Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Гомеостаз популяції. Генофонд популяції

Унаслідок пристосування до умов середовища життя, у різних видів виробились різноманітні механізми, які дають змогу уникнути необмеженого зростання чисельності популяцій і відповідно — перенаселення та виснаження ресурсів довкілля. Ці механізми сприяють підтриманню густоти популяцій на відносно сталому рівні, особливо у видів із тривалими періодами індивідуального розвитку. Підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища життя, рівні отримало назву гомеостаз популяції. На гомеостаз популяції впливають абіотичні фактори, а також міжвидові та внутрішньовидові взаємозв’язки.

Генофонд популяції — це сукупність усіх генних варіацій (алелей) певної популяції. Популяція володіє всіма своїми алелями для оптимального пристосування до умов навколишнього середовища. Якщо певного гена в усій популяції існує лише одна алель, то популяція у відношенні до цього гена є мономорфною. При наявності декількох різних версій гену в популяції, вона є поліморфною. При сильному інбрідінгу часто виникають мономорфні популяції лише з однією версією гена.

Одним з показників обсягу генофонду є ефективна величина популяції. У популяції з диплоїдним набором хромосом може бути максимально удвічі більше алелей одного гена, ніж індивідів. При цьому не враховуються статеві хромосоми. Алелі всієї популяції в ідеальному випадку розподілені за законом Харді — Вайнберга.

Великий генофонд з безліччю різних варіантів окремих генів веде до кращого пристосування потомства до мінливого навколишнього середовища. Різноманітність алелей дає змогу пристосуватись до змін значно швидше, якщо відповідні алелі вже є, ніж якщо вони повинні з’явитись внаслідок мутацій. Однак, у незмінному навколишньому середовищі менше число алелей може бути більш вигідним, оскільки при значній кількості алелей можуть виникати їх несприятливі комбінації.