Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 5. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ В ЄВРОПІ ТА АЗІЇ. ЗМІНИ У СВІТІ ВНАСЛІДОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1. ВОЄННА ПОРАЗКА І КАПІТУЛЯЦІЯ НІМЕЧЧИНИ

1.1. Воєнно-політична обстановка на початок 1945 р. На початок лютого 1945 р. радянські війська вийшли на ріку Одер, на відстані 60-70 км від Берліна. Червона армія продовжувала запеклі бої в Чехословаччині й Угорщині.

Черчілль вважав за необхідне випередити війська Червоної армії та силами союзницьких військ оволодіти Берліном, Віднем і Прагою. 8 лютого 1945 р. англо-американські війська під командуванням Д. Ейзенхауера і Б. Монтгомері почали наступ. У березні вони форсували Рейн і оточили велике угруповання гітлерівських військ у районі Руру. У квітні союзники розгорнули наступ в Північній Італії. Після боїв за підтримки італійських партизанів вони зайняли Болонью і форсували ріку По. 2 травня німецька група армій «С» в Італії капітулювала. Партизани захопили в полон Муссоліні і стратили його. Така ж доля спіткала найближчих сподвижників дуче.

1.2. Битва за Берлін. Гітлер до останнього дня сподівався на порятунок.

Мовою цифр

Німецьке угруповання під Берліном нараховувало близько 1 млн чоловік, понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків і штурмових гармат, 3,3 тис. бойових літаків.

Радянські війська у складі трьох фронтів - 1-го Білоруського (командувач фронту - Г. Жуков), 2-го Білоруського (К. Рокосовський), 1-го Українського (І. Конєв) у ході великомасштабної Берлінської операції, що почалася 16 квітня 1945 р., зломили опір вермахту. Особливо запеклі бої точилися за Зеєловські висоти. На 25 квітня столичне угруповання супротивника було оточене.

У цей же день на річці Ельба, у районі м. Торгау, відбулася історична зустріч союзних армій - частин 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту і частин 1-ї американської армії, що наступали із заходу. Гітлерівські армії в Північній і Південній Німеччині опинилися відрізаними одна від одної.

Бої в Берліні велися за кожен будинок. 30 квітня зневірений Гітлер покінчив життя самогубством у своєму бункері. 1 травня почалася масова капітуляція столичного гарнізону, а вдень 2 травня битва за Берлін закінчилася.

1.3. Останні бої у Європі. На Заході капітуляція набула масового характеру, а на багатьох ділянках радянсько-німецького фронту німецькі війська продовжували чинити опір. Створений після самогубства Гітлера уряд К. Дьоніца прагнув, не припиняючи боротьби проти Червоної армії, укласти угоду про «часткову капітуляцію» із США і Великою Британією. Групам армій «Центр» і «Австрія» (900 тис. солдатів і офіцерів) Дьоніц наказав не припиняти воєнних дій у Чехословаччині. Для ліквідації німецького угруповання і допомоги народному повстанню в Празі Ставка Верховного Головнокомандування організувала наступ 1-го, 2-го і 4-го Українських фронтів. Розгромом німецьких військ і звільненням Праги (9 травня) частинами Червоної армії разом із чехословацькими військами та партизанами завершилася Празька операція - остання операція у Європі у Другій світовій війні.

Підписання Акта про капітуляцію Німеччини. Ліворуч за столом - Г. Жуков

1.4. Капітуляція Німеччини. 7 травня 1945 р. генерал А. Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Ейзенхауера в Реймсі (Франція) умови капітуляції. Однак радянський уряд висловив категоричний протест проти цього однобічного акта, тому союзники погодилися вважати його попереднім протоколом капітуляції. Було вирішено провести підписання Акта про беззаперечну капітуляцію в Берліні за участю СРСР, народи якого винесли на своїх плечах головний тягар війни.

