Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Райнер Марія Рільке

(1875—1926)

Життя і творчість

Поезія видатного австрійського поета-символіста Р. М. Рільке вирізняється ліризмом і символічністю, глибиною філософського сприйняття внутрішнього життя і довколишньої дійсності. Дослідники вважають його попередником екзистенціалізму в німецькомовній літературі.

Райнер Марія Рільке (повне ім’я — Рене Карл Вільгельм Йоган Йозеф Марія Рільке) народився у дрібнобуржуазній збіднілій сім’ї у Празі 4 грудня 1875 року. Через нещасливий шлюб батьків поета (які розлучилися, коли хлопчику виповнилося 9 років) його дитинство не було щасливим. Р. М. Рільке залишається під опікою матері, яка мала здібності до літератури. Саме вона переконала сина у тому, що одним із засобів піднятися над середовищем є поетична творчість. Про те, що мати мала великий вплив на майбутнього поета, свідчать вірші, в яких змальовано її образ, тоді як батько у творчості поета практично відсутній.

До 1884 року майбутній поет навчається у початкові й школі в Празі, потім батько Р. М. Рільке всупереч волі сина (і, не в останню чергу, через те, що платити за гімназію не було коштів) у 1886 році віддав його до військової академії. 1 вересня 1886 року хлопець вступає у кадетське військове училище у Санкт-Пельтені. Перші вірші з’являються саме під час навчання у військовому училищі, в якому поет страждає від самотності.

Потім буде навчання у вищому реальному військовому училищі у Мегріш — Вайскірхені, звідки Р. М. Рільке звільнився за станом здоров’я. У 1891 році він розпочав навчання у Торговельній академії у Лінці, яке припинив у середині наступного року.

У 1892 році поет починає підготовку до складання екстерном екзаменів на атестат зрілості у Празі.

У 1894 році вийде перша поетична збірка поета — «Життя і пісні», яка написана була під впливом натуралізму. Але творчість Р. М. Рільке не обмежується лише поезією: написані перші прозові твори, зокрема «П’єр Дюмон». На кінець 90-х припали і перші драматичні спроби — драми «Ранні заморозки» та «Поза сучасністю».

Отримавши у Празі у 1895 році атестат «з відзнакою», Р. М. Рільке розпочав студії у Празькому університеті (історія мистецтва, література, філософія), за навчання в якому погодився платити дядько поета. У 1896 році Р. М. Рільке змінив напрям студій і з наступного семестру розпочав навчання на правничому відділі Празького університету, потім Р. М. Рільке переїхав до Мюнхену, де впродовж двох семестрів слухав лекції в університеті з історії мистецтва, естетики, теорії Чарльза Дарвіна. Вже в цей період Р. М. Рільке твердо вирішує стати письменником. Виходять друком три випуски поетичних збірок «Подорожник», засновано часопис «Die Jugend» і «Simplicissimus».

Під впливом Лу Андреас Соломе, яка багато розповідала про Росію, Р. М. Рільке здійснив дві поїздки до цієї країни, яку назвав своєю «духовною батьківщиною». Враження від подорожі змальовані у збірці «Книга годин» (1899), яка складалася з трьох частин, перші дві з них («Про монаше життя» та «Про паломників») були тісно пов’язані з образами України та Росії, а третя створена під враженням від поїздки у Париж.

Свідченням того, що Україна неабияк вплинула на поета, є два оповідання з української тематики — «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду», поема «Карл XII, шведський король, їде степами України». Зацікавився тоді поет і «Словом о полку Ігоревім», Р. М. Рільке переклав його у 1902-1904 рр. (опубліковане у 1930 році).

Із 1900 до 1902 р. Р. М. Рільке жив неподалік від колонії художників Ворпсведе.

У 1901 р. поет одружився з Кларою Вестхоф. У подружжя народилася донька Рут. Сподівання митця на заробітки літературною працею не виправдалися. Не знайшов Рільке і пристойної роботи. Шлюб було розірвано, і письменник переїхав до Франції. Художні пошуки приводять його до Парижа. Великий вплив на творчість письменника справила особистість

О. Родена, з яким він познайомився у Парижі після того, як Р. М. Рільке була замовлена монографія про цього видатного скульптора (вийшла у 1903 році). Зустріч із Роденом стала початком нового етапу творчості поета: в центрі його уваги тепер постають предмети. «Реальні речі» перетворюються на «речі мистецтва». Наслідком цих змін стала поява «Нових віршів» (1907). Ця збірка — початок нового етапу в творчості поета. Тепер споглядання обраних предметів поет поєднує із суб’єктивними переживаннями, маючи на меті зв’язати зовнішній і внутрішній світи. Творчість письменника у цей період зазнала також впливу живопису французьких імпресіоністів та поезії символістів.

