Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Томас Манн

(1875—1955)

Життя і творчість

Німецький письменник народився у бюргерській сім’ї. Популярність приніс Т. Манну вже перший роман «Будденброки» — велика оповідь про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Підзаголовок роману — «Занепад однієї родини» — осмислюється як прояв якихось спільних біологічно-метафізичних закономірностей, але отримує і соціальну характеристику: несумісність духовно витончених людей із грубою, агресивною дійсністю Німеччини, що вступала в епоху імперіалізму. У більш широкому плані у романі «Будденброки» відображено загальний занепад буржуазного суспільства, вичерпність колишніх форм життя. У «Будденброках» яскраво проявилася своєрідність Манна-художника: неквапливість і деталізованність описів, сполучення гостро аналітичного й іронічного начала з емоційною теплотою.

До кращих творів Томаса Манна належать новели («Трістан», 1903, «Тоніо Крегер», 1903, та інші), у яких із великою психологічною глибиною змальовані взаємини людей мистецтва зі світом буржуазної практики, в них поєднується іронія з проникливою ліричністю.

У 1924 р. вийшов роман Т. Манна «Чарівна гора», у якому змальовано картину ідейного життя буржуазного суспільства напередодні Першої світової війни 1914-1918 років. Події розгортаються у високогірному швейцарському санаторії, куди на 7 років потрапляє молодий інженер Ганс Касторп. Зустрічаючись із мешканцями санаторію, які втілюють різні сторони сучасної буржуазної свідомості, Ганс Касторп проходить ряд етапів внутрішнього розвитку, наближаючись до поглибленого гуманістичного розуміння світу. У цьому сенсі «Чарівна гора» продовжує традиції німецького виховного роману, будучи також одним із найважливіших філософських романів XX століття. Роман здобув світове визнання.

У 1929 р. Т. Манну була присуджена Нобелівська премія.

У другій половині 20-х років Т. Манн активно виступає як критик і публіцист. Подолавши консервативні погляди, виражені в книзі «Роздуми аполітичного» (1918), він бореться проти зростаючої небезпеки гітлеризму (статті «Німецька мова. Звернення до розуму», 1930, та інші). Антифашистськими ідеями пройнята новела «Маріо і чарівник». (1930), а також історична тетралогія на біблейську тему — «Йосип і його брати» (1933-1943, російський переклад, т. 1-2, 1968). Гуманізуючи міф і показуючи його конкретні соціально-історичні витоки, Т. Манн виступив тут проти характерних для фашизму спроб возвеличити міф і взагалі інтуїтивний ірраціоналізм за рахунок раціонального людського мислення.

Перехід до широкого відображення історичної та сучасної дійсності й зображення масштабних, репрезентативних героїв дозволили Т. Манну більш безпосередньо і повно показати істотну проблематику епохи.

З 1933 року, після приходу до влади нацистів, Т. Манн жив в еміграції у Швейцарії, з 1938 року — в США. Гуманістичні заповіти класичної німецької літератури, протиставлені фашистському варварству, утверджуються в романі про І. В. Гете «Лотта у Веймарі» (1939) — підсумку багаторічних роздумів Манна над творчістю Гете. У романі глибоко трактується співвідношення між мистецтвом і дійсністю, між геніальним художником і навколишнім середовищем.

У 1943 році Т. Манн розпочав роботу над романом «Доктор Фаустус» (1947) — найбільш значущим твором останнього періоду. Це роман про духовні витоки всього відсталого і реакційного, що призвело до виникнення німецького фашизму.

Останні роки життя Т. Манн провів у Швейцарії, в Цюріху. У 1955 році, під час шіллерівських ювілейних торжеств, Т. Манн виступав із промовами; 80-річчя письменника в червні 1955 року відзначалося у всьому світі.

Значення творчості. Художня спадщина Т. Манна залишається в центрі світового літературного життя. Він класик роману XX століття, який зумів розширити рамки жанру й наповнити його новим соціально-філософським змістом. Використовуючи традиційні форми роману, Т. Манн поглиблював і перетворював їх. Митець надав розповіді особливу гармонійну багатошаровість, синтезуючи авторську мову і мову персонажів, сучасність і минуле, різні пласти дійсності, різні форми її сприйняття, нарешті, конкретність зображення і філософську глибину проблематики. У Росії Т. Манн стає широко відомий із 1910 року, коли російською мовою почали видавати його першу збірку творів.

