Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 13. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У 1945–2011 рр.

1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1940–1970-х рр.

1.1. Перемога лейбористів. На парламентських виборах у липні 1945 р. консерватори зазнали несподіваної поразки. Новим главою уряду став лідер Лейбористської партії К. Еттлі. Уряд К. Еттлі (1945-1951 рр.) почав здійснювати внутрішньополітичний курс відповідно до ідеології «демократичного соціалізму». Лейбористи робили наголос на досягненні соціальної справедливості і дотриманні прав людини, захисті інтересів трудящих і норм демократії.

Була проведена націоналізація Англійського банку, вугільної та газової промисловості, частини сталеливарних заводів, електростанцій, транспорту, цивільної авіації, телеграфного і радіозв’язку. При цьому компенсація за націоналізовані підприємства інколи перевищувала їх дійсну вартість.

Нова система соціального страхування установлювала право на одержання пенсій за віком, допомоги по вагітності, хворобі, безробіттю, з нещасних випадків на виробництві. Закон установлював безкоштовне медичне обслуговування; увага приділялася розвитку освіти.

Разом із тим був «заморожений» розмір заробітної плати, неоднаково оплачувалася чоловіча і жіноча праця, збільшувалися податки.

У зовнішній політиці Велика Британія стала союзницею США в розв’язанні «холодної війни», була одним з ініціаторів створення блоку НАТО в 1949 р., підтримала американців у Корейській війні.

1.2. Прихід до влади консерваторів. У 1951 р. 77-літній лідер консерваторів У. Черчілль привів партію до перемоги й утретє і востаннє став прем’єр-міністром Великої Британії. Консерватори почали повертати націоналізовані сталеливарні заводи і транспорт колишнім власникам, скоротили витрати на охорону здоров’я, освіту, житлове будівництво, соціальне страхування.

У зовнішній політиці особливе значення надавалося стратегічному партнерству із США. У 1952 р. Британія випробувала свою першу атомну бомбу.

Після У. Черчілля уряд консерваторів у 1955-1956 рр. очолював Е. Іден. Підсумки участі Британії разом із Францією й Ізраїлем у війні проти Єгипту в 1956 р., що велася за контроль над Суецьким каналом, були розцінені як зовнішньополітична невдача. Е. Іден пішов у відставку.

1.3. Уряд Г. Макміллана. У 1957 р. прем’єр-міністром Великої Британії став новий лідер Консервативної партії Г. Макміллан. Головна увага уряду приділялася забезпеченню економічного зростання, здійсненню соціальних програм. Однак Британія на кінець 1950-х рр. значно відставала за темпами приросту промислової продукції від Франції, ФРН, Італії і Японії.

У 1958 р. була укладена угода із США про розміщення на території Великої Британії американських військових баз. Чимало суперечок викликало питання про вступ Великої Британії в «Спільний ринок», на чому наполягали США, сподіваючись, що Британія стане провідником їхньої політики в Європі. Проти вступу Великої Британії в «Спільний ринок» виступали лейбористи; британським планам відносно ЄЕС протидіяла Франція. Макміллан змушений був перервати переговори, що підірвало престиж Консервативної партії.

1.4. Лейбористи при владі. У жовтні 1964 р. уряд сформував лідер лейбористів Г. Уільсон. Новий кабінет знову націоналізував сталеливарну промисловість, удруге виплативши власникам компенсацію. У нових умовах лейбористи не стали перешкоджати розвитку приватного підприємництва, а навпаки, сприяли йому. Роки перебування при владі уряду Уїльсона (1964-1970 рр.) були відзначені зростанням експорту, поліпшенням торгового балансу.

У цей період з новою силою спалахнув релігійно-політичний конфлікт у Північній Ірландії. Введення англійських військ в Ольстер лише ускладнило ситуацію. Велика Британія подала заяву про вступ у «Спільний ринок», однак через протидію Франції їй було відмовлено.

1.5. Наростання кризових явищ у 1970-ті рр. У 1970-ті рр: у Великій Британії почалися енергетична, сировинна і валютна кризи. У 1970 р. відбувся страйк суднобудівників, могутній резонанс викликав семитижневий страйк шахтарів, докерів і залізничників, До влади знову прийшли консерватори. Уряд консерваторів на чолі з Е. Хітом (1970-1974 рр.) оголосив надзвичайний стан у країні. Посилаючись на нестачу палива й електроенергії, він ввів триденний робочий тиждень (при зниженні зарплати), сподіваючись викликати невдоволення всіх робітників діями гірників, які продовжували страйкувати.

