Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 21. ДЕМОКРАТИЧНІ РЕВОЛЮЦІЇ, ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА. РОЛЬ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

1. ПЕРЕДУМОВИ РЕВОЛЮЦІЙ

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. в країнах Східної Європи відбулись революції, які стали наслідком поглиблення економічної, політичної та духовної кризи. Спроби влади в деяких країнах регіону за прикладом СРСР активізувати реформи за рахунок демократизації, забезпечення ідеологічного плюралізму і гласності лише прискорили розпад системи.

2. ХАРАКТЕР РЕВОЛЮЦІЙ, ЇХНІ ЗАГАЛЬНІ РИСИ

За своїм характером революції кінця 1980-х - початку 1990-х рр. були народними, демократичними, антитоталітарними.

Революції розвивалися по-різному. Однак спільними рисами для них були:

• прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих компартій і на основі широкої демократії повністю обновити життя суспільства;

• масовий характер, широка участь у них інтелігенції, молоді, особливо студентської, робітників і службовців;

• антисоціалістична спрямованість;

• нездатність лідерів комуністичних режимів до проведення реформ і, як наслідок, неспроможність протистояти революційним змінам.

3. ОСОБЛИВОСТІ РЕВОЛЮЦІЙ У КРАЇНАХ РЕГІОНУ

Польща. У лютому-квітні 1989 р. відбулися засідання «круглого столу», у яких взяли участь представники ПОРП, «Солідарності», офіційних профспілок і католицької церкви. Незабаром за підсумками виборів було сформовано перший за довгі роки некомуністичний уряд, який очолив представник «Солідарності» Т. Мазовецький. А наприкінці 1990 р. на президентських виборах перемогу здобув лідер «Солідарності» Л. Валенса.

Угорщина. На з’їзді УСРП (угорська компартія) 7 жовтня 1989 р. партія комуністів була розпущена. Замість УСРП була утворена Угорська соціалістична партія (УСП) із соціал-демократичною орієнтацією. Країна одержала нову офіційну назву - Угорська Республіка. Змінилася вся система державного і політичного ладу Угорщини.

Болгарія. Пленум ЦК БКП 10 листопада 1989 р. усунув лідера компартії Т. Живкова від займаних посад і поклав початок революційним перетворенням. Процес формування нових політичних партій і рухів сприяв демонтажу авторитарного режиму.

Румунія. Революція почалася з каральних дій урядових сил, які жорстоко придушили виступ громадян у Тімішоарі. 20 грудня 1989 р. заворушення перекинулися до Бухареста. У наступні дні відбувалися запеклі зіткнення демонстрантів з військами і силами державної безпеки («секурітате»). Перемога революції коштувала багатьох людських жертв.

Чехословаччина. «Оксамитова революція» (тобто спокійна, мирна) у Чехословаччині почалася з розгону владою студентської демонстрації в Празі 17 листопада 1989 р. Дії поліції викликали страйк студентів, а з 21 листопада почалися масові демонстрації в столиці. У той же день був створений «Громадянський форум», що об’єднав усі опозиційні сили в чеських землях, і «Громадськість проти насильства» в Словаччині. Поліція відступила. Опозиційні сили взяли під контроль подальший розвиток подій.

Югославія. Розпад Союзу комуністів Югославії (СКЮ) у січні 1990 р. став початком дезінтеграційних процесів і в югославській федерації. У червні 1991 р. Хорватія і Словенія проголосили себе незалежними республіками. Уряд СФРЮ застосував військову силу проти них, але згодом армія змушена була відступити. Невдовзі незалежність проголосили Македонія (вересень 1991 р.), Боснія і Герцеговина (жовтень 1991 р.), після чого дві республіки, що залишилися - Сербія і Чорногорія - у квітні 1992 р. утворили Союзну Республіку Югославія (СРЮ). Незабаром у Боснії і Герцеговині спалахнула кровопролитна громадянська війна, що велася між трьома громадами цієї колишньої югославської республіки - сербською, хорватською і мусульманською.

4. ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ У 1989-2011 рр.

4.1. Польща. У липні 1989 р. парламент країни обрав главою держави В. Ярузельського. Главою уряду став головний редактор журналу «Солідарність» Т. Мазовецький. Уперше з 1948 р. керівником уряду був некомуніст. Замість Польської Народної Республіки на політичній карті з’явилася Республіка Польща. У грудні 1989 р. з конституції були виключені статті про ПОРП як про керівну політичну силу польського суспільства і соціалістичний характер Польщі. У січні 1990 р. ПОРП припинила своє існування. У країні діяло майже 60 політичних партій. Відбулася департизація силових структур.

Після перемоги Л. Валенси у грудні 1990 р. на президентських виборах остаточний удар по комуністичній системі був нанесений у жовтні 1991 р., коли на виборах у парламент перемогу здобули також правоцентристські сили.

Нова економічна політика, що проводилася під керівництвом міністра фінансів Л. Бальцеровича, одержала назву «шокової терапії». Вона означала боротьбу з інфляцією, жорсткість кредитної та податкової політики, урегулювання зовнішньої заборгованості; на наступному етапі реформ - звільнення ціноутворення від централізованого контролю, зняття обмежень у сфері торгівлі, лібералізація постачань сировинних ресурсів, ринку найманої праці. Реформи оздоровили економіку і надали їй імпульс до подальшого розвитку, але відбулося це за рахунок зниження життєвого рівня більшості населення.

У 1995 р. президентом Польщі був обраний лідер лівоцентристського блоку - Союзу лівих демократичних сил - А. Квасьнєвський, який переміг на виборах Л. Валенсу. Квасьнєвський не бачив альтернативи ринковій економіці, але при цьому пріоритетом для нього стало здійснення соціального захисту трудящих. На парламентських виборах у 1997 р. переміг правоцентристський виборчий блок «Акція виборча “Солідарність”» (ABC). На наступних виборах у 2001 р. перемогу здобув лівоцентристський виборчий блок Союз лівих демократів - Союз праці (СЛД-СП).

У 2004 р. Польща стала членом ЄС. Вступ країни в Євросоюз спричинив зростання цін на внутрішньому ринку, але дав і позитивні наслідки. Так, зросли закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину, у результаті чого виграли польські фермери. У 2004-2006 рр. Польща одержала від Євросоюзу 8,2 млрд євро, у тому числі 1,7 млрд на розвиток сільського господарства.

На парламентських виборах у 2005 р. перемогла консервативна партія «Право і Справедливість» (ПіС). Прем’єр-міністром Польщі став її представник К. Марцинкевич. Після його відставки в липні 2006 р. коаліційний уряд очолив лідер ПіС Я. Качинський. Свій кабінет він назвав «урядом сміливих рішень», обіцяючи «другий етап польського капіталізму» і «швидке суттєве поліпшення функціонування держави».

На президентських виборах у жовтні 2005 р. перемогу здобув кандидат від партії «Право і Справедливість» Л. Качинський (брат-близнюк Я. Качинського). Л. Качинський намагався удосконалити систему соціального забезпечення, боротися з корупцією, виступав за повернення Польщі до традиційних католицьких цінностей. Прем’єр-міністром з листопада 2007 р. став Д. Туск.

10 квітня 2010 р. в авіакатастрофі під Смоленськом загинув президент Л. Качинський і велика частина польської політичної та військової еліти - всього 96 осіб. Президент мав виголосити промову на польському військовому цвинтарі у Катині під час траурних заходів, приурочених до 70-ї річниці катинської трагедії. Загибель відомих громадських діячів стала для Польщі шоком; цю подію назвали «Другою Катинською трагедією». Виконувачем обов’язків президента став маршал сейму (голова нижньої палати Польського парламенту) Б. Коморовський. У липні 2010 р. Б. Коморовський був обраний президентом країни.