У 1908-1909 роках Р. М. Рільке живе на Капрі, у Франції, подорожує Німеччиною та Австрією. З’являються збірка «Ранні вірші», «Реквієм». Наприкінці століття звертається він і до прози. У 1910 році виходить книга «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге», яка стала першою книгою з екзістенціальною проблематикою у німецькомовній літературі.

У період з 1912 до 1923 року створюється цикл «Дуїнянські елегії», в якому поет спробував створити власну міфологію, виразити «невиразне», вимовити «невимовне». У центрі циклу порушені вічні проблеми: життя і смерть, буття, любов, творчість. Поетичний цикл «Дуїнянські елегії» Р. М. Рільке назвав «головним твором свого життя». Його основна тема — зображення трагізму становища людини у майже повністю дегуманізованому світі. Поет прагне за допомогою мистецтва чинити опір втраті духовності і дегуманізації у суспільстві. У«Дуїнянськіх елегіях» та у пізніх циклах головною думкою є твердження, що поезія має пробиватися крізь «видимість життя» до його цілющих глибинних джерел, рятувати «справжні речі», в яких сконденсована людська сутність, досвід і культура людства, від поглинення механічною цивілізацією шляхом їх «перенесення» в духовний світ мистецтва.

Під час Першої світової війни Р. М. Рільке на деякий час залишає Францію, служить у військовому архіві Відня. У післявоєнні роки живе у Німеччині, Франції, Італії, Швейцарії.

У 1922 році за дуже короткий термін поет створює натхненні «Сонети до Орфея» (1923). Дослідники називають цей твір вершиною творчості австрійського поета. У циклі деякі сонети розвивають тематику «Дуїнянських елегій», близькою є і проблематика елегій та сонетів.

Незважаючи на те, що слава поета зростала, він прагнув усамітнення та спокою. В останні роки життя невтомно працював. Написав багато віршів французькою.

Помер Р. М. Рільке у Валь-Мон (Швейцарія) 29 грудня 1926 року від лейкемії.

Р. М. Рільке мав великий вплив на модерністську поезію різних народів, у тому числі й на українську.

Твори Р. М. Рільке перекладали українською мовою Микола Зеров, Микола Лукаш, Майк Йогансен, O. Луцький, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Михайло Орест, Р. Курінна, О. Зуєвський, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Василь Стус, Мойсей Фішбейн, Б.-І. Антонич та інші.

Окремою збіркою вийшли переклади Р. Б. Кравцева під назвою «Речі й образи» (1947).

Про Рільке й Україну писали Євген-Юлій Пеленський (1935) й Олекса Ізарський (1952).

Рільке і Україна

Р. М. Рільке виріс у слов’янському оточенні, завжди виявляв інтерес до культури слов’янських народів. У 1899 і 1900 роках поет побував у Російській імперії. Він відвідав Москву, Петербург, Харків, Нижній Новгород, Полтаву, Київ, Канів, Кременчук.

P. М. Рільке зустрівся з Львом Толстим. Слов’янська культура надихнула поета на роботу над перекладом німецькою мовою «Слова про похід Ігоря», над яким Р. М. Рільке працював кілька років. Роботу було завершено у 1904 році.

В Україні Р. М. Рільке побував двічі. Перша подорож у 1899 році стала поштовхом для вивчення історії Київської Русі, а також козацької доби, в яких він вбачав витоки історії слов’ян. Р. М. Рільке був глибоко вражений Софійським собором і Києво-Печерською лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї. У Лаврських печерах Києва поет побував кілька разів. «Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир... В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми». Знайомство з історичною давниною України надихнуло поета на створення вірша «Карл Дванадцятий мчить по Україні». Зацікавившись українським фольклором, Р. М. Рільке написав два оповідання, які увійшли до «Казок про любого Бога», «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісню про Правду». Р. М. Рільке добре вивчив українські народні пісні, особливо захопився піснями про козаччину, і вони послужили матеріалом для «Пісні про Правду». Відвідав австрійський поет могилу Тараса Шевченка у Каневі. Є свідчення про інтерес Р. М. Рільке до М. Гоголя. Поету особливо подобався зв’язок творчості Миколи Васильовича з історією та українською національною традицією.

