Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

ТЕМА 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 р. – ПОЧАТОК XXI ст.)

§ 19. СТАНОВЛЕННЯ ПРОРАДЯНСЬКИХ РЕЖИМІВ У ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНІ, БОЛГАРІЇ, РУМУНІЇ, ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ, ЮГОСЛАВІЇ. УТВОРЕННЯ СИСТЕМИ СВІТОВОГО СОЦІАЛІЗМУ

Поняття «Центральна та Східна Європа» є скоріше геополітичним, ніж географічним. Воно окреслює той політично сформований регіон, що перебував у післявоєнні десятиріччя під впливом і контролем з боку СРСР. Символічним кордоном між Західною та Східною Європою була Берлінська стіна.

У роки Другої світової війни деякі з країн регіону були окуповані німецькими й італійськими військами (Польща, Чехія, Югославія, Албанія), інші стали союзниками Німеччини й Італії (Болгарія, Угорщина, Словаччина, Румунія).

1. ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНИХ РЕЖИМІВ

1.1. Здійснення демократичних перетворень. Найширші верстви населення в ході антифашистської боротьби об’єдналися в Національні (Народні) фронти. Із завершенням збройної боротьби в 1943-1945 рр. до влади приходили уряди Народних фронтів. У перші післявоєнні роки в Болгарії, Польщі, Угорщині, Румунії та Чехословаччині вони здійснили ряд демократичних перетворень: відродження різних політичних партій; введення загального виборчого права; покарання військових злочинців; націоналізація власності нацистських злочинців і їхніх поплічників; відновлення зруйнованої економіки; вирішення насущних соціальних проблем.

В Албанії і Югославії вже з 1945 р. вся влада належала комуністам.

У країнах Центральної та Східної Європи затвердився лад, який комуністи називали «народна демократія», хоча він нічого спільного не мав з народовладдям. Лідерами цих країн ставали послідовні сталіністи - К. Готвальд (Чехословаччина), Б. Берут (Польща), М. Ракоші (Угорщина), Г. Георгіу-Деж (Румунія), В. Червенков (Болгарія), Е. Ходжа (Албанія), які в одній особі поєднували вищу партійну і державну владу.

1.2. Прихід комуністів до влади. Вирішальний внесок Червоної армії у звільнення Європи від нацистської окупації, перебування радянських військ у країнах Центральної та Східної Європи створило передумови для утвердження в регіоні радянської моделі післявоєнного устрою. СРСР надавав всебічну підтримку компартіям країн в їхній боротьбі за владу. Комуністи, спираючись на підтримку Москви, прибрали до своїх рук державний апарат, що дозволяло їм тримати під контролем підготовку і проведення парламентських виборів. Вони очолювали всі силові міністерства, за короткий час створили фактично однопартійні уряди. У 1947—1948 рр. комуністи порівняно легко встановили свою безроздільну владу в країнах Центральної та Східної Європи.

1.3. «Соціалістичні перетворення». На 1949 р. практично в усіх країнах регіону був офіційно проголошений курс на побудову основ соціалізму.

а) «Перетворення» у сфері економіки були такими: прискорена індустріалізація, що проводилася на основі націоналізації промисловості, сфери фінансів і торгівлі; система управління всіма галузями промисловості концентрувалася в руках держави, вводилися обов’язкові для виконання державні плани економічного розвитку; запроваджувалася командно-адміністративна розподільча система; фактично відбулася ліквідація приватної власності, вільних ринкових відносин, конкуренції; аграрна реформа переросла в розподіл земель і завершилася в більшості країн колективізацією.

б) У політичній сфері вся влада концентрувалась у руках компартій, представницька і судова влада втратили самостійність; багатопартійна система в країнах регіону або ліквідувалася (Угорщина, Румунія, Югославія, Албанія), або тільки декларувалася (НДР, Польща, Чехословаччина, Болгарія); практично були ліквідовані підприємці і самостійні селяни, більша частина населення виявилася зайнятою в державному секторі економіки.