Польсько-українські відносини мають стратегічне значення для обох країн. Польща першою з держав світу визнала незалежність України та установила з нею дипломатичні відносини, активно сприяє європейській інтеграції України; наша країна сприяє розвитку відносин Польщі із країнами СНД. Продовжують розвиватися відносини й у гуманітарній сфері. Понад 100 українських вишів підтримують тісні відносини з польськими університетами. У 5-х вищих навчальних закладах Польщі функціонують кафедри україністики, у декількох українських університетах вивчаються польська мова та література. У 2012 р. в Україні та Польщі пройде Чемпіонат Європи з футболу.

4.2. Угорщина. Криза кінця 1980-х рр. обумовила необхідність змін у країні. У 1988 р. Я. Кадар вийшов у відставку. Його спадкоємцем на посаді генерального секретаря ЦК УСРП став комуніст-реформатор К. Гросс. В Угорщині почала формуватися багатопартійна система. У 1989 р. замість УСРП виникла Угорська соціалістична партія (УСП). У цьому ж році був прийнятий ряд демократичних законів: про право громадян на створення об’єднань і асоціацій, про проведення мітингів і зборів, про референдум, про проведення виборів. Держава почала називатися Угорська Республіка.

У квітні 2011 р., у річницю авіакатастрофи під Смоленськом, у Варшаві відбулись масштабні маніфестації

У 1990 р. в Угорщині відбулися вільні парламентські вибори, перемогу на яких здобув УДФ - правоцентристська партія. На виборах у 1994 р. на перше місце вийшла УСП. Парламентські вибори в 1998 р. виграв Союз молодих демократів (СМД). Наступні вибори у 2002 р. знову принесли перемогу лівоцентристській Угорській соціалістичній партії. Починаючи з 1990 р., кожні 4 роки кермо влади в Угорщині переходило від правоцентристів до лівоцентристів і навпаки. Цієї тенденції не вдалося уникнути й у 2002 р.

У 1999 р. Угорщина стала членом НАТО, у 2004 - членом Європейського Союзу. У країні продовжилися позитивні зміни в економіці. Майже половина інвестицій країн Євросоюзу в Східну Європу припадає на Угорщину.

На президентських виборах у 2005 р. переміг представник правоцентристських сил Л. Шойом. На парламентських виборах, що відбулися у 2006 р., перемогу здобула ВСП. Уряд сформував Ф. Дьюрчань.

У вересні 2006 р. в Угорщині вибухнула фактично перша за останні 15 років політична криза. У центрі Будапешта почалися масові антиурядові виступи з вимогами відставки прем’єр-міністра та усього уряду соціалістів. 14 квітня 2009 р. на посаду прем’єра соціалістами був призначений безпартійний Г. Байнаї. Після чергових парламентських виборів новим прем’єром з травня 2010 р. став В. Орбан, лідер опозиційної правої партії «ФІДЕС».

Українсько-угорські відносини активно розвиваються з грудня 1991 р., коли Угорщина визнала незалежність України. Активізувалося співробітництво в металургії, машинобудуванні, енергетиці, аграрному секторі. Розширюється співробітництво у сфері освіти і культури. Багато робиться обома країнами у справі ліквідації наслідків повеней у Закарпатті та на сході Угорщини.

Для 150-тисячного угорського населення, яке проживає в Закарпатській області України, створені всі умови для збереження національних традицій, культурного розвитку. Разом з тим набуття чинності з 1 січня 2011 р. угорського закону, що полегшує угорцям-іноземцям (у тому числі громадянам України) отримання громадянства, дещо ускладнює відносини між країнами.

4.3. Болгарія. З літа 1989 р. Т. Живков, оголосивши «перебудову» у Болгарії, поступово втрачав важелі управління країною. 10 листопада 1989 р. керівництво БКП змусило Живкова піти у відставку з усіх посад.

Листопадові події за своєю суттю були революцією, хоча в країні і не відбувалося повстань і страйків. У країні почали створюватися нові партії, організації. XI з’їзд БКП в 1990 р. відмовився від керівної ролі компартії і проголосив побудову «оновленого соціалізму». Т. Живков був виключений з партії.

