Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Чарлз Діккенс

(1812—1870)

Життя і творчість

Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Ч. Діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.

Письменник сповідує просвітницький ідеал людини з природженою добротою, порядністю, справедливими принципами життя. «Романи виховання» Ч. Діккенса розповідають про становлення характеру персонажа, починаючи від дитинства (наприклад, «Олівер Твіст» (1839)).

Характерні особливості творчості: наявність мелодраматичних елементів, спрощеність характеристики персонажів (добрі завжди добрі, а злі — злі), щаслива кінцівка твору, детективні елементи.

Ч. Діккенс прославився здебільшого творами, які були написані у перший період його творчості: цикл «Різдвяні повісті» (1848), романи «Крамниця старожитностей» (1841), «Домбі і син» (1848), пізніше написані «Девід Копперфілд» (1850), «Маленька Дорріт» (1857), «Великі сподівання» (1861).

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не здобув такої слави за життя, як Чарлз Діккенс. Визнання прийшло до Ч. Діккенса вже після першого оповідання і не залишало до останніх днів, хоча сам письменник, його погляди і творчість змінювались. Секрет його популярності в тому, що Ч. Діккенс гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Після смерті письменника його твори почали піддавати гострій критиці, і лише в XX столітті стало цілком очевидне значення творчості Ч. Діккенса. Його біографія знайшла відображення і у сюжетах його романів, і у творчій манері. Він змалечку самостійно заробляв гроші, бо батько, бідний службовець, за борги потрапив до в’язниці. Працював на фабриці, клерком, репортером у суді і парламенті. Як репортер він відображав сучасні події і намагався зрозуміти причини, що їх викликали. Провідна тема творчості письменника — тема боротьби добра і зла, що розкривається в кожному його творі. Ч. Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла у ньому. Тому тема дитинства — одна з головних в його творчості.

Тема дитинства у творчості Ч. Діккенса розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, стверджує добро і справедливість, засуджує байдужість суспільства у ставленні до дітей.

Подорож Скруджа у різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя

Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі, коли починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Святвечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Святого Письма, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, — і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.

Scrooge у перекладі з англійської — скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона — Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить у своїй холодній конторі й не дозволяє клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст із племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: «здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли... очі блищали, а з рота йшла пара»! Свого героя Ч. Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. «Твої губи дрижать, — промовив Дух. — А що це котиться по твоїй щоці?» Душевну кригу розтоплює перша сльозинка, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе — заплакав. І якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: «Веди мене куди хочеш... Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.

П’ять строф «Різдвяної пісні в прозі» — це гімн на славу Різдва, «днів милосердя, доброти й всепрощення... єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, — навіть у бідних і знедолених, — таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили».

«Різдвяна пісня у прозі»

Засновником жанру різдвяного оповідання дослідники називають Чарлза Діккенса. Ще у 1840-х роках він визначив основні вимоги до різдвяного оповідання, постулати різдвяної філософії: цінність людської душі, тема дитинства, пам’яті і забуття, любові до «людини у гріху». Цікаво, що різдвяні оповідання чи не єдиний у літературній жанровій системі тип творів, що прив’язаний до певного часу — період різдвяних свят, який найчастіше звужується до однієї часової точки — Святвечір чи різдвяна ніч.

Різдвяні оповідання писалися і до Ч. Діккенса. Традиційним для них був світлий і радісний фінал, в якому неодмінно перемагало добро. Герої цих оповідань знаходилися у стані моральної чи матеріальної кризи, для вирішення якої було потрібне лише диво. Випадковості, щасливі збіги, дива, які змінювали на краще долю героїв, подавалися як божественний знак. У структурі оповідань часто був присутнім елемент фантастики.

Та все ж до появи «Різдвяних оповідань» Ч. Діккенса подібні тексти були одиничними і не відіграли в літературі значної ролі. З «Різдвяними оповіданнями» Ч. Діккенса розпочинається новий етап в історії різдвяного оповідання, оскільки у них використано художні можливості сакрального часу для глибшого розкриття соціальних механізмів історичної дійсності. Різдво як час межі, першотворення, «чистого часу», стає точкою початку якісно нового витка життя. Велику роль при створенні значимості, невипадковості всього, що буде відбуватися, відіграє емоційна атмосфера передсвяткового нагнітання.

