Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Коляда - Нова програма

§26 КИТАЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТ.

1. Пригадайте, хто з перших європейців відкрив Китай в епоху Великих географічних відкриттів.

2. Із попередніх курсів всесвітньої історії пригадайте, які суспільні відносини панували в Китаї на кінець XVIII ст. Яка династія була правлячою?

3. Як складались відносини між Китаєм та Росією? Коли було встановлено відносини між Китаєм і Великою Британією?

1. Насильницьке відкриття Китаю

У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали.

У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.).

У війні Цінська імперія мала всі шанси перемогти (400-тисячне військо, близькі бази матеріальних та людських ресурсів), але зазнала нищівної поразки. Без зусиль заблокувавши порти Гуанчжоу, Сямінь, Нінбо, оточивши Пекін, британці домоглися від уряду богдихана Міньніна звільнення з посади Лінь Цзесюя. Нових обертів війна набула після окупації та пограбування британцями у 1841 р. Гуанчжоу. В боротьбу проти іноземців залучалися народні маси пін’інтуанів («загони для приборкання англійців»). Це налякало навіть саму Цінську династію, яка боялася національного піднесення більше, ніж західних завойовників. У результаті було розпущено загони народних ополченців. Британці знову захопили найбільші порти. Після цього було підписано британо-китайський Нанкінський договір 1842 р. За його умовами п’ять найбільших китайських портів проголошувалися вільними для торгівлі; порт Сянган підпорядковувався британцям, які до того ж отримували компенсацію за знищений опіум і здобули право вільно торгувати у Китаї.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із Нанкінського договору 1842 р. Ст. 2. Імператор Китаю погоджується, що британським підданим з їх сім’ями і підприємствами буде дозволено перебувати для здійснення їх торговельних цілей у містах: Кантоні, Амої, Фучжоу, Нінбо і Шанхаї... Ст. 3. ...імператор Китаю віддає королеві Великої Британії острів Гонконг у вічне володіння.

1. Які порти оголошувалися відкритими для британської торгівлі?

2. Який острів переходив у вічне володіння Великої Британії?

Нанкінський договір став першим кроком на шляху до повного насильницького відкриття Китаю та його поневолення західними державами. Вже у 1844 р. подібні договори були нав’язані США та Францією.

Нерівноправні договори зумовили масовий вивіз срібла з країни, розорення ремісників, вироби яких не могли конкурувати з високотехнологічними товарами. Усе це не тільки підривало економіку Китаю, а й призвело до падіння авторитету і без того непопулярного богдихана, спричинивши найбільше селянське повстання у Китаї в ХІХ ст. — повстання тайпінів (від назви держави повстанців «Тайпін Тяньго» — «Небесна держава великого благоденства»). Ідеологом руху тайпінів був лідер товариства «Вшанування Небесного Владики» Хун Сю-цюань (1814—1864). Улітку 1850 р. Хун Сю-цюань розпочав боротьбу за вигнання з країни чужинців. Тайпіни досить швидко захопили більшу частину південного Китаю. Перемога повстанців у битві біля м. Гуйлінь у 1852 р. дозволила їм захопити Нанкін (столицю попередньої династії), що отримав назву Тяньцзінь і став столицею тайпінської держави — Тайпін Тяньго. Впровадження у новій державі системи зрівняльного перерозподілу земель, зменшення податків і орендної плати, скасування боргових зобов’язань обумовило численну підтримку повстанців селянами, що масово вступали до армії Хун Сю-цюаня.

У політичному плані держава Тайпін Тяньго була класичною воєнно-теократичною монархією. «Небесний государ», що очолював державу, вважався володарем не лише Китаю, а й усього світу. Чиновницька ієрархія, збудована тайпінами, налічувала 11 бюрократичних рангів.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Народився у бідній сім’ї. Отримав освіту і став сільським священиком. Прагнучи стати державним чиновником, декілька разів складав необхідний для цього іспит, але безуспішно. У місті Гуанчжоу, де проходили екзамени, Хун Сю-цюань познайомився з християнським віровченням та настільки ним захопився, що невдовзі багато селян переходять на бік проповідуваної ним релігії. Коли кількість його прихильників вже налічувала тисячі, була утворена військова організація «Воїни Бога», яка разом із товариством «Тріада» стала центром тайпінського повстання.

