Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

ТЕМА 4. CPCР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ

§ 16. СРСР ПІСЛЯ ВІЙНИ, «ВІДЛИГА» ТА КРАХ РЕФОРМ

1. ПОВОЄННА РОЗРУХА В КРАЇНІ

Мовою цифр

У ході бойових дій і в період окупаційного режиму було зруйнувано більш як 1 700 міст, понад 70 тис. селищ і сіл, 32 тис. промислових підприємств, розорено і пограбовано 98 тис. колгоспів, 1 876 радгоспів. Радянський Союз втратив більш ніж 30% національного багатства.

Населення потребувало найнеобхіднішого: продовольства, одягу, взуття, житла. Зберігалася карткова система. Західні фахівці стверджували, що відновити господарство буде можливо за 50-100 років. У той же час учорашні союзники - США, Велика Британія та інші країни — в умовах наростання «холодної війни» перестали надавати допомогу СРСР у постачанні сировини, техніки й устаткування. Доводилося розраховувати тільки на власні сили.

2. ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СТАЛІНСЬКОГО РЕЖИМУ

2.1. Повернення до мирного життя. У вересні 1945 р. у СРСР був скасований воєнний стан, відновлялися відпустки, 8-годинний робочий день. На 1948 р. з Радянської армії було демобілізовано 8,5 млн чоловік. Проводилася репатріація радянських громадян, які опинилися в полоні чи були вивезені на роботу в Німеччину. На кінець 1945 р. у СРСР повернулося понад 5,2 млн чоловік.

2.2. Відновлення промисловості. У короткий термін були підняті з руїн Дніпрогес, «Азовсталь», «Запоріжсталь», шахти Донбасу, Харківський тракторний і Харківський турбінний заводи, «Ростсільмаш», Тульський комбайновий завод, машинобудівні заводи Сталінграда і Мінська. Відроджувалися Іжорський і Кіровський машинобудівні заводи в Ленінграді, металургійний завод «Червоний Жовтень» у Сталінграді. Довоєнний рівень промислового виробництва в СРСР був досягнутий у 1948 р. Однак в умовах «холодної війни» пріоритет віддавався військово-промисловому комплексу, де впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки.

2.3. Становище в сільському господарстві. Страшна посуха 1946-1947 рр. і політика сталінського режиму спричинили голод в Україні, Росії та інших регіонах країни. А в цей час у країни Східної Європи для підтримки прорадянських режимів один за одним йшли ешелони із сільськогосподарською продукцією.

На 1950 р. були частково подолані важкі наслідки війни й у сільському господарстві. Його валова продукція цього року становила 97% довоєнного рівня. Проте головна частина державних інвестицій припадала на промисловість. Допомога держави колгоспникам виражалася лише в постачанні сільськогосподарської техніки, за яку вони розплачувалися сільськогосподарською продукцією.

Слово історика

З роботи В. Зими «Голод у СРСР 1946- 1947 років: походження та наслідки»

«...В охоплених голодом районах РРФСР, України, Молдавії... у 1947 р. у порівнянні з 1946 р. відбулось скорочення чисельності населення за рахунок втечі до інших місць і зростання смертності на 5-6 млн чоловік. З них жертви голоду... склали близько мільйона чоловік, здебільшого сільського населення...»

У 1950 р. було оголошено про дострокове виконання п’ятирічного плану, однак не зазначалося, що до його показників були включені німецькі й інші репарації та продукція східнонімецьких підприємств; зараховувалася і примусова й безкоштовна праця мільйонів людей у системі ГУЛАГ. Вони будували Волго-Донський канал і Куйбишевську ГЕС, видобували вугілля, руду, заготовляли ліс. Значну кількість продукції виробляли табори-радгоспи.

2.4. Соціальна політика сталінського режиму. Мільйони радянських людей розглядали відновлення господарства як виконання патріотичного обов’язку. Адміністративно-командній системі було вигідне досягнення високих виробничих результатів без додаткових вкладень коштів. Як і раніше, невиконання планів розглядалося як саботаж. Були поширені аврали, штурмівщина.

У післявоєнні роки дещо підвищився рівень життя, але зростання спостерігалося тільки в містах, де вирішувалася доля відновлення господарства. У грудні 1947 р. була скасована карткова система розподілу товарів.

