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя), Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Чехословаччини (Закарпаття). Окупацію Польщею, Румунією та Чехословаччиною західноукраїнських земель узаконила Паризька мирна конференція 1919 р.

Державна приналежність західноукраїнських земель у міжвоєнний період

Держава

Західноукраїнські землі

Польща

Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя

Румунія

Північна Буковина, Південна Бессарабія

Чехословаччина

Закарпаття

Соціально-економічна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини полягала у стримуванні економічного розвитку західноукраїнських земель, що виявилося у розвитку тих галузей промисловості (нафтова, деревообробна, харчова), які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень, пануванні дрібних напівкустарних підприємств, залежності від іноземного капіталу, занепаді сільського господарства, малоземеллі й безземеллі селян, масовому безробітті та трудової еміграції українців. Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на аграрно-сировинний придаток Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Національна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини щодо населення західноукраїнських земель характеризувалася посиленням національного гніту, насильницькою асиміляцією, репресіями проти діячів національно-визвольного руху, відмовою від міжнародних зобов'язань щодо надання українським землям автономії. Незважаючи на складні умови діяльності, політичні діячі Західної України намагалися вирішити найважливіші питання: національне визволення українського народу, створення незалежної української держави, установлення в ній справедливого політичного й соціально-економічного ладу.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ

Паризька мирна конференцій 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договорам 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західноукраїнські землі, що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське воєводства.

У 1919—1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світової громадськості, що забезпечує права українського населення: гарантувала права українців на використання рідної мови у початкових школах (Конституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.).

У 1923—1926рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель, закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів — осадників.

У 1926—1937рр. після встановлення режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським польський уряд пішов на деякі поступки українцям: відкривав двомовні школи, дозволив призначення українців на державні посади. Одночасно з 1930р. проводилася політика «пацифікації» (умиротворення), яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції та військ. У 1934р. ум. Березі-Картузькій було створено концентраційний табір для політичних в'язнів, де утримувалися учасники українського визвольного руху. Напередодні Другої світової війни починаючи польська влада знов повернулася до жорсткої антиукраїнської політики.

Громадсько-політичне життя українських земель у складі Польщі характеризувалося політичною боротьбою, яка виявилася в діяльності українських політичних партій.

Політичні партії Західної України на території Польщі

Назва партії

Лідери

Програма діяльності

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) 1925 р.

Д. Левицький

Здобуття незалежності України легальними парламентськими методами, демократичний розвиток Української держави

Українська радикальна партія (УРП) 1890 р.

Л. Бачинський

Поєднання принципу демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України, здобуття незалежності України легальними парламентськими методами

Українська соціал-демократична партія (УСДП) 1899 р.

М. Ганкевич

Л. Ганкевич

Приєднання західноукраїнських земель до радянської України

Комуністична партія Західної України (КПЗУ) 1919 р.

O. Клірик

P. Кузьма

Приєднання західноукраїнських земель до радянської України

Організація українських націоналістів (ОУН) 1929 р.

Є. Коновалець

А. Мельник

С. Бандера

Здобуття незалежності України за допомогою терористичних методів. Ідеологією ОУН став розроблений Д. Донцовим інтегральний націоналізм, який проголосив найвищою цінністю національну державу на чолі з верховним провідником — вождем

Важливим напрямом громадсько-політичного життя була культурно-освітня діяльність української громади. Осередками української культури стали Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ) і Львівський (таємний) український університет.

Значну роль у житті західноукраїнського суспільства відігравала греко-католицька церква на чолі з митрополитом А. Шептицьким, який боровся проти пацифікації, одночасно підтримуючи політику «нормалізації» польсько-українських відносин й засуджуючи екстремізм ОУН і виступи комуністів.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РУМУНІЇ

Згідно з Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 р. до Румунії відійшла Північна Буковина. У 1920 р. Антанта визнала захоплення Румунією Бессарабії. У 1918—1928рр. у західноукраїнських землях, що перебували у складі Румунії, діяв воєнний стан, в умовах якого заборонялася легальна політична діяльність і проводилася жорстка політика румунізації. Румунська мова була визнана державною, водночас українська мова заборонялася в офіційних установах, закривалися українські школи, змінювалися на румунські назви населених пунктів. Татарбунарське повстання 1924 р., незважаючи на поразку, змусило румунську владу послабити тиск на українські землі.

