Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

ЛІТЕРАТУРА ПРОСВІТНИЦТВА

Література епохи Просвітництва, її представники

Просвітництво — це ідейний та інтелектуальний рух, що виник внаслідок боротьби буржуазії (або 3-го стану) з феодалізмом, абсолютизмом і духівництвом (церквою), це період з кінця XVII до кінця XVIII століття.

Ознаменувався державним переворотом в Англії (1688-1689), кінець пов’язують із Великою Французькою буржуазною революцією (1789-1794).

Ознаки Просвітництва:

1. Головна ідея — завдяки знанням змінити цей недосконалий світ.

2. Характерною для Просвітництва була «ідея природної людини». Людина, на думку просвітників, є за своєю природою досконала, але її псує неправильне виховання і вплив цивілізації.

3. Головне завдання — боротьба з феодалізмом, абсолютизмом, духівництвом.

4. Головні герої епохи — люди науки, мистецтва, державні діячі-реформатори.

5. Ідея освіченої монархії, де (на чолі держави повинен стояти освічений монарх, монарх-філософ, покровитель мистецтв, наук, ремесел).

6. Героєм у творах мистецтва стає також і звичайна людина. Вона зображується з симпатією і любов’ю.

7. Час Просвітництва (XVIII ст.) — час відкриттів і подорожей.

8. Пропаганда книг і знань — прикмета епохи, створення перших енциклопедій.

9. Епоха Просвітництва (XVIII ст.) —- епоха енциклопедистів — людей, обізнаних у різних галузях знань.

Представники:

Вольтер — поет, прозаїк, філософ, драматург, історик, математик.

Й. В. Гете — поет, прозаїк, дипломат, міністр, учений-натураліст, художник.

М. В. Ломоносов — хімік, фізик, астроном, філолог і мовознавець, поет, художник.

Г. Сковорода — філософ, поет, педагог, фольклорист, співак, музикант, художник.

Йоганн Вольфганг Гете

(1749—1832)

Життя і творчість

Народився Йоганн Вольфганг Гете 28 серпня 1749 року в сім’ї франкфуртських купців і рано забезпечив собі міцність положення і безбідне існування. В 1775 році Гете був запрошений герцогом Саксе-Веймарським Карлом Августом до столиці маленької держави і залишився тут на все життя. Веймар із населенням три тисячі людей притягував до себе видатних діячів німецької культури. Гете став одним з управителів герцогства, зберігши внутрішню незалежність. Він часто і надовго виїжджав із Веймара, в 1786 році навіть втікав звідси в Італію, він важко переносив вузькість провінційного життя, але завжди повертався сюди, в свій дім.

«Вільшаний король». У XVIII столітті баладу визначають як вірш, в якому розповідається про надзвичайну подію. Автор виступає як оповідач, який приховує особисті почуття щодо подій, описаних у баладі. За будовою балада скоріше твір драматичний, а не ліричний. У ній обов’язкова драматична кульмінація, яка часто співпадає з розв’язкою — несподіваним закінченням. Сюжети балад автори часто брали з фольклору, з історичних легенд, які не тільки давали можливість поету відійти від реальності, а й порушити важливі філософські проблеми.

Яскравим зразком такої балади можна назвати твір Й. В. Гете «Вільшаний король».

Балада має чіткий сюжет, який розгортається у реальному та містичному світах. У творі три персонажі: вільшаний король, батько та дитина. Дитина боїться лісової хащі, і його страх породжує в уяві дитини видіння, в якому фігурують вільшаний король та його доньки. Батько намагається заспокоїти дитину, пояснити те, що її лякає. Але дитина не розуміє батька, адже її душа живе своїм життям. Лісовий вільшаний король має над нею незрозумілу владу. Батько намагається якомога швидше доїхати додому, але не встигає: дитина помирає в нього на руках. Це розв’язка і одночасно кульмінація балади.

Й. В. Гете створює баладу на основі народної легенди про вільшаного короля, який забирає до себе усіх дітей, які вночі опинилися у лісі. Але поет переосмислив фольклорний твір, вклавши у нього глибокий моральний та філософський зміст. Моральні проблеми, порушені у творі, говорять про стосунки між людьми. Головна думка твору полягає у тому, що кожна людина не повинна бути байдужою до людей, прислухатися до їх почуттів, болі і страждань навіть у тому випадку, коли вони можуть здаватися безпідставними. Серед філософських проблем твору можна виділити головну — одвічна боротьба життя і смерті, відмінність внутрішнього світу дорослого і дитини, які призводять до непорозуміння і, нерідко, драматичних наслідків. Ще одна філософська проблема, якої торкнувся поет, — людина і природа. Дійсно, як за часів Й. В. Гете, так і у наш час, природа відкрила людині не всі свої таємниці. А для дитини, яка живе ще казковими уявленнями про природу, темний великий ліс здається страшним, від нього віє невидимою загрозою. І жах перед незнайомим таємничим лісом перевищує слова батька, який тричі (магічна фольклорна цифра) намагається заспокоїти дитину, яка помирає. Причина смерті — страх перед невідомими, незрозумілими явищами природи, який був звичайним явищем за часів Й. В. Гете. Люди у своїй уяві населяли ліси магічними істотами, які були ворожі людині. З ними можна зустрітися у багатьох фольклорних творах. Отже, сліпа віра у забобони та магічних лісових істот, страх перед незрозумілими явищами природи вбивають хвору дитину.

