Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Самуїл Маршак

(1887—1964)

Життя і творчість

Самуїл Маршак народився 22 жовтня (3 листопада) 1887 року у Воронежі, в єврейській сім’ї. Батько його працював майстром на миловарному заводі. Мати була домогосподаркою. Прізвище «Маршак» є скороченням, яку означає «Наш вчитель рабби Аарон Шмуєль Кайдановер» і належить нащадкам цього відомого рабина і талмудиста (1624-1676).

Раннє дитинство і шкільні роки Самуїл провів у містечку Острогожське під Воронежем. Освіту здобував у 1898-1906 роках в Острогожській, Петербурзькій і Ялтинській гімназіях. Гімназійній вчитель словесності, прищепивши хлопчикові любов до класичної поезії, схвалював перші літературні спроби майбутнього поета, вважав його вундеркіндом.

Один із зошитів з віршами С. Маршака, потрапивши до С. Стасова, відомого російського критика і мистецтвознавця, який відіграв неабияку роль у подальшій долі хлопця. За допомогою Стасова Самуїл переїжджає до Петербургу і починає вчитися в одній з найкращих гімназій, Більшу частину вільного від навчання часу хлопець проводить у публічній бібліотеці, де працював Стасов.

У 1904 році в будинку С. Стасова С. Маршак познайомився з Максимом Горьким, який зацікавився талановитим юнаком і запросив його на свою дачу в Ялті. Там С. Маршак жив із 1904 до 1906 рр.

Друкуватися Самуїл почав у 1907 році, опублікував збірку «Сионіді», присвячену єврейській тематиці.

Колі сім’я Горького змушена була залишити Крим через репресії царського уряду після революції 1905 долі, Маршак повернувся до Петербургу, куди переїхав тоді і його батько, який працював на заводі за Невською заставою.

У 1911 році Самуїл Маршак із групою єврейської молоді здійснив тривалу подорож по Близькому Сходу. Пісьменник поїхав туди кореспондентом петербурзької «Загальної газети» і «Синього журналу». Ліричні вірші, навіяні цією поїздкою, належать до найбільш вдалих у творчості молодого С. Маршака («Ми жили табором в наметі» та інші).

Під час цієї поїздки С. Маршак познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Софією Міхайлівною Мільвідською. Повернувшись, вони одружилися. Наприкінці вересня 1912 року молодята відправилися до Англії. Там С. Маршак вчився спочатку в політехнікумі, потім у Лондонському університеті. Під час канікул він багато подорожував пішки Англією, слухав англійські народні пісні. Вже тоді почав працювати над перекладом англійських балад, які згодом прославили його.

У 1914 році С. Маршак повернувся на батьківщину, працював у провінції, публікував свої переклади в журналах «Північні записки» і «Російська думка». У військові роки допомагав дітям біженців.

У 1915 році разом із сім’єю живе у Фінляндії.

У 1920 році письменник живе в Катеринодарі, де організовує один із перших у Росії дитячих театрів і пише для нього п’єси. У 1923 році він видає свої перші віршовані дитячі книги («Будинок, який побудував Джек», «Дітки в клітці», «Казка про дурне мишеня»).

У 1922 році С. Маршак переїжджає до Петрограду, разом з ученим-фольклористом Ольгою Капіцей керує студією дитячих письменників, організовує в 1923 році дитячий журнал «Горобець», пізніше «Новий Робінзон». Впродовж декількох років С. Маршак керував також Ленінградською редакцією Детгіза, Ленгосіздата, видавництва «Молода гвардія». Вів «Літературній гурток» (при ленінградському Палаці піонерів). У 1934 році на Першому з’їзді радянських письменників С. Я. Маршак зробив доповідь про дитячу літературу і був вибраний членом правління СП СРСР.

У 1937 році створене С. Маршаком дитяче видавництво в Ленінграді було розгромлене, кращі його вихованці репресовані. У 1938 році С. Маршак переселився до Москві.

У роки Великої Вітчизняної війни письменник активно працював у жанрі сатири, публікуючи вірші в «Правді» і створюючи плакати в співдружності з Кукріниксами.

У 1960 році С. Маршак публікує автобіографічну повість «На качану життя», в 1961 році — «Виховання словом» (збірка статей і нотаток про поетичну майстерність).

Більше 50 років своєї літературної діяльності С. Маршак пише і віршовані фейлетони і серйозну, «дорослу» лірику. В 1962 році вийшла друком збірка «Вибрана лірика»; йому належить також цикл «Лірічні епіграми».

С. Я. Маршак — автор перекладів сонетів Вільяма Шекспіра, які вважаються класичними, пісень і балад Роберта Бернса, віршів В. Блейка, В. Вордсворта, Дж. Кітса, Р. Кіплінга, Е. Ліра, А. А. Мілна, Дж. Остін, а також творів українських, білоруських, литовських, вірменських та інших поетів.

