Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 23. Латинська Америка у 1920—30-х рр.

1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Латинською Америкою ми називаємо ту частину Північної, Центральної і Південної Америки, яка розташована на південь від кордону США. Ця частина Америки з XVI ст. стала об’єктом колонізації з боку Іспанії і Португалії.

Іспанські та португальські дворяни отримали у власність великі земельні володіння (латифундї), де працювали індіанці, привезені з Африки негри-раби і безземельні селяни (пеони).

Процеси міжрасового змішання призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індіанців), які на початок XX ст. становили значну частину населення Латинської Америки.

Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще в першій половині XIX ст. Тут затвердилася республіканська форма правління.

Влада в цих республіках належала, як правило, різним кланам латифундистів, тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою, і нерідко приймала форму особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на генералів і офіцерів. Генералітет і вище офіцерство, як правило, були вихідцями із середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка найчастіше визначала напрямок політики країни, часто здійснювала військові перевороти і ставила до влади того чи іншого каудильйо.

В економічному відношенні країни Латинської Америки через їх переважно аграрний розвиток залежали спочатку від Англії, а після Першої світової війни — від США. З 20 латиноамериканських республік найбільш розвинутими і впливовими були Бразилія, Аргентина і Мексика.

Перша світова війна прискорила економічний розвиток країн Латинської Америки. Тимчасово зменшився приплив європейських товарів і капіталів. Ціни на світовому ринку на сировинну і продовольчу продукцію країн регіону підвищилися.

Економічному пожвавленню сприяла нова імміграційна хвиля з Європи, головним чином з Центральної і Східної. Значний внесок у розвиток країн Латинської Америки зробила українська трудова еміграція.

У роки війни значно послабився вплив Великої Британії, Франції, Німеччини в цьому регіоні. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, значно збільшився вплив Сполучених Штатів.

У більш відсталих країнах регіону республіканський фасад прикривали авторитарні і диктаторські режими консервативних напрямків. При владі в них багато років перебували диктатори.

Після закінчення світової війни в деяких відносно розвинених країнах регіону (Аргентина, Чилі, Уругвай) до влади прийшли ліберально-демократичні уряди.

Згадайте, на яких цінності базується лібералізм.

Ірігойєн (третій ліворуч) після перемоги на президентських виборах у 1916 р.

2. ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ РЕФОРМИ

Аргентина. Характерним прикладом ліберально-реформістської політики стала діяльність уряду І. Ірігойєна, що був президентом країни в 1916—1922 рр. і 1928—1930 рр. У латифундистів було вилучено 6 млн. та земель, які вони не використовували. Одночасно протягом 1919—1921 рр. за рахунок державних фондів 7,6 млн. та земель роздали селянам та іммігрантам. У ці роки Аргентина впевнено тримала перше місце у світі з експорту м’ясопродуктів і друге місце з експорту пшениці. У селі зміцнювався фермерський прошарок.

Під контроль держави було взято видобуток і переробку нафти.

Його уряд домігся прийняття закону про 8-годинний робочий день. Була підвищена заробітна плата, запроваджені пенсії для значної частини робітників та службовців, обмежена праця жінок і підлітків на виробництві. Така політика уряду сприяла формуванню соціального компромісу в суспільстві.

Мексика. Перемога мексиканської революції 1910—1917 рр. створила умови для проведення реформістської політики.

Але опір американських монополій, уповільнення аграрних перетворень, убивство героя революції Е. Сапати (1919) призвели до військового перевороту (1920).

На початку 20-х рр. у Мексиці встановили режим так званого «революційного каудилізму», що базувався на ідеї єдності мексиканської нації з метою продовження революції.

Е. Сапата

Свідчать документи. Шестирічний план у Мексиці (витяг) (грудень 1933 р.)

Буде здійснена націоналізація надр. Будуть установлені зони розвіданих запасів корисних копалин; це нововведення гарантує потреби країни в майбутньому. Держава організує розвідку надр...

Не буде дозволятися скуповування земель; будуть розширені зони державних нафтовидобувних земель для того, щоб завжди мати в резерві певну кількість нафтових ділянок, які можуть забезпечити потреби країни в майбутньому.

