Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Джек Лондон

(1876—1916)

Життя і творчість

Народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Мати письменника — Флора Веллман — походила із заможної уельської родини, була розумною і начитаною, закінчила коледж, училася музики, але мала нервовий характер і мінливий настрій. Материнські обов’язки були Флорі не до душі. Їй ніколи було стежити за хлопчиком, який почав хворіти. За порадою лікаря родина переїхала в сільську місцевість.

Дитинство Д. Лондона минуло в Сан-Франциско. Він багато читав, уявляючи себе героєм пригодницьких романів. Джек став постійним відвідувачем місцевої публічної бібліотеки.

ЦЕ ЦІКАВО

У школі щоранку учні співали хором. Одного разу, помітивши, що Джек мовчить, учителька відправила його до директора. Була довга і серйозна розмова, в результаті якої директор відіслав хлопчика назад до класу з запискою, у якій говорилося, що можна звільнити учня Лондона від співу, але замість того Джек повинен був писати твори щоранку протягом того часу, поки інші учні співали хором. Пізніше Джек Лондон приписував цьому покаранню свою здатність писати щоранку тисячу слів.

У 13 років Д. Лондон закінчив початкову школу, але до середньої школи ходити не міг: у родини не було грошей, щоб платити за навчання. А вже у 15 років Джек мав іти на фабрику, щоб матеріально забезпечити родину. Постійне недосипання, втома й бажання хоч одного ранку відпочити і не піти на остогидлу роботу через роки спонукає всесвітньо відомого письменника на створення пронизливого і сильного оповідання «Відступник», герой якого після місяців тяжкої праці, що перетворила його майже на тварину, бунтує і замість димного цеху йде у поле, лягає у траву й вперше за довгий час зустрічає схід сонця (дитяче бажання автора реалізується у літературному персонажі).

До двадцяти трьох років він змінив безліч занять: був «устричним піратом» (браконьєром); інспектором рибальського патруля; матросом на шхуні «Софі Сазерленд», де брав участь у полюванні на морських котиків; робітником на джутовій фабриці; заарештовувався за бродяжництво (брав участь у поході безробітних на Вашингтон); був старателем на Алясці під час «золотої лихоманки». Це були роки змужніння і набуття життєвого досвіду, що так знадобився Д. Лондону у подальшій літературній діяльності.

У 1893 році Джек Лондон узяв участь у літературному конкурсі газети «Сан-Франциско колл». Його нарис «Тайфун біля берегів Японії» зайняв перше місце й приніс авторові перший гонорар — 25 доларів. Джек Лондон свідомо вирішує стати письменником. Для цього він займається самоосвітою, складає вступні іспити до Каліфорнійського університету й навіть успішно вчиться упродовж одного семестру (на більше не вистачило коштів).

Подальше життя талановитого юнака пов’язане з інтенсивною самоосвітою і нещадною творчою роботою, спрямованою на опанування тяжкої письменницької діяльності, вироблення особистого стилю. Цей період життя письменника дуже яскраво змальовано Д. Лондоном у автобіографічному романі «Мартін Ідей» (1909).

1896 рік круто змінив життя Джека Лондона: на Алясці знайдено золото, починається так звана «золота лихоманка», в якій бере участь і молодий письменник. Йому так і не судилося знайти золото після кількох років виснажливої праці, але справжнім скарбом для Д. Лондона стають особисті враження і досвід цього своєрідного краю, що дістав назву в подальших творах — «Біла Безмовність». Аляска стає літературним Клондайком письменника: він створює особистий, ні з чим незрівнянний світ важких випробувань, суворих природних умов, міцної людської дружби і любові, які долають будь-які перешкоди. Так звані північні оповідання здобули славу молодому автору.

На Алясці Джек свідомо збирав матеріал для майбутніх художніх творів. Тепер з-під його пера одне за одним виходять оповідання, які згодом увійшли до скарбниці світової літератури. Та поки що всі вони знов і знов повертаються з різних редакцій і видавництв з тією самою відповіддю: не підходить.