Одночасно проводилася грошова реформа, що мала конфіскаційний характер. Ті, хто зберігав гроші не в державних ощадних касах, одержали тільки один карбованець за десять старих. Найбільшою мірою постраждало сільське населення, яке тримало на руках зароблені на ринках гроші.

З 1947 р. почалося зниження цін на основні товари і продукти харчування в містах, що дотепер деякими людьми сприймається як прояв турботи влади про підвищення життєвого рівня населення. Однак воно проводилися за рахунок чергового пограбування села. Селянство було обкладено непомірними податками, а планові державні закупівлі здійснювалися за вкрай низькими цінами. Мізерна оплата за трудоднями не стимулювала розвиток господарства, високі податки на присадибне господарство змушували селян вирубувати в себе сади і палісадники. Селяни не мали паспортів і фактично були прикріплені до села, хоча правдами і неправдами намагалися виїхати до міст.

3. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ

Тоталітарний режим мав потребу в підтримці обстановки недовіри до громадян, пошуку внутрішніх ворогів, щоб виключити навіть боязкі спроби опору владі. Репресії завжди були однією з умов існування тоталітарних режимів.

3.1. Репресії проти колишніх військовополонених розпочались першими. Ще на початку війни був підписаний наказ, у якому зазначалося, що «командири і політпрацівники, які здалися в полон, вважаються дезертирами, а їхні родини підлягають арешту». Родини полонених червоноармійців позбавлялися державної допомоги. Такі ж заходи були передбачені для родин безвісти зниклих. Утікачів з полону очікували перевірки, допити і ГУЛАГ. Колишні військовополонені мали труднощі з працевлаштуванням.

3.2. «Ленінградська справа» - процес проти ряду керівних партійних, господарських працівників Ленінграда. Формально проти них було висунуте обвинувачення в тому, що вони провели в Ленінграді Всесоюзний оптовий ярмарок, що нібито спричинило розбазарювання державних товарів і коштів. У 1950-1952 рр. за «ленінградською справою» було репресовано ще майже дві тисячі керівників і членів їхніх родин. Проте за своєю суттю це була боротьба за владу і вплив у країні між московським і ленінградським партійними угрупованнями. Перемогу здобуло московське угруповання сталінського керівництва. 30 квітня 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував осіб, які проходили за «ленінградською справою», багатьох з них посмертно.

3.3. «Справа лікарів». У січні 1953 р. у центральній пресі повідомлялося про викриття «терористичної групи» лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. їм висували обвинувачення в «навмисному убивстві» під час лікування ряду керівників. Більшість обвинувачуваних лікарів були за національністю євреями, що породило сплеск антисемітизму в країні. Були заарештовані дружини «ворогів народу», їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А після смерті Сталіна, усього через два місяці, газети опублікували повідомлення, у якому говорилося: «Перевірка показала, що обвинувачення є помилковими, а документальні дані, на які спиралися працівники слідства, безпідставними».

3.4. Боротьба з «космополітизмом». Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західною музикою, літературою, живописом. Заперечуючи західну культуру, головний ідеолог ВКП(б) А. Жданов і його спільники фальсифікували історію. Вони штучно віддавали пріоритет досягненням російської культури і науки. Зокрема, стверджувалося, що електричну лампочку винайшов не Едісон, а Лодигін; перший паровоз створив не Стефенсон, а Черепанови. Кремлівські ідеологи виправдовували колоніальні війни, що вела царська Росія.

3.5. Російський великодержавний шовінізм. Народам Латвії, Литви, Естонії, Західної України і Західної Білорусії, які ввійшли до складу СРСР ще в 1939-1940 рр., примусово нав’язувались «соціалістичні виробничі відносини», здійснення колективізації за зразком 1930-х рр., що вочевидь суперечило традиціям і укладу життя корінного населення. Спроби збереження національної самобутності, традицій і звичаїв, прагнення розвивати національну культуру і мову в центрі сприймалися як прояв «буржуазного націоналізму». Численні нові керівники, прислані з центру, не знаючи і не розуміючи місцевих умов, традицій, ревно виконували будь-які вказівки зверху.