У країні скасовувалися закони, що обмежували демократичні права громадян, відбувалася деполітизація армії, правоохоронних органів, реабілітація колишніх політичних в’язнів. Усі нові демократичні партії, рухи й об’єднання стали засновниками і членами створеного в грудні 1989 р. Союзу демократичних сил (СДС), що проголосив ідею державотворення на принципах демократії та ринкових відносин. Керівником СДС став Ж. Желев. У 1992 р. він був обраний президентом країни. Були прийняті закони про повернення власності колишнім власникам (реституцію), про конфіскацію майна компартії, про деідеологізацію науки й освіти.

Особливістю політичного життя Болгарії у подальші роки стала участь у ній болгарського царя Сімеона II, який прожив понад півстоліття за кордоном, а у 2001 р. створив свій політичний блок - «Національний рух Сімеон II» і здобув перемогу на парламентських виборах. 24 червня 2001 р. 64-річний Сімеон прийняв присягу й зайняв посаду прем’єр-міністра.

На президентських виборах 2001 р. болгарські виборці віддали перевагу лідеру БСП Г. Пирванову. У Болгарії склалася унікальна ситуація: на чолі держави перебував соціаліст з колишніх комуністів, а уряд очолював цар-реформатор. У цілому уряд Сімеона Саксен-Кобург-Готського домігся успіхів в економіці. У 2002 р. Євросоюз надав економіці Болгарії статус ринкової.

Наприкінці березня 2004 р. Болгарія поряд із ще шістьма державами стала повноправним членом НАТО. З 1 січня 2007 р. країна стала членом ЄС.

На парламентських виборах 2009 р. більшість місць завоювала нова партія «ГЕРБ», очолювана Б. Борисовим. Ця партія виступає за європейський вибір для Болгарії і подальшу її участь в євроатлантичній співпраці.

Болгарію і Україну завжди пов’язували тісні відносини. Софія і Київ чимало зробили для розблокування збройних конфліктів у Косово і Македонії. Активізували взаємодію з болгарськими колегами українські металурги, хіміки, машинобудівники, транспортники.

Важливим фактором у зміцненні відносин між країнами є сприяння з боку України розвитку болгарської діаспори в Україні. Болгари компактно проживають в Одеській, Запорізькій областях, мають можливості для розвитку національної культури й зміцнення зв’язків зі своєю історичною батьківщиною.

4.4. Румунія. Революція в 1989 р. змела останню комуністичну диктатуру в колишньому східному блоці. На відміну від інших країн регіону, скинення влади спричинило тисячі жертв. 22 грудня Чаушеску і його дружину заарештували і вже через три дні, 25 грудня, пред’явивши їм обвинувачення в злочинах проти народу Румунії, розстріляли за вироком військового трибуналу.

Одним із лідерів антитоталітарної революції був І. Ілієску, який став у 1990 р. президентом Румунії. Для 1990-х років були характерні проведення економічних реформ та водночас посилення політичної боротьби.

Пріоритетними напрямками зовнішньої політики Румунії на початку XXI століття були євроатлантична і європейська інтеграція. У березні 2004 р. Румунія стала членом НАТО, у 2007 р. - членом Європейського Союзу. При цьому Румунії було вказано на необхідність подальшого поглиблення реформ.

Розвиток українсько-румунських відносин був затьмарений спробами з боку Румунії висунути територіальні претензії до України. Улітку 2003 р., після тривалих і багаторічних переговорів, був підписаний Договір про режим державного кордону між Румунією й Україною. Українсько-румунське торгово-економічне співробітництво передбачає розробку масштабних проектів зі створення нових шляхів транспортування нафти і газу, інтеграцію енергетичних систем, модернізацію і розширення транспортних комунікацій.

4.5. Чехословаччина. Наступ тоталітаризму привів до активізації дисидентського руху в країні. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Заключний акт наради в Гельсінкі і посилаючись на Загальну

декларацію прав людини, виступила з декларацією, у якій висувалися основні вимоги з демократизації суспільства. Документ одержав назву «Хартія-77», його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформаторському русі 1960-х рр. Навколо «Хартії-77» в країні формувалася організована опозиція.