Опівночі 8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлсхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького верховного командування на чолі з В. Кейтелем підписали Акт про беззаперечну капітуляцію збройних сил нацистської Німеччини. Капітуляція була прийнята маршалом Г. Жуковим разом із представниками США, Великої Британії та Франції.

2. БЕРЛІНСЬКА (ПОТСДАМСЬКА) КОНФЕРЕНЦІЯ (17 липня - 2 серпня 1945 р.)

У Потсдамі, біля Берліна, відкрилася конференція керівників СРСР, США і Великої Британії. СРСР представляв глава уряду Й. Сталін, США - Г. Трумен, який став президентом країни після смерті у квітні 1945 р. Ф. Рузвельта, Велику Британію - прем’єр-міністр У. Черчілль, якого 28 липня (після поразки консерваторів на виборах) змінив новий прем’єр-міністр К. Еттлі.

Було встановлено, що верховна влада в Німеччині буде здійснюватися головнокомандувачами окупаційних сил СРСР, США, Великої Британії та Франції. Головне місце в роботі конференції зайняла програма «трьох Д» - денацифікація, демілітаризація та демократизація Німеччини:

• денацифікація політичного життя - розпуск нацистської партії та її філій, СС, гестапо, усіх нацистських військових і напіввійськових організацій; активні члени НСДАП знімалися з відповідальних посад у громадських організаціях і на підприємствах; передача суду всіх військових злочинців;

• демілітаризація - повне роззброєння Німеччини, ліквідація всієї військової промисловості чи встановлення контролю над нею;

• демократизація системи правосуддя і місцевого самоврядування; скасування всіх нацистських законів; німецькому народу надавалася можливість здійснити реконструкцію життя на демократичній основі.

Й. Сталін, Г. Трумен і К. Еттлі підтвердили право народів, які постраждали від німецької агресії, на одержання репарацій. Було вирішено розділити весь флот Німеччини нарівно між СРСР, США і Великою Британією.

На Потсдамській конференції

Згадайте визначення поняття «репарації». Чим репарації відрізняються від контрибуції?

Лідери трьох країн розглянули територіальні питання. Польщі передавалася частина Східної Пруссії та територія колишнього «вільного міста Данциг» (Гданськ). Радянському Союзу передавалися місто Кенігсберг (Калінінград) і суміжна з ним територія Східної Пруссії.

Потсдамська конференція заснувала Раду міністрів закордонних справ п’яти держав (СРСР, США, Великої Британії, Франції та Китаю), на яку була покладена підготовка текстів мирних договорів з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією.

На конференції в Потсдамі був підтверджений намір віддати під суд Міжнародного військового трибуналу головних військових злочинців.

У ході конференції була опублікована Декларація урядів США, Британії та Китаю з вимогою про беззаперечну капітуляцію Японії.

3. РОЗГРОМ ЯПОНІЇ

3.1. Закінчення війни на Тихому океані. На початку 1945 р. флот США мав грандіозну перевагу, але Японія володіла 7-мільйонною сухопутною армією, яка вирізнялася високим бойовим духом. З квітня 1945 р. запеклі бої йшли за Окінаву. Півмільйонному угрупованню збройних сил США протистояли 140 тис. японських солдатів і офіцерів, залишки японського флоту і сотні камікадзе. Кровопролитні бої на Окінаві закінчилися тільки в середині червня.

3.2. Атомне бомбардування Хіросіми. 26 липня 1945 р. США, Велика Британія та Китай пред’явили Японії ультиматум, вимагаючи негайної беззаперечної капітуляції; однак його було відхилено. Це послужило формальним приводом для атомного бомбардування японських міст. Застосування атомної зброї повинне було стати не лише знаряддям ураження території Японії. Використовуючи зброю потужної руйнівної сили, адміністрація США прагнула здійснити політичний тиск на СРСР і покінчити з Японією ще до вступу у війну Радянського Союзу.

Вранці 6 серпня 1945 р. американський бомбардувальник Б-29 скинув атомну бомбу на японське місто Хіросіму. Після сліпучого вибуху величезна грибоподібна хмара піднялася в небо і закрила собою вражене місто.

