Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Кров і лімфа

Клітини організму безпосередньо із кров’ю не контактують: їх омиває тканинна рідина, яка містить необхідні для клітини речовини. Вона утворюється із плазми крові, що дифундує через стінки артеріальних капілярів і постійно забезпечує тканинну рідину різними речовинами і водою. Продукти життєдіяльності, клітини і вуглекислота, виділяючись у тканинну рідину, дифундують у венозні капіляри і через видільну систему виводяться з організму. Кількість тканинної рідини в організмі людини — близько 20 л.

Менша кількість тканинної рідини потрапляє у лімфатичні капіляри, утворюючи лімфу. Лімфа — безбарвна рідина, що утворюється з плазми крові шляхом її фільтрації в міжклітинні простори і звідти в лімфатичну систему. У її складі багато білків і лімфоцитів (особливий вид лейкоцитів). З лімфатичних капілярів лімфа надходить до лімфатичних судин, далі йде через лімфатичні вузли і по двох лімфатичних протоках вливається у верхню порожнисту вену. За день у кров потрапляє від 2 до 4 л лімфи.

Кров — рідка сполучна тканина, що перебуває в постійному русі. В організмі людини близько 4-5 л крові. Об’єм крові людини становить 6-8 % маси тіла. Місцезнаходження крові — кровоносні судини: артерії, вени, капіляри.

Джерело утворення — за рахунок поглинання білків, жирів і вуглеводів, а також мінеральних солей, їжі та води. Місце утворення: червоний кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина.

До складу крові входять плазма (рідка частина крові) та формені елементи (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).

Функції крові

• Взаємозв’язок усіх органів організму з оточуючим середовищем.
• Трофічна — бере участь в обміні речовин (дихальна, поживна, транспортна, видільна): постачання всіх клітин тіла поживними речовинами, виведення продуктів дисиміляції та вуглекислоти з організму.
• Захисна — зсідання крові, імунітет.
• Регуляторна — гуморальна.
• Гомеостатична — підтримання рівня біологічних констант.
• Свої функції кров може виконувати завдяки клітинам крові та органічним і мінеральним речовинам, що входять до складу плазми крові.

Склад крові

Плазма (кров’яний розчин): вода — 90 %; мінеральні речовини — 0,9 %; білки — 7-8 %; вуглеводи — 0,11-0,12 %; жири — 0,7-0,8 %.

Кров’яні клітини (формені елементи):

Еритроцити. Кількість еритроцитів у крові — один з найбільш важливих показників характеристики крові. Нормальні величини: 4,0-5,1 х 10¹²/л у чоловіків і 3,7-4,7 х 10¹²/л у жінок. Еритроцит містить гемоглобін. Він утворюється з ретикулоцита після виходу його з кісткового мозку. Остаточне перетворення ретикулоцита в зрілий еритроцит відбувається протягом кількох годин. Еритроцит має форму двоввігнутого диска.

Гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору.

Гемоглобін, зв’язуючи кисень, переносить його і віддає периферійним тканинам. Гемоглобін, який віддав кисень, називають відновленим або редукованим, він має колір венозної крові. Віддавши кисень, кров поступово вбирає в себе вуглекислий газ. Гемоглобін, який зв’язує вуглекислий газ, називають карбогемоглобіном.

Зменшення кількості еритроцитів, гемоглобіну в еритроцитах називають анемією.

Основна функція еритроцитів — перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Газообмін організму з навколишнім середовищем здійснюється таким чином. Проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку — оксигемоглобін, що у тканинах інших органів розщеплюється, виділяючи при цьому кисень, який використовують клітини тканин. Звільнений від кисню гемоглобін відразу приєднує вуглекислий газ — продукт розпаду речовин у клітинах. Також еритроцити забезпечують підтримку pH крові (гемоглобін і оксигемоглобін складають одну з буферних систем крові); підтримання йонного гомеостазу за рахунок обміну йонами між плазмою та еритроцитами; участь у водному і сольовому обміні; адсорбцію токсинів, в тому числі, продуктів розпаду білка, що зменшує їх концентрацію в плазмі крові та перешкоджає переходу в тканини; участь у ферментативних процесах, у транспорті глюкози й амінокислот.