Поетику балади можна назвати насиченою. Й. В. Гете використовує тропи (епітети, метафори, паралелізм), синтаксичні фігури; ритміка балади мелодійна.

Й. В. Гете розповів історію, на перший погляд, зрозумілу і просту, але вона має безліч тлумачень, можливо, не розкритих і досі.

За життя Й. В. Гете відбувалися такі визначні соціальні і політичні події як французька революція, наполеонівські війни. В 1808 році в Ерфурті відбулася розмова Й. В. Гете з Наполеоном. Головною ж справою його життя стало написання трагедії «Фауст».

Й. В. Гете в 1832 році вніс останні поправки до головного твору свого життя і в березні цього ж року помер. Він і не планував випустити у світ повний текст «Фауста» за життя: перша частина була опублікована фрагментами в 1790 році, повністю — в 1808 році, з другої частини друкувалися уривки.

Гете з його тонким сприйняттям старовини, відчув красу та значимість сюжету про Фауста ще в юності. Письменник віддав основній книзі 62 роки свого життя. Безперечно, Й. В. Гете знав не тільки легенду про Фауста, а й літературні обробки. Використав він також і легенду про Симона-мага. Й. В. Гете знайшов простий спосіб, як поєднати ці два сюжети: Мефістофель омолоджує вченого і перетворює його на юнака. Такий задум, за словами німецького письменника Томаса Манна, міг народитися тільки «з юнацького ритму крові» поета. Гетівський Фауст мало чим схожий зі своїми праобразами. Він наділений рисами людини не середньовіччя, а епохи Відродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером як «фаустівська».

Твір складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. У «Пролозі на небі» показується зустріч Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови — це людина. Хто вона така? Яке її місце в світі? У пролозі Господь утверджує силу людської особистості, її здатність до розвитку, пошуку сенсу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефістофеля як уособлення зла, і це підтверджують його слова:

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицанья ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

Цими словами Господь дав волю Фаустові у виборі між ним і дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнівається, але сама доходить до бажаних висновків. Зустріч із Мефістофелем такій людині лише допоможе вибратися зі своїх вагань. Мефістофель, навпаки, говорить про людську мізерність, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землі — «божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин»? Це головна проблема прологу, що визначає ідейний зміст трагедії «Фауст». На відміну від трагедії, легенда не має такого прологу.

Образ Фауста у поемі уособлює все людство, але попри це він не є ідеальною особистістю. Фауст не задоволений знаннями, якими він володіє, і прагне більшого. Саме в такі хвилини він звертається до Біблії і починає її перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Відчай героя настільки великий, що він вирішує покінчити життя самогубством. Мефістофель знаходить Фауста в його кабінеті, де той уже багато разів б’ється над розкриттям таємниць світу, і укладає з ним угоду. Він задовольнить будь-які бажання і забаганки вченого, ні в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст відчує задоволення життям і щастя, він мусить померти, а душа його належатиме Мефістофелю. І це буде плата за земне блаженство. Цей епізод поеми має також розбіжності з легендою, оскільки в легенді Мефістофель і Фауст укладають угоду тільки на 24 роки (згідно з нею, Мефістофель, залишаючись невидимим, повинен з’являтися до Фауста на його бажання і виконувати всі його розпорядження, Фауст же зрікається Бога і віддає душу сатані). Згодом Мефістофель повертає нашому герою молодість і в результаті він закохується в молоду вродливу дівчину Гретхен (ця сюжетна лінія — любов Фауста і Маргарити — є нововведенням Й. В. Гете). Мефістофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефістофеля помирає мати Гретхен, а потім і брат Валентин. Вагітна молода дівчина вважає себе винною в цих смертях і потрапляє до в’язниці. Попри всі благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною і помирає у в’язниці. Але навіть після всіх її гріхів душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен, але не припинив пошуків істини.

Отже, в першій частині свого твору Гете в основному провів свого героя через ті випробування, які відомі з легенди.

У другій частині твору Фауст служить при дворі імператора і надає йому різні послуги за допомогою всесильного Мефістофеля. Від шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною у нього народжується син Евфоріон, який згодом гине. Фауст намагається виростити людину в колбі — Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста підходить до кінця, йому 100 років. Він мріє про світлі та щасливі міста, які, за його бажанням мусять з’явитися для людей. Свою мрію він хоче здійснити на острові, який подарував йому імператор, але він майже не придатний для життя. Фауст поспішає з роботами. Нарешті герой відчуває мить найвищого життєвого задоволення:

Вот мысль, которой весь я предан,

Итог всего, что ум скопил.

Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.

Так именно, вседневно, ежегодно,

Трудясь, борясь, опасностью шутя,

Пускай живут муж, старец и дитя.

Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни.

Тогда бы мог воскликнуть я: «Мгновенье!

О, как прекрасно ты, повремени!

Воплощены следы моих борений,

И не сотрутся никогда они».

И, это торжество предвосхищая,

Я высший миг сейчас переживаю.

(Переклад Б. Пастернака)

Більше Фаустові нічого бажати. Він помирає, але його душа потрапляє в рай і зустрічається з душею Маргарити. Вона вже простила йому і любить його, як і раніше.

Фауст багато страждав, постійно сумнівався і шукав, знаходив і втрачав, часто відчував невдоволення. Тільки серед природи, відчуваючи її частиною себе, він сприймає світ, як гармонію. Життя принесло йому короткі моменти щастя і довгі роки страждання і відчаю, але все це було не даремно. Вже наприкінці свого життя Фауст це зрозумів.

Отже, в другій частині Й. В. Гете відійшов від легенди, логічно розвиваючи характер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку істини і сенсу буття.

Фауст — вічний образ, він не випадково став надбанням світової культури, бо в кожний історичний період втілював характерні риси того часу, в якому жив і творив його автор: середньовічний народ Європи, просвітник Й. В. Гете, романтик і реаліст О. С. Пушкін.

«Нічна пісня подорожнього»

Мотив глибокого сну природи можна зустріти в багатьох поетів різних епох, починаючи від давньогрецького поета Алкмана до Аріосто, Тассо, Мільтона, Лєрмонтова та багатьох інших. Але, як зазначають дослідники, ні в кого іншого цей сон не набув такого глибокого філософського звучання, як в Й. В. Гете.

Вірш «Нічна пісня подорожнього» написана в 1780 році неподалік від Ільменау в мисливській хижці на вершині гори, де Й. В. Гете зупинився перепочити. Під час читання вірша більшість читачів уявляє собі автора старим. Але насправді поетові на той час був лише 31 рік. За спогадами сучасників, Й. В. Гете приїздив на це місце у віці 80 років, за рік до смерті, з сумом оглянув краєвид і промовив: «ruhest du auch» — «ти також відпочиваєш».

Цей факт є підтвердженням того, що Й. В. Гете в поезії змальовує образ конкретного місця, пов’язаного з фактом особистого життя, а не образ усієї землі, як у вірші Алкмана. На перший погляд — це пейзажна замальовка. Але все набагато складніше. Поет розмірковує про людське життя і очікування вічного спокою, плинність часу, цілющу силу природи.

Російський дослідник С. Тураєв дав таку оцінку творові: «Вірш досить характерний для ваймарського періоду творчості: він поєднує конкретність образу, майстерність деталей із філософським узагальненням. Це і картина нічної природи і вираз заспокійливості, замирення, душевної рівноваги». Дійсно, поезія змальовує образ дикої незайманої природи, характерний для поетів-штюрмерів, для яких опис стану природи був способом відобразити свій внутрішній стан.

У творі мало метафор, епітетів. Поетічність та філософська глибина досягаються динамікою, інтонацією, ритмікою, мелодійністю.

Література

1. А. С. Пушкин. Избранные сочинения. — М.: Художественная литература, 1990.

2. Базилевич, М. Л. Зарубіжна література: 9 кл.: Матеріали до вивчення / Авт.-упоряд. М. Л. Базилевич. — Кам’янець-Подільський: Медобори, 2003.

3. Гете, Йоганн Вольфганг. Фауст. Лірика: Пер. з нім. / Передм. Д. Наливайка; Мал. І. Гаврилюка. — К.: Веселка, 2001.

4. Замок Монсальват: Легенды средневековья. — М.: Энигма, 1994.

5. И. В. Гете. Фауст. — М.: Художественная литература, 1988.

6. Співець: Із світ. поезії кінця XVIII — перш. половини XIX ст.: Зб. / Упоряд. Г. Кочур. — К.: Веселка, 1972.

7. Щавурський, Борис Богданович. Зарубіжна література: Посіб.-хрестоматія: 7 кл. / Худож. В. А. Басалига. — 2-е вид., перероб. — Тернопіль: Навчальна книга. — Богдан, 2001.

Запитання для самоконтролю

1. Доведіть, що твір «Вільшаний король» Й. В. Гете має ознаки балади.

2. Прослідкуйте зв’язок балади «Вільшаний король» із фольклором.

3. Визначте моральні та філософські проблеми твору «Вільшаний король».

4. Дайте характеристику поетики балади «Вільшаний король».

5. Яке тлумачення ідейного змісту цієї балади зможете запропонувати ви?