3.6. Посилення контролю над інтелігенцією. У постанові ЦК ВКП(б) «Про журнали “Звезда” і “Ленінград”» критиці піддалися літератори А. Ахматова і М. Зощенко як «розсадники чужої моралі, вульгарності і безідейності». У 1948 р. генетика була розгромлена як «лженаука». Кібернетика, квантова механіка та деякі інші науки обвинувачувалися в «ідеалізмі». На цьому тлі в 1948 р. розроблявся «Сталінський план перетворення природи», відповідно до якого передбачалося створення штучного моря в Західному Сибіру і греблі через Тихий океан (!). На початку 1948 р. вийшла розгромна партійна постанова «Про оперу В. Мураделі “Велика дружба”». «Формалістами» у музиці називали С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, А. Хачатуряна, Д. Кабалевського.

Космополітизм - 1) Ідеологія «світового громадянства». 2) При сталінському режимі ярлик «космополітів» навішували представникам інтелігенції, часто - євреям, обвинувачуючи їх у «антипатріотизмі і низькопоклонстві перед Заходом».

В «українському буржуазному націоналізмі» обвинувачувалися майстри слова М. Рильський і В. Сосюра.

Репресії 1945 - 1953 рр. мали на меті зміцнення тоталітарного режиму і його ідеологічну уніфікацію.

З іншого боку, вони свідчили про агонію сталінізму, що звичайними методами вже не міг утримувати владу в країні.

Свідчать документи

Із критики другої серії кінофільму С. Ейзенштейна «Іван Грозний»

«Прогресивне військо опричників Івана Грозного представлено у вигляді зграї дегенератів, а І. Грозний, людина з сильною волею і характером, - слабохарактерним і безвольним, чим-то на кшталт Гамлета...»

Чому опричнину представляли як «прогресивне» явище?

4. СМЕРТЬ СТАЛІНА І БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Відразу після смерті диктатора почалася запекла боротьба за лідерство в країні серед соратників покійного вождя. 6 березня Раду Міністрів СРСР очолив Г. Маленков. Його заступниками були призначені Л. Берія, який очолив МВС СРСР, М. Булганін, що став міністром оборони, а також В. Молотов і Л. Каганович. М. Хрущову було доручено «зосередитися на керівництві секретаріатом ЦК КПРС».

Поступово в боротьбі за владу перемагало партократичне угруповання на чолі з М. Хрущовим, за яким стояли оновлені кадри керівників партії, МВС, КДБ. Перший удар був нанесений по Берії. 26 червня 1953 р. він був заарештований на засіданні президії ЦК КПРС. У липні його було виключено з партії і знято з усіх посад як «ворога партії та радянської держави». У грудні 1953 р. Берія був розстріляний. Подальша боротьба за владу розгорнулася між М. Хрущовим і Г. Маленковим. На вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС М. Хрущов був обраний першим секретарем ЦК КПРС.

Хрущов Микита Сергійович (1894-1971) - державний і політичний діяч. Народився 17 квітня 1894 у селі Калинівка Курської губернії в родині селянина-бідняка. Працював на шахтах Донбасу, брав участь у громадянській війні. З 1924 - на партійній роботі. У 1929 Хрущов навчався в Промисловій академії. У 1935-1938 - перший секретар Московського міськкому КПРС. З 1938 очолював компартію України. У роки війни - член Військових рад ряду фронтів, мав військове звання генерал-лейтенанта. У 1947 - 1949 знову очолив ЦК КП(б)У. З грудня 1949 - секретар ЦК КПРС і перший секретар Московського міськкому партії. З вересня 1953 - перший секретар ЦК КПРС. У 1958-1964 - глава уряду. 14 жовтня 1964 звільнений з усіх займаних посад пленумом ЦК КПРС. Помер 11 вересня 1971.

5. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ, ВІДЛИГА

У травневому номері журналу «Знамя» за 1954 р. була опублікована повість І. Еренбурга «Відлига», що дала ім’я цілому історичному періоду.

5.1. Доповідь Хрущова на XX з’їзді КПРС. Комуністична партія була хребтом політичної системи СРСР, стояла над державними органами. З’їздам КПРС надавалося епохальне значення. У лютому 1956 р. у Москві працював XX з’їзд КПРС. Кульмінацією з’їзду стала доповідь Хрущова «Про культ особи і його наслідки», що мала закритий характер. Головні її положення і висновки свідчили про докорінний перегляд партійно-державного курсу після смерті Сталіна. М. Хрущов уперше обнародував численні факти зловживань владою за часів Сталіна, фальсифікацій ряду судових справ стосовно партійних, військових, наукових кадрів. Делегати з’їзду вперше почули про «ленінський заповіт», де давалася негативна особистісна характеристика Сталіну.