Мовою цифр

Жертвами атомного бомбардування стали 80 тис. убитих і приблизно 40 тис. поранених. Було зруйновано 2/3 будинків міста, включаючи 52 з 55 лікарень. У наступні два тижні померли ще 12 тис. чоловік. А радіація, вплив якої не змогли передбачити і самі автори атомного проекту, продовжувала вбивати людей протягом наступних поколінь. Меморіал у Хіросімі містить список з 138 890 імен...

3.3. Наступ радянських військ. 8 серпня 1945 р. Радянський Союз, денонсувавши пакт про ненапад з Японією, почав наступ на позиції японських військ в Маньчжурії. Таким чином, СРСР виконав дану їм на Тегеранській конференції обіцянку. У ніч проти 9 серпня Червона армія почала воєнні дії на Далекому Сході. План операції, що проводили війська Забайкальського, 1-го і 2-го

Атомний вибух у Нагасакі

Далекосхідних фронтів, передбачав оволодіння Південним Сахаліном і Курильськими островами, звільнення Північно-Східного Китаю та Північної Кореї. Південна Корея повинна була стати зоною дій американських військ.

3.4. Бомбардування Нагасакі. Після жахливого руйнування Хіросіми США знову закликали Японію капітулювати. Відповіді не надійшло, і 9 серпня була скинута друга американська атомна бомба на місто Нагасакі. У результаті загинуло близько 25 тис. чоловік.

3.5. Капітуляція Японії. Після вступу у війну СРСР уряд Японії дійшов висновку про неможливість подальшого продовження війни.

14 серпня 1945 р. японське керівництво повідомило США, Велику Британію та СРСР, що приймає умови Потсдамської конференції. Однак наказу скласти зброю уряд ще не давав, і тому радянські війська продовжували наступ. Розгромивши Квантунську армію, радянські війська звільнили Північно-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Наприкінці серпня в бухту Сагамі ввійшли кораблі американського флоту, з яких на територію Японії висадилися перші окупаційні частини.

2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора «Міссурі» під головуванням генерала Д. Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії. Південний Сахалін і Курильські острови передавалися СРСР. Його війська окупували Маньчжурію і Північну Корею. Японські острови переходили під повний контроль армії США. Велика Британія, Франція і Нідерланди повернули собі колонії, захоплені японцями.

З капітуляцією Японії закінчилася Друга світова війна.

4. ПІДСУМКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Головним підсумком Другої світової війни був воєнний розгром агресивного блоку Німеччини, Італії та Японії, що відкрито претендували на переділ світу та його уніфікацію за своїм образом і подобою. Нацизм і фашизм як суспільні системи, альтернативні демократії, були знищені. Нищівний удар був завданий по колоніальній системі.

Друга світова війна стала найбільш масштабною, руйнівною і спустошливою війною у світовій історії. Полум’я війни палахкотіло довгі 6 років. Ареною збройної боротьби стали території 40 країн Європи, Азії й Африки. У війну було втягнено понад 60 держав світу з населенням близько 2 млрд чоловік. У рядах протиборчих збройних сил перебували 110 млн чоловік. У ході війни загинуло понад 65 млн чоловік, у тому числі 27 млн військовослужбовців на полі бою, 12 млн — у таборах смерті, 2 млн учасників партизанського руху, 1,5 млн - від бомбардувань, 12 млн - від голоду й епідемій.

Найбільших людських втрат зазнав Радянський Союз, народи якого зробили вирішальний внесок у розгром нацистської Німеччини.

