Підручник по Всесвітній історії. 8 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 32. Китай

Пригадайте

1. Назвіть особливості господарського, суспільного й релігійного розвитку Китаю в середні віки.

2. Охарактеризуйте конфуціанство як релігійно-філософську систему.

3. Що таке даосизм? Назвіть його основні положення.

1. Китай за правління династії Мін

На початку XVI ст. Китай був централізованою державою з монархічною формою правління. На чолі країни стояла династія Мін, яка прийшла до влади ще в другій половині XIV ст. після скинення монгольської династії Юань. Державний устрій Мінської імперії був, по суті, деспотичним.

Д. Гуанпенг. Весняний ринок. Середина XVIII ст.

Жодних інститутів станово-представницької монархії в країні не існувало. Натомість точилася постійна боротьба різних угруповань за вплив на імператора. Він зберігав право вирішального голосу щодо важливих питань, однак насправді майже всі важелі впливу залишалися в руках чиновників.

Провідну роль в економіці Китаю відігравало сільське господарство. Селяни збирали добрі врожаї рису, але знаряддя праці й надалі залишалися примітивними. Хоча подекуди селяни конструювали спеціальні водопідйомні машини, які суттєво полегшували їхню працю на рисових полях. Крім рису, селяни також успішно вирощували бавовну, що давало можливість забезпечити населення необхідною кількістю тканини.

У Китаї існувало два види земельної власності — державна й приватна. Проте дедалі частіше селяни втрачали свої землі, які переходили в руки великих землевласників, лихварів, чиновників. Значна частина земель ставала власністю імператорського двору. Податки збиралися грошима й продуктами двічі на рік.

У містах проживала незначна частина населення, яке займалося переважно ремеслом і торгівлею. У ткацькому виробництві міські ремісники використовували станки. Технічних успіхів досягли також китайські кораблебудівники. Вони вміли будувати великі й міцні судна.

На початку XVI ст. в Китаї діяло понад 30 великих ярмарок, працювало кілька торгових портів, серед яких славився Нанкін. У сфері торгівлі діяло чимало купецьких компаній. Китайці продавали до інших країн вироби ремісників, а також золото й срібло. Натомість завозили прянощі, ліки, слонову кістку й інші товари.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. на базі академії Дунлінь, де готували чиновників і знавців конфуціанства1, виникла організація, члени якої вимагали провести реформи державного апарату, посилити роль імператора в управлінні країною, припинити політику захоплення селянських земель великими власниками, зменшити податки тощо.

Упродовж 1620-1624 рр. реформатори прийшли до влади й спробували втілити свою програму в життя. Однак придворна знать зуміла не тільки усунути реформаторів від влади, а й жорстоко розправитися з ними. Після цього в країні продовжилося захоплення селянських земель, збільшення податків і повинностей, набуло розмаху казнокрадство. Непросту ситуацію в державі ускладнювали стихійні лиха. Посилилася зовнішня небезпека з боку підвладних маньчжурських племен, які перестали платити данину мінському імператорові. На початку XVII ст. маньчжури створили свою державу Цзінь («золота») (1609), яку згодом її правитель, хан Абахай (1626-1643), перейменував у Цин («чиста») (1636). Добре організована маньчжурська армія розпочала завоювання територій імперії Мін.

Прапор династії Цин

1 Конфуціанство — філософсько-релігійне вчення Конфуція. За основу взято дотримання правил етикету, самовдосконалення, повагу до старших, культ предків.

Невідомий художник. Лі Цзичен. XVII ст.

Політична криза, масове розорення селян і голод призвели до Селянської війни 1628-1644 рр., яка охопила Північний і частину Центрального Китаю. Одним із керівників повсталих був Лі Цзичен (1606-1645). Основною метою Селянської війни було скинення імператора, знищення його сановників і великих землевласників. Повсталі розправлялися з місцевими урядовцями, передавали народу зерно, худобу, майно багатіїв. Було скасовано всі податки для селян і ремісників. У квітні 1644 р. повсталі майже безперешкодно ввійшли в Пекін. Імператор не міг знести такої ганьби й повісився. Разом з ним наклали на себе руки майже 80 тис. підданих. Новим імператором було проголошено Лі Цзичена. Для утримання армії й державного апарату йому довелося відновити податки й побори, запроваджені династією. Такий непопулярний крок ускладнив становище імператора.

