Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в XVI ст.

Документ 1.

Запровадження фільварків.

Джерело: «Литовська метрика 1557 р.».

«Фільварки хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б ґрунти погані або неродючі були, такі [ґрунти] наказати людям [селянам] осаджувати, зоставивши на уряд у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник із своїм бидлом [худобою] обробити має, а за це [йому] морг (0,52 га — авт.) землі на огород, з чого лічби чинити і платити [він] не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у ньому ні в чому шкоди не сталося, а збіжжя ужаття всякого повинен мати, на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути, і того доглядати і навчити, щоб скрізь з повним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавав...»

Запитання та завдання

1. З курсу історії вкажіть причини впровадження фільварків.

2. Назвіть форми утисків селян у фільварках.

ДОВІДКА

Литовська метрика — назва архіву державної канцелярії Великого князівства Литовського, що охоплює документи XIV—XVIII ст. Складається з понад 550 томів, містить державні документи, пов'язані з політикою, військовими справами, господарством, судочинством тощо, які стосуються Литви, України, Білорусі, Польщі та інших країн. Документи XV-XVI ст. написані переважно староукраїнською та старобілоруською мовами, пізніші документи — польською з використанням латинської.

СЛОВНИК!

Гумно — тік із господарчими будівлями біля житла або за селом.

Десятина — данина панові, яка складала десяту частину врожаю.

Корець — міра ваги, яка становила 6 пудів (1 пуд — 16 кг.).

Морг — площа наділу, яка становила 0,52 га.

Огородник (городник) — залежний селянин, який мав присадибну ділянку землі (город) і відбував панщину.

Ужаття — скошене збіжжя на полі.

Уряд — управитель фільварком.

Фільварк — це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження.

Документ 2.

Феодальне землеволодіння.

Джерело: «Литовський статут».

«Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого [володіння] держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати і володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить є описано.»

Запитання та завдання

Доведіть, що документ закріплює права, привілеї шляхти та магнатів.

ДОВІДКА

Литовський статут — збірник правових актів і документів Великого князівства Литовського. Відомі три Литовські статути: «Старий» (1529 р.), «Волинський» (1566 р.) і «Новий»(1588 р.). Усі вони написані староукраїнською та старобілоруською мовами. Містять правові документи переважно державного, земельного, кримінального, процесуального права. Найдосконаліший статут 1588 р. Джерелами для укладачів статутів слугували давньоукраїнське (руське) право, зокрема «Руська правда», а також місцеві правові акти, римське, польське та німецьке право. Чинність Литовських статутів поширювалася на всі землі (включно з українськими), що входили до Великого князівства Литовського.

Впровадження фільварків — у XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились після Люблінської унії. Фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості.

Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з 1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким було проведено перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусі і на Волині з метою підвищити прибутковість цих маєтків. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділялася на волоки. (Волока, або лан, — ділянка землі близько 17 га.) Волоку одержувало селянське господарство — дим, яке мало худобу і реманент і повинно було відбувати всі повинності й панщину. З цього часу панщина стала головною формою експлуатації селян.

Господарства, що не могли обробляти з якихось причин волоку і відбувати панщину, повинності, наділялися половиною волоки, «загородами» — близько 1/11 волоки. Наділ передавався у спадок, його можна було ділити, але не збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася. Реформа зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі, запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не може бути. Селяни українських земель, що були у складі Польщі, в більшості були покріпачені в першій половині XVI ст. Таке ж становище, з деякими відмінами, було і в Литві. Тут також селянам заборонялося скаржитися на своїх панів, феодали одержали право купувати селян без землі. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав. Шляхтич мав право не тільки продати і купити селянина, а й засудити його на смерть. Селян заковували в кайдани, вішали, цькували собаками, саджали на палі, четвертували, відрізали їм вуха, носи, спалювали на вогнищах. Усі сучасники підкреслювали повне І безправ'я селян у Польщі й Литві.

Документ 3.

Боротьба селян з феодалами.

Джерело: «Історія українського селянства», т. 1.