Під час другої подорожі у 1900 році Р. М. Рільке навіть планував переселитися до Києва — настільки вразила його краса українського степу та безмежних рівнин. Крім того, він вважав Київ містом, близьким до Бога. Цього разу наслідком подорожі стала збірка «Книга годин», у якій відбилися враження поета від України, та друга частина збірки — «Книга прощ» («Про паломництво»). Р. М. Рільке у цих творах ставить Києво-Печерську лавру в один ряд із найвеличнішими пам’ятками культури людства, зображує сліпого співця-кобзаря, перед яким він схиляє голову, як перед незрівнянно вищою духовно особою. Повернувшись додому, поет записав до щоденника: «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає».

«Пісня про Правду»

Перехід від XIX до XX століття відзначився гуманітарною кризою. Драматичною, кривавою, величною і суперечливою була ця перехідна епоха. Суть людського буття, духовні цінності були поставлені суспільством під сумнів, йшли світові війни, руйнувалися старі держави та з’являлися нові.

Райнер Марія Рільке шукав втрачену цивілізацією гармонію людини зі світом. Під час подорожі Україною, поету здалося, що він знайшов її саме там, де людина у безкраїх степах та рівнинах жила на лоні природи, єднання з якою поет вбачав порятунком для світу. Результатом цієї подорожі стала «Пісня про Правду».

«Пісня про Правду» побудована як «оповідання в оповіданні». У центрі твору — проблема мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво, виразником якого є сліпий кобзар Остап, наділене такою силою, що здатне підняти народ на боротьбу з польськими панами, а творець такої пісні, в уявленні Р. М. Рільке, є рівним Богові.

Герой «Пісні про Правду» — Евальд — хоче дізнатися про народних співців. Автор розповідає про широкі українські степи, про надзвичайних людей, які там живуть, знайомить із родиною Петра Якимовича, який пише ікони. Прихід Остапа, який починає співати про Правду і Кривду, хвилює Евальда і змушує його зробити висновок: «Цей старий був Бог».

Образ сліпця співака Остапа — центральний у творі. Це його поет порівнює з Богом. (Прототипом сліпця Остапа став Остап Верес, виконавець народних дум та історичних пісень.) Р. М. Рільке вважав, що тільки справжнє мистецтво здатне зачепити душу людей, закликати до боротьби. Над справжнім мистецтвом час не власний.

Старого кобзаря Остапа Р. М. Рільке порівнює з Орфеєм, який мав голос, чарівній силі якого не міг опиратися ніхто. Кобзар Остап також своїм голосом зворушував серця, піднімаючи народ на боротьбу проти гнобителів. Духовну, мистецьку силу цього співака він порівнює з божественною силою. Близькими до Бога письменник вважає й інших персонажів, які відгукнулися на заклик кобзаря повстати проти гнобителів. Автор стверджує, що мистецтво слова пов’язує воєдино людей з Богом.

Одним із тих, кого схвилювала і окрилила пісня Остапа, був сімнадцятирічний син Петра Якимовича Олекса. Пісня мандрівного співця повністю змінює його життя. Кобзар співав про козаків, які, виступаючи у далекий похід, не мають жодних сумнівів у необхідності самопожертви в ім’я батьківщини. Хлопець пройнявся величчю героїчного подвигу прадідів, тому йде з дому битися за волю. Цей юнак не знаходив застосування духовній силі, яку відчував у собі. Спів кобзаря відкриває йому очі на подальший шлях у житті. Мати Олекси теж пройнялася силою слова про Правду і Кривду, тому зрозуміла почуття сина. Небагатослівна жінка, яка завжди була в сім’ї на другому плані, у вирішальний для сина момент духовно підтримує його. Вона серцем розуміє душевні поривання хлопця, тому відпускає його на боротьбу.

Як вже зазначалося, у творі дві провідні теми — мистецтво і Бог. Тому не випадково на сторінках «Пісні» з’являється образ слов’янської ікони. «Ікони, немов верстові камені Бога. ...Ці ікони — ніби опора, ніби певний знак на шляху, і жодний дім не стоїть без них». Ця цитата ще одне свідчення високого рівня духовності українського народу, для якого ікона — свідок важкого шляху, пройденого народом із вірою і надією на кращу долю.

Перед написанням «Пісні про Правду» Р. М. Рільке прослухав багато українських пісень, цікавився українським фольклором. Саме тому йому вдалося передати своєрідний національний колорит, намалювати переконливі портрети самобутніх людей, познайомити Європу з героїчною історією малознайомої на той час європейцям України.

«Орфей, Еврідіка, Гермес»

Вірш не має рим, традиційного строфічного поділу, віршового ритму. У ньому втілено світосприймання, світовідчуття, індивідуальність поета, властиві часу ідеї та прагнення.