У 1973 р. Велика Британія була нарешті прийнята в ЄЕС і стала здійснювати концепцію «трьох курсів»: зберегла пріоритетні відносини із США та країнами Співдружності і зуміла уникнути ізоляції від континентальної Європи.

У 1974 р. до влади повернулися лейбористи. Уряди Г. Уїльсона (1974- 1976 рр.) і Дж. Каллагена (1976-1979 рр.) не змогли вивести країну зі складного становища, хоча домоглися припинення конфлікту у вугільній промисловості, відновили нормальний робочий тиждень, вжили ряд заходів для поліпшення матеріального становища робітників.

2. ЛІКВІДАЦІЯ БРИТАНСЬКОЇ КОЛОНІАЛЬНОЇ ІМПЕРІЇ

2.1. Деколонізація Британської імперії. Перед загрозою громадянської війни між індуїстами і мусульманами уряд Великої Британії в 1947 р. надав статус домініону двом державам - Індії та Пакистану (мусульманська держава, що утворилася в 1947 р.). Кордон між ними при участі колоніальної влади був проведений штучно, за релігійною ознакою, що стало причиною воєн у майбутньому. У 1948 р. статус домініону одержав Цейлон (нині Шрі-Ланка), а також Бірма, що у цьому ж році проголосила себе суверенною державою.

У 1957 р. Гана стала першою державою британської «Чорної Африки», яка здобула незалежність. У 1960 р. прем’єр Г. Макміллан вимовив свою сакраментальну фразу про «вітри змін, що дують над африканським континентом». Цього ж року здобула незалежність Нігерія. Невдовзі незалежними державами стали Уганда (1962 р.), Кенія (1963 р.), Танзанія, Замбія, Малаві (1964 р.), Ботсвана (1966 р.), Лесото (1966 р.), Свазіленд (1968 р.) та інші.

В Азії незалежність здобули Малайзія (1963 р.), пізніше Бруней (1983 р.); у 1997 р. Гонконг (Сянган) був переданий КНР. На Близькому Сході Британія змушена була відмовитися від управління Палестиною. Суверенітет одержала Йорданія. У 1960 р. незалежним став Кіпр.

Співдружність націй (з англ. CN - Commonwealth of Nation) - міжнародна міждержавна організація країн, що входили до Британської імперії. До складу Співдружності входять Велика Британія, країни-колишні домініони, що й досі формально визнають главою своїх держав британського монарха (Австралія, Канада, Нова Зеландія та ін.) і країни, що раніше були британськими колоніями. Головні органи: британський монарх (нині - королева Єлизавета II), засідання голів урядів (міністрів закордонних справ) та Секретаріат, що знаходиться у Лондоні.

У 1960-ті рр. нові незалежні держави виникли в басейні Карибського моря і в Океанії. Серед них - Ямайка, Тринідад і Тобаго, Барбадос, Фіджі та інші.

2.2. Співдружність націй. У 1947 р. Британська співдружність націй була перетворена в Співдружність націй. На початок XXI ст. членами Співдружності є понад 50 держав. Усі країни і території, що утворюють Співдружність (крім Канади), входять у стерлінгову зону і зберігають тісні зовнішньоекономічні відносини з Великою Британією. У рамках Співдружності здійснюється співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, військовій сферах.

3. «ТЕТЧЕРИЗМ»

3.1. Криза 1970-х рр. У 1979 р., коли при владі перебували лейбористи, Британію почали називати «хворою людиною Європи»: продукція державного сектору, що розширювався, не могла успішно конкурувати на світовому ринку; колосальні витрати на соціальні програми призвели до появи в суспільстві тенденцій до «утриманства»; розвалилась британська колоніальна імперія.

3.2. Перемога консерваторів. На парламентських виборах 1979 р. перемогли консерватори. Главою британського уряду вперше стала жінка - М. Тетчер.

