Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

Розділ 2. Облаштування повоєнного світу

Шановні учні, після вивчення матеріалу цього розділу Ви здобудете певні знання та навички, і кожен з Вас буде знати:

• зміст понять: система колективної безпеки, демілітаризована зона, санітарний кордон, репарація, контрибуція;

• час роботи Паризької та Вашингтонської конференцій, укладення мирних договорів за підсумками Паризької конференції, підписання пакту Бріана—Келлога;

• вплив «14 пунктів» В. Вілсона на встановлення повоєнного світового устрою;

• статус українських земель відповідно до рішень Паризької мирної конференції;

• суперечності Версальсько-Вашингтонської системи;

• цілі та організацію діяльності Ліги Націй;

• причини ревізії повоєнних міждержавних угод; уміти:

• встановити хронологічну послідовність підписання угод, що стали основою Версальсько-Вашингтонської системи;

• схарактеризувати (з використанням історичної карти) територіальні зміни, зафіксовані в текстах мирних договорів з Німеччиною та її союзниками;

• дати оцінку рішенням Паризької та Вашингтонської конференцій з позицій інтересів «великих» і «малих» держав;

• визначити джерела нестабільності в Європі;

• висловити обґрунтовані судження щодо вжитих державами Антанти та Лігою Націй заходів з підтримання стабільності в Європі.

§ 6. Післявоєнна міжнародна обстановка. Паризька і Вашингтонська конференції

1. «14 ПУНКТІВ» В. ВІЛЬСОНА

Різке зростання питомої ваги США в міжнародній економіці створило умови для більшого впливу на світову політику.

Вудро Вільсон (1856-1924 рр.) - 28-й президент США (1913-1921) від Демократичної партії. Народився в сім’ї пресвітеріанського пастора, закінчив Прінстонський університет (1879 р.). У 1890-1902 рр. — професор права, у 1902-1910 рр. — ректор Прінстонського університету, у 1910-1912 рр. — губернатор штату Нью Джерсі, у 1913-1921 рр. — президент США. Здобув славу прогресивного реформатора, був ініціатором серії законів соціальної спрямованості. Після війни — активний поборник світової гегемонії США. Виступав за заснування Ліги Націй. Лауреат Нобелівської премії миру (1920 р.). Після закінчення терміну президентства (1921 р.) Вільсон відійшов від активної політичної діяльності.

Програма активізації зовнішньополітичної діяльності США була викладена в «14 пунктах» Вільсона, з якими він виступив у посланні до Конгресу (парламенту США) 8 січня 1918 р. Ця програма повоєнного облаштування світу містила в собі принципи національного самовизначення, вільної торгівлі, відкритої дипломатії тощо.

Результати Паризької конференції виявилися несприятливими для адміністрації Вільсона. Англія і Франція зберегли за собою провідну роль у світовій політиці, особливо в європейських справах. Дипломатична поразка Вільсона посилила протидію опозиційно налаштованих республіканців, які становили більшість у Конгресі. Вони виступали під прапором ізоляціонізму (усунення від втручання в європейські справи).

Натомість В. Вільсон виступав за більшу роль США в міжнародних справах, особливо в Європі. США прагнули зберегти сильну Німеччину, яка становила б противагу Англії та Франції в Європі. В. Вільсон запропонував створити Лігу Націй — міжнародну організацію для підтримки миру й безпеки між народами. Проте Сенат (верхня палата Конгресу США), контрольований республіканцями, відмовився від залучення США до цієї організації.

2. ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

«Велика четвірка»: Девід Ллойд Джордж, Вітторіо Орландо, Джордж Клемансо, Вудро Вільсон

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію.

Провідну роль на конференції відігравали США, Франція, Англія, Японія та Італія. Головою Паризької конференції обрали французького прем’єра Ж. Клемансо.

Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідношення сил у світі.

США займали передові позиції у світі, їхня економічна й військова міць під час війни різко зросла. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати гарантом миру в Європі та світі. Таке його бачення відображене в «14 пунктах» і було новим словом у міжнародних відносинах.

Велика Британія і Франція перебували у складному економічному становищі. Незважаючи на перемогу у війні, вони втратили свій колишній вплив на міжнародній арені.

Історичні подробиці. Уже після Першої світової війни Франція, як і інші країни Антанти, відмовилась від контрибуції, як несправедливої сплати переможених переможцям. На зміну контрибуції прийшли репарації, реституції, субституції та інші форми матеріальної відповідальності держав.

