Крок до ВНЗ. Всесвітня історія. Довідник
СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
СРСР після Другої світової війни
Втрати
• Загинуло, за різними оцінками, від 27 до 48 млн осіб;
• матеріальні втрати — третина національного багатства країни;
• зруйновано 1710 міст, 70 тис. сіл і селищ.
Територіальні придбання
• Підтверджені приєднання 1939-1940 рр. (Західна Україна, Північна Буковина і Бессарабія, Західна Білорусь, Прибалтика);
• приєднано Закарпатську Україну, область Печенги, Кенігсберг (Калінінград) з областю (Східна Пруссія), Південний Сахалін і Курильські острови, Порт-Артур, Республіку Тува.
Соціально-економічні проблеми
• Брак техніки та кваліфікованої робочої сили;
• скорочення виробництва, в тому числі сільськогосподарського на 2/3;
• відсутність житла;
• карткова система, низька оплата праці за високих цін;
• проблема працевлаштування демобілізованих;
• дитяча безпритульність.
Політичні проблеми
• Боротьба з антирадянським повстанським рухом у Прибалтиці, Україні, Білорусі;
• нова хвиля депортацій з приєднаних західних областей СРСР;
• відновлення репресій, переслідування військовополонених і репатрійованих.
Відновлення народного господарства (1943-1951 рр.)
Промисловість
• Першочергове відновлення підприємств важкої промисловості та енергетики.
• Часткове переведення на випуск мирної продукції.
• Перекачування фінансів із сільського господарства.
• Завищені ціни на промислові товари.
• Застосування праці в’язнів ГУТАБу.
• Нехтування світовими тенденціями розвитку.
Сільське господарство
• Підвищення норм хлібозаготівель і податків.
• Символічні ціни на сільськогосподарську продукцію, катастрофічний брак продуктів харчування.
• Голод 1946-1947 років (Україна, Молдова, частина областей Росії) через завищені плани хлібозаготівель.
Соціальна сфера
• Житлове будівництво.
• Примусові позики.
• Скасування карткової системи і грошова реформа (1947 р.), що пограбувала заощадження населення.
• Скасування виплат фронтовикам за бойові нагороди.
• Збереження обмежень свободи пересування колгоспників.
1949 р. — успішне випробування атомної бомби в Семипалатинській області.
Суспільно-політичне і культурне життя СРСР повоєнних років
• Репресії, спрямовані проти:
— військових, авторитет яких лякав Сталіна;
— партійних і державних діячів («Ленінградська справа»);
— цілих народів (поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, кримських татар, балкарців, турків-месхетинців, курдів, греків, болгар тощо).
• Великодержавний шовінізм (теза про «великий російський народ») та антисемітизм, боротьба з націоналізмом, виселення до Сибіру жителів Прибалтики, Західної України та Західної Білорусі.
• «Ждановщина» —повний державний контроль над мистецьким життям, репресії творчої та наукової інтелігенції (за іменем секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова).
• Боротьба з космополітами («людьми без батьківщини») та «формалістами», під яку підпали знавці зарубіжної культури і мистецтва.
• Заборона «псевдонаук» — кібернетики й генетики; трактування історії за «Коротким курсом історії ВКП(б)» з метою виправдання та узаконення існуючих порядків.
• «Декоративна демократія»: формальні вибори до Верховної Ради СРСР та союзних республік, що не мали реальних повноважень.
Зміна керівництва СРСР
5.03.1953 р. — смерть Сталіна.
• Березень-червень 1953 р. —- «колективне керівництво» соратників Сталіна: Голова Ради Міністрів СРСР Г. Маленков, Секретар ЦК КПРС М. Хрущов, Голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки Л. Берія.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Микита Хрущов (1894-1971) народився у селянській родині на Курщині. Із 16 років став працювати слюсарем на рудниках і, за його власними спогадами, був забезпечений набагато краще, ніж перебуваючи на посаді другого секретаря Московського міськкому компартії. Під час громадянської війни воював на Південному фронті, став політпрацівником; згодом працював у Києві та Москві. Війну зустрів на посаді першого секретаря КПУ. Хрущов був членом військових рад різних фронтів і навіть стверджував, що був автором ідеї оточення німецьких військ під Сталінградом.
