Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

§ 10. КАНАДА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX – НА ПОЧАТКУ XXI ст.

1. КАНАДА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У роки Другої світової війни Канада зробила вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції над фашизмом. З 12 млн населення країни до збройних сил були призвані 785 тис. чоловік (близько 15% усього населення). На фронтах Другої світової війни 42 тис. канадців віддали свої життя.

1.1. Ліберали при владі. Ліберальна партія перебувала при владі з 1935 р. Після війни, користуючись економічним піднесенням у країні, ця партія тричі перемагала на виборах у парламент (у 1945, 1949, 1953 рр.). Основою її програми був захист принципів вільного підприємництва з використанням регулюючої функції держави. Гаслом лібералів стала ідея будівництва в Канаді нового соціального порядку на основі доктрини «держави загального благоденства».

а) Новий характер зв’язків із Великою Британією. Під час війни залежність канадської економіки від зв’язків із Великою Британією значно ослабла. Промислові товари і технології, необхідні країні, надавалися США.

Уряд лібералів повів боротьбу за досягнення повного суверенітету. У 1947 р. у країні був прийнятий закон про канадське громадянство, обговорювався проект затвердження нового канадського прапора. Верховний суд Канади почав виконувати функції вищої апеляційної інстанції. У 1952 р. вперше уродженець країни - В. Массі - став генерал-губернатором Канади.

б) Зміцнення відносин із США. Уряди лібералів були прихильні до ідеї вільного торгового обміну з США. Однак зростала й економічна залежність Канади від Сполучених Штатів. У ряді галузей виробництва, насамперед в автомобільній, американський капітал домінував. Стрімке зростання імпорту з США негативно позначалося на зовнішньоторговельному балансі країни.

1.2. Консерватори при владі. На парламентських виборах у 1957 р. перемогу одержала Прогресивно-консервативна партія, яка виступала за обмеження ролі держави в економіці, за скорочення державних витрат. Уряд Канади очолив лідер ПКП, адвокат Дж. Дифенбейкер. Він закликав відновити традиційні зв’язки з Великою Британією, збільшити імпорт британських товарів у Канаду. Однак через підпорядкування канадської економіки потребам американського ринку спроба консерваторів виявилась невдалою.

Важливим кроком у справі демократизації країни стало прийняття в 1960 р. Білля про права.

1.3. Криза двопартійної системи. На парламентських виборах, що відбулися у 1962, 1963, 1965 рр., виборці відмовлялися віддавати перевагу якій-небудь із двох партій (лібералам чи консерваторам). У результаті партії-переможниці не змогли обійтися без коаліцій з «третіми» партіями. Уряд лідера лібералів, лауреата Нобелівської премії Л. Пірсона (1963-1968 рр.), який мав у своєму розпорядженні меншість у Палаті громад, не вжив реальних заходів для стабілізації обстановки в країні. Він, по суті, виконав тільки один пункт своєї передвиборної програми - прийняв у грудні 1966 р. закон про медичне обслуговування. Іншим вартим уваги кроком уряду лібералів було затвердження нового канадського прапора із зображенням кленового листка.

2. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В КАНАДІ. ПРОБЛЕМА КВЕБЕКУ

2.1. Основні етнічні групи Канади. Канада є багатонаціональною країною з великим позитивним досвідом вирішення проблем міжнаціональних, міжетнічних, міжрелігійних відносин. Корінним населенням Канади є аборигени, і держава приділяє значну увагу захисту їх соціально-економічних прав та пільг. За даними 2011 р., близько 65% аборигенів становлять так звані «перші народи» (так називають народи крайньої Півночі), 30% - метиси, 4% - інуїти (особлива група на Півночі країни). Найбільшими національними групами в Канаді є англо канадці та франко-канадці, а також німці, італійці, китайці, українці, голландці, вихідці з Азії та Скандинавії. Починаючи з 1970-х рр., найбільша кількість іммігрантів їде до Канади з Азії, особливо з Китаю.

Додаткова інформація

За офіційними даними 2011 р., в Канаді китайська мова є найпоширенішою «у домашньому використанні» після англійської. У м. Ванкувер, наприклад, 13% населення говорить китайською; у найбільшому місті Канади, м. Торонто - 7%. Ці показники останнім часом швидко зростають.

У 1960-1970-ті рр. дуже гостро постала проблема провінції Квебек, більшість населення якої становлять франко-канадці.