Книги С. Маршака перекладені багатьма мовами світу. За переклади книги Роберта Бернса С. Маршак отримав звання почесного громадянина Шотландії.

С. Маршак кілька разів захищав письменників, яких радянська влада зробила внутрішніми дисидентами, а потім вигнанцями — Й. Бродського і О. Солженіцина.

Самуїл Якович Маршак помер 4 липня 1964 року в Москві.

«Дванадцять місяців»

Ідея створення дитячих театрів у Радянському Союзі належала С. Маршаку. Саме для них він і писав свої казки-п’єси. Одна з них — «Дванадцять місяців». П’єса була обробкою казки відомої чеської письменниці Вожені Нємцової «Дванадцять місяців». За іншою версією, казка була авторським перекладом грецької народної казки «12 місяців», хоча події у казці відбувається не у Греції, а у Богемії (Західна Чехія).

Як і в кожній казці, головний конфлікт — боротьба добра і зла. Але Маршак, як справжній майстер слова, зумів вирішити проблему по-своєму. У першу чергу це стосується вибору роду літератури — драми.

Особливістю драми є те, що в основі лежить дія. Про події ми дізнаємося з реплік героїв, а не з розлогих описів подій чи характерів. Саме з реплік ми робимо висновки і про авторську позицію. Кожне слово кожної репліки набуває особливої виразності, через що діалоги між героями стають динамічними та напруженими.

Наслідуючи народну традицію, С. Маршак ділить героїв на позитивних (пасербиця, 12 місяців, вчитель) та негативних (королева, мачуха, донька мачухи, царедворці). Але змалювання характерів героїв підкоряється законам казки літературної. Саме через це характери деяких негативних героїв містять у собі й позитивні риси, що виявляються під впливом обставин чи інших героїв. Наприклад, королева змінюється: вчиться бути ввічливою, просити, а не наказувати, не звертати уваги на дрібні порушення етикету тощо. Вади деяких негативних героїв легко пояснюються впливом обставин (царедворці). Наприклад, риси гофмейстерини сформувалися в атмосфері самодурства та вседозволеності королеви, як самодурство королеви формувалося в атмосфері покірності придворних. Неоднозначним є і характер вчителя, який підкоряється бажанням королеви замість того, щоб навчати її доброти, але все ж наважується заперечувати, коли королева обирає слово коротше, ніж «помилувати» — «стратити». Вчитель постіно змушений боротися зі своєю боязкою покірністю. Отже, як бачимо, характери казкових героїв наближені до життя.

Образ позитивної героїні — пасербиці також неоднозначний. Вона першу здається занадто покірною, безвільною: йде до лісу виконувати безглуздий наказ мачухи, яка не сама вірить в повернення дівчини, шукає проліски, знаючи, що вони не ростуть у лютий мороз. Але згодом пасербиця довела свою силу волі і здатність бути вірною слову, коли відмовилася видати таємницю братів-місяців; безстрашною, адже не зламалася, вислухавши погрози королеви; милосердною, коли погодилася підвезти королеву до палацу, незважаючи на її жорстокі вчинки (королева роздягла пасербицю в лютий мороз, погрожувала кинути в ополонку); жаліє мачуху та зведену сестру, які перетворилися на собак. Головною рисою дівчини, як виявилося, є не покірність, а сила характеру.

Який урок повинен отримати той, хто познайомиться з героями «Дванадцяти місяців»?

Січень, відповідаючи на прохання принцеси перетворити її собак, що ходять на задніх лапках, на людей говорить: «Ні, якщо вони на задніх лапках ходять, то їх у людей вже не перетворити. Були собаками — собаками й залишаться...». Автор озвучує свою принципову позицію: той, хто стає підлабузником, не має особистої думки, покірний чужій недобрій волі — не гідний звання людини. С. Маршак запевняє нас у тому, що покірність часто спричиняє дуже негативні наслідки, як наприклад, самодурство в людини, до якої проявляли покірність. А протилежна рису характеру — впертість — стає позитивною тільки в тому випадку, коли вона належить людині з добрим і вірним серцем.

У цьому творі, як і у будь-якій іншій казці, змагаються добро зі злом. У образі пасербиці зображене добро, чуйність, а мачуха і її дочка є втіленням злості та заздрості. У творі, як диктує казкова традиція, перемагають герої, які є уособленням сил добра. Як і у будь-якій казці, добро винагороджується, а зло карається.

Література

1. Гренбек Б. Ханс Кристиан Андерсен. Жизнь. Творчество. Личность. — М., 1979.

2. Брауде Л. Ю. Жизнь и творчество Ханса Кристиана Андерсена. — Л., 1973.

3. Волощук Є. В. Зарубіжна література: Підруч. для 5-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: Генеза, 2005.