Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

ТЕМА 7. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX – НА ПОЧАТКУ XXI ст.

§ 28. ВИНИКНЕННЯ І РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ». МІЖНАРОДНІ КРИЗИ І КОНФЛІКТИ у 40–80-х рр. XX ст.

1. «ХОЛОДНА ВІЙНА» (ДРУГА ПОЛОВИНА 1940-х - 1960-ті рр.)

1.1. Наростання конфронтації між США і СРСР. Після 1945 р. розвиток світового політичного процесу відбувався під знаком переходу від багатополюсності до двополюсності (чи біполярності). Цими двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі із СРСР. Вони представляли дві принципово різні соціально-економічні, політичні та суспільні системи, кожна сторона вважала свою ідеологію і життєві цінності єдино правильними. Світ фактично розколовся на два протиборчі табори, свідченням цього стало створення двох воєнно-політичних блоків - НАТО (1949 р.) і Організації Варшавського договору (1955 р.). Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що одержала назву «холодна війна».

Згадайте сутність поняття «холодна війна».

Методи «холодної війни» включали в себе пропагандистську війну, активну участь США і СРСР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння воєнно-політичних блоків на міжнародній арені, гонку космічних озброєнь тощо.

Періодизація «холодної війни»

1-й період (1945 - 1975 рр.). У 1975 р. вперше в історії була проведена Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, у ході якої була зроблена спроба побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами.

2-й період (кінець 1970-х - початок 1990-х рр.). Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

У 1945 р. у країнах Східної Європи відкрито відбувалося встановлення радянського панування. Лідери західних країн були вкрай стривожені таким розвитком подій. Уже в грудні 1945 р. президент Г. Трумен заявив, що США «відповідальні за подальше керівництво світом». Для здійснення тиску на СРСР колишній прем’єр-міністр Великої Британії У. Черчілль запропонував використати американську монополію на атомну бомбу. А 5 березня 1946 р. виступив з великою промовою в м. Фултон (США), що вважалося офіційним початком «холодної війни». Він проголосив, що над Східною Європою опустилася «залізна завіса», і тому, за його словами, необхідне «об’єднання всієї сили англо-саксонського світу в боротьбі з міжнародним комунізмом на чолі із СРСР». Логічним продовженням цієї промови стала поява «доктрини стримування», направленої проти СРСР. Вона була орієнтована на здійснення комплексу заходів, спрямованих на запобігання впливу комуністичних ідей і Радянського Союзу як держави - їхнього носія на світовій арені. Не залишилося в боргу в післявоєнний період і радянське керівництво. Й. Сталін, В. Молотов, А. Жданов обвинувачували «американський імперіалізм у підготовці нової війни» і прагненні «встановити панування над усім світом».

У березні 1947 р. у промові президента США в Конгресі була сформульована «доктрина Трумена». Пославшись на комуністичну небезпеку, що нависла над Грецією і Туреччиною, президент заявив про намір терміново виділити 400 млн дол. на надання допомоги «вільним народам» у їхній боротьбі проти «зовнішнього тиску». Утворення в квітні 1949 р. Організації Північноатлантичного договору (НАТО) різко загострило протистояння між двома сторонами. У травні 1955 р. країни радянського блоку створили Організацію Варшавського договору. Тепер протистояння набуло блокового характеру.

Основні передумови виникнення «холодної війни»

• Перетворення СРСР і США в «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу.

• Різке загострення боротьби між СРСР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу».

• Утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидія США поширенню комунізму у світі.

1.2. Берлінська криза. Приводом до Берлінської кризи стало проведення в західній частині Німеччини - Тризонії (території, окупованій військами США, Великої Британії та Франції) - грошової реформи і введення нової грошової одиниці. Радянська військова адміністрація розцінила такий крок колишніх союзників як ворожий. СРСР, скориставшись тим, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені правові основи чотирьох секторів міста, у червні 1948 р. створив перешкоди для транспортного сполучення між Західним Берліном (три сектори міста, де знаходилися війська США, Великої Британії та Франції) і Тризонією. Фактично радянські війська встановили блокаду Західного Берліна, що тривала протягом 324 днів.

Відповіддю західних країн було створення «повітряного мосту», що діяв понад рік. Американські та британські літаки доставили до Західного Берліна за цей час близько 1,6 млн тонн продовольства, медикаментів, палива, устаткування, інших вантажів. Проте жителі міста відчували значні труднощі, особливо у зв’язку з нестачею палива в зимовий період.