ХУН СЮ-ЦЮАНЬ (1814-1864)

Армія тайпінів вирізнялася високою боєздатністю та суворою дисципліною. Тайпіни виробили свою тактику та успішно вели маневровану війну. Вони вивчали досвід колишніх китайських полководців, видавали книги зі стратегії та військові статути. Спроби упродовж 1853-1855 рр. захоплення тайпінами Пекіну успіху не мали.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«...Я хочу тільки одного: щоб кожен повстав за свою домівку. Проголосіть боротьбу тим, із ким ви не можете жити під одним небом! ... Маньчжури дозволили пожадливим сановникам і безчесним чиновникам надали право здирати з народу сім шкур і пити його кров. Маньчжури роблять так, щоб ми, китайці, збідніли і знесиліли» (Із заклику тайпінів до населення).

Із закону Тайпінської держави про землю 1853 р.

Уся земля ділиться за кількістю їдців, незалежно від статі... Усі поля у Піднебесній обробляються всіма. Якщо в одному місці землі недостатньо, то переселяються в інше місце, і навпаки... Коли в сім’ях виникають позови або суперечки, обидві сторони йдуть до старости громади, який їх і вирішує... Якщо є земля, то її спільно обробляють; якщо є їжа, її спільно їдять; одяг — спільно носять; гроші — спільно витрачають. Усюди повинна бути рівність і не повинно бути людини, яка не була б сита і в теплі.

1. Із якими закликами зверталися тайпіни до населення?

2. Визначте спільні засади між тайпінськими поселеннями, військовими поселеннями у Росії та фаланстерами Р Оуена.

Неспроможність маньчжурської династії придушити повстання, занепокоєння європейських держав можливістю перегляду тайпінами, у разі перемоги, нерівноправних угод стали причинами Другої опіумної війни (1856—1860). Восени 1856 р. британці висадили десант у Гуанчжоу. До них приєдналися французи. За таких умов у 1858 р. богдихан підписує Тяньцзінські договори (британо-цінські та франко-цінські), якими передбачалося відкриття у Пекіні постійних дипломатичних представництв Британії та Франції; надання права вільного торговельного судноплавства по р. Янцзи та вільного пересування всією територією Китаю під захистом власної консульської юрисдикції. Крім того, кількість відкритих для торгівлі портів Китаю зросла до 15. У них британці та французи могли відтепер не лише торгувати, а й оселятися, купувати нерухомість, орендувати землю. Суттєво зменшувались митні збори; офіційно легалізовувалась опіумна торгівля в Китаї; заборонялось переслідування китайців, які прийняли християнство; сплачувалась контрибуція.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...торгівля рабами була милосердям порівняно з торгівлею опіумом... продавець опіуму вбиває тіло, після того як звабив, принизив, спустошив душу безталанного; і вбивця-британець, і самогубець-китаєць змагаються один з одним у жертовності ненажерливому Молоху...» (Англієць Монтгомері).

У чому виявилися цинізм і жорстокість колонізаторів?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Феномен тайпінського повстання полягає у тому, що це не була анти-західна, антиколоніальна акція... Метою тайпінів було прагнення відновити порушену норму, досягнути соціальної справедливості. Засобом для досягнення мети були знову ж таки звичні для традиційного Китаю моделі, що зводились до створення нової держави. Незвичним було наповнення політичних програм» (Л. В. Васильєв. «Історія Сходу»).

Доведіть справедливість такої оцінки.

Після 1856 р. посилились суперечності між керівниками повстання (Хун Сю-цюанем, Ши Дакаєм, Вей Чанхоєм та ін.) та спротив населення радикальним тайпінським земельним реформам. Це підірвало бойовий дух повстанців і спричинило глибоку внутрішню кризу серед ідеологів повстання. Підтримка Цінської імперії західними державами остаточно зруйнувала надії повстанців на захоплення столиці та всього Китаю. У 1864 р. опір тайпінів подолано остаточно.

