Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 4. Революція в Угорщині. Поразка Німеччини. Розпад багатонаціональних імперій і утворення нових незалежних держав у Європі

1. РЕВОЛЮЦІЯ В УГОРЩИНІ

1. РЕВОЛЮЦІЯ 1918 РОКУ

Відповідно до маніфесту австрійського імператора Карла (він же був королем Угорщини) від 16 жовтня 1918 р., почалося перетворення імперії на союзну державу. В Угорщині була створена Національна рада на чолі з графом М. Карої.

У революції, яка почалась 30 жовтня 1918 р., основною вимогою угорців було проведення реформ, а імператор Карл був їхнім рішучим противником. На хвилі революційного піднесення 16 листопада 1918 р. Національна Рада проголосила Угорщину республікою. Уряд країни очолив М. Карої.

Новий кабінет активно взявся здійснювати демократичні реформи. Було встановлене загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, ухвалені закони про свободу зборів і союзів, дозволялося створення політичних організацій, був прийнятий закон про 8-годинний робочий день.

В Угорщині був досить сильним вплив комуністів, які в листопаді 1918 р. утворили Комуністичну партію Угорщини (КПУ). Вона складалася здебільшого з військовополонених угорців на чолі з Бела Куном, які повернулися з Росії й мали досвід боротьби за встановлення більшовицької диктатури.

Бела Кун

2. ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ДИКТАТУРИ

Зовнішнє і внутрішнє становище молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі вимагали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених для її сусідів — Румунії, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців. Ця вимога стала фатальною для поміркованих політиків на чолі з Карої, його кабінет пішов у відставку.

21 березня 1919 р. була утворена об’єднана Соціалістична партія Угорщини (СНУ), де комуністам належала провідна роль. Нова партія оголосила, що бере владу в свої руки, і взяла курс на встановлення диктатури пролетаріату.

Робітничі загони роззброїли поліцію та жандармерію Будапешта, захопили найважливіші об’єкти столиці: вокзали, пошту, телеграф, міст через Дунай. Новий уряд — Революційна урядова рада — проголосив створення Угорської Радянської Республіки.

Основні перетворення уряду Угорської Радянської Республіки (УРР)

• Націоналізувалися банки, підприємства, ощадні каси, торговельні контори. Для управління економікою створювалася Вища рада народного господарства, для керівництва галузями — народні комісаріати.

• Ліквідувався старий державний апарат, влада передавалася до рук створюваних всюди Рад.

• Скасовувалось поміщицьке землеволодіння. У примусовому порядку створювалися кооперативи.

Мешканці Будапешта під час проголошення Угорської Радянської Республіки 21 березня 1919 р.

Народні комісари Угорської Радянської Республіки

• Було встановлено 8-годинний робочий день, підвищувалася зарплата робітникам, знижувалася квартирна плата. Школи, університети, лікарні, бібліотеки були націоналізовані. Вводилися безкоштовна освіта й медичне обслуговування.

• У зовнішній політиці УРР повністю орієнтувалася на радянську Росію. Була сформована Червона армія з робітників.

• Скасовувалися чини та звання. Церква відокремлювалася від держави, а школа від церкви. Проводились репресії проти священнослужителів.

• Здійснювалась реквізиція майна заможних прошарків населення, виселення їх із квартир і приватних будинків та переселення до них робітничих сімей.

Заходи нової влади, встановлення диктатури комуністів викликали вкрай негативне ставлення поміркованих соціал-демократів і представників центристських і правих політичних сил.

Проти Угорської Радянської Республіки об’єднаним фронтом виступили держави Антанти. У квітні 1919 р. на територію УРР були введені французькі війська (південь країни), почали наступ румунські й чехословацькі частини.

Однак Угорській Червоній армії вдалося розгромити чехословацькі війська, і вона вступила на територію Словаччини, де за угорським зразком була створена Словацька Радянська Республіка, яка, щоправда, проіснувала менш як місяць.

Тим часом адмірал колишнього австро-угорського флоту М. Горті почав формувати свою армію, яка складалася з колишніх офіцерів угорської королівської армії. Румунські й чехословацькі війська у квітні — травні 1919 р. відтіснили Червону армію до річки Тиси, захопивши майже половину території Угорщини.

Протистояння диктатурі зростало. Улітку 1919 р. в Будапешті й у деяких інших містах спалахнули антирадянські повстання, які незабаром були жорстоко придушені загонами угорських червоноармійців.