Лейкоцити, або білі кров’яні тільця, — формені елементи крові, основною функцією яких є захист організму від чужорідних агентів, тобто токсинів, вірусів, бактерій, відмерлих клітин власного організму тощо. Утворення лейкоцитів (лейкопоез) відбувається в кістковому мозку і лімфатичних вузлах.

Існує п’ять видів лейкоцитів: нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, еозинофіли і базофіли. Кількість лейкоцитів у крові — важливий діагностичний показник. Кількість лейкоцитів протягом дня може змінюватись під дією різних факторів, не виходячи, проте, за межі допустимих значень. Підвищена кількість рівня лейкоцитів виникає, наприклад, після прийому їжі, фізичного навантаження і в другій половині дня.

Підвищена кількість рівня лейкоцитів (лейкоцитоз) свідчить про протікання в організмі гострих інфекцій, особливо якщо збудниками є коки. Лейкоцитоз зафіксовано при різних запальних станах, травмах, опіках, інтоксикації, подагрі тощо.

Зниження рівня лейкоцитів (лейкопенія) спричиняється впливом деяких вірусних та бактеріальних інфекцій: грип, черевний тиф, туляремія, кір, малярія, краснуха тощо.

Лейкоцитарна формула, або лейкограма — це відсоткове співвідношення всіх п’яти видів лейкоцитів.

Тромбоцити — 280-450 тис/мм³, утворюються у червоному кістковому мозку, руйнуються під час утворення тромбів. Мають форму пластинок, беруть участь у зсіданні крові та утворенні тромбів.

Групи крові людини залежать від речовин білкової природи: аглютиногенів А і В (в еритроцитах) і аглютинінів α і β (у плазмі крові):

Група крові	Аглютиногени в еритроцитах	Аглютиніни в плазмі
І	немає	α і β
II	А	β
III	В	α
IV	А, В	немає

Резус-фактор — білкова речовина, що є в еритроцитах у 85 % людей. Резус-фактор враховують під час переливання крові. Наявність резус-фактора у крові позначають Rh⁺, а його відсутність — Rh^-.

Переливання крові

Група крові	Може віддавати кров групам	Може приймати кров у груп
І	І, II, III, IV	І
II	II, IV	І, II
III	III, IV	I, III
IV	IV	І, II, III, IV

Таке переливання крові є лише теоретично можливим. У медичній практиці переливають лише кров відповідної групи та резус-фактора, перевіряючи її на сумісність.

Донор — людина, що віддає кров для переливання.

Реципієнт — людина, якій переливають кров.

Зсідання крові — здатність крові перетворюватись на згусток у результаті зміни нормальних умов функціонування кровоносної системи (ушкодження, які спричиняють крововилив, хвороби кровоносних судин тощо). Зсідання крові — це захисна реакція організму на крововилив, складний ферментативний процес. Тромбопластиноген (протромбокіназа), який виділяється з ушкоджених тканин та тромбоцитів під час пошкодження кровоносних судин, стикається з білком плазми тромботропіном і переходить в активну форму — тромбопластин (тромбокіназа). Під впливом тромбопластину за наявності йонів Кальцію та асглобуліну білок плазми протромбін перетворюється на активну форму — тромбін; під його впливом розчинний білок плазми фібриноген перетворюється у нерозчинні нитки та згустки фібрину. Нормальна кількість протромбіну та тромботропіну в крові залежить від достатньої кількості вітаміну К в організмі.

Імунітет — здатність організму знищувати все генетично чужорідне, що проникає в нього.

Види імунітету:

• клітинний — здійснюється за участі Т-лімфоцитів та клітин-фагоцитів;
• гуморальний — здійснюється за участі білка плазми крові, який знищує все генетично чужорідне в організмі (інтерферон) та білків, що знищують вибірково (антитіла).

Фагоцитоз — активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об’єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок деякими клітинами організму людини.

