Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 29. Особливості окупаційного режиму і руху опору. Голокост

1. НАЦИСТСЬКИЙ «НОВИЙ ПОРЯДОК» У ЄВРОПІ

1.1. «НОВИЙ ПОРЯДОК»

Головний зміст «нацистського нового порядку» полягав у повному зламі базових цінностей людської цивілізації — відмові мільйонам людей та цілим народам у праві на життя, розподілі людства на «повноцінні» та «неповноцінні раси»; надання німцям — «справжнім арійцям» — права на панування над іншими народами. Уперше в історії людства геноцид, намагання знищити цілі народи стали засобом реалізації ідеології великої держави, якою була нацистська Німеччина.

Нацистський «новий порядок» на окупованій території України означав геноцид щодо українців, росіян та інших слов’янських народів.

Історичні подробиці. Можливо, саме те, що нацистський «новий порядок» не тільки відкидав демократичні цінності суспільства, а й руйнував основи людської цивілізації, спонукало лідерів США та Великої Британії піти на союз із СРСР проти нацистської Німеччини, незважаючи на відразу до сталінської моделі тоталітаризму...

Свідчать документи. З щоденника Й. Геббельса, запис після розмови з Гітлером

«І коли ми переможемо, то хто спитає нас про методи?.. На нашій совісті стільки всього, що ми повинні перемогти, інакше весь наш народ і ми на чолі всього, що є для нас дорогим, будемо знищені».

Які принципи, відомі з стародавніх часів, сповідували нацистські керівники?

1.2. ПЛАН «ОСТ»

Злочинні плани нацистів щодо народів Центральної та Східної Європи викладені у плані «Ост», інструкціях про ставлення до радянських військовополонених та інших документах. У директиві Гітлера цинічно наголошувалося, що за дії, спрямовані проти «ворожих осіб» на радянській території, не буде жодного покарання, «навіть якщо ці дії є військовим злочином...». Нацисти вважали слов’ян «нижчою расою», щодо них розробили програму поневолення, знищення національної еліти, онімечення та депортації.

Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розподілу і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати — німецькі колоніальні провінції: «Остланд», «Україна», «Москва» та «Кавказ», управління якими повинно було здійснюватися спеціальним «східним міністерством» на чолі з А. Розенбергом.

На загарбаних територіях нацисти вчиняли масові розправи над місцевим населенням. Тільки в Бабиному Яру в Києві окупанти знищили близько 100 тис. осіб. Більша частина з них були євреями, але тут розстрілювали також радянських військовополонених, українських патріотів, ромів та інших людей. Бабин Яр став велетенською братською могилою — символом злочинів нацистів на українській землі. Своя трагедія Бабиного Яру відбулася в усіх захоплених нацистами містах України.

1.3. ГЕНОЦИД РОМІВ І СІНТІ

Цей геноцид є одним із найжахливіших злочинів нацистів. Затаврованих і переслідуваних як злодіїв, «ворожбитів та викрадачів дітей», понад 13 000 циган депортували до Освенціму. 5 000 австрійських циган депортували до Лодзі й замордували в Хелмно, 3 000 направили до концтаборів, 2 500 депортували до Польщі, здебільшого до єврейських гетто; більшість із них загинули. Дві третини німецьких циган замордували, багато хто загинув у газових камерах Освенціму.

Історичні подробиці. План Ост» передбачав «виселення» протягом 30 років 65 % населення України, 75 % населення Білорусії, 80-85 % населення Польщі, значної частини населення Латвії, Литви, Естонії — усього 31 млн осіб. На «звільнені» землі планувалося переселити 10 млн німців, а місцевих жителів поступово «онімечити».

Жінки та діти біля Бабиного Яру. Порядок підтримують поліцаї, жовтень 1941 р.

Айнзацгрупи — спеціальні підрозділи СС, надані німецьким арміям після їхнього вторгнення до СРСР і призначені для знищення «ворожих елементів» рейху (євреїв, циган, комуністів тощо). Айнзацгрупи здійснювали масові розстріли населення. Загальна кількість особового складу чотирьох айнзацгруп — А, В, С і D — становила приблизно 3 000 осіб. На території України діяли групи С і D.