У країні відбулася господарська катастрофа, заходи радянської влади не знаходили підтримки серед населення. Комуністичний уряд фактично не контролював ситуацію в країні. 1 серпня, під натиском наступальних дій румунських і чехословацьких військ, він пішов у відставку. У нових умовах уряд Угорщини очолили профспілкові й соціал-демократичні лідери.

4 серпня 1919 р. румунські й чехословацькі війська увійшли в Будапешт. Проіснувавши 133 дні, комуністична влада в країні була повалена.

Історичні подробиці. Війна дорого коштувала німецькому народу: близько 2 млн німців загинули в ході бойових дій, понад 4,5 млн були поранені, понад 900 тис. померли в тилу від голоду й епідемій, 1,5 млн осіб залишилися інвалідами.

Вулична сцена в Берліні після закінчення Першої світової війни. Фото 1919 р.

2. НІМЕЧЧИНА

Перша світова війна катастрофічно позначилась на економічному становищі Німеччини і вкрай загострила суспільно-політичну обстановку в країні.

Війна підірвала фінанси й спричинила розруху в промисловості й сільському господарстві. Загальний обсяг промислового виробництва Німеччини знизився в 1918 р. до 57 % від рівня 1913 р. За роки війни більше ніж удвічі скоротилося вирощування зерна, картоплі й інших продовольчих культур.

Країна задихалася в лабетах господарської розрухи, дорожнечі, голоду, високих податків. Наприкінці війни було впроваджено трудову повинність, робочий день — подовжено, заробітна плата не забезпечувала працівникам і їхнім родинам прожиткового мінімуму.

Німецьке суспільство на час закінчення війни роздирали глибокі й непримиренні суперечності. Політичну боротьбу вели монархісти, ліберали та соціалісти.

Праві соціал-демократи

Центристи

Ліві соціал-демократи

Лідери: Ф. Еберт і Ф. Шейдеман.

Виступали за демократичну революцію, встановлення республіканської форми правління, утвердження демократичних свобод, проведення соціальних реформ, поступову побудову демократичного суспільства.

Навесні 1917 р. організували Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН).

Лідери: К. Каутський і Г. Гаазе.

Виступали за демократичну революцію, відкидали диктатуру пролетаріату, були прихильниками участі соціал-демократів у парламентській боротьбі, профспілках, громадських організаціях.

У 1916 р. створили «Союз Спартака».

Лідери: Р. Люксембург і К. Лібкнехт.

Виступали за насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, світову соціалістичну революцію. 30 грудня 1918 р. вийшли з НСДПН і створили Комуністичну партію Німеччини.

Озброєна демонстрація повсталих матросів і робітників Кіля 4 листопада 1918 р.

Автівки з революційними солдатами біля Бранденбурзьких воріт. Поштова листівка. Берлін, 9 листопада 1918 р.

Початок революції. 3 жовтня 1918 р. імператор (кайзер) Вільгельм II призначив канцлером (главою уряду) принца М. Баденського, якому було доручено негайно звернутися до президента США В. Вільсона з проханням про перемир’я й укладення мирного договору.

Наростання загальної кризи й наближення капітуляції Німеччини в Першій світовій війні призвели до революції. Вона почалася 3 листопада 1918 р. повстанням моряків німецького флоту в Кілі, яке перекинулося на інші міста.

9 листопада спалахнуло збройне повстання в Берліні, учасники якого до середини дня захопили місто. Був сформований коаліційний уряд — Рада народних уповноважених (РНУ), — до складу якого увійшли представники СДПН і НСДПН. Очолив уряд лідер соціал-демократів Ф. Еберт.

Відрікшись від престолу, Вільгельм у ніч на 10 листопада втік до Голландії. Таким чином, через 47 років після створення, припинила своє існування Німецька імперія.

Суперечності серед учасників Листопадової революції. 9 листопада Ф. Шейдеман, один з лідерів СДПН, оголосив про створення демократичної республіки. У той же день лідер ліворадикалів К. Лібкнехт оголосив про створення соціалістичної республіки в Німеччині. Але реальна влада була в руках РНУ.

Фрідріх Еберт (Ebert) (1871-1925). Народився в Гейдельбурзі (на півдні Німеччини) в сім’ї кравця. Незабаром кидає майстерню й віддається суспільній роботі, об’єднуючи шорників у громадську організацію. У 1905 р. на з’їзді СДПН, здобувши широку популярність завдяки своїм організаторським здібностям, обирається до ЦК партії. З того часу починається його спільна робота з А. Бебелем. Після хвороби Бебеля вся організаційна робота партії зосереджується в руках Еберта. У 1912 р. на виборах у рейхстаг СДПН під керівництвом Еберта блокується з лібералами. З перших днів світової війни Еберт підтримує військові заходи німецького уряду.

