Крок до ВНЗ. Хрестоматія з української літератури. Довідник

Леся Українка

(1871-1913)

Справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач. Видатна українська письменниця, фольклорист, перекладач, літературний критик, культурний і громадський діяч.

Походження: народилася в м. Новограді-Волинському; батько — Петро Антонович Косач — юрист, громадський діяч, мати — Ольга Петрівна Косач (псевдонім — Олена Пчілка) — письменниця.

Освіта: домашнє навчання.

Особливості творчості: писала в найрізноманітніших жанрах лірики, драми, прози, публіцистики. Розвинула новий жанр — драматичну поему. Збагатила українську поезію новими темами, мотивами, образами. Активно використовувала мандрівні сюжети світової літератури.

Основні твори: збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поема «Давня казка», драма-феєрія «Лісова пісня», драматичні поеми «В катакомбах», «Бояриня», «Одержима», «Камінний господар».

Літературний напрям: неоромантизм.

ЦЕ ЦІКАВО!

Іван Франко писав про Лесю Українку: «З часу Шевченкового “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну».

Contra spem spero!1

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей —

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

1 Без надії сподіваюсь! (Лат.)

ЦЕ ЦІКАВО!

У листі до матері Леся Українка згадує про те, що стало поштовхом до написання твору «Лісова пісня»: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку “в умі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала... Видно, вже треба було мені її колись написати... Зачарував мене сей образ на весь вік».