Але в доповіді Хрущова не було принципового і послідовного викриття злочинного характеру діяльності Сталіна і створеного ним режиму. Викриття сталінізму після смерті вождя здійснювалися людьми, які самі були співучасниками численних злодіянь. Головними винуватцями репресій були названі Єжов, Берія, інші керівники каральних органів, яких уже не було в живих. Про делегатів з’їзду Молотова, Маленкова, Ворошилова, Кагановича та інших соратників Сталіна, руки яких були по лікоть у крові, не було сказано ані слова. Українців обурило, що жодного слова не було сказано про голод 1932-33 рр.

Проте доповідь Хрущова шокувала делегатів з’їзду. У загальних рисах з її змістом був ознайомлений партійно-комсомольський актив країни. Інформація про доповідь Хрущова блискавично поширилася в усьому світі. 30 червня була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків», що встановлювала офіційні межі критики культу особи і мала протидіяти небезпеці її поширення на партію і соціалістичний лад.

5.2. Прояви лібералізації. Одним із перших проявів лібералізації стало масове визволення і реабілітація незаконно репресованих у 1930-1950-ті рр. На волю виходили сотні тисяч чоловік.

Нове керівництво країни декларувало необхідність розвитку колективних принципів керівництва, надання більших прав союзним республікам і місцевим органам влади. Було оголошено про можливість проведення внутріпартійних дискусій, про необхідність висування керівних кадрів виключно на основі їхніх ділових якостей. Скорочувався управлінський апарат.

У 1957 р. були відновлені Чечено-Інгушська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карачаєво-Черкеська АРСР, однак не були офіційно реабілітовані німці Поволжя, кримські татари, вірмени, греки, болгари, насильно виселені з Криму, і представники інших народів, які зазнали репресій.

5.3. Суперечливий характер лібералізації. У 1957 р. у Москві був проведений VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, почали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, розвивався іноземний туризм. Країна ставала більш відкритою для світу. «Потеплінню» у громадському і культурному житті сприяла реабілітація деяких діячів культури, репресованих за Сталіна.

Лібералізація (політична) - політичний курс, спрямований на відхід від тоталітарних і авторитарних методів управління, розширення демократичних прав і свобод громадян.

Волюнтаризм - свавільні рішення у політичній практиці та господарському управлінні, зневажання об’єктивних умов (у цьому значенні це слово офіційно використовувалось в СРСР відносно Хрущова).

Журнал «Новый мир», очолюваний О. Твардовським, опублікував ряд гострих статей. Однак керівництву, яке «дозувало» свободу, такі дії здалися занадто вільними. Твардовський був знятий з посади головного редактора. Роман «Доктор Живаго» Б. Пастернака став причиною його виключення із Союзу письменників. Пастернак був змушений відмовитися від присудженої йому Нобелівської премії через загрозу висилки з країни. Тиску піддавалися Є. Євтушенко, А. Вознесенський, Е. Нєізвєстний, інші діячі культури.

5.4. Загострення боротьби за владу. Після доповіді Хрущова на XX з’їзді КПРС невдоволення його колишніх соратників різко зросло. «Вірні сталінці» активізували свої дії, спрямовані на усунення Хрущова від влади. Вони обвинувачували його в економічному волюнтаризмі, у підриві авторитету КПРС через викриття культу особи Сталіна. В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович почали новий виток боротьби за владу в партії та країні. Її кульмінацією став червневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС, у ході якого Хрущова підтримали силові міністри (у тому числі маршал Г. Жуков), вищі партійні керівники нового покоління, а також оновлений партапарат. «Антипартійна група» зазнала нищівної поразки. Її членів позбавили вищих посад у партії та державі. Незабаром був знятий з посади міністра оборони і маршал Г. Жуков, якого обвинуватили в спробах посилення свого впливу в країні.

Боротьба за владу в Кремлі закінчилася перемогою Хрущова.

6. СПРОБИ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ

Криза командно-адміністративної системи в СРСР посилювалась. Хрущов, керуючись своїми уявленнями про економіку, почав реалізацію реформ.