У Томаса Манна, як і в багатьох інших художників зламу століть, відчуття історії з самого початку було відчуттям занепаду, кінця бюргерської епохи. Свій найбільший твір «Доктор Фаустус» (1947) письменник назве «романом кінця». Однак і перший роман Т. Манна, «Будденброки», — це теж «історія загибелі одного сімейства». Відчуттям кінця пронизані і його новели, не випадково їх зміст у більшості випадків зводиться — якщо використовувати назву однієї з них — до зображення «дороги на цвинтар» того чи іншого героя. Моральна і фізична смерть — майже неодмінний атрибут усіх творів Т. Манна, а одну зі своїх ранніх новел він так і назвав — «Смерть» (1897).

«Я свято вірю, що мені достатньо розповісти про себе, щоб заговорила епоха, заговорило людство, і без цієї віри я відмовився б від всякої творчості». Ці слова Т. Манна відносяться до 1920 р., але в них міститься суть усієї творчості письменника.

Очевидний вплив на раннього Т. Манна справили ідеї А. Шопенгауера і Ф. Ніцше. Характерна назва однієї з новел — «Воля до щастя», підказана, ймовірно, відомою формулою Ніцше «воля до влади». Деякі твори Т. Манна сходяться до ідей Ніцше концептуально і навіть сюжетно («Смерть»).

«Маріо і чарівник»

Новела «Маріо і чарівник» була створена у 1929 році. То був той тривожний час, коли фашизм переміг в Італії і рвався до влади в Німеччині. Твір написано на італійському матеріалі, але зміст його безпосередньо стосувався і тодішньої німецької дійсності, звучав гострим застереженням не тільки німцям, а й усьому людству.

Залитий яскравим сонцем морський берег, «застелений м’яким, дрібним піском, облямований пінними гаями, на нього задивляються близькі гори». Здавалося б, що Творець і природа потурбувалися про те, щоб у такому місці було приємно, затишно і радісно відпочивати. Проте оповідач з новели Т. Манна «Маріо і чарівник», події якої відбуваються в курортному містечку Торре ді Венере, в перших же рядках говорить, що в цьому місці роздратування, напруження ...висіли в повітрі «Курортники відразу відчули, що тутешнім стосункам бракувало щирості й невимушеності».

У їдальні прального Гранд-готелю герою в перший же вечір відмовили надати столик, який сподобався дітям, тому що ті затишні місця тримали для «наших клієнтів». Потім сім’ю оповідача виселили з готелю на тій підставі, що римська аристократка, яка жила в сусідній кімнаті, перелякалася коклюшу, яким недавно перехворіли діти. І хоча готельний лікар підтвердив, «що хвороба минула і боятися її немає підстав», адміністратор все ж заявив, що іноземцям «доведеться звільнити кімнати й переселитись у флігель». А коли восьмирічна дочка «голенька пробігла кілька метрів до води, виполоскати купальник і вернулася назад», її вчинок, тобто вчинок її батьків, викликав страшне обурення місцевих жителів. Вони сприйняли його як «невдячність і образливу неповагу до Італії», як наругу над національною гідністю.

У чому ж причина такого задушливого морального клімату в милому курортному містечку? Новела Т. Манна змальовує той страшний час у житті Італії, коли до влади прийшли фашисти, які, перш за все, насаджували націоналістичну свідомість. Ідея національної переваги захопила італійців. Вони «легко ображалися, дуже любили демонструвати власну гідність, здавалося, зовсім недоречно; виникала боротьба національних прапорів, суперечки за авторитет і ранг; не стільки, щоб утихомирити дітей, скільки, щоб рішуче захистити головні посади, виголосити гучні слова про велич і гідність Італії». Навіть діти були втягнуті в політику: «на пляжі кишіло юними патріотами — неприродне і дуже гнітюче явище».