Мовою цифр

Сукупні матеріальні витрати на підготовку і ведення Другої світової війни склали астрономічну суму - 4 трлн дол. Частка воєнних витрат у національному доході становила: США - 43,4%, Великої Британії - 55,7%, Німеччини - 67,8%, Японії - 49,7%. Прямі воєнні витрати СРСР досягали 55% національного доходу. Загальна вартість втрат, викликайих руйнуваннями і знищенням матеріальних цінностей, у всіх воюючих країнах перевищила 316 млрд дол. Особливих втрат зазнало господарство СРСР. Вони склали майже 41% втрат усіх країн, що брали участь у війні. Загарбники повністю або частково зруйнували і спалили 1 710 міст і селищ, понад 70 тис. сіл, понад 6 млн будинків, зруйнували близько 32 тис. великих і середніх промислових підприємств.

Значними були також втрати Польщі, Югославії, Франції та інших країн.

5. СУДОВІ ПРОЦЕСИ НАД ГОЛОВНИМИ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ

5.1. Нюрнберзький процес. Судовий процес над головними гітлерівськими воєнними злочинцями відбувся у Нюрнберзі (Німеччина) з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 рр. Міжнародний воєнний трибунал був утворений на основі Лондонської (серпень 1945 р.) Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судові переслідування і покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі. Нюрнберзький процес став судом народів над клікою воєнних злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933-45 рр. Підсудним були забезпечені можливості для захисту. 30 вересня - 1 жовтня 1946 р. було оголошено вирок. Підсудних визнали винними у вчиненні злочинів проти миру, а також воєнних злочинів і злочинів проти людства. Трибунал засудив Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Йодля, Зейс-Інкварта і Бормана (останнього - заочно) до страти на шибениці, Гесса, Функа і Редера - до довічного ув’язнення, Шираха, Шпеєра - до 20 років, Нейрата - до 15 років, Деніца - до 10 років тюремного ув’язнення. Фріче, Шахт і Папен були виправдані. Трибунал визнав злочинними організаціями: керівний склад націонал-соціалістичної партії, охоронні загони цієї партії (СС), таємну поліцію (гестапо) та службу безпеки (СД).

Вперше в історії людства як кримінальні злочинці були покарані державні діячі, винні у підготовці, розв'язанні й веденні агресивної війни.

5.2. Токійський процес - судовий процес над головними японськими військовими злочинцями, відбувався в Токіо з 3 травня 1946 по 12 листопада 1948 рр. У Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу. Вимога суду над японськими військовими злочинцями була сформульована в декларації Потсдамської конференції та підтверджена в Акті про капітуляцію Японії.

Суду було віддано 28 чоловік. Винність всіх підсудних повністю підтвердилася. Трибунал засудив до страти через повішення Тодзіо, Ітагаки, Хирота, Мацуї, Доїхара, Кимура і Муто; Того — до 20 і Сигеміцу - до 7 років позбавлення волі; інших 16 підсудних - до довічного ув’язнення. Вирок над засудженими до страти був приведений у виконання в ніч на 23 грудня 1948 р. у Токіо.

На Нюрнберзькому процесі

Нюрнберзький та Токійський процеси мали велике значення для затвердження принципів і норм сучасного міжнародного права, що розглядають агресію як тяжкий злочин.

6. ЗМІНИ У СВІТІ ВНАСЛІДОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Найпотужнішою в економічному відношенні державою світу стали США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва, зміцнили свої позиції світового кредитора. Сполучені Штати відрізнялися стабільною демократичною системою.

У СРСР перемога у війні, досягнута стійкістю і мужністю всього народу, призвела до зміцнення позицій сталінського тоталітарного режиму. Народ-переможець опинився за «залізною завісою».

Послабились у світі позиції Великої Британії й особливо Франції, яку до великих держав у післявоєнний час зараховували більше за традицією.

До числа великих держав почали зараховувати і Китай.

У той же час у Німеччині, Італії та Японії, що зазнали нищівної воєнно-політичної поразки в роки війни, досить швидкими темпами почав здійснюватися перехід від тоталітаризму до демократії, що стала політичною передумовою для модернізації й економічного процвітання у майбутньому.

