Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 3. Економічна та політична кризи в Російській імперії. Російська революція 1917 р. і Громадянська війна

1. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА КРИЗА

Участь у Першій світовій війні стала непосильним тягарем для Російської імперії. На 1917 р. у країні катастрофічно зростала інфляція, величезних масштабів досягала спекуляція товарами першої необхідності. Припиняли роботу підприємства. Усе виразніше виявлялася загальна втома народу від війни. У середині лютого уряд прийняв рішення про запровадження в Петрограді карткової системи розподілу продуктів. У столиці почалися «хлібні» бунти.

2. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОДІЇ ВЕСНИ - ОСЕНІ 1917 Р.

Історичні подробиці. 31 серпня 1914 р. російський імператор Микола II оголосив про перейменування Санкт-Петербурга на Петроград. Це стало частиною масштабної антинімецької кампанії, що охопила російське суспільство на початку Першої світової війни. Але після смерті Леніна, у 1924 р., місту дали ім’я більшовицького вождя та перейменували на Ленінград. Після падіння комуністичного режиму, у вересні 1991 р., місту було повернуто історичну назву Санкт-Петербург.

Чому перейменування міста відбулось за умов війни? Яке значення мають назви вулиць, міст для свідомості людей?

Демонстрація в лютому 1917 р. Зверніть увагу на написи на транспарантах

Пригадайте, коли і за яких обставин почали відзначати Міжнародний жіночий день. Як Ви гадаєте, чому саме жінки стали ініціаторами масових акцій протесту в Петрограді в лютому 1917 р.?

2.1. ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЇ

Революція розпочалася 23 лютого 1917 р. стихійними виступами робітників Петрограда. 23 лютого за новим стилем — це 8 березня, Міжнародний день солідарності трудящих жінок. Саме жінки-працівниці вийшли на мітинги, загітувавши інших.

Обурення нестачею продовольства переросло у мітинги і страйки, 25 лютого страйк у Петрограді став загальним. До економічних вимог додалися політичні: «Геть царат!», «Геть самодержавство!».

Наступного дня на бік страйкарів почали переходити солдати Петроградського гарнізону. 27 лютого (12 березня за новим стилем) загальний політичний страйк переріс у збройне повстання.

За пропозицією меншовиків 27 лютого була організована Петроградська Рада. Її очолили меншовик М. Чхеідзе і трудовик (з березня — есер) О. Керенський.

Микола II розпорядився припинити роботу Думи, а також віддав наказ про відправлення військ із фронту в Петроград, але здійснити це не вдалось. «Навкруги зрада, боягузтво й обман», — записав Микола II у своєму щоденнику 2 березня 1917 р. У цей же день він склав і підписав маніфест про зречення. Микола II передавав престолонаслідування своєму братові, великому князю Михайлу Олександровичу, але 3 березня Михайло також відрікся від престолу. Сам імператор був заарештований у Могильові 8 березня, а його родина поміщена під домашній арешт у царському палаці.

Так закінчилося царювання останнього монарха Росії.

2.2. РОСІЯ В УМОВАХ ДВОВЛАДДЯ

У ніч на 2 березня в результаті переговорів між виконкомом Петроградської Ради й Тимчасовим комітетом Державної думи був сформований Тимчасовий уряд, головою якого став поміщик і земський діяч Г. Львов.

У сфері внутрішньої політики програма Тимчасового уряду передбачала: проголошення амністії, свободу слова, преси, зборів і страйків; скасування всіх станових і національних обмежень. Уряд обіцяв підготувати скликання Установчих зборів, які мали прийняти конституцію країни. Призначалися представники Тимчасового уряду — комісари. Через кілька днів було видано маніфест про відновлення автономії у Фінляндії. Діяльність Тимчасового уряду в перші дні сприяла активізації національно-визвольного руху в Україні, Прибалтиці, Закавказзі, Середній Азії.

Маніфестація українців у Петрограді

Український національний рух охопив не лише етнічні території, а й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі — скрізь, куди доля завела українських поселенців, репресованих чи військовополонених.

У столичному Петрограді 12 березня 1917 р. українці провели маніфестацію. 20—30 тис. осіб пройшли вулицями російської столиці під українськими прапорами. Головним гаслом було «Нехай живе вільна Україна у вільній Росії», — тоді мова йшла про автономію України.

