Крок до ВНЗ. Світова література. Довідник

Рей Дуглас Бредбері

(нар. 1920 р.)

Життя і творчість

Рей Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Вокіган, штат Ілінойс. Повне ім’я — Реймонд Дуглас. Дід та прадід Рея, нащадки першопоселенців-англійців, що прибули до Америки в 1630 році, наприкінці XIX сторіччя видавали дві ілінойські газети. Батько — Леонард Сполдінг Бредбері. Мати — Марі Естер Моберг, шведка за походженням.

Із раннього дитинства Рей ріс в атмосфері великої, дружної сім’ї. Саме завдяки цьому був написаний роман «Кульбабове вино» і пов’язаний з ним спільними героями цикл оповідань. Взагалі з дитинства Р. Д. Бредбері багато що перейшло в літературу, велика кількість його творів присвячена родичам. Наприклад, книга «Ліки від меланхолії» присвячена батьку, а збірник віршів «Коли слони останній раз в подвір’ї квітли» він наділив такою присвятою: «Ця книга — в пам’ять моєї бабці Мінні Девіс Бредбері, і мого дідуся Семюела Хінкстона Бредбері, і мого брата Семюела, і сестри Елізабет. Всі вони давно померли, але я і зараз їх пам’ятаю». Часто він вставляє їх імена в свої оповідання. Спогадами про родину також навіяні оповідання з циклу про чарівне сімейство (реально існуючий дядько Ейнар).

Сім’я Бредбері за дитинство і юність Рея кілька разів переїзджала. Врешті-решт вона облаштовується в Лос-Анджелесі, але остаточно Вокіган не покидає. Р. Д. Бредбері гарно вчиться в школі, але грошей на подальшу освіту не має. Колись пізніше він напише есе про те, як він вчився в бібліотеках: «Жюль Верн був моїм батьком. Велс — мудрим дядьком. Едгар Алан По доводився мені двоюрідним братом, він, як кажан, вічно мешкав в нас на темному горищі. Флеш Гордон та Бак Роджерс — мої брати і товариші. Ось і вся моя рідня. Ще додам, що моєю матір’ю, скорше за все, була Мері Воллстонкрафт Шеллі, авторка „Франкенштейна"».

Смерть вперше вражає Рея в 1926 р. Вмирає дідусь, потім маленька сестричка Елізабет. У подальшому смерть стає однією з провідних тем письменника. «Смерть, — зізнається Бредбері, — це мій постійний бій. Я вступаю з нею в бійку в кожному моєму новому оповіданні, повісті, п’єсі... Смерть! Я буду змагатися з нею моїми творами, моїми книгами, моїми дітьми, які, можливо, залишаться після мене».

Р. Д. Бредбері є одним із тих письменників, які в своїй фантастиці намагаються спиратися на деякі вже розроблені технічні новинки. В молодості його цікавили різноманітні виставки технічних новинок. Взагалі його фантастика в усьому є інтелектуальною, іноді навіть здається розпланованою. Це твори високоосвіченої людини, яка цікавиться всім. Не дивно, адже судячи з біографії, письменник ніколи не шкодував сил і часу на духовне...

В одному з інтерв’ю на питання: «В якому віці ви почали писати?» — йде відповідь: «У 12 років. Я не міг купити продовження „Марсіанського воїна" Едгара Берроуза, адже ми були бідною сім’єю... і тоді я написав свою власну версію». Так почалася літературна кар’єра одного з найвидатніших письменників XX століття...

У біографіях Р. Д. Бредбері написано: освіта середня, з 1943 року — професійний письменник.

Рей працює продавцем газет, а вільний час присвячує самовдосконаленню. Він стає членом «Ліги наукових фантастів».

У 1942 році вже починає жити на «письменницькі» гроші. 1947 рік стає переламним в житті Бредбері — він одружується з продавчинею з книжкового магазину — Меггі Маклюр.

Але напевне піком життя Рея стають 1950-1953 роки, коли два його твори — «Марсіанські хроніки» і «451° за Фаренгейтом» виходять друком. Починається інше життя — тридцятитрирічний Рей Дуглас Бредбері стає всесвітньо відомим.