Крім того, необхідно, щоб торгова і продовольча діяльність, що виснажує наші природні ресурси, регулювалася державою таким чином, щоб у процесі свого розвитку наша країна одержувала якнайбільше від експлуатації її природних багатств.

Бразилія. У Бразилії в 20-ті рр. розвивався стихійний селянський рух. Одночасно почали боротьбу молоді армійські офіцери, яких називали «тенентисти» (дослівно — лейтенанти). Будучи прихильниками вільної республіки, вони прагнули реалізувати свої цілі шляхом «військової революції». Але виступи кадетів військового училища й офіцерів столичного гарнізону проти уряду були жорстоко придушені.

На президентських виборах (1930) антидиктаторські сили об’єдналися і висунули єдиного кандидата — Ж. Варгаса. Його підтримали молоді офіцери, демократична інтелігенція, підприємці, робітники та службовці. Але домогтися перемоги легальним шляхом не вдалося, тому що влада вдалася до підтасування і зловживань під час виборів. У жовтні 1930 р. почалося антиолігархічне повстання, яке очолив Ж. Варгас. Широка підтримка забезпечила його прихильникам перемогу.

Уряд вжив заходів для захисту національної економіки, запровадив 8-годинний робочий день, мінімум зарплати. Були прийняті закони про відпустки, обмеження праці жінок і підлітків.

Проте ліва опозиція сформувала Національно-визвольний альянс (НВА), який очолили комуністи. У листопаді 1935 р. НВА почав збройне повстання. Уряд Варгаса придушив повстання заколотників. У цей період законній владі вдалося також розгромити виступи бразильських крайніх правих («інтегралістів»), що об’єдналися в партію Інтегралістська дія.

Загрози зліва і справа спонукали Варгаса в 1937 р. встановити режим «нової держави». Всі політичні партії були розпущені. Держава взяла під контроль управління економікою. Почавши свою діяльність як політик ліберального напрямку, Варгас все більше вдавався до диктаторських методів управління.

Загроза фашизму. Хоча фашизм у класичному вигляді в Латинській Америці не виник, прихильників режимів Гітлера і Муссоліні було достатньо. Загроза фашизму виявлялася також у економічній, зовнішньоторговельній і дипломатичній експансії Німеччини й Італії в регіоні, зростанні їхніх військових зв’язків з латиноамериканськими державами.

Народний фронт. Важливим чинником політичного життя країн Латинської Америки став рух за створення Народного фронту.

Найбільшого розмаху цей процес набув у Чилі, де Народний фронт був створений у 1936 р. До його складу увійшли представники партій радикалів, комуністів, соціалістів. Комуністи Чилі на цей час відмовилися від курсу на соціалістичну революцію і погодилися на співробітництво з іншими силами.

Уряд Народного фронту Чилі (1938—1941) розширив демократичні свободи, вжив заходів проти крайніх правих організацій.

3. ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ

Передумови утвердження диктаторських режимів у Латинській Америці

• Кризи консервативних та реформістських форм управління.

• Нестабільний розвиток економіки, переважання одного-двох товарів, що виробляються; економічна залежність від США і Європи.

• Загострення соціальних проблем.

• Зростання впливу офіцерських і католицьких угруповань на суспільне життя країн, традиції кауділізму.

• Вождізм, прагнення необмеженої влади з боку багатьох політичних лідерів країн.

• Спроби згуртувати національні сили через режим особистої влади на тлі зростаючої активності радикально-лівих та правих партій і організацій. Аргентина. В Аргентині в результаті військового перевороту в 1930 р. був скинутий законний уряд президента Ірігойєна. Владу захопив генерал X. Урібуру, один з найбільших поміщиків країни. Генерал прагнув твердою рукою встановити стабільність у країні, згладити соціальні протиріччя, однак не був підтриманий широкими верствами населення.

На президентських виборах 1931 р. переміг ставленик правих сил генерал А. Хусто, який обмежував громадянські права. У роки президентства Хусто в Аргентині посилився вплив фашистської Німеччини.

