Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

Розділ 5. Держави Азії та Латинської Америки

Шановні учні, після вивчення матеріалу цього розділу Ви здобудете певні знання та навички, і кожен з Вас буде знати та розуміти:

• час національних революцій в Китаї і Туреччині;

• зміст понять: гандизм, етатизм, латифундія, хунта, сіонізм;

• вплив суперечностей Версальсько-Вашингтонської системи на розвиток країн Азії й міжвоєнний період;

• витоки та сутність Близькосхідної проблеми;

• тенденції економічного та суспільного розвитку країн Азії та Латинської Америки; уміти:

• синхронізувати події економічного та суспільного життя Японії, Китаю, Індії, мусульманських держав та країн Латинської Америки;

• виявити (за допомогою карти) геополітичні інтереси Японії в міжвоєнний період;

• визначити особливості модернізаційних процесів у країнах Азії та Латинської Америки, антиколоніального руху в Індії та національного руху в Китаї; характерні риси, причини та наслідки мілітаризації Японії;

• проаналізувати економічне та суспільне життя населення в країнах Азії та Латинської Америки з позицій протистояння демократії та авторитаризму;

• висловлювати аргументовані судження про громадсько-політичну діяльність Махатми Ганді, Чан Кайші, Кемаля Ататюрка.

§ 20. Китай. Індія

1. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА В КИТАЇ

В організації національно-визвольного і революційного руху видатна роль належала Сунь Ятсену.

Сунь Ятсен (1866-1925) — китайський політичний і державний діяч. Створив у 1894 р. революційну організацію Сінчжунхой («Союз китайського відродження»); у 1905 р. — більш масову організацію Тунменхой («Об’єднана революційна ліга Китаю»), Лідер Сіньхайської революції 1911-1913 рр. Перший (тимчасовий) президент Китайської Республіки (січень — квітень 1912). У політичній діяльності керувався так званими «трьома народними принципами», які він сформулював: націоналізм, народовладдя, народне благоденство. Обстоював демократичні погляди, територіальну єдність Китаю. У 1912 р. заснував політичну партію Гоміндан (буквально — національна партія), лідером якої був до своєї смерті.

Зібраний у квітні 1921 р. у Гуанчжоу (південь країни) надзвичайний парламент обрав Сунь Ятсена надзвичайним президентом Китайської Республіки. Але на півночі країни і обрання Сунь Ятсена не визнали.

Сунь Ятсен попросив матеріальної і військової допомоги у радянської Росії, почав шукати зв’язки з Комінтерном. З досвіду радянської Росії Сунь Ятсен, який не визнавав марксизму і класової боротьби, взяв насамперед уявлення про механізм сильної державної влади, яка повинна спиратися на сильну партію і революційну армію. За допомогою СРСР йому вдалося створити сильну, добре оснащену армію, у якій значна роль належала радянським фахівцям і радникам.

1 липня 1921 р. у Шанхаї була заснована Комуністична партія Китаю (КПК). У ній переважали селяни, на яких лідер комуністів Мао Цзедун робив головну ставку в здійсненні своїх цілей.

У 1923 р. Сунь Ятсен почав реорганізацію Гоміндану, залучаючи до співробітництва з ним КПК.

Комуністи погодилися на співробітництво відповідно до директиви Комінтерну. Так був сформований своєрідний єдиний фронт, який об’єднав у Гоміндані блок різних сил, що боролися за об’єднання країни. На його основі на півдні країни був сформований уряд з представників Гоміндану і КПК.

У цей же час у Північному Китаї перемогу здобуло угруповання, яке підтримували США і Велика Британія. Воно захопило владу в Пекіні в 1920 р.

Історичні подробиці. У 1924 р. у Вампу була створена військова школа для підготовки партійних військових кадрів. Москва взяла на себе всі витрати, пов'язані з організацією і роботою школи. Боєприпаси були отримані з Радянського Союзу, навчальним процесом керували радянські військові радники. У школі викладалися тактика, топографія, артилерія, військово-інженерна справа і зв’язок, була організована політична робота серед солдатів і офіцерів.