В англійського письменника обов’язковим фіналом була перемога світла над мороком, добра над злом, моральне переродження героїв. Цей щасливий фінал при всій своїй неправдоподібності нагадував євангельське диво і створював чудову різдвяну атмосферу.

У творчості Ч. Діккенса, як представника реалістичного напряму в літературі, важливе місце займає соціальна тематика. Не зважаючи на наявність фантастики, Ч. Діккенс реалістично зображує картини сучасної йому дійсності, відносини між представниками різних соціальних прошарків. У своїх симпатіях він стає на бік знедолених, переконливо доводить їхні моральні переваги, здатність щиро любити та радіти Різдву, особливому часу, коли можуть траплятися незвичайні події.

«Пригоди Олівера Твіста»

Чарлз Діккенс у двадцять п’ять років уже мав у себе на Батьківщині славу «неповторного», кращого з сучасних романістів. Його перший роман «Посмертні записки Піквікського клубу» (1837), блискучий шедевр комічної прози, зробив його улюбленим письменником англомовного світу. Другий роман «Олівер Твіст» (1838) — це зухвало неправдоподібна історія чистого хлопчика-сирітки, незаконнонародженого, який дивом виживає у робочому будинку, в учнях у зухвалого трунаря, в найпохмуріших злодійських кублах Лондона. Ангелоподібного Олівера хоче погубити його брат, світська молода людина Монкс, який не хоче виконувати волю покійного батька, який перед смертю заповідав половину статку своєму незаконному синові Оліверу. За умовами заповіту гроші дістануться Оліверу тільки у випадку, якщо до повноліття він не зіб’ється з прямого шляху, не заплямує своє ім’я. Щоб погубити Олівера, Монкс вступає в змову з одним із ділків лондонського злочинного світу євреєм Феджіном, і Феджін заманює Олівера в свою зграю. Але ніякі сили зла не можуть взяти верх над доброю волею чесних людей, які співчувають Оліверу і всупереч всім підступним діям відновлюють його добре ім’я. Роман закінчується традиційним для англійської класичної літератури щасливим кінцем, «хеппі ендом», в якому всі негідники, які прагнули розбестити Олівера, покарані (повішений скупник краденого Феджін; рятуючись від переслідування поліції і розлюченого натовпу, гине вбивця Сайкс), а Олівер знаходить рідних і близьких, повертає собі ім’я і статки.

«Олівер Твіст» був спочатку задуманий як кримінально-детективний роман. В англійській літературі тих років був дуже модний так званий «Ньюгейтський» роман, названий так за лондонською кримінальною в’язницею Ньюгейт. Ця в’язниця описана в романі — у ній проводить свої останні дні Феджін. У «Ньюгейтському» романі обов’язково описувалися кримінальні злочини, що лоскотало нерви читача, розвивалася детективна інтрига, в якій перетиналися шляхи низів суспільства, мешканців лондонського дна, і самих верхів — аристократів із бездоганною репутацією, які насправді виявлялися натхненниками найжахливіших злочинів.

Сенсаційний «Ньюгейтський» роман своєю поетикою навмисних контрастів, очевидно, багато чим зобов’язаний романтичній літературі, і, таким чином, у ранній творчості Ч. Діккенса виявляється та сама частка спадкоємності стосовно романтизму. Однак при цьому Ч. Діккенс виступає проти властивої «Ньюгейтськму» роману ідеалізації злочину, проти чарівності байронічного героя, що проник у кримінальний світ.

Діккенс виступив проти ідеалізації злочину і тих, хто його робить. Він зайнятий дослідженням механізму зла, його впливу на людину; добро ж реалізується у нього в образах м-ра Браунлоу і самого Олівера Твіста, Роз Мейлі. Найбільш випуклими виявилися образи Фейгіна, Сайкса, Ненсі. Втім, Ненсі має деякі привабливі риси характеру і навіть виявляє ніжну прихильність до Олівера, але вона ж і жорстоко розплачується за це.