Серйозною загрозою була також регулярна мінська армія, яка на той час воювала проти маньчжурів. Її командувач відкрив ворота у Великому Китайському мурі, крізь які на територію країни вступили маньчжури, і визнав себе їхнім васалом. Об’єднане військо маньчжурів і мінського воєначальника розгромило армію Лі Цзичена й у червні 1644 р. зайняло Пекін. Після цього маньчжури проголосили китайським імператором малолітнього сина Абахая. Щоправда, певний час країною правив його дядько, принц-регент Доргунь. Так із 1644 р. в Китаї встановилася влада іноземної маньчжурської династії Цин, яка правила країною до 1911 р.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1646 р. З книги ЦІ Люці про початок правління династії Цин

(...) Принц-регент Маньчжурської династії Доргунь розташувався в палаці Уїндянь ( ...). Він видав указ для поширення в столиці, у якому чиновникам і народу наказувалося скинути скорботне вбрання й поголити голови. Святковий одяг віднині повинен був чітко відповідати маньчжурському зразку. Відтоді в столиці та за її межами всі поголили голови (...).

Маньчжури — народність, яка проживала в Маньчжурії на північ від Ляодунського півострова. Тривалий час перебувала в залежності від китайської династії Мін. Наприкінці XVI ст. хан Нурхаци зумів об’єднати розпорошені тунгусо-маньчжурські народності мисливців, рибалок, скотарів і землеробів у державу Цзінь, а в 1636 р. була перейменована на Цин.

• Чому Доргунь змусив китайців брити голови й носити маньчжурський одяг?

2. Імперія Цин

Спочатку китайці намагалися чинити опір. Однак їхні виступи жорстоко придушували. Маньчжури вважали заняття ремеслом і торгівлею принизливим, тому основною сферою їхньої діяльності була державна й військова служба. Оскільки маньчжурів було набагато менше, ніж китайців, заборонялися змішані шлюби. Символом маньчжурського ярма для чоловіків-китайців стала зачіска — голову спереду голили, а решту волосся заплітали ззаду в косу. Порушникам відрубували голову й виставляли в центрі села чи міста. Селянам заборонялося залишати свої поселення, без дозволу різати свійську птицю чи худобу.

Невідомий художник. Імператор Кансі. XVII ст.

Маньчжури, по суті, зберегли традиційну систему управління країною та підготовки чиновників. Державною ідеологією й надалі залишалося конфуціанство. Завойовники почали переймати звичаї й традиції китайців, вивчати їхню мову.

Найдовшим в історії цинського Китаю виявилося правління імператора Кансі (1662-1723). Упродовж свого перебування на троні він перетворив Китай на могутню імперію. Роки його правління позначені розквітом економіки, зокрема зростанням ремісничого виробництва й появою перших мануфактур. Він заохочував розвиток сільського господарства, дбав про розширення посівних площ. Значну увагу імператор Кансі приділяв культурному піднесенню Китаю.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Згідно з китайськими традиціями, цинський володар мав титул «син неба». Девіз правління кожного імператора позначався спеціальними ієрогліфами. Саме за цим девізом, а не за власним іменем він був відомим в історії. Так, перший імператор Фу-мінь величався Шуньчжі, що означало «Благодатне правління», його наступник Сюань-е величався Кансі, тобто «Квітуче й Осяйне». Власне ім’я імператора вимовляти суворо забороняли, а бачити обличчя дозволяли тільки наближеним особам. Під час представлення імператору піддані повинні були виконати відповідний церемоніал: тричі впасти перед ним на коліна й щоразу тричі вдаряти чолом об підлогу. Імператорський указ оприлюднювали з вежі палацу, після чого його вкладали в дзьоб декоративному феніксу. Птаха на мотузках спускали з вежі, і чиновники виймали з його дзьоба указ. З того моменту вважалося, що указ набув чинності.

Храм Неба в м. Пекіні (Китай). Сучасне фото

3. Китай і світ

В епоху великих географічних відкриттів Китаєм активно зацікавилися європейські держави. Першими відвідали Китай португальці в 1516 р. Однак після кількох сутичок їм довелося залишити країну. Згодом Португалія все-таки зуміла заснувати в Китаї свою колонію Макао, а католицькі місіонери-єзуїти отримали можливість проповідувати в країні християнство.

У 1620-х роках біля берегів Китаю з’явилися голландські кораблі. Голландці захопили частину о. Тайвань і протрималися тут майже 40 років. Паралельно з голландцями Китаєм зацікавилася Англія. Англійці проникли в район Гуанчжоу й домоглися від китайського уряду дозволу на ведення транзитної торгівлі. З Китаю європейці вивозили передусім шовк і порцеляну, а завозили тютюн і вогнепальну зброю.

Китайський уряд забороняв іноземцям в’їзд до країни. Виняток становили лише католицькі місіонери португальського, німецького й італійського походження.

