Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Коляда - Нова програма

§10 АВСТРІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ДОБИ К. МЕТТЕРНІХА. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

1. Із курсу всесвітньої історії та історії України 8-го класу пригадайте зміст та наслідки реформ Марії Терезії та Йосифа II в імперії Габсбургів.

2. Назвіть риси «освіченого абсолютизму» в Австрійській та Російській імперіях наприкінці ХVІІІ ст.

3. Яку роль відігравали Австрійська та Російська імперії в міжнародних відносинах у Європі в 1789—1815 рр.?

1. Австрійська імперія: особливості політичного, суспільного та економічного життя

Австрійська імперія мала територію, другу за розмірами після Росії. У Європі її називали «клаптиковою» імперією, оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівств, провінцій тощо) з багатонаціональним населенням. Із 37 млн її населення австрійські німці становили 7 млн, слов’янські народи — 18 млн, мадяри (угорці) — 5 млн осіб.

Австрійська імперія — абсолютна монархія з необмеженою владою імператора, при якому були дорадчі органи: Придворна військова рада, Гофрат (Палацова рада) і Таємна рада. Імператор призначав склад уряду й канцлера, що був його очільником. Найбільший вплив на політичне життя Австрійської імперії у цей період мав канцлер, міністр закордонних справ князь Клеменс Меттерніх (1773—1859). Тому історики ще говорять про «добу Меттерніха».

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Один із найвидатніших політиків XIX ст., творець нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона І. Саме він запровадив у тогочасну європейську дипломатію терміни «політика рівноваги у Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримки рівноваги у Європі вважав за необхідне застосування «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їх підпорядкування загальному порядку.

МЕТТЕРНІХ Клеменс (1773—1859)

Упродовж 1815—1847 рр. вона залишалася аграрною країною, дві третини населення було задіяно в сільському господарстві. Її розвиток гальмувався феодальними пережитками та втручанням держави у сферу промисловості.

У 30—40-х рр. XIX ст. в найбільш розвинених провінціях Австрійської імперії — Нижній Австрії та Чехії — розгортається промисловий переворот. Проте характерною рисою економічного розвитку імперії була нерівномірність розвитку її частин: якщо одні провінції (Чехія, Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, то інші (Галичина, Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції. Найбільшим сільськогосподарським районом імперії залишалась Угорщина. Тут панувало велике поміщицьке господарство. Зберігалося кріпосне право, панщина й оброк. Особливо скрутним в Угорщині було становище словаків, хорватів, українців та румунів.

У 1830-ті рр. під впливом революції у Франції (1830 р.) активізується громадсько-політичне життя («передберезневий період»). Так, у 1831 р. літератори-ліберали засновують організацію «Молода Австрія»; у 1838 р. — представники ліберальної промислової буржуазії засновують «Австрійський промисловий союз». Більшість населення ратувало за реформування імперії у конституційну монархію, запровадження громадянських і політичних свобод. Одним із активних ініціаторів реформ на початку 1830-х рр. був угорський політик Іштван Сечені, який виступав за широкі радикальні реформи. Однак при цьому він був прихильником династії Габсбургів. Але уряд К. Меттерніха відкидав навіть можливість обговорення будь-яких перетворень в імперії.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Передберезнева епоха» 1830—1840-х рр. — це час зміни станового суспільства «старого порядку» на буржуазне, коли зростає політична і соціальна напруга, різні верстви населення включаються у політичне життя, формуються різні політичні течії... Однією з ознак політичного життя багатонаціональної імперії було протистояння прихильників централізму (австро-німецька буржуазія і частина дворянства) і федералістів (представники національних еліт, аристократія національних земель)» (Історія Європи. — Т. 5).

Якою була визначальна риса суспільно-політичного життя імперії?

Отже, 40-і роки XIX ст. відзначені подальшою активізацією ліберальної опозиції в Австрійській імперії.