В останній період війни уцілілих змушували у німецькій уніформі воювати у штрафних батальйонах. Інші потрапили в рабське становище на німецьких заводах. На території України айнзацгрупою D замордували всіх циган, виявлених нею в зоні своєї дії. Загальна кількість знищених нацистами циган становить близько 810 тис. осіб.

1.4. ЗЛОЧИНИ НАЦИСТІВ У ЄВРОПІ

Колона циган (рома і сінті), яких депортують з Німеччини до Польщі, 1940 р.

Пам’ятний знак Російського корпусу, включеного до складу Вермахту у 1942 р.

У Німеччині та на всіх територіях, окупованих нацистами, діяли концентраційні табори Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк (у Німеччині),

Маутхаузен (у Австрії) та табори смерті — центри знищення Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмно (на території окупованої Польщі). В’язнів змушували виконувати каторжні роботи, морили голодом, катували.

У багатьох таборах нацистські лікарі проводили «медичні» експерименти, садистськи піддаючи свої жертви тортурам. У цілому в концтаборах і таборах смерті опинилося 18 млн осіб, 12 млн з яких загинули.

Мільйони жителів Європи насильно вивезли в Німеччину для робіт на заводах, у сільському господарстві «третього рейху».

Для утримання населення в покірності застосовували систему заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Хатинь у Білорусії, Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині.

1.5. КОЛАБОРАЦІОНІЗМ

У роки Другої світової війни для багатьох народів Європи та Азії, позбавлених власної державності, з’явилась надія на створення власних держав через участь у складі збройних сил воюючих країн — чи то Німеччини, чи то СРСР або Британії. Крім цього, певні політичні сили в країнах Європи вважали привабливими ідеї нацизму, були прибічниками тоталітарних моделей побудови суспільства. Та й воєнні успіхи нацистської Німеччини в Європі схиляли деяких «національних лідерів» і пересічних громадян до «співробітництва з переможцями». Ці та інші чинники були передумовами колабораціонізму.

Історики виділяють різні типи колабораціонізму:

Воєнний — сприяння противнику зі зброєю у руках: служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки.

Адміністративний — співробітництво в окупаційних органах влади.

Побутовий колабораціонізм — пов’язаний із встановленням дружних відносин між окупантами та населенням.

Культурний (духовний) колабораціонізм — сприяння поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійської раси», підвищенню психологічного настрою окупантів.

Економічний — співробітництво в будь-яких галузях економіки.

Генерал Власов з бійцями Російської визвольної армії

У низці країн Європи були сформовані колабораціоністські уряди:

• у Франції — режим Віші на чолі з Анрі Петеном;

• у Норвегії — уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга;

• у Нідерландах — уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Мюссерта;

• у Сербії — уряд генерала, прем’єр-міністра Мілана Недіча;

• у Хорватії — режим лідера усташів, «поглавника» А. Павеліча;

• у Словаччині — уряд Й. Тисо та ін.

Колабораціонізм на окупованій території СРСР був зумовлений тим, що в умовах сталінського тоталітарного режиму створено жорстоку систему економічного, політичного, ідеологічного та морального тиску на людину, аж до її повного знищення. Тож деякі представники народів СРСР схильні були вбачати в Німеччині, з її високою культурою, організованістю, порядком, союзника у боротьбі проти більшовицької політики.

Навіть після Сталінградської та Курської битв, коли вже був очевидним воєнний крах Німеччини, на боці вермахту воювали близько 1,2 млн бійців — представників народів СРСР.

Після війни колаборантів карали як злочинців, зрадників Батьківщини.

Думка історика. З роботи В. Гриневича «Міт війни та війна мітів»

«Рівень лояльності українського населення до сталінської влади виявився невисоким: це промовисто засвідчили й масова здача червоноармійців у полон на початковому етапі війни, й те, що понад 90 % місцевого населення (з них 5,6 млн — військовозобов’язані) залишилися на окупованій німцями території, й украй низький рівень спротиву новому окупантові. Чимало киян танцювали та співали, радіючи із приводу падіння сталінського режиму. Багато де населення зустрічало німецьких солдатів хлібом-сіллю, і, за іронією долі, одним із таких місць була майбутня площа Слави...»