«Не мирилися селяни і з тим, що частина громадських земель переходила до поміщиків, і продовжували користуватися такими наділами, не визнаючи прав на них з боку магнатів та шляхти. У 1562 р. громади сіл Романів, Воротків та Дорогостав Луцького повіту зібрали врожай з церковних земель, які раніше їм належали. Селяни села Лукова в 1572 р. зібрали врожай з полів князя Януша Збаразького, а посполиті з Терешів у 1576 р. зорали й посіяли зерно в помісті панів Малинських (Луцький повіт). Того ж року гро

мада села Губин обробляла для себе землі шляхетських маєтків Яцка Шибенського, Івана і Марка Новоселицьких та Василя Золотолинського, а селяни Разничів знищили межові знаки й захопили землі князя Михайла Четвертинського (Луцький повіт). Так само зробили громади сіл Тишилівці й Ормяти (Кременецький повіт) у 1582 р. Аналогічно селяни чинили і з відібраними у них угіддями. Так, у 1563 р. посполиті, незважаючи на те, що пані Клевецька привласнила собі сінокос громади села Борисовичі (Луцький повіт), скосили й вивезли звідти своє сіно. Те ж зробили і громади сіл Вигуличі (1565 р., Луцький повіт), Шелвів (1577 р., Володимирський повіт), Окорського (1577 р., Луцький повіт), Сапогів (1578 р., Луцький повіт) та ін. Сільські громади намагалися без обмежень користуватися і лісовими угіддями. Так, жителі Суска (Луцький повіт) у 1561 р. продовжували рубати ліс, який раніше належав селу, але на той час уже став власністю князя Соколинського. Аналогічно чинили й селяни Голятина (1575 р.), Мостишина, Полганів, Вільного (1577 р.), Кам’яного (1578 р.), Малина і Велбич (1579 р.), Золочівки (1580 р.) (всі села — Луцького повіту) та інші.

Починаючи з другої половини XVI ст. стає помітною тенденція переростання легальних форм боротьби, простої непокори та втеч селян у більш рішучі дії (збройні напади на поміщицькі маєтки, їх спалення та розправа з ненависними свавільниками), що було наслідком не лише загального погіршення економічного й правового становища селян, а й результатом жорстокого поводження з підданими окремих можновладців.»

Запитання та завдання

1. Визначте причини боротьби селян з феодалами.

2. Випишіть форми боротьби селян з феодалами.

Документ 4.

Рішення Люблінського сейму про об'єднання Польщі і Литви в одну державу — Річ Посполиту (1569 р.).

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«Ми, Сигізмунд Август, всім узагалі і кожному зокрема, кому відати належить, людям теперішнього часу і майбутніх часів оголошуємо даною грамотою таке: нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славної пам’яті батькові нашому Сигізмунду, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з’єднання або унія Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об’єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на це діло нашу думку і волю, призначили без дальшого загаяння тут спільний сейм, щоб вирішити і здійснити це діло, щоб уже обов’язково на цьому сеймі було постановлено і закінчено справедливе і ґрунтовне об’єднання і злиття цих держав, так щоб на майбутній час унія не тільки не могла бути перервана і розладнана, а щоб приносила такі плоди, які б могли дати польському і литовському народові насамперед можливо більший і твердий мир і збереження в цілості, а потім славу й окрасу.

На скликаному таким чином цьому сеймі явилися особисто всі пани сенатори духовні і світські і всі інші чини польського і литовського народу і, за нашим допущенням і згодою, після взаємних між ними нарад, додержуючи цілком усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними в братерській любові, і ця унія викладена нами, за згодою всіх тих чинів обох народів, в таких пунктах.

Обрання короля

Насамперед: Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, неподільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього в двох народів одного зібрання, з’єднання, неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один — король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місці... Обраний таким чином на Польське королівство буде миропомазаний і коронований у Кракові. Що ж до обрання, введення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.

Люблінський сейм у 1569 р.

Торгові мита

Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були, — наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих..., але з тим, проте, щоб вони цим шляхом не сприяли униканню від купецьких мит, що повело б до зменшення і затаювання давніх наших мит і мит інших чинів у Польщі і в Литві.»