2. Національний рух народів Австрійської імперії

Під впливом ідей Просвітництва, Великої французької революції, наполеонівських війн, поширення романтизму народи Австрійської імперії — словенці, хорвати, серби, чехи, словаки, поляки, українці — стали все наполегливіше вимагати забезпечення національного рівноправ’я. Велику роль у цьому відігравали представники прогресивної національно свідомої інтелігенції: чехи Йозеф Добровський (1753—1829), Йозеф Юнгман (1773—1847); словаки — Ян Коллар (1793—1852), Людовіт Штур (1815—1856), українці — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, Михайло Поп-Лучкай (1789—1843), Денис Зубрицький (1777—1862). У своїй діяльності вони зверталися до фольклору (звичаїв, традицій, пісенної та усної творчості), сприяючи подальшому розвитку і поширенню національної літературної мови, національної літератури, театру тощо.

Важливим осередком національно-визвольного руху в Австрійській імперії була Угорщина. У 1840-і рр. його очолили письменник М. Танчич та поет Ш. Петефі. Ліберальне дворянство на чолі з адвокатом Л. Кошутом також стало в опозицію до австрійської влади.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«В Австрійській імперії на одному полюсі був націоналізм тих націй, що у своєму історичному минулому мали свою незалежну державність та зберегли національну еліту (угорці, поляки, італійці), які виступали за відродження своїх національних держав, на іншому — націоналізм слов’янських народів, які тільки проходили процес свого становлення, еліта яких або була втрачена у ході історичного розвитку, або лише формувалася (чехи, словаки, словенці, румуни, українці), які вимагали надання їм широкої національно-культурної автономії» (Історія Європи. — Т. 5).

Якою була особливість національного руху в Австрійській імперії?

Отже, протиріччя суспільно-політичного життя та соціально-економічного розвитку, зростання національної самосвідомості і піднесення національно-визвольної боротьби народів імперії, революційні події в Європі кінця 40-х рр. XIX ст. посприяли наростанню революційної кризи в Австрійській імперії.

3. Російська імперія: внутрішня та зовнішня політика

Росія першої половини XIX ст. — держава з найбільшою територією у світі й населенням 69 млн чоловік, багатонаціональна імперія з абсолютною монархією (самодержавство). У її внутрішньополітичному житті виділяють періоди «політичного лібералізму» Олександра І (1801—1825) і «політичного консерватизму» Миколи І (1825—1855).

Вищі органи влади Російської імперії

Олександр І (1801—1825)

Микола І (1825—1855)

Внутрішня політика

перший етап (1801—1804): запроваджено міністерства, Таємний комітет, ліквідовано Таємну експедицію (орган політичного переслідування); пом’якшення цензури; відновлення й відкриття нових університетів (Харків, Казань, Вільно, Дерпт); «указ про вільних хліборобів» (1803 р.): дозвіл поміщикам звільняти селян із землею за викуп

централізація управління імперією: створено Третє відділення (здійснювало контроль за суспільними настроями); нові цензурні обмеження; запровадження системи паспортів; обмеження автономії університетів; формування ідеологічних основ самодержавства (теорія «офіційної народності» та її принципів «самодержавство, православ’я, народність»); розвиток системи освіти; видано указ про «зобов’язаних селян», який передбачав особисте звільнення селян без землі

другий етап (1807—1810) — реформаторські ініціативи М. Сперанського: утворено законодорадчий орган — Державну раду; фінансова та податкова реформи; запроваджено освітній ценз для чиновників вищого рангу

третій етап (1810—1817) — реформи графа О. Аракчеєва: запроваджено конституцію в Царстві Польському; звільнено від кріпацтва селян Прибалтики (без землі)

четвертий етап (1820—1825) — відмова від ліберального реформування: запроваджено військові поселення з мілітаризацією сільськогосподарської праці; заборонено таємні товариства й масонські ложі; створено військову поліцію; посилено цензуру; підтверджено право поміщиків відправляти непокірних селян до Сибіру

Зовнішня політика

активна військова участь в антифранцузьких коаліціях; перемога у франко-російській війні 1812 р.; розширення імперії: приєднано території Східної Грузії (1801), Фінляндії (1809), Бессарабії (1812), Азербайджану (1813), колишнього герцогства Варшавського (1813)