Можна хіба що додати, що зараз Р. Д. Бредбері живе в Лос-Анджелесі і досі боїться літаків і машин. Доктор літератури коледжа Вітье (Каліфорнія) досі плідно працює і далі дивує світ талантом, дитячою душею, правдивістю...

Загальний огляд творчості. Ранні (в основному, «страшні») оповідання Бредбері склали збірник «Темний карнавал» (1947), частина їх увійшла до збірки «Жовтнева країна» (1955). Контрастом похмурим новелам, серед котрих виділяються: «Вітер», «Карлик», «Коса», «Маленький вбивця», «Вогненний стовп», «Урочна година», «Електростанція», служать світлі оповідання з циклу про чарівне сімейство: «Дядько Ейнар», «Квітневі чари», «Повернення додому». До теми інфернального Зла (зображується в поетичному образі «людей осені»), протистояти якому можуть лише знання і невинний дитячий сміх, Р. Д. Бредбері повернувся в одній з найкращих своїх книг, похмурій «карнавальній» феєрії «Щось страшне насувається». Дія її розгортається в заштатному американському містечку, куди прибуває зловісний власник «смертельних атракціонів» зі своїм почтом; ім’я власника — Dark (Темрява) — не залишає сумнівів у намірах останнього; а проти Зла виступають улюблені герої Р. Д. Бредбері — підлітки і батько одного з них, міський бібліотекар.

Всесвітня слава прийшла до Р. Д. Бредбері після публікації збірників пов’язаних між собою новел про завоювання Марса «Марсіанські хроніки». Умовна форма хронік ніяк не зв’язує фантазію автора (як і останні наукові дані про Марс), який веде поетичну розповідь про руйнацію двох культур, що почалася з ксенофобії та взаємного нерозуміння; про трагічну загибель мешканців Марса в результаті занесеної землянами епідемії; про «першопрохідницьку» діяльність зневажливих до чужої культури американців; про загибель у результаті атомної війни залишенної ними на Землі цивілізації; про новий старт цієї цивілізації на порожній планеті-сусідці. Велика кількість новел цикла — наприклад, «Буде ласкавий дощ», в якій лаконічно показаний ідіотизм технологічної цивілізації за відсутності тих, хто її створив, — стали класикою наукової фантастики.

Особливий інтерес викликають новела «Ешер-2» і оповідання «Вигнанці»; в них автор стає на захист літератури, мистецтва, фантазії, дива, над якими занесений цензорський ніж раціоналіста. До «марсіанського» циклу належать також окремі оповідання: «Бетономішалка», «Були вони смуглі і золотоокі», «Суничне віконечко», «Синя пляшка», «Усмішка».

Однак талант Бредбері-письменника з найбільшою силою проявляється в жанрі новели; сотні написаних ним оповідань включені в такі збірки: «Людина в картинках», «Золоті яблука Сонця», «Ліки від меланхолії», «Р — значить ракета», «Машини щастя», «Найкраще у Бредбері», «К — значить космос», «Співаю тіло електричне», «Запівніч», «Духи назавжди», «Казки про динозаврів», «Тойнбі», «Класичні історії» та «Класичні історії-2».

Багато оповідань присвячені дітям. Р. Д. Бредбері не ідеалізує їх, а намагається показати обидві їх сторони, добру і злу.

У класичному оповіданні «Вельд» діти є маленькими потворами, які не зупиняться перед убивством батьків заради можливості і далі дивитися в «телеящик» майбутнього. Дитяча жорстокість проявляється також в оповіданнях «Дитячий майданчик» та «Все літо в один день»; в останньому — як і в оповіданні «Нескінчений дощ» — події розгортаються на вічно дощовій Венері. Навпаки, віра в дітей, любов і гуманізм, пронизують інші оповідання — «Канікули», «Берег на заході», «Здрастуй і прощавай», «Хлопчик-невидимка», «Ракета», «Подарунок», «Озеро», «Співаю тіло електричне». Парадоксальній долі малюка зі світу інших вимірів присвячене оповідання «Дитина завтра».