Гоміндан (в перекл. з кит. — національна партія) — китайська політична партія, заснована (1912) і керована Сунь Ятсеном. У політичній боротьбі обстоювала національно-патріотичні і демократичні принципи.

2. РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ 1925-1927 рр.

Навесні 1925 р. у Шанхаї виник антизахідний патріотичний «Рух 30 травня» за участі буржуазії, студентства, робітників. Приводом для його виникнення послужив розстріл англійською поліцією студентської демонстрації. У Китаї почалася національно-визвольна революція. Основними її завданнями були:

• відновлення суверенітету Китаю;

• повалення прозахідного уряду в Пекіні;

• ліквідація мілітаристських угруповань;

• об’єднання Китаю під владою демократичного національного уряду;

• проведення модернізації країни на основі помірних соціально-економічних і політичних реформ.

Радянський військовий радник Василь Блюхер, один із найталановитіших воєначальників Червоної армії, майбутній Маршал Радянського Союзу, розстріляний під час Великого терору в СРСР (на фото праворуч)

Базою національно-визвольної революції став Південний Китай. Керівництво революцією знаходилося в руках Гоміндану.

1 липня 1925 р. у Гуанчжоу уряд, що складався з представників Гоміндану і КПК, оголосив себе Національним урядом Китаю і почав боротьбу за об’єднання країни. Навесні 1926 р. фактична влада опинилася в руках головнокомандувача збройних сил Національного уряду Чан Кайші (Сунь Ятсен помер ще в березні 1925 р.).

У липні 1926 р. гомінданівські війська виступили у свій знаменитий Північний похід, план якого було розроблено за участі радянських фахівців.

Північний похід, очолюваний Чан Кайші, був настільки незвичайним явищем, що привернув увагу усього світу. Невеликі групи агітаторів рухалися попереду військ, розповідаючи людям про нову владу. Міста і села радісно зустрічали наступаючу армію і допомагали їй.

У березні 1927 р. загони Гоміндану з тріумфом вступили в найбільше місто Китаю — Шанхай. У результаті весь Китай, за винятком Маньчжурії, визнав владу гомінданівського уряду.

Чан Кайші (1887-1975) — державний, політичний і військовий діяч Китаю. Генералісимус (1928). Освіту одержав у Баодинській військовій академії і військовій академії в Токіо. Активний учасник революції 1911-1913 рр. Один із лідерів Гоміндану, керівник збройних сил гомінданівської партії. У 1927 р. розірвав стосунки з китайськими комуністами, СРСР і Комінтерном. Установив режим особистої влади. З 1937 р. — організатор боротьби проти японських загарбників. У 1945-1949 рр. Гоміндан і його збройні сили зазнали поразки в Громадянській війні з комуністами. Чан Кайші і його прихильники евакуювалися на острів Тайвань, де незабаром створили економічно розвинуту і політично стабільну державу. Президент Китайської Республіки (так офіційно називається острівна китайська держава) помер у 1975 р. у віці 88 років.

3. ПРОТИБОРСТВО МІЖ ГОМІНДАНОМ І КОМУНІСТАМИ

Після захоплення навесні 1927 р. Шанхая і Нанкіна Чан Кайші переніс столицю в Нанкін і сформував т. зв. Нанкінський уряд.

Північний похід приніс самолюбному маршалу (з 1928 р. — генералісимусу) світову славу. Відтоді Чан Кайші радикально змінив свою політику. Він розірвав союз із комуністами і заявив про готовність встановити дружні стосунки з країнами Заходу. Цей крок означав розрив із СРСР і Комінтерном, і, отже, крах надій їхніх лідерів на китайський варіант світової революції.

Основні відмінності програмних цілей Гоміндану і КПК

Гоміндан

КПК

Створення сильного державного апарату і вертикалі влади.

Встановлення диктатури пролетаріату.

Проведення грошово-фінансової реформи, розвиток ринкових відносин.

Розгортання аграрної революції, конфіскація землі у поміщиків і заможних селян.

Державне регулювання економіки в поєднанні з розвитком приватного підприємництва.

Націоналізація заводів, фабрик, копалень, залізниць. Скасування приватної власності.

Заохочення розвитку підприємництва і національного капіталу.

Повсюдне озброєння робітників і селян для створення опори нової влади.