Які з наведених фактів, на Вашу думку, можна віднести до виявів колабораціонізму?

Історичні подробиці. За підрахунками історика К. Александрова, у збройних силах Німеччини перебували до 400 тис. росіян, 250 тис. українців, 180 тис. представників Середньої Азії, 90 тис. латишів, 70 тис. естонців, 40 тис. представників народів Поволжя, 38 тис. азербайджанців, 37 тис. литовців, 28 тис. представників Північного Кавказу, приблизно по 20 тис. білорусів, грузинів, кримських татар, 18 тис. вірмен та ін.

2. ГОЛОКОСТ

2.1. ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОКОСТУ. РАСИЗМ І АНТИСЕМІТИЗМ

За словами Гітлера, «тільки німець, арієць є тим, кого ми називаємо людиною». Отже, за нацистською ідеологією, усі «неарійці» були «нелюдьми», і до них мало бути відповідне, нелюдське ставлення.

На початку свого правління нацисти організували фізичне знищення психічно хворих, розумово відсталих і спадково хворих людей. Згодом до кола тих, хто підлягав знищенню, включили непрацездатних інвалідів та особ, які хворіли понад п’ять років. За німецькою статистикою, ці вбивства мали дати рейху великий економічний ефект.

Нацистська теорія визначала й долю «неарійців»: слов’яни як «нижча раса» мали бути поневолені, а євреї як «недолюди» — винищені в першу чергу.

Антисемітизм був однією з найважливіших складових нацистської ідеології, яка «обґрунтувала» здійснення Голокосту.

Нацисти звинувачували євреїв у підриві німецьких національних традицій, німецької державності й основ економічного життя німецької нації. Вороже ставлення до євреїв з боку НСДАП посилювалося ще й тим, що єврейський капітал становив конкуренцію німецькому національному капіталу, представники якого, як і праві політичні кола Німеччини, були зацікавлені в усуненні суперників. Крім цього, підприємці й політики єврейського походження мали міжнародні зв’язки з економічними партнерами країн, оголошених нацистами ворогами Німеччини.

Голокост, Катастрофа (англ. Holocaust — всеспалення; іврит Шоа — катастрофа, нещастя) — загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 млн осіб) унаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їхніми посібниками у Німеччині та на окупованих нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології — «остаточне вирішення єврейського питання»).

Антисемітизм — вороже ставлення до євреїв, відповідна ідеологія та політика.

Історичні подробиці. Лідери ряду партій і рухів Німеччини прагнули використовувати антисемітизм для створення в особі євреїв образу «внутрішнього ворога», зображуючи їх джерелом усіх лих. Партії, що пропонували розв'язання всіх проблем у країні через знищення «внутрішнього ворога», домагалися зростання своєї популярності.

Розстріл євреїв айнзацгрупою А в Каунасі

Думка історика. З роботи Є. Бауера «Місце Голокосту в сучасній історії». — В книзі: Поза межами розуміння... — К., 2005.

«Нацистська Німеччина шукала «життєвий простір» для германських народів..., щоб вони могли панувати над Європою та світом; із цією метою необхідно було вести війну проти ворогів, об’єднаних довкола єврея-архіворога, який приховувався за всіма іншими... Майбуття людства залежало від... перемоги над єврейством. Із моменту прийняття рішення про знищення євреїв для їх убивства не існувало винятків... Кожен, хто мав у дідівському поколінні трьох предків єврейської крові, був приречений насмерть, атому, хто мав двох таких предків, загрожувала, як правило, або смерть, або стерилізація. Винятковість Голокосту полягає в тоталітарному характері його ідеології та у втіленні абстрактної ідеї у сплановане, методично впроваджуване масове вбивство...»

2.2. ЕТАПИ АНТИЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ НАЦИСТІВ

Перший етап (1933-1939 рр.). З установленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою «третього рейху». Євреїв виключали з державного і громадського життя країни, їхню економічну і політичну діяльність забороняли законами. Антиєврейська кампанія досягла апогею після ухвалення в 1935 р. Нюрнберзьких законів. Підставою для масових антиєврейських акцій послужив замах на життя радника німецького посольства в Парижі Е. фон Рата, здійснений 17-річним польським євреєм Г. Гриншпаном, який прагнув у такий спосіб помститися за зло, заподіяне нацистами його батькам. За наказом міністра пропаганди Й. Геббельса і керівництва НСДАП 9—10 листопада 1938 р. у Німеччині організували єврейські погроми, що ввійшли в історію як «Кришталева ніч». Загони есесівців і групи нацистів нападали на єврейські будинки, грабували, калічили й убивали.