Домініони Великої Британії домоглися більшої самостійності; зі світового кредитора Британія перетворилась на боржника. Економіка була ослаблена, фінанси й торгівля — дезорганізовані.

Проте Англія ще до початку конференції домоглася вирішення важливої мети: німецький флот перестав існувати. Англія також захопила німецькі колонії в Африці й турецькі на Близькому Сході. У той же час вона була зацікавлена в збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.

Франція прагнула відновити своє лідерство в Європі та убезпечити себе від могутнього сусіда-конкурента, і на конференції вимагала розчленувати Німеччину на кілька дрібних держав. Франція сподівалась отримати понад 50 % загальної суми репарацій від Німеччини.

Італія прагнула одержати території на Балканах, які входили до складу Австро-Угорщини.

Японія вимагала передачі їй Шаньдуна та німецьких колоній у басейні Тихого океану. Намагалась поширити свій вплив в Азії. Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

Контрибуція (від лат. contribute) — грошові суми, які переможена держава виплачує переможцю після закінчення війни. До основи контрибуції покладено «право переможця» незалежно від того, справедливу чи агресивну війну він вів. Розмір, умови та форми виплати контрибуції визначались виключно на розсуд переможця.

Репарація (від лат. reparatio — відновлення) — відшкодування державою, яка розв’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.

3. РОСІЙСЬКЕ ПИТАННЯ НА КОНФЕРЕНЦІЇ

Радянська Росія не брала участі в Паризькій конференції. У країні тривала Громадянська війна, результат якої не був визначений.

Країни Антанти не мали єдності щодо перспектив відносин з радянською Росією. Проте всі версальські документи резервували можливість майбутнього окремого врегулювання відносин з Росією. У Версальському договорі були особливо обумовлені права Росії на отримання в майбутньому реституцій з Німеччини.

Однак марно було сподіватись на конструктивний діалог з більшовиками, які не приховували своєї мети повалити «буржуазні режими» та здійснити світові комуністичні революції. Зважаючи на це, Паризька конференція схвалила економічну блокаду радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака.

З лютого 1919 р. в позиції великих держав щодо Росії намітився поворот. Втративши сподівання на конструктивний діалог з більшовиками, держави ухвалили рішення активізувати тиск на них. Однак при цьому країни Антанти визнали за необхідне вивести свої військові контингенти з російської території й одночасно збільшити допомогу антибільшовицьким силам усередині Росії, а також її країнам-сусідам.

4. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ТА НА ПАРИЗЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ

Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Антантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо України вела двоїсту політику. З одного боку, вона підтримувала білогвардійський рух. Одночасно, намагаючись утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Франція та Англія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР, проте допомогу Україні не надали.

У цій складній зовнішньополітичній ситуації УНР, Німеччиною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір. Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії, була визнана державами Центрального блоку. За цим договором припинялась війна між Україною та державами Центрального блоку. Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язувались надавати допомогу Україні. За урядом УНР закріплювалось постачання для Німеччини й Австро-Угорщини продовольчих товарів.

Українська делегація в Брест-Литовську

Брестський договір був великим успіхом молодої української держави. Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла налагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з кранїнами-сусідами, від яких багато в чому залежала її доля, — з радянською Росією та Польщею.

У січні 1919 р. на Паризьку мирну конференцію прибула об’єднана делегація УHP і ЗУНР на чолі з Г. Сидоренком. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

Зі свого боку, делегація Польщі намагалась переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної Української держави — цілком в інтересах німців та австрійців; що українці нібито охоплені пробільшовицькими настроями, і це становить загрозу для Європи. У червні 1919 р. представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому зауважувалось, що поляки в цьому регіоні будуть управляти тимчасово й нададуть краєві автономію.

Історичні подробиці. У Парижі були й інші національні делегації: польська, чехословацька, білоруська, грузинська, азербайджанська тощо. Але слухати національні делегації новоутворених країн не надто бажали. До участі в конференції за підтримки Франції допустили лише Польщу, решту — фактично виставили за двері.

Український пакет документів на Паризькій конференції — «Пам'ятка про Незалежність України...» — включала цю Maпy 1919 р. і 125 сторінок додатків до неї (відомості про географію, історію, культуру та економіку України, обґрунтування права Українців на незалежну державу та представлення бажаних кордонів УНР). Мапа УНР демонструє територіальний «план-максимум», заснований на етнічному принципі.

1. Визначте, які території, позначені на мапі як українські, входять сьогодні до складу України, а які — до складу інших держав.