ДОВІДКА

Люблінська унія 1569 р. — міждержавна угода про об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту. Статті угоди, розглянуті на спільному польсько-литовському сеймі у м. Любліні (нині на території Польщі), затверджені депутатами Польщі і Литви. Люблінська унія завершила започатковане Кревською унією 1385 р. об'єднання двох держав. Згідно з угодою на чолі об'єднаної держави ставав обраний король, упроваджувався один спільний сейм і сенат. Литва зберігала власне судочинство, адміністрацію, окреме військо, скарбницю та офіційну «руську» мову. Одночасно Волинське, Київське, Брацлавське та Підляське воєводства відійшли від Великого князівства Литовського до складу Польщі.

Запитання та завдання

1. Як у документі розкриваються причини об’єднання Польщі та Литви в єдину державу?

2. Як відбувалось обрання короля в об’єднаній державі? Хто міг бути обраний королем?

3. Проаналізуйте, які торгові мита були скасовані в Речі Посполитій, а які — ні. Чому?

Документ 5.

Обмеження польським королем Сигізмундом І українців щодо місця мешкання у Львові і заняття ремеслом (1525 р.).

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«Під час нашого перебування в минулому році у місті Львові до нас звернулись з скаргою громадяни того ж нашого Львові руської віри, яких там мешкає чимало, що хоч вони користуються тим же правом, однаково з іншими громадянами, що населяють це місто, платячи податки, проте бурмистри зазначеного міста забороняють їм купувати будинки, які знаходяться поза межами їх вулиці, тримати шинки, продавати та пити вино, пиво та інші напої, торгувати сукном, а також займатися ремеслом, записуватися в цехи, забороняється їм внаслідок шкоди, чи збитків, чи нехтування, що вони ніби роблять. Навпаки, самі бурмистри і громадяни католицької чи римської віри здійснюють свої усталені законом права...

У призначений день, коли перед нами постали згадані сторони і порушили знов свої скарги та інші претензії, ми разом із своїми радниками, що зібрались на цей сейм, швидко і належним чином обміркували ці скарги і претензії згаданих сторін... Ми з’ясували, що довгий час наші попередники не змінювали і не встановлювали в своїх постановах нічого і ніколи з приводу справи згаданих громадян м. Львова грецької та руської віри, тому, порадившись з нашими радниками, ухвалили і цим нашим листом визначаємо: самі громадяни м. Львова грецької або руської віри задоволені своїм місцеперебуванням і вулицями, з давніх-давен визначеними для їх житла тут у Львові; інше ж житло, що знаходиться по інших місцях і вулицях, де раніш не жили вони самі або їх попередники, вони не можуть і не мають права купувати, будувати та мати у володінні.

Так само за давнім звичаєм та забороною, що збереглись до цього часу в названому нашому місті Львові, не можна приймати до цехів та допускати до ремесел, ми залишаємо назавжди в попередньому стані. Щодо попередніх своїх торгових справ, що дозволили їм раніш, то можна вільно здобувати собі харчування та прибуток для свого домашнього господарства...»

Запитання та завдання

1. Укажіть, в яких правах були обмежені українці, що мешкали у Львові. Чому?

2. Як польський король вирішив питання про скаргу українців? Чи могло бути ухвалено інше рішення? Поясніть чому.

Документ 6.

Статут Львівського братства (1586 р.) (мовою оригіналу).

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«Сие богоугодное законное братство выше писанное... реченные обычая повинни так держати:

...3. А кто бы хотел вступити в сие братство, или мещанин, или шляхтич, или предмещанин, или посполитих людей вшелякого стану, як тутешний, так сторонний, — маєть дати вступного грошей шесть...

...12. Сходячися до сего братства, в справах упорожнившися, книги законные почитати и друг другу с послушанием вещати...

...19. Вшелякая справа братская не маеть быти выношена далей от порога дому братского. А на кого бы досведьчено двема, маеть быти каран: седеньем и безменом воску...

20. А кто бы горде л церковным братским судом, як преслушник церкве судится. А если ся того не каеть до четвертой недели, то як поганец и явно грешник от церкве да отлучится, по христову евангелию. И священник маеть его в церкви перед всеми обличити и от церкви отлучити.