У сфері зовнішньої політики Тимчасовий уряд підтвердив виконання «зобов’язань Росії» перед союзниками по Антанті й готовність продовження війни «до переможного завершення».

У країні фактично існувало двовладдя. Спочатку спільна діяльність Тимчасового уряду й Рад привела до прогресивних кардинальних змін у країні: була знищена абсолютна монархія; проголошувалися громадянські свободи оновлювався старий судовий апарат; були заарештовані царські чиновники та генерали реорганізовувалася система місцевого управління. Водночас не були розв’язані основні проблеми. Росія продовжувала війну, землі поміщиків залишилися недоторканними; не був запроваджений 8-годинний робочий день; уряд вороже ставився до спроб народів колишньої імперії домогтися незалежності.

5 травня 1917 р. була досягнута домовленість про формування коаліційного Тимчасового уряду, який знову очолив Г. Львов.

Ради в червні 1917 р. в Петрограді скликали І Всеросійський з’їзд Рад. У ході дискусії В. Ленін заявив, що є єдина партія, яка може взяти на себе відповідальність за долю країни — партія більшовиків. Однак есери й меншовики не погодились із цим і вважали за необхідне продовжувати співробітництво з урядом.

Володимир Ілліч Ленін (Ульянов) (1870-1924) — політичний і державний діяч. Народився в сім’ї інспектора народних училищ, який став спадкоємним дворянином. Здобув юридичну освіту (1891). 390-х років XIX ст. брав участь у революційному русі. Ha ll з’їзді РСДРП (1903) очолив партію більшовиків. З 1905 р. — у Санкт-Петербурзі, з грудня 1907 р. в еміграції. У квітні 1917 р. приїхав у Петроград, проголосив курс на перемогу соціалістичної революції. Спільно з Л. Троцьким очолив жовтневий переворот. На II Всеросійському з’їзді Рад обраний Головою Раднаркому (уряду). Через «відкладення світової революції» вважав можливим здійснення революції та побудову соціалізму в одній країні — Росії. Критикуючи принципи парламентської демократії, Ленін відстоював курс на встановлення «диктатури пролетаріату».

Олександр Керенський

3 липня, у зв’язку з поразкою на фронті, у Петрограді почалися масові демонстрації, очолювані більшовиками. 4 липня натовп робітників, солдатів і матросів підійшов до Таврійського палацу, де засідав Центральний виконавчий комітет (обраний на І з’їзді Рад), і вимагав передачі влади в руки Рад. 6 липня виступ було придушено.

8 липня був сформований другий коаліційний уряд на чолі з О. Керенським, котрому ЦВК Рад надав «необмежені повноваження й необмежену владу».

Була відновлена смертна кара на фронті, воєнно-польові суди, запроваджена цензура. За оцінкою В. Леніна, липневі події означали кінець двовладдя.

2.3. ЗМОВА КОРНІЛОВА

Після провалу червневого наступу й липневих подій головнокомандувачем російської армії став генерал Л. Корнілов.

25 серпня 1917 р. Л. Корнілов направив на Петроград 3-й кінний корпус. Однак Керенський оголосив його заколотником і звернувся по допомогу до Рад, у яких на цей час посилився вплив більшовиків. Було вжито заходів для припинення руху корніловських військ на Петроград, генералів Корнілова, Денікіна та інших заколотників заарештували. До 30 серпня змову було придушено.

Після цих подій робітники й солдати почали схилятися до більшовиків, що особливо виявилося в «більшовизації Рад», коли більшовики на початку вересня вже становили більшість у Петроградській, Московській та інших Радах.

3. ПРИХІД ДО ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ

1 вересня 1917 р. Росія була проголошена республікою. 25 вересня 1917 р. був сформований третій коаліційний уряд на чолі з О. Керенським.

У жовтні 1917 р. почалася підготовка до збройного перевороту. На ранок 25 жовтня влада в столиці перейшла в руки Петроградської Ради, більшовиків.

Холостий постріл із крейсера «Аврора», який увійшов у річку Ніву, був сигналом до наступу на Зимовий палац.

Після захоплення Зимового палацу міністри Тимчасового уряду були заарештовані.

Перемогу над Тимчасовим урядом отримали ліві політичні сили. Усю повноту влади більшовики здобули пізніше, прибравши своїх тимчасових політичних союзників — меншовиків та есерів.