2.2. Особливості розвитку Квебеку. У 1960-ті рр. за рівнем економічного розвитку і соціальною структурою Квебек зрівнявся з англо-канадськими провінціями. Разом із тим Квебек залишався провінцією з найвищим рівнем безробіття, найнижчим рівнем життя. Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і британсько-канадським корпораціям істотно загострило соціальні проблеми. На підприємствах, де переважала англійська мова, без її знання неможливо було одержати роботу. Середня зарплата франко-канадців була на 40% нижче, ніж в англо-канадців. Система освіти в провінції значно відставала від інших регіонів країни.

Франко-канадці Квебеку почали претендувати на зростання своєї ролі в політичному й економічному житті Канади. У провінції з’явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади. У 1968 р. була створена Квебекська партія, що об’єднала навколо себе послідовних прихильників відокремлення провінції від Канади. Деякі з них у своїй діяльності почали використовувати методи терору. У 1963 р. Рух Визволення Квебеку підриває бомби у м. Монреаль. Проявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети II у 1964 р.

2.3. Спроби вирішення квебекської проблеми здійснював лідер Ліберальної партії П. Трюдо, який у 1968 р. став прем’єр-міністром Канади. З ініціативи нового прем’єр-міністра, франко-канадця за походженням, у 1969 р. канадський парламент прийняв закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Трюдо, прагнучи згуртувати канадців у єдиній державі, пропагував ідею існування в країні однієї нації - канадської. Однак проти цієї концепції виступив квебекський парламент, який ухвалив у 1974 р. закон про єдину державну мову в провінції - французьку.

Виступ представників корінного населення Канади на відкритті зимової Олімпіади у Ванкувері, 2010 р.

Сепаратизм (від лат. separatio - відокремлення) - прагнення якого-небудь народу, регіону всередині країни до відокремлення, самостійних дій.

Референдум (від лат. referendum - те, що повинно бути повідомлено) - форма прийняття законів і вирішення найважливіших питань державного значення шляхом загального голосування.

У 1976 р. на виборах у провінції Квебек до влади прийшла партія сепаратистів - Квебекська партія. На порядок денний було поставлене питання про вихід провінції зі складу Канади. Справа дійшла до проведення референдуму з цієї проблеми в 1980 р., у ході якого, однак, тільки 40% виборців провінції висловилися за надання незалежності Квебеку.

2.4. Збереження єдності країни. У 1995 р. канадський парламент прийняв закон, що містив ряд поступок Квебеку, за ним він одержував статус «особливої громади», поряд з Онтаріо та Британською Колумбією. Квебеку було надано право вето в питаннях зміни канадської конституції. Однак поступки, що містилися в законі, не могли задовольнити сепаратистів. У 1997 р. референдум про надання незалежності Квебеку вирішила провести уже федеральна влада. З невеликою перевагою перемогли прихильники єдиної Канади.

На початку XXI ст. в політичному житті Квебеку спостерігаються два феномени: падіння популярності ідеї суверенітету в громадській думці провінції й активізація усередині «сувереністського табору» так званих «непримиренних» націоналістів, готових домагатися повної незалежності Квебеку.

Квебек сьогодні перетворився на одну з найбагатших провінцій Канади. За економічною потужністю окремо взятий Квебек, де виробляється близько 25% усього ВВП країни, приблизно дорівнює Австрії або Швеції. Столиця Квебеку - Монреаль - є найбільшим франкомовним містом світу після Парижа, великим культурним та науковим центром.

Стабільний економічний розвиток, вирішення багатьох соціальних питань у Квебеку стали фундаментом, що дозволяє зберігати єдність Канади.

Роздуми з приводу

В одній звичайній канадській школі я побачив поруч два великих плаката-привітання із мусульманським та єврейським святами, що відбувались майже одночасно. Взимку канадські школярі всіх віросповідань із задоволенням святкують християнське Різдво. У країні практично неможливо почути образи на національному або релігійному ґрунті. Толерантність є однією з найбільших суспільних цінностей. Очевидно, це є важливою запорукою найвищої якості життя в Канаді.

3. КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА

На початку 1980-х рр. гостро постало питання про необхідність урегулювання конституційних проблем з Великою Британією. Зіткнення прихильників федерації та сепаратизму, централізму і розширення прав провінцій розхитували конституційні основи держави.

У грудні 1981 р. за узгодженням з дев’ятьма провінціями (крім Квебеку) Палата громад прийняла урядові пропозиції щодо конституційної реформи. На початку 1982 р. британський парламент ухвалив закон, що припинив дію законодавчих повноважень Великої Британії щодо Канади. Цей закон одержав назву «Акт про Канаду 1982 р.». На основі цього закону канадський парламент у квітні 1982 р. прийняв Акт про Конституцію Канади.

