Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 20. КРИЗОВІ ЯВИЩА 50–80-х рр. XX ст.

1. НАРОСТАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ в 1950-1980-ті рр.

1.1. Наростання кризи та спроби реформ. На середину 1950-х рр. у результаті форсованої індустріалізації в країнах Центральної та Східної Європи були досягнуті успіхи в розвитку важкої промисловості, однак непомірні її темпи призвели до виникнення диспропорцій в економіці. Примусова колективізація вела до зниження обсягів сільськогосподарського виробництва. Повільно розвивалася легка промисловість. Не вистачало продуктів харчування і товарів першої необхідності. На прояв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки в післявоєнний період.

Смерть Сталіна в 1953 р., викриття культу особи і лібералізація суспільного життя в СРСР спричинили різке загострення політичної боротьби в країнах Центральної та Східної Європи. У Польщі (1956 р.) дійшло до страйків і збройних зіткнень. А в Угорщині (1956 р.) відбулася народна революція.

Після кривавих подій у Польщі й Угорщині в 1950-х рр. керівництво країн Центральної та Східної Європи було змушене піти на здійснення реформ. Були припинені масові репресії та проведена часткова реабілітація їхніх жертв. Здійснювалися реформи з ослаблення адміністративного диктату над економікою. Відбувалася певна лібералізація в сфері культури, ідеології, освіти; розширювалися контакти із західними країнами. Однак ці вимушені зміни не торкалися основ прорадянських політичної й економічної систем.

На початку 1960-х рр. у більшості країн регіону були розпочаті нові спроби економічних реформ. Не відмовляючись від основних принципів економічної системи соціалізму, передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність, дещо скорочувалися планові показники, підсилювалася матеріальна зацікавленість у результатах праці. Найбільш послідовно і цілеспрямовано реформи проходили в Угорщині і Югославії. Однак можливості екстенсивного розвитку країн регіону виявилися майже вичерпаними.

1.2. Польща. Комуністична влада почала перетворювати кооперативні підприємства в державні, ліквідувала або одержавлювала малі підприємства.

У травні 1953 р. розгорнулись репресії проти надзвичайно впливової в польському суспільстві католицької церкви. Різко загострилися соціальні протиріччя, зростало невдоволення владою. Наслідком посилення тоталітарного режиму стали драматичні події в місті Познань. У червні 1956 р. на заводі Цигельського спалахнув страйк. Слідом за цим виступили робітники інших підприємств. Вони роззброїли охорону в’язниці, звільнили 257 ув’язнених, захопили зброю, атакували будинки правоохоронних органів.

Політбюро ЦК ПОРП прийняло рішення про використання армії для «відновлення порядку». У цілому загинуло 55 чоловік, поранено і скалічено 575.

В. Гомулка, кооптований у члени ЦК, різко виступив проти насильницької колективізації в польському селі. Невдовзі він був обраний першим секретарем ЦК ПОРП. Нова влада припинила репресії в країні. Швидкими темпами почала розвиватися легка і харчова промисловість, торгівля, сфера послуг.

Припинилася і насильницька колективізація. Відбувалася лібералізація в культурі і духовному житті суспільства. Однак уже в 1960-ті рр. знову почали виявлятися застійні явища в економіці, прогресивні реформи загальмувалися.

Могутній вибух суспільного невдоволення викликало оголошення 12 грудня 1970 р. рішення про підвищення цін на основні продовольчі товари в містах Балтійського узбережжя. На судноверф’ях Гданська, Щецина, Гдині почалися страйки, у ході яких відбулися стихійні напади на крамниці. Маніфестації протесту почали набирати масового характеру, однак влада, використавши регулярні війська та міліцію, придушила опір страйкарів.

Ці події викликали загальне обурення в країні. В. Гомулка і глава уряду Ю. Циранкевич змушені були піти у відставку. Першим секретарем ЦК ПОРП був обраний Е. Герек, а прем’єр-міністром призначений П. Ярошевич. Після запевнень нового керівництва партії та країни про прагнення змінити внутрішню політику страйки припинилися.

1.3. Угорщина. Під впливом польських подій у Будапешті відбувалися багатотисячні студентські мітинги. Опозиція вимагала проведення вільних виборів, звільнення політв’язнів, уведення багатопартійної системи, реформ у сільському господарстві, утворення уряду на чолі з реформатором І. Надєм.