25 жовтня 1917 р., у той час, коли йшла підготовка до захоплення Зимового палацу, у Смольному почав роботу II Всеросійський з’їзд Рад. Серед його делегатів переважали більшовики. З двох основних питань порядку денного за доповіддю Леніна були прийняті Декрет про мир і Декрет про землю.

У Декреті про мир містилася пропозиція більшовиків до урядів і народів воюючих країн негайно почати переговори про «справедливий і демократичний мир» — «негайний мир без анексій і контрибуцій».

Декрет про землю скасовував поміщицьку власність на землю й передавав поміщицькі, удільні, монастирські, церковні землі з усім інвентарем і будівлями в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів.

Право приватної власності на землю скасовувалося.

Уся земля переходила в державну власність. Декрет сприяв розподілу земель заможних селян між найбіднішими верствами села й тим самим розпалював громадянську війну.

Усі постанови II з’їзду Рад були прийняті як «тимчасові закони», які мали діяти до їхнього затвердження чи відхилення Установчими зборами.

На виборах до Установчих зборів 12 листопада 1917 р. більшовики зазнали поразки: вони отримали лише 183 мандати із 715 (есери — 412 мандатів).

5 січня 1918 р. в Петрограді відкрилося засідання Установчих зборів. В ультимативній формі більшовики вимагали визнати перші декрети радянської влади й затвердити курс на соціалістичне перетворення суспільства. Правоесерівська більшість зборів та інші партії відкинули більшовицькі пропозиції, після чого, на знак протесту, більшовики та ліві есери залишили зал засідань. У результаті Установчі збори не визнали радянську владу.

6 січня матроси й червоногвардійці за вказівкою В. Леніна і Я. Свердлова (Голови Всеросійського центрального виконавчого комітету, ВЦВК), силою розігнали Установчі збори.

Свідчать документи. Із записів статс-секретаря закордонних справ Німеччини Ріхарда фон Кюльмана, 29 вересня 1917 року

«Без нашої постійної підтримки більшовицький рух ніколи не зміг би досягнути такого розмаху та впливу, який він зараз має. Все свідчить про те, що цей рух зростатиме надалі».

Історичні подробиці. Міфічний «штурм Зимового палацу» описано у радянських історичних та художніх творах. Насправді відбулись лише сутички між загонами Червоної гвардії й захисниками Зимового палацу — невеличкою групою курсантів-юнкерів і бійцями жіночого «ударного батальйону смерті». Службові входи до Зимового не охоронялися, і туди кинувся натовп із площі. Один з лідерів повстання, більшовик Антонов-Овсеенко з невеликою озброєною групою був впущений до приміщення, де засідали міністри Тимчасового уряду. Вони погодились здатися...

«Виступ В. Леніна на II Всеросійському з’їзді Рад». Карти на художника В. Серова, 1955 р.

Скажіть, якими засобами художник намагався зобразити велич більшовицького вождя.

Історичні подробиці. Історія більшовизму повчальна. Маленька купка людей на чолі з Леніним, фанатично переконаним у своїй «історичній правоті», менше ніж через півтора десятиліття стала партією, яка захопила владу в найбільшій країні світу і якій повірили мільйони людей. — Так, щедрим спонсором більшовиків була Німеччина, яка хотіла розвалити Росію зсередини. Так, більшовики геніально використовували популістські гасла та політичну демагогію. Але ж ідеї більшовиків «захопили маси», і це стало доленосним не тільки для Росії, а й для усього світу в XX столітті...

Більшовизм живий і понині, утому числі в Україні. Його ідеї та символи використовують різні групи прибічників Сталіна й Троцького. То чи не варто нам замислитись над уроками історії?

Після ліквідації перших паростків демократії був скликаний III Всеросійський з’їзд Рад, який об’єднав робітничі та солдатські Ради із селянськими. З’їзд прийняв Декларацію прав трудящого й експлуатованого народу, яка проголосила Росію Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (РРФСР).

4. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ (1918-1920 рр.)

4.1. ОСНОВНІ ПРОТИБОРЧІ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ СИЛИ

Червоні

Білі

Представляли: ліворадикальні політичні сили, насамперед більшовиків. Виступали під червоними знаменами — символом пролетарської революції.

Представляли: прихильників «старих порядків» — підприємців, банкірів, поміщиків, більшість офіцерів царської армії, студентство, частину інтелігенції. Виступали під білими знаменами — символом монархії.