Авторська передмова до роману свідчить про те, що головним для Ч. Діккенса як вікторіанського романіста були викриття і покарання пороку та служіння суспільній моралі: «Мені здавалося, що зобразити реальних членів злочинної зграї, намалювати їх у всій їхній потворності, з усією їх мерзенністю, показати убоге, злиденне їхнє життя, показати їх такими, які вони є насправді, — вічно крадуться вони, охоплені тривогою, найбруднішими стежками життя, і, куди б вони не поглянули, скрізь маячить перед ними чорна страшна шибениця, — мені здавалося, що зобразити це — значить спробувати зробити те, що необхідно і що стане в пригоді суспільству. І я виконав це в міру моїх сил».

«Ньюгейтські» риси в «Олівері Твісті» полягають у навмисному згущенні фарб в описі брудних притонів та їхніх мешканців.

У цьому творі розповідь забарвлена похмурим гумором, оповідач ніби із зусиллям вірить, що події, які відбуваються, відносяться до цивілізованої Англії, що хизуються своєю демократією і справедливістю. Тут своєрідний темп розповіді: короткі розділи заповнені численними подіями, складовими суті жанру пригод.

Закоренілі злочинці, каторжники, що втекли, експлуатують хлопчаків, прищеплюючи їм своєрідну злодійську гордість, час від часу видаючи менш здібних зі своїх учнів поліції, але вони штовхають на панель дівчат, подібних Ненсі, роздираються докорами сумління і вірністю своїм коханим. До речі, образ Ненсі, «занепалого створіння», притаманний багатьом романам сучасників Ч. Діккенса, будучи втіленням почуття провини, яку відчував відносно до них благополучний середній клас. Найживіший образ роману — єврей, очільник злодійської зграї, «пропалена бестія», за словами автора, з його спільників детальніше всього виведено образ грабіжника і вбивці Вілла Сайкса. Ті епізоди, що розгортаються в злодійському середовищі в нетрях Іст-Енду, — найяскравіші та найпереконливіші в романі, автор як художник тут сміливий і різноманітний.

Але в процесі роботи задум роману збагатився темами, які свідчать про увагу Ч. Діккенса до злободенних потреб народу, які дозволяють передбачити його подальший розвиток як істинно національного письменника-реаліста. Ч. Діккенс зацікавився робітними будинками — новими англійськими установами, створеними в 1834 р. відповідно до нового закону про бідних. До того турботу про немічних і бідних несли місцеві церковні влади, приходи. Вікторіанці при всій своїй набожності жертвували на церкву не надто щедро, і новий закон наказував збирати всіх бідняків з декількох парафій в одному місці, де вони повинні були посильно працювати, аби окупити своє утримання. При цьому розлучали сім’ї, годували так, що мешканці робітних будинків вмирали від виснаження, і люди вважали за краще бути заточеними у в’язницю за жебрацтво, ніж потрапляти в робітні будинки. Своїм романом Ч. Діккенс продовжив бурхливу суспільну полеміку навколо цього новітнього інституту англійської демократії і рішуче засудив його у незабутніх перших сторінках роману, де описується народження Олівера і його дитинство у робітному будинку.

Олівер Твіст народився у робітному будинку і, як вказує автор, самою долею був призначений до життя, повної безпросвітного горя і страждань.

Ч. Діккенс навмисно не зазначає, де знаходиться цей робітний дім, коли саме народився Олівер, хто його мати, як би підкреслюючи щоденність і поширеність того, що сталося. Недарма лікар, який прийняв дитину, відразу вгадує по брудних стоптаних черевиках, з відсутності обручки історію вмираючої молодої матері — історію обдуреної жінки. Уміло відбираючи і виразно відтіняючи деталі, Ч. Діккенс допомагає читачеві побачити в цьому епізоді явище типове.

Ці перші розділи стоять у романі окремо: автор пише тут не кримінальний, а соціально-викривальний роман. Опис «ферми немовлят» місіс Менн, порядків робочого будинку шокує сучасного читача жорстокістю, проте цілком вірогідно — Ч. Діккенс сам побував у подібних установах: Чарльз Діккенс, після того як його батько потрапив у боргову яму, був проданий в підмайстри, йому на той момент ледь виповнилося дванадцять. Художність цього опису досягається контрастом похмурих сцен дитинства Олівера і гумористичного тону автора.

