Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 3. ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ ТА РУХ ОПОРУ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ. ГОЛОКОСТ

1. НАЦИСТСЬКИЙ «НОВИЙ ПОРЯДОК» У ЄВРОПІ

1.1. «Новий порядок», як нацисти називали встановлений ними окупаційний режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету держав, необмеженої економічної експлуатації, сваволі окупантів. Проте головний зміст «нацистського нового порядку» полягав у повному зламі базових цінностей людської цивілізації - відмові мільйонам людей та цілим народам у праві на життя, розподілі людства на «повноцінні» та «неповноцінні раси»; присвоєнні німцям - «справжнім арійцям» - права на панування над іншими народами.

Свідчать документи

З щоденника Й. Геббельса, запис після розмови з Гітлером (у кн.: Война Германии против Советского Союза. 1941 - 1945. - Берлин, 1991)

«І коли ми переможемо, то хто спитає нас про методи?.. На нашій совісті стільки всього, що ми повинні перемогти, інакше весь наш народ і ми на чолі всього, що є для нас дорогим, будемо знищені».

Які принципи, відомі з стародавніх часів, сповідували нацистські керівники?

Згадайте сутність націонал-соціалізму, основні положення нацистської ідеології.

Вперше в історії людства геноцид, намагання знищити цілі народи стали засобом реалізації ідеології великої держави, якою була нацистська Німеччина.

Гіпотеза

Можливо, саме те, що нацистський «новий порядок» не тільки відкидав демократичні цінності суспільства, а й руйнував самі основи людської цивілізації, спонукало лідерів США та Великої Британії піти на союз із СРСР проти нацистської Німеччини, незважаючи на відразу до сталінської моделі тоталітаризму...

Нацистський «новий порядок» на окупованій території України означав геноцид по відношенню до українців, росіян та інших слов’янських народів.

1.2. План «Ост». Геноцид по відношенню до слов’янських народів. Злочинні плани нацистів стосовно народів Центральної та Східної Європи викладені у плані «Ост», інструкціях про ставлення до радянських військовополонених та інших документах. У директиві Гітлера цинічно підкреслювалося, що за дії, спрямовані проти «ворожих осіб» на радянській території, не буде жодного покарання, «навіть якщо ці дії є військовим злочином...». Нацисти вважали слов’ян «нижчою расою», відносно них була розроблена програма поневолення, знищення національної еліти, онімечення та депортації.

Розстріл цивільного населення гітлерівськими солдатами

Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати - німецькі колоніальні провінції: «Остланд», «Україна», «Москва» та «Кавказ», управління якими повинно було здійснюватися спеціальним «східним міністерством» на чолі з А. Розенбергом.

Мовою цифр

План «Ост» передбачав «виселення» протягом 30 років 65% населення України, 75% населення Білорусії, 80-85% населення Польщі, значної частини населення Латвії, Литви, Естонії - усього 31 млн чоловік. На «звільнені» землі планувалося переселити 10 млн німців, а місцевих жителів поступово «онімечити».

Жінки та діти біля Бабиного Яру. Порядок підтримують поліцаї. Жовтень 1941 р.

На загарбаних територіях нацисти проводили масові розправи над місцевим населенням. Тільки в Бабиному Яру в Києві окупанти знищили близько 100 тис. чоловік. Більша частина з них були євреями, але тут розстрілювали також радянських військовополонених, українських патріотів, циган та інших людей. Бабин Яр став велетенською братською могилою символом злочинів нацистів на українській землі. Своя трагедія Бабиного Яру відбулася в усіх захоплених нацистами містах України... На окупованій території СРСР гітлерівці знищили понад 10 млн мирного населення.

1.3. Геноцид циганського народу (ромів і сінті) є одним із найжахливіших злочинів нацистів. Затаврованих і переслідуваних як злодіїв, «ворожбитів та викрадачів дітей», понад 13 000 циган депортували до Освенціму. 5 000 австрійських циган депортували до Лодзі й замордували в Хелмно, 3 000 було направлено до концтаборів, 2 500 депортовано до Польщі, здебільшого до єврейських гетто; більшість із них загинули. Дві третини німецьких циган були замордовані, багато хто загинув у газових камерах Освенціму.

