Крок до ВНЗ. Всесвітня історія. Довідник

КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 р. — початок XXI ст.)

Особливості політичного та економічного розвитку Західної Європи в 1940-1990-ті рр.

• Післявоєнна Західна Європа — країни, що не опинилися під контролем комуністів і не були окуповані СРСР.

• Значні матеріальні та людські втрати, насильницьке переміщення людей, мілітаризована економіка, розірвані світові економічні зв’язки, інфляція.

• Допомога за «планом Маршалла» (1947-1952 рр.).

• Військово-політичне співробітництво (НАТО), євроінтеграція (ЄЕС, ЄС).

• Ліквідація авторитарних режимів у Португалії, Греції, Іспанії (1974-1975 рр.) сприяла розширенню євроінтеграції.

Етапи євроінтеграції

СЛОВНИК!

Євроінтеграція — процес економічного, політичного та військового зближення країн Європи з метою сприяння соціально-економічному розвитку, консолідації європейських народів, підвищення добробуту населення, зростання ролі Європи у вирішенні світових проблем.

• 1948 р. — Бельгія, Нідерланди, Люксембург (Бенілюкс), Франція та Велика Британія підписали Брюссельський договір з метою організації європейської колективної системи оборони та співробітництва в економічній, соціальній та культурній галузях.

• 1952 р. — створення «європейської армії» як опори НАТО в рамках Європейського Оборонного співтовариства (ЄОС) у складі Бенілюксу, Франції, ФРН, Італії.

• 1957 р. — «Римський договір» про утворення Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС), або «Спільного ринку» в складі Бенілюксу, Франції, ФРН, Італії (згодом приєдналися Велика Британія, Греція, Іспанія, Португалія, Ірландія).

Цілі ЄЕС

• Усунення всіх обмежень в торгівлі між країнами-учасницями.

• Загальний митний тариф у торгівлі з третіми країнами.

• Ліквідація перешкод для переміщення осіб, капіталів, послуг.

• Створення валютного союзу.

• Зближення законодавства країн-членів ЄЕС.

• Узгоджена економічна політика.

1992 р. — Підписання членам ЄЕС «Договору про Європейський Союз» (ЄС) у м. Маастрихт (набув чинності 1.11.1993 р.).

Цілі ЄС

• Створення єдиного внутрішнього ринку.

• Збалансований та стійкий розвиток соціально-економічної сфери, ліквідація внутрішніх кордонів, економічний та валютний союз.

• Єдина зовнішня політика та політика безпеки.

• Посилення захисту прав та інтересів громадян країн ЄС шляхом введення громадянства ЄС.

1994 р. — створення Європейського економічного інституту для підготовки запровадження єдиної грошової одиниці.

1999 р. — введення єдиної грошової одиниці евро. На сьогодні до ЄС входять 27 держав, у тому числі пострадянські Литва, Латвія, Естонія (2004 р.). Україна не є навіть асоційованим членом ЄС, її перспективи вступу до Євросоюзу вельми віддалені.

Велика Британія

У післявоєнний період при владі змінювалися уряди лейбористів і консерваторів.

Лейбористська партія проголосила своєю метою «демократичний соціалізм», який може бути розбудований шляхом державного втручання в економіку та соціального реформування.

Консервативна партія виступає захисником приватної власності і противником зміцнення ролі держави в економічному регулюванні. Її уряди намагалися розширити свою соціальну базу, сприяючи збільшенню кількості власників.

Британські уряди другої половини XX — початку XXI ст.

Лейбористи (1945-1951 рр.)

Прем’єр-міністр К. Еттлі.

• Англійський банк передано в державне управління.

• Націоналізовані вугільна промисловість, залізниці, електроенергетика, газова промисловість тощо за викуп.

• Запроваджене державне регулювання імпорту, експорту, вивезення капіталу, ринку робочої сили.

• Введено систему соціального страхування працівників.

• Безкоштовна медична допомога.

• Широке житлове будівництво (близько 1 млн індивідуальних будинків).

• Заміна назви «Британська імперія» на «Британська співдружність», визнана незалежність Індії, Бірми, Пакистану тощо.

• Зростання податків і квартплати, збереження нерівності в оплаті жіночої та чоловічої праці.

• Участь у заснуванні НАТО, одержання допомоги за планом Маршалла.

Консерватори (1951-1964 рр.)

Прем’єр-міністри: В. Черчілль (1951-1955 рр.), А. Іден (1955-1957 рр.), Г. Макміллан (1957-1963 рр.), А. Дуглас-Гьюм (1963-1964 рр.).

• Ідея «державного добробуту», довгострокове планування розвитку економіки.

• Денаціоналізація ливарної промисловості й автотранспорту.

