Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 18. Румунія та Болгарія в міжвоєнні роки

1. РУМУНІЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

За день до закінчення війни Румунія, повернувшись в стан Антанти, опинилася серед держав-переможниць.

Після закінчення війни уряд країни очолив лідер Націонал-ліберальної партії І. Братіану. Румунія розпочала процес анексії сусідніх територій. У 1918 р. окупувала Бессарабію, яка проголосила в грудні 1917 р. незалежність під назвою Молдавська Республіка. У листопаді 1918 р. до Румунії приєднано Південну Буковину, а згодом окуповано і Північну Буковину, де українське населення вело активну боротьбу за возз’єднання з Україною. У грудні 1918 р. з’їзд румунів у Трансільванії проголосив створення тут союзної з Румунією держави і сформував Тимчасовий уряд.

Навесні 1919 р., виконуючи прямі вказівки країн Антанти, Румунія ввела свої війська до Угорщини. 170-тисячна румунська армія була основною силою Антанти в боротьбі з УРР.

Одночасно Румунія надавала велику допомогу російським білогвардійцям, постачаючи їм зброю і продовольство.

Зусилля Румунії оцінили в Лондоні і Парижі. За Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1920 р.) мирними договорами за Румунією закріпили Буковину, Трансільванію і східну частину Банату.

За Нейїським мирним договором (1919 р.) з Болгарією Румунія зберегла за собою Південну Добруджу, віддану їй ще після підписання Брестського миру між Радянською Росією і Німеччиною (березень 1918 р.). Румунія анексувала і Бессарабію під гаслом об’єднання всіх румунів в одній державі.

У результаті цих приєднань територія Румунії збільшилася більш ніжу двічі порівняно з 1913 р., а її населення — відповідно з 7,9 млн (1913 р.) до 17,3 млн осіб (1919 р.). Близько 6 млн осіб населення Румунії належали до національних меншин (угорці, болгари, українці, серби, німці та ін.). Українське населення в Румунії (700 тис. осіб), на відміну від Чехословаччини, зазнавало національного гноблення і насильницької румунізації.

Правлячі кола Румунії в 1920-ті роках у зовнішній політиці орієнтувалися на Францію. Разом з Чехословаччиною і Королівством сербів, хорватів і словенців Румунія в 1920—1921 рр. утворила Малу Антанту, була підписана низка договорів з Польщею.

Король Румунії Фердинанд І (1865-1927)

2. КОНСТИТУЦІЯ 1923 р.

У березні 1923 р. парламент ухвалив нову Конституцію Румунії.

Основний закон країни проголосив конституційну монархію як основу державного ладу. Вперше в історії Румунії впроваджувалося загальне, пряме і рівне виборче право при таємному голосуванні.

Румунська конституція декларувала демократичні права для всіх жителів країни незалежно від їхнього етнічного походження, мови чи релігії, проголошувала національну і соціальну рівність, гарантувала право на працю й основні громадянські свободи. Однак на практиці ці положення конституції грубо порушувалися владою.

На політичній арені боротьбу за владу вело багато партій, серед яких найбільший вплив мала Національно-ліберальна партія (НЛП), за якою стояли великі фінансисти і підприємці. Її політику багато в чому визначало впливове в країні сімейство Братіану. Лідер партії І. Братіану з 1922 по 1926 рр., а потім і в 1927 р. очолював уряд країни.

Демонстрація у Бухаресті проти прийнятої Конституції. Березень 1923 р.

У січні 1926 р. націонал-ліберали домоглися позбавлення принца Кароля (сина короля) прав на престол, використовуючи його спекулятивні операції на воєнних поставках і розбрат у сімейних справах. У 1927 р. після смерті старого короля Фердинанда главою держави проголосили 6-річного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем’єр-міністра В. Братіану. Румунія продовжувала залишатися монархією.

3. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РУМУНІЇ В 1920-І РОКИ

У 1920—1921 рр. румунський парламент ухвалив закони про аграрну реформу. Відчужувалися і підлягали викупу державні, королівські, поміщицькі і частина церковних земель. На плечі селян лягли винятково високі викупні платежі (дорівнювали 20—40-разовій орендній платі). Ці платежі надали можливість поміщикам позбутися боргів і перебудувати своє господарство.

У Бессарабії, Північній Буковині, Південній Добруджі під виглядом аграрної реформи селян масово зганяли з землі, яку передавали румунським колоністам.

З 1921 до 1928 рр. у румунській промисловості спостерігалося деяке пожвавлення. За ці роки побудували близько 1 тис. нових промислових підприємств. Видобування нафти порівняно з довоєнним часом збільшилося удвічі.