На бік протестуючих перейшла столична поліція і деякі частини столичного гарнізону. Прем’єр-міністром був призначений І. Надь. У той же час з метою «відновлення порядку» влада звернулася до СРСР із проханням увести війська в Будапешт. 25 жовтня 1956 р. перед будинком парламенту зібралися 10 тис. чоловік. Влада відкрила вогонь по демонстрантах, було вбито близько ста чоловік. На вулицях і площах столиці почалися бої.

Так це було

28 жовтня уряд І. Надя оголосив про припинення вогню і початок переговорів із СРСР про вивід радянських військ із Угорщини. До 30 жовтня радянські війська були виведені із столиці, органи держбезпеки розформували. Проте повстання, вже неконтрольоване, продовжувалось. Натовп катував і вбив десятки комуністів і співробітників органів держбезпеки. Перервалось залізничне сполучення, припинили роботу аеропорти, закрились магазини та банки. Повстання перекинулось на інші міста Угорщини. У країні наростав хаос.

1 листопада І. Надь заявив, що Угорщина виходить з Організації Варшавського договору, і звернувся до ООН із проханням визнати її нейтральною державою. Після цього вночі проти 4 листопада 1956 р. радянські війська ввійшли в столицю Угорщини. Було оголошено про створення Угорського революційного робітничо-селянського уряду на чолі з Я. Кадаром. Уряд виступив зі зверненням до населення країни, у якому йшлося про необхідність захистити «владу народу і незалежність країни від західних держав і “контрреволюціонерів”». Я. Кадар звернувся за допомогою до СРСР.

Вулиці Будапешта. На радянському танку напис угорською: «Росіяни, додому!!»

Мовою цифр

Народна революція в Угорщині була потоплена в крові. У ході боїв на вулицях Будапешта та інших міст, що продовжувалися до 11 листопада (а в окремих місцях - до початку 1957 р.), загинули понад 700 солдат Радянської армії та близько 2,5 тис. повстанців. Більш як 130 тис. угорських громадян залишили країну.

21 листопада І. Надь, який переховувався в югославському посольстві, був заарештований і вивезений у Румунію, а згодом страчений.

Події 1956 р. виявилися повчальними для нового угорського керівництва. Я. Кадар, залишаючись прихильником марксизму-ленінізму, обрав шлях національної згоди, компромісів і поступових реформ.

Кадар Янош (1912-1989) - політичний і державний діяч. Народився 12 травня 1912 у місті Ріска (Хорватія). Рано почав трудове життя. З 16 років - у робітничому русі. Член УКП із 1931. З 1943 - секретар ЦК УКП. У 1948-1950 - міністр внутрішніх справ. Навесні 1951 репресований, через три роки його реабілітували. З 1956 - перший секретар ЦК УСРП і голова Угорського революційного робітничо-селянського уряду. З травня 1988 - голова УСРП. У травні 1989 був усунений з усіх партійних і державних посад. Помер 6 липня 1989 у Будапешті.

В Угорщині вдалося на початку 1960-х рр. завершити кооперування в сільському господарстві, що проводилося вже без силового тиску. На відміну від інших країн регіону, в Угорщині не було продовольчої проблеми. У 1960-ті рр. в країні було скасовано директивне планування і впроваджувалися економічні методи господарювання. Державна і кооперативна власність зрівнювалися в правах. Ринок швидко наповнився товарами.

У 1960-1970-ті рр. спостерігалася певна лібералізація громадського життя. В Угорщині вперше серед країн Центральної та Східної Європи при проведенні виборів почали висувати кілька кандидатів на один депутатський мандат і істотно розширили функції місцевого самоврядування. Однак реформаторський курс із середини 1970-х рр. почав вичерпуватися, а кризові явища наростали.

1.4. Болгарія. Після смерті Сталіна у комуністичному керівництві Болгарії розгорнулася боротьба за владу в країні між сталіністом В. Червенковим і новим висуванцем Т. Живковим. Москва зробила ставку на Живкова.