Нова конституція включила в себе колишню конституцію 1867 р., доповнення до неї, прийняті в британському парламенті до 1975 р., новий розділ про основні права і свободи, а також правила внесення поправок у конституцію. Ця подія стала важливим кроком в укріпленні канадської державності.

4. КАНАДА У 1980-2011 рр.

4.1. Неоконсервативний курс кабінету Малруні. На виборах 1984 р. до влади прийшла Прогресивно-консервативна партія, і її лідер Б. Малруні сформував уряд консерваторів. Уряд Малруні здійснював неоконсервативний курс. Були розширені пільги для бізнесу, послаблений контроль держави за діяльністю підприємств з іноземним капіталом, державні корпорації переводилися на комерційну основу функціонування, була проведена ревізія тієї частини енергетичної програми, що обмежувала інтереси приватного бізнесу.

4.2. Прихід до влади лібералів. На виборах 1993 р. перемогу одержала Ліберальна партія на чолі з Ж. Кретьєном. Протягом наступних 10 років вищу виконавчу владу в країні здійснював очолюваний ним уряд лібералів.

Кретьєн Жан - політичний і державний діяч Канади. Народився 11 січня 1934 у невеликому містечку Шавінінган (провінція Квебек). 18-та дитина в родині. У 1958, по закінченню юридичного факультету Лаваль (Квебек), зайнявся юридичною практикою. У політику прийшов у 1963 після обрання в Палату громад канадського парламенту. У 1990 Кретьєн був обраний лідером Ліберальної партії, а в 1993, після перемоги лібералів на парламентських виборах, став прем’єр-міністром. Жан Кретьєн - перший після Другої світової війни політик, який тричі ставав прем’єр-міністром. Уродженець «заколотної провінції» Квебек, він наполегливо відстоював ідею цілісності держави.

Діяльність Ліберальної партії будувалася, з одного боку, на визнанні індивідуальних прав, свободи, ініціативи, підприємництва громадян, а з іншого - на значній ролі уряду у формуванні та здійсненні загальнодержавних програм. Ліберали приділяють велику увагу проблемам охорони здоров’я, рівності всіх етнічних і релігійних груп, питанням національної єдності.

У 2003 р. Ж. Кретьєн добровільно залишив пост керівника партії і посаду прем’єр-міністра. Його наступником на цій посаді наприкінці 2003 р. став новий лідер лібералів П. Мартін. З його ініціативи було продовжено зниження податків для середніх верств населення, зниження боргового тягаря держави, збалансування бюджету. У 2004 р. на парламентських виборах Ліберальна партія здобула перемогу над Консервативною партією, утвореною після об’єднання в 2003 р. «Канадського альянсу» і Прогресивної консервативної партії, що дозволило П. Мартіну знову сформувати уряд.

4.3. Прихід до влади консерваторів. Ліберальна партія, що перебувала при владі 12 років, загрузла в корупції і численних скандалах. На нових виборах у 2006 р. до влади прийшла Консервативна партія, її лідер С. Харпер став новим прем’єр-міністром.

Харпер Стівен - політичний і державний діяч Канади, прем’єр-міністр із 2006. Народився 30 квітня 1959 у м. Торонто. Вищу освіту здобув в університеті Калгарі. За професією - економіст. С. Харпер розпочав політичну кар’єру як помічник члена Палати громад від Прогресивно-консервативної партії. У 1987 він став одним із засновників Канадської партії реформ. У 1993 С. Харпер був обраний до Палати громад. У 1997 він перервав парламентську діяльність і обійняв пост президента Національної коаліції громадян - громадської організації, що займалася захистом політичних і економічних свобод канадців. У 2002 С. Харпер знову обраний депутатом Палати громад, став лідером Канадського консервативно-реформістського альянсу і керував діяльністю опозиції. У 2004 він був обраний лідером об’єднаної Консервативної партії Канади. З 2006 очолив уряд країни.

На парламентських виборах у 2008 р. консерватори на чолі з С. Харпером знов отримали перемогу. Але до найбільшого успіху лідер консерваторів привів однопартійців у травні 2011 р., коли на позачергових виборах його партія отримала 166 місць у парламенті з 308. Сенсацією став провал лібералів, які відкатились на 3-тє місце, пропустивши перед собою партію «Нових деморатів». Лідер останньої Дж. Лейтон заявив про намір «Нових демократів» збільшити податки на великі корпорації, позбавити пільг нафтовидобувні компанії і почати регулювання банківського бізнесу. В той же час консерватори прагнуть продовжувати підтримку великого бізнесу.