Тетчер Маргарет Хілда (Робертс) народилася 13 жовтня 1925 у містечку Грантем у Північній Англії. Її батько був власником бакалійної крамниці. Дух «старої доброї Англії» - шанування родини, принципу власності, англіканської віри, неприйняття заснованої на вседозволеності «нової моралі» - Маргарет засвоїла з дитинства. У 1943 вона вступила на хімічний факультет Оксфордського університету й включилася в роботу студентської асоціації Консервативної партії, згодом ставши її президентом. У 1951 М. Робертс вийшла заміж за заможного бізнесмена Деніса Тетчера, а через два роки в них народилася двійня - хлопчик і дівчинка. Згодом Маргарет закінчила юридичний факультет в Оксфорді і професійно зайнялася політикою. Попрацювавши 5 років в адвокатурі, М. Тетчер у 1959 була обрана в парламент. У 1970-1974 Тетчер займала посаду міністра з питань науки й освіти, а в 1975 вона стала лідером консерваторів. М. Тетчер виявила себе прихильницею консервативних поглядів, людиною з твердим характером, за який британці назвали її «залізною леді». М. Тетчер здобула великий авторитет у Британії і далеко за її межами. Р. Рейган називав її «великою жінкою - державним діячем світу».

3.3. Принципи неоконсерватизму. З моменту вступу М. Тетчер на посаду прем’єр-міністра у Великій Британії наступила «епоха неоконсерватизму», що тривала 18 років, до 1997 р. Основні положення неоконсервативної програми Тетчер і засновану на ній внутрішню політику її уряду згодом назвали «тетчеризмом» - британським різновидом неоконсерватизму.

На думку британських неоконсерваторів, західному суспільству необхідно було зміцнити основи, властиві колись «старому порядку»: родину, традиційну освіту, християнську релігію, засновану на ній мораль. З іншого боку, неоконсерватори вважали, що «відродження духу» повинне сприяти зміцненню свободи і прав особистості, подальшому формуванню плюралістичного суспільства. Особливе неприйняття в них викликали ідеї щодо створення «суспільства загального благоденства». Неоконсерватори вважали, що благоденства для всіх досягти неможливо в принципі, тому що людина недосконала, і заздалегідь недосконале будь-яке людське суспільство. Тому бідність, на їхню думку, непереможна, як і смерть. Держава разом із благодійними організаціями повинна піклуватися тільки про тих, хто не в змозі подбати про себе сам (інвалідів, самотніх літніх людей, дітей, які залишились без родини). Для всіх інших держава повинна створювати такі умови, у яких кожна людина одержала б максимальні можливості виявити себе, зважаючи на її працьовитість, цілеспрямованість, освіту, заповзятливість. Іншими словами, неоконсерватори вважали, що кожна людина «повинна зробити сама себе».

Вплив держави на економіку, на думку неоконсерваторів, повинен обмежуватися створенням умов для розвитку підприємництва на основі вільної конкуренції. А головне завдання держави полягало в тому, щоб підтримувати порядок у суспільстві, протистояти вседозволеності, злочинності й анархії.

3.4. Виходячи з ідеологічних і моральних принципів «тетчеризму», уряд визначив основні напрямки внутрішньої і соціально-економічної політики.

• Податкова політика мала сприяти створенню бездефіцитного бюджету і, одночасно, заохочувати приватне підприємництво. З цією метою податки на прибуток скорочувалися майже на 12 млрд дол.

• Денаціоналізація і приватизація.

• Фінансова підтримка з боку держави лише рентабельних і наукоємних підприємств.

• Надання пільг підприємцям, які впроваджували новітні технологи.

• Заохочення і створення «здорової конкуренції».

• Акцент на розвиток дрібного і середнього бізнесу.

• Підтримка і захист транснаціональних корпорацій, у яких британський капітал відігравав важливу роль.

• Комерціалізація систем освіти й охорони здоров’я, розпродаж муніципального житла.

• Звуження прав профспілок на оголошення страйків.

З 1983 р. у країні розпочалося економічне піднесення. Щотижня у середньому створювалося 500 нових фірм; продуктивність праці зростала на 2,5% на рік, поступаючись лише показникам Японії. Збільшувалася кількість власників акцій. Ефективність виробництва у Британії стала найкращою в світі.