«Кришталева ніч» була початком катастрофи європейського єврейства.

Другий етап (1939—1941 рр.) антиєврейської політики розпочався із завоювання Німеччиною Польщі. Нацисти змушували євреїв носити особливі знаки. Особливими наказами євреїв позбавили джерел прибутку, почали відправляти на примусові роботи, у трудові табори.

Третій етап (з 22 червня 1941 р.) розпочався разом з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР.

20 січня 1942 р. у Берліні під головуванням шефа Головної канцелярії імперської безпеки Р. Гейдріха відбулася конференція з «остаточного вирішення єврейського питання». Учасники домовилися про виселення всіх євреїв з Європи на Схід. Виняток становили тільки євреї старші 65 років, тяжкопоранені, інваліди війни і євреї з бойовими нагородами.

Хоча в протоколі конференції не зустрічалося слово «ліквідація», документ не залишав жодних сумнівів у тому, що «остаточне вирішення» означає повне знищення євреїв у Європі.

2.3. «ОСТАТОЧНЕ ВИРІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ»

Розстріли. Криваві розправи здійснювали айнзацгрупи. Їм надавали підтримку СС, а також місцеві поліцаї. Масові вбивства вчиняли за визначеним планом: у встановленому місці заздалегідь копали великий рів (часто це робили приречені на смерть), на краю якого гітлерівці вишиковували групи євреїв, змушували їх роздягнутися і потім розстрілювали кулеметними чергами. Поранених і вцілілих закидали землею разом із мертвими.

Гетто. У деяких містах після першої хвилі вбивств влаштували гетто, куди на місце вбитих євреїв привозили інших. У гетто була величезна скупченість населення. Так, у Варшавському гетто в кожній кімнаті мешкали в середньому по 13 осіб, але багато тисяч зовсім не мали даху. В ізольованих від усього світу гетто панували безробіття, голод і хвороби. Найдовше існувало гетто в Лодзі — із квітня 1940 р. до його ліквідації гітлерівцями в серпні 1944 р.

Табори смерті. Табори смерті Аушвіц-Біркенау (біля м. Освенцім), Белжець, Майданек, Треблінка, Собібор, Хелмно на території Польщі створили спеціально для знищення в’язнів. Першими жертвами «фабрики смерті» в Аушвіці були польські патріоти, пізніше — радянські військовополонені, а згодом у тут знищували євреїв, циган. Аушвіц-Біркенау став страшним символом Голокосту: тільки тут загинули більш ніж мільйон євреїв.

2.4. ЄВРЕЙСЬКИЙ ОПІР ГОЛОКОСТУ

Євреї не були покірливою масою та чинили опір. Повстання євреїв спалахували в Аушвіці, Треблінці, Заксенхаузені, Собіборі. В останньому повстанці знищили 16 нацистів. За підрахунками істориків, з гетто, трудових таборів і ешелонів, направлених у табори смерті, втекли майже 160 тис. осіб. Більшість із них загинули — до партизанських загонів добирався в середньому один із п’яти втікачів. Тисячі євреїв боролися в партизанських загонах, у тому числі й окремих єврейських, на території від України та Росії до Італії та Франції.

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто. Створена тут Єврейська бойова організація придбала невелику кількість зброї, організувала підпільне виготовлення ручних гранат і бомб. 18 січня 1943 р. підпільники зчинили гітлерівцям відкритий збройний опір і не дозволили відправити на знищення чергову партію в’язнів гетто. 19 квітня, застосовуючи артилерію і бронемашини, нацисти розпочали планомірну ліквідацію гетто. У ході повстання, що тривало до 16 травня 1943 р., загинули 7 тис. єврейських бійців, які віддали перевагу смерті, а не покірності. Разом із ними брали участь у повстанні і загинули представники польського народу.

