Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 31. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ І ТЕЧІЇ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ, ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1. ЛІТЕРАТУРА У ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ

1.1. Література реалістичного напрямку. У перші післявоєнні роки у творчості багатьох письменників, особливо в країнах, що брали участь у воєнних діях, почала превалювати антивоєнна, антифашистська тематика. Багато письменників брало участь у Другій світовій війні. Однією з головних тем у літературі 1950-х рр. стала тема руху Опору. Їй присвятили свої твори французькі письменники Р. Вайян, Р. Мерль, німецькі - А. Зегерс, Г. Бьолль та інші.

Виразниками невдоволення молоді дійсністю виступила в 1950-ті рр. група англійських письменників, котра у літературній критиці одержала назву «розсерджені молоді люди». Серед представників цієї групи найбільш відомий Дж. Уейн (роман «Поспішай униз»), К. Еміс (роман «Щасливчик Джим»), Дж. Осборн (п’єса «Обернися в гніві»).

Теоретики «соціалістичного реалізму» в СРСР вимагали від письменників «поліпшувати» історію, зробити привабливою «вітрину» внутрішнього життя в соціалістичних країнах. Вони штовхали письменників на компроміси, на пошуки напівправди. Прикладами таких творів були «Піднята цілина» М. Шолохова, «Хліб» О. Толстого та інші.

Особливим явищем у літературі став «магічний реалізм» - стиль, у якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу. Одним із найвидатніших представників цього стилю є латиноамериканський письменник Г. Маркес. У стилі «магічного реалізму» також творили і продовжують творити такі відомі письменники, як Ж. Амаду, X. Л. Борхес, М. Булгаков, X. Кортасар, М. Павич, X. Мурокамі, М. Кундера та ін.

1.2. Література модерністського напрямку.

а) Екзистенціалізм дозволяє вирватися за межі суворої реальності і передавати життєве й емоційне світовідчуття. Найяскравіші представники цього напрямку: Ж.-П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар (Франція), А. Мердок і К. Уілсон (Велика Британія), Н. Мейер (США). Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж.-П. Сартр на початку 1970-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію «Дороги свободи».

б) «Неороман». На противагу класичному роману, «неороман» не мав сюжетної чи композиційної завершеності, утверджував образ замкнутої на собі особистості. Цей напрямок був представлений творами французьких авторів Н. Саррот, А. Роб-Ґріє, ряду інших письменників.

1.3. Постмодернізм у літературі. З 1970-х рр. на зміну модернізму приходить постмодернізм - історично новий тип культури, який проявляється у філософії, науці, мистецтві. Його основним принципом є вільне поєднання виражальних засобів, а також плюралізм ідей, думок, точок зору і гуманізм. Головною фігурою всього літературного постмодернізму є італійський письменник Умберто Еко. Всесвітню популярність і славу йому приніс роман «Ім’я троянди» (1980).

Г. Г. Маркес

Постмодернізм в американській літературі пов’язаний насамперед з іменами засновників «школи чорного гумору», до яких відносять Д. Барта, Т. Пінчона, Д. П. Данліві і Д. Бартельмі. Як впливових постмодерністів виділяють таких письменників, як Д. Делілло, Д. Барнс, В. Гібсон, В. Набоков, Д. Фаулз, М. Павич, Т. Стоппард та ін. Риси постмодернізму характерні для творчості таких російських письменників, як Б. Акунін, Й. Бродський, В. Єрофєєв, Г. Остер, В. Пелевін, В. Сорокін, Т. Толстая. Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андру ховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, О. Забужко та інших.

2. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

2.1. Соціальний реалізм об’єднав художників, які бачили зміст мистецтва в його зв’язку з дійсністю, служінні прогресу методами художньої творчості.