Рідка вівсянка три рази на день, дві цибулини на тиждень і пів булки по неділях — ось той убогий раціон, який підтримував жалюгідних, вічно голодних хлопчиків робочого будинку, що шарпали з шостої години ранку пенька. Трагічний матеріал відтіняється легким комічним стилем.

Наприклад, після «злочину» Олівера, коли він у розпачі попросив добавки до своєї мізерної порції каші, він був покараний одиночним ув’язненням, яке описується так: «Що стосується вправ, то стояла чудова холодна погода, і йому дозволялося щоранку робити обливання під насосом у присутності містера Бамбла, який піклувався про те, щоб він не застудився, і тростиною викликав відчуття теплоти в усьому його тілі. Що стосується товариства, то кожні два дні його водили до зали, де обідали хлопчики, і там сікли для прикладу і застереження всім іншим».

Іноді в романі звучать мелодраматичні ноти. Особливо чітко це відчувається в сцені прощання маленького Олівера і Діка, приреченого на смерть друга героя, який мріє швидше померти, щоб позбутися від жорстоких мук — голоду, покарань і непосильної праці. Особливе значення в «Пригодах Олівера Твіста» набувають соціальні мотивування поведінки людей, що зумовили ті чи інші риси їхніх характерів. Негативні персонажі роману — це носії зла, запеклі життям, аморальні і цинічні. Хижаки за природою, завжди наживаються за рахунок інших, вони огидні, занадто гротескні і карикатурні, щоб бути правдоподібними, хоч і не викликають у читача сумнівів у тому, що вони не правдиві. Так, очільник злодійської зграї Фейгін любить насолоджуватися видом украдених золотих речей. Він може бути жорстоким і нещадним, якщо йому не коряться або завдають шкоди його справі. Постать його спільника Сайкса змальована більш детально, ніж усі інші спільники Фейгіна. Цей «симпатичний» суб’єкт тримає для розправи з дітьми «цуцика» на прізвисько Ліхтарик, і йому не страшний навіть сам Фейгін. У «Пригодах Олівера Твіста» критичні інтонації пов’язані в основному з характерами персонажів, що охороняють порядок і законність у державі. Позитивні ж герої, такі, як містер Браунлоу, Роз Мейлі, Гарі Мейлі, Олівер, намальовані в традиціях просвітницької літератури, тобто в них підкреслені природна доброта, порядність, чесність.

У різноплановому за матеріалом романі сполучною ланкою стає образ Олівера, і в цьому образі найяскравіше виявляється мелодраматичний характер мистецтва раннього Діккенса, сентиментальність, настільки властива вікторіанській літературі загалом. Це мелодрама у хорошому сенсі слова: автор оперує укрупненими ситуаціями і загальнолюдськими почуттями, які дуже передбачувано сприймаються читачем. Справді, як не перейнятися співчуттям до хлопчика, який не знав батьків, підданому найжорстокішим випробуванням; як не перейнятися відразою до злочинців, байдужих до страждань дитини, які штовхають його на шлях пороку; як не співпереживати зусиллям добрих леді і джентльменів, що вирвали Олівера з рук жахливої зграї.

Передбачуваність у розвитку сюжету, заданість морального уроку, неодмінна перемога добра над злом — характерні риси вікторіанського роману. У цій сумній історії переплелися соціальні проблеми з рисами кримінального та сімейного романів, а від роману виховання Ч. Діккенс бере тільки загальний напрямок розвитку сюжетної канви, тому що з усіх персонажів роману Олівер — найменш реалістичний. Це перші спроби Ч. Діккенса до вивчення дитячої психології, і образу Олівера поки ще далеко до образів дітей у зрілих соціальних романах Ч. Діккенса, таких, як «Домбі і син», «Важкі часи», «Великі надії».

