Підручник по Всесвітній історії. 8 клас. Ліхтей - Нова програма

§ 26. Росія в другій половині XVIII ст.

Пригадайте

1. Поясніть, що таке двірцеві перевороти.

2. Чому XVIII ст. в історії Росії називають «жіночим»?

3. Як Катерина II стала імператрицею? Чи мала вона право на престол?

4. Які верстви населення були зацікавлені в двірцевих переворотах? Обґрунтуйте свою думку.

5. Представники якої династії правили в Росії? Чи належали до неї Катерина II та її нащадки?

1. Двірцеві перевороти

Петро І помер 28 січня 1725 р. Кому він хотів заповісти державу, залишилося загадкою. Адже єдиний його син, царевич Олексій, був звинувачений у державній зраді й у 1718 р. страчений.

За допомогою гвардійських полків і соратників Петра І на престол було зведено Катерину I (1725-1727). З цього часу в Росії починається доба двірцевих переворотів — зміна влади, що здійснювалася вузьким колом придворних і гвардійцями.

Оскільки Катерина І не була здатна управляти країною, влада фактично зосередилася в руках князя О. Меншикова та створеної ним Верховної таємної ради, яка обмежувала дії імператриці. У травні 1727 р. Катерина І померла, і трон, згідно з її заповітом, перейшов до ll-річного Петра II (1727-1730). Усюдисущий О. Меншиков хотів одружити імператора зі своєю донькою Марією, однак цього разу його зумів не тільки обійти, а й усунути Іван Долгорукий. Князь О. Меншиков потрапив у немилість і був заарештований. Слідство виявило величезні масштаби крадіжок і хабарництва О. Меншикова. Після цього його з родиною було відправлено на заслання до сибірського с. Березова.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Після арешту всі багатства О. Меншикова було конфісковано. Колишній усесильний вельможа поїхав до с. Березова немічним і бідним. Коли в дорозі померла його дружина, яму для поховання О. Меншиков вигрібав руками. Через півроку проживання в с. Березові від віспи померла старша донька Марія, двох інших дітей він дивом вилікував. О. Меншиков помер у 1729 р. Колишнього генералісимуса й адмірала поховали без гарматного салюту й належних почестей біля збудованої ним церкви.

У січні 1730 р. Петро II захворів на віспу й помер. З його смертю настала династична криза, бо прямих спадкоємців Петра І по чоловічій лінії не залишилося. Верховна таємна рада вирішила посадити на трон удову небагатого курляндського герцога, Анну Іоанівну, яка була племінницю Петра І, тобто донькою його старшого брата-співправителя Івана Олексійовича. Члени Верховної таємної ради запропонували Анні Іоанівні підписати так звані кондиції, тобто умови вступу на трон, які передбачали обмеження влади монарха.

Підписавши «кондиції», Анна Іоанівна прибула до Москви на коронацію. Тут дворяни почали вимагати, щоб вона прийняла повноцінну самодержавну владу. Спираючись на прихильників самодержавства та гвардію, Анна Іоанівна зуміла здійснити двірцевий переворот, який завершився публічним знищенням «кондицій» і розпуском Верховної таємної ради.

О. Антропов. Єлизавета І. Середина XVIII ст.

У роки правління Анни Іоанівни (1730-1740) більшість важливих посад в країні обійняли прибалтійські німці. Дехто з них служив ще Петру І, а дехто приїхав з імператрицею. Вирішальний вплив на державні справи мав фаворит Анни Іоанівни, курляндський німець Ернст-Йоганн Бірон. Між її придворними постійно точилася боротьба за владу і царські милості.

У жовтні 1740 р. Анна Іоанівна померла, заповівши трон синові своєї племінниці, Іванові VI Антоновичу(1740-1741), який на той час був іще немовлям. Регентом (опікуном) при ньому став Бірон. Та вже в листопаді 1740 р. фельдмаршал Б. К. Мініх здійснив двірцевий переворот — заарештував Бірона й ув’язнив його в Петропавловській фортеці, а владу передав матері Івана VI. Однак у ніч з 24 на 25 листопада відбувся новий двірцевий переворот. З допомогою солдатів гвардійського Преображенського полку трон захопила донька Петра І — Єлизавета I (1741-1761).