В останні дні монархії вступає в уряд Макса Баденського. Під час Листопадової революції 1918 р. Еберт зайняв пост рейхсканцлера, став одним з голів Ради народних уповноважених. У 1919 р. Національні Збори обирають його президентом Німеччини.

Карл Лібкнехт

Підписання перемир’я. Головнокомандувач німецької армії П. Гінденбург, не гаючи часу, надіслав телеграму німецькій делегації, яка була на переговорах із французьким маршалом Ф. Фошем, що очолював армії Антанти. Він санкціонував укладення перемир’я на умовах союзників.

Перемир’я було підписано в Комп’єнському лісі 11 листопада 1918 р. Німеччина обіцяла негайно вивести війська з усіх загарбаних територій (у тому числі і з російської), звільнити всіх військовополонених і передати Антанті величезну кількість гармат, кулеметів, паровозів, автомобілів, літаків, підводних човнів і бойових кораблів. Так завершилася Перша світова війна, хоча остаточний мирний договір ще треба було підписати.

Програма та реформи Ради народних уповноважених (РНУ). 12 листопада уряд опублікував програму дій. Скасовувався облоговий стан воєнного часу, проголошувалася свобода слова, зібрань, асоціацій, оголошувалася амністія політичним в’язням, уперше запроваджувалося рівне виборче право.

Уряд приступив до розв’язання проблем соціального забезпечення, регулювання економічних і соціальних відносин.

Уряд уклав з верховним командуванням армії угоду про спільну підтримку громадського порядку, заборонив стихійно створюваним радам втручатися до командування армійськими підрозділами, у діяльність судових органів.

Комуністи рвуться до влади. На грудень 1918 р. в німецькій революції визначилися ліві групи (у тому числі «Союз Спартака»), які виступали за соціалістичну революцію. Вони надихались прикладом радянської Росії.

Натомість, лідери СДПН дотримувались помірковано-реформістської позиції і вважали першорядно важливим скликання Установчих зборів для вироблення і прийняття конституції країни.

Тим часом під керівництвом лідерів «Спартака» К. Лібкнехта й Р. Люксембург 30 грудня 1918 р. було створено Комуністичну партію Німеччини (КПН).

Роза Люксембург (1871-1919) — німецька ліворадикальна політична діячка. Народилася в Польщі. У 1893 р. Р. Люксембург брала участь у заснуванні соціал-демократичної партії Королівства Польського та Литви (СДКПІЛ). У 1897 році Р. Люксембург захистила докторську дисертацію «Промисловий розвиток Польщі», потім переїхала до Німеччини. Для того щоб отримати німецьке громадянство, їй довелося оформити фіктивний шлюб з німецьким підданим. Після цього жодних шлюбів не брала й дітей не мала. Роза виявила себе як талановитий журналіст й оратор. Часто відбувала покарання в польських і німецьких тюрмах. Після початку Російської революції в 1905 р. Р. Люксембург таємно їде до Варшави й бере участь у революційних подіях. Під час війни разом з К. Лібкнехтом заснувала «Союз Спартака». Узимку 1918-1919 рр. брала участь у формуванні німецької компартії. Р. Люксембург різко критикувала більшовиків за встановлення в радянській Росії однопартійної диктатури, за нехтування демократичними свободами та придушення опозиційних партій.

5 січня 1919 р. КПН організувала збройне повстання. Урядові війська придушили цей виступ. К. Лібкнехта і Р. Люксембург було вбито.

Останнім акордом революції в Німеччині було проголошення 13 квітня 1919 р. Баварської Радянської республіки, яка проіснувала лише три тижні. Керівництво республіки намагалося встановити диктатуру за російським зразком, але стягнуті до Мюнхена урядові війська відновили державну владу в Баварії.

Подолання революційної кризи. Завдяки цілеспрямованій діяльності демократичних сил Німеччині вдалося вийти з революційної кризи. 19 січня 1919 р. відбулися вибори в Установчі збори. Соціал-демократична партія перемогла.

6 лютого депутати Установчих зборів зібралися на своє перше засідання. Президентом Німеччини був обраний соціал-демократ Ф. Еберт, а інший лідер СДПН Ф. Шейдеман сформував коаліційний уряд.