Олівер у романі покликаний втілити Добро. Дитину Ч. Діккенс розуміє як незіпсовану душу, ідеальну істоту, вона протистоїть усім виразкам суспільства, до цього ангельського створення не липне порок. Хоч сам Олівер про це не знає, він шляхетного походження, і Ч. Діккенс схильний пояснювати його вроджену тонкість почуттів, порядність саме благородством крові, а вада в цьому романі — поки ще більшою мірою надбання нижчих класів. Проте Олівер не зміг би самотужки втекти від переслідування злих сил, якби автор не вивів йому в підмогу нудотно-сухозлітні образи «добрих джентльменів»: містера Браунлоу, який виявляється найближчим другом покійного батька Олівера, і його приятеля містера Грімвіг. Ще одна захисниця Олівера — «англійська троянда» Роза Мейлі. Чарівна дівчина виявляється його рідною тіткою, і зусилля всіх цих людей, досить заможних, щоб творити добро, приводять роман до щасливого кінця.

Ч. Діккенс не завжди дотримується вірності життєвій правді при зображенні типових обставин. Це перш за все стосується розв’язок його романів. При всій їхній винятковості, мислимо допустити можливість таких сюжетних ходів, як втручання доброго містера Браунлоу, а потім і родини Мейлі, в долю Олівера, і допомогу, від щирого серця надану ними хлопчикові. Але фінал — з обов’язковою винагородою героя і всіх добрих персонажів і заслуженою відплатою всім «злим» — послаблює реалістичну достовірність роману. Тут Діккенс-реаліст ніби входить у суперечку з Діккенсом-моралістом, який не хоче миритися з існуючим ходом речей і, свято вірячи у виховну силу прикладу, наполегливо пропонує своє ідеальне рішення конфліктів.

Є ще один бік роману, що зробив його особливо популярним за межами Англії. Ч. Діккенс тут уперше проявив свою чудову здатність передавати атмосферу Лондона, який у XIX ст. був найбільшим містом планети. Тут пройшло його власне важке дитинство, йому були відомі всі райони і закутки гігантського міста, і Діккенс малює його не так, як це було прийнято до нього в англійській літературі, не підкреслюючи його столичного фасаду і прикмет культурного життя, а з середини, зображуючи всі наслідки урбанізації. Біограф Ч. Діккенса X. Пірсон пише з цього приводу: «Діккенс — це був сам Лондон. Він злився з містом воєдино, він став часткою кожної цеглинки, кожної краплі скріпляючого розчину. Якому ще письменникові зобов’язано так яке-небудь інше місто? Це, після його гумору, найцінніший і самобутній внесок його в літературу. Він був видатним поетом вулиць, набережних і площ, проте в ті часи ця унікальна особливість його творчості вислизнула від уваги критиків».

У традиційну для англійського роману сюжетну схему — історія життя героя (пор. заголовки «Пригоди Олівера Твіста», «Життя і пригоди Ніколаса Нікклбі») — Ч. Діккенс вклав великий соціальний зміст. Зображуючи життя одного героя, він намагався підкреслити в ній те, що є типовим для доль «мільйонів знедолених».

Сприйняття творчості Ч. Діккенса на початку XXI ст., звісно, сильно відрізняється від сприйняття його сучасниками: те, що викликало сльози розчулення у читача вікторіанської епохи, сьогодні здається нам натягнутим, зайво сентиментальним. Але романи Ч. Діккенса, як і всі великі реалістичні романи, завжди будуть зразком гуманістичних цінностей, прикладом боротьби Добра зі Злом, неповторного англійського гумору у створенні характерів.

Література

1. Зарубіжна література. — Тернопіль, 1999.

2. Історія світової літератури. — К., 2000.

3. Минералова И. Г. Детская литература: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М., 2002.

Запитання для самоконтролю

1. Чому «Людську комедію» Бальзака називають «енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.»?

2. Наведіть приклади поєднання в образі Гобсека елементів реалізму і романтизму.

3. Поясніть символіку назви роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».

4. Дайте визначення поняття «роман-епопея».

5. Визначте ключові епізоди роману Л. Толстого «Війна і мир».

6. Який літературний напрям називають натуралізмом? Як риси натуралізму втілилися у романі Е. Золя «Кар’єра Ругона»?

7. Чому Генріка Ібсена називають зачинателем європейської «нової драматургії»? У чому полягає новаторство драматурга? Проілюструйте свою відповідь на прикладі драми «Ляльковий дім».