Після війни Хрущов повернувся до України, до Москви його викликали тільки 1949 р. За три роки він входить до Бюро Президії ЦК КПРС, а 1953 р. обраний Першим Секретарем ЦК.
• 26.06.1953 р. — арешт Л. Берії за звинуваченням у шпигунстві, націоналізмі, підготовці державного перевороту; страчений у грудні 1953 р.
• Вересень 1953 р. — обрання М. Хрущова Першим Секретарем ЦК КПРС. Початок боротьби з між М. Хрущовим і Г. Маленковим.
Десталінізація радянського суспільства
Причини
• Смерть Сталіна зменшила страх громадян перед державою.
• Повстання у концтаборах ГУТАБу, розуміння керівництвом близькості соціального вибуху.
Етапи
I. 1953-1956 рр.
• Скасовані позасудові органи засудження («трійки», «п’ятірки», Особлива Нарада МВС СРСР).
• Амністія громадян та народів, що співробітничали з німцями.
• Початок реабілітації репресованих.
II. 1956-1964 рр.
• Доповідь М. Хрущова «Про культ особи Сталіна та його наслідки» на XX з’їзді КПРС (лютий 1956 р.):
— критика сталінської політики як злочинної;
— засудження масових репресій;
— причина культу особи — сам Сталін і риси його характеру, а не радянська система;
— радянське керівництво не несе відповідальності за сталінські злочини.
• Перейменування населених пунктів, вулиць, заводів тощо, названих на ім’я Сталіна, знесення пам’ятників «вождю».
• Звільнення більшості політичних в’язнів ГУТАБу.
Результати й наслідки
Критика сталінізму мала обмежений характер, вона не торкалася суті системи, що породила тоталітаризм. Процеси другої половини 1950 — початку 1960-х років дістали назву «відлига» — за однойменним романом І. Еренбурга, — що відбивало непослідовність та суперечливість змін.
Суперечливість «відлиги»
• Відсутність офіційної інформації про сталінські злочини, доповідь М. Хрущова на XX з’їзді КПРС опублікована тільки 1989 р.
• Розстріли народних демонстрацій (просталінська у Тбілісі, 1953 р.; робітнича проти підвищення цін у Новочеркаську, 1962 р.).
• Не реабілітовані кримські татари, турки-месхетинці, німці Поволжя та інші народи, спецпереселенців не повертали на їх історичні землі.
• Цькування літераторів. Б. Пастернака, автора роману «Доктор Живаго», в якому він посів нейтральну позицію в оцінці громадянської війни, влада змусила відмовитися від присудженої йому Нобелівської премії (1958 р.). Майбутнього Нобелівського лауреата Й. Бродського виселили з Ленінграда «за тунеядство», не вважаючи написання віршів роботою.
• Переслідування художників-авангардистів, інших митців, що відхилялися від партійних канонів (поети А. Вознесенський, Б. Ахмаддуліна, режисер М. Хуцієв, скульптор Е. Неізвестний тощо).
• XXII з’їзд КПРС (1961 р.) прийняв нову програму партії, яка утопічно стверджувала, що комунізм у СРСР буде побудований за 20 років.
Соціально-економічні реформи в СРСР у другій половині 1950-х рр.