Після закінчення війни у відносинах між державами-переможцями відбулися кардинальні зміни. СРСР і США стали «наддержавами» (з погляду наявності величезного військового потенціалу, у тому числі ядерної зброї), навколо яких стали об’єднуватися їхні союзники. Протистояння «наддержав» і їхніх союзників набувало додаткової гостроти внаслідок існування в них двох принципово відмінних суспільних систем. США підтримували країни, що розділяли демократичні цінності і принципи ринкової економіки. Прорадянської політики дотримувалися країни Центральної і Південно-Східної Європи, а також деякі країни Азії, де затверджувалися економічна і політична моделі радянського зразка, засновані на пануванні компартій.

7. СТВОРЕННЯ ООН

7.1. На шляху створення ООН. Ліга Націй не змогла зберегти мир і в роки Другої світової війни припинила свою діяльність, а в 1946 р. була розпущена. Уроки війни вимагали створення нової дієздатної міжнародної організації.

У 1943 р. представники США, СРСР, Великої Британії та Китаю домовилися в Москві повернутися до ідеї створення Організації Об’єднаних Націй (ООН). Через рік на конференції в Думбартон-Оксі (США) представники цих держав сформулювали основні принципи діяльності нової міжнародної організації. Незабаром до них приєдналася Франція.

7.2. Установча конференція ООН відкрилася 25 квітня 1945 р. у м. Сан-Франциско (США). 26 червня 1945 р. учасники конференції підписали Статут ООН. Спочатку до складу ООН увійшла 51 держава. З огляду на величезний внесок народів України і Білорусії в розгром фашизму, Українська РСР і Білоруська РСР увійшли до складу ООН як держави-засновниці.

Поступово склад ООН розширився, її членами ставали і країни, що зазнали поразки в Другій світовій війні, і нові незалежні держави. На 2011 р. членами Організації Об’єднаних Націй є 192 держави світу.

7.3. Цілями ООН були оголошені: підтримка миру і безпеки; розвиток дружніх відносин між країнами; здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні проблем економічного, соціального і гуманітарного характеру.

10 грудня 1948 р. була прийнята Загальна декларація прав людини. Вона проголошувала право людини на життя, житло, працю, волю; рівність усіх людей перед законом; виключала будь-які форми дискримінації. Положення Декларації лягли в основу всіх конституцій демократичних держав.

7.4. Структура ООН. Генеральна Асамблея (ГА) є вищим органом ООН. У ній представлені всі держави-члени ООН. Кожен представник окремої держави має тільки один голос. Щорічні сесії ГА розглядають найважливіші міжнародні проблеми і виносять за ними рекомендації. Рішення приймаються простою більшістю, а з ключових питань - 2/3 голосів.

Рада Безпеки (РБ), за Статутом ООН, несе головну відповідальність за підтримку миру і безпеки. Рішення РБ є обов’язковими для виконання всіма державами-членами ООН. Вона може бути скликана у будь-який час, коли виникає загроза миру. На сьогодні членами РБ є 15 держав: 5 постійних (Китай, Франція, Росія (до 1991 р. - СРСР), Велика Британія і США), і 10 членів РБ обираються на кожні два роки Генеральною Асамблеєю ООН. Принцип діяльності РБ при прийнятті рішень - одноголосність усіх його постійних членів.

У разі потреби Рада Безпеки може направляти в район збройного конфлікту миротворчі сили. З 1948 по весну 2011 рр. було проведено 64 операції ООН з підтримки миру. Сьогодні ООН здійснює такі операції на Близькому Сході, у Гаїті, Індії та Пакистані, Конго, Косово (Сербія), Судані та інших країнах і регіонах. З 1948 р. понад 2 800 солдатів і офіцерів миротворчих сил ООН загинули при виконанні своїх обов’язків.

До системи ООН входять також Секретаріат (сьогодні Генеральним секретарем ООН є представник Південної Кореї Пан Гі Мун), Економічна і Соціальна Рада, Міжнародний Суд, а також Всесвітній банк реконструкції та розвитку (ВБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та інші. У рамках ООН діють Світова організація торгівлі (СОТ) і Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ).