Явище фагоцитозу виявив І. І. Мечніков (1882). Фагоцитоз складається з послідовних стадій: наближення об’єкта фагоцитозу фагоцита, атракції — розташування об’єкта на поверхні фагоцитуючої клітини, поглинання і перетравлення. У процесі фагоцитозу активна роль належить клітинній мембрані, яка обволікає часточку, що фагоцитується, і втягує її вглибину цитоплазми з утворенням фагосоми. З лізосом клітини до фагосом надходять гідролітичні ферменти, які перетравлюють поглинуту часточку. Неперетравлені рештки можуть лишатись у клітині довгий час. Фагоцитоз відіграє важливу роль, головним чином, при запаленні, загоєнні ран, як фактор неспецифічного імунітету.

Види імунітету за походженням:

• природжений — передається спадково від батьків до дітей (наприклад, стійкість до чуми);
• набутий — виробляється організмом після перенесення інфекційних захворювань (наприклад, коклюшу, кору, віспи тощо);
• штучний активний — виникає після введення в організм людини вакцини, що містить мертвих або дуже ослаблених збудників інфекційної хвороби, на які організм швидко виробляє імунітет;
• штучний пасивний — виникає після введення сироваток, які містять готові антитіла проти даного збудника хвороби. Сироватки виробляють з донорської крові або з крові тварин.

Імунну пам’ять забезпечують лейкоцити, які реагують на проникнення в організм людини мікроорганізмів. В-лімфоцити продукують антитіла, а Т-лімфоцити атакують мікроби безпосередньо. Ці клітини «запам’ятовують» будову певних мікроорганізмів та передають цю інформацію іншим поколінням Т-лімфоцитів. Тому вони тривалий час захищають організм людини від мікроорганізмів, які вони «запам’ятали». У разі їх повторної появи швидко відповідають атакою.

Антигени — органічні речовини, які, потрапляючи в організм людини або вищих тварин, обумовлюють утворення специфічних захисних речовин — антитіл. Обов’язковою умовою утворення антитіл є відмінність антигенів від речовин, що складають організм. Антигенами можуть бути чужорідні білки, вуглеводи бактеріального походження, чужорідні тканини тощо. Білки однієї тварини є антигенами для іншої особини цього ж виду. Тому в медицині відомі випадки відторгнення чужорідних тканин та органів після їх пересадки реципієнтам.

Розрізняють два види імунних розладів в організмі людини:

алергія — неадекватна відповідь організму на фактори, які для більшості людей не є шкідливими. Такі речовини називають алергенами. Алергени бувають зовнішніми та внутрішніми. Вони можуть вдихатися, заковтуватися або проникати в організм через шкіру чи епітеліальну оболонку очей. До зовнішніх алергенів належать деякі харчові продукти (цитрусові, яйця, шоколад, молоко та інші), хімічні речовини (запахи квітів, парфумів), тополиний пух, квітковий пилок, лікарські препарати. Коли алерген діє на організм вперше, відбувається накопичення антитіл з підвищеною чутливістю до нього (повільна реакція). Якщо алерген потрапляє в організм знову, то розвивається бурхлива реакція, що виявляється у: висипах на шкірі, екземах, звуженні дихальних шляхів через набряк слизових оболонок (астма). Алергія є переважно спадковою хворобою;

автоімунні розлади — це утворення організмом антитіл не проти зовнішніх факторів, а проти власних тканин. Наприклад, після опіку чи обмороження омертвілі тканини стають чужорідними власному організмові (внутрішні алергени) і на них може розвинутися алергічна реакція та утворитися антитіла. Такі ж реакції можуть виникати після укусів бджіл, джмелів, ос, а також після впливу іонізуючої радіації. Помилкова реакція може бути спрямована на окремий орган: хвороба Аддісона (ураження кори надниркових залоз), цукровий діабет (ураження острівців Лангерганса в підшлунковій залозі), хвороба Грейвза (активізація щитовидної залози, яка формує зоб), розсіяний склероз (ушкодження мієлінової оболонки нервових волокон), червоний вовчак (комплексне ушкодження нирок, легень та суглобів).