Наприкінці сезону по всьому місту були вивішені афіші, які сповіщали про виступ кавалера Чіполла, — мандрівного віртуоза, майстра розважати публіку, заклинателя, ілюзіоніста і блазня. Люди прийшли розважитися. Проте кавалер Чіполла, що видавав себе за циркового фокусника, перетворював свої атракціони на злі знущання з глядачів, роблячи з них посміховиська, слухняних ляльок! Він мав неабияку самовпевненість і відчуття власної гідності, ставлячи себе значно вище натовпу людей. Це був «чоловік невідомого віку, але, безперечно, немолодий, з різко окресленими колючими очима, змарнілим обличчям, міцно стисненим зморшкуватим ротом, підфарбованими в чорний колір вусиками». Під рукою в чарівника було щось дивне і недоречне — нагайка зі срібною рукояттю у формі кігтя. Артист «був одягнений в елегантний, але химерний вечірній костюм». Всім своїм виглядом Чіполла відповідав типу шарлатана, ярмаркового блазня XVIII ст. Це означає, що людство за два століття мало змінилося?

Досить красномовним було оголошення, щоб запаморочити голови туристам — на виступ «зібралося ціле Торре». Досить було нацистам проголосити гасла — і молодь, не вагаючись, довірливо пішла за Муссоліні й Гітлером. «Мистецтво» Чіполла споріднене з фашизмом. Витівки гіпнотизера, які демонстрував зловісний горбань на італійському курорті, — точна відповідність діяльності фашистів у європейському масштабі: зневага до людської особистості, бажання насміятися, принизити, знищити.

Отже, найбільш виразним проявом розбещення людей фашистськими ідеями став сеанс страшного чарівника Чіполло. Ця людина, безперечно, була наділена від природи силою впливати на психіку інших, заворожувати на певний час, маніпулювати людьми. Ввічливого юнака він змусив показати публіці язика, порядна мадам Анджольєрі покірно «полетіла за спокусником, який тягнув її за собою», кількох глядачів примусив танцювати під ляскіт нагайки. Чіполло насолоджувався своєю владою над людьми, які за його наказом здійснювали вчинки, що принижують їх людську гідність, зрікалися свого «я».

«Глядачів чекала якась розпуста, вони ніби сп’яніли, як буває пізньої ночі, втратили владу над своїми почуттями, здатність критично оцінювати вплив цієї людини і твердо протистояти йому». Лише одна людина знайшла у собі сили протистояти злим чарам Чіполло. Кельнер Маріо, прийшовши до тями після гіпнозу, під дією якого він прийняв потворного чарівника за улюблену Сільвестру, застрелив Чіполло. «Жахливий, фатальний кінець. А все-таки він приніс визволення Італії».

У новелі «Маріо і чарівник» письменник яскраво показав згубність поділу людства на вищі й нижчі раси, злочинність влади «сильної» особистості, яка грунтується на приниженні інших людей. Протистояти ж проявам тоталітаризму можуть лише люди із високим почуттям власної гідності, особистості, які не відреклися від свого «я», а не натовп знеособлених істот. Для того ж, щоб народ не перетворився на покірне стадо, кожна людина повинна дбати про збереження свого неповторного «я», протистояти ницості, зловживання владою, несправедливості, жалюгідному підлабузництву в повсякденному житті.

Пізніше в одній зі своїх статей Т. Манн сказав про Гітлера: «Тип приборкувача звірів, озброєного бичем і револьвером, тип гіпнотизера мас...». Ця характеристика фюрера повністю збігається з художнім образом «чарівника» Чіполла. Красномовним є той факт, що лідер італійських нацистів Муссоліні відразу вніс новелу Томаса Манна «Маріо і чарівник» до переліку заборонених творів, оскільки в ній художник, яскраво змалювавши справжнє обличчя фашизму, гнівно засудив будь-які прояви фашизму, намагання знеособити людську особистість.

Література

1. Волощук Є. Зарубіжна література. — К., 2004.

2. Історія світової літератури. — К., 2000.

3. Літературна енциклопедія. — К., 1999.