|
Зміст |
Результати й наслідки |
|
Управління |
|
|
• Скасування міністерств, запровадження раднаргоспів за територіальним принципом. • Розширення прав республік і місцевих органів влади |
• Децентралізація управління. • Часткове скорочення управлінського апарату. • Збереження адміністративно-командних методів |
|
Промисловість |
|
|
• Створення Державного комітету Ради міністрів СРСР у справах нової техніки з метою впровадження досягнень НТР. • Збільшення випуску товарів народного вжитку, проте кількість і якість недостатні. • Наголос на моральних стимулах поліпшення виробництва (створення «комуністичних бригад») |
• Впровадження промислових ЕОМ, запуск першого штучного супутника Землі (1957 р.), політ першого космонавта Ю. Гагаріна у космос (1961 р.), розвиток атомної енергетики. • Зростання добробуту населення. • Повільні темпи НТР (крім військової та космічної галузей), відставання від західних держав |
|
Сільське господарство |
|
|
• Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в декілька разів, зменшення податків. • Заохочення утримання особистих господарств. • Авансування праці колгоспників. • Збільшення капіталовкладень у галузь, зокрема в сільськогосподарське машинобудування. • «Укрупнення» сіл. • «Надпрограми»: освоєння цілинних земель Казахстану і Південного Сибіру (1954-1956 рр.); розширення посівів кукурудзи (1956 р.); форсоване збільшення виробництва м’ясо-молочної продукції (1957 р.) |
• Реформи мали екстенсивний характер, до 1957 р. вичерпали свій потенціал і не могли завадити зниженню темпів сільськогосподарського виробництва. • Масовий відтік молоді з села. • Замість довгострокових програм розвитку — тактика форсованого розвитку, «стрибка». • Швидке падіння врожайності цілинних земель через вивітрювання, кадрові проблеми через побутову невлаштованість працівників. • Занепад «неперспективних» сіл, гігантоманія у створенні моногалузевих господарств. • Із кінця 1950-х років — різке скорочення с/г виробництва |
|
Зміст |
Результати й наслідки |
|
Соціальна сфера |
|
|
• Паспортизація колгоспників. • Підвищення реальної зарплати і пенсій, пенсійне забезпечення колгоспників. • Скорочення робочого тижня. • Скасування плати за навчання. • Масове житлове будівництво на промисловій основі |
• Надання свободи пересування селянам, що призводило до відтоку кадрів. • За 1958-1965 роки житловий фонд зріс на 40 %. • Вільний продаж побутової техніки, автомобілів. • Реальне покращення добробуту громадян СРСР |
Відсторонення М. Хрущова від влади
Причини
• Незадоволення партійної верхівки лібералізацією, військових — скороченням армії та відсутністю соціальних гарантій офіцерам.
• Опір працівників системи держбезпеки, позбавлених самостійності й підконтрольних партійним органам.
• Продовольчі труднощі початку 1960-х років внаслідок непродуманих сільськогосподарських програм.
Перебіг подій
12.10.1964 р. секретарі ЦК КПРС Л. Брежнєв, М. Підгорний, О. Шелепін, голова КДБ В. Семічастний провели засідання президії ЦК КПРС, яке затвердило зняття М. Хрущова з усіх посад.
Першим секретарем ЦК КПРС обрано Л. Брежнєва.
Результати
• Негласна заборона критики Сталіна, згортання реабілітації жертв сталінських репресій.
• Посилилися наказні, адміністративні методи керівництва.
• Більшість хрущовських реформ згорнуто, правління Хрущова характеризовано в темних тонах.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Леонід Брежнєв (1906-1982) народився у м. Каменське (нині Дніпродзержинськ) у родині робітника металургійного заводу. Працював землеміром, брав участь у колективізації. Вступивши до компартії, Брежнєв розпочав партійну кар'єру й доріс до секретаря з оборонної промисловості Дніпропетровського обкому. На початку війни був призначений начальником політвідділу 18-ї армії, разом з частинами якої висадився на Малій землі під Новоросійськом 1943 р.; у подальшому роль малоросійського десанту була звеличена і поставлена на один рівень зі Сталінградською битвою. По закінченні війни був генерал-майором.
Після війни Брежнев продовжив партійну роботу. Підлеглим подобався його стиль керівництва: без конфліктів та зайвого втручання у справи нижчих парторганізацій. До ЦК КПРС він потрапив з посади Першого секретаря компартії Молдови, а 1954 р. очолив кампанію із освоєння цілини у Казахстані. У 1963 р. М. Хрущов фактично призначив Брежнєва своїм наступником, а у жовтні 1964 р. Брежнєв обраний першим секретарем ЦК КПРС.
Економічна реформа 1965 р.
Автор: Голова Ради Міністрів СРСР О. Косигін.
Мета: активізація темпів економічного розвитку СРСР.
Зміст
• Повернення до галузевого принципу управління економікою, відновлення міністерств.
• Збільшення самостійності підприємств у плануванні. Замість показника кількості випущеної продукції введено показник її реалізації.
• Формування фондів розвитку культури й відпочинку, сфери побуту для працівників.
• Покращення матеріально-технічної бази колгоспів. Стабільність планових показників, що затверджувалися на п’ять років. Підвищена оплата надпланових поставок колгоспів.