• Розвиток нових галузей: авіа- та автобудування, хімічної й атомної промисловості.

• Скорочення видатків на систему соціального захисту.

• Стримування росту зарплати.

• Незалежність отримали майже всі британські колонії.

• Створення Європейської асоціації вільної торгівлі на противагу ЄЕС.

Лейбористи (1964-1970 рр.)

Прем’єр-міністр Г. Вільсон.

• Прийнято національний п’ятирічний економічний план: розвиток НТР, співпраця за схемою «уряд — бізнес — профспілки».

• Відмова від націоналізації (крім чорної металургії).

• Примусове замороження зростання зарплати, зростання податків, девальвація фунта стерлінгів.

• Посилення Ольстерської кризи (див. нижче).

• Курс на вступ до ЄЕС.

У зв’язку зі світовою енергетичною кризою Велика Британія у 1970-х роках переживає спад виробництва (до 10 %), інфляцію, зростання безробіття; посилився страйковий рух. Країну називали «хвора людина Європи», оскільки ані консерватори, ані лейбористи не могли подолати кризові явища.

Консерватори (1970-1974 рр.)

Прем’єр-міністр Е. Гіт.

• Державний контроль за ціноутворенням і зарплатою.

• Обмеження профспілкової діяльності і страйків.

• Вступ до ЄЕС (1973 р.).

Лейбористи (1977-1979 рр.)

Прем’єр-міністри: Г. Вільсон, Дж. Каллаген.

• «Соціальний контракт» між профспілками й урядом: підвищення зарплати — не більше 5 % нарік, уряд стримує ціни.

• Кредити від Міжнародного валютного фонду покращили економічну ситуацію.

• Падіння реальної зарплати, інфляція.

Консерватори (1979-1997 рр.)

Прем’єр-міністри: М. Тетчер (до 1990 р.), Дж. Мейджор.

• Військовий конфлікт з Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови (1982 р.).

Політика «тетчеризму»

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Маргарет Гільда Тетчер народилася 1925 р. в містечку Грантем у Північній Англії в родині власника бакалійної лавки. Ще в гімназії вона виявила цікавість до політичної діяльності, тим більше що її батько був членом місцевої ради від консервативної партії. Маргарет закінчила хімічний факультет Оксфордського університету, де була президентом студентської консервативної асоціації.

У 1951 р. вона бере шлюб з бізнесменом Денісом Тетчером. Політичному сходженню не завадили ані заміжжя, ані народження близнюків — сина і дочки. Вже за вісім років Маргарет Тетчер була обрана до парламенту, аз 1967 р. вона стає «тіньовим міністром». У 1975 р. вона обирається лідером Консервативної партії, а 1979 р. стає прем'єр-міністром — «залізною леді».

Мета: структурна перебудова економіки.

Суть

• Максимальна свобода приватного підприємництва.

• Стимулювання іноземних інвестицій.

• Розробка нафтових свердловин у Північному морі.

• Денаціоналізація промисловості.

• Закриття збиткових підприємств.

• Скорочення податків.

• Скорочення соціальних програм.

• Обмежене право профспілок на проведення страйків.

• Підтримка приватних освіти та охорони здоров’я.

• Зміцнене військово-політичне та економічне співробітництво з США і НАТО.

ЦЕ ЦІКАВО!

Один з міністрів кабінету Тетчер зауважив: «Тетчеризм означає змусити людей покладатися на самих себе. Маргарет Тетчер — британський еквівалент шерифа з його револьвером, який приборкує Дикий Захід».

Результати

• Високі темпи економічного зростання, подолання кризових явищ.

• Модернізація традиційних і розвиток наукомістких галузей.

• Бездефіцитний бюджет, низькі темпи інфляції.

• Зниження безробіття.

• Послаблення профспілкового руху.

• Збільшення плати за комунальні послуги та транспорт.

• Зростання військових витрат.

• Поразка страйку шахтарів (1984-1985 рр.).

• Із 1993 р. почалося піднесення британської економіки.

• Відмова в наданні автономії Шотландії та Уельсу.

Лейбористи (з 1997 р.)

Прем’єр-міністри: Т. Блер, Г. Браун.

Стратегічна мета — «суспільство інтересів» та «економіка інтересів».

• «Золоте правило державних витрат»: уряд позичає гроші лише для інвестицій.

• Законодавче визнання профспілок як представників трудових колективів.

• Виділення значних коштів на модернізацію служби охорони здоров’я.

• Розширена система дитячих садків.

• Надано широку автономію Північній Ірландії, Шотландії та Уельсу. Центр позбавлений права вето на рішення місцевих органів, прийнятих у межах їхньої компетенції.

• Зближення рівня доходів найбагатшої і найбіднішої груп населення.