22. А если, з допущення божия, будеть на брата яковый упадок или немочь, а не мел бы достатку, мають ему братя помагати братскими пенязьми и в немочи призирати...»

ДОВІДКА

Братства — національно-релігійні й громадські організації XV-XVIII ст. в Україні, Білорусі, Литві. Виникли на основі церковних братств як об'єднання парафіян однієї церкви, громадян, пов'язаних спільністю ремесла тощо. Спочатку це були об'єднання міщан, потім в братства увійшла шляхта, духівництво і козаки. Братства захищали права своїх членів — братчиків, виконували благодійні завдання, дбали про храми, сприяли розвиткові освіти, культури, допомагали хворим та бідним братчикам. Особливо активною й плідною була діяльність Львівського (1586 р.), Кам'янець-Подільського (1589 р.), Рогатинського (1589 р.), Берестейського (1591 р.), Городоцького (1591 р.), Перемишлянського (1592 р.) братств. 1617 р. виникло Луцьке братство, 1615 р. — Київське. Діяльність братств регламентувалася статутом. Як правило, діяльність братств вкладалася в таку схему: спочатку братство будувало свою церкву чи монастир, потім шпиталь, школу і, нарешті, друкарню. Щоправда, друкарню вдавалося заснувати лише поодиноким братствам. Значними є заслуги братств у піднесенні національного духу, поширенні освіти, книгодрукування, у боротьбі проти латинізації та полонізації православного українства. Братські школи підтримували високий рівень письменності серед українців. З Київської братської школи виріс І Києво-Могилянський колегіум.

Запитання та завдання

1. Схарактеризуйте статут Львівського братства.

2. Хто міг бути членом братства?

3. Чому братчики вимагали дотримуватись дисципліни серед своїх членів?

4. Як карали братчики членів братства за провину?

Документ 7.

Братства і рух за реформи церкви й освіти.

Джерело: М. Попович «Нарис історії культури України».

«У 1615 р. дружина мозирського маршалка Лозки Єлизавета (Галшка) Гулевичівна (1575-1642 рр.) відписала свої маєтності в Києві заснованому нею Богоявленському монастирю, школі й шпиталю, чим було покладено початок Київському братству. І Гулевичівна, і її чоловік належали до знатних великопанських родів, але й для них це був великий і щедрий дар, що свідчив про безкорисливу відданість справі національної культури. Згодом Гулевичівна переїхала до Луцька, де брала участь у діяльності місцевого Хрестовоздвиженського братства, заснованого 1617 р. Львівське, Луцьке та Київське братства відігравали найвизначнішу роль у релігійно-культурному русі, очоливши братський рух у Галичині, на Волині та в Подніпров’ї.»

Запитання та завдання

1. Визначте, яке значення мала діяльність Галшки Гулевичівни у розвитку національній культури України.

2. Як ви гадаете, чому народ підтримував діяльність братств?

Документ 8.

Уривки з опису Запорозької Січі невідомим сучасником.

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман — 1, військовий суддя — 1, військовий писар — 1, військовий осавул — 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук — 1, при артилерії гармаш — 1, підосавул — 1, довбуш — 1.

Запорозька Січ

Коли з їхнього складу старшин посилають у військові походи, тоді на їхнє місце вибирають від усього війська наказну старшину, яка і залишається на Січі. Також на річці Самарі знаходиться декілька тисяч чоловік запорозьких козаків і там над ними, на Січі, від усього війська вибирають старшин і до них призначають полковника або сердюка — 1, писаря — 1, осавула — 1.

При Запорозькій Січі у згаданих козаків є будівлі; у побудованому замку — церква обряду грецької віри. У цьому замку куренів є 38, до них приписані всі запорозькі козаки, і при кожному курені мають визначених отаманів, тобто своїх командирів.

При Запорозькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, кравці, теслі й інші.

Всі за їхньою козацькою манерою і за звичаєм виконують свої роботи завжди за гроші, без грошей вони нікому не повинні робити.