в) У духовній сфері впроваджувалася марксистська ідеологія; посилювався ідеологічний контроль над усіма сферами духовного життя; здійснювався політичний терор проти тих, хто виявляв невдоволення діями комуністів.

2. ВІДНОСИНИ ВСЕРЕДИНІ КОМУНІСТИЧНОГО БЛОКУ. РЕВ І ОВД

2.1. Відносини всередині комуністичного блоку. Свій вплив у країнах Центральної та Східної Європи СРСР прагнув закріпити укладанням серії обопільних угод з ними ще в ході війни. Ці договори були спрямовані проти нацистської Німеччини і передбачали надання взаємної допомоги в боротьбі проти німецької агресії. З приходом військ Червоної армії на територію країн Центральної та Східної Європи внутрішня і зовнішня політика східноєвропейських держав була поставлена під контроль московського керівництва. Важливим інструментом впливу СРСР на країни Центральної та Східної Європи стало створення у вересні 1947 р. Інформаційного бюро (Комінформбюро), у яке ввійшли представники компартій семи східноєвропейських країн, а також Італії та Франції. Його діяльність повністю керувалася з Москви.

2.2. Утворення РЕВ. У січні 1949 р. для спільного вирішення економічних проблем Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили утворення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У лютому до РЕВ приєдналася Албанія, а пізніше - НДР.

РЕВ у різний час співробітничала з Кубою, В’єтнамом, Монголією, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЄ і деякими іншими країнами на основі окремих угод.

Свідчать документи

З Повідомлення про Нараду щодо створення РЕВ, Москва, 8.01.1949 р.

«...Уряди США, Англії та деяких інших країн Західної Європи по суті справи бойкотують торгові відносини з країнами народної демократії та СРСР; ці країни не вважають за можливе підкоритися диктату плану Маршалла, оскільки цей план порушує суверенітет країн та інтереси їх національної економіки. Враховуючи цю обставину, Нарада обговорила питання про можливості організації більш широкого економічного співробітництва країн народної демократії та СРСР».

Прокоментуйте аргументи Наради щодо створення РЕВ.

В економічних відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Центральної та Східної Європи одержували пільгові умови на торгові відносини із СРСР. Радянський Союз поставляв у Східну Європу насамперед природні ресурси. РЕВ припинила свою діяльність у 1991 р.

2.3. Організація Варшавського договору. У відповідь на створення в 1949 р. НАТО Радянський Союз прагнув створити під своєю егідою воєнно-політичний союз країн Східної Європи. У травні 1955 р. у Варшаві пройшла конференція країн східного блоку, що закінчилася підписанням вісьма країнами Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу терміном на 20 років (у 1975 р. Договір був продовжений ще на 20 років). Його підписали СРСР, Польща, Чехословаччина, НДР, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина.

З утворенням ОВД почалося блокове протистояння у світі, відбувалося постійне нарощування збройних сил. СРСР ніс головні витрати з утримання ОВД і фактично повністю визначав політику Організації Варшавського договору. Цей воєнно-політичний союз був розпущений у 1991 р.

3. СТАНОВЛЕННЯ ПРОРАДЯНСЬКИХ РЕЖИМІВ В КРАЇНАХ РЕГІОНУ

3.1. Польща. У ході звільнення Польщі від нацистської окупації в 1944- 1945 рр. конфронтація між Армією Крайовою і Армією Людовою поставила Польщу на межу громадянської війни. Однак, відповідно до рішень Кримської конференції, в Польщі почався процес формування уряду національної єдності. 28 червня 1945 р. був утворений Тимчасовий уряд національної єдності, до складу якого ввійшли представники Польської робочої партії (ППР), Польської соціалістичної партії (ППС), Польської селянської партії (ПСЛ), а також Партії людовців і Соціал-демократичної партії. Уряд соціаліста Е. Осубка-Моравського визнали СРСР, США, Велика Британія. Емігрантський уряд у Лондоні перестав існувати.