а) Неореалізм. Художники-неореалісти прагнули до критичного осмислення подій, що відбувалися, максимальної узагальненості образів своїх картин, що переходили в образи-символи. Велика увага приділялася кольору, що ніс змістове й емоційне навантаження. Одним з основоположників неореалістичного напрямку став італійський художник Р. Гуттузо. Серед кращих творів Р. Гуттузо - «Зайняття земель, що пустують, батраками в Сицилії», «Битва біля моста Амміральо», які стали класикою цього напрямку в живописі. А. Фужерон зі своїм реалістичним полотном «Слава Андре Ульє» і Б. Таслицький із серією графічних портретів в’язнів Бухенвальда є представниками французького неореалізму. У неореалістичній графіці велику популярність здобули П. Хогарт (Велика Британія) і Е. Уаєт (США).

б) «Соціалістичний реалізм». Авторам творів, створених у цьому стилі, був властивий показний, часто фальшивий оптимізм. До класичних творців «соціалістичного реалізму» можна віднести живописців Д. Налбандяна, В. Лопухова, скульптора В. Мухіну. Становлення «соціалістичного реалізму» проходило в гострій боротьбі з усіма іншими стилями і тенденціями в мистецтві, що кваліфікувалися владою як реакційні.

2.2. Модернізм.

а) Абстракціонізм об’єднав художників, які віддавали перевагу формам, фарбам, кольору. Течії післявоєнного абстракціонізму можна розділити на три великі групи. Перша з них - «абстрактний експресіонізм». Засновником його став американець Д. Поллок. Він увів термін «дріппінг», що означає розбризкування фарб на полотні без використання пензля. У цій течії мистецтва акцент робиться на самій дії, процесі створення картин.

В. Мухіна. Робітник та колгоспниця

Д. Поллок. Конвергенція

Е. Воргол. Мерилін, 1967 р.

Інша група абстракціоністів тяжіє до деякої загадковості, автори покривають свої полотна нічого не значущими знаками. Третя група представляє технізоване мистецтво.

Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. виникли нові стилі абстракціонізму: поп-арт (популярне мистецтво) і оп-арт (оптичне мистецтво). Характерною рисою поп-арту, що виник у США, було створення різноманітних композицій, часто абстрактних, із предметів побуту, сільськогосподарських знарядь, шматків труб, частин автомобіля тощо. Засновником художньої школи поп-арту є Енді Воргол.

Додаткова інформація

Справжнє ім'я Енді Воргола (англ. Andy Warhol) - Андрій Вархола, він є американським художником українського (лемківського) походження.

Після успішної кар’єри комерційного ілюстратора Воргол прославився як художник, кінорежисер, продюсер і письменник.

Оп-арт - це ефект кольору і світла, пропущеного через оптичні прилади і спрямованого на складні геометричні конструкції. У повну силу цей напрямок продемонстрував себе на виставці «Чутливе око» у Нью-Йорку.

б) Сюрреалізм. Відомим різновидом модернізму післявоєнних років став сюрреалізм. Сюрреалістичний (надреальний) напрямок у мистецтві виник ще в 1920-ті рр. Сюрреалісти вирішили замінити реально існуючий світ містичним, підсвідомим. Найяскравішим представником цього напрямку став видатний художник сучасності С. Далі. Його найбільш відомі картини післявоєнного періоду - «Спокуса святого Антонія», «Три сфінкси Бікіні» та інші.

Видатною фігурою у світовому образотворчому мистецтві став французький художник, іспанець за походженням П. Пікассо. У післявоєнні роки у його творчості переважали ідеї життєлюбства і добра, ненависті до війни. Основні твори Пікассо того періоду - статуя «Людина з ягням» і малюнки голуба Миру - втілюють ідеали миру і добра. Апогеєм творчості майстра на антивоєнну тему став розпис Храму миру у Валлорісі.

С. Далі. Спокуса святого Антонія, 1946 р.

Послідовником сюрреалізму був відомий російський художник М. Шагал, який тривалий час жив у Франції. Характерні мотиви картини М. Шагала - мешканці єврейських містечок, світ фокусників і циркових артистів.