З приходом до влади Єлизавета Петрівна поновила повноваження сенату як вищого державного органу. У країні зменшилися подушні податки з населення, однак зросли ціни на сіль і вино, продаж яких був монополією держави. Крім того, Єлизавета призупинила виконання смертних вироків, але надала дворянам більші права щодо залежних селян. В Україні Єлизавета І відновила гетьманство. Гетьманом став К. Розумовський.

Основним напрямом зовнішньої політики Єлизавети І стало протистояння між Росією та Пруссією. У 1756 р. Росія в союзі з Францією та Австрією вступила у війну проти прусського короля Фрідріха II. У результаті бойових дій російські війська окупували Східну Пруссію. Повному розгрому військ Фрідріха II завадила смерть Єлизавети І.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1760 р. Французький дипломат Жан-Луї Фав’є про Єлизавету І

(...) За її добротою й гуманністю... нерідко ховаються погорда, пиха, подеколи навіть жорстокість, однак найбільше — підозріливість. Винятково ревнива до своєї величі й верховної влади, вона легко лякається всього, що може загрожувати їй зменшенням чи поділом цієї влади... Однак імператриця Єлизавета чудово володіє мистецтвом прикидатися... Вона в жодному разі не дозволяє керувати собою якійсь одній особі, міністру чи фавориту, однак завжди наголошує, буцімто ділить із ними свої милості й свою удавану довіру (...).

• У чому виявляється суперечливість характеру Єлизавети І?

• Чим зумовлена її обережність?

Спадкоємцем Єлизавети став її племінник (син сестри Анни) Петро III (1761-1762). Він був щирим прихильником Фрідріха II й поспішив укласти з ним мир. Також Петро III виявився непередбачуваним у внутрішній політиці. У 1762 р. він звільнив своїм маніфестом дворян від державної служби.

Було також видано указ про секуляризацію церковних володінь. Імовірно, що готувалися й інші радикальні зміни, однак їм не судилося збутися. Дружина імператора, Катерина Олексіївна, очолила змову, і 28 червня 1762 р. Петра III позбавили престолу. Через тиждень колишнього імператора було вбито. Цей двірцевий переворот приніс владу Катерині Олексіївні. На російський трон вона зійшла під іменем Катерини II (1762-1796). Епоха двірцевих переворотів закінчилася. Настала «золота доба» Катерини II.

2. «Освічене» правління Катерини II

Із воцарінням у 1762 р. Катерини II розпочалася нова сторінка російської історії, позначена вагомими досягненнями як у зовнішній, так і у внутрішній політиці.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Повне ім’я імператриці — Софія-Фредеріка-Августа, герцогиня Ангальт-Цербська. Вона народилася 21 квітня 1729 р. у м. Штеттині (нині м. Щецин на півночі Польщі). Її батько, князь Крістіан-Август, був прусським генералом і командував полком, розквартированим у цьому місті. Дитинство Софії-Фредеріки-Августи пройшло переважно в Штеттинському замку. Вона росла жвавою, балакучою, в іграх прагнула бути лідером. Свого майбутнього чоловіка вперше побачила в 10-річному віці.

На початку 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна запросила Софію-Фредеріку-Августу разом із матір’ю до Росії. І мати, і донька добре знали, для чого їдуть: Єлизавета І мала намір одружити дівчину зі своїм племінником — великим князем Петром, спадкоємцем російського трону. Відразу після прибуття до Росії наречена взялася за вивчення російської мови. Уже 28 червня 1744 р. її охрестили за православним звичаєм і нарекли Катериною Олексіївною. Через рік вона стала дружиною великого князя Петра. Однак стосунки між вінценосною парою були прохолодними. Тільки на дев’ятому році подружнього життя в них народився син, майбутній імператор Павло І.