Новий уряд розгорнув репресії стосовно колишніх бійців Армії Крайової, що викликало збройний опір національно-патріотичних сил Польщі. У країні фактично вибухнула неоголошена громадянська війна.

Новий уряд, незважаючи на проголошення його коаліційного характеру, був прорадянським за своєю суттю. Перебування на території Польщі частин Червоної армії, дії радянських спецслужб, величезна матеріальна і фінансова допомога, що надавалася СРСР, поступово схиляли чашу терезів на користь лівих сил.

На парламентських виборах 1947 р. у результаті грубих підтасувань голосів урядовий блок здобув перемогу. Селянська партія на чолі із С. Миколайчиком фактично була розгромлена. Президентом Польської Республіки і головою Державної ради був обраний Б. Берут - один із найпослідовніших провідників сталінізму в Польщі. Незабаром він став і лідером польських комуністів.

У грудні 1948 р. відбулося поглинання комуністами залишків Польської соціалістичної партії та була створена нова комуністична партія - Польська об’єднана робітнича партія (ПОРП), де переважали сталіністи. Був проголошений курс на побудову основ соціалізму. Держава одержала нову назву - Польська Народна Республіка (ПНР).

3.2. Угорщина. Під час Другої світової війни (у грудні 1944 р.) на сході країни, де знаходилися радянські війська, антифашистськими силами був створений Угорський Національний фронт незалежності (УНФН). Політрада УНФН сформувала коаліційний уряд і призначила прем’єр-міністром генерала Б. Міклоша. 20 січня 1945 р. уряд Б. Міклоша підписав угоду про перемир’я із СРСР, США, Великою Британією та оголосив війну Німеччині. На початку квітня 1945 р. завершилося повне звільнення Угорщини Червоною армією від гітлерівських військ, і влада УНФН та його уряду поширилася на всю країну.

На парламентських виборах у листопаді 1945 р. беззаперечну перемогу здобула Партія дрібних сільських господарів (ГІДСГ). Ця партія і сформувала новий уряд. 1 лютого 1946 р. парламент проголосив Угорщину республікою. ПДСГ виступила проти революційних і насильницьких методів у здійсненні реформ, захищала приватну власність, відстоювала демократичні принципи. Протистояння Угорської комуністичної партії (УКП) і ПДСГ стало неминучим.

Після «об’єднання» комуністів і Соціал-демократичної партії Угорщини (СДПУ) у 1948 р. була створена нова комуністична партія - Угорська партія трудящих (УПТ). Лідер УПТ М. Ракоші, відстоюючи на практиці принципи сталінізму, форсував «соціалістичні перетворення» україні.

Опозиційні комуністам політичні партії були незабаром ліквідовані.

У виборах до Державних зборів (парламенту) у травні 1949 р. могли брати участь тільки схвалені комуністами кандидати. За прийнятою Конституцією країна називалася Угорська Народна Республіка (УНР).

Новий режим форсованими темпами проводив індустріалізацію, запроваджувалося централізоване планування економічної діяльності. У сільській місцевості насильницькими методами проводилася колективізація. Влада жорстоко розправлялася з будь-якими проявами інакомислення.

У Кремлі в цілому розуміли необхідність виправлення явних недоліків режиму М. Ракоші. У травні 1953 р. угорські лідери були викликані в Москву для одержання інструкцій. Члени президії ЦК КПРС буквально продиктували гостям заходи щодо зміни методів діяльності УПТ. Посада першого секретаря ЦК УПТ була залишена за М. Ракоші, а на посаду прем’єр-міністра був рекомендований І. Надь, який і став главою уряду. З 1953 р. І. Надь став головним критиком курсу Ракоші. І. Надь рішуче виступив проти проведення насильницької колективізації, його уряд знизив податки й обов’язкове постачання сільськогосподарської продукції.

Почалася демократизація громадського життя.