Дмитро Вишневецький

...Їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них живуть у військових куренях. ...У тому курені готують свою їжу і для послуг своїх мають кухаря; таким чином, у кожному курені у них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці, які воду носять і казани обмивають, а кухар лише варить їсти для всіх козаків... Інші живуть у форштаті зі своїми господарствами і ведуть промисел: варять мед, пиво, брагу, там живуть і майстри, і шинкарі, і крамарі, і інші.»

Запитання та завдання

1. Кому належала влада в Запорозькій Січі?

2. Складіть твір за темою «Життя і побут козаків».

ДОВІДКА

Запорозька Січ — військова, адміністративна, громадська і економічна організація українського козацтва XVI—XVIII ст. в Середньому і Нижньому Подніпров'ї — за Дніпровськими порогами. Центр Запорожжя — місто-фортеця Січ, що неодноразово змінювало своє місцезнаходження. До складу запорозького козацтва належали вихідці з усієї України, які поділялися на січовиків та зимівних козаків. Перші весь час мешкали на Січі і складали осередок Війська Запорозького низового, а інші жили в зимівниках (хуторах) разом із сім'ями і за наказом виступали в похід разом із січовиками. Перебування в Січі жінок заборонялося. Вищим органом управління Запорозької Січі, її землями, військом, господарством була січова рада, що обирала щорічно уряд Січі — військову старшину, а також паланкову старшину. Військова старшина складала раду старшин, до якої входили: кошовий отаман, суддя, писар, осавул, обозний, булавничий, хорунжий, перначий, а також старшина без посад для очолювання військових підрозділів під час бойових дій, похідна старшина на посадах полковників, писарів, осавулів. Призначалися військові служителі: пушкар, довбуш, тлумач (перекладач), кантаржій (наглядач за мірами ваги та збором податків), шафари перевозів (збирачі мита). Особливою повагою користувалися курінні отамани, яких обирали на курінній раді.

Вишневецький Дмитро (?-1563 рр.) — козацький гетьман. Походив з волинського княжого роду. Відомо, що 1551 р. за бойові заслуги Вишневецький отримав в управління Канівське і Черкаське староства в Україні, що найбільше потерпали від нападів татар. Перший військовий похід проти татар на чолі 300 козаків Вишневецький здійснив 1556 р., але зазнав поразки. Того ж року на острові Мала Хортиця спорудив укріплення, поклавши початок Запорозькій Січі. Звідси організовував походи у татарські володіння. Водночас вів переговори з московським царем про спільні дїї проти татар. Кримське ханство було занепокоєне появою фортеці на Хортиці. У 1557-1558 рр. хан робить кілька спроб знищити Січ.

У 1563 р. під час походу проти татар Вишневецький потрапив у полон. Того ж року його було страчено у Стамбулі. Пам’ять про Д. Вишневецького збереглася у народних піснях і думах, де він виступає під іменем Байди.

Документ 9.

Військове мистецтво козаків.

Джерело: Д. Яворницький «Історія запорозьких козаків».

«Вся маса запорізького низового товариства, середнім числом 10000 - 12000 чоловік, розділялася на три роди війська — піхоту, кінноту і артилерію. Запорізька піхота виконувала трояке призначення у низових козаків: частина її складала гарнізон Січі,... частина займала пости на Дніпрі (на човнах) і складала собою лінійну варту; частина або вела, в бойовий час, війни з турками, татарами і ляхами, або ж, в мирний час, займалася рибним і звіриним ловом.

Про існування кінноти у запорізьких козаків також є вказівки в джерелах запорізької історії минулих століть. Зокрема... ми взнаємо, що кожен «справний» козак мав у себе по 2 коні, а коли запорожці поверталися з перемоги, ...деякі з них мали навіть по 5 коней.

Кращі коні у запорожців частиною розводились на їх власних степах, частиною здобувалися у татар; витримка, швидкість і порода запорізьких коней відомі в Польщі, Росії і навіть в Західній Європі.

Роблячи великий похід, сухопутний або плавний, запорожці брали з собою і артилерію. У Січі були особливі військові чини, так звані пушкарі, які завідували військовою артилерією, а для самої артилерії було особливе приміщення, пушкарня. Звичайно, воюючи з швидким і невтомним ворогом, головним чином татарами, запорізькі козаки повинні мати завжди легку і рухому артилерію; тому ми і бачимо, що збереглися до нашого часу так звані запорізькі армати, які рідко мають більше 6-7 пудів.