2. Що означає «етнічний принцип» у визначенні кордонів держав?

5. ВЕРСАЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР

Версальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, підписали у Beрслалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччина, котра зазнала поразки у війні, з одного боку, і «союзники та об’єднані держави», які здобули перемогу, — з іншого.

Сенат США відмовився від ратифікації Версальського договору через небажання Сполучених Штатів зв’язувати себе участю в Лізі Націй. Натомість США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною особливий мирний договір, майже ідентичний з Версальським, але він не включав статті про Лігу Націй.

Версальський договір набрав чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Англією, Францією, Італією та Японією.

Перерозподіл територій. Франція. Загарбані Німеччиною в 1870 р. французькі провінції Ельзас і Лотарингія повертались Франції. Їй також передавались рудники Саарської області.

Німеччина. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації.

Бельгія отримала округи Ейпен і Мальмеді.

Данія збільшила свою територію за рахунок північної частини Шлезвігу.

Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Еданськ (Данциг) здобув статус «вільного міста» під управлінням Ліги Націй.

Перерозподіл колоніальних володінь. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли відповідно до Англії та Франції. Англія отримала також Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія — Руанду та Урунді (нині — Бурунді). За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу та концесія в Шаньдуні.

Репарації. За умовами Версальського договору винуватцями війни були оголошені Німеччина та її союзники. їм призначили виплату репарацій. Суму репарацій (132 млрд золотих марок) визначили лише в 1921 р. на Лондонській конференції. Франція отримала 52 % від загальної суми, Англія — 22 %, Італія — 10 %.

Демілітаризація Німеччини. Версальський договір забороняв загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підводний флот, військову та морську авіацію. Кількісний склад армії не міг перевищувати 100 тис. осіб.

Ратифікація — затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з моменту ратифікації набирає юридичної сили для держави.

Історичні подробиці. Прем'єр-міністр Великої Британії Гарольд Ллойд Джордж пророкував: «Через 25 років ми можемо одержати ще одну війну». Такої самої думки був маршал Франції Фердинанд Фош, верховний головнокомандувач союзними військами: «Це не мир, це перемир’я років на двадцять».

Поміркуйте, чим був зумовлений скептицизм цих державних діячів.

Свідчать документи. Зі Статуту Ліги Націй. Стаття 10. Члени Ліги зобов'язуються поважати і зберігати від будь-якого зовнішнього нападу територіальну цілісність та існуючу політичну незалежність усіх членів Ліги.

Стаття 11. Рішуче оголошується, що будь-яка війна чи загроза війни, стосується вона прямо чи ні будь-якого із членів Ліги, цікавить Лігу в цілому і що остання повинна вжити заходів, спроможних належним чином захистити мир націй.

Стаття 16. Якщо член Ліги вдається до війни, то він сприймається як такий, що здійснив акт війни проти всіх інших членів Ліги...

Які завдання мала вирішити Ліга Націй?

6. СТВОРЕННЯ ЛІГИ НАЦІЙ

Відповідно до Статуту, основна мета Ліги Націй — «розвиток співробітництва між народами і гарантування миру та безпеки».

Основними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада та Секретаріат. Місцем для їх перебування обрали Женеву (Швейцарія).

Ліга Націй, офіційно утворена 10 січня 1920 р., не стала універсальним інструментом для підтримки миру й запобігання міжнародним конфліктам, хоча стаття 16-а її Статуту передбачала застосування економічних і політичних санкцій проти агресора. Вона не змогла зупинити розв’язання Другої світової війни. Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об’єднаних Націй (ООН), створена в 1945 р.

7. МИРНІ ДОГОВОРИ ІЗ СОЮЗНИКАМИ НІМЕЧЧИНИ

На конференції були вироблені основні принципи мирних договорів із союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. За їх умовами були зафіксовані державні кордони, пов’язані з утворенням нових національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців.

7.1. ДОГОВІР З АВСТРІЄЮ

За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія стали частиною нової держави — Чехословаччини, Буковина передавалась Румунії.

Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників.

Заборонялось об’єднання Австрії та Німеччини. «Особливою декларацією» унеможливлювалися будь-які політичні та економічні зв’язки Австрії з Угорщиною доти, доки остання не визнає умови мирного договору.

7.2. ДОГОВІР З БОЛГАРІЄЮ

За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Нейї, частина території країни відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Румунії. Південна Добруджа лишилась у складі Румунії.

Болгарію позбавили виходу в Егейське море. Чисельний склад армії обмежувався кількістю до 20 тис. осіб.