Імре Надь

Однак в протиборстві з Ракоші Надь програв та втратив посаду прем’єр-міністра. Його обвинуватили в «ревізіонізмі» і «націоналізмі». Криза командно-адміністративної системи в Угорщині продовжувалася. Ім’я Ракоші викликало загальну ненависть. У липні 1956 р. М. Ракоші був усунутий з посади першого секретаря ЦК УПТ. Його наступники намагалися проводити реформи, однак напруженість у суспільстві наростала.

3.3. Болгарія. На завершальному етапі Другої світової війни в Болгарії сформувався антифашистський Вітчизняний фронт (ВФ), що об’єднав комуністичну Болгарську робітничу партію (БРП), Болгарську робітничу соціал-демократичну партію (БРСДП), Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) і впливову політичну групу «Ланка».

На початку вересня на територію Болгарії вступили війська Червоної армії. 9 вересня 1944 р. у Софії комуністами був здійснений організований державний переворот. До влади прийшов Вітчизняний фронт, який сформував свій уряд, де переважали комуністи. Вони відразу почали репресії проти своїх недавніх партнерів по Вітчизняному фронту. Після парламентських виборів у листопаді 1945 р. комуністи забезпечили собі більшість у парламенті та сформували однопартійний уряд. Опозиційні партії ці вибори бойкотували. США і Велика Британія не визнали результати виборів і уряд ВФ. На нових виборах восени 1946 р., у яких взяли участь і представники опозиції, перемогу здобули болгарські комуністи, їхній уряд очолив Г. Дімітров. Підписавши в 1947 р. мирний договір із Болгарією, західні країни фактично визнали нову владу.

На референдумі у вересні 1946 р. з питання збереження монархії більшість болгарських громадян (понад 90%) висловилися за її ліквідацію. 9-річний цар Сімеон II разом зі старшими членами своєї родини залишив межі країни. Незабаром держава одержала нову назву - Народна Республіка Болгарія (НРБ).

У 1947 р. був фактично заборонений БЗНС. Існуючи формально в 1950- 1980-ті рр., він не мав реального політичного впливу в країні. У 1948 р. Болгарська робітнича партія і прихильники союзу з комуністами з БСДРП об’єдналися в Болгарську комуністичну партію (БКП).

Правляча БКП проголосила своєю метою будівництво соціалізму в країні. Основу економіки становила державна власність. Затверджувалися командно-адміністративні методи управління, ліквідувалася багатопартійність. Розвиток освіти і культури перебував під твердим пресом марксистської ідеології.

3.4. Румунія. 20 серпня радянські війська почали наступ на Бухарест. 23 серпня почалося антифашистське повстання в столиці. Король Румунії Міхай І віддав наказ про арешт глави фашистського уряду маршала І. Антонеску та сформував антифашистський коаліційний уряд. Наступного дня новий уряд оголосив війну Німеччині. У жовтні 1944 р. на базі патріотичного антифашистського блоку був створений Національно-демократичний фронт (НДФ), у якому домінуючий вплив мали комуністи і соціал-демократи. СРСР надавав усебічну моральну, фінансову й військову підтримку лівим силам.

6 березня 1945 р. був створений коаліційний уряд НДФ. У країні почалося багато перетворень, у тому числі аграрна реформа. Однак уже в жовтні 1945 р. (раніше, ніж інші компартії в Східній Європі) РКП проголосила курс на «мирне переростання народно-демократичної революції в соціалістичну».

У 1946 р. на парламентських виборах, сфальсифікувавши їхні результати, перемогу здобули комуністи. У 1947 р. представники опозиції були видалені з уряду, а самі опозиційні партії незабаром були розпущені. Король Міхай І, опинившись в ізоляції, змушений був 30 грудня 1947 р. зректися престолу. Країна була проголошена Румунською Народною Республікою (РНР).

У лютому 1948 р. комуністи поглинули соціал-демократів. Створена на базі «об’єднання» двох партій Румунська робітнича партія (РРП) будувала свою діяльність на принципах ідеології марксизму-ленінізму. На чолі партії стояв сталініст Г. Георгіу-Деж. З багатопартійною системою було покінчено.