Серйозним випробуванням для глави уряду став конфлікт у 1982 р. із приводу Фолклендських островів. Блискавична реакція на дії аргентинських військ і вдале завершення операції підвищили рейтинг консерваторів. На виборах 1983 і 1987 рр. Консервативна партія здобула переконливу перемогу.

Однак згодом ситуація в країні погіршилась. З 1987 р. зростала інфляція. Збільшився потік імміграції у Велику Британію з країн Азії й Африки, що загострило проблему міжнаціональних відносин, особливо в період зростання безробіття. Напруженою залишалася обстановка в Ольстері. У стані консерваторів розгорілася суперечка про європейську інтеграцію, і Тетчер виступала проти її прискорення всупереч позиції Франції та ФРН. Консерватори перебували перед загрозою поразки на виборах.

У 1990 р. М. Тетчер вирішила вийти у відставку. Лідером партії та прем’єр-міністром Великої Британії став Дж. Мейджор. Новий прем’єр зосередив увагу на зміцненні прав власності, продовженні процесу приватизації державних підприємств, збільшенні податкових пільг для підприємців.

У 1992 р. економічний спад змінився пожвавленням в економіці. Проте політичний курс неоконсерваторів все більше загострював соціальні проблеми країни. Далеко не всі британці були готові зробити вибір між зростанням ефективності економіки і своїми власними інтересами.

4. УРЯДИ Т. БЛЕРА. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

4.1. Перемоги лейбористів. На парламентських виборах у 1997 р. лейбористи здобули переконливу перемогу. Британські виборці голосували не стільки за лейбористів, скільки проти консерваторів, що майже 18 років керували країною. Прем’єром став Т. Блер - наймолодший у XX ст. глава кабінету.

Блер Ентоні (Тоні) - державний і політичний діяч Великої Британії, прем’єр-міністр у 1997- 2010. Блер народився 6 травня 1953. Його батько, юрист за професією, був запеклим консерватором. Тоні отримав освіту у двох престижних школах і коледжі в Единбурзі. У проміжку між навчанням у приватному коледжі в Единбурзі й Оксфордському університеті він провів рік у Лондоні, де працював шофером автофургона, пакувальником в універсальному магазині, переносив музичні інструменти для ансамблів. Згодом Тоні зайнявся адвокатською діяльністю. З 1975 Т. Блер став членом Лейбористської партії. У 1985 був обраний депутатом Палати громад. Через 5 років Блер увійшов до «тіньового кабінету»; незабаром став «тіньовим» міністром внутрішніх справ. 7 червня 2001 на загальних виборах у Палату громад очолювана Т. Блером Лейбористська партія знову одержала переконливу перемогу. Тоні разом із дружиною Чері виховують чотирьох дітей; трьох синів і дочку. Блер - добропорядний сім’янин з іміджем авторитетного політика і красномовного оратора.

Серйозних успіхів досяг уряд лейбористів у соціально-економічній сфері. У рамках конституційної реформи було надано більшої автономії Шотландії й Уельсу; Т. Блер уперше ініціював поступове перетворення верхньої Палати Лордів в орган, що представляє усіх виборців.

У 2001 р. на парламентських виборах знову перемогла Лейбористська партія. Серед проблем, з якими зіткнулись лейбористи на початку XXI ст. - імміграція до Великої Британії та зіткнення на расовому ґрунті між «білою» молоддю та вихідцями з африканських і азіатських країн; конфлікти між роботодавцями і найманими робітниками тощо. Втім економіка Британії динамічно розвивалася, лейбористи забезпечили рекордно низьку ставку на житловий кредит, збільшили соціальні виплати, поповнили бюджети безкоштовних шкіл і лікарень. Це зумовило їх перемогу на виборах 2005 р. Т. Блер став першим в історії лідером, який привів Лейбористську партію до трьох перемог поспіль.

4.2. Проблема Ольстера (так іноді називають Північну Ірландію) сягає глибини століть. В Ольстері переважають протестанти (нащадки англійських і шотландських колонізаторів), а католики (ірландці) становлять тут меншість. Католицька меншість почала у 1969 р. боротьбу за громадянську рівноправність. Наступного року британський уряд ввів в Ольстер регулярні війська. У відповідь Ірландська республіканська армія (ІРА) - таємна терористична організація католиків - почала кампанію терору проти англійських військ. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставали мирні жителі.