Революція в Німеччині завершилася. її головними підсумками були ліквідація монархії й встановлення демократичної республіки. До влади в Німеччині прийшли помірковані соціал-демократи.

3. РОЗПАД БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИХ ІМПЕРІЙ І УТВОРЕННЯ НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ У ЄВРОПІ

3.1. РОЗПАД ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Ще протягом 1917—1918 рр. війська Антанти займають близькосхідні володіння Османської імперії. Після Першої світової війни Сирія й Ліван перейшли під контроль Франції; Палестина, Йорданія та Ірак — Великої Британії; на заході Аравійського півострову за підтримки англійців утворились незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асир й Ємен (надалі Хіджаз і Асир увійшли до складу Саудівської Аравії).

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80 % своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак, Сирію, Ліван та ін.).

3.2. РОЗПАД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Багатонаціональна Російська імперія, де сторіччями проводилася політика великодержавного шовінізму стосовно неросійських народів, після жовтневого перевороту 1917 р. переживала період розпаду.

Більшовики прагнули зберегти територію колишньої імперії й нав’язати всім народам і територіям радянську модель влади.

Прийнявши 2 листопада 1917 р. Декларацію прав народів Росії, більшовики декларували знищення національного гноблення, надання рівноправності й самовизначення націям, аж до їхнього відокремлення, хоча на практиці вони не збиралися дотримуватись положень цього документа.

Фінляндія. Розуміючи, що грубий тиск на фінів спричинить різке загострення відносин не тільки з Німеччиною, а й із Францією та Великою Британією, більшовики пішли на компроміс. 31 грудня 1917 р. Раднарком погодився з незалежністю Фінляндії.

Проте більшовики радо вітали дії фінських соціал-демократів та інших лівих, які на чолі з Отто Куусіненом 18 січня 1918 р. сформували загони Червоної гвардії та проголосили Фінляндську Соціалістичну Робочу Республіку. ФСРР і РРФСР встановили дипломатичні відносини й уклали договір про дружбу та співробітництво.

З іншого боку, лідер консервативної партії барон Карл Маннергейм сформував загони білої гвардії, щоб не допустити поширення революційного руху. У ході громадянської війни, у яку втрутились російські війська, які ще залишались у країні, та спрямована до Фінляндії німецька дивізія, радянську владу у Фінляндії було ліквідовано.

З кінця 1918 р. Фінляндія стає демократичною республікою.

Польща. До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини та Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за самостійну незалежну державу.

У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеччини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став Юзеф Пілсудський. Більшовики, як і у випадку з Фінляндією, змушені були визнати незалежність Польської держави.

Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави литовські, білоруські й українські землі. У проголошенні Західно-Української Народної Республіки (про це див. нижче) вони вбачали загрозу цілісності Польщі, тому буквально знищили її під час російсько-польської війни 1918—1919 рр. У 1920 р. між Польщею та Директорією було укладено договір, за яким Польща залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Полісся. Російсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна та Західна Білорусь залишалися за Польщею.

Бійці фінської Червоної гвардії

Юзеф Пілсудський

Литва. У грудні 1917 р. було відновлено незалежність Литовської держави, землі якої до війни входили до складу Російської імперії. Цей акт визнали Німеччина й радянська Росія (за Брестським мирним договором). Проте після скасування дії Брестського договору (листопад 1918 р.) у Литву вторгайся частини Червоної армії й установили в Литві радянську владу.

Згодом литовським добровольчим загонам вдалося витиснути червоноармійців. У Литві були скасовані всі акти Рад і прийнята тимчасова конституція. До 1940 р. вона розвивалася як суверенна держава.

Латвія. У листопаді 1918 р. незалежність проголосила Латвія, де був сформований національний уряд на чолі з К. Ульманісом. Після денонсації (скасування) Брестського договору з боку радянської Росії більшовики створили в Латвії маріонетковий радянський уряд, який і закликав у країну Червону армію. Червоноармійці на багнетах установили радянську владу в країні. Лише в 1919 р., за допомогою країн Антанти, патріотичним силам вдалося витіснути радянські війська.

Бійці за незалежність Естонії

Естонія. Наприкінці 1918 р. війська Червоної армії окупували й Естонію. На захопленій території була проголошена Естляндська трудова комуна, яку відразу визнала радянська Росія. Проте після появи англійської ескадри в Таллінні національний уряд К. Пяста зумів узяти ситуацію під свій контроль.