Спроби ООН зняти блокаду виявилися безуспішними, однак введення ембарго (заборони) у ряді країн на постачання деяких товарів у Радянський Союз вплинуло на радянське керівництво, і СРСР зняв блокаду.

1.3. Війна в Кореї (1950-1953 рр.). У 1945 р. Корея тимчасово, як тоді передбачалося, була розділена по 38-й паралелі. Північні райони окупували радянські війська, південні - американські. У червні 1950 р. північнокорейські війська перейшли 38-му паралель і вторглися в Південну Корею, реалізовуючи претензії свого керівництва на встановлення влади над усім Корейським півостровом. Добре підготовлена й озброєна за допомогою СРСР армія КНДР розгорнула швидкий наступ вглиб Південної Кореї. Через кілька тижнів після початку бойових дій армія КНДР контролювала 90% території Півдня.

Однак Рада Безпеки ООН уже в липні 1950 р. прийняла резолюцію, що засуджувала агресію КНДР і дала згоду на введення військ ООН для її відсічі.

У липні 1950 р. командувачем військ ООН, основну силу яких становили збройні сили США, був призначений генерал Д. Макартур. 15 вересня 1950 р. війська ООН висадили могутній десант на півдні Корейського півострова і відразу почали тіснити війська КНДР. У жовтні 1950 р. війська Макартура зайняли Пхеньян і вийшли до кордону КНР. Тоді на допомогу північнокорейцям прийшли так звані китайські «добровольці» - регулярні частини збройних сил КНР, а також радянські військові фахівці.

У листопаді 1950 р. президент Трумен заявив, що США готові використовувати в Кореї атомну зброю. Уперше виникла загроза переростання локального конфлікту у світову ядерну війну. Союзники США по НАТО виступили категорично проти застосування атомної зброї. Президент Трумен відступив.

У 1950 р. фронт стабілізувався. Улітку 1951 р. почалися переговори, що завершилися підписанням у 1953 р. перемир’я. Цей документ зафіксував існування на Корейському півострові двох держав - Республіки Корея і КНДР.

1.4. Нова Берлінська криза. Епіцентром протистояння НАТО й ОВД був кордон між НДР і ФРН. Західний Берлін перетворився фактично на «фронтове місто», оточене територією НДР. Проте кордон між Західним і Східним Берліном (столицею НДР) був досить прозорим, і тисячі східних німців знаходили можливість перебратися в Західний Берлін, а потім - у ФРН. Масовий перехід на Захід міг завдати значної шкоди економіці та політичному престижу НДР.

У цих умовах радянське керівництво прийняло рішення спорудити стіну між Східним і Західним Берліном. Вона була побудована за одну ніч - проти 13 серпня 1961 р. військовими будівельниками із СРСР і робітниками НДР. Висота цього бетонного спорудження становила 4 м, довжина - 46 км (до нього також можна додати ще 115 км - довжину кордону навколо Західного Берліна). Стіна мала 25 контрольно-пропускних пунктів, що надійно охоронялися.

Реакція США на цю акцію виявилася різкою. 27 жовтня американські танки були підтягнуті до контрольно-пропускного пункту на Фрідріхштрассе. Навпроти них на відстані всього 200 метрів стояли готові до атаки радянські танки. Виникла реальна загроза прямого воєнного зіткнення радянських і американських військ. Цілу добу продовжувалося протистояння, ревіння моторів бойових машин не змовкало ні на хвилину. Але в умовах найгострішої міжнародної кризи радянські й американські керівники зуміли розробити умови компромісу, і військам був відданий наказ - відійти від кордону.

Берлінська стіна простояла понад 28 років, ставши символом «холодної війни» і розколу Європи та усього світу на два ворожі табори.

