Всесвітня історія. 6—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ VIII. ДАВНІЙ РИМ У VIII—І ст. до н. е.

ЛЕГЕНДА ПРО ЗАСНУВАННЯ РИМУ

З «Історії від заснування міста» Тіта Лівія

Потім <...> царював Прока. Від нього народилися Нумітор і Амулій. <...> Царство Сильвіїв він заповів Нумітору як старшому сину. Але <...> прогнавши брата, зацарював Амулій. <...> Дочку <...> брата — Рею Сильвін» — він позбавив надії на нащадків, зробивши її <...> весталкою. <...>

Коли весталка народила близнюків, то вона оголосила батьком цих безвісних нащадків бога Марса. <...> Однак ні богам, ні людям було не під силу захистити її та дітей від жорстокості царя: жрицю в кайданах кинули до в’язниці, а дітей було наказано кинути до річки.

Але за волею долі Тибр вийшов із берегів та утворив болота <...>, разом із тим посланці сподівалися, що діти потонуть і в нетечі. Отже, уважаючи, що виконали волю царя, вони кинули дітей до найближчої калюжі. <...> Коли плаваюче корито, у якому були викинуті хлопчики, після спаду води залишилося на сухому місці, вовчиця, що йшла з навколишніх гір, попрямувала на плач дітей; вона з такою лагідністю припала до них і годувала їх. <...> Старший царський пастух. <...> Фаустул, знайшов її, коли вона облизувала дітей. Фаустул приніс їх додому і віддав на виховання дружині своїй Ларенції. <...>

Так вони народилися і так виховалися; коли ж підросли, то, не залишаючись без діла в хатині пастуха або біля черед, вони, полюючи, блукали лісами. Подужавши серед таких занять тілом і духом, вони <...> нападали і на розбійників, що мали здобич, ділили награбоване ними між пастухами. <...> Розбійники, розгнівані втратою здобичі, улаштували їм засідку; Ромул відбився, а Рема вони захопили, негайно відвели до царя Амулія і самі ще почали його звинувачувати. Головне звинувачення полягало в тому, що брати чинять напади на поля Нумітора <...> і викрадають худобу. <...> Рема передали для покарання Нумітору. <...> Нумітор <...>, почувши про братів-близнюків, згадав про онуків, співвідносячи їхній вік та вдачу полоненого, який зовсім не схожий на раба <...>, і визнав Рема. Таким чином, проти царя [Амулія] з усіх боків кують лихо. Ромул учиняє напад на царя не зі зграєю юнаків, а наказує кожному пастухові в певний час своїм шляхом прийти до палацу. Рем же, що підготував інший загін, приходить на допомогу з боку помешкання Нумітора.

Так вони вбивають царя. <...> Віддавши альбанське царство Нумітору, Ромул та Рем побажали заснувати місто в тих місцях, де були залишені та виховані. <...> Ромул обирає Палатинський, а Рем — Авентинський пагорб для ворожіння, щоб боги <...> указали провісникам, кому дати ім’я новому місту й керувати ним.

Розповідають, що провісник — шість шулік — з’явився раніше Ремові й він уже був сповіщений, коли Ромулові прийшло їх дванадцять; і ось того й іншого натовп вітав царем. <...> Існує легенда, що Рем, насміхаючись над братом, перестрибнув через нові стіни: розгніваний цим Ромул убив його, вигукнувши: «Так буде з кожним, хто перейде стіни мого міста». Таким чином, Ромул сам заволодів царством, а нове місто було назване на честь засновника. [73, с. 43—45]

1) Що ви дізналися з тексту легенди про заснування Риму? Перекажіть її зміст.

2) Коли відбулася описана подія?

3) Чому місто дістало таку назву?

4) Розкажіть про природні умови регіону, у якому виникло місто Рим. Чому саме цю місцевість брати обрали для заснування міста? Визначте місце розташування Риму щодо Греції та Єгипту.

5) Як наведене джерело відображає боротьбу за владу в царстві? Дайте моральну оцінку методам цієї боротьби.

6) Використовуючи матеріал підручника та додаткову літературу, підготуйте довідку про бога Марса. Якому грецькому богу він відповідав?