Розділяючись на піхоту, кінноту і артилерію, запорожці, проте, не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець був сильний тільки пішки, а кінник — тільки верхи на коні. У запорожців часто практикувалися і спішування кінноти, і дія піхоти при знаряддях («водних арматках»), і дія кінноти в пішому строю.

За згадкою багатьох письменників минулих століть, кожен запорожець, йдучи в похід, брав з собою 5 або 6 рушниць. Звідси, якщо допустити в похідному запорізькому загоні середнім числом 6000 і найбільшим числом 15000 козаків, то одержимо кількість рушниць в 25000 і 90000. Чимале число було у запорожців і пересувних знарядь. Так, якщо запорожці виступали в морський похід в середньому числі на 60 і в найбільшому на 300 чайках, і якщо кожна чайка озброєна 4-6 фальконетами, то одержимо від 200 до 1800 залізних пересувних фальконетів.

Загальнопоширеним засобом у запорізьких козаків для захисту від ворогів під час степових походів був так званий табір. Табором рухалися запорожці, коли переслідували ворога у відкритому степу; табором виходили вони на бій і табором захищалися від ворогів. На козацькій мові табором називався чотирикутний або круглий ряд возів, відомим чином встановлених для охорони війська, що полягало усередину укріплення.

Щоб зробити табір, козаки ставили декілька возів у ряд, стуляли їх колесо з колесом залізними ланцюгами, піднімали вгору, на зразок копій, голоблі, робили всередині, між возами, долки, тобто глибокі улоговини, по кутах ставили знаряддя і, уклавши в такому укріпленні піхоту, а іноді і кінноту, відстрілювалися з нього стійко і мужньо, точно з сильної фортеці. Іноді навколо табору запорожці робили ще канави, вали і вовчі ями, підіймалися на самі вали і звідти влучно вражали своїх ворогів.

Щоб зробити свої похідні вози рухомішими на випадок раптового відступу від ворогів, запорожці приробляли до них спереду і ззаду поодинці «війю», в яку могли запрягати коней з однієї або іншої сторони і потім бігти від ворогів в ту або іншу сторону, не повертаючи возів.

У походах запорожці рідко вдавалися до облоги міст, тому що облога фортець була не по них, а відкриті сутички, ті складали славу військових подвигів козаків. Ставши віч-на-віч з ворогом, запорізькі козаки, за звичаєм, не відразу вступали з ним в бій: влаштувавши табір, окопавшись і полягаючи в нього, козаки спершу відкривали загальну канонаду по ворожому табору, причому стрільці, що стояли в задніх рядах, безупинно заряджали рушниці і подавали їх тим, які стояли в передніх рядах, а ці постійно приймали рушниці і безперервно з них стріляли у ворога. Випустивши декілька зарядів і обстрілявши ворога з усіх боків, козаки вслід за тим висилали з свого табору найсміливіших, спритніших і гостріших на мову вершників так званих «герців», інакше «греча», для «татарського танцю», тобто окремих поєдинків, молодецьких сутичок і наїзницьких перестрілок. Кружляючи на своїх конях перед ворогом, знущаючись з нього, підбурюючи до битви, пускаючи за адресою його їдкі слова, козаки помахували в повітрі своїми кривими шаблями, пускали в стан ворожий кулі і потім, як блискавка, кидалися в свій табір. Герци давали можливість козакам побачити сили і положення ворога, але не відкривали ще справжньої битви — це була тільки прелюдія до справжньої тяглової битви.