в) Концептуалізм. На кінець 1960-х рр. у творчих колах склалося відчуття, що творів мистецтва створено занадто багато, і прийшов час мистецтва розуму. Так зародився концептуалізм, що виходив з того, що важливий не сам зображуваний предмет, а те, що він означає, і наша реакція на нього обумовлена не чуттєвим сприйняттям, а роботою думки.

Цей хід думок підказав деяким художникам і зовсім екстравагантні ідеї. У 1967 р. американський скульптор Клас Олденбург вирив кілька ям в нью-йоркському Сентрал-парку, після чого благополучно їх закопав. А Христо Явачев прославився, упаковуючи в пластик то величезні ділянки землі на австралійському узбережжі, то відомі пам’ятники архітектури.

2.3. Постмодернізм. Найвідомішим художником постмодернізму є Й. Бойс, який, як і годиться постмодерністу, проявив себе в різних іпостасях: влаштовував акції, створював скульптури з нетрадиційних матеріалів і т.д. Інші відомі імена: М. Паладіно, А. Йен, М. Мерц. На особливу увагу в постмодерністському живописі заслуговує творчість французького художника Ж. Гаруста.

Англійський митець Деміен Хьорст у жовтні 2008 року очолив рейтинг найвпливовіших людей в світі мистецтва за версією журналу «Арт ревю». Найвідоміша робота Хьорста 1991 року «Фізична неможливість смерті в свідомості живого», являє собою скляний контейнер, заповнений формальдегідом, в якому плаває тіло гігантської тигрової акули.

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ

3.1. Післявоєнний будівельний бум. у результаті Другої світової війни була зруйнована велика частина Європи, значної шкоди було завдано ряду регіонів Азії. Після війни істотно активізувалося промислове і цивільне будівництво.

У будівництві використовувалися сучасні для того часу промислові технології. Висотні житлові будинки зводилися з готових бетонних блоків чи панелей. Зразком такого будівництва стала «Житлова одиниця» архітектора Ле Корбюзьє - квартал житлових будинків, побудованих у Марселі в 1949 р.

Значна увага приділялася створенню міської інфраструктури, спорудженню об’єктів культурного призначення. Архітектурними шедеврами 1950- 1960-х рр. стали: капела прочан, побудована за проектом Ле Корбюзьє в Роншампі (Франція), музей Гуггенхейма в Нью-Йорку, побудований за проектом Ф. Райта, вокзал в аеропорту ім. Кеннеді (архітектор Саарінен) та деякі інші споруди. Під керівництвом бразильського архітектора О. Німейера на місці незайманих джунглів за три роки в модерністському стилі було споруджено ультрасучасне місто - Бразиліа, що стало з 1960 р. столицею Бразилії.

3.2. Основні напрямки розвитку архітектури.

а) Функціоналізм став практично основним архітектурним напрямком XX століття, особливо його другої половини. Складовими елементами функціоналізму стали утилітаризм, техніцизм і раціоналізм. Провідним представником функціоналізму був швейцарський архітектор Ле Корбюзьє. Він був творцем урбаністичної теорії будівництва, втіленої у творчості багатьох його послідовників.

Сіднейський оперний театр

б) Органічна архітектура розглядала будинок як організм із єдиним простором. Її ідеолог, американський архітектор Ф. Райт, проповідував зв’язок із природою, звернення до людської індивідуальності. Одним із прикладів органічної архітектури є будинок Сіднейської опери в Австралії. Цей витвір зі скла і бетону схожий на сюрреалістичного лебедя, що збирається злетіти.

в) Постмодернізм. Своєрідним маніфестом постмодернізму стала книга американського архітектора Р. Вентурі «Складність і протиріччя в архітектурі», що вийшла в 1978 р. Упорядкованості, прямим кутам і прямій лінії функціональної архітектури постмодернізм протиставив ускладнені форми, вільне сполучення елементів, навмисне звернення до історичного матеріалу і запозичення архітектурних елементів різних епох і стилів.