Результати
Реформа не була комплексною, проте дала тимчасові позитивні результати: п’ятирічка 1966-1970 рр. стала кращою за всі попередні; збільшена реальна зарплата; зросла кількість баз відпочинку та профілакторіїв.
Але фонди зарплати залишилися прив’язаними до кількості працівників, відсутність стимулів підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції. Це призвело до зниження темпів економічного розвитку і початку періоду так званого «застою».
СРСР доби «застою» (середина 1960 р. — перша половина 1980-х рр.)
Соціально-економічна сфера
• Зростання енергоємності та матеріаломісткості виробництва.
• Мілітаризація економіки.
• Штучний дефіцит робочих рук через будівництво нових підприємств.
• Зростання реальних доходів не забезпечене товарною масою; дефіцит частково покривався імпортними товарами за рахунок прибутків від експорту газу і нафти.
• Сільськогосподарська криза: закупки за кордоном зерна, м’яса, риби, цукру, олії тощо.
• Масова міграція сільської молоді до міста на непрестижні робітничі спеціальності.
• Замороження будівництва об’єктів культури, освіти, спорту.
• Гостра житлова проблема.
• Різке падіння трудової дисципліни.
ЦЕ ЦІКАВО!
Продуктивність праці у промисловості в СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США, а в сільському господарстві нижчою у чотири рази.
Суспільно-політична сфера
• Твердження про побудову в СРСР «розвиненого соціалістичного суспільства» закріплене Конституцією 1977 р.
• Возвеличення керівництва держави, передусім Л. Брежнєва (нагородження чотирма зірками Героя Радянського Союзу, зіркою Героя соціалістичної праці, присвоєння звання маршала, створення міфу про бойові подвиги).
• Фіктивність більшості прав і свобод.
• Корупція управлінського апарату, формування «тіньової економіки».
• Русифікація: різке скорочення вишів з рідною мовою навчання, заохочення відмови від вивчення рідної мови, переведення на російську мову більшості багатотиражних періодичних видань.
• Формування подвійної моралі.
Культурна сфера
• Вкладення коштів у природничі дисципліни — фізику, хімію, біологію, які були пов’язані з удосконаленням озброєнь.
• Науковці-гуманітарії (історики, філологи, філософи) повинні були підтверджувати вірність марксизму-ленінізму, заборонялося об’єктивно аналізувати радянську політику.
• У мистецтві сформувалися дві течії: представники однієї звеличували комуністичну партію, за що мали державну підтримку (М. Шолохов, К. Федін), представники іншої були опозиційно налаштовані і критично ставилися до існуючих порядків (О. Солженіцин, В. Аксьонов, Б. Гребенщиков).
Результати
• Стагнація економіки, відставання від провідних індустріальних держав.
• Наростання мовчазного незадоволення, активізація дисидентів.
Дисидентський рух
Дисидент — інакомислячий, той, хто не погоджується з офіційною ідеологією.
Хронологічні рамки: друга половина 1950-1980-ті роки.
Причини та передумови виникнення
• Хрущовська «відлига», лібералізація суспільного життя.
• Антикомуністичні виступи в країнах Центральної Європи.
• Світовий правозахисний рух внаслідок прийняття Декларації прав людини (1948 р.), Гельсінкського Заключного Акту (1975 р.).
• Фіктивність проголошених Конституціями СРСР прав і свобод людини, монополія КПРС на владу.
Течії
• За демократичний соціалізм (П. Григоренко, Р. Медведев).
• Національно-визвольна — за створення незалежних держав (Л. Лук’яненко, З. Гамсахурдіа).
• Правозахисна — за реалізацію конституційних прав і свобод людини (А. Сахаров (фізик, лауреат Нобелівської премії миру), О. Солженіцин (письменник, автор «Архіпелагу ГУТАБ» про мережу сталінських концтаборів), А. Марченко, Л. Богораз).
• Релігійна — за свободу віросповідання (Г. Якунін, Й. Тереля).
Методи боротьби — ненасильницькі
• Демонстрації протесту (наприклад, проти вводу радянських військ у Чехословаччину, 1968 р.).
• «Самвидав» — підготовка і поширення забороненої літератури, відомостей про порушення прав людини в СРСР(журнал «Хроніка поточних подій»); «тамвидав» — друк дисидентських матеріалів за кордоном.