2.5. РЕАКЦІЯ КРАЇН І НАРОДІВ НА ГОЛОКОСТ

Більшість держав світу не надавали допомоги євреям, які намагалися втекти з нацистського пекла. Винятку не було зроблено навіть для дітей. Та проти геноциду повстало багато чесних людей з різних країн. Шведський дипломат Рауль Валленберг у 1944 р. врятував життя 100 тис. угорських євреїв. Януш Корчак опікувався своїми вихованцями з Дому сиріт у Варшавському гетто, добував для них їжу, медикаменти. Під час депортації євреїв до табору смерті Корчак відмовився від можливості врятувати своє життя, до останнього залишався з дітьми і загинув з ними в газовій камері Треблінки. Митрополит Андрей Шептицький організував рятування більше 150 євреїв у греко-католицьких монастирях в Західній Україні. Багатьох євреїв врятували уряди і населення Данії, Швеції. Датчани не тільки попередили 7 тис. датських євреїв про арешти, що готувалися, а й допомогли їм врятуватися, переправивши морем у нейтральну Швецію. У Голландії на знак солідарності з євреями оголосили загальний страйк, що переріс в антинацистське повстання, придушене гітлерівськими військами.

Незгода з нацистським геноцидом була навіть у країнах-союзницях Німеччини. Фінляндія не виконала вимоги гітлерівців видати євреїв жителів країни. Фашистська Італія не перешкоджала в’їзду біженців у країну, вживала заходів з порятунку не тільки італійських, а й болгарських євреїв. Навіть іспанський диктатор Франко наказав надавати право на іспанське громадянство багатьом євреям Європи, що врятувало їх від смерті.

Ліквідація Варшавського гетто

Оскар Шиндлер

Історичні подробиці. Рада допомоги євреям «Жегота» в Польщі була єдиною в окупованій нацистами Європі державною організацією порятунку євреїв, що підпільно діяла у 1942-1945 рр. як орган Польського уряду у вигнанні. «Жегота» була організована письменницею Зофією Коссак-Щуцькою і складалася з демократично налаштованих активістів-католиків. Згодом в її складі були як поляки, так і євреї, які належали до різних політичних рухів. До літа 1944 р. «Жегота» надавала допомогу 4 тис. євреїв. «Жегота» постачала євреїв підробленими документами і грошима, а також допомагала їм ховатися в безпечних місцях.

Громадяни Польщі, Голландії, Франції, України та багатьох інших країн, ризикуючи своїм життям, врятували життя багатьом євреям. У сучасному Ізраїлі їх називають Праведниками народів світу.

3. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

Рух Опору — визвольний рух проти фашизму, нацизму і встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, за демократичний лад після звільнення.

Генерал Ш. де Голль інспектує частини французького Опору

На окупованій території СРСР розгорнувся партизанський рух. Партизани пускали під укіс ешелони з німецькою військовою технікою, руйнували комунікації, нападали на німецькі підрозділи. Згодом утворилися цілі звільнені райони, очищені від окупантів. Партизанські загони були і на території України, зокрема на Волині.

У 1940 р. Ш. де Голль заснував організацію «Вільна Франція» (з 1942 р. — «Франція, що бореться»), яка очолила французький рух Опору. У 1942 р. патріотичні організації об’єдналися в армію на чолі з генералом Ш. де Голлем. На всій території Франції діяли загони партизанів. У 1943 р. у Франції сформували Національну раду Опору, що об’єднала всі антифашистські сили країни.

Італійський Рух Опору розгорнувся у Північній і Центральній Італії, окупованій у 1943 р. німецькими військами. Деякі гірські райони Італії звільнили від окупантів і перетворили на «партизанські республіки», де вся повнота влади належала партизанським бригадам імені Дж. Гарібальді. Уперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії.

У вересні 1939 р. у Парижі був сформований польський уряд в еміграції (з 1940 р. він перебував у Лондоні), який став організатором польського руху Опору. У лютому 1942 р. була сформована керована емігрантським урядом Армія Крайова (АК). На відміну від партійних боївок (Батальйонів хлопських, Армії Людової), АК мала загальнонаціональний, загальнодержавний характер і була єдиною спадкоємицею довоєнного Війська Польського.