г) Архітектура «високої технології». У 1970-1980-ті рр. здобув поширення й архітектурний напрямок «хайтек» («висока технологія»), що став одним з аспектів постмодернізму і використовував нові технічні конструкції та форми (труби, каркаси, метало-скляні багатоярусні галереї тощо).

Такі спорудження нерідко використовуються для комерційної діяльності, наприклад, адміністративний квартал у Лондоні (архітектор Р. Роджерс) чи «Гонконгсько-Шанхайський банк» (архітектор Н. Фостер) у Гонконгу.

4. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

4.1. Творчість драматургів США. Найвідоміший американський драматург Ю. О’Ніл зробив значний внесок у розвиток драматургії та театрального мистецтва. Страждання самотніх, часто фізично неповноцінних, але поетичних натур у черствому, прагматичному і нетерпимому оточенні зображене в п’єсах Т. Уільямса «Скляний звіринець», «Трамвай “Бажання”», «Ніч ігуани».

4.2. «Драма абсурду». Найбільш відомі представники цього напрямку в театральному мистецтві - французькі драматурги Е. Іонеско (румун за походженням) і С. Беккет (за походженням ірландець).

Відчуження людини від суспільства, самотність, песимізм, передчуття загибелі, абсурдність слів і вчинків персонажів - головні риси цього напрямку.

4.3. Найбільшими центрами світового театрального мистецтва в другій половині XX ст. стали відомі театри: «Театр Кабукі» (Японія), «Комеді Франсез» (Франція), Королівський Шекспірівський театр (Велика Британія), Кельнський театр драми (ФРН), Художній театр (Італія, Рим), Великий драматичний театр (СРСР, Росія, С.-Петербург), МХАТ (СРСР, Росія, Москва) та інші.

4.4. Оперне і балетне мистецтво. Найбільш відомими центрами оперного і балетного мистецтва є театри «Ла Скала» (Мілан, Італія), «Гранд-опера» (Париж, Франція), «Метрополітен-опера» (Нью-Йорк, США), «Ковент-Гарден» (Лондон, Велика Британія), Великий театр (Москва, Росія), Маріїнський театр (С.-Петербург, Росія) та інші. Значний внесок у розвиток світового оперного і балетного мистецтва зробили П. Домінго, X. Каррерас, М. Кабальє (Іспанія), Л. Паваротті, Т. Гоббі (Італія), М. Бежар (Франція), М. Каллас (США), М. Плісецька, В. Васильєв (Росія) та інші.

5. ДОСЯГНЕННЯ СУЧАСНОГО КІНОМИСТЕЦТВА

У післявоєнні роки кіно стало наймасовішим видом мистецтва. Італійське кіномистецтво було тісно пов’язано зі становленням і розвитком неореалізму. Видатними майстрами цього напрямку були італійські режисери Р. Росселліні, Ф. Фелліні, Л. Вісконті, М. Антоніоні. Велику увагу видатні майстри неореалізму приділяли поглибленому аналізу взаємин між людьми. Наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. досяг свого розквіту жанр «політичного кіно».

Світове лідерство в кінематографі, принаймні за кількістю знятих фільмів і їх різноплановістю, належить США. У цій країні створена найбільш могутня кіноіндустрія. Центром її є Голлівуд - передмістя Лос-Анджелеса, де розташовуються найбільші кіностудії світу. Фільми С. Кубрика відрізняються сценічним розмахом, пошуками нових технічних засобів. Багатоплановою є творчість відомого майстра американського кіно С. Спілберга. Дж. Лукас у 1970-ті рр. створив новаторський за технікою комбінованих зйомок фільм «Зоряні війни», що мав величезний касовий успіх. Світову славу здобули своїми фільмами Ф. Коппола, М. Форман та ін.