Живков Тодор (1911-1998) - державний і політичний діяч. Народився 7 вересня 1911. Став студентом Софійського університету, але не провчився в ньому жодного семестру. Вступив у ряди БРП (комуністичної). У 1936-1937 служив в армії, у будівельних частинах. У 1937-1942 - на партійній роботі в Софії. З 1943 - один з організаторів партизанського руху. У 1948-1949 очолював міськком БКП у столиці. З 1952 - член політбюро ЦК БКП. У 1954 обраний першим секретарем ЦК БКП.

З 1981 - генеральний секретар ЦК БКП. Обіймав найважливіші державні посади: голови Ради Міністрів (1962-1971) і голови Державної Ради (1971-1989). У листопаді 1989 був усунений з усіх займаних посад. У 1992 Верховним судом Болгарії був засуджений на 7 років за зловживання владою.

Режим Живкова не робив будь-яких спроб співвіднести динаміку індустріалізації з вирішенням соціальних проблем. При відмові від глибоких внутрішніх реформ ставка робилася на максимальне зближення із СРСР, демонстрацію повної політичної лояльності.

1960-1970-ті рр. були відзначені певними економічними успіхами. Проте розвиток економіки відбувався головним чином екстенсивним шляхом на централізованій, плановій основі.

1.5. Румунія. З початку 1950-х рр. Румунія взяла курс на розвиток важкої промисловості на екстенсивній основі. За «випробуваною» сталінською моделлю на 1962 р. була завершена суцільна колективізація. Нова компартійна диктатура спиралася на політичний терор.

Керівництво Румунії наприкінці 1950-х рр. почало здійснювати курс на вихід з-під впливу Радянського Союзу. Прагнення Румунії до повернення до національних джерел, до «незалежності і самостійності» підсилювалося на тлі економічних успіхів. У 1958 р. з Румунії були виведені радянські війська.

Після смерті в березні 1965 р. Г. Георгіу-Дежа першим секретарем ЦК Румунської компартії був обраний Н. Чаушеску.

Чаушеску Ніколає (1918-1989) - політичний і державний діяч. Народився 26 січня 1918 у бідній селянській родині. У 15 років вступив у комсомол, був організатором ряду виступів трудящих, потім був арештований і роки війни провів в ув’язненні. Після звільнення почалося його швидке просування сходинками влади: секретар ЦК комсомолу, член ЦК РРП, начальник Головного політуправління армії, заступник міністра оборони, генерал. З 1965 - перший секретар ЦК РРП, з 1969 - генеральний секретар ЦК РКП. У 1974 був обраний президентом СРР. У ході революції 1989 був заарештований і розстріляний.

Наприкінці 1960-х рр. новий лідер Соціалістичної Республіки Румунія (СРР), прихильник «національної моделі» соціалізму, вдавався до косметичних заходів з метою лібералізації у сфері економіки і культури, спекулював на питаннях незалежності і суверенітету, намагався грати на національних почуттях румунів, закликаючи створити квітучу державу, незалежну в зовнішній політиці від СРСР, країн Варшавського договору. Закликами встати на захист батьківщини «від можливого радянського втручання» Чаушеску здобув симпатії всередині країни і на Заході.

1.6. Чехословаччина. Економічні успіхи (національний доход у 1960 р. виріс у порівнянні з 1948 р. у 2 рази) дозволили комуністам констатувати, що в країні побудовані «основи соціалізму», а конституція 1960 р. закріпила це положення у своїх статтях. Країна одержала нову назву - Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). КПЧ відігравала керівну роль у політичній системі країни. Нове керівництво компартії та країни очолив А. Новотний.

У 1960-ті рр. почали виявлятися негативні тенденції, властиві всім тоталітарним режимам. У січні 1968 р. новим лідером партії був обраний А. Дубчек, а президентом країни незабаром став популярний у суспільстві генерал Л. Свобода. З приходом у компартію нового керівництва почалася «Празька весна» - демократичні реформи у Чехословаччині. Реформатори проголосили необхідність будівництва «соціалізму з людським обличчям», намагаючись поєднати соціалістичне суспільство з ринковою економікою і демократією. У квітні 1968 р. реформаторське керівництво КПЧ ухвалило «Програму дій»:

• утвердження реальної багатопартійності та демократичних свобод;

• скорочення адміністративного апарату;

• введення самоврядування в суспільстві через трудові колективи;

• впровадження основ ринкової економіки;

• федеративний устрій держави, забезпечення рівності чехів і словаків;

• багатостороннє співробітництво з усіма країнами світу.