Подорожам у часі присвячені: класичне оповідання «І грянув грім», герой якого задушив метелика в доісторичному минулому, трагічно і невідворотно змінивши власне теперішнє; «Про скитання вічні і про Землю»: американський письменник початку століття Томас Вулф за мить до смерті перенесений в майбутнє, де йому немає рівних. Неможливість торгувати чудом, «відкритість» його тільки для безсрібників розуміють герої «Диковинного дива».

Одна з найбільш трагічних новел Р. Д. Бредбері — «Ревун», у якій останній викопний ящер, що залишився в океані, пливе на поклик маяка, вбачаючи в ньому раптово знайденного родича...

Талант Рея Бредбері незвичайний і багатогранний. У кожному з його героїв він сам — немолода вже людина з душею дитини...

«Усмішка»

Усі знають казку про голого короля. У ній дитина виявилася єдиним правдивим учасником події — демонстрації нового плаття короля: вона назвала речі справжніми іменами. Дійсно, дитячий погляд, не затьмарений корисливими міркуваннями чи стратегічними рухами дорослих ігор може побачити неприкрашену нічим — «голу» істину. Мабуть, тому Рей Бредбері «довірив» оцінку світу дорослих дитині — хлопчику на ім’я Том.

У новелі розповідається про те, як восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято. Але воно нічим не нагадує звичний порядок святкування: містяни ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи: спалені книги, останній завод, автомобіль. І от Том стає в чергу, яка вишикувалася до «Мони Лізи» великого Леонардо да Вінчі. Мета зібрання — не милування красою всесвітньовідомого шедевру: жителі зруйнованого мегаполісу очікують своєї черги ...плюнути на картину. Що ж змусило людей бажати саме цього.

Відповідь ми знайдемо у новелі. Ось діалог, який дещо пояснює. Том запитує у дорослих у черзі:

« — Сер, це більше ніколи не повернеться?

— Що, цивілізація? А кому вона потрібна? У всякому разі — не мені».

Дійсно, XX століття принесло людям багато лиха: дві світових війни, черга революцій, економічних криз, вибухи ядерних бомб, страшні епідемії. Спроби розібратися у причинах гуманітарної кризи привели багатьох інтелектуалів, письменників зокрема, до звинувачень у бідах людства технічного прогресу, отже, цивілізації. Дійсно, під гаслом цивілізувати світ робилося багато неправедних справ, наприклад, колонізація. Саме технічний прогрес став причиною появи засобів масового знищення людей, руйнації міст, створених у минулих століттях.

Жителі міста, в якому намагаються спаплюжити найвідоміший шедевр живопису, ненавидять усе, що нагадує про цивілізацію, тому що саме вона, на їхню думку, і привела людство до війн, голоду, руйнування цілих міст. Для юрби людей, які стоять у черзі, картина є одним із творінь цивілізації, символом війни, горя, отруєння ланів, захворювань, спричинених війною та досягненнями технічного прогресу. Тому люди вирішили покінчити з ненависним прогресом та розтрощити все, що з ним пов’язано.

Ось підійшла черга Тома плюнути в Мону Лізу, але він не зміг цього зробити. «Жінка на картині посміхалася сумно, і Том, відповідаючи на її погляд, почував, як колотиться його серце, а у вухах начебто звучала музика».

Представники влади дають дозвіл на знищення картини, і Том спостерігає дику сцену вандалізму, коли юрба ринулася до неї і потягла із собою Тома. Хлопчику вдалося схопити шматочок полотна, затиснувши його в руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Вражений, Том вертається додому, там нарешті розтискує долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка. «Через годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав її й сховав. Він закрив очі, і знову в темряві перед ним — Усмішка. Ласкава, добра, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ був обійнятий безмовністю, і місяць плив у холодному небі спершу нагору, потім униз, назустріч ранку».

Слово «Усмішка» автор пише з великої літери, зробивши її таким чином героєм своєї новели. Який зміст він вкладає у цей образ?