6.1. Реформи в промисловості. У промисловості ліквідувалися галузеві міністерства, створювалися територіальні органи управління - раднаргоспи; розширювалися права республіканських і місцевих органів управління в легкій і переробній промисловості; пріоритет у розвитку економіки надавався базовим галузям важкої індустрії, воєнно-промисловому комплексу (ВПК). Однак в цілому промисловість розвивалася звичайним екстенсивним шляхом.

6.2. Реформи в сільському господарстві. Машино-тракторні станції (МТС) перетворювали в ремонтно-тракторні станції (PTC), а сільгосптехніку продавали колгоспам і радгоспам. Були підвищені закупівельні ціни на продукцію сільського господарства, ліквідована система оплати за трудоднями і введена грошова оплата праці колгоспників. Колгоспникам видавали тимчасові паспорти, відновлювали їхні громадянські права.

Однак фантастичні програми перетворень, розроблені за ініціативою Хрущова, дискредитували багато гарних починань. Цілинна програма, у ході якої намічалося освоїти понад 40 млн га неораних земель у Казахстані, Західному Сибіру, на Уралі і за рахунок цього різко збільшити виробництво зерна, не була реалізована в запланованому обсязі. Повсюдно віддавався пріоритет вирощуванню кукурудзи і гороху, що призвело до 10-кратного розширення їхніх посівів. Політика насильницького впровадження цих культур (кукурудзу змушували вирощувати навіть в Архангельській області!) не вирішила кормової проблеми, а знизила врожайність зернових за 5-7 років у два рази.

Спроби наздогнати США у виробництві м’яса, молока, олії до 1960 р. зазнали краху. Виконуючи нереальне завдання щодо збільшення виробництва м’яса в 3,5 рази, під ніж пустили краще поголів’я худоби, що, до того ж, незаконно вилучалося в населення. Ці та інші експерименти означали відмову від інтенсивних методів розвитку сільського господарства, що скоро позначилося на його продуктивності. Почалися закупівлі зерна і м’яса за кордоном.

6.3. Реформи в соціальній сфері. Зростала зарплата і громадські фонди споживання. На 1960 р. закінчився перехід усіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день. Пересічні громадяни почали одержувати окремі квартири. Хрущов замість будинків з «архітектурними надлишками» розпорядився будувати прості за конструкцією і дешеві п’ятиповерхові будинки, влучно прозвані в народі «хрущовками». Це дозволило збільшити житловий фонд країни в 1958-1965 рр. на 40%. У 1964 р. колгоспники одержали право на щорічну відпустку і пенсійне забезпечення. У вільний продаж надійшли автомобілі «Волга» і «Москвич». У квартирах з’явилася побутова техніка. Уряд скасував плату за навчання в старших класах шкіл і у вишах. Запроваджувалася загальна обов’язкова 8-річна освіта, створювалася єдина мережа ПТУ.

Запитайте своїх рідних, як змінився їх побут у першій половині 1960-х рр.

6.4. Подолання відставання в НТР. 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі, а в грудні цього ж року був спущений на воду перший у світі атомний криголам «Ленін». Учені створили наймогутніший у світі синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. Гагарін на космічному кораблі «Схід-1» вперше у світі облетів земну кулю.

6.5. Наслідки реформ. Реформи зустрічали значний опір бюрократії. Економічні труднощі уряд перекладав на плечі трудящих. Відбулися масові демонстрації протесту робітників у Кривому Розі, Теміртау, Грозному. А в червні 1962 р. по демонстрантах у Новочеркаську був відкритий вогонь. Загинули 16 і були поранені 40 чоловік. Зрозуміло, ці події зберігалися в глибокій таємниці.

Проте у 1961 р., на XXII з’їзді КПРС, Хрущов повідомив про програму побудови комунізму в СРСР до 1980 р. Лідер країни втрачав почуття реальності.

7. ЗМІНИ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

Зовнішньополітична доктрина СРСР, сформульована в 1956 р., містила два принципи: необхідність мирного співіснування держав з різним суспільним ладом та визнання багатоваріантності шляхів побудови соціалізму з підтвердженням принципу пролетарського інтернаціоналізму (під цим у Кремлі розуміли допомогу міжнародному комуністичному і національно-визвольному руху та соціалістичним країнам - з правом втручання в їхні внутрішні справи).