1.5. Карибська криза. Карибська криза у своїй основі була пов’язана з перемогою в січні 1959 р. революції на Кубі, поваленням проамериканського режиму Батісти і приходом до влади прихильника соціалістичних ідей Ф. Кастро. Американсько-кубинські відносини різко загострилися. У 1960 р. США взяли курс на встановлення економічної блокади Куби, а в січні 1961 р. розірвали з нею дипломатичні відносини. У квітні того ж року відбулася невдала висадка збройних формувань кубинських емігрантів із США на територію Куби. У цих умовах Ф. Кастро звернувся по допомогу до СРСР. Радянське керівництво, з огляду на те, що «острів Свободи» розташований на відстані 90 км від узбережжя США, вирішило таємно розмістити на ньому ракети середнього радіуса дії та носії ядерної зброї - бомбардувальники Іл-28. Довідавшись про це, президент США Дж. Кеннеді оголосив про введення з 22 жовтня 1962 р. воєнно-морської блокади Куби і направив до її берегів 183 бойові кораблі американських ВМС. Усі радянські кораблі, що прямували до Куби, підлягали огляду. Слідом за цим були приведені до бойової готовності війська США в Європі, з іншої сторони - збройні сили Варшавського договору. Криза протистояння продовжувалася з 22 по 28 жовтня 1962 р. Загроза ядерної катастрофи в ці дні була реальною як ніколи раніше.

Карибська криза: карикатура. Прокоментуйте зміст карикатури

На щастя, керівники «наддержав» М. Хрущов і Дж. Кеннеді виявили політичну мудрість і зуміли стати на шлях подолання конфлікту не воєнними, а політичними засобами. СРСР погодився вивезти ракети з Куби в обмін на зняття Сполученими Штатами блокади острова і надання Кубі гарантій безпеки.

2. КУРС НА РОЗРЯДКУ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ТА ЙОГО ЗРИВ (1970-ті - ПЕРША ПОЛОВИНА 1980-х рр.)

2.1. Передумови розрядки міжнародної напруженості.

• Досягнення воєнно-стратегічного паритету між СРСР і США унеможливили здійснення ними зовнішньополітичного курсу з позиції сили.

• Усвідомлення світовою громадськістю, керівниками провідних світових держав катастрофічності будь-якого ядерного конфлікту.

• Посилення взаємозалежності і взаємозв’язку країн світу, неможливість поодинці вирішувати проблеми в екології, енергетиці, забезпеченні сировинними ресурсами та інші глобальні проблеми людства.

2.2. Нормалізація відносин ФРН із країнами Східної Європи. Уряд В. Брандта розробив так звану «нову східну політику». Канцлер закликав відмовитися від політики «холодної війни» і спроб перегляду післявоєнних кордонів у Європі, налагодити нормальні стосунки з постраждалими від гітлерівської агресії країнами Східної Європи, і насамперед із СРСР, Польщею, Чехословаччиною, а також визнати НДР як суверенну державу. При цьому В. Брандт не відмовлявся від надій на об’єднання Німеччини, але тільки мирним шляхом.

12 серпня 1970 р. був підписаний Договір між СРСР і ФРН, у якому обидві сторони взяли на себе зобов’язання сприяти розвитку мирних відносин між усіма європейськими країнами. Аналогічні договори на початку 1970-х рр. були підписані з Польщею і Чехословаччиною. 3 вересня 1971 р. була укладена угода чотирьох держав - СРСР, США, Великої Британії та Франції - щодо Західного Берліна, де підкреслювалося, що Західний Берлін не є складовою частиною ФРН і має самостійний міжнародний статус.

У грудні 1972 р. представники двох німецьких держав підписали Договір про основи взаємин між ФРН і НДР. НДР була визнана керівництвом ФРН як суверенна самостійна держава.

2.3. Радянсько-американські угоди. У результаті переговорів між лідерами двох держав у Москві (травень 1972 р.) був підписаний договір «Основи взаємин між СРСР і США». На його основі були укладені інші важливі угоди. У листопаді 1974 р. у Владивостоці відбулася зустріч Л. Брежнєва і президента США Дж. Форда, на якій була укладена попередня угода про подальші радянсько-американські дії в сфері контролю над озброєннями.

У 1974 р. СРСР і США підписали Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Особливе значення для приборкання гонки озброєнь мав підписаний у Відні в червні 1979 р. Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-2). Однак загострення міжнародної обстановки після введення радянських військ в Афганістан унеможливили його ратифікацію, хоча обидві сторони дотримувалися основних положень договору.