Відновлення повного суверенітету Китаю.

Повна орієнтація на ВКП(б) і Комінтерн.

Боротьба між Гомінданом і КПК вилилася в двадцятилітню Громадянську війну в країні, що завершилася фактично лише в 1949 р.

РЕФОРМИ УРЯДУ ЧАН КАЙШІ

1) Гомінданівський уряд узяв під свій контроль фінансову систему країни — банки, страхові товариства, податкові і митні збори. В дусі традицій і тенденцій світового розвитку формувався могутній державний сектор промисловості.

З іншого боку, було прийнято закон про захист інтересів приватних власників.

2) Реформи у сфері трудових відносин. Уряд прийняв низку важливих законів про працю, створив систему державних профспілок, встановив мінімальний рівень заробітної плати.

3) Аграрний закон 1930 р. обмежив розміри орендної плати, встановив обмеження для земельних володінь, захищав права орендарів.

Досягнення гомінданівського режиму значно звузили соціальну базу комуністів і прирекли на поразку так званий «радянський рух» у Китаї.

4. ДІЇ КОМУНІСТІВ. МАО ЦЗЕДУН

Незважаючи на зміцнення центральної влади Нанкінського уряду, комуністи розгорнули проти нього збройну боротьбу. Однак знайти широку опору серед робітників комуністам не вдалося. Тоді центр своєї діяльності КПК і її збройні сили змушені були перенести в сільську місцевість.

Силами напівпартизанської Червоної армії, на стику окремих провінцій Центрального Китаю було створено декілька районів, де влада належала Радам. Найбільшим із «радянських районів» був Центральний радянський район у провінції Цзянсі. Тут у листопаді 1931 р. відбувся Всекитайський з’їзд представників радянських районів, що проголосив Китайську Радянську Республіку (КРР). Її лідером став Мао Цзедун.

У 1934—1935 рр. Мао Цзедун організував «Великий похід» на північ з метою захоплення влади. Червона армія зазнала нищівної поразки. Збройні сили Гоміндану відновили свою владу по всій території країни. «Радянські райони» припинили своє існування.

Мао Цзедун

5. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС ГОМІНДАНІВСЬКОГО РЕЖИМУ

Зовнішньополітичний курс гомінданівського керівництва визначався його прагненням встановити тісні стосунки із США і Великою Британією, іншими західними країнами на тлі загострення відносин з Японією. Першочерговим завданням Гоміндан вважав якнайшвидше скасувати нерівноправні договори і угоди з іноземними державами.

Японія виступала проти об’єднання Китаю під владою Чан Кайші (як, між іншим, і комуністів).

Зовнішньополітичне становище Китаю різко ускладнилося після початку японської агресії в Маньчжурії. У 1931 р. Японія майже без боїв захопила цю територію. Тут було створено прояпонську маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником поваленої маньчжурської династії Пу І.

Усі заклики гомінданівського уряду до західних держав покласти кінець японській агресії не мали успіху. Це змусило Чан Кайші в 1935—1936 рр. звернутися за військовою і фінансовою допомогою до Радянського Союзу. Але СРСР надавав величезну допомогу зброєю, фінансами і продовольством китайським комуністам.

6. НАПАД ЯПОНІЇ НА КИТАЙ У 1937 р.

7 червня 1937 р. Японія почала широкомасштабну війну проти Китаю.

Японські солдати в Китаї

Обстановка вимагала загальнонаціонального єднання всіх політичних сил Китаю. Ще в грудні 1936 р. у Сіані на зустрічі керівників КПК і Гоміндану було досягнуто усної згоди про припинення Громадянської війни. У квітні 1937 р. КПК і Гоміндан уклали угоду про співробітництво.

Міжнародна громадськість і Ліга Націй засудили японську агресію, однак японські війська просувалися углиб країни. У листопаді 1937 р. вони захопили Шанхай і Нанкін. У 1938 р. японці окупували ряд стратегічних центрів Південного Китаю. Більша частина країни знаходилася під контролем агресорів.