На парламентських виборах 1936 р. перемогу здобула опозиція. Президентом у 1937 р. був обраний лідер Національно-демократичної партії Р. Ортіс. При ньому почалося поступове відновлення демократичних свобод.

Бразилія. Диктаторський режим у Бразилії встановився з обранням президентом країни А. Бернардеси, який перебував на посаді глави держави в 1922—1926 рр. Діяльність уряду Бернардеси викликала широке невдоволення в суспільстві, незважаючи на певну стабілізацію в економіці.

У 1926—1930 рр. президентом Бразилії був В. Луїс, який представляв «кавову олігархію» і застосовував авторитарні методи управління. Однак економічна криза, що розпочалась в 1929 р., різко погіршила становище населення і загострила політичні протиріччя. До влади прийшов один з лідерів Ліберального альянсу Ж. Варгас. Наприкінці 30-х рр. він також удався до диктаторських методів управління. Його правління продовжувалося до 1945 р.

Незважаючи на диктаторський характер своєї влади, Варгасу вдалося багато чого зробити для розвитку економіки країни. Закони в соціальній сфері поліпшили становище населення, багато корисного було зроблено у сфері освіти і культури. Так у Бразилії поєднувався диктаторський режим і прогресивні соціально-економічні перетворення.

Ж. Варгас (в центрі) у колі своїх прибічників. 1930 р.

Чилі. У вересні 1924 р. група вищих офіцерів здійснила в Чилі військовий переворот і привела до влади військову хунту (військове об’єднання). Вона протрималася при владі лише 4 місяці.

У лютому 1927 р. владу в країні знову захопили військові. їхнім ставлеником став полковник К. Ібаньєс, який встановив свою диктатуру. Він розпустив парламент, заборонив ліві організації. Зразком для наслідування для нього був Муссоліні.

Куба. У 1925 р. на Кубі була встановлена диктатура президента X. Мачадо. Він обмежив діяльність всіх політичних партій і організацій, сприяв проникненню іноземного капіталу в країну. У 1933 р. група офіцерів-змовників заарештувала його і вислала з країни. Новим диктатором став начальник генерального штабу збройних сил Ф. Батіста, що на довгі роки взяв владу у свої руки. Новий кубинський режим активно підтримували США.

Нікарагуа. У Нікарагуа антиолігархічні сили об’єдналися навколо А. Сандіно, який з 1926 р. очолив повстання. У 1932 р. сандіністи підійшли до столиці Манагуа.

Почалися переговори з урядом, але на початку 1934 р. Сандіно, який розпустив армію і повірив владі, був вбитий за наказом командувача гвардії А. Сомоси. Через два роки Сомоса захопив владу в країні й встановив один з найбільш кривавих режимів у Латинській Америці. Диктатура його клану продовжувалася довгі роки.

Історія країн Латинської Америки в міжвоєнний період свідчить про те, що поєднання диктаторських режимів із соціальним маневруванням і популістською демагогією може тільки на якийсь час стабілізувати обстановку в країні, але не вирішити весь комплекс проблем.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які європейські країни володіли найбільшою кількістю колоній в Латинській Америці?

2. Назвіть основні соціальні і расові групи населення Латинської Америки.

3. Які ліберально-демократичні реформи були здійснені в країнах Латинської Америки у 1918-1939 рр.?

4. Назвіть найбільш розвинені в економічному відношенні країни Латинської Америки в міжвоєнний період.

5. Покажіть на карті найбільш розвинені в економічному відношенні країни Латинської Америки в наш час.

6. Поясніть значення поняття «олігархія».

II. Обговоріть у групі

1. Чому після закінчення Першої світової війни США вдалося завоювати провідні позиції в економіці країн Латинської Америки?

2. Які були передумови для утвердження диктаторських режимів в країнах Латинської Америки?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, чому в латиноамериканських країнах в міжвоєнний період не утвердився фашизм європейського зразку?

2. Які проблеми соціально-економічного розвитку і політичного життя країн Латинської Америки, що з’явилися у міжвоєнний період, не вдалося вирішити і в наш час?