• Участь у миротворчих операціях НАТО та ООН (Югославія, Афганістан, Ірак).

ЦЕ ЦІКАВО!

У 1990-ті роки з Британської співдружності були виключені Нігерія та Пакистан — за порушення демократичних принципів.

2007 р. — лейборист Г. Браун призначений на посаду прем’єр-міністра Великої Британії.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Гордон Браун (народився у 1951 р.) — прем'єр-міністр Великої Британії з 2007 р., лейборист. Почав брати участь у діяльності лейбористської партії з 12 років.

Закінчив Единбурзький університет, ректором якого був у 1972-1975 рр. У Шотландії ректор представляє інтереси студентів та обирається ними зазвичай на три роки, а керує університетом віце-канцлер. У 1983 р. став головою лейбористської партії у Раді Шотландії, згодом — головним секретарем казначейства Великої Британії у «тіньовому» кабінеті міністрів. Протягом 10 років — від травня 1997 до червня 2007 рр. — обіймав посаду міністра фінансів у лейбористському уряді Т. Блера; це найдовше перебування на цій посаді від 1820-х років. У 2007 р. без суперництва був обраний лідером лейбористської партії замість Т. Блера та призначений прем'єр-міністром Об'єднаного королівства.

Загострення Ольстерської проблеми

СЛОВНИК!

Ольстер — Північна Ірландія.

Суть проблеми

1921 р. — Ірландія поділена на Південну, що отримала статус домініону і 1949 р. проголосила себе незалежною Ірландською Республікою, та Північну, що залишилася в складі Британії з певним самоврядуванням. 2/3 населення Ольстера — протестанти, нащадки британських колонізаторів; ірландці є католиками і становлять 1/3 населення, прагнуть приєднання до Ірландії.

Причини

• Домінування протестантів в економічному житті.

• Соціальна нерівність ірландців та англійців.

Характер: національно-релігійний та соціально-економічний.

Основні події

• 1968 р. — сутички католиків і протестантів у Белфасті. Ірландська Республіканська Армія (IPА) розпочала збройну боротьбу з британською владою.

• 1969 р. — загибель у конфліктах кількох тисяч чоловік, введення 30-тисячної британської армії.

• 1972 р. — введене пряме управління Ольстера з Лондона.

• 1994 р. — переговори уряду з ІРА про припинення тероризму.

• 1998 р. — повернення Ольстеру самоврядування; до північноірландського уряду увійшли представники політичного крила ІРА партії «Шин Фейн», протестантські представники.

• 1999 р. — автономія у сфері соціально-економічної політики, охорони здоров’я, культури, сільського господарства, правових питаннях; у віданні Лондона — податкова система і безпека. Виведена більша частина британських військ.

Результати й наслідки

На сьогодні в Ольстері знову запроваджене пряме правління Лондона, проте продемонстрована можливість розв’язання спірних питань дипломатичним шляхом.

Сучасна Велика Британія

• Посідає особливу позицію в Євросоюзі, вимагаючи враховувати самобутність учасників; не приєдналася до зони евро.

• Загострення расової проблеми через присутність багатьох вихідців з колишніх британських колоній.

• Посідає сьоме місце в світі за обсягом ВВП.

• Є одним з найбільших світових інвесторів і фінансових центрів.

• Входить до трійки головних європейських партнерів України, за обсягами інвестицій в українську економіку посідає третє місце.

Франція

Становище Франції після Другої світової війни

• Країна-переможець, незважаючи на поразку від Німеччини 1940 р.

• Скорочення виробництва в середньому вдвічі, купівельної спроможності французів — у 2,5 рази.

• Зростання авторитету соціалістичної та комуністичної партій, які здобули більшість голосів на парламентських виборах та увійшли до тимчасового уряду.

• Тимчасовий уряд очолив Ш. де Голль (1944 р.).

• Очищення державного апарату від колаборантів, Петен довічно ув’язнений.

• Націоналізація окремих галузей промисловості (автозавод «Рено», автотранспортні та машинобудівні підприємства) і деяких кредитних банків.

Франція часів IV Республіки

Положення Конституції 1946 р.

• Загальне виборче право; гарантовані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту.

• Назва «Французька імперія» замінена на «Французький союз».

• Парламентська республіка: Національні збори приймають закони, обирають президента, перед ними відповідальний уряд, усі акти президента затверджуються урядом.

Внутрішня політика

• У 1946 р. де Голль виступив проти урізання військового бюджету Установчими зборами і подав у відставку.

• Державний сектор становив 26 % виробництва; до складу правлінь націоналізованих підприємств введені працівники.

• Відбувається формування державно-монополістичного капіталізму: державні підприємства працюють за обов’язковими планами, приватним дають рекомендації; держава дає дозвіл на будівництво нових підприємств; великі підприємства мають податкові пільги.