• Звернення до керівництва країни, урядів демократичних держав, міжнародних організацій.
• Створення правозахисних організацій.
Результати діяльності
Хоча дисиденти вимагали дотримання законних прав, їхня діяльність переслідувалася (звільнення з роботи, ув’язнення, поміщення до психлікарні). Рух не став масовим, діяльність дисидентів замовчувалася. Відносно відомими були лише лідери, чиї заяви спотворювалися радянською пресою. Підйом руху свідчив про глибоку кризу соціалістичної системи.
Перебудова в СРСР
Перебудова — соціально-економічний і політичний курс радянського керівництва у 1985-1991 роках, спрямований на реформування всіх сфер суспільного життя при збереженні соціалізму. Її ініціатором став новообраний Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Михайло Горбачов (народився у 1931 р.) у селянській родині на Ставропіллі. По закінченні школи вступив на юридичний факультет Московського університету. Відмінника навчання 1952 р. прийняли до Комуністичної партії. Проте випускника МДУ не взяли на роботу до прокуратури, і він розпочинає партійну кар'єру. У 1970 р. Горбачов стає першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС, а з 1978 р. секретарем ЦК, а згодом і наймолодшим членом Політбюро. У 1985 р. Горбачова обирають генеральним секретарем ЦК КПРС.
М. Горбачов — лауреат Нобелівської премії миру (1990 р.).
Економічні реформи
|
Зміст |
Результати й наслідки |
|
1985 р. — курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР, забезпечення громадян продовольством, товарами, житлом протягом 15 років за рахунок упровадження досягнень НТР та активізації «людського фактору» . Антиалкогольна кампанія |
Програма мала утопічний характер, свідчила про нерозуміння глибини кризи; значні бюджетні втрати |
|
1987 р. — реформа Рижкова — Абалкіна за принципом «самостійність, самоокупність, самофінансування». Переведення підприємств на госпрозрахунок, залежність зарплати від результатів господарської діяльності, виникнення і розвиток спільних з іноземцями, кооперативних підприємств та індивідуальної трудової діяльності. 1988 р. — дозвіл оренди землі |
Кооперативний рух вироджувався у створення посередницьких фірм при заводах і фабриках, які збагачували директорів підприємств. Відсутність законодавчого регулювання економіки сприяла розгулу корупції та організованої злочинності. Стрімке зростання цін і зарплат, інфляція, падіння ВВП, поширення страйкового руху |
|
1990 р. — програма переходу до регульованої ринкової економіки: запровадження елементів ринкових механізмів за збереження великого державного сектору |
Програма виявилася нежиттєздатною. Наростання економічної кризи |
Політичні зміни
|
Зміст |
Результати й наслідки |
|
1987 р. — ініціатива М. Горбачова щодо розвитку гласності і демократизації суспільства: створення комісії з вивчення сталінських репресій; повна реабілітація жертв масового терору; публікація досі заборонених художніх та публіцистичних творів («Діти Арбату» А. Рибакова, «Життя і доля» В. Гроссмана тощо) |
Розгортання дискусії в пресі про шляхи розвитку СРСР; початок політичної боротьби між консерваторами та реформістами в КПРС |
|
1988 р. — проголошення цілей політичної реформи: відновлення Рад народних депутатів як органів реальної влади, повернення громадським організаціям соціальної активності, перерозподіл влади за збереження керівної ролі КПРС (XIX парт-конференція) |
Політичні реформи випереджали економічні; наростання опору реформам із боку консервативних кіл |
|
1989 р. — І з’їзд народних депутатів СРСР, вибори до якого вперше проходили на альтернативній основі. Створення постійно діючого законодавчого органу — Верховної Ради СРСР і контролюючого законність Комітету конституційного нагляду. Формування Міжрегіональної депутатської групи, що виступала за демократичні реформи |
Прийняття указу президій СРСР про відновлення громадянства «деяких осіб», що мешкали у цей час за кордоном |
|
1990 р. — введення посади Президента СРСР. Першого президента — М. Горбачова — обрав III з’їзд народних депутатів СРСР. Початок формування багатопартійної системи |
Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна та ін. радянські республіки прийняли Декларацію про державний суверенітет |
Підйом національно-визвольних рухів у СРСР
Причини
• Економічна криза;
• переміщення реальної влади з центру в республіки через руйнацію монополії КПРС на владу.