Козацьке озброєння

У справжній тягловій битві запорізькі козаки віддавали перевагу атаці з флангів і з тилу. З цією метою вони розділяли всю чисельність свого війська на чотири частини: одну залишали в таборі, іншу посилали в тил, а третю і четверту — на обидва фланги. Бій відкривали одночасно зі всіх чотирьох сторін, і якщо вислані частини діяли згідно з головними силами, а вороги вчасно не зрозуміли козацьку хитрість, то вельми часто, якщо не в більшості випадків, результат битви був на користь запорожців. Успіхи запорожців на війні, крім особистої хоробрості і постійного заняття військовою справою, пояснюються в значній мірі і знанням досконало тієї місцевості, серед якої вони трудилися і діяли проти ворогів. Ховаючись, ніби звіри, у тернях і очеретах, уміючи вити вовком, викрикувати перепелом, харчуючись всім, що тільки траплялася на шляху, запорізькі козаки гострозоро виглядали ворогів, раптово нападали на них і з малими силами розбивали і перемагали безліч ворогів.

У бою з ворогами — і правильним ладом, і окремими масами — запорізькі козаки виявляли дивовижну стійкість і мужність, і якщо двадцять разів були переможені ворогом, то все-таки двадцять перший раз йшли з новими силами на своїх ворогів: «Це — гідра України, у якої замість однієї відрубаної голови зростало декілька нових», — говорили про них поляки. Запорожці не дорожили своїми головами, знаючи лише одне, що «раз народила мати, раз і умирати»; не про голову думав козак, коли йшов на війну, а про свою милу батьківщину, яку до пристрасті любив, і про свою предковську віру, якій свято відданий; він думав і про те, щоб не заплямувати козацьку славу, доброго імені «лицаря».

Запитання та завдання

1. Який спосіб захисту від ворога використовували козаки в степу?

2. До яких хитрощів вдавались козаки при веденні бою?

3. Складіть твір за темою «Військове мистецтво козаків».

Документ 10.

Боротьба повсталих селян і козаків на чолі з С. Наливайком проти польсько-шляхетських військ у 1596 р.

Джерело: «Хроніка М. Бсльського».

«Вночі Наливайко пішов до Трипілля...

Гетьман польний Жолкєвський, бажаючи, нарешті, знищити козаків, як почав від Переяслава, рушив за ними в дикі поля. Зійшовся 24 травня за Переяславом з князем Богданом Огінським, старшиною війська литовського, цілу ніч ішов за ним із військом, перед себе ж п’ятсот коней вирядив, щоб затримали вони козаків біля річки Сули. Однак раніш, ніж прийшли наші, козаки вже переправились біля Лубен через річку і почали за собою руйнувати міст, дуже довгий і для переправи трудний... В наступну суботу гетьман теж прийшов до Лубен, але через погану переправу ледве перейшов через міст з військом до полудня. Втім, козаки намагалися рушити табором, якби не прибув староста брацлавський. Помітивши його, вони спинились і стріляли з обох боків. Потім гетьман, переправившись, почав наступати з людом. Так козаки мусили зостатися на тому місці в таборі, бо наші облягли їх з двох боків... Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаштували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували високі зруби і між ними землю насипали, щоб з них далі влучали гармати. Отже, нашим важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони лише на них нападали і звідусіль дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з голоду. Також заходили з ними постійно в сутички, в яких нашим непогано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили...

Проте наші були вже напоготові рушити на штурм того ж вечора..., але козаки, схопивши Наливайка... видали його і самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: «Бороніться». Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватися, ні взятися до зброї. Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню й жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося... не більше тисячі...»

Запитання та завдання

1. Опишіть особливості ведення бою козаками.

2. Визначте причини поразки повстання під проводом С. Наливайка.

3. У чому трагедія битви під Солоницею під час козацько-селянського повстання під проводом С. Наливайка?

4. Від імені учасника повстання складіть твір-мініатюру «Трагедія під Солоницею».

Документ 11.

З післямови до львівського видання «Апостола», надрукованого І. Федоровим.

Джерело: «Хрестоматія з історії Української РСР», т. 1.

«...І коли я поселився в славнозвістному місті Львові і став ходити по слідах, прокладених одним богообраним мужем, я почав собі промовляти таку молитву.

...І помолившись, я почав присвячене богові діло своє до налагодження навертати, щоб боговдохновенні догмати поширювати.