В останній період війни уцілілих змушували у німецькій уніформі воювати у штрафних батальйонах. Інші потрапили в рабське становище на німецьких заводах. На території України айнзацгрупою D було замордовано всіх циган, виявлених нею в зоні своєї дії. Загальна кількість знищених нацистами циган становить близько 810 тисяч чоловік.

1.4. Злочини нацистів у Європі. У Німеччині та на всіх територіях, окупованих нацистами, діяли концентраційні табори Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк (у Німеччині), Маутхаузен (у Австрії) та табори смерті - центри знищення Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмно (на території окупованої Польщі). В’язнів змушували виконувати каторжні роботи, морили голодом, катували. У багатьох таборах нацистські лікарі проводили «медичні» експерименти, садистськи піддаючи свої жертви тортурам. У цілому в концтаборах і таборах смерті опинилося 18 млн чоловік, 12 млн з яких загинули.

Колона циган (рома і сінті), яких депортують з Німеччини до Польщі. 1940 р.

Айнзацгрупи - спеціальні підрозділи СС, надані німецьким арміям після їх вторгнення до СРСР і призначені для знищення «ворожих елементів» рейху (євреїв, циган, комуністів тощо). Айнзацгрупи здійснювали масові розстріли населення. Загальна кількість особового складу чотирьох айнзацгруп - А, В, С і D - становила приблизно 3 000 чоловік. На території України діяли групи С і D.

В’язні концтабору

Мільйони жителів Європи були насильно вивезені в Німеччину для робіт на заводах, у сільському господарстві «третього рейху».

Для утримання населення в покірності використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Хатинь у Білорусії, Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині.

1.5. Колабораціонізм. У роки Другої світової війни для багатьох народів Європи та Азії, позбавлених власної державності, з’явилась надія на створення власних держав через участь у складі збройних сил воюючих країн — чи то Німеччини, чи то СРСР або Британії. Крім того, певні політичні сили в країнах Європи вважали привабливими ідеї нацизму, були прибічниками тоталітарних моделей побудови суспільства. Та й воєнні успіхи нацистської Німеччини в Європі схиляли деяких «національних лідерів» і пересічних громадян до «співробітництва з переможцями». Ці та інші чинники були передумовами колабораціонізму.

Історики виділяють різні типи колабораціонізму:

Воєнний - сприяння противнику зі зброєю у руках: служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки.

Політичний, адміністративний - співробітництво в окупаційних органах влади.

Побутовий колабораціонізм пов’язаний із встановленням дружніх відносин між окупантами та населенням.

Культурний (духовний) колабораціонізм - співробітництво з окупантами в духовній сфері, що під час Другої світової війни сприяло поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійської раси», підвищенню психологічного настрою окупантів.

Економічний - співробітництво в будь-яких галузях економіки.

Колабораціонізм (від фр. Collaboration - співробітництво) - добровільне або вимушене співробітництво з ворогами, окупантами у військових, економічних, побутових, культурних справах, що мало ознаки злочину. Колабораціонізм під час Другої світової війни - співробітництво з німецькими, італійськими, японськими загарбниками та їх сателітами в окупованих ними країнах.

У низці країн Європи були сформовані колабораціоністські уряди:

• у Франції - режим Віші на чолі з Анрі Петеном;

• у Норвегії - уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга;

• у Нідерландах - уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Мюссерта;

• у Сербії - уряд генерала, прем’єр-міністра Мілана Недіча;

• у Хорватії - режим лідера усташів, «поглавника» А. Павеліча;

• у Словаччині - уряд Й. Тисо та інші.

Генерал Власов з бійцями Російської визвольної армії

Азербайджанські підрозділи вермахту

Донські козаки на службі вермахту

«Литовський легіон»

Колабораціонізм на окупованій території СРСР був зумовлений тим, що в умовах сталінського тоталітарного режиму була створена жорстока система економічного, політичного, ідеологічного та морального тиску на людину, аж до її повного знищення. Тож деякі представники народів СРСР схильні були вбачати в Німеччині, з її високою культурою, організованістю, порядком, союзника у боротьбі проти більшовицької політики.