Лібералізація в громадському житті виражалася у вільній роботі засобів масової інформації, активізації партій демократичного спрямування. В суспільстві зміцніли антикомуністичні настрої. Деякі державні діячі закликали до виходу з Організації Варшавського договору.

Події в ЧССР стурбували Москву. Після того, як тиск не дав результатів, кремлівське керівництво разом зі своїми однодумцями з Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, 21 серпня 1968 р. ввели до Чехословаччини війська.

А. Дубчек та інші реформатори були заарештовані органами безпеки СРСР і відправлені в Москву. У столиці СРСР на керівників КПЧ здійснювався прямий тиск із метою згортання демократичних реформ у Чехословаччині.

Інтервенція військ Варшавського договору викликала хвилю протесту в усьому світі. Генеральний секретар ООН У. Тан кваліфікував дії військ Варшавського договору як акт агресії. Ітнервенцію засудили навіть керівники Китаю, Югославії, Румунії. Міжнародна обстановка серйозно загострилася.

Л. Брежнєв знищує паростки «Празької весни»: карикатура, 1968 р.

1.7. Югославія. Після розриву відносин з СРСР у Югославії почали шукати свій шлях побудови соціалізму. У 1950 р. підприємства від імені держави передавалися в управління робітничим радам і комітетам трудових колективів. У 1953 р. влада відмовилась від політики насильницької колективізації сільського господарства. За правлячою компартією (з 1952 р. вона почала називатися Союз комуністів Югославії) зберігалося право вироблення генеральної лінії розвитку країни, але боротися за її здійснення вона повинна була методами переконання. Усе більшою мірою в країні виявлявся ідеологічний плюралізм. У югославських громадян була можливість відносно вільно відвідувати інші країни, користуватися різноманітною інформацією. Країна почала називатися Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ).

Упровадження самоврядування з елементами ринкової економіки призвело до позитивних змін у господарстві країни: швидко розвивались радіоелектроніка, машинобудування, хімічна, нафтопереробна, легка промисловість.

2. ПОГЛИБЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ Й ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ в 1970-1980-ті рр.

Після поразки « Празької весни », подій у Польщі та Югославії все більшою мірою почав виявлятися репресивний характер тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові відносини, що зароджувалися, або ліквідовувалися, або вкрай обмежувалися. Щоб придушити невдоволення трудящих, правлячі компартії зміцнювали армію, органи внутрішніх справ, органи держбезпеки. Тоталітарні режими Східної Європи демонстрували свою нездатність вирішувати назріваючі проблеми.

2.1. Польща. У 1976 р. в країні значно підвищились ціни на продовольство. В умовах зниження життєвого рівня населення влітку 1980 р. почалися страйки, центром яких знову стали міста Балтійського узбережжя — Гданськ, Гдиня, Щецин. У вересні в страйках брало участь близько 1,2 млн чоловік.

Уряд змушений був піти на переговори та дав згоду на утворення незалежних самоврядних профспілок, альтернативних офіційним профоб’єднанням. У Гданську була утворена загальнонаціональна профспілка «Солідарність» - перше незалежне громадське об’єднання в країнах Східної Європи. Його очолив один з керівників страйкового руху, електрик судноверфі Л. Валенса.

Валенса Лех - політичний і державний діяч. Народився в 1943 у родині теслі. Він отримав традиційне католицьке виховання, закінчив школу і технікум, а потім, з 1967, почав працювати на судноверфі в Гданську.

У 1970 Валенса ввійшов у Комітет дій і очолив страйк робітників проти підвищення цін, був звільнений з роботи й заарештований. Один із творців нової загальнонаціональної профспілки «Солідарність». У 1980-1990 - голова Всепольської комісії профоб’єднання «Солідарність». У 1983 йому була присуджена Нобелівська премія миру. У грудні 1990 обраний президентом Республіки Польща.

Після поразки на президентських виборах у 1995 повернувся до колишньої професії, займався громадсько-політичною і літературною діяльністю. Невдовзі Валенса створив нову партію Християнська демократія Третьої Речі Посполитої. На президентських виборах у 2000 одержав менше 2% голосів виборців.