Зміст
• Створення національних громадських організацій, метою яких є вихід з СРСР (Народні фронти Естонії і Латвії, литовський «Саюдіс», 1988 р.; Народний фронт Молдови, 1989 р.).
• Мітинги і демонстрації на підтримку державної незалежності.
• Проголошення державного суверенітету республік (Естонія (1988 р.), Литва, Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія (1990 р.)).
Зовнішня політика СРСР
1945-1953 рр.
• Втручання у внутрішні справи капіталістичних країн шляхом фінансування місцевих компартій.
• Насадження сталінської моделі в країнах Центральної Європи.
• Сприяння розколу Німеччини (1949 р.).
• Розрив відносин з Югославією.
1953-1964 рр.
• Визнання можливості мирного співіснування капіталістичних і соціалістичних держав.
• У перше після війни відбулася зустріч лідерів СРСР, США, Великої Британії та Франції (1955 р.).
• Встановлення дипломатичних відносин з ФРН (1955 р.), Японією (1956 р.), репатріація німецьких військовополонених.
• 1959 р. — обмін візитами з президентом США Р. Ніксоном.
• Нормалізація відносин з Югославією, напруження стосунків з Китаєм та Албанією, де не сприйнято критику культу Сталіна.
• Придушення антитоталітарних виступів у НДР (1953 р.), Угорщині (1956 р.).
• Мирне розв’язання Карибської кризи (1962 р.).
1964-1985 рр.
• Період «розрядки».
• Розміщення ядерних ракет середньої дальності в європейській частині СРСР розцінене Заходом як порушення балансу сил.
• Інтервенція до Афганістану (1979 р.).
• Знищення південнокорейського пасажирського літака у повітряному просторі СРСР (1983 р.).
1985-1991 рр.
• Політика «нового мислення».
• Закінчення «холодної війни».
• Невтручання у внутрішні справи країн соцтабору, прийняття демократичних революцій.
Загострення політичної кризи в СРСР
1988 р. — початок національного конфлікту в Нагірно-Карабахській автономній області Азербайджану. Парламент автономії, де більшість населення становили вірмени, прийняв рішення про приєднання до Вірменії. Почалася ворожнеча між республіками, пройшли вірменські погроми, десятки тисяч біженців залишили домівки. Війна тривала до 1993 р.
1989 р. — розправа армії над мирною демонстрацією в Тбілісі на підтримку незалежності Грузії, вбито десятки мирних жителів.
1989-1990 рр. — міжнаціональні конфлікти у Фергані, Андижані (Узбекистан), Новому Узені (Казахстан), Душанбе (Таджикистан), що супроводжувалися пролиттям крові.
1990 р. — перемога «Саюдіса» на виборах до Верховної Ради Литви, відновлення державного суверенітету. Економічна блокада Литви.
Вбивство сотень мирних громадян у Баку під час переходу влади від комуністів до Народного фронту.
1991 р. — атака спецпідрозділами СРСР Вільнюського телецентру, є жертви.
Референдум з питання збереження СРСР, у якому відмовилися брати участь Грузія, Вірменія, Молдова, Латвія, Литва, Естонія.
Результати політики перебудови
• Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР.
• Втрата КПРС монополії на владу, створення багатопартійності, активізація громадського руху.
• Руйнація планової економічної системи.
• Припинення «холодної війни».
• Ліквідація світової соціалістичної системи.
• Розпад СРСР.
Серпневий заколот 1991 р.
Мета
• Зірвати підписання нового союзного договору, призначене на 20.08.1991 р., що розширював права республік.
• Повернутися до авторитарного режиму.
Учасники: вищі посадові особи СРСР: віце-президент Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов і внутрішніх справ Б. Пуго та ін.
Перебіг подій
• 19 серпня заявлено про перехід влади до Державного комітету з надзвичайного стану у зв’язку з хворобою М. Горбачова. Оголошений надзвичайний стан в окремих регіонах, заборонялися мітинги і демонстрації, діяльність партій і політичних рухів (крім КПРС), закрилися деякі засоби масової інформації. У Москву введені війська.