Навіть після Сталінградської та Курської битв, коли вже був очевидним воєнний крах Німеччини, на боці вермахту воювало близько 1,2 мільйона бійців - представників народів СРСР.

Мовою цифр

За підрахунками історика К. Александрова, у збройних силах Німеччини перебувало до 400 тис. росіян, 250 тис. українців, 180 тис. представників Середньої Азії, 90 тис. латишів, 70 тис. естонців, 40 тис. представників народів Поволжя, 38 тис. азербайджанців, 37 тис. литовців, 28 тис. представників Північного Кавказу, приблизно по 20 тис. білорусів, грузинів, кримських татар, 18 тис. вірмен та ін.

Після війни колаборантів карали як злочинців, зрадників Батьківщини.

Слово історика

З роботи В. Гриневича «Міт війни та війна мітів». - Критика, 2005, № 5.

«Рівень лояльности українського населення до сталінської влади виявився невисоким: це промовисто засвідчили й масова здача червоноармійців у полон на початковому етапі війни, й те, що понад 90% місцевого населення (з них 5,6 мільйона - військовозобов’язані) залишилося на окупованій німцями території, й украй низький рівень спротиву новому окупантові. Чимало киян танцювали та співали, радіючи із приводу падіння сталінського режиму. Багато де населення зустрічало німецьких солдатів хлібом-сіллю, і, за іронією долі, одним із таких місць була майбутня площа Слави...»

Які з наведених фактів, на я Вашу думку, можна віднести до проявів колабораціонізму?

2. ГОЛОКОСТ

2.1. Передумови Голокосту. Расизм. Нацизм дотримувався ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами. За словами Гітлера, «тільки німець, арієць є тим, кого ми називаємо людиною». Отже, за нацистською ідеологією, усі «неарійці» були «нелюдьми», і до них мало бути відповідне, нелюдське ставлення.

На початку свого правління нацисти організували фізичне знищення психічно хворих, розумово відсталих і спадково хворих людей. Згодом до кола тих, хто підлягав знищенню, були включені непрацездатні інваліди та особи, які хворіли понад 5 років. За німецькою статистикою, ці вбивства мали дати рейху великий економічний ефект.

Нацистська теорія визначала й долю «неарійців»: слов’яни як «нижча раса» мали бути поневолені, а євреї як «недолюди» - винищені в першу чергу.

2.2. Антисемітизм. Антисемітизм був однією з найважливіших складових нацистської ідеології, яка «обґрунтувала» здійснення Голокосту.

Додаткова інформація

Лідери ряду партій і рухів Німеччини прагнули використовувати антисемітизм для створення в особі євреїв образу «внутрішнього ворога», зображуючи їх джерелом усіх лих. Партії, що пропонували прості шляхи вирішення всіх проблем у країні через знищення «внутрішнього ворога», домагалися зростання своєї популярності, маніпулювали свідомістю широких мас.

Нацисти у своїй ідеології і політиці відводили важливу роль «єврейському питанню». Вони звинувачували євреїв у підриві німецьких національних традицій, німецької державності й основ економічного життя німецької нації. Вороже ставлення до євреїв з боку НСДАП посилювалося ще й тим, що єврейський капітал становив конкуренцію німецькому національному капіталу, представники якого, як і праві політичні кола Німеччини, були зацікавлені в усуненні суперників. Крім того, підприємці й політики єврейського походження мали міжнародні зв’язки з економічними партнерами країн, оголошених нацистами ворогами Німеччини. Це використовувалося НСДАП для обґрунтування боротьби проти міфічної «всесвітньої жидо-масонської змови», що нібито прагнула до встановлення єврейського панування над усім світом.

Голокост (англ. Holocaust - усеспалення; Шоа (іврит) - катастрофа, нещастя) - загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх поплічниками у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології - «остаточне вирішення єврейського питання»).

Антисемітизм - вороже ставлення до євреїв, відповідна ідеологія та політика.

Німецькі діти читають підручник з нацистської расової теорії. На обкладинці - антисемітська карикатура, що зображує євреїв у вигляді паразитів

Синагога, підпалена нацистами у м. Зіген, Німеччина, 10.11.1938 р.