За основу політичної програми Катерини II взято ідеї французького Просвітництва. Особливий вплив на неї справили праці Ш. Монтеск’є та його вчення про три види правління — республіку, монархію й деспотію. Імператриця була переконана, що для величезної Росії прийнятна тільки монархічна форма влади, тобто самодержавство. Роль монарха полягала в створенні фундаментальних законів, які охопили б усі найважливіші сфери життя й забезпечили правовий захист населення.

Ще одна важлива політична мета полягала в підготовці освічених підданих. Кожен підданий розглядався не просто як елемент державної машини, а як повноцінний член суспільства, що свідомо виконує свій обов’язок перед державою.

Невідомий художник. Катерина II. XVIII ст.

У перші роки правління Катерина II намагалася вдосконалити систему управління й зміцнити фінансове становище країни. У 1763 р. було проведено реформу сенату, унаслідок якої його поділили на 6 департаментів із чітко визначеними функціями. Катерина II також позбавила володінь православну церкву. Згодом було вирішено скликати Уложену комісію для розроблення нового законодавства. Для комісії Катерина II написала «Наказ» — спеціальний програмний документ.

До складу Уложеної комісії, що зібралася в 1667 р., було обрано понад 550 депутатів, які представляли різні групи населення. Робота комісії виявила неготовність більшості депутатів вирішувати загальнодержавні питання. Тому в грудні 1768 р. Катерина II розпустила Уложену комісію. Це був перший досвід відкритого обговорення питань державної ваги в Росії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1764-1766 рр. З «Наказу» Катерини II

(...) 6. Росія є європейською державою (...).

9. Правитель є самодержавним; тому жодна інша, а тільки поєднана в його особі, влада не може діяти на обширах такої великої держави.

11. Будь-яке інше правління не тільки було б для Росії шкідливим, а й цілком спустошливим.

12. Інша причина та, що краще коритися законам одного володаря, ніж догоджати багатьом.

34. Рівність громадян полягає в тому, щоб усі вони підкорялися одним і тим самим законам (...).

• Чому Катерина II вважала монархічну форму правління ідеальною для Росії?

Усупереч намаганням імператриці, становище нижчих верств населення погіршувалося. В епоху Катерини II 95 % населення країни становили селяни. На думку істориків, їхнє становище було найгіршим за всю історію Росії, «кріпосництво розвивалось углиб і вшир», що, по суті, суперечило ідеям Просвітництва.

У 1773 р. спалахнуло повстання під проводом Омеляна Пугачова. Він узяв ім’я імператора Петра III, який нібито дивом урятувався. Вирішальну роль у повстанні відіграли донські й уральські козаки, які прагнули набути статусу, що прирівнювався б до дворянського.

Повстання охопило чималу територію в Поволжі та Приураллі. Метою повсталих було створення «козацького царства», де козаки стали б першими людьми в державі. У своїх відозвах О. Пугачов обіцяв повернути старі звичаї, традиційний одяг, право на довгі бороди, а також знищити уральські металургійні заводи. Це підтримали селяни та робітники, представники інших народностей (башкири, калмики, татари, чуваші, мордвини). Однак у 1775 р. повстання було придушено, а О. Пугачова та кілька десятків його побратимів — страчено.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ в другій половині XVIII ст.

Невдалий досвід Уложеної комісії 1767-1768 рр., а також повстання О. Пугачова переконали Катерину II в необхідності продовження реформ. Уже в 1775 р. було видано маніфест, згідно з яким проголошувалося право вільного підприємництва для всіх категорій населення, окрім кріпаків. Того ж року було проведено нову губернську реформу. За основу поділу країни на губернії було взято території з населенням 300-400 тис. осіб. Спочатку виникло 25 губерній, а наприкінці правління Катерини II їх кількість зросла до 50. Губернії поділялися на повіти з населенням 25-30 тис. осіб. Одним із наслідків губернської реформи стало істотне збільшення кількості чиновників, що спричинило істотне зростання витрат на утримання бюрократичного апарату.

В останні роки правління Катерина II переймалася політичними подіями у Франції, пов’язаними з революцією 1789 р. Російська імператриця розірвала відносини з Францією. Вона закликала ізолювати Францію від інших європейських країн і навіть вирішила послати військо на допомогу антифранцузькій коаліції. Однак здійснити задумане не вдалося. У листопаді 1796 р. Катерина II померла.

