Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

Ґрунти. Рослинність. Тваринний світ

Це треба знати!

Ґрунтовий покрив. Закономірності поширення Грунтів. Ґрунт — це особливе природне тіло, що утворилося внаслідок складної взаємодії клімату, рослинних і тваринних організмів, гірських материнських порід та рельєфу місцевості.

Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини.

В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв’язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих грунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24 см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти, їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти. У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти. Вони утворилися під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість.

Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4—5 до 6,5 %.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти. їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних грунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450 м переважають бурі лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі грунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав’янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав’янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду — 60,4 млн. га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні грунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні — близько 70 %, а у степовій зоні — понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір’ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6 %.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

Рослинний світ України. Флора України характеризується значною різноманітністю видового складу. На території України нараховується до 16 тис. видів рослин, в тому числі понад 4 тис. видів вищих дикорослих рослин. Із покритонасінних найбільше зустрічаються у нас рослини родини складноцвітих (700 видів) та бобових (близько 300 видів). Сучасна флора України сформувалася в кінці антропогену, після материкового зледеніння. Впродовж попередніх періодів вона зазнавала значних змін. З початку неогену рослинний світ поступово набуває рис широколистяної зони. Серед видів починають панувати буки, дуби, каштани, горіхові. У другій половині цього геологічного періоду лісова рослинність була поширена майже на всій території України. У видовому складі її переважали: з листяних — береза, дуб, граб, бук, клен, горіх, а з хвойних — ялина, ялиця, болотяний кипарис.

В антропогені, внаслідок материкових зледенінь на півночі Європи відбувалися значні зміни у складі рослинності. Під час похолодань поширювалися сосново-березові ліси, а широколистяні породи дерев збереглися лише у окремих сприятливих місцях. На півдні України протягом антропогену панувала степова рослинність.

Деякі рослини (тис ягідний, рододендрон жовтий, сосна кедрова) збереглися без змін протягом кількох геологічних епох і зараз зустрічаються на теренах України. Такі рослини, які живуть зараз у деякій невідповідності із сучасними умовами існування, називають реліктовими.

Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив зазнав значних змін. Скоротилася площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори. Зараз у межах України росте понад 400 видів культурних рослин, а також декоративних, завезених з інших країн (тополя пірамідальна, біла акація, дуб канадський, бузок садовий тощо).

Основними типами рослинності в Україні є лісова, степова, лучна і болотна.

Лісова рослинність. Загальна площа лісів в Україні — близько 10 млн. гектарів, що становить приблизно 14 % її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5 %) і Кримських горах (32 %). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1 % (зона мішаних лісів) до 12,5 % (Лісостеп) і 3,8 % (Степ). У лісах переважають молоді та середньовікові дерева, поширені такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони займають близько 90 % лісопокритої площі. Крім того, є насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, бідних на гумус та поживні речовини. На кращих грунтах поширені дубово-соснові ліси.

Степова рослинність в природному вигляді збереглася тільки на схилах балок, у передгір’ях Криму, на піщаних косах Азово-Чорноморського узбережжя. Ділянки цілинних степів охороняються в заповідниках. Серед трав панують злаки — ковила, типчак, тонконіг вузьколистий; з різнотрав’я — конюшина, гадючник, маренка, шавлія лучна тощо; з ефемерів та ефемероїдів — незабудка, переломник, крупка.

Луки залежно від умов розміщення поділяються на заплавні, суходільні, низинні, гірські. На заплавних луках поширені зарості лози, трави з вівсяниці, мітлиці, келерії, а також конюшина, жовтець, щавель, деревій тощо. На суходільних луках ростуть мітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки. Низинні луки приурочені до знижень на вододілах, терасах, долинах, тому вони тривалий час обводнені. В їх трав’яному покриві переважають вівсяниця червона, тимофіївка лучна, осока звичайна, конюшина лучна і біла. Луки використовуються як сіножаті. Гірські луки поширені в Українських Карпатах. У травостої гірських луків поширені вівсяниця, білоус, конюшина, лядвенець. В субальпійському поясі сформувались луки з білоуса, тимофіївки, осоки вічнозеленої, вівсяниці.

Болотна рослинність розвивається у зниженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2 % території України. Найбільше поширення вони дістали на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. За розміщенням розрізняють болота заплавні, низинні, долинні, притерасні, старих річищ. Найбільш поширені низинні болота. В їх рослинному покриві переважають трав’яні і трав’яно-мохові угруповання. Поширені осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З дерев — вільха чорна, менше — сосна, береза, верба, чагарники з верби і берези.

Багато боліт осушено. Меліоровані болота використовуються як сіножаті, на них вирощують технічні, кормові та зернові культури.