8. Які риси зближують творчість Г. Ібсена та А. Чехова?

9. Знайдіть автобіографічні мотиви повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра».

10. Наведіть приклади реальної і фантастичної складових «Різдвяної пісні у прозі» Ч. Діккенса.

11. Які особливості різдвяних оповідань розвиває у «Різдвяній пісні у прозі» Ч. Діккенс?

12. Що нового вніс англійський письменник у розвиток жанру різдвяних оповідань?

Тестові завдання

1. Укажіть рядок із характерними ознаками реалізму.

А наявність героя — носія однієї домінуючої пристрасті

Б порушення всіх норм і правил, герой — самотній бунтівник

В правдоподібне зображення життя людини та суспільства, аналіз законів суспільного розвитку

Г музичність і нечіткість смислу фрази, широке використання звукопису, навіювання певного настрою

2. Яким зображує Гобсека О. де Бальзак?

А служником золота і водночас філософом, що бачив суть буржуазного суспільства

Б жалюгідним скнарою, що не вміє дотримувати слова і цінує лише прибутки

В злим генієм, позбавленим почуття справедливості

Г доброчинцем, який позичає гроші під низькі відсотки і цим допомагає клієнтам

3. Який із перелічених творів Миколи Гоголя написаний на українську тематику?

А «Мертві душі»

Б «Тарас Бульба»

В «Шинель»

Г «Ревізор»

4. Що є причиною злочину Родіона Раскольникова?

А прагнення до збагачення шляхом привласнення майна старої лихварки

Б прагнення помсти за злиденне життя та постійні приниження

В намагання перешкодити шлюбу «за розрахунком» сестри Дуні з Лужиним, якого вона не кохала

Г спроба перевірити теорію на практиці

5. Творчість якого письменника відносять до натуралістичного напрямку?

А Е. Золя

Б Ч. Діккенс

В Л. Толстой

Г А. Чехов

6. Визначте жанр твору Л. Толстого «Війна і мир».

А філософсько-психологічний роман

Б сатирична повість

В історичний роман-епопея

Г історична драма

7. Установіть відповідність між іменем літературного персонажа та його характеристикою.

1 Ніна Зарічна

2 Анастазі де Ресто

3 Анна Кареніна

4 Соня Мармеладова

А жінка, що знехтувала загальноприйнятими світськими нормами заради кохання, але так і не змогла досягти гармонії через несприйняття суспільства, нерозуміння близьких людей

Б акторка, що присвятила себе мистецтву; в її уявленні служіння мистецтву — подвиг, воно вимагає всього життя

В графиня, яка розоряє свого чоловіка і дітей заради коханця; її образ ілюструє спотворені владою грошей родинні відносини

Г образ-утілення християнської моралі; дівчина, що пожертвувала своєю честю заради порятунку близьких людей

Д представниця плеяди найкращих жінок дворянської Росії початку XIX ст.; етична висота, сила характеру, жіночність виділяють її серед багатьох жіночих персонажів світової літератури

8. Установіть відповідність між назвою літературного жанру та його визначенням.

1 роман

2 повість

3 оповідання

4 драма

А невеликий прозовий твір, сюжет якого оснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа

Б п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійному напруженні

В невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією

Г епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає провідне місце між романом та оповіданням

Д місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів

9. Установіть відповідність між назвою твору та країною, де його було написано.

1 «Кар’єра Ругона»

2 «Пригоди Тома Сойєра»

3 «Ляльковий дім»

4 «Людина у футлярі»

А Німеччина

Б Росія

В Норвегія

Г Америка

Д Франція

10. Установіть відповідність між назвою твору та його персонажами.

1 «Гобсек»

2 «Ляльковий дім»

3 «Злочин і кара»

4 «Чайка»

А Платон Каратаєв, Анатоль Курагін, княжна Мар’я

Б Соня Мармеладова, Свидригайлов, Лужин

В Нора, Торнвальд Хельмер, Крогстад

Г Дервіль, Анастазі де Ресто, Фанні Мальво

Д Зарічна, Аркадіна, Григорія