2.4. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Переговори і консультації з підготовки Наради з безпеки і співробітництва в Європі велися протягом шести років (1969-1975 рр.). 30 липня - 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі відбувся заключний, третій етап Наради, на якому керівники 35 держав підписали Заключний акт, що містив основні принципи взаємин країн-учасниць Наради: територіальна цілісність держав; непорушність кордонів; незастосування сили чи загрози силою; повага суверенітету; повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань; рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею; сумлінне виконання міжнародних зобов’язань; співробітництво між державами; невтручання у внутрішні справи; мирне врегулювання суперечок.

Заключний акт передбачав зустрічі та переговори учасників Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). У 1994 р. НБСЄ було перейменовано на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Гельсінська Нарада 1975 р. була унікальним явищем у міжнародному житті, що відіграла найважливішу роль у стабілізації обстановки у світі.

2.5. Поступове згортання розрядки. На міжнародній арені продовжували розвиватися небезпечні тенденції, що представляли реальну загрозу світу. Ареною кровопролитних зіткнень у 1970-ті рр. стали африканські країни: Ангола, Західна Сахара, Намібія, Сомалі, Чад та інші. Однак найпотужнішого удару, що остаточно «поховав» розрядку, нанесла радянська інтервенція в Афганістані. Авантюрна політика нового афганського керівництва, яке взялося будувати соціалізм у цій ісламській країні, супроводжувалася посиленням репресій та викликала наростаючий опір моджахедів. Своїх сил для придушення опору опозиції кабульському режиму явно не вистачало. Його лідери звернулися по допомогу до СРСР. Радянські війська ввійшли в Афганістан наприкінці грудня 1979 р. Радянську інтервенцію засудила Генеральна Асамблея ООН, вона не знайшла підтримки навіть у деяких союзників СРСР.

Загостренню радянсько-американських відносин сприяв і ряд інших чинників. У грудні 1981 р., коли виникла реальна загроза втручання СРСР у внутрішні справи Польщі, правлячий комуністичний режим ввів у цій країні воєнний стан. 1 вересня 1983 р. радянський винищувач збив цивільний літак південнокорейської авіакомпанії. Радянська сторона виправдовувала свої дії вторгненням цього літака в повітряний простір СРСР. Різко загострилася ситуація на Близькому Сході. З метою недопущення впливу СРСР і Куби в регіоні Сполучені Штати надавали всебічну допомогу нікарагуанським «контрас» - збройним формуванням, що вели боротьбу проти прокомуністичного режиму в Нікарагуа. Під час кровопролитної війни між Іраном та Іраком (1980-1988 рр.) на Середньому Сході знову зіткнулися стратегічні інтереси СРСР і США. У Перській затоці перебували ударні угруповання ВМС США, а неподалік, в Індійському океані, дислокувалися з’єднання радянського ВМФ.

Президент США Р. Рейган привселюдно назвав Радянський Союз «імперією зла». Країни Варшавського договору і НАТО нарощували звичайні та ядерні озброєння. У 1983 р. гонка озброєнь вийшла на «космічний» шлях: Р. Рейган оголосив про початок роботи американських учених і фахівців над програмою СОІ (стратегічної оборонної ініціативи), що зводилася до розміщення новітньої зброї на засобах космічного базування.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Які періоди «холодної війни» можна виділити?

2. У чому полягали зовнішньополітичні цілі США і СРСР у післявоєнний період?

3. Які були основні передумови політики розрядки міжнародної напруженості?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Назвіть основні передумови виникнення «холодної війни».

2. Як відбувалося нарощування конфронтації між США та СРСР у 1945-1960-х рр.?

3. Які конкретні факти свідчили про розвиток розрядки міжнародної напруженості? Які зміни у зв’язку з цим відбулися на міжнародній арені?

4. Які основні принципи міжнародних відносин були вироблені на Гельсінській нараді з безпеки і співробітництва в Європі? У чому полягало значення Наради?

III. Для обговорення в групі

Чому, на Ваш погляд, розрядка не стала необоротним процесом у цей період?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «холодна війна», «доктрина».

2. Покажіть на карті країни НАТО та Варшавського Договору у середині 1980-х рр.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

5 березня 1946 р. - програмна промова У. Черчілля у Фултоні

1950-1953 рр. - війна в Кореї

серпень 1961 р. - спорудження Берлінської стіни

жовтень 1962 р. - Карибська криза

1975 р. - Гельсінська нарада з безпеки і співробітництва в Європі

1979 р. - уведення радянських військ до Афганістану