3.5. Чехословаччина. 5 квітня 1945 р. у м. Кошиці було оголошено про створення коаліційного уряду Національного фронту, у якому переважали комуністи. У травні 1945 р. уряд переїхав до Праги. У своїй діяльності він передбачав відродження демократичних принципів, збереження багатопартійної системи, ліквідацію наслідків нацистської окупації, забезпечення рівноправності чехів і словаків, проведення аграрної реформи. Широкі права мав президент Е. Бенеш, але державний апарат формувався під контролем комуністів, які зайняли в ньому ключові посади. На виборах у Законодавчі збори в травні 1946 р. більше за всіх мандатів одержали комуністи. Новий уряд країни очолив лідер КПЧ К. Готвальд, завзятий прихильник сталінізму.

У лютому 1948 р. комуністи свідомо загострили обстановку в країні з метою захоплення влади і встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком. Під керівництвом К. Готвальда був сформований новий уряд, контрольований комуністами. Після державного перевороту Національні збори 9 травня 1948 р. ухвалили нову конституцію країни, що проголосила утворення держави «народної демократії», але насправді знаменувала встановлення комуністичної диктатури за радянським зразком. Е. Бенеш відмовився підписати нову конституцію і вийшов у відставку.

Нова конституція набрала сили тільки після обрання президентом країни К. Готвальда. Почалася повальна націоналізація промисловості. Незабаром було оголошено про проведення колективізації в сільській місцевості. Супротивників нової влади репресували.

3.6. Югославія. У жовтні 1944 р. був звільнений Белград. Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) продовжувала наступ, відтісняючи гітлерівців і хорватських усташів на захід. У травні 1945 р. югославські партизани ввійшли в столицю Хорватії Загреб і міста Адріатичного узбережжя. Незалежність і єдність держави були відновлені. Глава королівського уряду І. Шубашич змушений був погодитися на утворення єдиного югославського уряду замість тимчасового комуністичного уряду (Національного комітету визволення Югославії (НКВЮ), створеного в 1943 р. на звільненій території країни) й емігрантського уряду в Лондоні.

У березні 1945 р. Й. Броз Тіто відповідно до рекомендацій Кримської конференції сформував Тимчасовий народний уряд Демократичної Федеративної Югославії (ДФЮ), який офіційно визнали СРСР, США і Велика Британія. Більшість членів уряду були прихильниками Тіто.

Тіто Йосип Броз (1892-1980) - політичний і державний діяч. Народився 5 травня 1892 у селі Кумровець (Хорватія). Його батько за національністю був хорватом, а мати - словенкою. З 15 років Йосип навчався слюсарній справі, працював у Загребі і Любляні на машинобудівних заводах. У роки Першої світової війни воював в австро-угорській армії, потрапив у російський полон, брав участь у революційних подіях у Росії. Восени 1920 повернувся на батьківщину, вступив у КПЮ, був неодноразово заарештований. У 1937 очолив ЦК КПЮ. У 1941-1945 - Верховний головнокомандувач НВАЮ і партизанських загонів країни. З 1943 - голова Антифашистського віче народного визволення Югославії, а в березні 1945 зайняв посади голови уряду і міністра оборони. Маршал Югославії. У листопаді 1952 обраний генеральним секретарем Союзу комуністів Югославії (СКЮ), з 1966 - голова СКЮ. Із січня 1953 - президент Югославії. У 1953-1963 очолював уряд країни. З 1971 - голова Президії СФРЮ. Помер 4 травня 1980 у Любляні.

На виборах в Установчу Скупщину (парламент) у листопаді 1945 р. КПЮ отримала 90% голосів. Країна опинилась під владою комуністів.