Антитоталітарна революція проходила мирним шляхом. Під час мітингів і демонстрацій не відбулося жодного збройного зіткнення, навіть не було розбито жодного вікна. Тому події листопада 1989 р. одержали назву «ніжної», або «оксамитової революції».

З 1990 р. нові, уже некомуністичні уряди почали проводити економічні ринкові реформи. Стабільна політична обстановка стала важливою передумовою надходження в країну іноземного капіталу. Життєвий рівень населення в складний перехідний період був одним з найвищих у Східній Європі.

Втім між Чехією та Словаччиною наростали відцентрові тенденції. Приводом для розпаду Чехословаччини стали результати парламентських виборів у червні 1992 р. У Чехії перемогу здобули правоцентристські сили (ГДП) на чолі з В. Клаусом, а в Словаччині - РЗДС (лівоцентристської орієнтації) на чолі з В. Мечіаром. Після виборів відбулося підписання Політичної угоди, що передбачала цивілізований процес розділу федерації. Чехословаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 рік увійшли дві нові самостійні держави Чехія і Словаччина.

Стан Чехії характеризується політичною стабільністю, розвинутою економікою, прагненням інтегруватися у світове співтовариство. Президентом республіки у 1993 р. був обраний В. Гавел.

Гавел Вацлав - політичний і державний діяч. Народився 5 жовтня 1936 у багатій родині, яка належала до стародавнього і поважного роду. Освіту здобув на економічному факультеті у Вищій технічній школі і на театральному факультеті Академії образотворчих мистецтв. З 1960 Гавел пов’язує своє життя з театром, працюючи техніком сцени, асистентом режисера, режисером. У ці ж роки він пробує себе як драматург. У 1968 Гавел очолив об’єднання «Клуб незалежних письменників». Неодноразово переслідувався владою. Близько 5 років провів у в’язниці. Один із лідерів руху «Хартія-77». 29 грудня 1989 обраний президентом Чехословаччини. Після розділу країни, у 1993 - 2003 - президент Чехії.

У 1999 р. Чехія стала членом НАТО, у 2004 - членом Європейського Союзу. Вступ у ЄС привів до активізації економічної діяльності в країні. Збільшився приплив прямих іноземних інвестицій. Зміна урядів не заважає стабільному розвитку країни. З 2003 р. президентом Чехії є В. Клаус.

Україна посідає друге місце після Росії за обсягом торгівлі із Чехією серед всіх пострадянських держав. У цей час на українському ринку міцно закріпилися чеські компанії «Шкода авто» і «Шкода ядерне машинобудування».

У 1990-ті рр. у Словаччині здійснювався болісний перехід від централізовано-планової економіки до ринкової. Відновлення до 2001 р. експортно-імпортного ринку з ЄС допомогло економіці Словаччини. У 2004 р. країна стала членом НАТО та ЄС. Здійснення ринкових реформ і приватизації, перетворення в законодавчій сфері, державна підтримка підприємництва та захист приватної власності створили передумови для стійкого економічного зростання.

Між Словаччиною і Україною розвивається співробітництво в нафтопереробній промисловості, металургії, будівництві, енергетиці, переробці лісу.

4.6. Югославія. Розпад Югославії почався з розпаду СКЮ у 1990 р. Центр ваги політичного керівництва остаточно перемістився в республіки, де влада перейшла до відповідних етнократичних кланів.

Після проголошення незалежності Словенії у червні 1991 р. федеральна влада за допомогою введення військ СФРЮ на територію цієї республіки сподівалася не допустити її відокремлення. Однак у Словенії югославські війська зустріли рішучий і організований опір. Нова держава відстояла суверенітет.

У Хорватії протистояння хорватів і сербів набуло характеру міжетнічної війни. Серби, які проживали в Хорватії, почали боротьбу за власну автономію.