Проте Джек непорушно вірить у свій талант письменника, попри безконечні невдачі, працює систематично, щоденно. Тепер він уже свідомо вчиться літературної майстерності, опановує сюжетоскладання і композицію, а крім того, граматику і стилістику, якими йому не довелося оволодіти в школі. І все це — без будь-яких гарантій на успіх. Упертість, сила, життєлюбство, талант допомогли Лондону вистояти в цю тяжку зиму.

Наполегливість дала позитивні наслідки. Оповідання «За того, хто в дорозі» і «Біла тиша» друкує журнал «Оверленд». Окремі оповідання з’являються і в інших американських часописах.

У 1900 році виходить перша збірка оповідань «Син вовка», потім друга — «Бог його батьків» (1901) і, нарешті, — роман «Дочка снігів» (1902).

Перші оповідання Д. Лондона засвідчили появу нового, оригінального і самобутнього письменника, зі своєю тематикою, своїм поглядом на світ і на людське життя, але водночас такого, що повністю належав американській традиції і своїм баченням, і відображенням світу. В його «Північній одіссеї» відбиваються погляди романтиків і демократичність літератури «локал колор», американська пристрасть до нових, ще не освоєних місць, працездатність американця і американський ідеал збагачення понад усе, який письменник засуджує, американське прагнення до стабільності, до певності у соціальному становищі, яке письменник поділяє, вважає природним.

І вже цим письменник рішуче вивів себе із школи «локал колор». Д. Лондон уперше правдиво зобразив Америку «позолоченого віку», в своїх кращих творах показав її контрасти, оголив сутність її моралі і політики.

Джек Лондон стає всесвітньо відомим письменником зі своїм особливим стилем, неповторною манерою письма, оригінальною проблематикою.

Він увійшов до американської літератури зі своєю землею. Такою «батьківщиною» для письменника став Клондайк — нова, ще не: відома його співвітчизникам країна, яку він відкрив. Це було цікаво і збуджувало інтерес до його новел.

Та ще цікавішим було те, що Клондайк можна розглядати як модель Америки епохи її становлення, заселення і освоєння колоністами з Європи, як місце, де збереглася не лише первозданна природа, а й — головне — здорові людські стосунки, що так приваблювали свого часу емігрантів і робили далеку Америку омріяним краєм. Сувора природа, просте життя, нескінченна боротьба за існування, в якій люди поставлені в однакові умови, а отже, мають формально рівні можливості вижити і розбагатіти, — все це було дуже близьким американцям, які зберегли світосприйняття часів піонерства. Саме тому оповідання Лондона мали такий успіх. Та це було лише оболонкою розповідей, а сутністю їх ставало нове осягнення людських взаємин, природи людини, її прав і можливостей, законів людського співжиття в їх первісному, ніби експериментально оголеному стані.

Природа Півночі мовчазна, сувора і велична. Це стихія, з якою б людина зустрілась ще задовго до того, як потрапила під захист машин, цивілізації, витонченої, віками виробленої культури. В цій стихії оголюється все — потаємні задуми, справжня мужність, сутність людини, тому що життя і смерть тут ще нероздільні і смерть може настати щохвилини. І людина має бути не тільки сильною і мужньою, готовою боротися до кінця за своє життя, а ще й гранично щирою. Ось у цій перманентно критичній ситуації, знайденій письменником, Д. Лондон «просвічує» своїх героїв, випробовує їх і відкриває читачам.

Не замислюючись, відкидає він як другий-третій сорт, як людське лушпиння тих, кого називає «заможними синками», що були великою надією своїх батьків, приїхали на Північ шукати слави, маючи багато грошей на свої витрати і слуг. Ще страшнішими видаються ті, хто в ім’я наживи, в ім’я золота ладні знехтувати всіма людськими законами, товариством, дружбою честю і совістю.

«Коли людина мандрує в далеку країну, їй доводиться забувати чимало з того, до чого вона звикла, і пристосовуватися до нових життєвих обставин. Вона мусить відмовитися від колишніх ідеалів, зректися колишніх богів, часто й переробити закони моралі, що досі керували Ті поведінкою», — так починається оповідання «У далекій країні». Герої Д. Лондона вирушають на Північ за багатством. Як для кожного звичайного американця, для них багатство є першою і неодмінною передумовою щастя. Та, хоч як це парадоксально, видобуте золото в жодному з оповідань письменника не відіграє вирішальної ролі. Пафос північних оповідань, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі за Людину. Основний акцент — на суто людських рисах золотошукачів. Справжніми героями стають люди мужні, сміливі, сильні, винахідливі, гуманні у вищому розумінні цього слова, готові завжди пожертвувати своїми особистими інтересами в ім’я законів братерства.