7.3. ДОГОВІР З УГОРЩИНОЮ

4 червня 1920 р. було підписано мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату — Румунії, Словаччина й Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис. осіб і повинна була сплачувати репарації переможцям.

7.4. ДОГОВІР З ТУРЕЧЧИНОЮ

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80 % своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території). Туреччині лишили частину півострова Мала Азія та смужку європейської території з містом Константинополь.

Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право проводити через них свої військові кораблі.

8. ПОСИЛЕННЯ СУПЕРНИЦТВА ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ

8.1. ЗАГОСТРЕННЯ ПРОТИРІЧ МІЖ США ТА АНГЛІЄЮ

У центрі суперництва була боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючись панування на всій території країни під гаслом впровадження політики «відкритих дверей», вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав і, передусім, Англії.

Американський капітал намагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Китай, де панували англійці. Інтереси Англії та США перетинались також в інших країнах Південно-Східної Азії.

Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин були в цей час питання про морські озброєння та англо-японський союз.

У 1919 р. Конгрес США підтвердив ухвалену ще в роки війни програму військово-морського будівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській першості на морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія, через відносну слабкість своєї економіки, вже не могла.

Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку, і лише почасти антиамериканську спрямованість, цей союз після Першої світової війни був спрямований переважно проти Сполучених Штатів. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрі відносини із США — це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини.

8.2. ПОГІРШЕННЯ АНГЛО-ЯПОНСЬКИХ ВІДНОСИН

На той час відносини між Англією та Японією значно погіршились. Зміцнення позицій Японії в Китаї під час Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у цій країні.

На 1918—1919 рр. японські капіталовкладення в Китаї досягли суми, близької до англійських капіталовкладень. У липні 1921 р. «Китайська асоціація» в Лондоні (організація англійських промисловців, що вели торгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордонних справ з листом, у якому вимагала замінити англо-японський договір угодою чотирьох держав.

8.3. СУПЕРНИЦТВО МІЖ США І ЯПОНІЄЮ

У далекосхідному регіоні загострювалися суперечності між США та Японією через територіальні придбання Японії в Китаї та басейні Тихого океану, а також значне посилення її економічного й політичного впливу. Після завершення війни далекосхідні ринки стали вагомішими для американських підприємців і банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриття в 1920 р. Панамського каналу, який набагато скоротив морський шлях між портами США й Далеким Сходом. Відносини між двома країнами ускладнювались також через їхні намагання посилити свій вплив на сході радянської Росії.

Правлячі кола США й Японії почали відкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні сили американського флоту були переміщені з Атлантичного в Тихий океан.

9. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ. ДОГОВОРИ ЧОТИРЬОХ, П’ЯТИ, ДЕВ’ЯТИ ДЕРЖАВ

9.1. ПОЧАТОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ

Вашингтонська конференція відбулася у Вашингтоні 12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р. У роботі конференції брали участь представники США, Великої Британії, Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Португалії. Були присутні також делегати, які виступали від імені британських домініонів й Індії. Делегації радянської Росії та Далекосхідної республіки (маріонеткової держави, створеної радянською Росією), не допустили на конференцію.

Провідна роль на конференції належала Сполученим Штатам. Своїм першорядним завданням вони вважали ліквідацію англо-японського союзу.

9.2. ДОГОВІР ЧОТИРЬОХ ДЕРЖАВ

Договір чотирьох держав було підписано 13 грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представники США, Великої Британії, Франції та Японії. Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір, «територіальних прав» на Тихому океані. У договорі було зафіксовано, що після його ратифікації англо-японський союз втрачав свою силу.

Це був великий успіх американської дипломатії: Великій Британії довелось відмовитись від англо-японського союзу й дати згоду на участь в угрупованні, де головна роль належатиме Сполученим Штатам.

Історичні подробиці. На конференції також ухвалили рішення, згідно з яким заборонялось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн. Річ у тім, що США відставали в будівництві таких кораблів. Крім того, лінійні кораблі водотоннажністю понад 35 тис. тонн не могли пройти через Панамський канал. Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни.

9.3. ДОГОВІР П’ЯТИ ДЕРЖАВ

Договір п’яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їхніх співвідношень на користь США.

Договір п’ята держав «Про обмеження морських озброєнь» встановлював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої мав контролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.

Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Велику Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бути слабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом узятих.