3. Культура

Епоха Катерини II мала велике значення для культурного й духовного розвитку російського суспільства. Важливу роль у цьому поступі відіграла сама імператриця. Вона листувалася з просвітителями, займалася журналістикою, цікавилася науковими досягненнями, збирала колекцію живопису, що дала початок славнозвісному музею Ермітажу, заснувала в Петербурзі публічну бібліотеку.

У другій половині XVIII ст. було створено кілька закритих станових навчальних закладів, призначених передусім для дітей дворян. Це, зокрема, Сухопутний шляхетський корпус і Пажеський корпус, який готував дворян до придворної служби. Відкриття Смольного інституту шляхетних панянок дало поштовх жіночій освіті. З’явилися також професійно-художні училища: Танцювальна школа в Петербурзі, Балетна школа в Москві тощо. Першою державною школою живопису, архітектури й скульптури стала Академія мистецтв. Одним із найважливіших центрів освіти був Московський університет, створений 25 січня 1755 р. Згодом при ньому відкрилася Учительська семінарія — перший у Росії педагогічний навчальний заклад.

Упродовж 1782-1786 рр. було проведено шкільну реформу. Вона передбачала створення мережі народних училищ, які були подібні до середньої школи. У губернських містах відкривалися чотирикласні народні училища, а в повітових — двокласні. У народних училищах викладали математику, історію, географію, фізику, архітектуру, російську й іноземні мови. їх поява була важливим кроком на шляху до створення в Росії системи шкільної освіти на класно-урочних засадах.

Провідним науковим центром була Петербурзька академія наук. Тут працювало багато європейських учених, серед яких видатний математик Леонард Ейлер (1707-1783). Його відкриття в галузі математичного аналізу, фізики й техніки справили значний вплив на розвиток тогочасної науки.

Фундатором російської національної науки вважають Михайла Ломоносова (1711-1765). Значні заслуги М. Ломоносова в галузі геології, фізики, хімії, астрономії та інших наук. Він цікавився гірничою справою, металургією, виробництвом скла, а також відродив у Росії мистецтво мозаїки. До найважливіших відкриттів М. Ломоносова належить закон збереження матерії й руху та виявлення ним атмосфери на планеті Венера.

У другій половині XVIII ст. зроблено важливі технічні винаходи. Так, майстер одного з алтайських заводів Іван Ползунов у 1765 р. збудував парову машину. Механік Іван Кулібін винайшов триколісний самокат (прототип велосипеда), семафорний телеграф, перший прожектор, протези для інвалідів тощо. Проте більшість його винаходів не знайшла широкого застосування.

Провідним напрямом у російській літературі другої половини XVIII ст. був класицизм (М. Ломоносов, Д. Фонвізін, М. Карамзін та ін.). У 1756 р. в Петербурзі засновано державний театр.

Михайло Ломоносон. Гравюра. 1757 р.

Зимовий палац у м. Санкт-Петербурзі (Росія). Сучасне фото

Пам’ятник Петру І в м. Санкт-Петербурзі (Росія). Сучасне фото

У роки правління Єлизавети Петрівни в архітектурі поширився стиль бароко. Його основним представником був італієць за походженням Франческо Бартоломео Растреллі (1700-1771). До його найвизначніших споруд належать: Великий палац у Петергофі, Єкатерининський палац у Царському Селі, собор Воскресіння Смольного монастиря та Зимовий палац у Петербурзі. За проектами Растреллі в Києві було споруджено Андріївську церкву та Маріїнський палац.

У другій половині XVIII ст. в російському мистецтві утверджується класицизм. В архітектурі його фундаторами стали Василь Баженов та Іван Старов. Найвизначніша споруда В. Баженова — Будинок Пашкова в Москві. Найбільш відомим творінням І. Старова є Таврійський палац у Петербурзі. З іменем Матвія Казакова пов’язане зведення в Москві будівель сенату й університету.