2. Крах «політики самопосилення»

У 60-70-х рр. ХІХ ст. Цінська імперія переживає найглибшу кризу за всю історію свого існування. Її називали «хворою людиною Азії». Вихід із цього становища Ціни спробували знайти у «політиці самопосилення», метою якої проголошувалося «досягнення багатств» шляхом засвоєння «варварських справ» та «заморських здобутків».

Проведені реформи не змінювали політичної системи Цінської держави. Всевладною регентшею впродовж 1875-1908 рр. у Китаї залишалась імператриця Ци Сі (1834-1908).

Спроби її племінника, під впливом свого наставника Кан Ювея, імператора Гуансюя, якому вона передала владу в 1889 р., обмежити повноваження всевладної тітки та провести низку реформ («сто днів реформ») спричинили новий державний переворот. Імператора Гуансюя оголосили божевільним і до кінця життя протримали під домашнім арештом. Імператриця Ци Сі, зосередивши знову в своїх руках усю повноту влади, скасувала всі реформи й, опираючись на рух іхетуанів проти «іноземних дияволів», спробувала піти шляхом консервативного правління.

Це викликало пряму інтервенцію 8 держав (Великої Британії, Франції, США, Німеччини, Росії, Японії, Італії, Австро-Угорщини). Імператриця змушена була розпочати боротьбу з іхетуанами та знову здійснити низку заходів із модернізації Китаю.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Реформи «самопосилення» так і не вивели Китай із основ східнодеспотичного суспільства: бізнес цілковито залежав від влади, процес формування буржуазії відбувався з великими труднощами, вона так і не здобула політичних прав, простолюдинів залишили підданими, а не громадянами (В. Рубель. «Нова історія Азії та Африки. Постсередньовічний Схід (XVIII ст. — друга половина ХІХ ст.)»).

У чому виявилось обмеження «політики самопосилення»?

Таким чином, реформи «політики самопосилення» наприкінці ХІХ ст. не принесли істотних зрушень у зміні східнодеспотичного китайського суспільства та модернізації традиційної економіки: процес реформування гальмувався опозицією та обмежувався нестачею фінансів, а запровадження економічних і політичних свобод узагалі не передбачалося.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Молода вродлива дівчина у 16 років стає коханкою імператора Сяньфіна і бере собі ім’я Ци Сі — «добродійна принада». Після народження нею сина (дружина імператора була бездітною) її було проголошено імператрицею. Поступово Ци Сі зосереджує у своїх руках усю повноту влади, ставши регентшею при малолітніх правителях Китаю. Залізною рукою вона управляла Китаєм.

ЦИ СІ (1834-1908)

3. Розподіл Китаю на «сфери впливу» та повстання іхетуанів («боксерів»)

Кризою Цінської імперії скористалися США та Росія, які зі свого боку нав’язали нерівноправні договори. Спроба богдихана Ічжу чинити опір ратифікації усіх догорів змусила британців та французів знову надіслати свої війська до Китаю. У червні 1860 р. військові дії були відновлені, але з невдачами для китайців. У 1860 р. було підписано Пекінські угоди, за якими Китай пішов на ще більші поступки не лише Франції та Великій Британії, а й Росії та США.

Упродовж наступних років аналогічні права отримали й інші країни — Пруссія (1863), Іспанія (1864), Бельгія (1865), Італія (1866), Австро-Угорщина (1869). Низка нерівноправних договорів остаточно перетворювала Китай на напівколонію.

Згубна дія урядового курсу «політики самопосилення» виявилася у війні з Францією (1884-1885 рр.), що завершилась у червні 1885 р. підписанням одного з Тяньцзінських договорів: затверджувалась відмова Цінів сюзеренітету над В’єтнамом; надавалось низка привілеїв французькому капіталу в Китаї.