ПРО НАПАД ГАЛЛІВ НА РИМ

З «Історії від заснування міста» Тіта Лівія

У Римі тим часом фортеця і Капітолій наражалися на небезпеку. Справа в тому, що галли <...> звернули увагу на те, що біля храму Карменти починається положистий підйом на скелю. Під покривом ночі вони спершу послали вперед неозброєного шпигуна, щоб розвідати дорогу, а потім уже всі полізли нагору. Там, де було круто, вони передавали зброю з рук у руки; одні підставляли плечі, інші вибиралися на них, щоб потім витягти перших; <...> продерлися на вершину настільки тихо, що не тільки обманули пильність охоронців, а й навіть не розбудили собак. <...> Але їх наближення не вдалося приховати від гусей, яких, незважаючи на гострий брак продовольства <...>, не з’їли, оскільки вони були присвячені Юноні. <...> Від їх ґелґоту та ляскання крил прокинувся Марк Манлій, відомий воїн, колишній консул. <...> Схопившись за зброю та одночасно закликаючи до зброї інших, він серед загальної розгубленості кинувся вперед і ударом щита збив униз галла, який уже стояв на вершині. Покотившись униз, галл, падаючи, потягнув за собою тих, хто піднімався вслід за ним. <...> Але ось уже збіглися й інші римляни: вони почали метати стріли й каміння, скидаючи ворогів зі скель. <...>

Потім із римлянами було укладено мир, і з дозволу полководців почалися переговори. <...> Військовий трибун Квінт Сульпіцій і галльський вождь Бренн узгодили суму викупу, і народ, якому належало правити всім світом, був оцінений у тисячу фунтів золота. Ця угода <...> була супроводжена й іншим паскудством: принесені галлами гирі виявилися фальшивими, і, коли трибун відмовився міряти ними, зухвалий галл поклав іще на терези меч. Тоді й пролунали нестерпні для римлян слова: лихо переможеним! <...>

Ще до того, як була сплачена винагорода <...>, несподівано з’явився диктатор. Він наказав, щоб золото забрали геть, а галлів позбулися. <...> Камілл наказав галлам шикуватися до битви, а своїм — скласти похідне спорядження до купи й готувати зброю до бою. Звільняти вітчизну треба залізом, а не золотом, маючи перед очима храми богів, із думкою про жінок, дітей, про рідну землю, що спотворена жахіттями війни, про все те, що священний обов’язок велить захищати, відвойовувати, мстити! Потім диктатор вишикував військо, наскільки це дозволяв нерівний характер місцевості і руїни напівзруйнованого міста. <...> Налякані новим станом речей, узялися за зброю і галли. <...> Щастя вже перемінилося, уже й допомога богів, і людський розум були на боці римської справи. І ось у першій же сутичці галли були повалені так само швидко, як перемогли за часів Аллія. <...> Відвоювавши вітчизну у ворога, диктатор із тріумфом повернувся до Риму. [64, с. 274—276]

1) Хто такі галли?

2) Коли відбулася описана в джерелі подія?

3) Поясніть значення і походження крилатих висловів «Гуси Рим урятували» та «Горе переможеним».

4) Чим закінчилося протистояння між галлами та римлянами?

ПОГРАБУВАННЯ РИМЛЯНАМИ ПЕРЕМОЖЕНИХ КРАЇН

З «Історії від заснування міста» Тіта Лівія

Неподалік розташовувався табір Аніція. Йому було надіслано листа з повідомленням, що сенат віддав на поживу війську міста Епіра, які перейшли на бік Персея; тому нехай не переймається тим, що відбудеться. Розіславши центуріонів в окремі міста повідомити, що вони прийшли з метою вивести гарнізони, щоб жителі Епіра були такими ж вільними, як і македоняни, Павло викликав із кожного міста по десять старійшин. Наказавши їм, щоб усе золото та срібло було доставлене в громадську скарбницю. <...> Зранку все золото та срібло було знесене, а о четвертій годині воїнам було наказано грабувати міста. Здобич була настільки великою, що на кожного вершника припадало по 400 денаріїв, а на кожного піхотинця — по 200; 150 000 лосіб потрапили в рабство. Після цього були зруйновані стіни розграбованих міст, кількість яких сягала 70. Уся здобич була продана, а гроші від прибутку були розподілені між воїнами. [73, с. 158]

З «Історії від заснування міста» Тіта Лівія

З азіатських походів воїни привезли до Риму початок чужоземної розкоші. Вони вперше привезли до міста дивани з бронзовими ніжками, дорогі килими, завіси та інші тканини, також одноніжні столики й підставки під посуд, які вважалися тоді чудовими меблями; тоді з’явилися на бенкетах співачки, що грають на цитрі та арфі, та інші розваги для втіхі бенкетарів, а самі бенкети почали влаштовувати більш ретельно і з більшими витратами. Тоді кухар, який досі вважався останнім рабом за вартістю і за значенням, зріс у ціні, і те, що раніше було справою слуг, стало мистецтвом. [73, с. 158—159]

1) Яку політику щодо підкорених країн проводили римляни?