Вплив класицизму помітний і в доробку скульпторів. Утверджується жанр світської скульптури. Талановитий майстер Федот Шубін створив галерею скульптурних портретів — М. Ломоносова, П. Рум’янцева та ін. Шедевром світової скульптури є пам’ятник Петру І у Петербурзі, відомий як «Мідний вершник», виконаний французьким митцем Етьєном Фальконе.

В образотворчому мистецтві найбільш поширеним був жанр історичного живопису.

Отже, російська культура доби Катерини II розвивалася в руслі як національних, так і загальноєвропейських традицій.

4. Повсякденне життя

Наслідуючи Катерину II, чимало багатих вельмож прагнули збирати власні колекції творів мистецтва, бібліотеки, створювати домашні театри й оркестри, листуватися з просвітниками, займатися благодійністю й навіть пробувати свої сили в літературній творчості.

Дворяни намагалися якнайшвидше полишити державну службу, аби зайнятися облаштуванням своїх маєтків і підприємництвом. Повернувшись у провінцію, вони зводили будинки, закладали парки за зразком закордонних, фруктові сади й оранжереї. Більшість часу дворяни проводили на полюванні, улаштовували різноманітні святкування й прийоми гостей.

Після губернської реформи 1775 р. суттєво побільшало чиновників — вихідців переважно із сімей дворян і духовенства, зрідка — городян. Чиновники брали хабарі й запобігали перед начальством, траплялися випадки розкрадання державних коштів. Вони мріяли заробити статок, придбати маєток і жити за рахунок селян.

У повсякденному житті й побуті купецтва переплелися нові й старі звичаї. Вони мали чималі статки, одягали пишне вбрання, демонстрували розкіш у побуті, прагнули наслідувати дворян і бути меценатами. Водночас можна було побачити старовинні шуби й кафтани, спостерігати прояви грубого норову, відсутність елементарної етики. Жінки носили як національне російське вбрання, так західноєвропейське. Кокошники поступово замінювали чепчиками зі стрічками, а традиційний одяг — мантильями й німецькими кофтинами. У моду входили корсети, хустки, шалі.

Скоромну їжу багаті купці «чергували» із суворим дотриманням постів, закордонні солодощі й вина — з традиційними медами й квасами, прадавні ікони висіли поряд із німецькими дзеркалами, лавки ставили поруч з модними стільцями. Почали використовувати новий посуд — чашки з блюдцями, кавник. Наприкінці XVIII ст. з’явився самовар.

Побут селян майже не змінився. В особливо важких умовах жили робітники. Більшість із них жила в холодних, брудних і темних приміщеннях мануфактур. Спали там, де й працювали. Як і селяни, щодня пили квас, їли хліб, капусту, тетерю (тюрю). Чимало робітників харчувалося в трактирах, як правило, у борг господареві. Робочий день тривав 14-15 год. Мануфактури зазвичай були оточені шинками (кабаками), у яких виснажені робітники залишали останні копійки. За таких умов молодь не хотіла створювати сім’ї. Люди похилого віку, які вже не могли працювати, жебракували. За найменшу провину робітників били, заковували в кайдани, віддавали в рекрути, засилали до Сибіру.

Імперія, двірцеві перевороти; 1762-1796, 1775, 1796-1801; Катерина І, Петро II, Анна Іоанівна, Єлизавета І, Петро III, Катерина II, Леонард Ейлер, Василь Баженов, Федот Шубін, Михайло Ломоносов; «освічене» правління.

1. Які ідеї просвітників узято за основу «освіченого» правління Катерини II?

2. Пригадайте, до яких наслідків призвела ліквідація Гетьманщини й руйнація Запорозької Січі.

3. Визначте напрямок зовнішньої політики Катерини II.

4. Покажіть на карті, які території на заході та півдні ввійшли до складу імперії за часів Катерини II.

5. Установіть відповідність між датою й подією.

1 1741-1761 рр.

2 1773-1775 рр.

3 1755 р.

4 1762-1796 рр.

А правління Катерини II

Б заснування Московського університету

В повстання О. Пугачова

Г правління Єлизавети І

6. У чому полягають особливості «освіченого» правління Катерини II?

7. Які чинники гальмували розвиток мануфактурного виробництва?