розширення імперії: унаслідок російсько-перської (1826—1828) та російсько-турецької війн (1828—1829), війни на Кавказі (1817—1864) приєднано Єреванське й Нахічеванське ханства, Східне узбережжя Чорного моря, Чечню, гірський Дагестан і Північно-Західний Кавказ; боротьба з європейським революційним рухом (придушено революцію в Угорщині 1848—1849); поразка у Кримській (Східній) війні (1853—1856), незважаючи на героїчну оборону Севастополя (1854—1855); підписання Паризької мирної угоди (1856): Туреччині повернуто Південну Бессарабію

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1843 р. Зі звіту С. Уварова (міністра народної освіти). Щиро і глибоко відданий церкві батьків своїх, росіянин... мало погодиться на втрату одного з догматів нашого православ’я... самодержавство є головною умовою політичного існування Росії. Поряд із цими двома національними витоками перебуває й третій — народність... Ось що необхідно включити до системи освіти, щоб народне виховання відповідало нашому стану речей і не було позбавленим європейського духу.

Із записок учасника Кримської війни А. Алабіна. «Методи боротьби з ворогом при обороні Севастополя були різноманітними (тривала 349 днів). Ми боролись і на воді, і на суходолі. Останній день Севастополя можна порівняти тільки з «Останнім днем Помпеї». Які схожі групи, що тиснуться до мосту, на ті, які тікають із міста, що гине. Але яка різниця: там несли коштовності, тут — зброю; там — перли, тут — свинець; там — розкішних жінок і дів, тут — мертвих товаришів, умираючих братів; там у серцях утікачів був відчай; тут — надія помститися ворогові».

1. Які головні першопочатки були сформульовані та насаджувалися у російському суспільстві ХІХ ст.? Чому саме освіті відводили велику роль у процесі утвердження цих першооснов?

2. Які настрої панували серед захисників Севастополя?

Основою економіки країни залишалося сільське господарство з екстенсивним шляхом розвитку, в якому переважала феодально-кріпосницька система господарювання.

У 30—40-і рр. XIX ст. у Росії, водночас із Німеччиною, але пізніше, ніж у Великій Британії, Франції та США, розгорнувся промисловий переворот у галузях легкої та переробної промисловості (бавовняній, цукровій, паперовій) при обмеженому ринку вільнонайманих робітників та недостатньому розвитку машинобудівної промисловості, консервативному самодержавному устрої та пануючих феодальних відносинах.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Російський підприємець початку ХІХ ст. був зовсім не схожий на британського чи французького буржуа. Це був або кріпосний, або дрібний купець, який обслуговував міщан. Така буржуазія не могла відігравати самостійної історичної ролі, виступати двигуном господарського розвитку. Ця функція належала державі.

Невдачі в політиці Миколи І показали, що кріпосна система втратила свою життєздатність... складання впливових реформістських течій у суспільстві, поступовий економічний розклад кріпосного господарства готували ґрунт для великих перемін. Кримська війна зруйнувала показну могутність імперії й прискорила визрівання реформ» (П. Черкасов, Д. Чернишевський. «Історія імператорської Росії від Петра Великого до Миколи ІІ»).

1. Із яких соціальних верств формувалась російська національна буржуазія? Як це вплинуло на її громадсько-політичну активність?

2. Які зміни відбулися у російському суспільстві за царювання Миколи І?

Отже, поразка у Кримській війні (1853—1856 рр.) підірвала міжнародний престиж царизму, посилила опозиційні настрої у середовищі прогресивної інтелігенції, змусила самодержавство взяти курс на проведення реформ.

