Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Нервова система

Вона поєднує, узгоджує, регулює діяльність органів і систем, забезпечує зв’язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, а й соціальної істоти.

Схема будови рухового нейрона

Нервова тканина складається з основних клітин — нейронів — та допоміжних — нейроглії. Нейрони — клітини зірчастої форми, складаються з тіла та відростків. Дендрити — короткі відростки нейрона, які проводять нервові імпульси до його тіла. Аксон (як правило, один) — довгий відросток нейрона, який проводить нервові імпульси від тіла нейрона. Тіла нейронів та дендрити утворюють сіру речовину головного та спинного мозку, а аксони — білу речовину та нерви. Нейроглія утворена клітинами, що оточують нейрони та їх відростки. Виконує допоміжні функції: опорну, трофічну, захисну, а участі в утворенні та проведенні нервових імпульсів не бере.

Нейрони поділяють на:

  • чутливі — сприймають рецепторами і передають інформацію про стан внутрішнього та впливи зовнішнього середовища на організм до спинного чи головного мозку;
  • рухові — посилають нервові імпульси до органів (ефекторів);
  • вставні — зв’язують чутливі та рухові нейрони між собою; утворюють основну масу головного та спинного мозку.

Схема рефлекторної дуги

Нерви — сукупність нервових волокон, по яких проходять нервові імпульси. Нервові волокна в нервах об’єднані в нервові пучки. Таких пучків у нерві може бути від одного до кількох сотень. Сам нерв, нервові пучки та нервові волокна ізольовані сполучнотканинними оболонками.

Нервові вузли — скупчення нервових клітин та нейроглії, оточені сполучнотканинними капсулами.

Уся діяльність нервової системи людини має рефлекторний характер. Рефлекс — це будь-яка зміна в діяльності організму, що виникла у ньому за участі нервової системи у відповідь на зміну внутрішнього чи вплив зовнішнього середовища. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга. Більшість рефлекторних дуг в організмі людини складається з трьох нейронів: чутливого, вставного та рухового. Найпростіша рефлекторна дуга складається із чутливого та рухового нейронів, а передача нервового імпульсу із чутливого нейрона на руховий здійснюється за рахунок синапсу.

Схема будови синапсу

Синапс — місце контакту аксона одного нейрона з будь-якою ділянкою іншого нейрона або м’язовою чи секреторною клітиною. Він складається із предсинаптичної та постсинаптичної мембран, між якими є синаптична щілина. Передача інформації у синапсі відбувається за рахунок речовин-медіаторів (наприклад, ацетилхоліну).

Рефлекси бувають:

  • безумовні — вроджені, що спадкуються дітьми від батьків; поділяють на захисні, харчові, орієнтувальні та статеві. Центри безумовних рефлексів розміщені у спинному мозку та стовбуровій частині головного мозку;
  • умовні — набуті протягом життя людини; центри умовних рефлексів розміщені в корі великих півкуль головного мозку.

Спинний мозок людини: довжина — 41-45 см, діаметр 8-14 мм, маса — до 38 г; розміщений у каналі хребта, закінчується конусом на рівні другого поперекового хребця, фіксується на другому куприковому хребці кінцевою ниткою; оточений трьома оболонками: твердою, павутинною та м’якою. У центрі спинного мозку проходить спинномозковий канал (діаметр — 0,5-1 мм), заповнений спинномозковою рідиною (ліквором).

Будова спинного мозку людини

Сіра речовина (утворена тілами та дендритами рухових та вставних нейронів) розміщена навколо спинномозкового каналу (на поперечному перерізі має форму метелика), утворює передні та задні роги. Біла речовина (аксони) утворює висхідні та низхідні провідні шляхи. Спинний мозок складається із 31-33 сегментів, від яких відходить 31 пара спинномозкових нервів, кожний з яких утворений переднім та заднім корінцями.

Схема автономної нервової системи

Функції спинного мозку:

  • рефлекторна — здійснює рухові рефлекси;
  • провідникова — проводить нервові імпульси від периферії організму до головного мозку та навпаки.

Будова головного мозку: мозочок, кінцевий, або великий, мозок та стовбур мозку (довгастий мозок, міст, середній мозок та проміжний мозок); біла речовина утворює провідні шляхи (зв’язують відділи головного мозку між собою та з довгастим мозком), сіра речовина утворює ядра (містяться всередині білої речовини) і кору великих півкуль мозку та мозочка.