М. Хрущов намагався нормалізувати відносини із Заходом. У 1956 р. СРСР оголосив про припинення стану війни з Японією, запропонував нормалізувати відносини з ФРН. У 1958 р. були укладені угоди про співробітництво із США. У 1959 р. відбувся перший в історії візит лідера СРСР до США та зустрічі М. Хрущова з президентом Д. Ейзенхауером. Але після того, як 1 травня 1960 р. над територією СРСР був збитий американський розвідувальний літак У-2, відносини між країнами погіршилися. У 1961 р. СРСР забезпечив зведення Берлінської стіни. А в 1962 р., під час Карибської кризи, світ опинився на межі війни. У відповідь на утворення в 1949 р. блоку НАТО в травні 1955 р. була створена Організація Варшавського Договору (ОВД), у якій СРСР відігравав визначальну роль. Посилювався вплив СРСР на країни Східної Європи. їхні спроби проводити самостійну політику викликали відкрите втручання СРСР у внутрішні справи НДР (1953, 1961 рр.), Польщі (1956 р.), Угорщини (1956 р.).

У 1950-1960-ті рр. в умовах розпаду колоніальної системи увагу радянського керівництва привернули країни «третього світу». У 1955 р. відбулися візити радянського керівництва до Індії, Бірми й Афганістану. З 1957 по 1964 рр. пройшли переговори з лідерами 30 держав, були підписані понад 20 договорів про співробітництво. Погіршились відносини з Китаєм - китайське керівництво негативно поставилося до викриття культу особи Сталіна.

Отже, у міжнародних відносинах продовжувалася «холодна війна». З іншого боку, попали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між демократичним Заходом і прорадянським Сходом.

8. УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ М. ХРУЩОВА

Хрущов не зумів утримати під контролем владу. Партійний апарат не міг пробачити йому критики. Каральні органи не забули викриття вчинених ними злочинів. Армія не пробачила принижень, яким піддав її Хрущов, звільняючи десятки тисяч офіцерів. Селяни, які щиро вірили новому лідеру, висловлювали невдоволення заходами з обмеження і заборони присадибних ділянок. Робітники обурювалися з приводу підвищення цін на продукти харчування в 1962 р. Загальним було незадоволення через гостру продовольчу кризу 1963 р. (багато в чому інспіровану супротивниками Хрущова).

У підготовку усунення Хрущова втягувалися члени президії ЦК КПРС, керівництво КДБ, військові кола. Найбільш активну роль у цьому відіграли Л. Брежнєв, якого Хрущов вважав імовірним своїм спадкоємцем, О. Шелепін, М. Підгорний, П. Шелест. їх підтримували О. Косигін, М. Суслов, голова КДБ В. Семичастний і завідувач відділу ЦК КПРС Ю. Андропов. У жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на відпочинку в Піцунді, попросили прибути в Москву нібито для вирішення невідкладних питань. А на 14 жовтня 1964 р. в Кремлі вже збиралися члени ЦК КПРС на терміново скликаний пленум.

Так це було

На засіданні Хрущову довелося вислухати пред’явлені йому обвинувачення. У провину йому ставили розвал сільського господарства, політичну неграмотність, ослаблення оборонної сили країни, часту змінюваність кадрів, волюнтаризм тощо. Хрущов особливо не сперечався. Він сказав: «Мені вже 70 років, я старий і втомився... Головне я зробив... Зник страх і розмова йде на рівних. У цьому моя заслуга. Я піду, і боротися не буду... Прошу написати заяву про мою відставку, я підпишу...

9. БРЕЖНЄВСЬКА «ДОБА ЗАСТОЮ»

Після усунення Хрущова Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Пізніше головою Ради Міністрів СРСР був затверджений О. Косигін.

Брежнєв Леонід Ілліч (1906-1982) - політичний і державний діяч. Народився 19 грудня 1906 у родині робітника-металурга в Кам’янському (нині - м. Дніпродзержинськ). У 1927 закінчив Курський землевпорядкувально-меліоративний технікум, а в 1935 - Дніпродзержинський металургійний інститут, працював інженером на заводі. З 1937 - на керівній радянській і партійній роботі.