2) Аргументуйте фактами з джерел твердження про те, що «прибутки від провінцій були головним джерелом збагачення й процвітання Римської імперії».

РЕФОРМА ТИБЕРІЯ ГРАКХА

Із «Громадянських війн» Аппіана

Багатії, захопивши собі велику частину не поділеної на ділянки землі, згодом упевнилися, що ніхто її ніколи в них не відбере. Невеликі ділянки бідняків, які розташовувалися поблизу ділянок багатіїв, останні частково скуповували з їх згоди, частково забирали силоміць. Таким чином, багатії почали обробляти великі території землі на рівнинах замість

ділянок, що входили до складу їхніх маєтків. При цьому багатії використовували куплених рабів як робочу силу — землеробів і пастухів із тією метою, щоб не відволікати землеробством вільнонароджених від несення військової служби. До того ж володіння рабами приносило багатіям велику користь. <...> Усе це призводило до надмірного збагачення багатіїв, а разом із тим і до збільшення в країні кількості рабів. Кількість італійців, навпаки, зменшувалася, вони втрачали енергію, оскільки їх пригнічувала бідність, податки, військова служба. <...> Землею володіли багатії, для землеробства вони використовували рабів, а не вільнонароджених. Невдоволено дивився на все це народ. <...> Так тривало доти, доки Тиберій Гракх, людина знатного походження <...>, ставши народним трибуном, виголосив бучну промову. <...>

Після своєї промови Тиберій відновив дію свого закону, за яким ніхто не повинен був мати понад 500 югерів громадської землі. До цього закону Тиберій ще додав, що синам належало мати половину вказаної кількості югерів. Решту землі мали розділити між бідняками три виборні особи, які щороку змінювалися. Останнє найбільше заважало багатіям. <...> Гракх завбачливо заборонив продавати землю. Частина багатіїв об’єднувалася, висловлювала своє незадоволення <...>, усі чекали на результати голосування законопроекту Тиберія. <...> Між багатими, що перешкоджали затвердженню законопроекту, та бідняками, які домагалися його, неминуче виникали чвари. [2, с. 387—391]

Із «Порівняльних життєписів» Плутарха

Попри всю м’якість і поміркованість земельного законопроекту народ, готовий пробачити минулі кривди, радів, що беззаконню нарешті прийде кінець. Але багаті та власники цих земель, спонукувані користолюбством, ставилися з ненавистю до самого закону, а злість і честолюбство штовхали їх до виступу проти законодавця. Вони намагалися вмовити народ відхилити законопроект Тиберія. <...> Але з цього нічого не вийшло, оскільки Тиберій відстоював свої прекрасні й справедливі починання з таким красномовством, що воно здатне було виставити в гарному світлі навіть погану справу. Він був грізний і непоборний, коли з ораторського підвищення, яке щільно обступав народ, змальовував злигодні бідних. <...>

Проти таких промов <...> ніхто з противників не зважувався виступати. Тим-то <...>, вони звернулися до одного з народних трибунів, Марка Октавія, людини молодої, але статечної і добропорядної, до того ж близького Тиберієвого товариша, через те Октавій <...> спочатку не піддавався вмовлянням із боку багатіїв. Але врешті-решт <...> він виступив проти Тиберія та його законопроекту. <...>

Тиберій, обурений цим учинком, узяв народ свій перший, лагідніший законопроект, і вніс новий, ще приємніший для народу, але вже суворіший для його кривдників. <...> Цього разу він поставив вимогу, щоб багатії беззастережно залишили ті землі, які придбали в обхід раніше виданих законів. [46, с. 160—161]

1) Як наведені джерела відображають становище селян та бідних громадян у Давньому Римі?

2) У чому полягали причини масового розорення італійських громадян?

3) У чому полягав основний зміст земельного закону Тиберія Гракха?

4) Яким було ставлення до цього закону знаті, а яким — бідних громадян?

5) Як наведені джерела характеризують постать Тиберія Гракха? Використовуючи текст джерел, матеріал підручника та додаткову літературу, складіть історичний портрет цієї людини.