29 листопада 1945 р. Установча Скупщина проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). У цей же день була прийнята Декларація про остаточну ліквідацію монархії. Нова конституція країни, прийнята 31 січня 1946 р., оголосила Югославію соціалістичною державою. Закріплювався принцип федеративного устрою ФНРЮ, до складу якої увійшли 6 союзних республік: Сербія (включаючи два автономних краї - Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія. У країні була узаконена однопартійна система.

Ще в 1945 р. уряд Тіто націоналізував значну кількість великих підприємств, банків, родовищ корисних копалин. Комуністи конфіскували землі і власність «поплічників ворога», володіння римо-католицької та православної церков. У перші повоєнні роки головним союзником ФНРЮ залишався СРСР. Однак, на відміну від інших керівників східноєвропейських держав, Тіто не бажав повного підпорядкування сталінському керівництву, прагнучи проводити самостійну політику, залишаючись при цьому прихильником ідей соціалізму.

У 1948 р. відносини між Югославією та СРСР різко погіршилися. У березні 1948 р. Тіто звернувся до радянського лідера з проханням не втручатися в роботу органів влади Югославії, а радянську розвідку - не створювати тут агентурну мережу. У відповідь Сталін виступив з осудом позиції югославського керівництва, яке він обвинуватив у «зв’язках із Заходом, зрадництві інтересів соціалізму, у ревізії марксистсько-ленінського вчення, троцькізмі й націоналізмі». Комінформбюро в червні 1948 р. виключило КПЮ зі своїх лав.

Спочатку югославські керівники були розгублені і тільки виправдовувалися, але потім почали привселюдно засуджувати політику сталінського керівництва. Повністю припинилися відносини між ВКП(б) і КПЮ. Справа дійшла до того, що в серпні 1949 р. югославська армія була приведена в стан повної бойової готовності для відсічі «загрози з боку Радянського Союзу». Тіто пішов на посилення зв’язків із державами НАТО, які пообіцяли захистити Югославію в разі нападу СРСР.

Кремль у 1949 р. в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво з Югославією. За вказівкою Москви країни «народної демократії» також перервали відносини з Югославією. Тільки в середині 1950-х рр. почалася поступова нормалізація радянсько-югославських відносин.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Назвіть передумови приходу комуністів до влади в країнах Східної Європи.

2. Які факти свідчать про те, що 9 вересня 1944 р. у Болгарії відбувся державний переворот?

3. За яких обставин комуністи прийшли до влади в Польщі?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Які демократичні перетворення були здійснені в країнах Центральної та Східної Європи в перші післявоєнні роки? Які фактори сприяли приходу до влади компартій у цих країнах?

2. Охарактеризуйте наростання кризових явищ у країнах Центральної та Східної Європи в 1950-1980-х рр. Чи вірне твердження, що криза в цих країнах мала системний характер?

3. Як розвивалися відносини між державами всередині комуністичного блоку? Яку роль у цьому блоці були покликані відіграти РЕВ і ОВД? Чому вони припинили своє існування?

4. У чому полягала сутність політичного протиборства в Угорщині у 1953-1956 рр.? Визначте основні передумови народної революції 1956 р. Розкажіть про розвиток подій 1956 р. Якими були наслідки революції?

III. Для обговорення в групі

1. Чому радянське керівництво не дозволяло «країнам народної демократії» приєднатися до Плану Маршалла? Які політичні завдання мав вирішувати РЕВ?

2. Як формувався комуністичний режим у Югославії? Які були причини конфлікту між КПЮ і ВКП(б), СРСР і Югославією?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «РЕВ», «Варшавський договір».

2. Покажіть на карті країни Європи, що відносились до «комуністичного табору».

V. Творче завдання

Відомий видавець, культуролог і громадський діяч Єжи Гедройц ще в перші повоєнні роки висловив таке гасло: «Без незалежної України не може бути незалежної Польщі». Чи згодні Ви з цим висловом? Аргументуйте свою точку зору.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

кінець 1940-х рр. - прихід до влади компартій у країнах Центральної та Східної Європи

1949 р. - утворення РЕВ

1955 р. - утворення ОВД