• Президент Росії Б. Єльцин видав укази, що кваліфікували дії ДКНС як державний заколот і закликали військовослужбовців не виконувати накази заколотників. Органи влади зайняли вичікувальну позицію.
• Захист парламенту— «Білого дому» на заклик Б. Єльцина.
• 21 серпня — припинення виступу ДКНС, змовників заарештовано.
Результати й наслідки
• Заборонена діяльність КПРС.
• Із 23.08 до 1.09.1991 р. незалежність проголосили Естонія, Латвія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан.
• 8.12.1991 р. — нарада президентів Росії й України Б. Єльцина та Л. Кравчука, голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича у Біловезькій Пущі. Прийнято рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності незалежних держав (СНД).
• 21.12.1991 р. — до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан; з 1993 р. — Грузія.
• 26.12.1991 р. — Рада республік Верховної Ради колишнього СРСР прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.
Причини розпаду СРСР
• Глибока економічна криза, нездатність керівництва країни до радикальних реформ.
• Зростання національної самосвідомості.
• Дискредитація КПРС і центральної влади.
• Формування національних політичних еліт, їхнє прагнення до влади.
Росія
Загальна характеристика Російської Федерації (РФ)
• Правонаступниця СРСР.
• Президентська республіка (з 1993 р.): президент затверджує або відхиляє закони, прийняті парламентом, йому безпосередньо підпорядковується уряд, він має право видавати укази, що регулюють різні сфери життя держави.
• Президенти: 1990-1999 рр. — Борис Єльцин; 2000-2008 рр. — Володимир Путін; з 2008 р. — Дмитро Медведєв.
• У 1997 р. стала членом «великої сімки» — елітарного клубу провідних світових держав.
Радикальні економічні реформи в Росії були розпочаті виконуючим обов’язки прем’єр-міністра Є. Гайдаром у січні 1992 р.; за взірець було взято польську «шокову терапію».
Реформи Є. Гайдара
Мета: перехід до ринкової економіки.
Зміст
• Лібералізація цін, зовнішньої торгівлі.
• Приватизація землі та промисловості.
• Дозвіл приватного фермерства.
• Створення стійкої конвертованої національної валюти.
• Подолання інфляції шляхом скорочення державних видатків.
Результати
• Початок структурної перебудови економіки і формування ринку.
• Гіперінфляція, значний стрибок цін.
• Соціальне розшарування, безробіття.
• Криза неплатежів.
• Кризовий стан бюджетної сфери, культури, науки, освіти.
• Падіння виробництва і життєвого рівня громадян.
• Криміналізація бізнесу, ухилення від сплати податків.
• Зростання соціальної напруженості.
• Наступні уряди мусили посилити роль державного регулювання в економіці.
Політична криза 1993 р.
Причина: протистояння виконавчої (президентської) та законодавчої (парламентської) гілок влади внаслідок розбіжностей поглядів на економічну політику. Президент обстоював ринкові зміни, парламент — державне регулювання. Обмеження парламентом повноважень президента й уряду.
Перебіг подій
• 21.09.1993 р. президент РФ Б. Єльцин, усупереч конституції, видав указ про розпуск Верховної Ради РФ і з’їзду народних депутатів та про формування нового парламенту. Верховна Рада РФ у відповідь прийняла також антиконституційне рішення про зняття Б. Єльцина з посади президента.
• 3-4.10.1993 р. натовп прибічників Верховної Ради на чолі з генералом Макашовим захопив московську мерію й оточив телестанцію «Останкіно». У відповідь президент дав команду збройним силам придушити заколот; будинок Верховної Ради був обстріляний, керівники антиєльцинської опозиції А. Руцькой та Р. Хасбулатов заарештовані.
Результати й наслідки
• Загибель кількох сотень людей.
• У грудні 1993 р. на референдумі схвалена нова конституція РФ: країна перейшла до президентської форми правління, проведені вибори до нового двопалатного парламенту — Державної Думи.
Особливості розвитку сучасної РФ
Соціально-економічний розвиток
• Стабілізація економіки, з 1999 р. — зростання ВВП.
• Сировинна та енергетична орієнтація промислового виробництва й експорту РФ, залежність від світових цін на нафту й газ.
• Триває структурна перебудова економіки (залучення іноземних інвестицій, модернізація підприємств, приватизація).