В основу вірша покладений давньогрецький міф про Орфея, спів якого підкорював усе навколо: людей, тварин, природу. Відомо, що Рільке цікавився цим міфологічним героєм ще з юнацьких років — читав «Метаморфози» Овідія, в яких розповідалися яскраві історії з життя легендарного співця. Одна з історій про спробу повернути з царства мертвих дружину Еврідіку, яка померла від укусу змії, лягла в основу вірша.

Орфей вимолив у богів дозвіл спуститися до царства Аїда разом із посланцем богів — Гермесом, якому було доручено вивести дружину співця до світу живих. Але Орфей не виконав умови — не обертатися, тому Еврідіка знов повернулася до царства тіней. Вражений подвійною смертю дружини, Орфей спробував ще раз пробратися у володіння Аїда, однак марно. Після невдалої спроби, вбитий горем, Орфей повертається на землю.

Р. М. Рільке використовує цей міфологічний сюжет не для того, щоб ще раз, як у давньому міфі, оспівувати силу самовідданого кохання і подвиг заради нього. Поет наповнює твір глибоким філософським змістом, намагаючись вирішити сучасні йому проблеми.

По-перше, слід визначити популярні теми мистецтва та філософські ідеї межі століть, які покладено в основу ідейного змісту твору: відмінність між чоловічою та жіночою вдачею; конфлікт кохання і мистецтва, втрата віри, відчуження людини в дегуманізованому світі, ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом; ніцшеанські ідеї, ідея надлюдини; віра у можливість зміни суспільного порядку шляхом революцій.

По-друге, потрібно назвати особистісні переконання самого поета, які втілилися у творі: думка, яку поет висловлює ще у «Дуїнянських елегіях» про те, що буття не вичерпується життям, складовою якого є смерть, «буття у смерті»; митець мусить пройти через трагічні втрати, аби його ліра зазвучала новими піснями — це одна з провідних рільківських ідей; необхідність визнання меж людської природи та розуміння того, що людина не владна нав’язувати свою волю світобудові. Усвідомлення цього веде до «примирення особистості й Всесвіту» (Р. М. Рільке), і відкриває перспективу досягнення гармонії.

По-третє, Р. М. Рільке не залишив поза увагою вічні теми світової літератури: єдність життя і смерті, кохання і смерті («сильне, як смерть, кохання» — Біблія), неможливість воскресити минуле («двічі увійти у води однієї ріки»), протистояння «духу» (Орфей) і «природи» (Еврідіка), роль митця у житті суспільства, сутність й покликання мистецтва, світобудова тощо.

Слід згадати і використання поетом деяких популярних ідей античної літератури. Наприклад, ідею невідворотності долі. Втілився у твір і особистісний досвід поета: смерть знайомої дівчинки Віри Оукама-Кнооп, втрату якої Р. М. Рільке переживав із глибоким сумом, та розлучення з дружиною.

Образ Орфея у творі — це персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу й одухотворює світ. За Р. М. Рільке, тільки тому творцеві відкриваються обрії істинного, хто пізнав таємницю смерті. Орфей не став би справжнім поетом, не переживши найбільшого горя, біль утрати — смерті коханої.

Орфей — це образ людини, яка намагається подолати межі людських можливостей, зробити те, що під силу лише богам: втрутитися у закони світового буття. Поразка героя закономірна, адже, за Р. М. Рільке, закони світового буття (представлені в образі мертвої Еврідіки) не скоряються особистості (Орфею), і особистість не може успішно здійснити спробу їх змінити — насамперед через обмеженість людської природи. Отже, насильницьке втручання людини у закони світового буття приречене, як приречені сподівання на те, що революція в усіх сферах життя призведе до повного оновлення світу, і що надлюдина на зразок ніцшеанської зможе допомогти людству вирішити болючі проблеми буття.

Мистецтво Орфея у вірші — це місток між духовною культурою минулого і сучасним мистецтвом. Світ тіней у вірші — це культурний і духовний досвід попередніх митців, тих, хто вже пішов, який «оживлює» мистецтво Орфея, що стає ланкою між різними сферами культури. Лише митець, на думку Р. М. Рільке, здатен протистояти силам забуття. Орфей у поезії уособлює митця, здатного мистецтвом одухотворювати світ, протистояти забуттю всього того прекрасного, вічного, гуманістичного, що створено попередніми поколіннями митців. Збагачений досвідом спілкування зі смертю, Орфей здатний створити щось нове, не менш прекрасне, ніж створено до смерті коханої.