Основні цілі: здійснення соціалістичної революції в Росії й у світовому масштабі, встановлення диктатури пролетаріату у формі влади Рад, фізичне знищення опозиційно налаштованих до нової влади осіб.

Основні цілі: звільнення Росії від влади більшовиків, скликання Установчих зборів або Земського собору, відновлення старих порядків і «єдиної неподільної» Росії. Захист підприємництва; гарантії громадянських свобод, вирішення аграрного й національного питань.

Червоних підтримували: робітники, найбідніше селянство, частина інтелігенції, солдати й частина офіцерів колишньої царської армії, матроси.

Білий рух підтримували: монархісти, ліберали, кадети, октябристи.

Громадянська війна — організована або стихійна збройна боротьба за державну владу між різними соціальними групами й політичними угрупованнями всередині країни.

Історичні подробиці. Із спогадів композитора Миколи Слонімського. ...25 жовтня 1917 р., приїхавши до Петрограду, я купив газету і в трамваї почав її читати. Якийсь матрос, побачивши в ній ім’я Корейського, сказав мені: «Ти що, за єврея Керенського? Троцький — ось хто захисник землі російської!»

Як цей анекдотичний приклад ілюструє сприйняття «своїх» і «чужих» у кризових моментах історії?

Активність у революційних подіях та Громадянській війні виявляли представники національних меншин. Це визначалося національним та релігійним тиском, від якого «інородці» страждали за часів царської Росії. Переважна більшість населення лишалась аполітичною. Але латиші й фінни відіграли особливу роль у поваленні Тимчасового уряду й захисті більшовицької диктатури. Євреї, поляки, грузини тощо мали високу питому вагу у складі керівництва соціалістичних партій, серед більшовицьких комісарів і командирів. Загальновідомими в країні стали імена політичних лідерів, керівників репресивних органів — представників національних меншин: Л. Троцького, Я. Свердлова, Г. Зінов’єва, Лациса, Я. Петерса, Ф. Дзержинського, В. Менжинського та ін. І, навіть якщо вони відмовлялись від належності до своєї національної спільноти (як, наприклад, Л. Троцький), «неросійське» походження цих лідерів провокувало зростання ксенофобії та антисемітизму в країні.

4.2. ОСНОВНІ ПОДІЇ В ТРАВНІ 1918 - ЛЮТОМУ 1919 р.

Початок інтервенції. У січні 1918 р. Румунія захопила Бессарабію, війська Німеччини господарювали на території Курської, Воронезької, Орловської губерній. Навесні 1918 р. англійські, французькі, а потім й американські війська висадилися в Мурманську й Архангельську; японські, англійські й американські — у Владивостоці, у Середній Азії та Закавказзі. На Закавказзя вторглись турецькі війська. Відповідно до радянсько-німецького Брестського договору, західні території країни окупували німецькі й австро-угорські війська.

Головний організатор Червоної армії Лев Троцький виступає перед бійцями

Заколот Чехословацького корпусу. Наприкінці травня 1918 р. спалахнув заколот серед Чехословацького корпусу, який складався з 45 тис. військовополонених австро-угорської армії та прямував залізницею до Владивостока. Скрізь, де перебували ешелони корпусу (Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід), радянську владу було скинуто. Для боротьби з «білочехами» був створений Східний фронт.

Формування Добровольчої армії. На Дону й Кубані формувалася Добровольча армія, яку після загибелі у квітні 1918 р. генерала Л. Корнілова очолив А. Денікін.

Створення Червоної армії. 15 січня 1918 РНК приймає декрет «Про робітничо-селянську Червону армію» (РСЧА), яка створювалася на класовій основі. Був введений інститут червоних комісарів, завдання яких полягало в контролі за виконанням наказів більшовицького керівництва.

У вересні 1918 р. на Східному фронті війська РСЧА перейшли в наступ, захопивши Казань, Симбірськ, Самару.

Заколот лівих есерів. У липні 1918 р. заколот підняли найбільш близькі до більшовиків ліві есери, що вимагали скасування продовольчої диктатури; виступали проти Брестського миру.

Заколот був жорстоко придушений владою. Лідери лівих есерів були заарештовані, їхніх представників вивели з ВЦВК і Раднаркому. У той же час у Ярославлі, Володимирі, у містах Поволжя, Уралу й Сибіру прокотилася хвиля змов, у ході яких есери, меншовики, представники місцевих національних рухів засновували місцеві уряди й інші органи влади.