• Підвищення добробуту населення у порівнянні з серединою 1990-х років, проте понад половини населення РФ живе в бідності.
• Вимивання російських капіталів за кордон.
Політичний розвиток
• Пріоритет виконавчої влади над законодавчою. Фактичне призначення Б. Єльциним свого наступника В. Путіна (обраний президентом 2000 р.), В. Путіним — Д. Медведева (обраний президентом 2008 р.).
• Централізація управління; суб’єкти федерації мають різні права. У 2000 р. РФ поділена на 7 федеральних округів під контролем представників президента.
• Посилення особистої влади президента за рахунок зміцнення вертикалі влади, доктрина «керованої демократії».
• Посилення ролі силових структур, модернізація армії.
• Невирішеність чеченської проблеми.
• Переслідування преси за об’єктивне висвітлення деяких тем, зокрема, вбивство журналістки А. Політковської, яка працювала над чеченською темою (2006 р.).
• Відсутність сформованого громадянського суспільства.
Чеченський конфлікт
• 6.09.1991 р. — проголошена незалежність Чеченської республіки Ічкерія, очолюваною президентом генералом Джохаром Дудаєвим. РФ розцінила це як загрозу цілісності федерації.
• Грудень 1994 р. — лютий 1995 р. — початок Росією Першої чеченської війни з метою покінчити з режимом Дудаєва. Чеченське керівництво організувало ефективну оборону, але столиця Чечні Грозний була зайнята федеральними військами. Створений промосковський тимчасовий уряд «національного примирення» на чолі з С. Хаджієвим.
• Весна 1995 р. — перетворення війни на затяжну громадянську. Масові «зачистки», «спецоперації», спрямовані проти мирних жителів. Політика РФ щодо Чечні засуджена Європарламентом, ОБСЄ, міжнародними правозахисними організаціями. За офіційними даними, до літа 1995 р. загинуло 10 тис. російських військовослужбовців та чеченських бійців і понад 6 тис. мирних жителів.
• Серпень 1996 р. — чеченські загони повернули контроль над Грозним. Підписання Хасав’юртської угоди про припинення війни між Чечнею і РФ.
• 1997 р. — обрання президентом Чеченської республіки А. Масхадова (Дудаев загинув 1996 р.). Виведення федеральних армійських та міліцейських підрозділів. Підписання договору про мир і принципи відносин між РФ та Чеченською республікою. Чечні надано фінансово-економічний суверенітет. Закінчення Першої чеченської війни.
• Серпень 1999 р. — початок Другої чеченської війни.
Причина: політична боротьба в Росії напередодні парламентських і президентських виборів.
Привід: боротьба РФ з тероризмом, загроза стабільності на Північному Кавказі. Незважаючи на захоплення великих населених пунктів, російська армія не встановила повний контроль над республікою.
• 2002-2007 рр. — серія терактів чеченських бойовиків. Найбільші — захоплення близько 800 заручників у театральному центрі на Дубровці у Москві, школи у Беслані. Під час операцій по звільненню заручників загинули сотні людей, у тому числі діти.
Зовнішня політика Росії
• Є правонаступницею СРСР у міжнародних відносинах, посіла місце в ООН, продовжила курс на роззброєння (1993 р. —договір СНО-2 про скорочення стратегічних наступальних озброєнь). Залишилася ядерною державою.
• Ініціатор посилення інтеграційних процесів у рамках СНД, передусім з Білоруссю; водночас послаблені зв’язки з країнами колишнього соцтабору.
• Є противником розширення НАТО на схід, хоча сама РФ активно співпрацює з альянсом у рамках програми «Партнерство заради миру».
• Укріплення контактів з Китаєм та Індією.
• Підтримка позиції Сербії, засудження втручання НАТО в «косівську проблему» та бомбардування Югославії навесні 1999 р., війни в Іраку 2003 р.
• Складні відносини з Японією через невирішеність проблеми Курильських островів.
Відносини з Україною
• У РФ проживає понад 4 млн українців.
• Початок 1990-х років — проблема поділу Чорноморського флоту і визнання статусу Криму, на територію якого претендували деякі російські політики.
• 1997 р. — підписаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною та оренду баз Чорноморського флоту РФ до 2017 р.
• Успішне економічне співробітництво, значні російські інвестиції в українську економіку.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