Радянській Росії нічого не залишалося, як визнати незалежні держави в Прибалтиці.

Білорусія. Усього кілька місяців проіснувала створена в 1918 р. Білоруська Народна Республіка. Після поразки у війні Німеччини, яка підтримувала цю незалежну державу, в Білорусії було встановлено радянську владу.

Закавказзя, Крим і Середня Азія. Поразка країн Центрального блоку в Першій світовій війні призвела до евакуації німецьких і турецьких військ із Закавказзя. їх змінили англійські війська, які захопили Грузію та Азербайджан. Американці взяли під свій контроль Нахічевань та Вірменію.

У 1918 р. національно-патріотичні сили встановили свою владу в Грузії, Азербайджані та Вірменії. Однак на кінець 1920 р. Червона Армія окупувала Вірменію й Азербайджан, а в 1921 р. радянська влада була встановлена в Грузії.

Під контроль більшовиків перейшли Крим і Середня Азія (за винятком Хіви й Бухари).

Україна. Особливо драматично розвивалися події в Україні. Після невдалої спроби більшовиків установити радянську владу зсередини, більшовицькі війська радянської Росії стали на шлях прямої агресії проти України. Використовуючи помилки молодої української демократії, відсутність консолідації всіх національно-демократичних сил, більшовики силою зброї встановили свою диктатуру в Україні.

Український офіцер під Львівською ратушею, листопад 1918 р.

3.3. РОЗПАД АВСТРО-УГОРЩИНИ

У 1918 р. економічна криза та неврожай, складна обстановка на фронті й розпад сусідньої Російської імперії зумовили розпад Австро-Угорщини.

У жовтні 1918 р. імператор Карл І закликав народи імперії згуртуватись, сформувавши національні комітети. Такі комітети були сформовані, але вони зайнялись не укріпленням і централізацією імперії, а відстоюванням інтересів національних меншин.

28 жовтня чехословацький національний комітет проголосив незалежність Чехословаччини.

29 жовтня було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців.

31 жовтня в Будапешті (Угорщина) відбулося збройне повстання, й імператор Австрії втратив контроль над країною.

У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. відбулось Листопадове Повстання у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Територія ЗУНР включала українські етнічні землі й охоплювала Галичину, Буковину та Закарпаття.

6 листопада в Кракові було повідомлено про відновлення Польщі.

12 листопада проголосила незалежність ще одна українська держава Карпатська Русь.

У цей же день Карл І зрікся престолу. Австро-Угорщина припинила своє існування.

Також у ході розпаду імперії виникли Тарнобжезька республіка, Західно-Лемківська республіка, Східно-Лемківська республіка, Словацька Радянська республіка та ін.

Досвід державотворення на українських землях, незважаючи на труднощі та поразки, сприяв зростанню національної самосвідомості українців і був важливим для створення Української Народної Республіки й подальших державотворчих процесів українського народу.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть перетворення, що здійснили угорські комуністи під час існування УРР.

2. Які внутрішні й зовнішні сили протидіяли диктатурі угорських комуністів у 1919 р.?

3. Який вплив на подальший перебіг історичних подій у країні справила поразка Німеччини в Першій світовій війні?

4. Назвіть найбільші й найвпливовіші політичні партії Німеччини в 1918-1933 рр.

5. Якими були головні підсумки листопадової революції в Німеччині?

6. Розставте в хронологічному порядку події: а) Листопадове повстання у Львові; б) прийняття Декларації прав народів Росії; в) підписання Севрського договору та розділ Османської імперії; г) незалежність Фінляндії.

7. Покажіть на карті країни Європи, що здобули незалежність у 1917-1918 рр.

8. Покажіть на карті країни Європи, де в 1917-1918 рр. відбувались революції.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чому імена К. Лібкнехта й Р. Люксембург широко вшановували в комуністи у СРСР?

2. Що, на Ваш погляд, було спільного в діях угорських комуністів у період існування УРР і російських більшовиків? Чому угорські комуністи змогли протриматись при владі лише 133 дні?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, чому ком партії США, Великої Британії, деяких інших західних країн не мали суттєвого впливу в своїх країнах?

2. На Ваш погляд, чи можливий «експорт революції» в наші дні? Доведіть свою точку зору, наведіть приклади.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

листопад 1918 р. революція в Німеччині

16 листопада 1918 р. Угорщина проголошена республікою

березень — серпень 1919 р. проголошення й падіння Угорської Радянської Республіки