Крок до ВНЗ. Хрестоматія з української літератури. Довідник

Іван Франко

(1856-1916)

Видатний український письменник. Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, він проявив себе в багатьох галузях культури: йому належать численні статті та дослідження з історії, літературознавства, економіки, соціології, філософії. Активний організатор літературного та громадського руху в Україні кінця XIX — початку XX ст.

Походження: народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині в родині коваля.

Освіта: філософський факультет Львівського університету; у 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті.

Особливості творчості: дух невпинної боротьби, постійного поступу, прагнення до суспільних перетворень — ось що характерно для творчості Івана Франка. Митець зробив вагомий внесок у розширення і збагачення суспільно-психологічної та філософсько-моральної проблематики в українській літературі. Герої його творів — переважно суспільно активні особистості, діяльність яких пов’язана з народом.

Поезія І. Франка тематично й жанрово дуже розмаїта; проза дає широку панораму життя галицького суспільства; драматургія суттєво збагатила репертуар національного театру кінця XIX — початку XX століття.

Основні твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Давнє і нове», «Semper tiro»; поеми «Мойсей», «Іван Вишенський», повісті «Перехресні стежки», «Захар Беркут», казка «Фарбований лис», драма «Украдене щастя».

ЦЕ ЦІКАВО!

Поштовхом до створення поеми «Мойсей» стало розгортання визвольного руху в Галичині та в Російській імперії. Надихнула на її написання скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив Іван Франко 1904 року, перебуваючи з Італії. Пролог був написаний уже після закінчення поеми. Сам автор так визначив тему твору: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, невизнаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

Гімн

Замість пролога

Вічний революцьонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю.

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані.

Ні гармати лаштовані.

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився.

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє:

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, —

Міліони радо йдуть.

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття —

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцьонер —

Дух, наука, думка, воля

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

* * *

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала.

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш.

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха,—

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!