Запитання для самоконтролю

1. Чим можна пояснити, на території України виділяють близько 650 ґрунтових видів і понад 4 тис. різновидів ґрунтів?

2. Чому чорноземи є найродючишими ґрунтами в Україні? Як вони утворилися?

3. Що впливає на родючість ґрунтів?

4. Чи вплинуло материкове зледеніння на формування ґрунтів України? Якщо так, то як саме?

5. Чому поширення ґрунтів підпорядковане широтній зональності?

6. Чи однакова структура земельних ресурсів у всіх регіонах? Якщо ні, то чим вона відрізняється, якщо так, чим це можна пояснити?

7. Виділіть позитивні та негативні сторони здійснення меліорації?

8. Виділіть позитивні та негативні сторони високої розораності території України?

9. Чи сприятиме збереженню родючості ґрунтів прийняття Закону У країни «Про продаж землі»?

10. Проаналізуйте, як на території України розповсюджена природна рослинність. Чому так сталося?

11. Чи відповідає широтна зміна рослинності на рівнинах зміні рослинності у висотних поясах?

12. Чому рослинність Криму є найбагатшою за видовим складом в Україні?

13. Якою, на вашу думку, була б рослинність України, якби її територія не зазнала впливу Дніпровського зледеніння?

14. Чому степи України в різних частинах представлені різними рослинами? Якими саме?

Це треба знати!

Тваринному світу України властива значна різноманітність — понад 44 800 видів тварин (враховуючи акваторії морів). Це розмаїття стало можливим завдяки різноманіттю природних умов України. Серед хребетних в Україні налічується 117 видів ссавців, до 400 видів птахів, 21 вид плазунів, 17 видів земноводних. У морях, лиманах, річках, озерах, ставках України мешкає 184 види й підвиди риб. Кількість видів безхребетних підрахувати з такою самою точністю поки що неможливо, проте за оцінкою фахівців їх близько 44 тисяч, з них не менше 35 тисяч видів комах.

На території України видовий склад тварин змінюється залежно від умов їх проживання. Зона мішаних лісів, лісостепова й степова зони характеризуються властивими їм фауністичними комплексами. Своєрідністю тваринного світу відрізняються також Українські Карпати та Кримські гори.

Для фауни зони мішаних лісів характерні види, пов’язані з лісовими та лучно-болотними біотопами. Тут водяться лось, козуля, кабан, олень благородний, білка, лісова куниця, борсук, соня лісова, трапляються бурий ведмідь, рись, заєць-біляк. У лісах, на луках і болотах водяться полівка лісова, лісові й польові миші, бурозубки звичайна й мала, кутора, кріт. Досить багато є лисиць, трапляються вовки. Із птахів характерні тетерук, рябчик, глухар, чорний дятел, шпаки, синиці, а також дикі качки, кулики, деркач, журавель сірий, дикі голуби. Із плазунів водяться гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотяна черепаха, земноводні (тритони, ропухи, жаби тощо). Із комах поширені сосновий та непарний шовкопряди, короїди, хрущі, оводи, ґедзі, яких багато на заболочених місцевостях.

У фауні лісостепової зони поєднуються лісові та степові види. У лісах водяться білка, борсук, козуля, кабан. Для відкритих просторів найбільш характерними є ховрахи, сліпці, кутора, хом’яки, сіра полівка, трапляється тушканчик великий та ін. Із птахів водяться куріпка сіра, перепілка, ракша, іволга, сорокопуд, горлиця, строкатий дятел, чайка, лелека білий. З комах характерні озима совка, буряковий довгоносик, клопи-черепашки тощо.

У фауні степової зони найтиповішими із ссавців є сірий ховрах, великий тушканчик, сіра й степова полівки, сірий хом’ячок, сліпці, степовий тхір, полівка, кам’яна куниця, дикий кролик. У південно-східних районах трапляються бабак, лисиця корсак, степовий тхір, вухатий їжак. Із птахів характерні жайворонки, перепілка, вівсянка, сіра куріпка. Подекуди ще є дрохва, степовий журавель, степовий орел, канюк. Типовими степовими плазунами є жовтобрюхий полоз і степова гадюка.

На Азово-Чорноморському узбережжі, де степові біотопи сполучаються з піщаними косами, заплавними лісами, луками та болотами, лиманами та прибережними морськими просторами, тваринний світ багатий та різноманітний. Поряд із степовими видами водяться болотні та водоплавні тварини. Із птахів характерні чайки, сріблястий мартин, норці, качки, чаплі, бугай. У дельтах Дунаю, Дністра та Дніпра гніздяться гуска сіра, лебідь-шипун, пелікани. У заповідниках є олень звичайний та бабак, акліматизовано оленя плямистого, ондатру, фазана.