Джек Лондон був одним із засновників анімалістичної традиції не тільки в американській, але і у світовій літературі. Зображення диких та домашніх тварин у Д. Лондона позначається не тільки великою любов’ю до «братів наших менших», але й знанням світу тварин, їх поведінки і звичок. Найкращими серед анімалістичних творів, безумовно, були «Поклик предків» (1903), «Біле ікло» (1906), «Джеррі-островитянин» (1917), «Майкл, брат Джеррі» (1917). Саме собаки та вовки є найулюбленішими тваринами Джека Лондона (свій великий будинок у Місячній долині письменник назвав «Будинком Вовка»).

Значною подією американської літератури початку XX століття став роман Д. Лондона «Морський вовк» (1904), що, з одного боку, розкриває зацікавленість письменника «сильною особистістю» (яким є капітан Вульф Ларсен), а з іншого — є найвиразнішою критикою і розкриттям згубності самої ідеї «сильної особистості» як антисоціальної.

Результатом активної громадянської позиції та соціалістичних уподобань Джека Лондона була знаменита «Залізна п’ята» (1907) — роман-утопія, роман-попередження, у якому автор виступає з прямим попередженням можливого фашистського майбутнього людства.

Одним з найкращих творів Джека Лондона вважається роман «Мартін Іден» (1909), присвячений долі талановитої особистості в буржуазному суспільстві. Автобіографічний образ Мартіна їдена стає прикладом великих здібностей людини з народу. Простий матрос, завдяки надлюдській наполегливості й природному таланту, стає відомим письменником. Роман став своєрідним гімном творчим можливостям людини.

Проблеми спрощення, втечі з міст — носіїв соціальних конфліктів, повернення до землі, до сільськогосподарської праці виразно звучать у найкращому романі пізнього періоду «Місячна долина» (1913).

Останні роки життя письменника — це не тільки суто розважальний роман «Пригода» (1911), невиразна повість «Багряна чума» (1915), ніцшеанський панегірик «Бунт на «Ельсінорі» (1914), трохи сентиментальна повість про боксера «Звір предковічний» (1913), мелодраматично-сентиментальна «Маленька господиня Великого Будинку» (1916), відкрито розважальні «Серця трьох» (1920), а й збірка «Казки південних морів» (1911), яка ввібрала в себе кілька перлин новелістики Лондона, і деякі суперечливі, нерівноцінні, проте цікаві романи письменника.

Наприкінці життя Лондон тяжко хворіє на уремію і для зменшення болів приймає морфій, кожного разу підвищуючи дозу. У ніч проти 22 листопада 1916 року він був знайдений мертвим у своєму кабінеті в маєтку в Глен-Еллен (штат Каліфорнія). На нічному столику лежали ліки й папірець з розрахунками нової, сильнішої дози морфію, яка виявилась смертельною. Що це було — трагічна випадковість чи усвідомлений крок тяжко хворої людини — невідомо. Але якщо згадати роман «Мартін Іден» і останній вчинок головного героя, можна з великою долею впевненості говорити про самогубство великого американського письменника.

Найяскравіше внутрішня приналежність Лондона своєму народові відбилась у самому характері його творчості. Недаремно і за життя, і після смерті він був одним з найпопулярніших американських письменників. І коло його читачів — насамперед трударі, тому що невід’ємною рисою його творчості є органічна демократичність, народність, погляд на панівні класи, на життя з позицій і з точки зору народу.

«Жага до життя»

Джек Лондон, один із найпопулярніших письменників у світі, своїми творами нагадує людству про вічні цінності. Його твори ніколи не втратять актуальності, тому що в них уславлюється людська сила, мужність, нездоланність, незнищенність. Своїм оповіданням «Жага до життя» письменник співає гімн людині, яка у білій безмовній північній пустелі, без їжі, без патронів, напівроздягнена, з ушкодженою ногою, самотня перед великою, всесильною, безжальною природою, вийшла переможцем, тому що боролася за найвищу цінність світу — за своє життя.