• Інвестиції у національні виробничі галузі, розвиток на основі НТР ядерної енергетики, електротехніки, автоматики, хімії.

• Отримала допомогу за планом Маршалла.

• У 1948 р. Франція досягла довоєнного рівня виробництва.

• Введено 8-годинний робочий день, державне пенсійне забезпечення з 65 років, виплати інвалідам та багатодітним сім’ям.

Зовнішня політика

• Колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка).

• Визнання суверенітету Камбоджі, Лаосу, В’єтнаму, Тунісу, Марокко.

• Алжирська криза: нездатність уряду нормалізувати ситуацію в заморському департаменті Франції Алжирі у зв’язку з війною за незалежність країни.

У 1958 р. французьке населення Алжиру закликало передати владу ПІ. де Голлю, сподіваючись, що Алжир залишиться французьким. В умовах, здатних спричинити громадянську війну, ПІ. де Голль сформував уряд і отримав надзвичайні повноваження. Національні збори розпущені, конституція скасована.

Президентство Шарля де Голля (1958-1969 рр.)

Мета політики: відродження величі Франції.

Зміст політики

• Прийняття Конституції 1958 р. (V Республіки): Франція — президентська республіка, президент — глава держави і верховний головнокомандувач, призначає і зміщує прем’єра та членів уряду, підписує закони, оголошує надзвичайне становище, обирається на 7 років всенародним голосуванням.

• Надано незалежність 14 колоніям, а також Алжиру.

• Реконструйовані важливі промислові галузі: хімічна, нафтова, автомобільна тощо, засновані нові — атомна, ракетна. Субсидії монополіям для підвищення конкурентоспроможності промисловості.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Шарль де Голль (1890-1970) народився у м. Ліллє в родині викладача філософії та літератури Паризького коледжу єзуїтів. Де Голль обрав навчання у військовому училищі. Після першої світової війни отримав звання капітана, а 1940 р. — бригадного генерала та заступника військового міністра. Під час Другої світової війни у Лондоні де Голль заснував патріотичну організацію «Вільна Франція», що примкнула до антигітлерівської коаліції. Із 1958 до 1969 рр. був президентом Франції.

• Інтенсифікація аграрної сфери: держава викупила дрібні селянські господарства, збільшивши таким чином землеволодіння заможніших селян і підвищивши їхню товарність. Франція стала другим після США експортером сільськогосподарської продукції.

• Зростання реальної зарплати — на 25 %, відпустки — до 4 тижнів, проте поширена мінімальна оплата праці.

• Укладено договір про співробітництво з ФРН.

• Самостійна зовнішня політика: Франція вийшла з військової структури НАТО, вивела американські військові бази, засудила інтервенцію американських військ у В’єтнамі.

• Франція стала ядерною державою, проте не приєдналася до договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах.

Результат: Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу, але бізнес гальмувався надто жорстким державним регулюванням.

«Червоний травень» 1968 р.

Причини

• Соціальна напруженість через зростання податків, безробіття, обмеження профспілкового руху.

• Поширення лівих, анархістських настроїв під гаслом «ні — буржуазному суспільству», особливо серед молоді.

Привід: виключення з університету студентів-анархістів, які, протестуючи проти війни у В’єтнамі, побили вікна офісу «Америкен експрес».

Вимоги

• Студентів: розширення технічної освіти, виплата стипендій, участь у самоврядуванні, гарантії працевлаштування.

• Профспілок: збільшення зарплати, покращення соціального забезпечення.

Перебіг подій

• З травня — початок страйку студентів Паризького університету, сутички з поліцією.

• Студентський рух підтриманий профспілками і комуністами, почалися масові страйки (до 10 млн осіб), виробництво завмерло.

• Компартія зажадала створення нового уряду за участю своїх міністрів.

• 30 травня — переконавшись у вірності армії, де Голль розпустив парламент. Комуністи змушені припинити страйк.

На позачергових виборах перемогли голлісти.

Результати й наслідки

• Уряд збільшив мінімальну зарплату на 35 %, пенсії — на 15-20 %, допомогу з безробіття — на 15 %.

• Студентам надано участь у самоврядуванні університетів.

• Не підтримані громадянами, комуністи не змогли спровокувати революцію й насадити диктатуру.

• У 1969 р. де Голль пішов у відставку.

Політика французьких президентів у 1970-2000-ні рр.

Ж. Помпіду (1969-1974 рр.)

• Програма створення «нового суспільства»: розширення прав трудових колективів, повноважень органів самоврядування.

• Замороження зарплати і цін.

В. Ж. Д’естен (1974-1981 рр.)