Остаточний крах «політики самопосилення» показала японо-китайська війна 1894-1895 рр., що розпочалася із суперечки через Корею. Абсолютно безвихідна ситуація змусила Цінів підписати черговий принизливий договір у м. Сімоносекі 17 квітня 1895 р. За цим договором Корея отримувала «незалежність» (що насправді означало її підпорядкування Японії), Китай сплачував контрибуцію розміром 200 млн лянів та передавав низку територій Японії (Ляодунський півострів, Тайвань тощо).

Численні поразки яскраво засвідчили повну неспроможність Цінської імперії забезпечити добробут країни, захистити її. Вже впродовж 1896—1898 рр. відбувся розподіл Китаю на сфери впливу між Росією, Німеччиною, Великою Британією, Францією та Японією.

Отже, за цих умов, у 1898-1900 рр. спалахнув рух іхетуанів (товариство «Іхетуань» — «Загони справедливості та миру»). Це було одне з традиційних релігійних буддійських товариств, що займалося духовним і фізичним удосконаленням своїх учасників. Оскільки у систему тренувань іхетуанів входили китайська гімнастика і кулачний бій, пізніше в європейській пресі цей рух дістав назву «боксери». Рух був спрямований на боротьбу з іноземним пануванням. Досить швидко він поширився на значні території Китаю.

Імператриця Ци Сі спочатку підтримувала рух, але в умовах інтервенції західних держав наказала урядовим військам придушити повстання. 1901 р. Китай підписав з іноземними державами Заключний («Боксерський») протокол, у якому зобов’язався виплатити контрибуцію та пішов на нові поступки.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1901 р. Із Заключного («боксерського») протоколу між Китаєм та іноземними державами. Ст. 6. Імператор Китаю зобов’язався сплатити державам винагороду в чотириста п’ятдесят мільйонів хайгуаньських лянів (таелів)... Ст. 7. Китайський уряд погодився вважати квартал, який займають місії, спеціально призначеним для їх користування і поставленим під охорону їх власної поліції; в цьому кварталі китайці не матимуть права оселятися...

У чому виявилась нерівноправність у взаєминах із Китаєм?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Іхетуани озброєні великими мечами та довгими списами, вилами, ножами та камінням. Вони підперезані жовтими та червоними пасками, голови їх прикрашають такого ж кольору пов’язки. Іхетуани сміливо та рішуче атакують. Над їх головами майорять великі червоні полотнища з ієрогліфами: «Фу Цін, мей ян» (Підтримаймо Цін, смерть іноземцям!)» (Із газетного повідомлення про повстання іхетуанів 1900 р.).

Чому повсталі сподівались на підтримку імператриці Ци Сі?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Традиційний Китай виявився слабким... Слабкість його визначається... тим, що імперія знаходилась на спаді свого розвитку, що внутрішня корупція та свавілля в країні досягли того рівня, що вже не було єдиної основи, єдиної політики, навколо яких можна було б об’єднатися... верхи боялись низів і не довіряли їм, а низи зневажали верхи за готовність співпрацювати з колонізаторами. Повстання іхетуанів зазнало поразки тому, що Китай ще не був готовий до організованого спротиву» (Л. В. Васильєв. «Історія Сходу»).

Чому повстання іхетуанів зазнало поразки?

4. Сунь Ятсен. Сінхайська революція

У першому десятиріччі XX ст. у Китаї швидко зростали антиманьчжурські та національно-визвольні настрої серед молодої буржуазії, яка була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя. Підтримка імператрицею Ци Сі іноземної інтервенції та придушення іхетуанів спричинили революційний антицінський рух. Його лідером був Сунь Ятсен (1866-1925). Улітку 1905 р. за його активної участі розрізнені революційні групи з’єдналися в «Об’єднаний союз», основу програми організації становили розроблені Сунь Ятсеном «три народних принципи»: націоналізм (означав повалення чужоземної маньчжурської династії і створення незалежної Китайської держави); народовладдя (передбачав боротьбу за встановлення республікансько-демократичного ладу); народне благоденство (пропонував «зрівняння в правах на землю» шляхом націоналізації землі).