Дія оповідання відбувається у часи золотої лихоманки у суворих умовах «білої тиші» Півночі, в якій людина могла розраховувати лише на власні сили. Але, як виявилося, недостатньо бути сильним і мужнім, щоб вижити — потрібна сила духу, моральна загартованість і пристрасна жага до життя.

В оповіданні «Жага до життя» Джек Лондон зображує двох друзів-золотошукачів, які вертаються додому після вдалих пошуків жовтого металу. Том, головний герой оповідання, під час важкого переходу вивихнув ногу. Напарник Білл залишає його, кидає напризволяще, прихопивши з собою частину видобутку. Він вважав себе достатньо сильним, щоб здолати шлях самотужки. Але, як з’ясувалося, помилявся: через кілька тижнів потому Том знаходить його кістки, обгризені вовками.

Героїв Д. Лондона неможливо відокремити від особи автора: більшість відбивають особистість письменника. Відомо, що у пошуках кращої долі він поїхав на Аляску, де шукали золото, але розбагатіти не зумів. Можливо, враження від природи півночі та характерів людей, з якими звела його доля, і були тим єдиним скарбом, що вивіз майбутній письменник з Аляски. Досвід життя в умовах півночі дав йому нову і самобутню тему. Джек Лондон створив образ нового героя, який доводить читачам, що людина сильна своїм прагненням до мети і може перемогти природу, вижити навіть у жорстоких умовах Півночі.

Том пережив зраду друга, біль у шлунку, марення їжею, зустрічі з хижаками, відчай від нехватки їжі у схованці (Білл зрадив його вдруге, забравши їжу, патрони зі схованки), і, як найвищу точку страждань, думку про те, що вмерти не так боляче, як жити. Але весь час він тягнув із собою золото. Тільки тоді, коли сили майже залишили героя, він постає перед вибором: позбутися золота чи нести його далі. Спочатку він зважився тільки на те, щоб залишити половину. Тільки тоді, коли біля нього з’явився хворий, голодний вовк, а марення змішалося з реальністю настільки, що розділяти їх стало важко (тому що герой не може дозволити себе відпочинок і сон), керуючись найсильнішим інстинктом — жагою до життя, герой залишає все золото. У виборі між життям і жовтим металом він обирає життя.

В оповіданні є символічний момент, коли Том знаходить рештки Білла. Поруч із ними лежить мішечок із золотом, який жадібний Білл не викинув до останнього моменту. А головний герой навіть не думає забрати золото. Воно тепер не має для нього ніякого значення.

Том виживає не тому, що він фізично сильніший і порядніший за Білла, а тому, що виявляє закладену в ньому велику силу волі і пристрасну жагу до життя. Саме вони сильніші за смерть і перемагають її.

Після перемоги над напівмертвим вовком слабкий герой знаходить людей. Певний час йому доводиться долати страх перед голодом. Але навіть тоді, коли все владналося, герой змінився: він добре усвідомив, що золото — не головне в житті.

Томові, герою оповідання «Жага до життя», притаманні риси, характерні для всіх героїв «північних» оповідань Джека Лондона — вони сильні, сміливі, не пасують перед труднощами і небезпекою. Тверда воля, наполегливість у досягненні мети — ось їхні характерні риси. Оповідання Джека Лондона змушує читача замислитися над такими поняттями, як життя й смерть, зрадництво й дружба, над відносністю матеріальних цінностей, над тим, як залишитися людиною у найнесприятливіших для цього умовах.

Література

1. Зверев А. М. Джек Лондон. — М., 1975.

2. Стоун И. Моряк в седле. — М., 1994.

3. Волощук Є. Зарубіжна література. — К., 2004.

4. Літературна енциклопедія. — К., 2000.

5. Словник-довідник з літератури. — К., 1994.

6. Костянтин Рильов. Надлюдина Джек Лондон // День, № 10, 18.01.2002.

Запитання для самоконтролю

1. Які події лягли в основу оповідання «Жага до життя»?

2. Доведіть, що оповідання створено на основі особистого досвіду письменника.

3. Дайте характеристику героя оповідання.

4. Визначте головну думку твору.