9.4. ДОГОВІР ДЕВ’ЯТИ ДЕРЖАВ

Договір дев’яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був спрямований на дотримання принципу «відкритих дверей» у Китаї і проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р. Договір відобразив тимчасовий баланс американо-японського суперництва в Китаї. Укладали його в той час, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Японське керівництво зробило ставку на уряд генерала Чжан Цзоліня, який захопив владу в Північно-Східному Китаї. Проте напередодні Вашингтонської конференції в Пекіні відбувся новий державний переворот, і до влади прийшов уряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.

Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю, однак Токіо продовжував наполягати на своїх «особливих інтересах» у цій країні й відхилив вимоги Китаю про виведення японських військ із Південної Маньчжурії.

Умови «Договору дев’яти»

• Проголошувалась незалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов’язувались поважати суверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Китаю.

• Великі держави зобов’язувались не домагатись поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

• Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї й зобов’язувалась повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.

Фактично договір не змінив напівколоніальний статус Китаю. Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» в нього території, заявивши, що ці території «мають надто велике стратегічне значення для них». Для Японії такою територією був Ляодунський півострів, для Великої Британії — Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).

9.5. ПІДСУМКИ ВАШИНГТОНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США в міжнародних відносинах у цілому й у Далекосхідно-Тихоокеанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, яка настала в результаті зустрічі в столиці США, була нестійкою. Уже в ході самої конференції США заявили про недостатність японських поступок у Китаї.

Японія відразу після завершення конференції вирішила переглянута рішення, ухвалені у Вашингтоні, що породжувало нове, небезпечне вогнище майбутньої конфронтації на Далекому Сході.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. З якими країнами-союзницями Німеччини були укладені мирні договори?

2. Яка з провідних країн світу відмовилася стати членом Ліги Націй?

3. Що було спільного в умовах мирних договорів із союзниками Німеччини?

4. Які цілі ставились перед Лігою Націй при створенні цієї міжнародної організації?

5. Дайте оцінку Брестському мирному договору УНР з Німеччиною та її союзниками.

6. У чому полягали українсько-польські протиріччя, що виявились на Паризькій мирній конференції?

7. Представники яких держав поставили свої підписи під Договором чотирьох країн?

8. Про що йшла мова в Договорі чотирьох держав?

9. Сформулюйте основні положення Договору п’яти держав.

10. Розкрийте сутність Договору дев’яти держав.

11. Поясніть терміни й поняття: контрибуція, репарація, ратифікація.

12. Покажіть на карті територіальні зміни, що відбулися внаслідок Версальського договору та мирних договорів із союзниками Німеччини.

II. Обговоріть у групі

1. Чим Ви можете пояснити особливу позицію США щодо укладення Версальського договору?

2. Схарактеризуйте ставлення великих держав до «російського питання» на Паризькій конференції.

3. Оцініть результати підписання українською делегацією Брестського договору.

4. Які зміни в міжнародних відносинах відбулися після укладення Версальсько-Вашингтонської системи договорів?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Чи був у Ліги Націй шанс створити ефективну систему міжнародної безпеки та запобігти новій світовій війні?

2. «Українське питання» на Паризькій конференції перебувало у складній системі міжнародних відносин.

Визначте справедливість чи хибність таких тез:

1) «Українське питання», тобто визнання Української держави, розглядалося західними державами лише в контексті двох інших питань: «російського питання» та формування східних кордонів Польщі.

2) «Українське питання» не було вирішене на користь українців через позицію західних держав, які вважали, що українські території мають залишитися у складі нової демократичної федеративної Росії, яка постане після повалення влади більшовиків.

3) Представники західних держав погано розуміли ситуацію в Україні й вважали, що українська громада не готова до незалежності своєї держави.

4) Українців звинувачували в тому, що вони орієнтуються на США, що протиставляє їх Англії і Франції.

5) Українців звинувачували в германофільстві й вважали, що незалежна Україна — це творення Німеччини (через перебування на території України німецьких та австрійських військ).

6) Українців вважали прибічниками сильної Польщі на противагу Англії та Франції.

3. Деякі політики й дослідники вважають, що протиріччя Версальської системи багато в чому зумовили початок Другої світової війни. Чи поділяєте Ви цю точку зору?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

січень 1919 р. відкриття Паризької мирної конференції

28 червня 1919 р. підписання Версальського мирного договору

12 листопада 1921 р. - 6 лютого 1922 р. робота Вашингтонської конференції

13 листопада 1921 р. підписано Договір чотирьох держав

6 лютого 1922 р. підписано Договір п'яти держав

6 лютого 1922 р. підписано Договір дев’яти держав