• Програма створення «передового ліберального суспільства» зі «збереженням порядку».

• Подолання наслідків світової економічної кризи, продовження «плану економії».

Ф. Міттеран (1981-1995 рр.)

• Зростання долі державного сектору економіки.

• Підвищення мінімальної зарплати та соціальних виплат, тривалості відпустки, скорочення робочого тижня (39 годин) мало наслідком скорочення капіталовкладень у виробництво, прискорення інфляції.

• Із 1986 р. — реприватизація, скасування контролю за цінами, спрощення звільнення працівників «з економічних причин», відмова від керування економікою «зверху»; наслідок — стабілізація економіки.

• Розширення повноважень місцевих органів влади.

• Зовнішня політика: зближення з НАТО; спроба запобігти об’єднанню Німеччини; запізніле визнання Хорватії та Словенії.

Ж. Ширак (1995—2007 рр.)

• Скорочення дефіциту держбюджету через підвищення податків, замороження соціальних програм, скорочення пільг держслужбовцям.

• Обмеження легальної імміграції, активізація націоналістичних сил.

• Масові заворушення темношкірих французів (2005, 2007 роки).

• Активна участь у ЄС, проте провалене голосування за конституцію Євросоюзу.

• Франція виступила проти силової акції в Іраку.

Н. Саркозі (з 2007 р.)

• Ліберальний курс: скорочення державних соціальних програм, стимулювання самозайнятості.

• Масові страйки проти скорочення соціальних програм.

• Співробітництво з США.

• Повернення до військової структури НАТО.

Німеччина

Німеччина після Другої світової війни

• Потсдамська конференція визначала умови післявоєнної демократизації Німеччини та викорінення нацизму.

• Країна втратила чверть території, якою володіла до 1938 р.; транспорт і зв’язок не працювали; міста стояли в руїнах; до кінця 1946 р. у Німеччині вироблялася лише третина довоєнної продукції.

• Моральна спустошеність людей, позбавлених домівок і засобів проживання.

• Відродження партійної різноманітності: основні центристська партія — Християнсько-демократичний союз (ХДС) та Християнсько-соціальний союз (ХСС); відновила діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Комуністична партія суттєво зменшила свій вплив.

Розкол Німеччини

1945 р. — поділ Німеччини і Берліна на зони окупації СРСР, США, Великою Британією, Францією. Початок суперечностей союзників щодо післявоєнного облаштування Німеччини.

1946 р. — об’єднання зон окупації США та Великої Британії — Бізонія.

1948 р.

• Приєднання до Бізонії французької окупаційної зони, утворення Тризонії.

• Проведення грошової реформи з метою зупинення інфляції.

• Радянська блокада Західного Берліну, «повітряний міст» між Західною Німеччиною і Західним Берліном.

1949 р.

20 вересня — проголошення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН).

7 жовтня — проголошення Німецької Демократичної Республіки (НДР).

Розкол Німеччини став закономірним кроком протистояння Сходу і Заходу.

ФРН у 1949-1990 рр.

ЦЕ ЦІКАВО!

Д. Ейзенхауер у жовтні 1945 р. сказав: «Моральне, духовне і матеріальне відродження Німеччини повинно прийти з самого народу. Ми допоможемо німцям у цьому відродженні, але робити за них роботу у жодному разі не будемо. Німецький народ повинен зрозуміти, щоб пережити цю важку зиму, він повинен звільнитися від того старого духу, яким був охоплений дванадцять років...»

Державний устрій

• ФРН — демократична федеративна держава. Вищий орган влади — федеральний парламент бундестаг, який обирає голову уряду — федерального канцлера (перший канцлер — К. Аденауер).

• Повноваження президента вкрай обмежені.

• Основні партії — ХДС, ХСС, СДПН, Вільна демократична партія (ВДП).

«Німецьке економічне диво»

1949-1950-тіроки.

Автор — Л. Ерхард, провідник — канцлер К. Аденауер.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Конрад Аденауер (1876-1966) народився у Кельні, пройшов Першу світову війну. У 1917 р. він став мером Кельна і активним німецьким політиком. З приходом Гітлера до влади він дивом уникнув концтабору, але 1944 р. Аденауера таки заарештували. Врятувала його тільки допомога сина — льотчика, який воював на Східному фронті й мав нагороди.

Посаду канцлера він посів у 73 роки, а залишив у 87 років!

Принцип: держава не займається регулюванням господарських процесів, але встановлює правила і форми підприємницької діяльності.

Передумови

• Значна промислова база.

• Відсутність військових витрат (до 1956 р.).

• Допомога за планом Маршалла, іноземні інвестиції.

• Дешева робоча сила.

• Жорстка експлуатація робочої сили (робочий тиждень — 62 години).