Свідчать документи

Із статті кореспондента «Коммерсантъ FM» в Канаді В. Лосева, 03.05.2011 р.

«...Країна зараз розділилась на 2 табори - правих і лівих. Ліберальна партія зазнала принизливого краху, а сам лідер навіть не був обраний до парламенту. Такого ж краху зазнала сепаратистська Квебекська партія: вона майже щезла з політичної арени, отримавши всього 4 голоси в парламенті».

Чи свідчать ці результати про політичну кризу в Канаді?

4.4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці XX - на початку XXI ст. Сучасна Канада - одна з провідних країн світу, що посідає 7-ме місце за обсягом промислового виробництва, не набагато поступаючись Італії.

У 1990-ті рр. економіка Канади розвивалася динамічно. Зростала продуктивність праці, підвищувалась ефективність виробництва, збільшувався обсяг експорту. Відновилося зростання доходів населення, значними темпами збільшувалася кількість робочих місць. В основі такого розвитку країни - раціональне використання величезного природного потенціалу, застосування новітніх досягнень НТР і постіндустріального суспільства, багатомільярдні іноземні інвестиції, розширення міжнародного економічного співробітництва.

Угода про вільну торгівлю між США і Канадою 1989 р. (ФТА) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю 1994 р. (НАФТА), у якій бере участь також Мексика, різко прискорили торгову й економічну інтеграцію з США.

На початку XXI ст. канадська економіка продовжувала розвиватися стабільно високими темпами. З метою підвищення конкурентоздатності країни на світовому ринку, канадський уряд на 2010 р. удвічі збільшив витрати на науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Особливою рисою сучасної канадської економіки є її безпрецедентна залежність від іноземного капіталу, головним чином американського. На США припадає 85% канадського товарного експорту. Понад 23% всіх активів канадських підприємств контролюється з-за кордону, у тому числі 17% - із США.

Мовою цифр

Іноземні інвестиції в Канаду, заданими на 2009 р., становили понад один трильйон канадських доларів. Найбільші інвестори: США (64,1% всієї суми), Велика Британія (7,2%), Японія (2,6%).

Незважаючи на соціально-економічні проблеми, в першу чергу пов’язані із світовою фінансово-економічною кризою 2008 р., Канада протягом останніх 15 років (з 1994 по 2011 рр.), за даними щорічної статистики ООН, визнається одним із кращих у світі «місць для проживання людини» за найважливішими критеріями якості життя: загальним рівнем життя, можливістю одержання освіти, екологічними умовами, розвитком культури і мистецтва, особистою безпекою громадян тощо. Надзвичайно багата сировинна база країни, розвинута промисловість та широка міжнародна кооперація, високий рівень соціального захисту населення, атмосфера толерантності в полікультурному суспільстві дозволяють канадцям з оптимізмом дивитись у майбутнє.

5. ВІДНОСИНИ КАНАДИ З УКРАЇНОЮ

Особливі відносини завжди пов’язували Канаду й Україну. Вже на другий день після референдуму 1 грудня 1991 р. Канада визнала незалежність України й установила з нею дипломатичні відносини в повному обсязі.

У червні 2000 р. Канада виділила Україні додатково 18 млн дол. на проект «Укриття» (Чорнобиль). У грудні 2001 р. глави зовнішньополітичних відомств двох країн підписали Спільну декларацію про подальший розвиток особливого партнерства між Україною і Канадою, що зміцнить економічне й науково-технічне співробітництво на новому якісному рівні. У 2008 р. відбувся державний візит до Канади Президента України В. Ющенка, у ході якого він виступив на Спільному засіданні Палати громад та Сенату Парламенту Канади. 29 травня 2008 р. у відповідному Законі Канада визнала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду українського народу. Канада також є співавтором резолюцій ГА ООН, ЮНЕСКО та ОБСЄ, якими вшановано пам’ять жертв Голодомору в Україні. У 2009 р. Україну відвідала Генерал-губернатор Канади Мікаель Жан. Як заявив Міністр закордонних справ Канади Лоуренс Кеннон, Україна для Канади є ключовим європейським партнером.