7.5. ООН і Україна. До 1991 р., перебуваючи в складі СРСР, у своїй діяльності УРСР була обмежена рамками проведення єдиної радянської політики.

Незалежна Україна активно бере участь у діяльності ООН. У 1999 р. Україна була обрана до складу Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр., а з 1 по 31 березня 2001 р. головувала в РБ ООН. Україна бере участь в операціях ООН з підтримання миру з 1992 р. За період незалежності України у більш як 20 миротворчих операціях взяли участь понад 28 тисяч українських військових.

Наша держава приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції.

Україна є стороною всіх основних документів ООН з прав людини.

У квітні 2011 р. Генсек ООН Пан Гі Мун, директор МАГАТЕ Юкія Амано разом з президентом України В. Януковичем відвідали Чорнобильську атомну електростанцію та об’єкт «Укриття». Пан Гі Мун узяв участь у конференції «25 років Чорнобильській катастрофі. Безпека майбутнього». Україна є учасником програм та проектів ООН, спрямованих на охорону довкілля. Ще у 2004 р. Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди - Кіотського протоколу.

8. МИРНІ ДОГОВОРИ ІЗ СОЮЗНИКАМИ НІМЕЧЧИНИ У ВІЙНІ

10 лютого 1947 р. у Парижі представниками держав, збройні сили яких активно боролися проти агресивного блоку в роки Другої світової війни, були підписані мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією. Вони набрали чинності 15 вересня 1947 р. Колишні союзники Німеччини брали на себе зобов’язання забезпечити своїм громадянам демократичні свободи, не допустити відродження фашистських організацій, покарати воєнних злочинців. їм дозволялося мати обмежену кількість військ, призначених тільки для оборонних цілей. Договори встановлювали розміри репарацій країнам, що постраждали від агресивних дій союзників Німеччини.

Мирні договори зафіксували територіальні зміни в Європі-

Італія зберегла, в основному, кордони станом на 1 січня 1938 р. Югославії була передана частина території Хорватії, Греції - Додеканесові острови в Егейському морі. Трієст одержав статус вільного міста під контролем ООН; у 1954 р. за згодою з Югославією і союзниками Трієст був переданий Італії. Італія втрачала всі свої колонії і зобов’язувалася не зазіхати на суверенітет і незалежність Албанії й Ефіопії. На кінець 1947 р. англо-американські війська та їхня військова адміністрація залишили територію Італії.

Румунія повернулася до кордонів станом на 1 січня 1941 р.: Бессарабія та Північна Буковина залишались у складі СРСР. Південна Добруджа передавалася Болгарії; Румунії поверталася північно-західна Трансільванія.

Кордони Болгарії залишилися станом на 1 січня 1941 р. Вона відмовилася від домагань на Македонію й одержала від Румунії Південну Добруджу.

Угорщина повернулася до кордонів 1 січня 1938 р., втративши території, отримані в рамках Віденських арбітражів 1938 і 1940 рр. Південні райони Словаччини були повернуті Чехословаччині, північно-західна Трансільванія знов увійшла до складу Румунії. Закарпатська Україна переходила до СРСР.

Договір з Фінляндією затвердив радянсько-фінський кордон, установлений мирним договором між СРСР і Фінляндією від 12 березня 1940 р. Фінляндія віддавала СРСР область Печенгу (Петсамо).

9. ФОРМУВАННЯ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНИХ БЛОКІВ

9.1. Поглиблення протиріч між державами-переможницями у Другій світовій війні. Ще під час війни між союзниками проявилися протиріччя з приводу післявоєнного устрою Європи. Керівництво СРСР не бажало, щоб до влади у звільнених Червоною армією країнах повернулися колишні емігрантські уряди. Ці уряди орієнтувалися на Велику Британію та США, що прагнули створити «санітарний кордон» проти комуністичної загрози. З іншого боку,

Сталін і його оточення планували створити свій «санітарний кордон» - пояс з очолюваних комуністами держав, що повинен був пролягти між СРСР і Західною Європою. Крім цього, Кремль активно підтримував комуністичний рух у Китаї, Кореї, В’єтнамі, ряді інших азіатських країн.