У ході розпочатої війни домогтися єднання збройних сил Китаю все ж таки не вдалося. З весни 1939 р. різко загострилися відносини між Гомінданом і КПК, що вилилися в нові збройні зіткнення. СРСР надавав Китаю величезну матеріальну, військову і фінансову допомогу, однак вона була фактично призначена тільки для збройних сил КПК.

Жертви китайського народу в 1937—1939 рр. становили майже 1,5 млн. чоловік.

7. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В ІНДІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Передумовами піднесення національно-визвольного руху в 1918—1922 рр. стали реформи Монтегю-Челмсфорда, а також закон Роулетта.

Міністр британського уряду у справах Індії Монтегю і віце-король Челмсфорд підготували для англійського уряду і парламенту доповідь про англійську політику в Індії, на підставі якої в 1919 р. був прийнятий закон «Про управління Індією». Цим законом передбачалося символічне розширення складу виборців до центральної законодавчої асамблеї країни (усього з 1 % до 3% дорослого населення). Індійці одержували можливість обіймати посади міністрів охорони здоров’я, освіти та деякі інші другорядні посади в колоніальній адміністрації. Англійці ж, як і раніше, повністю контролювали фінанси, армію, поліцію, усі важливі галузі економіки, внутрішню і зовнішню політику Індії. Новий закон запроваджував виборчу систему за релігійними куріями і в такий спосіб протиставляв один одному індусів і мусульман.

Крім того, у тому ж 1919 р. англійська влада надала силу закону Роулетта. Закон передбачав посилення кримінальних покарань за антиурядову діяльність.

Національно-визвольний рух очолила провідна політична партія країни Індійський Національний конгрес (ІНК), яка поєднувала у своїх рядах національну буржуазію й інтелігенцію. Головною масовою силою національно-визвольного руху в Індії у міжвоєнний період було індійське селянство.

Згадайте, коли і за яких умов було створено ІНК.

8. М. ГАНДІ І ГАНДІЗМ

Саме в міжвоєнний період Ганді став визнаним керівником ІНК, а його вчення — гандізм — офіційною ідеологією цієї партії.

Глибоко національним і соціальним був суспільний ідеал Ганді. Це селянська утопія утвердження «суспільства загального благоденства», «суспільства справедливості», яскраво описаного у священних книгах індуїзму. З іншого боку, прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, виступали проти ринкових відносин, відстоювали свій, індійський, шлях розвитку і прогресу. Ганді розумів, що успіх антиколоніального руху можливий тільки за умови його масовості. Тактичним методом гандізму в національно-визвольному русі став метод ненасильницького опору.

Мохандас Карамчанд Ганді (1869-1948) — видатний діяч національно-визвольного руху Індії. Народився в гуджаратському князівстві Порбандар Його батько обіймав міністерські посади в ряді князівств. Ганді зростав у родині, де суворо дотримувалися релігійних звичаїв, що дуже вплинуло на його світогляд. Здобувши в 1891 р. юридичну освіту в Англії, Ганді до 1893 р. займався адвокатською практикою, служив юрисконсультом у торговій фірмі в Південній Африці. Він очолив боротьбу проти расової дискримінації індійців, що тут жили, організовуючи мирні маніфестації, петиції на ім’я уряду. Після повернення до Індії (січень 1915) зближується з ІНК, (до якого вступив у 1919). З 1917-1918 рр. Ганді стає одним з лідерів національно-визвольного руху. Національний конгрес під його керівництвом перетворився на масову політичну організацію, а сам Ганді своєю діяльністю здобув незаперечний авторитет і широку популярність у народі, що прозвав Ганді Махатмою («Велика душа»).

Сутність методу ненасильницького опору (сатьяграхи)

Відмова від титулів і посад, дарованих колоніальною владою.

Бойкот постанов уряду.

Невідвідування англійських навчальних закладів.

Організація мирних демонстрацій, страйків.

Відмова на певних умовах від сплати податків.

У цьому методі своєрідно сполучалися терпіння і протест, прихильність до дотримання старих традицій і революційність. Це було характерно для століттями вихованого у фаталістичному релігійному світогляді індійського селянина. У Ганді активний протест поєднувався з терпимістю до супротивника. Ганді заперечував боротьбу різних соціальних груп як таку, що дестабілізує суспільство, роз’єднує націю перед спільним завданням — звільненням від іноземного гніту.

9. КАМПАНІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ

Перша кампанія громадянської непокори почалася 6 квітня 1919 р. з ініціативи Ганді. Кампанія була реакцією на реформи Монтегю-Челмсфорда і закон Роулетта. Ганді закликав до харталу (закриття крамниць і припинення будь-якої ділової активності). Колоніальна влада відповіла насильством.

10 квітня 1919 р. англійська влада вислала з міста Амрітсара двох видатних громадських діячів — доктора Кітчлу і доктора Сатьяпала. 13 квітня на площі відбувся мітинг жителів міста в знак протесту проти цієї акції. Англійські солдати, викликані напередодні в місто, загородили вихід із площі і відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Майже тисячу чоловік було вбито і вдвічі більше поранено.

Всю Індію охопило обурення. У Пенджабі стихійно спалахнули заворушення. Ганді терміново виїхав у Пенджаб, щоб не допустити переростання протесту в стихійний бунт. Це йому вдалося.

Англійці прагнули загострити ворожнечу між індусами і мусульманами. Мусульмани також брали участь у боротьбі проти англійського панування. Вони мали свою політичну організацію — Мусульманську лігу. З ініціативи Ганді ІНК і Мусульманська ліга утворили єдиний антианглійський блок.

Восени 1920 р. ІНК відмовився від співробітництва з англійцями в проведенні реформ і прийняв план «прогресивного ненасильницького неспівробітництва» з метою досягнення свараджа (самоврядування, незалежності) і задоволення вимог індусів і мусульман.

План накреслював серію послідовних заходів:

• всі індійці повинні були відмовитися від титулів і посад, подарованих англійцями;

Свідчать документи. М. Ганді про ненасильство

Для мене ненасильство — не просто філософська категорія, це закон і сутність мого життя. Корені мого неспівробітництва — не в ненависті, а в любові... Метою неспівробітництва не є покарання супротивника чи завдання йому шкоди. За моїм неспівробітництвом — завжди бажання співробітничати навіть з найгіршим із моїх недругів...

Я не вірю у швидкі ненасильницькі шляхи до успіху. Справжнє добро ніколи не може стати результатом неправди і насильства... Я твердо вірю в те, що воля, завойована кровопролиттям і обманом, — не воля...

Ненасильство — наймогутніша сила, яку має в розпорядженні людство. Вона значно могутніша, ніж наймогутніше знаряддя руйнування, створене людською винахідливістю.

Що Вас приваблює у висловленнях Ганді? Які його твердження Ви не поділяєте?

Солдати на вулицях індійського міста. 1930 р.

М. Ганді під час «соляного походу»

• якщо це не допоможе, передбачалося здійсниш бойкот законодавчих органів, судів і навчальних закладів;

• як завершальна стадія «прогресивного ненасильницького неспівробітництва», висувалася погроза відмови від сплата податків.

Однак 4 лютого 1922 р. відбувся інцидент, який загрожував переростанням руху в неконтрольовану форму. У містечку Чаурі-Чаура натовп селян спалив загнаних у приміщення 22 поліцейських. Ганді різко засудив цей акт самосуду й оголосив про припинення кампанії громадянської непокори.

Друга кампанія громадянської непокори, яку очолив Ганді, почалася в 1930 р. Це відбулося 26 січня 1930 р., коли ІНК вирішив оголосити цю дату Днем незалежності Індії. ІНК закликав народ провести в цей день по всій країні мітинги, на яких індійці повинні були дати клятву до кінця боротися за звільнення Індії від колоніального ярма.

Сигналом до початку другої кампанії громадянської непокори мало стати демонстративне порушення монополії колоніальної влади, що існувала в Індії, на видобуток і продаж солі. Монополія робила сіль дуже дорогою і малодоступною для бідняків. У березні 1930 р. Ганді в супроводі декількох десятків послідовників рушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарувати сіль з морської води. Треба було пройти шлях у 400 км.

Вся країна стежила за «соляним походом», до якого приєднувалися тисячі добровольців.

Під впливом «соляного походу» відбулися великі заворушення в багатьох провінціях країни. Протягом квітня травня англійська влада заарештувала 60 тис. конгресистів, у тому числі М. Неру, Дж. Неру, Ганді й інших.