Економічна криза завдала удару Румунії вже в 1928 р. Найбільшої глибини криза досягла в 1931—1932 рр. Лише видобування нафти постійно зростало.

4. ВСТАНОВЛЕННЯ КОРОЛІВСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

В умовах розвитку кризи в 1930 р. у країну повернувся принц Кароль, який коронувався на престол як король Кароль II. Новий монарх, котрий спирався на військові кола, не приховував свого прагнення встановити режим особистої диктатури. У 1931 р. в Румунії виникла фашистська організація «Залізна гвардія».

Наприкінці 1933 р. Кароль II усунув від влади сімейство Братіану, яке, за його словами, стало «другою династією» у країні. Новий уряд узяв курс на мілітаризацію, переорієнтував зовнішню політику на Німеччину. Тим часом практично відкрито діяла «Залізна гвардія» та інші профашистські організації.

В умовах політичної кризи король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою диктатуру. Законодавчо це було оформлено прийняттям нової Конституції Румунії, яка надала королю всю повноту влади. Конституція 1938 р. проголошувала принцип «єдності румунської нації», надавши румунам привілеї (на противагу національним меншостям) займати державні посади і вільно «розпоряджатися усіма видами приватної власності».

Політичні партії і профспілки заборонили.

Королівська диктатура розправилася і з крайньо правими силами. «Залізногвардійців», які розраховували за допомогою нацистської Німеччини усунути короля і встановити власну диктатуру, звинуватили в змові, а їхніх вождів заарештовали й «убили під час спроби втекти».

5. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВТРАТИ РУМУНІЇ В 1940 р.

Після підписання 23 серпня 1939 р. пакту Молотова — Ріббентропа уряд СРСР вимагав від Румунії звільнити від її військ Бессарабію, а також ту частину Північної Буковини, де жило українське населення. Ця вимога випливала з радянсько-німецької угоди про поділ сфер впливу. В цій ситуації, звичайно, Румунія не могла чекати підтримки від Німеччини. Румунський уряд віддав своїм військам наказ залишити зазначені в радянському ультиматумі території.

Тим часом король і його уряди прагнули вирішити територіальні суперечки з Угорщиною і Болгарією щодо Трансільванії і Південної Добруджі, при цьому покладаючи великі надії на Німеччину. Однак тактика Гітлера полягала в тому, щоб загострити взаємини між Румунією, з одного боку, і Угорщиною — з іншого, відіграючи роль арбітра і посилюючи свій тиск на ці дві країни.

Король Румунії Кароль II

30 серпня 1940 р. міністри закордонних справ Німеччини й Італії — Ріббентроп і Чіано — прийняли у Відні румунських і угорських дипломатів, щоб оголосити Угорщині і Румунії арбітражне рішення з приводу Трансільванії. Від Румунії відторгалася північна частина Трансільванії з населенням 2,6 млн осіб, з яких більше половини становили румуни. Однак і Гортістська Угорщина була не задоволена цим рішенням, тому що частина Трансільванії ще залишалася за Румунією. Зате в Гітлера з’явилися могутні засоби впливу на правлячі кола Румунії й Угорщини. Він обіцяв одночасно двом країнам задовольнити їхні інтереси, якщо вони братимуть активну участь у воєнних акціях «третього рейху». Королівська влада підкорилася рішенням Віденського арбітражу.

6. ВСТАНОВЛЕННЯ ДИКТАТУРИ І. АНТОНЕСКУ

30 серпня 1940 р., удень підписання документів у столиці Австрії, відбулися масові демонстрації в Бухаресті, Клужі, Араді, у багатьох містах Трансільванії. Не володіючи ситуацією Кароль II вирішив доручити формування нового уряду генералу І. Антонеску, реакціонеру.

Іон Антонеску (1882-1946 рр.) — диктатор Румунії в 1940-1944 рр., великий поміщик, генерал. У 1933 р. призначений начальником румунського генштабу, з 1938 р. — міністр оборони. 5 вересня 1940 р. призначений прем’єр-міністром Румунії. Привласнив собі титул «керівника держави». Після антифашистського повстання 23 серпня 1944 р. був заарештований і, як військовий злочинець, страчений за вироком народного трибуналу в Бухаресті.

І. Антонеску заявив королю, що не зможе цього зробити, якщо Кароль II не відречеться від престолу на користь свого 19-річного сина Міхая.

Опинившись у повній ізоляції, 6 вересня 1940 р. король підписав акт зречення і передав управління державою генералу Антонеску, який став «кондукеторулом» (фюрером, керівником) Румунської держави.