5 березня 1948 р. у місті Фултон (США) У. Черчілль закликав почати формування міжнародних сил і протистояти комунізму, який багато політиків західних країн і пересічні громадяни вважали загрозою миру і демократії. Промова Черчілля у Фултоні знаменувала собою початок «холодної війни».

Роздуми з приводу

Фактично політика «холодної війни» означала балансування на межі «гарячої» війни - впритул до початку бойових дій, застосування ядерної зброї та втягнення всіх країн до ново? світової війни. Така небезпека найгостріше виявлялась під час загострення регіональних конфліктів. Протистояння між двома ворожими таборами багато в чому визначали хід міжнародних відносин аж до кінця 1980-х рр.

«Холодна війна» - протистояння між «західним світом» на чолі з США та «комуністичним табором країн» на чолі з СРСР, боротьба за вирішальний вплив у світі. «Холодна війна» супроводжувалась гонкою озброєнь, створенням протиборчих воєнно-політичних блоків, ідеологічною війною, широким застосуванням дій спецслужб та розвідки тощо.

9.2. Утворення протиборчих воєнно-політичних блоків

Згадайте визначення поняття «воєнно-політичний блок».

а) Утворення НАТО. 4 квітня 1949 р. десять європейських (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія і Франція) і дві північноамериканські держави (Канада і США) у столиці США Вашингтоні підписали договір про створення воєнно-політичного союзу - НАТО (Організація Північноатлантичного договору).

Головними цілями НАТО були проголошені: забезпечення безпеки всіх її держав-членів, захист демократичних принципів і свобод, протидія комуністичній експансії, сприяння розвитку мирних і дружніх відносин між усіма державами. Однак фактично НАТО створювалася для протистояння СРСР і «комуністичній загрозі» в Європі та світі.

б) Утворення Варшавського блоку. 14 травня 1955 р. країнами, де були встановлені комуністичні режими, - Албанією (у 1968 р. вийшла з блоку), Болгарією, Угорщиною, НДР (вийшла з блоку після приєднання до ФРН 3 жовтня 1990 р.), Польщею, Румунією, СРСР, Чехословаччиною - був підписаний Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, що став основою Організації Варшавського договору (чи Варшавського блоку).

Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки держав-учасниць Договору і підтримка миру в Європі. Головна загроза миру, на думку керівництва цих держав, виходила від «агресивного блоку НАТО».

У зв’язку з руйнуванням комуністичних режимів, 1 липня 1991 р. у Празі Болгарією, Угорщиною, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною був підписаний протокол про припинення дії Варшавського договору.

Альянс (франц. alliance) - союз, об'єднання ряду держав на основі договірних зобов’язань.

в) Утворення інших воєнно-політичних блоків. У середині 1950-х рр. під егідою США і Великої Британії в Азії були утворені ще два воєнно-політичні блоки, метою яких було не допустити посилення впливу СРСР на континенті - СЕАТО і СЕНТО. Наприкінці 1970-х рр. вони припинили своє існування.

9.3. НАТО в першому десятилітті XXI ст. У перші десятиліття свого існування НАТО робила акцент на забезпечення безпеки країн, що входили в Альянс (так іноді називають НАТО). Особливе місце в стратегії НАТО займала боротьба з поширенням комунізму.

Проте з початку 1990-х рр., в. умовах закінчення «холодної війни», пріоритетами НАТО стали зміцнення миру, безпеки і співробітництва в Європі, боротьба проти тероризму, захист демократії і прав людини, розвиток співробітництва з країнами Центральної та Східної Європи, розширення НАТО на Схід. Наприкінці 1990-х рр. розпочалися переговори про шляхи врегулювання криз в євроатлантичному регіоні. Разом з тим ініціативи Альянсу з врегулювання кризи в Косово, що були розпочаті в 1999 р. і вилилися в бомбардування території суверенної Союзної Республіки Югославія, не були санкціоновані Радою Безпеки ООН і стали порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН.