2.3. Етапи антиєврейської політики нацистів. Перший етап (1933-1939 рр.). З установленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою «третього рейху». Євреї виключалися з державного і громадського життя країни, їх економічна і політична діяльність заборонялася законами.

Антиєврейська кампанія досягла апогею після прийняття в 1935 р. Нюрнберзьких законів.

Приводом для масових антиєврейських акцій послужив замах на життя радника німецького посольства в Парижі Е. фон Рата, здійснений 17-річним польським євреєм Г. Гриншпаном, який прагнув у такий спосіб помститися за зло, заподіяне нацистами його батькам. За наказом міністра пропаганди Й. Геббельса і керівництва НСДАП 9-10 листопада 1938 р. у Німеччині були організовані єврейські погроми, що ввійшли в історію як «Кришталева ніч». Загони есесівців і групи нацистів нападали на єврейські будинки, грабували, калічили й убивали.

«Кришталева ніч» стала початком катастрофи європейського єврейства.

Другий етап (1939-1941 рр.) антиєврейської політики почався із завоювання Німеччиною Польщі. Нацисти примушували євреїв носити особливі знаки.

Особливими наказами євреїв позбавили джерел прибутку, почали відправляти на примусові роботи, у трудові табори.

Третій етап (з 22 червня 1941 р.) почався разом з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР. 20 січня 1942 р. у Берліні під головуванням шефа Головної канцелярії імперської безпеки Р. Гейдріха відбулася конференція з «остаточного вирішення єврейського питання». Учасники домовилися про виселення всіх євреїв з Європи на Схід. Виняток становили тільки євреї старші 65 років, тяжкопоранені, інваліди війни і євреї з бойовими нагородами. Хоча в протоколі конференції не зустрічалося слово «ліквідація», документ не залишав жодних сумнівів у тому, що «остаточне вирішення» означає повне знищення євреїв у Європі.

Слово історика

З роботи Є. Бауера «Місце Голокосту в сучасній історії». - В книзі: Поза межами розуміння ... - К., 2005.

«Нацистська Німеччина шукала «життєвий простір» для германських народів..., щоб вони могли панувати над Європою та світом; із цією метою необхідно було вести війну проти ворогів, об’єднаних довкола єврея-архіворога, який приховувався за всіма іншими... Майбуття людства залежало від... перемоги над єврейством. Із моменту прийняття рішення про знищення євреїв для їх убивства не існувало винятків... Кожен, хто мав у дідівському поколінні трьох предків єврейської крові, був приречений на смерть, а тому, хто мав двох таких предків, загрожувала, як правило, або смерть, або стерилізація. Винятковість Голокосту полягає в тоталітарному характері його ідеології та у втіленні абстрактної ідеї у сплановане, методично впроваджуване масове вбивство...»

Розстріл євреїв айнзацгрупою А в Каунасі

2.4. «Остаточне вирішення єврейського питання». Розстріли. Криваві розправи проводили айнзацгрупи. їм надавали підтримку СС, а також місцеві поліцаї. Масові вбивства здійснювалися за визначеним планом: у встановленому місці заздалегідь копали великий рів (часто це робили приречені на смерть), на краю якого гітлерівці вишиковували групи євреїв, змушували їх роздягнутися і потім розстрілювали кулеметними чергами. Поранених і вцілілих закидали землею разом із мертвими.

Гетто. У деяких містах після першої хвилі вбивств були влаштовані гетто, куди на місце вбитих євреїв привозили інших. У гетто була величезна скупченість населення. Так, у Варшавському гетто в кожній кімнаті мешкало в середньому по 13 чоловік, але багато тисяч зовсім не мали даху. В ізольованих від усього світу гетто панували безробіття, голод і хвороби. Найдовше існувало гетто в Лодзі - із квітня 1940 р. до його ліквідації гітлерівцями в серпні 1944 р.

Варшавське гетто. 1943 р.