За цих умов керівництво ІНК прийняло рішення піти на компроміс з англійцями й укласти угоду за назвою Делійський пакт, або пакт Ірвіна—Ганді.

Головне, чого домігся віце-король Індії лорд Ірвін, — це скасування бойкоту колоніальної адміністрації з боку ІНК. Оголошувалась загальна амністія політичним в’язням. Скасовувалася монополія на сіль. Національний конгрес визнавався офіційною політичною партією.

10. ПРОБЛЕМА ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ І МАЙБУТНЬОГО КРАЇНИ

Вийшовши на волю, Ганді дав згоду на участь у конференції «круглого столу», скликаній у Лондоні для обговорення індійських проблем.

Не домігшись у Лондоні жодних поступок, Ганді в січні 1932 р. оголосив початок нового етапу другої кампанії громадянської непокори. Цей етап продовжувався до кінця року, але внаслідок жорстоких репресій англійського уряду не набув широкого розмаху.

Англійці продовжували шукати компроміс: у британській столиці продовжувалися засідання «круглого столу» за участю всіх зацікавлених сторін.

У серпні 1935 р. англійський парламент ухвалив нову для Індії програму реформ. Виборча реформа передбачала розширити (до 12% населення) участь громадян Індії у виборах шляхом зниження майнового й іншого цензів, надати місцевим законодавчим органам значні права.

У цьому ж 1935 р. англійці нав’язали Індії антидемократичну конституцію, яку один з лідерів ІНК Дж. Неру назвав «рабською». Закон «Про управління Індією» (Конституція Індії) передбачав перетворення Індії на федерацію провінцій і князівств при збереженні усієї влади в руках англійського віце-короля.

Всупереч пропагованому виборчому закону в основі системи виборів залишався релігійно-общинний принцип, який як і колись роз’єднував індійське суспільство.

Кампанії громадянської непокори розхитували колоніальний режим. У 1937 р. пройшли вибори до центральних і провінційних законодавчих зборів за новою виборчою системою. Національний конгрес одержав більшість виборчих місць у 9 з 11 провінцій Індії і сформував там місцеві уряди.

З початком Другої світової війни в 1939 р. і оголошенням Великою Британією війни Німеччині 3 вересня 1939 р. віце-король Індії оголосив Індію воюючою країною.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую інформацію

1. Які політичні сили вели боротьбу за владу в Китаї в 30-ті рр.?

2. Розкажіть про Північний похід армії Чан Кайші у 1926-1927 рр.

3. Визначте основні реформи уряду Чан Кайші.

4. Назвіть ім’я лідера індійського національно-визвольного руху в 20-30-ті рр.

5. Назвіть провідну політичну партію Індії.

6. Що Вам відомо про «соляний похід»?

7. Як проходила перша кампанія громадянської непокори?

8. Поясніть значення понять: «Гоміндан», «сатьяграха».

II. Обговоріть у групі

1. У чому полягали основні відмінності програмних цілей Гоміндану і КПК?

2. Визначте сутність тактики ненасильницького опору.

III. Мислю творчо й самостійно

1. Які були можливі шляхи об’єднання Китаю? Як Ви вважаєте, чому Китай був об’єднаний під владою Гоміндану?

2. Відомий англійський історик і філософ А. Тойнбі говорив про Ганді: «Він зробив неможливим подальше панування англійців в Індії, але в той же час дозволив їм ретируватися гідно і без прихованої ворожнечі». Чи погоджуєтесь Ви з точкою зору англійського вченого?

3. У чому, на Вашу думку, полягають заслуги М. Ганді перед індійським народом, всім людством? Як Ви вважаєте, чи можлива ідеологія або тактика ненасильницького опору в сучасному світі?

4. Визначте спільне і відмінне в національно-визвольному русі Індії і Китаю в міжвоєнний період.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

липень 1925 р. створення Національного уряду Китаю. Початок об’єднання країни

березень 1930 р. «соляний похід» Ганді

квітень 1937 р. підписання угоди про співробітництво між КПК і Гомінданом

липень 1937 р. початок війни Японії проти Китаю