Зміст

• Вільна приватна ініціатива та конкуренція.

• Гнучка податкова і кредитна політика держави.

• Ставка на дрібний і середній бізнес.

• Протекціонізм.

Результат

• Відродження економічного потенціалу ФРН.

• Одне з перших місць у світі за темпами розвитку, друге місце за обсягом золотих запасів (після США).

ЦЕ ЦІКАВО!

Із 1947 до 1967 рр. у ФРН не було жодного страйку; більше того, німецькі підприємства давали роботи мігрантам з Югославії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих «гастарбайтерів», що становили 85 % усіх зайнятих на чорних роботах.

1955 р. — вступ до НАТО, 1957 р. — до ЄЕС.

1960-ті роки

• Криза перевиробництва (вперше після війни), як наслідок — поява безробіття.

• Для стабілізації економіки збільшені податки, інтенсифікована кредитна політика; введено коротко- і довгострокові економічні цілі (створення перспективних галузей).

«Нова східна політика»

1970-ті роки, провідник — канцлер В. Брандт:

• визнання післявоєнних кордонів у Східній Європі;

• встановлення міждержавних відносин з НДР;

• перетворення ФРН на головного економічного партнера країн Східної Європи.

1980-ті роки

Реформи канцлера Г. Коля «за економічне піднесення»:

• скорочення державних видатків і податків;

• державна допомога наукомістким галузям;

• обмеження права на страйк;

• боротьба з тероризмом.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Віллі Брандт (1913-1992) (справжнє ім'я — Герберт Фрам) був народжений 19-річною матір'ю поза шлюбом і про батька дізнався вже у зрілому віці. Із дитинства він займався у спортивній секції, а навчання після початкової школи продовжив у найкращій гімназії Мекленбурга. У 17 років юнак стає членом Соціал-демократичної партії Німеччини. Із приходом до влади нацистів йому довелося перейти у підпілля, використовуючи різні псевдоніми. Після Другої світової війни новим іменем політика стає один з його псевдонімів. Із 1933 до 1948 р. він жив і працював у Норвегії, пізніше повернувся на свою зруйновану батьківщину. Вже у 1949 р. він став депутатом бундестагу, а 1966 р. — віце-канцлером і міністром закордонних справ ФРН. За «нову східну політику» він отримав Нобелівську премію миру.

НДР в 1949-1990 рр.

Державний устрій

• Парламент — Народна палата НДР, обирає прем’єра і президента.

• Правляча партія — Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).

Економічна політика

• 1940-1950-ті роки: за зразком сталінського СРСР: націоналізація промисловості, аграрна реформа і кооперування.

• 1960-ті роки: серія економічних реформ:

— госпрозрахунок;

— відрядна оплата праці;

— певна самостійність підприємств у плануванні, що мало наслідком підвищення продуктивності праці та матеріального забезпечення.

• 1970-1980-ті роки: згортання реформ, зниження темпів зростання економіки, збільшення державного боргу.

Внутрішня політика

• 1940-ві роки: окупація військами СРСР, формування репресивного апарату, системи концтаборів.

• Червень 1953 р. — антитоталітарні демонстрації в Берліні та інших містах, придушені радянськими військами.

• Серпень 1961 р. — зведення «Берлінського муру», що відокремив західний Берлін.

• 19 70-1980-ті роки: обрання Генеральним секретарем Е. Хонеккера, посилення репресивних заходів, сформована система державної безпеки з багатотисячним штатом інформаторів — «штазі».

• Масові втечі до Західного Берліна і ФРН.

Революційні події 1989-1990 рр.

• Жовтень 1989 р. — масові демонстрації протесту проти урядової політики, відставка Е. Хонеккера.

• Листопад 1989 р. — зруйнування Берлінського муру, відкриття кордонів з ФРН та Західним Берліном.

• Березень 1990 р. — демократичні вибори до Народної палати, початок курсу на об’єднання Німеччини.

Об'єднання Німеччини

• 1.07.1990 р. — вступ у дію Угоди про економічний, грошовий і соціальний союз між НДР та ФРН, перехід на західнонімецьку марку.

• 13.08.1990 р. — рішення парламенту НДР про об’єднання з ФРН з 3.10.1990 р.

• 12.09.1990 р. — угода між СРСР, США, Великою Британією та Францією, а також ФРН і НДР про остаточне врегулювання німецького питання (формула «2 плюс 4»):

— непорушність європейських кордонів;

— заборона на володіння Німеччиною засобами масового знищення;

— кількість армії — не більше 370 тис. осіб;

— тимчасове збереження радянських військ у Східній Німеччині (до кінця 1994 р.).

• 3.10.1990 р. — об’єднання НДР та ФРН на підставі ст. 23 Конституції ФРН; канцлер — Г. Коль.