Із перших днів існування військово-легіонерська диктатура спиралася на нацистську Німеччину. У жовтні 1940 р. гітлерівські війська ввели до Румунії. А в листопаді 1940 р. І. Антонеску підписав протокол про приєднання Румунії до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії.

У внутрішній політиці Антонеску орієнтувався на італо-німецькі зразки формування держави. Він скасував дію королівської конституції 1938 р., знищив парламентаризм, ліквідував усі громадянські права і свободи.

Багато підприємств мілітаризували, на них впровадили військову дисципліну, а порушників віддавали до суду військового трибуналу. Вже у вересні 1940 р. у Румунії існувало 35 концтаборів. «Залізногвардійці», на яких також спирався диктатор, розгорнули масовий терор, розправляючись з усіма своїми політичними супротивниками.

Економіка країни повністю підпорядковувалась стратегічним інтересам Німеччини. Її війська контролювали нафтові родовища і переробні заводи.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.

7. БОЛГАРІЯ НАПРИКІНЦІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Болгарія вступила в Першу світову війну в жовтні 1915 р. на боці австро-німецького блоку і на 1918 р. виснажила свої людські й економічні ресурси.

Революційний вибух прискорила поразка, яку в середині вересня 1918 р. зазнала болгарська армія на Салонікському фронті.

У відступаючій болгарській армії народилися гасла: «На Софію!», «На багнет винуватців розгрому!». Солдати розгромили головну ставку армії і захопили місто Радомир — велику залізничну станцію неподалік від Софії.

Царський уряд випустив із в’язниці популярних лідерів селянської партії Болгарський землеробський народний союз (БЗНС) О. Стамболійського і Р. Даскалова, куди їх відправили за виступ проти війни і пронімецької політики болгарського керівництва. їх випустили з в’язниці за умови, що вони зможуть переконати солдатів припинити повстання, але лідери БЗНС перейшли на бік солдатів.

На мітингу солдатів у Радомирі 27 вересня 1918 р. Даскалов проголосив повалення монархії і встановлення республіки в Болгарії. Він взяв на себе командування повсталими військами, а Стамболійського обрали президентом країни.

Наступного дня армія повстанців рушила на Софію. 29 вересня уряд, наляканий розвитком подій, підписав в Салоніках перемир’я з країнами Антанти. Болгарію почали окупувати війська країн-переможниць, а повстанці пішли далі і захопили село Владай неподалік від столиці.

Проте уряд за допомогою передислокованої під столицю німецької дивізії в кровопролитному бою 30 вересня завдав поразки повстанцям. Виступ солдатів було затоплено у крові.

Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четверного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд відрікся від престолу на користь свого 24-річного сина, якого проголосили царем за іменем Борис III. Сам Фердинанд утік до Німеччини. Сформований коаліційний уряд Тодорова розпочав деякі демократичні перетворення.

У країні поширювався вплив лівих партій, здебільшого БЗНС, які висували вимоги про проведення реформ. Активізувалася партія «тісних» соціалістів. «Тісняцтво» було різновидом більшовизму на болгарському ґрунті.

8. ПОЛІТИКА УРЯДУ О. СТАМБОЛІЙСЬКОГО

У серпні 1919 р. в Болгарії відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Більшість місць у Народних зборах (парламенті) одержали представники лівих сил — БЗНС і Болгарської комуністичної партії (БКП), утвореної в травні 1919 р. Лідер БЗНС О. Стамболійський сформував новий уряд разом із представниками Народної і Прогресивно-ліберальної партій.

Діяльність уряду Стамболійського починалася в складній внутрішній і міжнародній обстановці. 27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким вона втратила 1/10 своєї території.

Південна Добруджа передавалася Румунії, Західна Фракія відходила до Греції, чотири округи на заході країни були приєднані до Королівства сербів, хорватів і словенців. Болгарія втратила вихід до Егейського моря. їй заборонили мати армію чисельністю понад 20 тис. осіб, авіацію і військово-морський флот. Протягом 37 років Болгарія повинна була виплатити 2 250 млн золотих франків у рахунок репарацій.

Через два дні після підписання договору в Софії відбулася масова демонстрація проти його грабіжницьких умов, зростання податків і дорожнечі.

Після поразки страйку залізничників Стамболійський вирішив сформувати однопартійний уряд БЗНС. Виникла досить рідкісна ситуація, коли селянська партія перетворилася в одноосібно правлячу політичну силу.

О. Стамболійський

Соціально-економічні реформи уряду Стамболійського

Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян.

Аграрна реформа передбачала відчуження на користь держави земельних володінь площею понад 30 га та їх розподіл між безземельними і малоземельними селянами.