У 1928—1938 рр. в умовах лібералізації політичного життя в Румунії утворилися українські політичні партії. З 1938 р. в Румунії розпочався новий період реакції, який супроводжувався активізацією профашистських сил, забороною діяльності політичних партій і громадських організацій.

Політичні партії Західної України на території Румунії

Назва партії

Лідери

Програма діяльності

Українська національна партія (УНП)

1927 р.

В. Залозецький

Об’єднання українських земель у Соборну Українську державу легальними парламентськими методами

Комуністична партія Буковини (КПБ)

1918р.

С. Канюк

Приєднання західноукраїнських земель до радянської України

Партія українських працюючих Буковини «Визволення»

1929 р.

 

Приєднання західноукраїнських земель до радянської України

Радикальна націоналістична

організація

середина 1930-х рр.

О. Забачинський Д. Квітковський

Об’єднання українських земель у Соборну Українську державу революційними методами (інтегральний націоналізм)

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Згідно з Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 р. і Тріанонським договором з Угорщиною 1920 р. до Чехословаччини відійшла Закарпатська Україна. У західноукраїнських землях, що перебували у складі Чехословаччини, власні політичні партії були відсутні, однак існували суспільно-політичні течії національного руху: русофільська, русинська, українофільська й комуністична течії.

Політичні течії українського національного руху на території Чехословаччини

Русофільська

Русинська

Українофільська

Комуністична

Вважали карпатоукраїнців частиною російського народу й відстоювали право на автономію краю у складі Чехословаччини

Вважали карпатоукраїнців окремим слов'янським народом і виступали за автономію, а в перспективі — за незалежність краю

Відстоювали ідею єдності українців по обидва боки Карпат і виступали за возз’єднання усіх українських земель у Соборну Україну

Відстоювали ідею єдності українців по обидва боки Карпат і виступали за приєднання краю до радянської України (УСРР)

Після Мюнхенської угоди 1938р. парламент Чехословаччини надав Закарпаттю автономію. У січні 1939р. виникло Українське національне об'єднання (УНО) на чолі з А. Волошиним, яке перемогло на виборах до Сейму Карпатської України.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголосив незалежність країни, президентом якої було обрано А. Волошина. Військова організація Карпатська Січ була проголошена армією нової держави.

Однак державотворчий процес був згорнутий через агресію Угорщини. Протягом 15—18 березня 1939р. Карпатська Україна була окупована угорськими військами й припинила своє існування.

ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ

ДАТИ

1919 р., 21 січня

проголошення возз’єднання Закарпаття з Українською Народною Республікою

1919 р.

Паризька мирна конференція, узаконювання окупації Польщею, Румунією та Чехословаччиною західноукраїнських земель

1919 р.

рішення Центральної руської ради про об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною

1920 р.

утворення Української воєнної організації (УВО)

1923 р.

остаточне визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав

1924 р.

антирумунське повстання в с. Татарбунари та інших селах Південної Бессарабії

1925 р.

утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) в Польщі

1926 р.

установлення режиму «санації» в Польщі

1929 р.

утворення у Відні Організації українських націоналістів (ОУН)

1930 р.

початок проведення польським урядом політики «пацифікації» у Східній Галичині

1934 р.

убивство членами ОУН Б. Перацького, створення концтабору в Березі Картузській

1938 р.

убивство керівника ОУН Є. Коновальца в Нідерландах

1938 р., 23 жовтня

надання Закарпаттю автономії у складі Чехословаччини

1939 р., 15 березня

проголошення незалежності Карпатської України

1939 р., березень

окупація Закарпаття військами Угорщини

1939 р.

розкол Організації українських націоналістів на два крила: ОУН(М) на чолі з А. Мельником и ОУН(Б) на чолі з С. Бандерою

ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ

Осадництво

переселення польських колоністів на західноукраїнські землі, що перебували у складі Польщі у 1919—1939 рр.