Схема будови нервової системи людини

Кора великих півкуль зібрана в складки, між якими є борозни і звивини. Дві третини поверхні кори сховані у борознах. Найбільші з них: латеральна, центральна та потилично-тім’яна. Кору великих півкуль поділяють на чотири частки:

  • лобова — містить смакову, нюхову, рухову та шкірно-м’язову зони; відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних рухів;
  • тім’яна — містить рухову та шкірно-м’язову зони; відповідає за роботу рецепторів, що сприймають дотик, біль, температуру;
  • скронева — містить слухову зону; відповідає за розпізнавання звуків та їх сили;
  • потилична — містить зорову зону; відповідає за роботу органів зору.

Складається кора великих півкуль із шести шарів.

Основні функції відділів головного мозку людини

Відділ мозку

Функції

Регулювання процесів в організмі

Довгастий мозок

Рефлекторна, провідникова

Дихання, обміну речовин, серцевої діяльності, жування, ковтання, ссання, потовиділення, захисних рефлексів (блювання, чхання, кашель).

Міст

Провідникова

Сполучає середній та довгастий мозок.

Середній мозок

Рефлекторна, провідникова

Містить підкіркові центри зору, слуху, регулює тонус м’язів, є одним з основних центрів регуляції рухів, регулює виникнення сну.

Проміжний мозок (таламус і гіпоталамус)

Провідникова, рефлекторна

Містить підкіркові центри обміну речовин, теплорегуляції, відповідає за інстинктивні реакції (харчові, оборонні), містить центр больової чутливості. Гіпоталамус керує роботою гіпофіза, а отже,— і роботою залоз внутрішньої секреції.

Мозочок

Рефлекторна

Координація рухів, рівновага тіла, тонус м’язів.

Великі півкулі мозку

Психічна діяльність людини

Пам’ять, мислення, мова, поведінка.

Деякі порушення функцій та структури нервової системи й головного мозку

Епілепсія. Приблизно 0,5% людей хворіють на цю хворобу. У хворих виникають епілептичні напади, що відзначаються неконтрольованою, хаотичною електричною активністю в головному мозку. Під час сильних нападів епілепсії хворий непритомніє, у нього розвиваються судоми, що тривають декілька хвилин. Слабкі напади відзначаються короткочасною непритомністю, без судом. Епілепсія у дорослих зумовлюється пухлиною чи абсцесом головного мозку, травмою голови, інсультом або порушенням хімічного балансу.

Будова головного мозку людини

Розсіяний склероз. Захворювання нервової системи із втратою працездатності. Прояви: погіршення зору або двоїння в очах, частковий параліч, порушення ходи, можливі порушення чутливості. Періоди загострення можуть тривати кілька тижнів,, періоди ремісії (покращення стану) — місяці або роки. Розсіяний склероз розвивається внаслідок імунно обумовленого ураження мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна. Макрофаги видаляють ушкоджені ділянки мієліну, що призводить до оголення волокон та порушення проведення імпульсів по них.

Хвороба Паркінсона. Дегенеративне захворювання головного мозку, яке розвивається в однієї з кожних 200 осіб, вік якої понад 60 років. Чоловіки хворіють частіше від жінок. Хвороба проявляється ригідністю (твердістю, негнучкістю) м’язів, порушенням мови, ходи, неспроможністю виконувати звичайні дії. Збіднюється міміка, розвивається тремор (тремтіння рук) у стані спокою. Під час цього захворювання знижується концентрація дофаміну в базальних ядрах та чорній речовині. Базальні ядра та чорна речовина беруть участь у регуляції рухової активності. Проведення імпульсів у цих структурах здійснюється за допомогою дофаміну. Мета лікування хвороби Паркінсона полягає в підвищенні вмісту дофаміну в головному мозку та послабленні дії антагоніста дофаміну — ацетилхоліну.

Деменція. Розвивається в третини осіб, вік яких понад 80 років. Хворі погано запам’ятовують недавні події, не дбають про свій зовнішній вигляд. На пізніх стадіях розвитку хвороби вони часто прикуті до ліжка, страждають нетриманням сечі та калу. Деменція, як правило, зумовлена кількома перенесеними інсультами. Упродовж останніх років життя багато кровоносних судин виявляються заблокованими.

Хвороба Альцгаймера. У 55% хворих деменція розвивається на тлі хвороби Альцгаймера. Ця хвороба зумовлена ураженням головного мозку, яке спричинене порушенням продукції білка амілоїду. У головному мозку хворих відкладається білок амілоїд і в сірій речовині з’являються нейрофібрилярні клубки. Ефективних методів лікування не існує. Деякі ліки лише незначно уповільнюють прогресуючий розвиток хвороби.