6) Дайте власну оцінку діяльності Тиберія Гракха.

ДИКТАТУРА СУЛЛИ

Із «Громадянських війн» Аппіана

Сулла воістину був царем та тираном не за обранням, а за силою і міццю. Йому, однак, потрібна була хоча б видимість того, що він обраний, і він досяг цього таким чином. <...>

Сулла виїхав неподалік від Риму і наказав сенату обрати так званого міжцаря. Сенат обрав Валерія Флакка, сподіваючись, що він запропонує влаштувати вибори консулів. Тоді Сулла доручив Флакку подати до народних зборів таку пропозицію: на думку його, Сулли, для Риму в той час було б корисно, щоб у ньому було диктаторське правління. Той, хто буде обраний, має правити не визначений термін, а до того часу, поки Рим, Італія, уся римська держава, уражена міжусобними чварами та війнами, не зміцниться. <...> Сулла наприкінці свого послання відкрито заявив, що, на його думку, саме він зараз буде корисним для Риму. <...>

Однак заради красного слівця було додано, що Сулла обирається диктатором для проведення законопроектів, які він складе особисто для впорядкування державного устрою. <...>

Щоб зберегти видимість одвічного державного устрою, Сулла дозволив і призначення консулів. Сам Сулла <...> стояв вище за консулів. <...> Багаточисленні охоронці оточували Суллу. Існуючі закони він почав скасовувати і замість них видавати інші. Так <...> він заборонив обіймати знову ту саму посаду до закінчення десять років. Посаду народних трибунів він майже повністю знищив, позбавивши її будь-якого значення. Наслідком цього було те, що усі, хто цінував свою репутацію чи походження, почали ухилятися в майбутньому від посади трибуна. <...> До членів сенату, що зовсім знелюднів через міжусобні чвари та війни, Сулла додав близько 300 нових членів із найбільш знатних вершників. <...> До складу народних зборів Сулла включив, дарувавши їм свободу, понад 10 000 наймолодших і найміцніших рабів, що належали раніше вбитим римлянам. Усіх їх Сулла оголосив римськими громадянами, за своїм ім’ям назвавши їх Корнеліями, щоб тим самим мати можливість користуватися голосами 10 000 таких членів народних зборів, які готові були виконувати всі його накази. <...>

Наступного року народ, догоджаючи Суллі, знову обрав його консулом. Але Сулла не прийняв цього обрання <...>, і сам добровільно позбавив себе своєї найбільшої влади. Сулла <...> перший передав таку велику владу не своїм дітям <...>, а тим, над ким він панував. Дивно <...> те, що Сулла добровільно відмовився від тієї влади, якою він заволодів після того, як доклав для її здобуття стільки зусиль <...>, після того, як у веденій ним війні було винищено понад 100 000 населення, після того, як він убив і вигнав серед своїх ворогів 90 сенаторів, до 15 консулів, 2600 так званих вершників, до того ж у багатьох з усіх цих осіб майно було конфісковане, тіла багатьох із них викинуті без поховання. Сулла, не боючись ні тих, хто залишився в Римі, ні вигнанців, ні тих міст, яких він позбавив цитаделей, стін, укріплень, грошей, привілеїв, оголосив себе приватною особою. [2, с. 447—451]

1) Поясніть значення понять «тиран» і «диктатура».

2) Яким чином та якою ціною було встановлено диктатуру Сулли? Коли відбулася ця подія?

3) Фактами з джерела доведіть, що за правління Сулли в Римі утвердилася диктатура.

4) Яким чином Сулла отримав більшість голосів у Сенаті?

5) Використовуючи текст джерела, матеріал підручника та додаткову літературу, складіть історичний портрет Сулли.

6) Дайте власну оцінку діяльності цього диктатора.

7) Як відбулося складення повноважень Суллою? Як це характеризує диктатора?