Сучасна стратегія Альянсу базується на зменшенні чисельності військовослужбовців, посиленні мобільності звичайних збройних сил. Ядерні сили НАТО більше не націлені на якусь конкретну країну. їхня роль оцінюється як «засіб стримування з метою збереження миру і стабільності».

Після підписання Договору членами НАТО стали 12 країн. У наступні роки членами Альянсу стала низка інших держав; на сьогодні їх 28.

Розширення НАТО

Дата

Держави-члени НАТО

1949 р.

Держави-засновники НАТО - Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Франція (у 1966 р. Франція вийшла з воєнної структури НАТО)

1952 р.

Греція, Туреччина

1955 р.

Федеративна Республіка Німеччина

1982 р.

Іспанія

1999 р.

Польща, Угорщина, Чехія

2004 р.

Болгарія, Литва, Латвія, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія

2009 р.

Албанія, Хорватія

9.4. НАТО й Україна. У 1994 р. Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру». 9 липня 1997 р. у Мадриді між Україною і НАТО була підписана Хартія про особливе партнерство. Ставлення України до членства в НАТО протягом останніх років змінювалось. 27 травня 2010 р. міністр закордонних справ К. Грищенко заявив, що Україна не буде вступати до НАТО.

Роздуми з приводу

НАТО висуває конкретні вимоги до країн-кандидатів на вступ до Альянсу, зокрема: урегулювання всіх міжнародних, етнічних або зовнішніх територіальних конфліктів мирними засобами; демонстрація прихильності верховенству права й правам людини; установлення демократичного контролю над своїми збройними силами; забезпечення стабільності й добробуту через економічну свободу, соціальну справедливість і відповідальність за охорону довкілля; здатність робити свій внесок у колективну оборону Альянсу тощо. І лише за умови вирішення цих завдань можуть покращитися можливості для інтеграції України і з НАТО, і з європейським співтовариством.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Хто в квітні 1945 р. став новим Президентом США?

2. Назвіть основні цілі і завдання Берлінської операції.

3. Що мали на меті США, розпочавши атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі?

4. З якою метою створювалась ООН?

5. Який спеціалізований орган ООН несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки?

6. Назвіть воєнно-політичні блоки, що утворились після Другої світової війни.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Які були основні рішення Потсдамської конференції?

2. Назвіть основні битви Другої світової війни наприкінці 1944 - на початку 1945 рр.

3. Проаналізуйте політичні зміни, що відбулися у світі в перші повоєнні роки.

4. Назвіть етапи створення ООН.

5. Охарактеризуйте структуру ООН.

6. Визначте особливості мирних договорів, підписаних із союзниками Німеччини у 1947 р.

III. Для обговорення в групі

1. У Декларації про поразку Німеччини, підписаній представниками командування союзних держав 5 червня 1945 р., йшлося, що їхні уряди «беруть на себе верховну владу в Німеччині». Що це означало на практиці?

2. Які були передумови формування протиборчих воєнно-політичних блоків у післявоєнний період?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «холодна війна», «альянс».

2. Покажіть на карті країни-члени НАТО.

3. Покажіть на карті країни, які входили до Варшавського договору.

V. Творчі завдання

1. Назвіть основні підсумки Другої світової війни. Які, на Вашу думку, уроки повинно було отримати людство з її історії?

2. Яку роль відіграє ООН в сучасному світі?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

8 травня 1945 р. - підписання Акта про беззаперечну капітуляцію Німеччини

26 червня 1945 р. - підписання Статуту ООН

6 і 9 серпня 1945 р. - атомні бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі

2 вересня 1945 р. - підписання Акта про капітуляцію Японії

4 квітня 1949 р. - створення НАТО

14 травня 1955 р. - підписання Варшавського договору