У 1998 р. за посередництвом США прем’єр-міністри Великої Британії та Ірландії підписали мирний договір щодо Північної Ірландії. Ним відновлювалася політична автономія Ольстера; Ірландія зобов’язувалася відмовитися від домагань на Ольстер. Наприкінці липня 2005 р. керівництво ІРА заявило про остаточну відмову від збройних методів боротьби за об’єднання Ольстера й Ірландської Республіки і готовність скласти зброю. З цього часу ІРА вдалася до політичних методів боротьби за досягнення своїх цілей.

4.3. Сучасна ситуація в країні. Криза 2008 р. вразила британську економіку. Скорочення валового внутрішнього продукту в 2009 р. стало рекордним за останні 30 років. Значно зросли безробіття, рівень інфляції, ціни, загострилися соціальні проблеми. На цьому фоні в Британії відбулись чергові вибори, на яких влада перейшла до Консервативної партії. Новим прем’єр-міністром країни з травня 2010 р. став лідер консерваторів Девід Камерон. Зусилля уряду спрямовані на вихід Британії з кризи та посилення позицій країни у світі.

Особливістю політичної системи Великої Британії є збереження монархії, яка є популярною серед громадян. Хоча реальна влада в країні давно належить не королеві, яка «царствує, але не володарює», а парламенту та кабінету міністрів, британці пов’язують з монархією стабільність та традиційні підвалини «старої доброї Англії», а також тверді моральні принципи, що асоціюються з постаттю королеви Єлізавети II (королева з 1952 р.).

Британці вітають молоду монаршу чету

Справжнім святом для британців стало одруження 29 квітня 2011 р. Принца Вільяма, Герцога Кембриджського, з його обранницею Кетрін, яка не належала до королівських родин. Молода подружня пара вже завоювала симпатії мільйонів британців.

5. УКРАЇНСЬКО-БРИТАНСЬКІ ВІДНОСИНИ

У 1993 р. між двома державами був підписаний Договір про принципи відносин і співробітництво. Велика Британія посідає третє місце серед закордонних інвесторів України. Найбільша частина інвестицій спрямовується в нафтопереробну й харчову галузі промисловості, фінансову сферу, машинобудування й металообробку, на розвиток внутрішньої торгівлі. У наш час в Україні постійно працюють 75 британських компаній, зокрема у будівництві й нафтогазовій промисловості. Послідовно реалізується програма технічної допомоги, що здійснюється британським міністерством міжнародного розвитку.

Програма військового співробітництва є найбільшою, що реалізується Великою Британією разом із країнами Центральної та Східної Європи.

Плідно розвиваються зв’язки між двома державами в гуманітарній сфері. Британська Рада проводить в Україні велику роботу з вивчення англійської мови і з поширення інформації про Велику Британію.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Назвіть ідеологічні й моральні принципи «тетчеризму».

2. Наведіть приклади країн, які входять до Співдружності націй.

3. Охарактеризуйте валютно-фінансову політику Великої Британії.

4. Назвіть основні міжнародні організації, в роботі яких бере участь Велика Британія.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. У яких основних напрямках відбувалося суперництво між консерваторами і лейбористами в 1940-1970-х рр.?

2. Які реформи започаткував уряд М. Тетчер для зміни становища в країні?

3. Охарактеризуйте внутрішню політику урядів Т. Блера.

4. Назвіть напрямки зовнішньої політики Великої Британії у перше десятиліття XXI ст.

III. Для обговорення в групі

1. Які основні причини краху Британської колоніальної імперії? До яких наслідків для країни він призвів?

2. У чому полягає сутність проблем Ольстеру?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «домініон», «неоконсерватизм», «тетчеризм».

2. Покажіть на карті країни, які входять до Співдружності націй.

V. Творче завдання

Яким чином Великій Британії вдалося залучити до Співдружності націй країни - свої колишні колонії, які колись вели завзяту боротьбу проти метрополії за політичну та економічну незалежність? У чому полягає цінність цього британського досвіду?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1969 р. - загострення кризи в Ольстері

1973 р. - вступ Великої Британії в «Спільний ринок»

1979-1997 рр. - уряд М. Тетчер при владі

2010 р. - прем’єр-міністром країни обрано Дейвіда Камерона