Інсульт. Може бути зумовлений порушенням кровопостачання головного мозку або крововиливом на його поверхню чи в тканини. Таке порушення кровопостачання спричиняє нестачу кисню та поживних речовин у нервових клітинах. Уражені клітини нездатні регулювати роботу відповідних частин тіла, що призводить до тимчасової чи постійної втрати їхньої функції. Крововилив порушує роботу головного мозку, стискаючи його тканини. Основні причини інсульту: закупорення дрібних судин, утворення тромбів (відкладання ліпідів у стінці судини), емболія (блокада мозкової артерії).

Енцефаліт. Важке інфекційне захворювання тканин головного мозку. Воно починається головним болем та гарячкою і може призвести до смерті або стійкого порушення деяких функцій головного мозку. Збудника енцефаліту переносять іксодові кліщі.

Менінгіт. Інфекційне захворювання трьох оболонок головного мозку. Вірусні форми менінгіту здебільшого трапляються під час зимових епідемій грипу й за симптомами нагадують його. Минають за декілька тижнів. Бактеріальні форми мають важкий перебіг і в дітей можуть бути летальними. Така бактеріальна форма хвороби, як туберкульозний менінгіт, виникає у місцях високої захворюваності на туберкульоз.

Абсцеси та пухлини мозку. Абсцеси та пухлини розвиваються всередині мозку, на його поверхні або в тканинах. Деякі види пухлин можна лікувати хірургічним втручанням. Абсцеси дренують або видаляють. Хворим призначають відповідні антибіотики.

Травми голови. У разі ушкодження шкіри голови та кісток черепа можливе ураження мозку та розвиток інфекції. Такі ушкодження вимагають втручання нейрохірурга для видалення сторонніх тіл та очищення рани. Закриті травми голови, без ушкодження черепа, виникають внаслідок падіння чи удару. У таких випадках вони часто супроводжуються непритомним станом потерпілого та порушенням функцій мозку, яке може бути тимчасовим або тривалим. Лікування іноді не дає бажаних наслідків.

Параліч. Параліч різних частин тіла виникає внаслідок ушкодження рухових ділянок головного мозку або нервових провідних шляхів спинного мозку. Можливі порушення контрольованих рухів та втрата чутливості. Пам’ять та розумова діяльність при цьому не порушуються.

Нейрогуморальна регуляція функцій в організмі людини

Нервова та гуморальна регуляція в організмі людини діють злагоджено, спрямовані на підтримання гомеостазу і мають назву нейрогуморальної регуляції. Кожен орган організму людини функціонує під подвійним контролем: нервової системи та гуморальних факторів. Ці системи посилюють або гальмують певні функції в організмі людини, щоб звести до мінімуму відхилення від рівноваги під час перебігу фізичних та хімічних процесів, тобто підтримати його гомеостаз.

Гуморальна регуляція функцій відбувається повільно (залоза змішаної чи внутрішньої секреції виділяє гормон, який із кров’ю розноситься по всьому організму та впливає на органи-«мішені»), довготривала у часі (гормон впливає доти, доки він є у крові).

Нервова регуляція відбувається швидко (нервові імпульси поширюються зі швидкістю понад 6 м/с), нетривала в часі (нервовий імпульс стимулює короткочасне збудження групи клітин у певному органі). Крім того, поєднання нервової та гуморальної регуляції забезпечує зв’язок гіпофіза (залози внутрішньої секреції) з гіпоталамусом, який виробляє власні гормони, що впливають на роботу гіпофіза. Гіпофіз, у свою чергу, виробляє гормон, який контролює роботу однієї із залоз секреції, а вже залоза виділяє гормон, що впливає на органи- «мішені». Наприклад, залежно від рівня тироксину в крові, що визначається рецепторами кровоносних судин, гіпоталамус продукує гормон для стимуляції передньої частки гіпофіза, яка виробляє тиреотропний гормон, котрий, у свою чергу, стимулює щитовидну залозу продукувати тироксин.

Стрес — неспецифічна нейрогормональна відповідь організму людини на будь-який вплив на нього. Однаковий за інтенсивністю стрес може бути спричинений як серйозною небезпекою, так і сильними позитивними емоціями. Без певного рівня стресу будь-яка діяльність людини неможлива. Небезпечним для людини може бути тривалий стрес або комбінація стресогенних факторів: фізичних (спека, холод, травма) та психічних (небезпека, конфлікт, радість, негативні емоції). У розвитку стресу розрізняють реакцію тривоги, що складається із шоку та протишоку, стадію резистентності (опору) та стадію виснаження. Особливе значення в розвитку стресу має система «гіпофіз — кора надниркових залоз». Під час стресу збільшується кора надниркових залоз, можуть з’являтися кровоточиві виразки в шлунку чи дванадцятипалій кишці. Стрес — це загальний адаптаційний синдром.

Етапи розвитку реакції тривоги (за Сельє)



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.