У лютому 1991 р. сербські громади на території Хорватії утворили свою державу - Сербську Країну, що вирішила відокремитися від Хорватії та заявила про свою приналежність до Сербії. Між сербами і хорватами спалахнула війна. Навіть введення військ ООН не змогло зупинити бойові дії. У серпні 1995 р. хорватські війська перейшли в наступ проти загонів Сербської Країни. Близько 150 тис. хорватських сербів стали біженцями.

У Боснії і Герцеговині національна нетерпимість та релігійний екстремізм призвели до ворожнечі між сербами, що проживали в республіці, мусульманами і хорватами. Хорвати і мусульмани об’єдналися проти сербів. Поворотним моментом у цих подіях стала розробка протиборчими сторонами за підтримкою Росії, США, ФРН, Франції та Великої Британії в американському місті Дейтон (1995 р.) пакета мирних документів. Відповідно до мирної угоди Боснія і Герцеговина залишалася єдиною державою і складалася з хорватсько-мусульманської Федерації БіГ і Республіки Сербської. Для підтримки миру у БіГ був уведений 50-тисячний контингент військ НАТО, миротворчі сили ООН, у тому числі й український батальйон. Конфлікт вдалося призупинити, але проблеми співіснування різних етнічних громад БіГ залишаються невирішеними.

Союзна Республіка Югославія (СРЮ) виникла у квітні 1992 р. внаслідок об’єднання Сербії і Чорногорії. Тривалий час проти Югославії діяли міжнародні економічні санкції. У країні не припинялася економічна криза.

Косово. У 1997 р., коли влада СРЮ почала репресії проти албанського населення краю, сталися перші збройні сутички між сербами й албанцями. У 1998 р. СРЮ направила сербські війська в Косово, щоб витиснути місцеві військові формування албанців. Близько 200 тис. сербів залишили автономний край. Збільшувався потік і албанських біженців. У конфлікт втрутилися західні країни. 24 березня 1999 р. авіація НАТО без санкції Ради Безпеки ООН почала бомбардування території СРЮ, що продовжувалися до 10 червня. У ході бомбово-ракетних ударів постраждали численні цивільні об’єкти.

З кінця 1999 р. Косово перебуває під управлінням тимчасової адміністрації ООН. Політика витіснення сербів загострила старі проблеми.

У 2008 р. парламентом була проголошена незалежність Республіки Косово. Країна не стала членом ООН, проте її незалежність визнали понад 60 країн світу, серед них США, Німеччина, Франція, Польща. Натомість Іспанія, Росія, Грузія, сама Сербія та інші країни не готові визнати Косово. Україна займає позицію вичікування, не приймаючи рішення стосовно Косово.

Сербія. З приходом до влади у 2000 р. демократичної опозиції західні країни зняли більшість санкцій, у країну почала надходити фінансова допомога. Однак реформування економіки й громадського життя відбувалося повільно.

У 2004 р. на президентських виборах у Сербії перемогу одержав Б. Тадич, який виступає за вступ Сербії в Євросоюз і НАТО.

У травні 2011 р. влада Сербії заарештувала та видала міжнародному Гаазькому трибуналу генерала Р. Младича, якого звинувачують у злочинах проти мусульманського населення під час війни в Югославії. Цей крок, на думку Б. Тадича, разом з реформами в країні має сприяти вступу Сербії до ЄС.

Чорногорія. Якийсь час лідери Чорногорії мирилися з домінуючим положенням Сербії у складі СРЮ. Однак з 1996 р. новий чорногорський лідер М. Джуканович узяв курс на відокремлення Чорногорії від СРЮ. На основі домовленостей між двома країнами у 2003 р. Союзна Республіка Югославія припинила своє існування. Її замінило нове державне співтовариство - Сербія і Чорногорія. У 2006 р. за підсумками референдуму Чорногорія проголосила незалежність, яку визнали Сербія та більшість країн світу.

Хорватія, що поряд зі Словенією відігравала провідну роль в економічному розвитку СФРЮ, у теперішній час знаходиться на шляху будівництва демократичної держави. У лютому 2010 р. на президентських виборах переміг кандидат від Соціал-демократичної партії Хорватії (СДП) І. Йосипович.