З лютого 1939 - секретар Дніпропетровського обкому КП(б) України. У роки війни Л. Брежнєв був у діючій армії. Із серпня 1946 - перший секретар Запорізького обкому партії, з листопада 1947 - перший секретар Дніпропетровського обкому партії, з липня 1950 - перший секретар ЦК Компартії Молдавії. У 1952 Л. Брежнєв був обраний кандидатом у члени президії ЦК КПРС, секретарем ЦК КПРС. У 1954 - 1956 - другий, а потім перший секретар ЦК Компартії Казахстану, керував освоєнням цілинних земель. Після XX з'їзду Л. Брежнєв був обраний секретарем ЦК КПРС, з червня 1957 увійшов до президії ЦК КПРС, курирував оборонну промисловість, розвиток космонавтики, ракетної техніки. У 1960 - 1964 - голова Президії Верховної Ради СРСР. Протягом 18 років (1964 - 1982) перебував на чолі КПРС. З 1977 - голова Президії Верховної Ради СРСР. Помер 10 листопада 1982.

9.1. Зміни в країні. З приходом до влади Л. Брежнєва певних змін зазнала партійно-державна система. Нечувано збільшився бюрократичний апарат, який до 1980-х рр. зріс до 18 млн чоловік і став одним із найбільших у світі. Була відновлена «дохрущовська» структура керівних партійних та державних органів, замість раднаргоспів утворювалися держкомітети, відновлювались галузеві міністерства. У 1977 р. була прийнята нова Конституція СРСР, яка проголосила побудову в країні так званого «розвинутого соціалізму».

«Косигінська» реформа 1965 р. у господарстві повинна була сприяти економічному піднесенню за рахунок розширення самостійності підприємств, підвищення матеріальної зацікавленості працівників промисловості та сільського господарства. Був запроваджений госпрозрахунок, частина прибутку залишалась підприємствам, скорочувались планові показники, перебудовувалась система ціноутворення. Виконання державного плану тепер виражалось не у валових показниках, а в обсязі продукції, що реалізовувалась. У 1972 р. почали запроваджуватися нові методи роботи (бригадний підряд). У 1979 р. колгоспи та радгоспи кооперували в агропромоб’єднання та намагалися інтегрувати їх з промисловістю. Більше ресурсів виділялось на сільське господарство, легку та харчову промисловість, що підвищило обсяги виробництва продовольства та товарів народного вжитку. Значно підвищився рівень добробуту населення.

Мовою цифр

У 1965 - 1982 рр. майже втричі зріс обсяг промислового виробництва, сільськогосподарського - у 1,5 раза; національний прибуток збільшився у 2,5 раза, капіталовкладення - у 2,7 раза. Майже вдвічі зросли показники з найважливіших видів продукції.

9.2. Кризові явища в економіці та суспільстві почали посилюватись на початку 1970-х рр. Сповільнилися темпи економічного зростання; розвиток економіки здійснювався екстенсивним шляхом. У СРСР реалізовувались 15 найбільших загальнодержавних програм (створення Західно-Сибірського ТПК, побудова БАМ та інші). При цьому кошти розпорошувалися і не давали віддачі.

Не принесли очікуваних результатів хімізація та меліорація сільського господарства. Прийнята в травні 1982 р. Продовольча програма стала фарсом. Незважаючи на величезні капіталовкладення, не були вирішені проблеми Нечорноземної зони РСФРР. Закупівлі сільськогосподарської продукції за кордоном виросли більш ніж у 10 разів, виник дефіцит продуктів у торгівлі.

Запитайте своїх рідних про значення висловів «дістати дефіцит», «авоська».

Катастрофічно позначилась на економіці участь СРСР у гонці озброєнь.

Разом із тим в умовах тодішньої світової економічної кон’юнктури СРСР одержував величезні прибутки від експорту нафти. Приплив «нафтодоларів» дозволяв відтягнути прояв негативних явищ в економіці.

Сам Л. Брежнєв після важкої хвороби (1974 р.) утрачав важелі управління країною, а його негативні особисті якості виявлялися сильніше. Нестримною була пристрасть до нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей). Падінню його авторитету сприяла і трилогія мемуарів («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), написана іншими авторами від імені генсека. Члени родини Брежнєва загрузли в кримінальних справах.