10 жовтня 1911 р. проти уряду повстав гарнізон в Учані (Центральний Китай), підтриманий робітниками і студентами. Цей день вважається днем початку революції. Наступного дня владу Цінів було повалено у містах Ханькоу і Ханьяні. До початку грудня вже 15 провінцій Китаю з 18 відмовилися підкорятися цінському уряду. Ціни шукали сильну особистість, здатну придушити революцію, їх вибір упав на Юань Шікая. Та він розпочав переговори з ліберальними керівниками найбільш революційних південних провінцій.

У грудні 1911 р. представники революційних провінцій зібралися в Нанкіні на конференцію, яка оголосила себе Національними зборами Китаю. 29 грудня 1911 р. Китай проголошено республікою. 12 лютого 1912 р. від імені малолітнього імператора Пу І було оголошено про зречення Цінської династії і запропоновано Юань Шікаю «організувати тимчасовий республіканський уряд». 15 лютого 1912 р. Національні збори обрали Юань Шікая тимчасовим президентом Китайської республіки. Ці події стали кульмінацією Сіньхайської революції (початок революції і зречення імператора відбулися в рік Сіньхай за китайським місячним календарем (30.01.1911 — 17.02.1912)).

У подальшому Сунь Ятсен і створена ним у серпні 1912 р. партія Гоміндан (Національна партія), спираючись на підтримку значної частини населення, особливо на півдні країни, спробували ліквідувати воєнну диктатуру Юань Шікая. Але в другій революції 1913 р. Гоміндан зазнав поразки.

Отже, Сіньхайська революція (1911 р.) не сприяла «європеїзації» Китаю (перемозі демократії, приватної власності та ринкової економіки). У китайському суспільстві не було духовних, соціальних і політичних передумов. Вона завершилася військовою диктатурою і державно-бюрократичним контролем за економікою.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Його називають «Батьком нації», навіть порівнюють із великими Конфуцієм і Мен-цзи. Кажуть, що вони просто вірили, що їхнє призначення — врятувати Китай від роз’єднаності. Але вони не змогли здійснити свої ідеї. Сунь Ятсен, навпаки, увійшов в історію Китаю не як мислитель, а як видатний політичний діяч. Його називають «Конфуцієм у реальній політиці». Він часто говорив, що потрібно прийти до нового, яке спростує старий народний вираз: «Пізнати просто, здійснити — важко». Завжди прагнув досягти практичного результату.

СУНЬ ЯТСЕН (1866—1925)

ПОМІРКУЙТЕ

1. Чому європейським країнам удалося нав’язати нерівноправні договори Китаю?

2. Яку роль відіграла Цінська династія у поневоленні Китаю?

3. Визначте спільне та відмінне у повстаннях тайпінів та іхетуанів.

4. Що таке «політика самопосилення»? У чому виявився її крах?

5. Визначте причини та наслідки Сіньхайської революції.

6. У чому полягає історичне значення діяльності Сунь Ятсена?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Концесія — підприємство, що діє за договором передачі на певний термін права експлуатації лісів, надр, заводів, фабрик тощо.

Напівколонія — формально самостійна країна, але значною мірою економічно, політично залежна від сильнішої країни.

Самоізоляція — відокремлення, відособлення держави від будь-якого іноземного впливу.

Система нерівноправних договорів — система нав’язаних Китаю провідними капіталістичними державами угод, які значно обмежували його державний суверенітет, перетворюючи у напівколонію.

Сфера впливу — частина території країни або регіону, на яку поширюється економічний або політичний вплив іншої держави, форма гноблення сильними державами народів залежних країн.

ОСНОВНІ ДАТИ

1840—1842 рр., 1856—1860 рр. — «опіумні війни».

1842 р. — Нанкінський мирний договір, перший нерівноправний договір із Китаєм.

1850—1864 рр. — повстання тайпінів.

1862—1895 рр. — «політика самопосилення».

1898—1900 рр. — повстання іхетуанів.

1911 р. — Сіньхайська революція.