Розширення інтервенції. У листопаді 1918 р. відбулася революція в Німеччині, яка на цей час була змушена визнати свою поразку у світовій війні. Уряд РРФСР анулював Брестський мирний договір. Закінчення Першої світової війни дозволило країнам Антанти посилити свою присутність у Росії. Пізньої осені 1918 р. англійські війська висадилися в Батумі й Новоросійську, а французькі — в Одесі й Севастополі.

У цей час в окремих регіонах країни до влади прийшли білогвардійські диктатури, очолювані: О. Колчаком — у Сибіру, Е. Міллером — на півночі країни, М. Юденичем — на північному заході й А. Денікіним — на півдні.

Бандитизм. Антиєврейські погроми. Політична боротьба й воєнні дії, господарська криза та інтервенція призвели в 1918 1919 рр. до хаосу на теренах колишньої Російської імперії, у тому числі в Україні. Безвладдя та політична анархія супроводжувалися проявами бандитизму до місцевого населення та антиєврейськими погромами, жертвами яких стали десятки тисяч людей. Погроми вчиняли і «білі», і «червоні» (наприклад, вояки Першої Кінної армії С. Бульонного), і банди мародерів, і українські повстанці різних політичних орієнтацій, і війська Директорії. Тільки в ході погрому в Проскурові, спровокованого отаманом Семесенком (лютий 1919 р.), загинуло кілька тисяч євреїв, звинувачених у пробільшовицькому повстанні. В Одесі та деяких інших містах загони єврейської самооборони давали відсіч погромникам.

У масовій свідомості в Україні й інших країнах антиєврейські погроми згодом почали пов’язуватися з українським визвольним рухом та його керівником Симоном Петлюрою. Насправді петлюрівські війська дуже швидко вийшли з-під контролю Головного отамана. Сам С. Петлюра виступав проти погромів, карав їх організаторів. Зокрема, за вироком військового трибуналу армії УНР було страчено Семесенка. Але через непідконтрольність «отаманщини» та розклад військ Директорії погроми частішали.

4.3. ВОЄННІ ДІЇ В БЕРЕЗНІ 1919 - НАВЕСНІ 1920 р.

Східний фронт. У березні 1919 р. з території Сибіру почався наступ 400-тисячної армії Олександра Колчака, який оголосив себе «Верховним правителем Росії». Колчаківські війська взяли Перм, але просунутися далі їм не вдалося.

Колчак перед бійцями своєї армії

Захоплення Уфи стало їхнім останнім успіхом. 28 квітня 1919 р. частини Червоної армії перейшли в контрнаступ і до червня повністю захопили Урал і відкинули противника в Сибір. На січень 1920 р. армія Колчака була повністю знищена, а сам він відмовився від влади.

Боротьба більшовиків з військами Денікіна. Улітку 1919 р. війська Антона Денікіна захопиш Донбас, Харків, Царицин і почали швидке просування до Москви. У вересні—жовтні вони захопили Курськ, Орел, Воронеж, підійшли до Тули. Однак на початок осені наступ уповільнився, а потім і зовсім припинився. Добровольчій армії довелося вести важку боротьбу в тилу із загонами батька Махна, який діяв на території України.

Наприкінці жовтня війська РСЧА перейшли в контрнаступ, і фронт відійшов на південь. У січні 1920 р. Червона армія вступила в Ростов-на-Дону, у лютому — в Одесу. Залишки Добровольчої армії евакуювалися в Крим і перейшли під командування генерала П. Врангеля.

Бої на півночі Росії. Армія генерала М. Юденича, наступаючи з Естонії, тричі намагалася захопити Петроград, але не змогла цього зробити і, врешті-решт, була розгромлена червоноармійцями.

4.4. ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ ПРОТИ ПОЛЬЩІ ТА РОЗГРОМ ВІЙСЬК ВРАНГЕЛЯ

Війна проти Польщі. Навесні 1920 р. воєнні дії проти радянської Росії розпочала Польща. Польське керівництво уклало договір з УНР про спільні дії проти більшовиків в Україні.

Улітку 1920 р. Червона армія почала контрнаступ проти польських військ. Війська Південно-Західного фронту вели наступ на Львів, а Західного — на Варшаву. Більшовики прагнули принести на багнетах революцію в Німеччину, інші країни Європи та «напоїти червоних коней із Сени та Марни».