Велике значення в канадсько-українських відносинах має підписання угоди про вільну торгівлю (2009 р.), що сприяє росту обсягів двосторонньої торгівлі. Значну частину канадського експорту в Україну становлять автомобілі й комплектуючі до них, механічне обладнання, фармацевтична продукція. Підтвердженням особливого місця, яке займає Україна в зовнішній технічній допомозі Канади, стало її включення у лютому 2009 року до списку 20 країн, на які спрямовується основна частина (понад 80%) фінансової допомоги Канади в рамках проектів Канадського агентства міжнародного розвитку.

6. УКРАЇНЦІ В КАНАДІ

Після Другої світової війни розпочалася нова хвиля української імміграції.

З 1947 по 1955 рр. близько 35 тис. українців приєдналися до своїх земляків у Канаді. Більшість із них, як і раніше, були вихідцями з Галичини і Буковини, але була також значна група й зі Східної України. Освічені значно краще за своїх попередників, нові переселенці здійснили величезний вплив на українську громаду, заснувавши такі національні організації, як рух скаутів «Пласт» (1948 р.) і «Ліга визволення України» (1949 р.).

З кінця 1960-х рр. українці всіх політичних орієнтацій відіграють провідну роль у так званому русі за полікультурність, тобто визнання мовних і культурних прав етнічних меншостей Канади. У 1971 р. федеральний уряд запровадив політику полікультурності на державному рівні.

Зросло представництво етнічних українців у провідних інститутах канадського суспільства. Так, Р. Гнатишин був генерал-губернатором Канади, а І. Сопинко - членом Верховного суду країни. Більшість українських політичних і культурних організацій, церков об’єднані в національну координаційну раду - Конгрес українців Канади (КУК). КУК, у свою чергу, є членом Всесвітнього конгресу українців (ВКУ), штаб-квартира якого розташована в Торонто.

Діаспора (грець. diaspora - «розсіяння») - розсіювання, перебування частини певного народу поза межами історичної батьківщини. Серед прикладів - українська діаспора в Канаді, США, Аргентині, Австралії; вірменська - у Росії, Україні, Франції; єврейська - в США, Канаді, країнах колишнього СРСР тощо.

Хода українських організацій на святковому параді в Торонто. 2003 р.

У країні активно працюють багато організацій, що займаються розвитком української культури. Найбільша з них - Українська фундація імені Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі в 1936 р. У Саскачевані в 1989 р. нараховувалося 47 українських танцювальних груп і понад 2 300 виконавців. На початку 1990 р. була створена національна хорова організація. Найбільший музей української діаспори «Село української культурної спадщини» в Едмонтоні є державною установою. Авторитетною науковою установою є Канадський інститут українських студій. Чимало представників української діаспори в Канаді успішно займаються наукою, в тому числі - історією (П. Магочи, П. Потичний, Р. Сєрбін, Дж.-П. Хімка та ін.).

Додаткова інформація

У перші роки незалежності України не відразу були створені нові, пострадянські посібники для учнів шкіл. За тих умов «книжкового голоду» одним із основних підручників з історії України в школах був підручник, написаний канадцем українського походження, професором Університету Торонто Орестом Субтельним.

Українська діаспора, яка нараховує в Канаді близько 1 млн чоловік, відіграє велику роль у суспільно-політичному і культурному житті Канади, зміцнює зв’язки з Україною, сприяє розвитку двосторонніх відносин.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Назвіть основні національно-етнічні групи канадського населення.

2. Які є передумови стабільного економічного розвитку Канади?

3. Визначте передумови стратегічного партнерства Канади та України.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Охарактеризуйте основні напрямки діяльності урядів лібералів і консерваторів у післявоєнний період.

2. У чому полягала сутність конституційної реформи?

3. Визначте основні особливості політичного і соціально-економічного розвитку країни на рубежі століть.

III. Для обговорення в групі

1. У чому полягає проблема Квебеку? Як вона вирішується в наш час, та чи має спосіб її вирішення міжнародне значення?

2. Які економічні та політичні чинники дозволяють Канаді виходити з кризи 2008 р. відносно легше, ніж більшості країн Європи?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «сепаратизм», «референдум», «діаспора».

2. У чому полягає вигідність геополітичного розташування Канади?

V. Творчі завдання

1. Як Ви думаєте, якими є головні чинники стабільного розвитку Канади та добробуту її громадян?

2. Охарактеризуйте розвиток канадсько-українських відносин. Яка роль української діаспори в суспільно-політичному житті країни?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

квітень 1982 р. - прийнятий Акт про Конституцію Канади