Причини краху реформ були пов’язані з самою природою соціалістичного господарства. Перетворення проводилися в рамках командно-адміністративної системи, не були доповнені реформами політичної системи і реалізувалися в умовах згортання процесу лібералізації. Вони здійснювалися партійно-господарським апаратом, сформованим ще в сталінську епоху.

9.3. Зовнішня політика СРСР у 1960 — 1970-ті рр. 1972 рік став поворотним у радянсько-американських відносинах. Цього року в ході візиту президента США Р. Ніксона до Москви була підписана угода про скорочення стратегічних озброєнь (ОСВ-1), що встановлювала обмеження на створення систем протиракетної оборони і міжконтинентальних ракет. Проте після вводу радянських військ в Афганістан у 1979 р. НАТО приймає рішення про розміщення в Західній Європі ракет середньої дальності, націлених на СРСР.

«Застій» (цей термін вперше вжив М. Горбачов) - період історії СРСР (1965- 1984 рр.), коли КПРС та радянську державу очолював Л. Брежнєв. Цей період характеризувався сповільненням темпів соціально-економічного розвитку, нагромадженням кризових явищ у політичній та соціальній сфері й одночасно консервацією економічної та соціальної системи у рамках державного соціалізму, що виключало можливість її реформування.

У відносинах із соціалістичними країнами Східної Європи акцент робився на економічному співробітництві. Але Кремль прагнув контролювати «межі свободи» прорадянських режимів. Після спроб лібералізації соціалізму в Чехословаччині СРСР разом з військами Польщі, НДР, Угорщини і Болгарії ввів 21 серпня 1968 р. збройні сили в Прагу для «захисту завоювань соціалізму».

На початку 1960-х рр. різко загострилися відносини СРСР із КНР. Справа дійшла до збройних конфліктів у районі острова Даманський (Далекий Схід) і Семипалатинська (Центральна Азія). У 1970-ті рр. Китай розглядався як потенційний супротивник Радянського Союзу.

Москва підтримувала арабські країни в їхній боротьбі з Ізраїлем, заохочувала кубинську інтервенцію в Анголі, була на боці промарксистських сил у Мозамбіку, Ефіопії, Ємені. СРСР втрутився в конфлікт між Сомалі й Ефіопією в районі Африканського Рогу, санкціонував вторгнення в’єтнамських військ у Кампучію, підтримував ліві сили в Чилі, інших країнах Латинської Америки.

Проте остаточно підірвало політику розрядки радянське вторгнення в Афганістан 27 грудня 1979 р. Мотивуючи цю акцію підтримкою «народної революції» у ДРА і захистом своїх південних кордонів, радянське керівництво у вузькому колі прийняло рішення про воєнну інтервенцію. Однак спроба нав’язати Афганістану соціалістичну модель розвитку зазнала повного краху.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Які труднощі існували при відновленні господарства в післявоєнний період?

2. Коли до влади в СРСР прийшов М. Хрущов?

3. Яка подія відбулась на XX з’їзді КПРС?

4. Чому період 1954-1964 рр. називають «відлигою»?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Які факти свідчили про початок у СРСР у 1950-ті рр. процесів демократизації?

2. Які реформи були проведені керівництвом країни на чолі з Хрущовим?

3. Визначте основні тенденції в зовнішньополітичному курсі СРСР у 1953-1964 рр.

4. Назвіть напрямки економічних реформ у 1960-ті рр.

5. Проаналізуйте зовнішньополітичний курс СРСР у 1960-1970-ті рр.

III. Для обговорення в групі

1. У чому полягала суперечливість реформ, проведених М. Хрущовим?

2. Які наслідки для країни та світу мало розвінчання «культу особи» Сталіна?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни: «відлига», «лібералізація», «волюнтаризм», «застій».

2. Покажіть на карті країни Варшавського договору.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

вересень 1953 р. - обрання Хрущова першим секретарем ЦК КПРС

1954 р. - початок періоду «відлиги» у суспільно-політичному житті країни

лютий 1956 р. - викриття культу особи Сталіна на XX з’їзді КПРС

12 квітня 1961 р. - політ Ю. Гагаріна в космос

14 жовтня 1964 р. - усунення М. Хрущова від влади

21 серпня 1968 р. - введення в Чехословаччину військ Варшавського договору

27 грудня 1979 р. - введення радянських військ в Афганістан