Демонстрація «Солідарності»

Навколо «Солідарності» групувалися всі демократичні сили Польщі. Після переговорів вона була офіційно зареєстрована владою. «Солідарність» вимагала не тільки поліпшення соціального стану трудящих, а й здійснення економічних реформ, відмови ПОРП від законодавчо закріпленої її керівної ролі в державі і проведення демократичних виборів. Апогею боротьба між ПОРП і «Солідарністю» досягла у вересні 1981 р., коли Л. Валенса був обраний лідером незалежної профспілки на загальнонаціональній конференції.

Кремль вимагав від своїх прибічників у Польщі рішучих дій. У ніч проти 13 грудня 1981 р. Державна рада на чолі з В. Ярузельським прийняла рішення про утворення Військової ради національного порятунку, що одержала всю повноту влади. У країні був уведений воєнний стан. Заборонялися збори, мітинги, страйки, були закриті кордони країни, арештовані керівники «Солідарності» на чолі з Л. Валенсою. Свої дії згодом Ярузельський пояснював прагненням не допустити радянську інтервенцію. У Кремлі дійсно не зважилися ввести війська в Польщу - це загрожувало б відкритою конфронтацією із Заходом. Комуністичний режим уперше зіткнувся зі справді народним опором.

Воєнний стан і всі обмеження громадянських свобод були скасовані вже в червні 1983 р. Могутнє піднесення національно-демократичного руху викликав візит у Польщу глави католицької церкви - Папи Іоанна Павла II, поляка за походженням. Влада прагнула утримати ситуацію під контролем. Однак спроби проведення економічних реформ в умовах збереження тоталітарного режиму зазнали чергового краху.

2.2. Угорщина. З одного боку, реформи угорського керівництва гальмувалися догматиками всередині Угорської соціалістичної робітничої партії та втручанням радянського керівництва у внутрішньополітичне життя країни, що особливо проявилося в 1970-ті рр. З іншого - паливно-енергетична криза і підвищення цін на нафту мали вкрай негативні наслідки і для угорської економіки. На середину 1980-х рр. економіка опинилася в скрутному становищі, що загострювалося значною зовнішньою заборгованістю. Однак керівництво країни до кінця 1980-х рр. не наважувалося розпочати докорінні перетворення.

2.3. Болгарія. У середині 1980-х рр. в економіці Болгарії виникла глибока криза. Сотні підприємств стали збитковими, собівартість виробленої продукції зростала, а якість її залишалося низькою; імпорт набагато перевищував експорт. З 1985 р. Болгарія змушена була ввозити зерно, картоплю, цибулю та інші продовольчі товари з-за кордону. Наростання кризи призвело до падіння і без того невисокого життєвого рівня населення, посилення корупції.

У той же час Живков стверджував, що в країні створена «монолітна єдність болгарської нації», що суперечило дійсності. Права турецького населення (в Болгарії проживало понад 1 млн турків) зневажалися: вівся наступ проти ісламу, заборонялися мусульманські обряди, а людей насильно змушували приймати болгарські прізвища й імена.

У країні зароджувалася опозиція тоталітарному режиму.

2.4. Румунія. Під гаслами захисту незалежності Румунії велася боротьба за утвердження диктатури компартії. Для захисту свого режиму Чаушеску створив могутній каральний апарат і систему всеосяжного контролю за думками і повсякденними діями людей. Захопивши у свої руки командні посади в партії та державі, Чаушеску спирався на своїх близьких і далеких родичів.

У 1986-1989 рр. індустрія працювала з нульовим приростом; середня врожайність сільськогосподарських культур була в 3-4 рази нижча за оголошену. Для модернізації промисловості та здійснення масштабних планів Румунія імпортувала залізну руду, що катастрофічно збільшувало вартість готової продукції. У кризі перебували нафтопереробна і нафтохімічна промисловість.

«Вождь» вживав заходи «затягування поясів» і всіляких обмежень. Холодні квартири, у які лише на 3-4 години подавалися газ, гаряча вода; неосвітлені вулиці міст; магазини, що працювали тільки при денному світлі; порожні м’ясні прилавки й овочеві базари; нескінченні черги власників автомашин у АЗС - такий був вигляд «розвинутого соціалізму» у країні. У селян відбирали майже всю вироблену продукцію, обмежувалися площі присадибних ділянок. При цьому в Румунії закріпилася офіційна назва цього періоду - «золота епоха Чаушеску». Однак у країні наростало невдоволення існуючими порядками. У 1987 р. у Брашові відбувся «хлібний бунт», жорстоко придушений владою. Із закордонних поїздок не поверталося дедалі більше румунських громадян - учених, спортсменів, письменників. Диктаторський режим агонізував.