У «Сонетах до Орфея» поет стверджує: людина повинна знайти гармонію у вічних цінностях — природі, духовності, вірі у Бога. А відкрити людині цей гармонійний, цілісний світ повинен митець. Саме таким виступає Орфей у вірші «Ось дерево звелось...». Образ Орфея виступає у вірші як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу й одухотворює світ. У вірші звучить спів митця, збагаченого новим досвідом.

У «Метаморфозах», якими захоплювався Р. М. Рільке, про повернення Орфея з підземного царства розповідається так: через деякий час після невдалої спроби повернути дружину, Орфей піднявся на узвишшя, на якому не було жодного дерева. Але після того, як він торкнувся струн своєї ліри, над ним звелася тінь від дерев і кущів, які прийшли послухати його пісень. Після того, де б не з’являвся Орфей, за ним йшли не тільки дерева, а й зачаровані дикі звірі.

Рільке надає Орфею здатність духовно перетворювати світ силою свого мистецтва. У перших рядках виникає образ дерева — символу і природи, і всесвіту (міфічне «світове дерево» як модель всесвіту), яке стрімко зростає. Цей рух угору свідчить про перетворення (метаморфозу) попереднього стану природи на такий, що здатний за допомогою мистецтва наповнюватися духовністю, отже, створювати буття, що існуватиме за новими законами: «...та плине крізь мовчання / Новий початок, знак новий і рух». «Прислухання» диких хижих тварин — це не тільки їх зачарованість мистецтвом, а можливість відкрити у своїх душах те добро, яке в ній приховане, здатність будувати у них, храм людяності, у якому хаос відступає перед гармонією, рев і крики замовкають під впливом мелодії. І у цьому заслуга мистецтва Орфея, здатного долати недосконалість людської природи, допомагати людині усвідомлювати свою вищу, нерозкриту повністю сутність.

Отже, міфічний образ Орфея у сонетному циклі Р. М. Рільке поставлений автором у сучасний контекст духовної атмосфери XX ст., яка викликала в письменника глибоку тривогу. Однак мистецтво (спів Орфея), на думку поета, здатне повернути цьому світові гуманістичний зміст.

Література

1. Волощук Е. На путях к сердцевине бытия // Вікно в світ. — 2000. — № 2. — С. 73-94.

2. Волощук Є. Зарубіжна література. — К., 2004.

3. Ковбасенко Ю. І. Світова література: підручн. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (академічний рівень, профільний рівень). — К.: Грамота, 2011.

4. Кравченко Леся. Райнер Марія Рільке і Василь Стус: особливості поетики // Слово і час. — 2003.

5. Литвинец Н. С. «Сонеты к Орфею» Р.-М. Рильке // Филологические науки. — 1974. — № 6. — С. 46-55.

6. Ратгауз Г. Райнер Мария Рильке (Жизнь и поэзия) // Райнер Мария Рильке. Новые стихотворения. — М., — 1971, — С. 373-419.

7. Рожанский И. Райнер Мария Рильке // Р.М. Рильке. Ворпсведе. Огюст Роден. Письма. Стихи. — М., 1971. — С. 7-49.

8. Словник-довідник з літератури, — К., 1994.

9. Стус В. «Ну, а тепер — Рільке» // Всесвіт. — 1991. — № 1. — С. 177-183.

Запитання для самоконтролю

1. Що пов’язувало Р. М. Рільке з Україною?

2. Які твори з’явилися унаслідок його мандрівок Україною?

3. Визначте провідні теми «Пісні про Правду».

4. Як ставиться до мистецтва Р. М. Рільке?

5. Дайте характеристику образу кобзаря Остапа.

6. Що змусило Олексу змінити своє життя?

7. Що відкрив для Європи Р. М. Рільке своїм твором «Пісня про Правду»?

8. Яка роль матері у становленні Р. М. Рільке як поета?

9. Що послужило сюжетною основою для вірша «Орфей, Еврідіка, Гермес»?

10. Розкрийте філософський зміст епізоду поразки Орфея у підземному царстві.

11. Який античний сюжет переосмислюється у сонеті «Ось дерево звелось...» (із циклу «Сонети до Орфея»)?

12. Якого значення надає автор співу Орфея у вірші «Ось дерево звелось...»?

13. Розкажіть про вплив, який справляє спів Орфея на світ у вірші «Ось дерево звелось...».

14. Як ви розумієте образ храму, що з’являється наприкінці твору «Ось дерево звелось...»?

15. Поясніть метафоричний образ дерева у вірші «Ось дерево звелось...».