У період правління імператора Кансі були зроблені спроби встановити взаємовигідні відносини з Китаєм з боку Росії. Однак через суперечності за вплив на Далекому Сході та в Центральній Азії зробити це виявилося непросто. У 1715 р. у Пекіні було відкрито Російську духовну місію. Її члени вивчали китайську мову, культуру, виконували дипломатичні функції.

Намагання західноєвропейських держав відкрити в цей період у Китаї свої місії не мали успіху. Більше того, у 1757 р. китайський уряд заборонив іноземцям вести торгівлю на своїй території. Винятком був порт Кантон.

Наприкінці XVIII ст. найбільшу активність щодо Китаю проявляла Велика Британія. У 1793 р. до Китаю прибуло англійське посольство з метою встановлення дипломатичних відносин і розширення англійської торгівлі. Однак китайський імператор відхилив пропозиції англійців. Крім англійців, проникнути на територію Китаю неодноразово намагалися й американці.

З приходом до влади династії Цин у васальну залежність від Китаю потрапили Корея, Монголія, В’єтнам, Східний Туркестан. Великим зовнішньополітичним успіхом цинського Китаю стало включення до його складу Тибету.

Та все одно впродовж XVII-XVIII ст. Китай свідомо залишався ізольованим від контактів із більшістю провідних країн.

4. Релігійне й культурне життя Китаю

У період правління монгольської династії Юань, яка прийшла до влади в XIII ст., у Китаї утвердилася синкретична релігія, яка ввібрала в себе різні філософські й релігійні вчення, передусім буддизм, конфуціанство й даосизм. Однак особлива роль відводилася конфуціанству. В епоху династії Мін саме конфуціанство було ідейним підґрунтям для багатьох китайських мислителів XVI ст.

Після завоювання Китаю маньчжурами релігійне життя й надалі існувало на засадах конфуціанства. Імператор Кансі опублікував «Шен Юй» («Священний едикт»), який визнавав конфуціанство офіційною державною ідеологією, адже воно підтримувало культ імператорської влади й правителя.

За правління династії Мін китайська культура зазнала період піднесення. Особливого розквіту досягла література. Зокрема, письменник У Чень-ень, використовуючи давні легенди й перекази, створив фантастичний роман «Подорож на Захід». Автор описує паломництво до Індії за священними буддистськими книжками. У творі зображено багато химерних тварин, серед яких особливо зачаровує золота мавпа.

На базі ритуальних музики й танців сформувався китайський театр. У XVI-XVII ст. закладено основи пекінської опери.

У цей період відбулася реконструкція столиці Пекіна. Тут тривало спорудження так званого «Забороненого міста» — імператорського палацу. У 1530 р. в місті завершилося будівництво храму Неба. Це був величний комплекс, присвячений небу, як головному божественному символу китайців, і молитвам за врожай.

Що стосується науки, то в Китаї активно розвивалися галузі, які мали практичне значення. Було створено енциклопедичні твори із сільського господарства, природничих і технічних наук. Лікувальним властивостям трав, дерев і мінералів присвячено працю Лі Шичженя (XVI ст.) «Трактат про дерева й рослини».

У XVII ст. при маньчжурах була створена спеціальна група для написання історії династії Мін. У праці доводилася неминучість падіння цієї династії та її заміни на Цин. Багатьох учених, які не погоджувалися з таким трактуванням, було страчено, ув’язнено чи відправлено на заслання. Заборонені книжки знищували або заносили до спеціального переліку.

Вен Жендминг. Старі дерева й холодний водоспад. XVI ст.

Кераміка періоду династії Мін

Чайник періоду династії Цин

У період правління імператора Кансі було створено словники й енциклопедії, видано літературні пам’ятки попередніх епох, зокрема 50 тис. віршів. Наприкінці XVIII ст. було зібрано 170 тис. книжок, що видавалися в Китаї. Їх було укомплектовано й поділено на 4 розділи. Новостворена бібліотека отримала назву «Повне зібрання книг чотирьох сховищ».

Архітектура епохи династії Цин розвивалася в стилі китайського бароко. Монументальним спорудам того часу притаманна вишукана декоративність. Також розвивався живопис. Основними були декоративний (квіти й птахи), пейзажний (гори й вода) і портретний жанри. Неабияких успіхів досягли майстри китайських порцелянових виробів.

Селянська війна, маньчжури, Маньчжурська династія; 1628-1644, 1660; Лі Цзичен, Кансі.

1. Покажіть на карті територію Китаю часів правління династій Мін і Цин.

2. Які території було приєднано до Китаю?

3. Визначте рівень розвитку китайської культури. Обґрунтуйте свою думку.

4. Чому Європа практично погодилась із «закриттям» Китаю?

Подискутуйте

5. Чому Індія потрапила під англійське володарювання, а Китай зберіг свою незалежність?