Словенія має найвищий показник ВВП на душу населення серед країн регіону. Досягненню успіхів країни сприяють політична стабільність, демократизація суспільства, ефективні реформи, наявність висококваліфікованої робочої сили. Нестабільність на Балканах сприяла переорієнтації економіки Словенії на Західну Європу: близько 70% її експорту припадає на країни ЄС.

За роки незалежності країна не знала політичних потрясінь, а всі питання державного й громадського життя вирішуються тільки конституційним шляхом. У 2004 р. Словенія стала членом НАТО та Європейського Союзу.

На виборах у 2008 р. перемогли соціал-демократи. Прем’єр-міністром Словенії, що є парламентською республікою, став Б. Пахор.

Македонія. У західних районах близько 60% населення країни становлять етнічні албанці. У лютому 2001 р. косовські албанські бойовики перетнули кордон з Македонією. Одночасно бойові дії почали місцеві албанські збройні формування. У країні був запроваджений воєнний стан. Запеклі бої із застосуванням авіації велися неподалік від столиці Македонії.

За участі НАТО і ЄС у серпні 2001 р. між македонською владою і місцевими албанськими збройними формуваннями було підписане перемир’я. На референдумі в 2004 р., громадяни країни висловилися за надання албанському населенню рівних політичних прав і підтримку міжнаціонального миру.

Сучасна Македонія прагне до інтеграції в ЄС, вступ до НАТО, продовження ринкових реформ. Чинним прем’єр-міністром Македонії з 2006 р. є член консервативної партії Н. Ґруєвскі, президентом країни - Ґ. Іванов (з 2009 р.).

Боснія і Герцеговина була відсталою в економічному відношенні республікою у складі СФРЮ. Громадянська війна спричинила падіння виробництва, масове безробіття, катастрофічне зубожіння населення. Протистояння мусульмансько-хорватської Федерації БіГ і Республіки Сербської у рамках єдиної держави є головною перешкодою для подальшого розвитку країни.

В останні роки в БіГ з’являються ознаки стабілізації. У країні введена власна валюта, вдалося приборкати інфляцію. Тривають заходи щодо підтримки миру в країні, забезпечення демократизації, дотримання прав людини.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Чи можна назвати події у Східній Європі кінця 1980-х - початку 1990-х рр. революціями?

2. Чому програма економічних реформ у Польщі під керівництвом Л. Бальцеровича одержала назву «шокова терапія»?

3. Чому революція 1989 р. у Чехословаччині отримала назву «оксамитової»?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Які були основні передумови революцій наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. у країнах Східної Європи?

2. Визначте характер і загальні риси революцій наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр. у країнах Східної Європи.

3. Якими були наслідки «оксамитової революції» в Чехословаччині?

4. Які основні проблеми нових південнослов'янських держав на сьогодні?

III. Для обговорення в групі

1. Визначте роль «Солідарності» в історії Польщі.

2. Чому відбувся розпад Чехословаччини? Як відбувався цей процес? Що в ньому можна вважати повчальним для інших країн?

3. Як Ви вважаєте, чи можна було зберегти югославську федерацію? Чим повчальний досвід новітньої історії Югославії для інших країн і народів?

IV. Робота з географічними картами

Покажіть на карті колишні кордони СФРЮ, сучасні кордони країн Східної Європи.

V. Творче завдання

Головний редактор найтиражнішої в Польщі «Газети Виборчої» Адам Міхнік, у минулому дисидент, належить до тих, кому не байдужа Україна. Він писав: «Ми - і українці, і поляки - маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Ми маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні щодо поляків, ні щодо українців».

Використовуючи цю ідею, напишіть есе про історичну пам'ять поляків та українців.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

кінець 1980-х - початок 1990-х рр. - народні, демократичні, антитоталітарні революції в країнах Східної Європи

листопад 1989 р. - «оксамитова революція» в Чехословаччині

січень 1990 р. - розпад СКЮ