Гетто - ізольована частина міста в християнських країнах, відведена владою для проживання євреїв. Перші гетто виникли в Італії в XVI столітті. Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були «проміжними станціями» на шляху євреїв у табори смерті. На території України деякі гетто існували декілька тижнів чи днів, до розстрілу всіх їх мешканців.

Табори смерті. Табори смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Треблінка, Собібор, Хелмно на території Польщі були створені спеціально для знищення в’язнів. Першими жертвами «фабрики смерті» в Освенцімі стали польські патріоти, пізніше - радянські військовополонені, а згодом у газових камерах Аушвіц-Біркенау знищували євреїв, циган. Освенцім став страшним символом Голокосту: тільки тут загинуло більш ніж мільйон євреїв.

2.5. Єврейський опір Голокосту. Євреї не були покірливою масою та чинили опір. У таборі смерті в Освенцімі 135 грецьких євреїв підірвали два крематорії, знищили декількох есесівців, перерізали колючий дріт і вибралися за межі табору. Багатотисячний есесівський персонал табору протягом години придушував повстання сотні в’язнів. Повстання євреїв спалахували також у Треблінці, Заксенхаузені, Собіборі. В останньому повстанці знищили 16 нацистів. За підрахунками істориків, з гетто, трудових таборів і ешелонів, направлених у табори смерті, втекли майже 160 тис. чоловік. Більшість із них загинула - до партизанських загонів добирався в середньому один із п’яти втікачів. Тисячі євреїв боролися в партизанських загонах, у тому числі й окремих єврейських, на території від України та Росії до Італії та Франції.

Ліквідація Варшавського гетто. Уцілілі єврейські бійці розстрілювались нацистами на місці

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто. Створена тут Єврейська бойова організація придбала невелику кількість зброї, організувала підпільне виготовлення ручних гранат і бомб.

18 січня 1943 р. підпільники зчинили гітлерівцям відкритий збройний опір і не дозволили відправити на знищення чергову партію в’язнів гетто. 19 квітня, застосовуючи артилерію і бронемашини, нацисти почали планомірну ліквідацію гетто. У ході повстання, що продовжувалося до 16 травня 1943 р., загинуло 7 тисяч єврейських бійців, які віддали перевагу смерті, а не покірності. Разом із ними брали участь у повстанні і загинули представники польського народу.

2.6. Реакція країн і народів на Голокост. Більшість держав світу не надавали допомоги євреям, які намагалися втекти з нацистського пекла. Винятку не було зроблено навіть для дітей. Та проти геноциду повстало багато чесних людей з різних країн. Шведський дипломат Р. Валленберг у 1944 р. врятував життя 100 тисячам угорських євреїв. Я. Корчак опікувався своїми вихованцями з Дому сиріт у Варшавському гетто, добував для них їжу, медикаменти. Під час депортації євреїв до табору смерті Корчак відмовився від можливості врятувати своє життя, до останнього залишався з дітьми і загинув з ними в газовій камері Треблінки. Багатьох євреїв врятували уряди і населення Данії, Швеції. Датчани не тільки попередили 7 000 датських євреїв про арешти, що готувалися, а й допомогли їм врятуватися, переправивши морем у нейтральну Швецію. У Голландії на знак солідарності з євреями був оголошений загальний страйк, що переріс в антинацистське повстання, придушене гітлерівськими військами.

Незгода з нацистським геноцидом була навіть у країнах-союзницях Німеччини. Фінляндія не виконала вимоги гітлерівців видати євреїв - жителів країни. Фашистська Італія не перешкоджала в’їзду біженців у країну, вживала заходів з порятунку не тільки італійських, а й болгарських євреїв. Навіть іспанський диктатор Франко, вірний прихильник Гітлера, наказав надавати право на іспанське громадянство багатьом євреям Європи, що врятувало їх від смерті.

Пересічні громадяни Польщі, Голландії, Франції, України та багатьох інших країн, ризикуючи своїм життям, рятували і врятували життя багатьом євреям. Без допомоги місцевого населення - українців, росіян та інших - євреї не мали шансів на порятунок. У сучасному Ізраїлі їх, представників різних національностей, називають Праведниками народів світу.

Трагедія Голокосту назавжди залишилася страшним уроком і грізним попередженням усьому людству.