2.5. Чехословаччина. У квітні 1969 р. до влади в Празі прийшло промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість А. Дубчека був обраний Г. Гусак, який став згодом і президентом країни. 1970-1980-ті рр. ознаменувалися наступом реакції. Прихильників «Празької весни» виганяли з посад; учинялися розправи над демократичною інтелігенцією. Відмова від реформування економіки призвела до поглиблення системної кризи.

2.6. Югославія. Впроваджувана в країні система самоврядування лише дещо пом’якшила комуністичний режим. Але в цілому вона зберегла авторитарні риси, що найбільш наочно проявилося в культі особи Тіто та його необмеженій владі. У травні 1974 р. Скупщина СФРЮ обрала його президентом Югославії без обмеження терміну мандата. Тоді ж, на X з’їзді СКЮ, він був обраний довічним головою СКЮ.

Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік і автономних країв, усю систему самоврядування. Навколо нових політичних центрів у республіках почалося формування етнократичних (етнобюрократичних) кланів, що для багатонаціональної Югославії мало трагічні наслідки.

Основними, як і за старих часів, стали протиріччя між хорватським і сербським бюрократичними кланами. З усунення в 1966 р. з усіх посад одного з лідерів СКЮ А. Ранковича почалася боротьба за ліквідацію переваги сербів у федеральних органах влади. 1968-1971 рр. були насичені виступами албанців у Косово, демонстраціями белградських студентів, загостренням ситуації в Хорватії, що прагнула до відокремлення від СФРЮ. Прагнула до виходу зі складу СФРЮ і Словенія - найбільш розвинута в економічному відношенні республіка федерації. За конституцією 1974 р., поряд із розширенням прав республік майже рівні права з ними були надані автономним краям Косово і Воєводина, що входили до складу Сербії. Конституція об’єктивно сприяла ослабленню центральних органів федерації. Єдність країни насправді була поставлена в залежність від єдності СКЮ, а її доля - від особи Тіто.

Після смерті в 1980 р. лідера Югославії Й. Броз Тіто національні проблеми перетворилися у вісь політичного життя Югославії. У травні 1981 р. заворушення почалися в найбільш відсталому в економічному відношенні краї Сербії Косово, де 90% населення становили етнічні албанці. Вони вимагали створення албанського краю з наданням йому статусу республіки у складі Югославії. Саме косовські події 1981 р. стали початком кризи югославської державності.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Хто був прем’єр-міністром Угорщини під час революційних подій восени 1956 р.?

2. Хто очолював польську «Солідарність»?

3. У чому полягала сутність системи самоврядування в Югославії?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Назвіть основні положення «програми дій» в Чехословаччині в 1968 р.

2. Назвіть основні передумови соціально-економічних криз у Польщі в 1950- 1980-ті рр. У чому вони виявлялися?

3. Визначте особливості внутрішньополітичного курсу при режимі Н. Чаушеску. Що відрізняло Румунію цього періоду від інших країн «соціалістичного табору»?

III. Для обговорення в групі

1. Чому, на Ваш погляд, книга одного з ідеологів «Празької весни» З. Млинаржа одержала назву «Мороз ударив з Кремля»?

2. У чому виявлялися особливості розвитку Болгарії в 1950-1980-ті рр.? Чому, на Ваш погляд, М. Горбачов назвав Т. Живкова «болгарським імператором»?

3. Визначте особливості економічних реформ в Угорщині у 1960-1970-ті рр. Чому Угорщину в цей період називали «найвеселішим бараком у комуністичному таборі»?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «празька весна», «мілітаризм».

2. Покажіть на карті країни, які ввели свої війська у Прагу в 1968 р.

V. Творче завдання

Напишіть історичне есе на тему: Європа від «Празької весни» до «Солідарності».

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

жовтень-листопад 1956 р. - народна революція в Угорщині

21 серпня 1968 р. - введення військ ОВД у Чехословаччину

грудень 1981 р. - введення воєнного стану в Польщі