Особливу роль у війні відіграла оборона Замостя. Тут українська 6-та Січова дивізія УНР разом з польським 31-м полком та іншими частинами розгромили Першу кінну армію Бульонного, яка після того почала панічно тікати. Урешті, війська Польської Республіки завдали поразки РСЧА. Після Варшавської битви, яку в польській історії називають «Диво на Віслі», більшовики змушені були піти на перемовини з Польщею.

Ризький мирний договір. 18 березня 1921 р. в Ризі був підписаний мирний договір між РРФСР, УРСР і БРСР з одного боку та Польщею — з іншого. До Польщі відійшли Західна Білорусія й Західна Україна. Радянська сторона зобов’язалася за річний термін сплатити Польщі 30 млн карбованців золотом, а також повернути воєнні трофеї, усі наукові й культурні цінності, вивезені з території Польщі з 1772 р. (після першого поділу країни).

Війна більшовиків проти Врангеля. У травні 1920 р. Добровольча армія, подолавши опір РСЧА, зайняла Мелітополь, Каховку, велику частину Північної Таврії та інші регіони України.

Після укладення перемир’я з Польщею радянське керівництво перекинуло значні сили на південь країни, де був сформований Південний фронт під командуванням Михайла Фрунзе. Врангелівські війська були відтіснені у Крим. Головна лінія оборони проходила по добре укріпленому Турецькому валу. На сході вал упирався в Сиваську затоку, а із заходу прикривався корабельною артилерією.

Плакат часів польсько-більшовицької війни 1919-1920 рр. художника Каміля Мацкевича, 1920 р.

Спробуйте зрозуміти текст плакату. Скажіть, які його ідеї.

У ніч на 8 листопада 1920 р. частини Червоної армії убрід по мілководній Сиваській затоці обійшли укріплення. Особливу роль відіграли загони Нестора Махна, тодішнього союзника червоних, які штурмували Перекоп у лоб. Штурм Перекопу був найкривавішою сторінкою Громадянської війни. Після запеклих боїв, маючи більш ніж шестиразову перевагу сил, війська Південного фронту ввірвалися до Криму. Врангелю вдалося врятувати залишки своєї армії, що були евакуйовані в Константинополь.

4.5. ТЕРОР У РОКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Усіх, хто не поділяв погляди більшовиків на майбутнє країни, вони оголосили «ворогами народу». У листопаді 1917 р. декретом Раднаркому партією «ворогів народу» оголошувалися кадети. З літа 1918 р. радянська влада оголосила «ворогами народу» всіх селян, хто «приховував надлишки хліба», не вивозив їх на приймальні пункти.

Для здійснення терору створювалися спеціальні органи. Постановою Раднаркому від 7 грудня 1917 р. було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК — за російською абревіатурою) для боротьби з контрреволюцією, саботажем і дитячою безпритульністю (остання її функція була далеко не головною).

ВЧК стала найважливішим інструментом більшовиків для виявлення й ліквідації противників. З весни 1918 р. їй було надано право вживати надзвичайних заходів (аж до розстрілу на місці) щодо «ворогів революції». У 1919 р. були створені армійські Особливі відділи при фронтових ЧК.

У липні 1918 р. більшовики розстріляли Миколу II, його дружину Олександру Федорівну, чотирьох дочок і сина. Це вбивство, санкціоноване Леніним і Свердловим, мотивувалося «революційною доцільністю».

Після замаху на життя Леніна 30 серпня 1918 р. і вбивства керівника Петроградського ЧК М. Урицького Раднарком 5 вересня 1918 р. ввів постанову «Про червоний терор». Форми «червоного терору» були різними: розстріли за класовою ознакою, практика захоплення заручників, створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) та інші. Жертвами «червоного терору» лише на півдні Росії стали 1,7 млн осіб.

У роки Громадянської війни більшовики знищили інші політичні партії. Сформувалась однопартійна система, що поставила більшовицьку партію поза контролем.

Економіка країни потерпала від небаченої розрухи, викликаною війною та неефективним господарюванням більшовиків. За цих умов більшовицьке керівництво вдалось до надзвичайних заходів управління економікою, що отримали назву «воєнний комунізм». Ця система включала одержавлення промисловості; фактичне припинення товарно-грошових відносин; введення продрозкладки (примусове вилучення залишків продовольства в селян; запровадження загальної трудової повинності; введення зрівняльної оплати праці; мілітаризацію суспільства; уже згаданий «червоний терор»; бюрократизацію державного апарату; скасування комунальних платежів, плати за проїзд у транспорті тощо.