Януш Корчак

Оскар Шиндлер. Згадайте сюжет кінофільму «Список Шиндлера». Чому член НСДАП Шиндлер став рятувати євреїв, яких відправляли до Аушвіцу?

3. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

3.1. Сутність руху Опору. На окупованій території СРСР розгорнувся партизанський рух. Партизани пускали під укіс ешелони з німецькою військовою технікою, руйнували комунікації, нападали на німецькі підрозділи. Згодом утворилися цілі звільнені райони, очищені від окупантів. Партизанські загони були і на території України, зокрема на Волині.

Цілі учасників Опору, залежно від їхньої політичної орієнтації, розрізнялися.

Рух Опору - визвольний рух проти зовнішнього і внутрішнього фашизму, нацизму і встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, за більш справедливий і демократичний лад після звільнення.

Цілі учасників руху Опору

Помірні кола Опору	Ліві сили в русі Опору (комуністи та інші)
Робили ставку на звільнення своїх країн силами західних держав і повернення до влади законних урядів, вигнаних фашистами. Виступали за відновлення конституційного ладу і демократичних принципів.	Активно розгорнули діяльність після нападу Німеччини на СРСР виступали під гаслом негайного початку всенародної війни проти окупантів, а потім - соціалістичної революції.

На територіях, окупованих Японією, становище було іншим. В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Індонезія, ряд інших азіатських країн до війни не мали незалежності. Тому якийсь час народи цих країн сподівалися, що з рук Японії вони її одержать. Однак ця ілюзія швидко розвіялася. Новий окупаційний режим виявився жорсткішим за колоніальний. Антияпонський рух сформувався у Бірмі, Малайї, Індонезії, на Філіппінах, у ряді інших країн.

3.2. Рух Опору у Франції. Вішістський режим скомпрометував себе в очах французького народу; Франція вела третю за відносно короткий період війну з Німеччиною. Антинімецькими настроями, значною мірою підсиленими окупаційним режимом, була перейнята більшість французького населення.

У 1940 р. Ш. де Голль заснував організацію «Вільна Франція» (з 1942 р. — «Франція, що бореться»), яка очолила рух Опору. Народне піднесення дозволило створити французькі збройні сили за межами країни - факт безпрецедентний у світовій історії. У 1942 р. патріотичні організації об’єдналися в армію на чолі з генералом Ш. де Голлем. Спочатку її чисельність становила 70 тис. чоловік. На всій території Францїї діяли загони партизанів, очолювані комуністами і лівими соціалістами. У 1942 р. партизани і «Франція, що бореться» об’єднали свої зусилля. У 1943 р. у Франції була сформована Національна рада Опору, що стала керівним органом руху й об’єднала всі антифашистські сили країни.

Генерал Ш. де Голль інспектує частини французького Опору

3.3. Рух Опору в Італії. У Північній і Центральній Італії, окупованій у 1943 р. німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися з представників христианских демократів, соціалістів, комуністів та інших антифашистських партій. Деякі гірські райони Італії були звільнені від окупантів і перетворилися на партизанські республіки», де вся повнота влади належала партизанським бригадам імені Дж. Гарібальді. Уперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії.

3.4. Рух Опору в Польщі. Наприкінці вересня 1939 р. у Парижі був сформований польський уряд в еміграції. З 1940 р. цей уряд знаходився у Великій Британії. Там же був утворений і орган представницької влади Польщі - Політична рада. У Франції та деяких країнах Близького Сходу під керівництвом лондонського уряду почалося формування частин польської армії.

Одночасно відбувалася консолідація і лівих сил. У січні 1942 р. за допомогою Москви була створена Польська робітнича партія, яка стояла на комуністичних позиціях. У 1943 р. на території СРСР був утворений Союз польських патріотів, який почав формувати свої збройні сили - Військо Польське. Незабаром розкол руху Опору був перенесений і на територію самої Польщі.

Влітку 1943 р. визвольний рух у Польщі піднявся на новий рівень. Великий вплив мали формування Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, утворені комуністами. Ці військові формування вели боротьбу з окупантами, але між ними існували принципові розбіжності щодо майбутнього ладу Польщі, які часом переростали у ворожі відносини.