Для французького кінематографа післявоєнного часу характерна розмаїтість жанрів - від комедій до соціально-психологічних фільмів режисерів так званої «нової хвилі» - Ф. Трюффо, Ж.-Л. Годара та інших. Найвідомішим сучасним французьким режисером є Л. Бессон. В усьому світі високо цінують французьких акторів Ж. Габена, Ж. Маре, Б. Бардо, Ж. Депардьє та ін.

Головною тенденцією розвитку англійського кіно є вірність національним традиціям, звернення до класики. Неможливо уявити кіномистецтво без імені англійського кінорежисера А. Д. Хічкока. Він працював у Великій Британії та США. Його ім’я пов’язане зі становленням жанру «трилер».

Світову популярність здобула творчість польського кінорежисера А. Вайди завдяки трилогії про долі воєнного покоління польської молоді. Важливе місце у творчості А. Вайди займає антифашистська тематика.

У СРСР значний громадський резонанс викликали кінострічки А. Тарновського, Т. Абуладзе. С. Параджанова, а також С. Бондарчука, Е. Рязанова.

6. РОЗВИТОК МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

На межі століть розвиваються різні напрямки музики. Для класичної музики характерні висока людяність, відданість вічним ідеалам (наприклад, твори І. Стравінського); електронна музика А. Шнітке, А. Пуссера, Е. Денисова.

Легендарна група «Бітлз»

До числа найбільш відомих джазових музикантів другої половини XX ст. належать Л. Армстронг, К. Бейсі, Е. Гарнер, Б. Гудмен, Д. Еллінгтон, Г. Міллер, Т. Монк, Е. Фітцджералд (усі з США) та інші.

Кращими зразками мюзиклу є популярні твори «Звуки музики» Р. Роджерса, «Моя прекрасна леді» Ф. Лоу, «Вестсайдська історія» Л. Берстайна та ін.

Поп-музика охоплює різні стилі і жанри розважальної музики. Найпопулярнішими зірками поп-музики стали М. Джексон, Мадонна, Ф. Меркьюрі, Стінг, Б. Спірс. Нові поп-зірки Бейонсе, Леді Гага та інші намагаються привернути до себе увагу через епатажну поведінку та скандали.

Рок-музика виникла у 1950-х рр. на основі поєднання джазу зі шлягером і увібрала окремі риси пісенно-танцювальних жанрів різних культур світу, електронної музики. У 1954 р. вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Е. Преслі. Кумирами американської молоді в 1950-ті рр. стали Ч. Беррі, Л. Ричард, Б. Хейлі. Визначним явищем рок-музики і культури взагалі є творчість групи «Бітлз» з Ліверпуля (Велика Британія).

Для рок-культури в СРСР характерна соціальна спрямованість, розмірковування над долею людей, суспільства, країни. Серед класиків радянського року - «Акваріум», «Машина часу», «Кіно», «Аліса», «ДДТ» та ін.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. У чому, на Ваш погляд, полягає роль літератури в житті сучасного суспільства?

2. Назвіть відомих письменників, які творили наприкінці XX - на початку XXI ст.

3. Яких Ви знаєте відомих сучасних кінорежисерів?

4. У чому полягає феномен рок-культури?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Охарактеризуйте основні напрямки у літературі другої половини XX ст.

2. Визначте особливості літератури різних країн наприкінці XX - на початку XXI ст.

3. Охарактеризуйте творчість драматургів США і Західної Європи. Назвіть імена найбільш відомих театральних режисерів і акторів.

4. Визначте відмінності двох основних напрямків у розвитку образотворчого мистецтва: соціального реалізму і модернізму.

III. Для обговорення в групі

У чому полягає особлива соціальна роль кіномистецтва? Визначте найхарактерніші риси кіномистецтва в різних країнах.

IV. Робота з історичними термінами і поняттями

Поясніть терміни і поняття: «соціалістичний реалізм», «неореалізм», «поп-арт».

V. Творче завдання

Напишіть есе «Мистецтво, яке змінило світ».