Нагадаємо, що дія відбувається у 2061 році — далекому майбутньому навіть для людства 2000 років. Для письменника ця дата була ще більш віддаленою: письменник стверджував, що фантазії про майбутнє допоможуть жити у сьогоденні. «Адже майбутнє народжується із сьогодення. Майбутнє створюється нами зараз. Кожну хвилину, що ми проживаємо, нам дана можливість творити його».

Сьогодення — це пік науково-технічного прогресу. Чи не загрожує людству така сама катастрофа, яка змальована письменником у новелі «Усмішка»? Мабуть, потрібно поглянути на світ очами безпосередньої, безхитрісної дитини, такої, як Том у новелі, і відчути недоліки і недоречності світу, в якому дорослі творять зло. Ця дитина — символ майбутнього, зміни поколінь, які повинні отримати у спадок світ без загроз катастроф, війн і хвороб.

Чи є у людства надія на оптимістичний прогноз щодо майбутнього? Письменник дає ствердну відповідь, об’єднавши у фіналі новели два символи майбутнього — Дитину і Ранок, які увиразнює ще один оптимістичний символ — Усмішка.

Твір Рея Бредбері звернений до сучасників і нащадків, вчить цінувати те, що створено людством протягом століть. Ця новела стала символом віри письменника в те, що людство зуміє перемогти зло й насильство, навчиться бачити красу світу й берегти її.

Література

1. Бредбері Рей. Найкращий із часів. — К.: Молодь, 1987.

2. Бредбері Рей. Дуглас 451° за Фаренгейтом. — К.: Веселка, 1985.

3. Рей Бредбері. Марсіанські хроніки. — К.: Дніпро, 1988.

4. Рэй Брэдбери. Оскитаньях вечных и о Земле. — М.: Правда, 1987.

5. Рэй Брэдбери. В дни вечной весны. — М.: Известия, 1982.

6. Фантастика Рея Бредбери. — М.: Знание, 1963.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні ознаки постмодернізму.

2. Які риси відрізняють постмодернізм від модернізму?

3. Що таке інтертекстуальність?

4. Чому «Хозарський словник» Милорада Павича можна назвати гіпертекстом?

5. Що відрізняє героя роману П. Зюскінда «Парфумер» від інших представників суспільства?

6. Як принцип інтертекстуальності втілюється в творчості Й. Бродського?

7. Риси яких жанрів поєднуються у вірші П. Целана «Фуга смерті»?

8. У чому полягає детективна складова роману У. Еко «Ім’я троянди»?

9. Визначте головні символічні образи роману «Ім’я троянди».

Тестові завдання

1. Позначте рядок, у якому подано визначення постмодернізму.

А одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х рр. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ

Б модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що об’єднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михайла Зенкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузьміна, Бориса Садовського та інших митців

В літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ

Г світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних

2. У якому рядку перелічені письменники-постмодерністи?

А Павич, Еко, Хемінгуей

Б Павич, Еко, Зюскінд

В Павич, Еко, Камю

Г Павич, Еко, Кафка

3. Закінчіть речення.

Текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і численність текстів, — це

А гіпертекст

Б потік свідомості

В роман-епопея

Г детектив

4. Який із постмодерних творів написаний у двох версіях: чоловічій та жіночій?

А «Ім’я троянди»

Б «Хозарський словник»

В «Марсіанські хроніки»

Г «Парфумер»

5. Установіть послідовність виникнення літературних напрямків.

А романтизм

Б постмодернізм

В символізм

Г бароко

6. Установіть відповідність між персонажем та автором твору.

1 Гренуй

2 Атех

3 Суламіт

4 Вільгельм Баскервільський

А Целан

Б Еко

В Бродський

Г Павич

Д Зюскінд

7. Установіть відповідність між автором та країною, до літератури якої відносять його творчість.

1 Целан

2 Бродський

3 Бредбері

4 Павич

А Росія

Б Сербія

В Австрія

Г Чехія

Д Америка