В Українських Карпатах водяться козуля, олень, свиня дика, білка, куниця, борсук, полівки, бурозубка. Трапляються лось, ведмідь, рись та дикий кіт. Із птахів гніздяться глухар, тетерук, рябчик, дятли, шишкар, беркут, шуліка, сова, сапсан. Характерними плазунами є полоз, гадюка, мідянка, вужі, ящірки. Із комах поширені смерековий та буковий короїди, непарний шовкопряд, букова плодожерка.

У Кримських горах водяться олень, козуля, куниця кам’яна, борсук, кажани, лісова миша, реакліматизовано муфлона. Із птахів поширені чорний гриф і сип білоголовий, чорноголова сойка, мухоловки, синиці; із плазунів — кримський гекон, леопардовий полоз, ящірки; із земноводних — тритон гребінчастий, ропуха, квакша. Серед комах багато середземноморських видів, із яких найпоширеніші восковик, ковалик, хрущ кримський, кримський богомол, цикади та ін.

У Чорному морі живуть три види дельфінів — звичайний, афаліна та пихтун, а також білочеревий тюлень. У фауні риб Азовського моря й прибережних вод Чорного моря є багато спільного, оскільки ці басейни сполучені Керченською протокою, і між ними відбуваються періодичні міграції багатьох видів риб. Однак є й специфічні місцеві види та форми. Для Азовського моря характерні керченський оселедець, пузанок, хамса, велика камбала, тюлька, бичок; зустрічається чорноморсько-азовський осетр, скумбрія, ставрида, кефаль, кілька, чорноморський лосось, дніпровський і дунайський оселедці, морський коник.

Із прісноводних риб найвідоміші — лосось дунайський, верховодка, харіус, щука, язь, лин, судак, сом, окунь, карась, сазан, тараня. У карпатських річках трапляються форель і харіус. У великих водосховищах водяться цінні промислові риби — судак, лящ, сазан, акліматизувалися білий амур і товстолобик.

Нині виникла нагальна потреба в охороні та збереженні багатьох видів тварин, що зникають із території країни, шляхом створення заказників, заповідників, національних парків.

Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. затверджено Положення про Червону книгу України. До неї заносять види тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. На сьогодні до Червоної книги України внесено 85 видів рідкісних, а також тих, що перебувають під загрозою знищення, видів тварин.

На тих територіях, де природні комплекси значною мірою змінені, слід проводити акліматизацію та реакліматизацію тварин. Акліматизація — здатність тварин пристосовуватись до нових умов існування.

Реакліматизація — відтворення на конкретній території певних видів зникаючих або зниклих місцевих тварин.

Запитання для самоконтролю

1. Що стало головною причиною збіднення видового складу тварин в Україні?

2. Поміркуйте, які позитивні та негативні сторони має акліматизація тварин.

3. У якій природній зоні рівнинної частини України тваринний світ має найбагатший видовий склад і чому?

4. З якими проблемами стикається процес реакліматизації тварин?

5. Чому тваринний світ Чорного та Азовського морів значною мірою відрізняється від Середземноморського, незважаючи на те, що усі ці моря з’єднані між собою протоками?

Тестові завдання

1. Максимальний кут падіння сонячних променів до земної поверхні на м. Сарич у день літнього сонцестояння дорівнює:

А 14°

Б 22°

В 61°

Г 69°

2. Укажіть кількість підтипів повітряних мас, які поширюються Україною.

А 6

Б 5

В 4

Г 3

3. Погоду західної частини України влітку визначає:

А Сибірський максимум

Б Ісландський мінімум

В Арктичний максимум

Г Азорський максимум

4. Укажіть тип клімату рівнинної частини України.

А помірно морський

Б помірно континентальний

В різко континентальний

Г мусонний

5. Гребень високого тиску, що простягнувся приблизно у напрямі Харків — Дніпропетровськ — Кишинів, називають віссю:

А Докучаєва

Б Вернадського

В Воєйкова

Г Тутковського

6. Густота річкової мережі залежить від:

А нахилу поверхні

Б водного стоку

В режиму зволоження

Г інтенсивності випаровування

7. Друга за довжиною в межах держави річка України:

А Дніпро

Б Прип’ять

В Південний Буг

Г Дністер

8. Установіть відповідність між типами озерних улоговин та наведеними прикладами.

1 карстові

2 загатні

3 лиманні

4 залишкові

А Синевир

Б Донузлав

В Караголь

Г Кагул

Д Бребенескул

9. Установіть послідовність розташування типів ґрунтів в Україні з південного сходу на північний захід.

А чорноземи звичайні

Б чорноземи південні

В каштанові

Г чорноземи опідзолені

10. Установіть відповідність між природними біотопами та тваринами.

1 мішані ліси

2 болота

3 степи

4 плавні

А дрохва

Б ондатра

В глухар

Г козуля європейська

Д ропуха очеретяна