3.5. Рух Опору в Югославії очолили комуністи. З ініціативи КПЮ в 1941 р. був утворений Народно-визвольний фронт (НВФ). У 1942 р. був сформований вищий орган представницької влади НВФ - Антифашистське віче народного визволення Югославії (АВНВЮ), який заявив про відмову визнати законність емігрантського уряду і покладення функцій виконавчої влади на Національний комітет визволення Югославії (НКВЮ) під керівництвом Й. Броз Тіто. Створена і керована комуністами Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) на початок 1943 р. звільнила 2/5 території країни. Головні сили НВАЮ під командуванням Й. Броз Тіто з боями пробралися в долину ріки Неретва. Тут відбулася одна з вирішальних битв народно-визвольної війни в Югославії, що закінчилася перемогою над окупантами.

Боротьбу із загарбниками вели також четники (від слова «чета» - загін) — сербські націонал-патріоти. Вони встановили контакти з лондонським емігрантським урядом і були прихильниками конституційної монархії. Протистояння усташів і четників, а також і тих, і інших з комуністами ускладнювали визвольну боротьбу народів Югославії. Бої між четниками й усташами набували рис національно-релігійної війни між православними і католиками, у якій постраждало і мусульманське населення. Ці події супроводжувались масовими вбивствами цивільного населення, воєнними злочинами з боку всіх воюючих у країні.

Підрозділ Армії Крайової. 1943 р.

Усташі - хорватські праворадикальні націоналісти, прихильники моноетнічної хорватської держави; під час Другої світової війни були союзниками нацистської Німеччини, сприяли політиці терору стосовно сербів, євреїв і циган.

3.6. Рух Опору в перемозі над фашизмом відіграв значну роль. У ньому брали участь представники різних політичних поглядів і національностей, багатьох соціальних кіл, прихильники різних релігійних течій. Багатьом з них довелося покласти своє життя на спільний вівтар Перемоги.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Для перевірки знань

1. У чому полягала сутність нацистського «нового порядку»?

2. Якими були основні завдання плану «Ост»?

3. Якою була доля слов’янського населення на окупованих нацистами територіях?

4. Назвіть категорії населення окупованих територій, що були приречені нацистами на тотальне знищення.

5. Кого називають Праведниками народів світу?

6. У яких країнах Європи Рух Опору набув найбільшого розмаху?

ІІ. Для систематизації навчального матеріалу

1. Нацистський «новий порядок» передбачав проведення особливої расової політики. У чому її сутність?

2. Як здійснювався геноцид щодо циганського народу (ромів і сінті)?

3. Назвіть етапи антиєврейської політики нацистів.

4. Які були форми реалізації нацистської політики «остаточного вирішення єврейського питання»?

5. Проаналізуйте основні форми руху Опору в різних країнах.

III. Для обговорення в групі

1. Чому нацистський «новий порядок» поставив під загрозу основи людської цивілізації?

2. Як Ви вважаєте, які були історичні передумови Голокосту?

3. У сучасній історіографії вживають поняття «фізичного спротиву» та «духовного спротиву» нацистському геноциду. Які явища, на Вашу думку, підпадають під ці поняття?

4. Як Ви вважаєте, чи існують чинники, які можуть виправдати колабораціонізм окремих людей? Окремих політичних сил?

IV. Робота з історичними термінами, географічною картою

1. Поясніть терміни і поняття: «айнзацгрупи», «антисемітизм», «Голокост», «рух Опору», «колабораціонізм», «усташі».

2. Покажіть на карті країни та регіони, де рух Опору набув найбільших масштабів.

V. Творчі завдання

1. У чому полягають історичні уроки Голокосту для народів світу? Як Ви вважаєте, чи можливе повторення трагедії Голокосту в інших країнах, проти інших народів?

2. Чимало робітників, селян, адміністративних службовців, лікарів, вчителів та інших спеціалістів за умов окупації своєї країни працювали, щоб отримати можливості для виживання. Чи можна, на Ваш погляд, таких людей вважати колаборантами?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

січень-травень 1943 р. - повстання у Варшавському гетто