Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Філогенез. Філогенетичний ряд

Філогенез, філогенія — історичний розвиток організмів. Термін увів німецький еволюціоніст Е. Геккель 1866 року. Процес філогенезу і його закономірності вивчає філогенетика. Основним завданням при вивченні філогенезу є реконструкція еволюційних перетворень тварин, рослин, мікроорганізмів, установлення на цій основі їх походження і родинних зв’язків між таксонами, до яких відносяться вивчені організми.

Для цієї мети Е. Геккель розробив метод «потрійного паралелізму», що дає змогу шляхом зіставлення даних трьох наук — морфології, ембріології і палеонтології — відновити хід історичного розвитку досліджуваної систематичної групи. Щоб залучити дані ембріології для реконструкції еволюційних перетворень організмів треба вивчити співвідношення між їх індивідуальним та історичним розвитком, уточнити поняття філогенезу.

Англійський еволюціоніст У. Гарстанг 1922 року сформулював уявлення про філогенез як про послідовність онтогенезів у наступних (один за одним) поколіннях, зв’язаних співвідношенням: батьки —> діти —> онуки. Цю ідею розвинув І. І. Шмальгаузен, який вважав, що філогенез являє собою «історичний ряд відомих (відібраних) онтогенезів». Трактування філогенезу як історичної послідовності онтогенезів, які пройшли контроль природного добору, дає змогу встановити процес розвитку будь-якої систематичної групи. Це залежить від вибору ознак, за якими встановлюється наступність форм, від наявності даних палеонтології і від завдань дослідження. Вивчення історичних змін ознак, характерних для даної систематичної групи, дає змогу реконструювати філогенез цієї групи; однак нерівномірність темпів еволюції ознак і неминучість екстраполяції результатів вивчення обмеженого числа ознак на філогенез цілісного організму, а потім на філогенез таксона, знижує точність реконструкції філогенезу і часто веде до помилок. Тому для цілей реконструкції філогенезу все ширше залучають дані низки біологічних наук, наприклад молекулярної біології, біохімії, генетики, біогеографії, екології та ін.

Філогенез різних груп тварин вивчений украй нерівномірно. Це обумовлено як різною кількістю палеонтологічних і ембріологічних даних, так і історично сформованим напрямком вивчення тієї чи іншої таксономічної групи. Палеонтологам відомо менш 3 % передбачуваного числа сучасних видів.

Найбільш повно вивчений філогенез хребетних тваринних і вищих рослин, що обумовлено наявністю палеонтологічних даних. Для деяких груп хребетних, наприклад гомінід, хоботних і ряду інших, філогенетичні зв’язки встановлені з точністю до родів і видів. Серед безхребетних тварин докладно вивчений філогенез деяких груп молюсків і членистоногих. Однак родинні зв’язки між типами тваринного світу, так само як філогенетичні зв’язки таксонів більш низького рангу, наприклад рядів ссавців, багато в чому дискусійні.

Дослідження решток викопних організмів та порівняння їх із сучасними видами, а також порівняння будови сучасних видів між собою дають змогу виявити певні відмінності між ними, а також — встановити напрями історичних змін як окремих рис будови, так і типу організації в цілому. Таким чином, викопні й сучасні форми ніби зв’язуються в єдиний філогенетичний ряд — послідовність історичних змін організмів у цілому чи їхніх окремих органів у межах певної систематичної групи (наприклад, послідовність еволюційних змін черепа і кінцівок у предків коней).