Ухиляючись від продрозкладки, незацікавлені в результатах своєї праці селяни скорочували посіви до такої міри, що самі ледве могли прогодувати родини. Селян підтримувала велика частина робітників.

Для придушення невдоволення створювалися штрафні робітничі команди та концентраційні табори для тих, хто ухилявся від трудової повинності. У відповідь на це ще більше посилилася хвиля повстань. Для боротьби з повстанцями використовувалися регулярні частини Червоної армії. Зокрема, на розгром Кронштадтського повстання була направлена 7-ма армія під командуванням М. Тухачевського. І в Кронштадті, і під час придушення повстання тамбовських селян армія Тухачевського застосовувала хімічну зброю.

Історичні подробиці. Термін «вороги народу» більшовики запозичили в якобінців («Ворогами народу варто управляти за допомогою терору», — сказав у Конвенті в 1794 р. М. Робесп’єр).

Свідчать документи. Із записів і телеграм В. Леніна, 1918 р.

«Пенза, Губвиконком. ...Провести нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в концентраційний табір поза містом».

«Саратов. ...Раджу призначати своїх начальників і розстрілювати змовників і тих, хто вагається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини».

4.6. ПІДСУМКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

У 1920-1922 рр. основні події Громадянської війни перенеслися в Закавказзя, Середню Азію й на Далекий Схід, де Червона армія зуміла здобути перемогу над своїми супротивниками. Громадянська війна перевернула звичний уклад життя й долі людей, поділивши країну на два ворожих табори, знецінила людське життя, утвердила в громадській свідомості жорстокість і непримиренність.

Основні причини перемоги «червоних» у Громадянській війні

Народ сприйняв Білий рух як захисника старих порядків, тому що на контрольованих «білими» територіях відновлювалися закони Російської імперії, а власність поверталась попереднім власникам.

Гасло «Єдиної і неподільної Росії» налаштувало проти «білих» національні окраїни.

«Білі» не мали єдиного авторитетного керівництва, їхніх лідерів розділяла ворожість і боротьба за владу.

Більшовики виграли «війну гасел». їхні гасла були зрозумілі народним масам, що вважали більшовиків «меншим злом». Соціальна база більшовиків стала набагато ширшою.

Більшовики зуміли використати можливості свого потужного державного апарату, сконцентрувати промислові й людські ресурси, проводити масову мобілізацію.

Високу боєздатність виявили «інтербригади» та інші збройні підрозділи, сформовані з іноземців.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Якими були передумови революційної кризи на початку 1917 р.?

2. Назвіть основні структури державної влади в період двовладдя (березень-липень) 1917 р.

3. Які прогресивні зміни відбулися в Росії після лютневих подій 1917 р.?

4. Хто був лідером партії більшовиків у 1917 р.?

5. Чому більшовики розігнали Установчі збори?

6. Які перетворення здійснили більшовики після приходу до влади?

7. Назвіть дві основні протиборчі сили в роки Громадянської війни.

8. Поясніть значення понять: «громадянська війна», «терор».

II. Обговоріть у групі

1. На Ваш погляд, чи була влада більшовиків легітимною (законною)?

2. Визначте основні причини Громадянської війни в Росії.

3. Схарактеризуйте підсумки Громадянської війни. Чи були в ній, на Ваш погляд, переможці?

III. Мислю творчо й самостійно

1. До кінця 1980-х років В. Ленін мав беззаперечний авторитету радянському суспільстві. У наш час оцінки цієї історичної особи різні й часто полярні. Визначте своє ставлення до особи лідера більшовиків.

2. Чи можна було, на Вашу думку, запобігти Громадянській війні в конкретно-історичних умовах 1917-1918 рр.?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ IX:

2 березня 1917 р. зречення Миколи II від престолу. Утворення Тимчасового уряду

25-26 жовтня 1917 р. захоплення влади більшовиками

осінь — березень 1919 р. розгром військ Колчака

1920 р. поразка армії Денікіна; війна проти Польщі; поразка армії Врангеля

1920-1922 рр. перемоги «червоних» у Середній Азії, Закавказзі, на Далекому Сході