4. Російська імперія: рух декабристів та суспільна думка у 20-40-х рр. ХіХ ст. (західники, слов’янофіли, радикали)

Захоплення ідеями Просвітництва та Великої французької революції кінця XVIII ст., участь у наполеонівських війнах, знайомство з життям європейських народів, розчарування непослідовним реформаторством Олександра I, приклад революційної Іспанії стали причинами об’єднання молодих активних офіцерів-дворян у таємні товариства, а згодом і підготовки ними державного перевороту. В історії вони здобули назву декабристів (за російською назвою місяця, коли було здійснено дві невдалі спроби воєнного заколоту). План перевороту полягав у тому, щоб організувати повстання в армії і змусити імператора проголосити встановлення конституційного правління у країні.

Організація

«Північне товариство» (Петербург, 1821)

«Південне товариство» (Тульчин, 1821)

Лідери

М. Муравйов, К. Рилєєв, С. Трубецькой

П. Пестель, брати С. і М. Муравйови-Апостоли

Програмний документ

«Конституція» М. Муравйова

«Руська правда» П. Пестеля

Державний лад в Росії

Федеративна конституційна монархія

Унітарна єдина і неподільна республіка

Соціальний устрій та селянське питання

Скасування кріпацтва. Збереження поміщицького землеволодіння; селян забезпечити землею з державного фонду

Права та свободи громадян

Усі рівні перед законом; високий майновий ценз для надання політичних прав

Усі рівні перед законом незалежно від віри, національності, майнового стану

Методи боротьби з самодержавством

Військовий переворот

Повстання на Сенатській площі у Петербурзі (14 грудня 1825 р.)

Повстання Чернігівського полку (30 грудня 1825 р. — 3 січня 1826 р.)

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«14 грудня — це справа західного навіювання... Чи звільнили б декабристи народ? ...Без сумніву, ні. Вони б щезли, не протримавшись і двох-трьох днів. Ну, а Пестель просто шахрай, диктатор, авантюрист і дуже жорстокий...» (Із листа російського письменника Ф. Достоєвського).

Доведіть або спростуйте оцінку Ф. Достоєвського.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Рух декабристів був хворобливим породженням розриву між імперією та духом її петровської модернізації, проявом надлому господарюючого класу в Росії, який зіткнувся з неможливістю відповісти на виклик історії в межах системи, створеної Петром І» (П. Черкасов, Д. Чернишевський. «Історія імператорської Росії від Петра Великого до Миколи ІІ»).

У чому вбачають учені неминучість повстання декабристів?

Отже, спроба державного перевороту, організована декабристами, засвідчила прагнення реформувати країну за західноєвропейською моделлю та існування глибоких протиріч у суспільстві, наростаюче протистояння між ним і владою, яке тривало до падіння самодержавства у Росії на початку ХХ ст.

У 20—40-х рр. ХІХ ст. суспільно-політична думка в Російській імперії характеризувалася розквітом консерватизму й становленням лібералізму (слов’янофіли і західники) та зародженням радикалізму.

Ідеї соціалістів Сен-Симона, Оуена, Фур’є поділяли члени гуртка петрашевців (1845-1849) (М. Петрашевський (засновник), Ф. Достоєвський, О. Майков, М. Філіппов). їх політичним ідеалом була парламентська республіка з федеративним устроєм та широкою автономією для народів Росії. Головним напрямком у діяльності гуртка було вивчення соціалістичних ідей та підготовка бунту «всередині Росії через повстання селян».

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

30-і р. ХІХ ст. Із «Записок» О. Кошелєва. ...Ми зовсім не бажали воскресити Давню Русь, не піднімали на п’єдестал селянина... У цьому первісному росіянинові ми прагнули віднайти його сутність, його потреби.

1833 р. Із виступу професора М. Погодіна. ...Запитую, хто в Європі міг би позмагатися з нами і чи є ті, яких би не змусили коритися нашій волі? Політична доля Європи, а тому й усього світу хіба не перебуває в наших руках, якщо ми б забажали вирішити її.

1841 р. Із листа В. Бєлінського В. Боткіну. Ідея соціалізму стала для мене ідеєю ідей, питанням питань, альфою й омегою віри та знання.

30-і роки ХІХ ст. Із листа Б. Чичеріна. ...Різних за своїми переконаннями й світоглядом людей об’єднувало одне: шанобливе ставлення до науки й освіти народу. Здобути перше й домогтися другого можливо лише шляхом зближення із Заходом.