Сучасна Німеччина

Федеральний канцлер — А. Меркель (з 2005 р.).

Економічні проблеми

• Болісний перехід Східної Німеччини до капіталізму: скорочення виробництва, безробіття; зниження рівня соціальної захищеності.

• Значні витрати уряду ФРН на модернізацію та оздоровлення східних земель.

• Зниження конкурентоспроможності німецьких товарів на світовому ринку через високі стандарти оплати праці.

Політичні проблеми

• Активізація неонацистських сил.

• Суворіше регулювання імміграції.

• Участь у антитерористичних операціях.

• ФРН одна з перших визнала незалежність України (26.12.1991 р.).

Італія

Італія після Другої світової війни

• Скорочення промислового виробництва більш ніж удвічі, сільськогосподарського — втричі; масове безробіття, розорення дрібних власників.

• Окупована військами США та Великої Британії, втратила колонії та деякі території, виплачувала репарації.

• 1946 р. — проголошення республіки. За конституцією 1947 р. главою держави є президент, якого обирають дві палати парламенту; гарантовані демократичні права і свободи.

• Націоналізація до 50 % промисловості.

• Аграрна реформа: держава викупила великі маєтки (1,5 млн га) та передала землі селянам за викуп у кредит.

• Збереження багатопартійної політичної системи (на відміну від двопартійності Великої Британії, США).

• Зростання авторитету комуністів та соціалістів, жорстка боротьба між правими (Християнсько-демократична, Республіканська, Ліберальна) та лівими (Комуністична, Соціалістична) партіями.

• Активізація мафіозних угруповань.

• Участь у плані Маршалла, заснуванні НАТО.

Італійське економічне диво (1950-ті роки)

Передумови

• Дешева робоча сила.

• Масова закупівля патентів і ліцензій з промислово розвинених країн.

• Структурна перебудова економіки з метою створення нових галузей — електротехніки, нафтохімії, автомобільної промисловості.

• План Маршалла, іноземні інвестиції.

• Скорочення військових витрат.

• Вступ до ЄЕС.

Зміст

• Державна підтримка великих корпорацій, стимулювання централізації капіталу (ФІАТ, «Оліветті» тощо).

• Створення значного держсектору економіки (до 40%).

• Пільги дрібному і середньому бізнесу.

• Значні капіталовкладення у розвиток відсталого Півдня.

• Орієнтація на експорт.

• Розвиток туризму.

Результат

• Зростання промислового виробництва втричі (1950-1963 рр.).

• Перетворення на високорозвинену індустріальну державу.

• Збільшення міського населення.

• Збереження низької зарплати і досить високого безробіття.

• Залишилися диспропорції у розвитку Півдня і Півночі.

Соціальні наслідки

Політика, спрямована на досягнення соціальної злагоди:

— безплатна роздача акцій працівникам підприємства в нагороду за сумлінну працю;

— спеціальні премії і подарунки робітникам;

— створення дитячих установ тощо.

Італія в 1960-1990-х рр.

У 1960-1990-ті роки в Італії зберігаються багатопартійність та пропорційна виборча система. Із 1947 р. декілька десятиліть зберігає провідну роль Християнсько-демократична партія (ХДП).

Правоцентристський уряд ХДП на чолі з де Гаспері реалізував економічне диво. Але на початку 1960-х років ХДП виступила у союзі з соціалістами.

1960 — середина 1970-х рр.

Лівоцентристська коаліція (ХДП + соціалісти):

• націоналізація електростанцій;

• програмування економіки;

• реформа освіти та системи пенсійного забезпечення;

• запровадження 40-годинного робочого тижня;

• підвищення зарплати;

• розширення прав профспілок;

• введення обласної автономії.

Коаліція розпалася через різні підходи до закону про розлучення (ХДП виступила проти скорочення терміну розлучення, соцпартія — за) та зростання впливу комуністичної партії (на виборах 1976 р. вона здобула 34 % голосів виборців).

Середина 1970-х рр.

• «Третій варіант», або «третя фаза» (автор — голова ХДП А. Моро): залучення компартії до управління країною, включення комуністів до уряду. Парламентські партії домовилися не вимагати відставки уряду, поки він здійснює програму реформ.

• 1978 р. — провокація лівих терористичних «червоних бригад», які викрали і вбили А. Моро. Комуністи пішли в опозицію.

1980-ті рр.

ХДП втратила монополію на формування уряду. Уряди формувалися на основі 5-партійної нестабільної коаліції (ХДП, соціалісти, соціал-демократи, республіканці, ліберали).

1990-ті рр.

• 1992 р. —операція «Чисті руки»: боротьба з корупцією у вищих владних ешелонах.

