Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Квінт Горацій Флакк

(65—8 рр. до н. е.)

Життя і творчість

Квінт Горацій Флакк — поет «золотої доби» римської літератури, разом із Вергілієм і Овідієм, один із найуславленіших авторів у всій світовій літературі.

Горацій народився у Венузії (сучасна Веноза) на півдні Італії. Батько був вільновідпущеником. Судячи з того, що Горацій згадував батька із захватом і преклонінням, той мав великий вплив на формування підлітка. Батькові вдалося заробити на невеликий маєток. Батько потурбувався про гарну освіту для свого здібного сина — привіз Горація до Риму і віддав на виховання відомому граматику і наставнику Орбілію Пупіллу. Сам батько взяв на себе роль «педагога», тобто людини, яка супроводжує дитину до школи хоча в ті часи цей обов’язок покладався на раба.

Завершив освіту Горацій в Афінах. Майбутній поет став на бік заколотника Брута, у 22 роки одержав чин військового трибуна і супроводжував Брута в Малу Азію. Хоча переконаним республіканцем Горацій не став, після фатальної для Брута битви при Філіппах (42 р. до н. е.), повернувся до Риму. Його кар’єра стрімко покотилася униз: маєток був конфіскований на користь демобілізованих ветеранів. За загальною амністією Горацію вдалося отримати посаду писаря в казначействі.

Вирішальну роль у його подальшому житті відіграло знайомство з Меценатом, який став не лише другом, а й захисником поета, увів його до літературних і політичних кіл Риму, а в 33 році до н. е. Горацій одержав від Мецената невелику садибу в Сабінських горах (завдяки чому були вирішені його матеріальні проблеми).

Горацій починає писати вірші після поразки при Філіппах. Своїми літературними вчителями він обрав грека Архілоха, в якого він запозичив ямб, та італійця Луцілія, в якого він перейняв сатиру. Слід зазначити, що за часів Горація римські автори майже не писали власних віршів, а перекладали з грецької елліністичних поетів. Але Горацій вирізнявся із загальної модної тенденції, хоча в його творчому доробку багато і грецьких реалій.

Перша книга «Сатир» Горація (сам він називав їх «Бесідами») складалася з десяти віршів, була написана гекзаметром. Після перемоги Октавіана Августа, бл. 30 року до н. е. Горацій зібрав ще 8 сатир у другій книзі. До них він додав 17 коротких ямбічних творів, які назвав «Еподи».

Після цього починається новий етап творчості Горація. Він починає черпати натхнення у творчості Сапфо та Алкея, звертається до лірики Анакреонта та інших представників елліністичної поезії. Горацій мистецьки пристосував ці розміри до латинської мови.

У 23 році до н. е. він випустив у світ «Оди» — 88 різноманітних за метрикою, розміром (від 8 до 80 рядків) і інтонацією віршів, ретельно розподілених у три книги.

У наступні шість років Горацій перестав складати ліричні (в античному значенні слова) вірші. У 20 році до н. е. вийшла перша книга написаних гекзаметром «Послань», куди увійшли 20 листів переважно філософського змісту. Поет відчуває наближення старості, тому його вірші втрачають легкодумство і стають більш глибокими, серйозними та строгими за формою.

Широка популярність повернулася до Горація після укладання гімну на честь великих Столітніх ігор, який він створив за дорученням імператора Августа. Після цього поет знов повернувся до лірики.

Хоча в його творчості з’являються вірші, присвячені Імператору, інколи сповнені відвертих лестощів, відомо, що на пропозицію Октавіана Августа зайняти місце його особистого секретаря Горацій відповів відмовою.

У 8 році до н. е. помер Меценат, а через два місяці після нього Горацій. Їх поховали поруч.

«До Мельпомени»

Мельпомена у давньогрецькій міфології — одна з дев’яти муз, покровителька трагедії. Зображувалася у вінку з виноградного листя, з трагічною маскою та палицею у руці. У переносному значенні Мельпомена — мистецтво трагедії, трагедія, іноді — взагалі театр.

Одою «До Мельпомени» Горацій започаткував наскрізну тему світової лірики та традицію підбивати підсумки творчого шляху. Завдяки Горацію мотив увічнення пам’яті про поета з’явиться у багатьох майстрів поетичного слова майбутніх поколінь.

Поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ані їдкі дощі, ані північний буревій. Пам’ятник, про який пише поет, у пам’яті людей. Він — у поетичних рядках, написаних талановитим поетом, міцніший за бронзу, і тому переживе віки.

Римляни прагнули увічнити себе в матеріальній формі: вони споруджували храми, тріумфальні арки. Горацій же дійшов висновку, що вічне те, що живе у свідомості людей: це духовна творчість, поезія, думка. Тому душа переживе століття, це «краща частка» людини. Так Горацій робить висновок про перевагу духовного начала над матеріальним.

Поет в оді згадує деякі автобіографічні факти: «Я — славний з убогого», нагадуючи про своє низьке походження. Своєю заслугою у галузі поетичного мистецтва: римський поет вважає те, що він почав писати латиною вірші у стилі давньогрецької поезії, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм, які були зразком, ідеалом, моделлю для римлян і не тільки для них: «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші».

У поезії йдеться про невмирущість душі поета («я не умру цілком: єства мого частина переживе мене»), про неминучість слави, що прийде до митця. Горацій переконаний, що його пам’ятатимуть в Італії, але обмежує час своєї слави існуванням Риму, акцентує увагу на тому, що став відомим саме завдяки своїй поетичній творчості.

Звернення до музи в останніх рядках поезії у Горація пов’язане з правом митця на увінчання лавровим вінком.

Отже, безсмертя поетові дарує ліра, тому слава поета вища за славу імператора:

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.

(Переклад А. Содомири)

«До Манлія Торквата»

Вірш «До Манлія Торквата» звертає увагу елегійними мотивами. Це вірш медитативного характеру, в якому автор розмірковує про неможливість для людини повернути молодість і життя. Поет спостерігає за зміною пір року і проводить паралелі з людським життям: спочатку весна, потім літо — вічна і незмінна циклічність «умирання і оживання» природи.

В основі вірша — міфи про чергування пір року як умирання-зникнення і воскресіння-повернення бога і неможливості безсмертя й омолодження людини. Поет згадує про Діану, богиню рослинності і покровительку роду, яка не змогла повернути Іпполіта. Іпполіт — син афінського царя Тесея і цариці амазонок Антіопи. Він зневажав кохання і славився як мисливець та палкий прихильник Діани, за що викликав на себе гнів Афродіти, яка навіяла його мачусі Федрі злочинну любов до нього. Коли Іпполіт відкинув її домагання, Федра оббрехала його перед батьком, звинувативши пасинка в насильстві. Тесей прокляв сина, накликавши гнів Посейдона, й Іпполіт загинув, розтоптаний власними кіньми. Істину відкрила Тесею сама Діана, примиривши батька і вмираючого сина. Як приклад неможливості змінити встановлену циклічність природи, отже, і повернути назад життя, згадується міфологічна історія Тесея. Тесей і цар лапіфів Піріфой були друзями і намагалися викрасти Персефону з Аїду (підземного царства), за що були покарані: в подальшому Геракл визволив Тесея, а Піріфой так і залишився прикованим до каменя біля входу в Аїд.

«Смертним віднови нема», — робить висновок поет, — і констатує, що «будемо ми — порох і тінь» у темному підземному царстві, куди потраплять усі незалежно від становища, яке людина займала на землі. Прикладом служать імена Анка Марція та Гостілія Тулла — легендарних царів Риму. Воскреснути не допоможуть навіть усі чесноти, які мала людина така, наприклад, як побожний, красномовний Манлій Торкват, римський консул.

Література

1. Античні поетики: Аристотель. Поетика. Псевдо-Лонгін. Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво. — Київ: Грамота, 2007.

2. Султанов Ю. І. «Муза до тих пісень кликала душу мою...»: До вивчення давньогрецької та давньоримської поезії. 8 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 1999.

Запитання для самоконтролю

1. Яку роль у житті Горація відігравав Меценат?

2. Кого і чому наслідував Горацій у своїй творчості?

3. Визначте головну думку оди «До Мельпомени».

4. Яку традицію започаткував одою «До Мельпомени» Горацій?

5. Визначте тему і головну думку вірша «До Манлія Торквата».