ПОВСТАННЯ РАБІВ ПІД ПРОВОДОМ СПАРТАКА

Із «Громадянських війн» Аппіана

У той час в Італії серед гладіаторів <...> був фракієць Спартак. Він раніше воював із римлянами, потрапив у полон і був проданий у гладіатори. Спартак умовив близько сімдесяти своїх товаришів піти на ризик заради волі, указуючи їм на те, що це краще, ніж ризикувати своїм життям у театрі. Напавши на варту, вони опинилися на волі й утекли з міста. Озброївшись ломаками й кинджалами, які вони відібрали у випадкових подорожніх, гладіатори пішли на гору Везувій. Звідси, прийнявши до складу зграї багатьох рабів-утікачів і декого із сільських вільних робітників, Спартак почав робити набіги на найближчі околиці. <...> Оскільки Спартак ділився прибутком порівну з усіма, то незабаром у нього зібралося багато людей. Спочатку проти нього був посланий Варіній Глабр, а потім Публій Валерій. Але оскільки вони мали військо, яке складалося не з громадян, а з випадкових людей, набраних поспіхом і мимохідь, — римляни вважали це не справжньою війною, а звичайним розбійницьким набігом, — то римські полководці, зустрівшись із рабами, зазнали поразки. Після цього до Спартака приєдналося ще більше людей, і його військо досягло вже 70 000 осіб. Бунтівники кували зброю і збирали припаси.

Римляни вислали проти них консулів із двома легіонами. Одним із них <...> був Крікс, що командував 30-тисячним загоном. Сам Крікс і дві третини його війська полягли в битві. Спартак же швидко йшов через Апеннінські гори до Альп, а звідти — до галлів. Один із консулів випередив його і закрив шлях до відступу, а інший наздоганяв ззаду. Тоді Спартак, напавши на них поодинці, розгромив обох. Консули відступили <...> У Піцені консули знову спробували чинити йому опір. Тут відбувся другий великий бій, і знову римляни були розгромлені. Але Спартак змінив рішення йти на Рим. Він уважав себе ще не рівносильним римлянам, оскільки його далеко військо ще не мало достатню бойову готовність. <...>

Уже третій рік поспіль тривала ця страшна війна, над якою спочатку сміялися і яку спершу зневажали як війну з гладіаторами. Коли в Римі були призначені вибори інших командуючих, страх утримував усіх, і ніхто не висував своєї кандидатури, поки Ліціній Красс <...> не взяв на себе командування. Із шістьома легіонами він рушив проти Спартака. <...> Дуже скоро йому вдалося здобути перемогу над 10 000 спартаківцями, що стояли табором окремо від своїх. Знищивши дві третини їх, Красс сміливо рушив проти самого Спартака. Розгромивши і його, він надзвичайно вдало переслідував бунтівників, що втекли до табору з метою переправитися до Сицилії. Наздогнавши їх, Красс ізолював військо Спартака, відрізавши його ровом, валами і палісадом.

Коли Спартак був змушений спробувати пробити собі дорогу до Самніуму, Красс на світанку знищив близько 6000 осіб ворогів, а ввечері ще приблизно стільки ж. <...> Спартак же <...> більше не йшов у бій з усім своїм військом, але часто діймав тих, хто брав його в облогу, дрібними зіткненнями; він постійно зненацька нападав на них, накидав жмутки хмизу до рова, запалював їх і таким чином робив облогу надзвичайно важкою. <...> У Римі, дізнавшись про облогу і вважаючи ганьбою затягнення війни з гладіаторами, обрали другим головнокомандуючим Помпея, який тоді тільки-но повернувся з Іспанії.

Дізнавшись про ці вибори, Красс, побоюючись, що славу перемоги може здобути Помпей, намагався всіляко прискорити справу й почав напад на Спартака. Останній <...> вирішив ризикнути, і оскільки він мав уже достатньо вершників, кинувся з усім військом через окопи і втік у напрямку до Брундізію. Красс кинувся за ним. Але коли Спартак дізнався, що в Брундізії перебуває і Лукулл, який повернувся після перемоги над Мітрідатом, він зрозумів, що все втрачено, і пішов на Красса з усією своєю армією. Відбулася грандіозна битва, надзвичайно запекла внаслідок відчаю, який охопив таку велику кількість людей. Спартак був поранений у стегно дротиком: опустившись на коліно і виставивши вперед щит, він відбивався від нападників, поки не впав із багатьма своїми людьми. Решта війська <...> була порубана. [2, с. 459—462]

1) Хто такі гладіатори?

2) Як Спартак став гладіатором?

3) Коли відбулася описана в джерелі подія?

4) Ким поповнювалися загони повстанців? Чому їх кількість стрімко збільшувалася?

5) Чому римські полководці на початковому етапі повстання не змогли здобути перемогу над повсталими?

6) Чим закінчилося повстання під проводом Спартака?

7) Визначте причини поразки повстанців.

8) Використовуючи наведене джерело, матеріал підручника та додаткову літературу, складіть історичний портрет Спартака. Дайте власну оцінку цій історичній постаті.