1. Яким способом слов’янофіли прагнули пізнати сутність свого народу?

2. Які події має на увазі М. Погодін?

3. Що засвідчує фанатизм Бєлінського?

4. У чому західник Б. Чичерін убачав основу майбутнього історичного поступу Росії?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Усередині країни повсюдно наростало невдоволення, революційні ідеї за останні 20 років поширилися значно більше, ніж за попереднє століття...» (О. Герцен. «Колишнє і думи»).

Про які зміни у суспільних настроях говорить автор?

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Сформував основне питання слов’янофільських дискусій: «Що краще — стара чи нова Росія?» Аналізуючи світову історію, стверджував, що домінування в західній культурі принципу раціоналізму утвердилося внаслідок католицизму. Але, критикуючи Захід, не був схильний ні до ідеалізації минулого Росії, ні, тим більше, її теперішнього стану. Він вірив у нове «воскресіння Стародавньої Русі», що зберігала б релігійний ідеал соборності.

ХОМЯКОВ Олексій Степанович (1804—1860)

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Він був інтелектуальним лідером молодих професорів — «західників», виступав проти ідеалізації минулого Росії. Вважав справу Петра І незавершеною. Європеїзація Росії, на його думку, мала відбуватися поступово, без різких змін.

ГРАНОВСЬКИЙ Тимофій Миколайович (1813—1855)

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Західники вірили в силу законів і прагнули до зовнішніх змін умов життя шляхом просвіти влади, очікуючи від цього також зміни людини й усезагального щастя. Слов’янофіли більше покладали надії на внутрішнє, моральне вдосконалення людини... У політиці вони шукали опори в селянській громаді, земських зборах, самодержавстві, яке допомогло б уникнути антагонізмів західних демократій». (П. Черкасов, Д. Чернишевський. «Історія імператорської Росії від Петра Великого до Миколи ІІ»).

Які відмінності у поглядах відмічає дослідник?

Отже, особливості соціально-економічного розвитку (прискорена капіталістична модернізація та панівні феодальні відносини господарювання), суспільна думка (ідеї консерваторів, слов’янофілів, західників і радикалів) у Росії у 20-40-х рр. XIX ст. засвідчили наростання гостроти суспільно-політичних та соціально-економічних протиріч у розвитку країни, необхідності глибокого реформування засад суспільного життя, яке могло відбутися або шляхом проведення урядом радикальних реформ, або шляхом революції, в результаті якої держава могла стати жертвою розбрату та здобиччю честолюбців.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

За організацію революційного гуртка відбув заслання. Після повернення згодом емігрує. Веде активну революційну пропаганду. Після поразки європейських революцій 1848-1849 рр. розчарувався в революційних можливостях Заходу й розробив теорію «російського соціалізму».

ГЕРЦЕН Олександр Іванович (1812—1870)

ПОМІРКУЙТЕ

1. У чому спільні та відмінні риси соціально-економічного розвитку та суспільно-політичного життя Австрійської та Російської імперій?

2. Які чинники сприяли радикалізації суспільних настроїв в Австрійській та Російській імперіях?

3. Які особливості національно-визвольного руху в Австрійській та Російській імперіях?

4. Користуючись контурною картою, покажіть перебіг Кримської війни та її наслідки.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Західники — ліберальна течія, яка сповідувала західноєвропейські цінності й принципи. Вони вважали, що Росія має орієнтуватися на Захід і рухатися його шляхом розвитку.

Слов’янофіли — ліберальна течія, що сповідувала принципи етнокультурної окремішності слов’ян, винятковість Росії.

ОСНОВНІ ДАТИ

1825—1826 рр. — спроби державного перевороту декабристів у Росії.

30—40-і роки XIX ст. — піднесення промислового виробництва в Російській імперії та Австрійській монархії.

30—40-і роки XIX ст. — наростання національно-визвольного руху в Угорщині.

1853—1856 рр. — Кримська (Східна) війна.