...А почалася книга, названа «Апостол», друкуватися в богом береженому місті Львові, в якій діяння апостольські, і послання соборні, і послання святого апостола Павла після втілення господа бога нашого Ісуса Христа (після народження I. X.) року 1573, лютого в 25 день, і завершилася (друкуванням) року 74- го, того ж місяця в 15 день. Просимо ж вас, всі раби благословенного бога нашого, любов’ю духа господа нашого Ісуса Христа, що віддав себе [на розп’яття] за наші гріхи. Якщо доведеться кому-небудь [із вас] [коли-небудь] у цю корисну для душі апостольську книгу заглянути, то перш за все першопричині всього доброго, що є на світі, — творцеві життя нашого богові подяку хай складе, а також його милості панові Григорієві Олександровичу Ходкевичу, вічної пам’яті і поселення та сукупного життя з святими рівнопрестольними, що від віку догодили богові, одержати хай просить. А потім синам його милості Великого князівства Литовського, старості могилівському, а також його милості панові Олександрові Григоровичу Ходкевичу, старості городенському, державцеві мінському, хай просить спасіння душі і багаторічного здоров’я. Тому що вони спричинилися до такої користі.

...Видрукував я цю корисну для душі книгу «Апостол» в славнозвісному місті Львові на славу всемогутньої і живоначальної Трійці: Отця і Сина і Святого Духа, амінь.»

ДОВІДКА

Іван Федоров (Федорович) (?-1583 рр.) — український друкар. Навчався у Краківській академії; у 50-х роках XVI ст. перебував у Москві, де працював у місцевій друкарні; надрукував першу точно датовану російську книгу (1564 р.). У 1565 р. переселився в Білорусію; на замовлення князя О. Г. Ходкевича видрукував дві книги. 1572 р. перебрався в Україну. 1574 р. у Львові видрукував перші точно датовані українські книги «Апостол» і «Буквар». Пізніше працював в Острозькій друкарні, де видрукував «Острозьку Біблію» (1581 р.). Одночасно з друкуванням книг працював над литвом гармат, розробив кілька нових їх видів, з якими побував у деяких європейських державах. Помер у Львові, де й похований.

Запитання та завдання

1. Укажіть рік надрукування «Апостола».

2. Схарактеризуйте внесок І. Федорова в розвиток української культури.

Документ 12.

Острозька академія.

Джерело: М. Попович «Нарис з історії культури України».

«Заснована 1576 р. в Острозі академія стала, по суті, першим українським навчальним закладом європейського типу. Історичне значення Острозької академії насамперед полягало в тому, що вона утвердила зразок української православної як «тримовного ліцею», чи «тримовної гімназії». Її називали ще грецьким колегіумом, але це був колегіум слов’яно-греко-латинський. Православна освіта орієнтувалася на вищі зразки, здобуті в річищі «латинської» вченості, що було виявом західної орієнтації, незвичайної для східного християнства.

Далі саме Острозькій академії довелось розпочати ту видавничу роботу, яка зародила наукове вивчення біблійних текстів. Перехід на книгодрукування вимагав критичного перегляду рукописних варіантів книг... Так було розпочато вивчення Біблії як тексту, і першим результатом стала «Острозька Біблія», видана 1581 р. Це — видатна дата в історії української культури. Острозька академія проіснувала 60 років і розпалася незабаром після смерті її організатора і покровителя.»

ДОВІДКА

Василь (Костянтин) Острозький (1526-1608 рр.) — відомий під іменем Костянтина, яким він користувався на честь свого батька, князя Костянтина Івановича Острозького. Походив з українського князівського роду Острозьких. Обіймав різні високі посади, з 1559 р. і до кінця життя був київським воєводою. З його ініціативи і його коштом в Острозі засновано й утримувано Острозьку академію, Острозьку друкарню, а також школи в Турові, Володимирі-Волинському. Вклав значні кошти в будівництво, відновлення та опорядження церков та монастирів Острога, Києва, Вільна, Дубна, Львова та інших міст та сіл України. Заснував у Острозі гурток письменників та вчених і фактично скеровував його діяльність. Певний час підтримував ідею унії церков, але на Берестейському соборі 1596 р. виступив проти об'єднання. Похований в Острозі.

Запитання та завдання

Яке значення мала діяльність Острозької академії для розвитку української культури?



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.