Пацифікація (умиротворення, заспокоєння)

політика масових репресій польського уряду щодо населення Західної України у 1930-х рр., яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції та військ

Русофільство

суспільно-політична течія в національному русі Закарпаття, представники якої вважали карпатоукраїнців частиною російського народу й відстоювали право на автономію краю у складі Чехословаччини

Русинство

суспільно-політична течія в національному русі Закарпаття, представники якої вважали карпатоукраїнців окремим слов'янським народом і виступали за автономію, а в перспективі — за незалежність краю

Українофільство

суспільно-політична течія в національному русі Закарпаття, представники якої відстоювали ідею єдності українців по обидва боки Карпат і виступали за возз’єднання усіх українських земель у Соборну Україну

ПЕРСОНАЛІЇ

КОНОВАЛЕЦЬ Євген (1891—1938) — український військовий і політичний діяч. Під час Української революції командував Галицько-Буковинським куренем Українських січових стрільців. Полковник Армії УНР, голова УВО, один із організаторів Другого Зимового походу армії УНР (1921). Ініціатор утворення й голова Організації Українських Націоналістів (1929)

ДОНЦОВ Дмитро (1883—1973) — український політичний діяч, публіцист, літературний критик. Під час Першої світової війни очолив Союз визволення України у Львові (1914), що підтримував Австро-Угорщину заради здобуття незалежності України. Автор праць, у яких обгрунтував необхідність політичної незалежності України й розробив ідейні основи українського націоналізму — ідеології ОУН

БАНДЕРА Степан (1909—1959) — український політичний діяч, член УВО, один із лідерів Організації українських націоналістів. Противник польської політики «пацифікації» щодо українців Галичини і Волині, організатор замаху на міністра закордонних справ Польщі Б. Перацького. Голова ОУН-Б, що в роки нацистської окупації проголосила відновлення української державності

МЕЛЬНИК Андрій (1890—1964) — український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР. співзасновник УВО, один із лідерів Організації українських націоналістів. Після смерті Є. Коновальця став головою Проводу ОУН, після розколу організації очолив ОУН-М. В роки нацистської окупації обстоював ідею відновлення української державності

ЛИПИНСЬКИЙ В’ячеслав (1882—1931) — український громадсько-політичний діяч, історик, філософ, публіцист, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Один із засновників Української хліборобсько-демократичної партії. Ідеолог українського консерватизму, прихильник створення Української незалежної держави. Вважав конституційну монархію найкращою формою політичного устрою України

ВОЛОШИН Августин (1874—1945) — український політичний діяч, науковець, педагог. Написав та видав понад 40 книг, здебільшого підручників, праць з педагогіки, психології, логіки. Засновник товариства «Просвіта» у Закарпатті. Депутат Чехословацького парламенту, прем’єр-міністр автономного уряду Підкарпатської Русі, президент Карпатської України (1939)

Тест 2 (контрольний)

1. Якою цифрою позначено на картосхемі українські землі, що перебували у складі Польщі у міжвоєнний період?

А 1

Б 2

В 3

Г 4

2. Кому з учасників суспільно-політичного руху на українських землях належить така характеристика?

«Ідеолог інтегрального націоналізму, проголошував найвищою цінністю націю, а найвищою метою діяльності — здобуття незалежності України».

А С. Бандері

Б Д. Донцову

В Є. Коновальцю

Г А. Мельнику

3. Яка риса є спільною у характеристиці суспільно-політичного життя на українських землях у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період?

А гальмування розвитку української освіти

Б закриття громадсько-культурних установ

В активізація національно-визвольного руху

Г створення самостійних політичних партій

4. Установіть відповідність між поглядами представників і назвами суспільно-політичних течій національного руху Закарпаття у міжвоєнний період.

1 відстоювали ідею єдності українців по обидва боки Карпат, виступали за приєднання краю до радянської України

2 вважали карпатоукраїнців окремим слов'янським народом, виступали за автономію, а в перспективі - за незалежність краю

3 вважали карпатоукраїнців частиною російського населення, відстоювали право на автономію краю у складі Чехословаччини

4 відстоювали ідею єдності українців по обидва боки Карпат, виступали за приєднання краю до Соборної України

А комуністична

Б націоналістична

В русинська

Г русофільська

Д українофільська

5. Установіть послідовність подій, які відбулися в міжвоєнний період на українських землях у складі Румунії.

А передача Румунії Буковини за умовами Сен-Жерменського договору

Б судовий «процес 500» над учасниками Татарбунарського повстання

В визнання країнами Антанти окупації Румунією території Бессарабії

Г антирумунське повстання українського населення в селі Татарбунари

6. Які українські політичні партії та організації діяли на території Польщі в міжвоєнній період?

1 Комуністична партія Західної України

2 Комуністична партія більшовиків України

3 Організація українських націоналістів

4 Союз визволення України

5 Українське національно-демократичне об’єднання

6 Українська соціал-демократична робітнича партія