Радянське керівництво, намагаючись встановити свій контроль над рухом Опору в Польщі і над всією країною, створило прокомуністичну Польську робітничу партію. У 1943 р. на території СРСР було сформоване підконтрольне Москві Військо Польське. Незабаром розкол руху Опору було перенесено і на територію самої Польщі.

Ще одним чинником, що ускладнював антинацистську боротьбу на території Галичини, Волині та ін., був українсько-польський конфлікт, який мав довгу передісторію. Його жахливою кульмінацією стала Волинська трагедія 1943 р.

Рух Опору в Югославії очолили комуністи. З ініціативи КПЮ в 1941 р. утворили Народно-визвольний фронт (НВФ). Створена і керована комуністами Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) на початок 1943 р. звільнила 2/5 території країни. Головні сили НВАЮ під командуванням Й. Броз Тіто з боями пробралися в долину річки Неретва. Тут відбулася одна з вирішальних битв народновизвольної війни в Югославії, що закінчилася перемогою над окупантами.

Історичні подробиці. Українсько-польське збройне протистояння відбувалось на території спільного проживання українців і поляків - у Східній Галичині, на Волині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. Його проявом були, зокрема, вбивства польськими партизанами українських громадськихдіячів наХолмщині. Конфлікт загострився після того, як навесні 1943 р. Крайовий провід ОУН(б) на Волині вирішив вигнати з Волині місцевих поляків. Це обґрунтовувалося необхідністю перешкодити планам повернення повоєнній Польщі західноукраїнських земель, та «покаранням» частини місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями. 11-13 липня 1943 р. загони УПА атакували понад 100 польських поселень; у масових вбивствах брали участь місцеві українці. З іншого боку, вояки АК нападали на українські села. Жертвами братовбивчої війни стали десятки тисяч поляків і тисячі українців.

Усташі — хорватські праворадикальні націоналісти, прихильники моноетнічної хорватської держави; під час Другої світової війни були союзниками нацистської Німеччини, сприяли політиці терору щодо сербів, євреїв і циган.

Боротьбу із загарбниками вели також четники (від слова «чета» — загін) — сербські націонал-патріоти. Вони встановили контакти з лондонським емігрантським урядом і були прихильниками конституційної монархії. Протистояння усташів і четників набували рис національно-релігійної війни між православними і католиками, у якій постраждало і мусульманське населення. Ці події супроводжувались масовими вбивствами цивільного населення, воєнними злочинами з боку всіх воюючих у країні.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. У чому полягала сутність нацистського «нового порядку»?

2. Якими були основні завдання плану «Ост»?

3. Якою була доля слов’янського населення на окупованих нацистами територіях?

4. Назвіть категорії населення окупованих територій, що були приречені нацистами на тотальне знищення.

5. Кого називають Праведниками народів світу?

6. Як здійснювався геноцид щодо циганського народу (ромів і сінті)?

7. Назвіть етапи антиєврейської політики нацистів.

8. Які були форми реалізації нацистської політики «остаточного вирішення єврейського питання»?

9. Проаналізуйте основні форми руху Опору в різних країнах.

10. Поясніть терміни і поняття: айнзацгрупи, антисемітизм, Голокост, рух Опору, колабораціонізм, усташі.

11. Покажіть на карті країни та регіони, де рух Опору набув найбільших масштабів.

II. Обговоріть у групі

1. Чому нацистський «новий порядок» поставив під загрозу основи людської цивілізації?

2. Як Ви вважаєте, які були історичні передумови Голокосту?

3. У сучасній історіографії вживають поняття «фізичного спротиву» та «духовного спротиву» нацистському геноциду. Які явища, на Вашу думку, підпадають під ці поняття?

III. Мислю творчо й самостійно

1. У чому полягають історичні уроки Голокосту для народів світу? Як Ви вважаєте, чи можливе повторення трагедії Голокосту в інших країнах, проти інших народів?

2. Чимало робітників, селян, адміністративних службовців, лікарів, учителів та інших спеціалістів за умов окупації своєї країни працювали, щоб отримати можливості для виживання. Чи можна, на Ваш погляд, таких людей вважати колаборантами?