• Крах існуючої партійної системи через підрив авторитету існуючих партій, створення нових партій («Вперед, Італія!» представник — С. Берлусконі, «Ліга Півночі», «Національний альянс»). ХДП перейшла в опозицію, соцпартія саморозпустилася.

Сучасна Італія

• Послаблення державного регулювання економіки, приватизація державних підприємств.

• Потужний кооперативний сектор.

• Значна кількість дрібних та середніх підприємців.

• Зниження темпів економічного зростання.

• Головні проблеми:

— низький рівень народжуваності і старіння населення;

— безробіття через структурні зміни економіки;

— промислова відсталість Півдня (безробіттям охоплені 20 % дієздатних громадян Півдня).

• Участь у миротворчих операціях ООН.

• Одна з перших визнала Україну (18.12.1991 р.), активно співпрацює з українськими підприємствами, передусім легкої промисловості.

Завдання для самоконтролю

1. Європейський Союз було створено у

А 1957 р.

Б 1992 р.

В 2000 р.

Г 2003 р.

2. «Нова східна політика» ФРН полягала у

А налагодженні економічних відносин з країнами Азії

Б пред’явленні територіальних претензій до східних сусідів

В встановленні дипломатичних відносин з НДР

Г прийнятті емігрантів зі східних держав

3. ІРА — це

А Ірландська республіканська армія

Б Італійська радикальна асоціація

В Італійська робітнича армія

Г Ісландська реміснича артіль

4. Проаналізуйте наведені твердження і вкажіть правильне.

А «Італійське економічне диво було реалізоване завдяки жорсткому монархічному правлінню.»

Б «Червоний травень продемонстрував відразу французів до переворотів.»

В «Маргарет Тетчер проводила соціалістичну політику.»

Г «Комуністичний режим в НДР був повалений унаслідок масових заворушень влітку 1953 року.»

5. Укажіть основні цілі ЄЕС.

1) Усунення всіх обмежень в торгівлі між країнами-учасницями.

2) Заборона торгівлі з третіми країнами.

3) Ліквідація перешкод для переміщення осіб, капіталів, послуг.

4) Введення єдиної валюти.

5) Зближення законодавства країн-членів ЄЕС.

6) Узгоджена економічна політика.

7) Створення єдиних парламенту й уряду.

6. Установіть відповідність між прізвищем і посадами.

1 Ж. Ширак

2 А. Моро

3 К. Еттлі

4 Г. Коль

А перший президент НДР

Б прем’єр-міністр Італії, вбитий «червоними бригадами»

В перший повоєнний прем’єр-міністр Великої Британії від партії лейбористів

Г Президент Франції у 1995-2007 роках

Д канцлер ФРН, об’єднувач Німеччини

1
2
3
4

7. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

А операція «Чисті руки»

Б встановлення П’ятої республіки у Франції

В зведення Берлінського муру

Г введення євро

1
2
3
4

8. Прочитайте текст і дайте відповідь на запитання.

«Італія стала перетворюватися з авторитарно-фашистської на правову державу, в якій поступово, але неухильно відбувалося становлення хиткого суспільного консенсусу як відображення дії різноманітних суспільно-політичних сил, нерідко за своєю суттю діаметрально протилежних. Уміло використовуючи цю ситуацію, італійська політична еліта упродовж повоєнних років змогла уникнути гострих соціально-політичних конфліктів у країні.»

• Завдяки яким заходам повоєнних урядів відбулися названі зміни в Італії?

9. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

Спогади прем’єр-міністра Франції М. Рокара про дії французької армії в Алжирі.

«У вересні 1958 р. я вперше приїхав в Алжир... Армія розпочала страшну широкомасштабну операцію, про яку абсолютно нічого не знали в метрополії: мова йшла про те, щоб провести масову евакуацію сільського населення, а після цього випалити напалмом евакуйовані зони. Сотні тисяч переміщених осіб були згруповані в таборах. Операція була секретною, армія не мала достатніх засобів для створення нормальних умов їхнього життя. Кількість жертв зростала зі страшенною силою... Чисельність депортованого алжирського населення оцінювалася приблизно в один мільйон чоловік... Десятки тисяч осіб — чоловіки, жінки, діти — вже загинули внаслідок цієї операції.»

• Чому Франція намагалася будь-що закріпитися в Алжирі?

• Чи вдалося їй це зробити?

• Яким чином було розв’язано алжирський конфлікт?

• Чому війна в Індокитаї не була для Франції такою руйнівною, як алжирський конфлікт?

10. Доведіть або спростуйте твердження.

«Важливим чинником, що позитивно вплинув на економічний та політичний розвиток повоєнної Європи, була реалізація інтеграційних тенденцій.»