Селянським кооперативам надавалось монопольне право на вивіз за кордон сільськогосподарської продукції, окрім зерна, торгівля яким залишалась за державою.

Упроваджувалось прогресивно-прибуткове оподаткування на діяльність банків, промислових і торговельних організацій.

Стамболійський хотів на практиці створити селянську республіку. Хоча велика частина його реформ не була проведена, уряд здобув популярність.

9. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ У ЧЕРВНІ 1923 Р.

З кінця 1920 р. праві сили розпочали боротьбу проти «землеробського» уряду. Навесні 1922 р. сформувалася «Народна змова» — організація, яка об’єднала праві сили болгарського суспільства.

Опору вони бачили у «Військовій лізі», створеній у 1919 р., яка об’єднала незадоволених своїм матеріальним і суспільним становищем офіцерів, звільнених з військової служби за умовами Нейїського мирного договору. На чолі «Військової ліги» стояв генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III. Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської армії.

Цар, залишаючись осторонь, вміло скеровував дії супротивників уряду БЗНС. Вважаючи обстановку сприятливою для реалізації змови, керівництво «Народної змови» і «Військової ліги», таємно направлене Борисом III, у ніч з 8 на 9 червня 1923 р. здійснило державний переворот. Міністрів і депутатів БЗНС заарештували змовники. О. Стамболійського який намагався організувати опір, жорстоко вбили. У результаті перевороту до влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів «Народної змови» О. Цанковим. Офіцери мали найважливіші посади в державному апараті.

Новий режим мав авторитарний характер, хоча Тирновська конституція 1879 р. залишалася в силі.

Поштова марка, присвячена 50-й річниці повстання 1923 р.

10. ВЕРЕСНЕВЕ ПОВСТАННЯ 1923 р.

Після встановлення військової диктатури комуністи разом із лівими угрупованнями БЗНС взяли курс на збройне повстання з метою захоплення влади в країні. Дії болгарських комуністів повністю скеровував Комінтерн.

Повстання розпочалося в ніч з 22 на 23 вересня. У Софії, де влада розгорнула попереджувальні дії проти комуністів, заколот підняти не вдалося. На 30 вересня повстання придушили урядовими військами. Розпочалися репресії проти учасників збройного виступу, багато хто з них емігрував до СРСР.

Компартія змінила тактику і перейшла до терористичної діяльності. У січні 1924 р. болгарський парламент змушений був заборонити діяльність БКП.

11. БОЛГАРІЯ У 1923-1930-х РОКАХ

Військовий уряд Цинкова прагнув створити собі опору в народі і проголосив політику «соціального миру». Підвищили платню військовим і чиновникам, надали податкові пільги ремісникам, ухвалили закон про страхування робітників.

У 1926 р. було сформовано уряд «Демократичної змови» (об’єднання центристських партій) на чолі з А. Липневим. Він проголосив програму, яка базувалася на поверненні до конституційного порядку і прагнув стабілізувати обстановку в країні. Було дозволено діяльність багатьох заборонених раніше громадських і політичних організацій. Комуністи зареєстрували свою нову партію — Болгарську робітничу партію (БРП) і відновили політичну діяльність.

У 1929 р. країні завдала удару економічна криза, що тривала до 1934 р. У суспільстві назріли умови для встановлення нового авторитарного режиму.

О. Цанков створив свою партію — Національно-соціальний рух, — яка орієнтувалася на Німеччину й Італію. Іншою організацією, що претендувала на владу, було угруповання «Ланка», пов’язане з «Військовою лігою».

Воно утворилося в 1932 р. і проповідувало створення «корпоративної держави» за прикладом фашистської Італії.

Спираючись на «Військову лігу», група «Ланка» 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. Новий військовий уряд очолив лідер «Ланки» — полковник К. Георгієв. Георгієв прагнув створити сильну і дієспроможну державу і зосередити всю владу в своїх руках. Георгієв скасував дію Тирновської конституції, розпустив Народні збори, заборонив усі політичні партії і профспілки.

Нове керівництво прагнуло обмежити вплив царя Бориса III на вирішення державних справ, що призвело до конфлікту з монархом. Владолюбний цар спираючись на підтримку монархічно налаштованого офіцерства і Національно-соціального руху, домігся в січні 1935 р. відставки уряду К. Георгієва.

Уся влада в країні зосередилася в руках монарха, який прагнув надати своєму правлінню надпартійного характеру. Усі партії і політичні організації заборонили. Основу монархічної диктатури становили офіцери болгарської армії.

У зовнішній політиці головною тенденцією була орієнтація на Німеччину.

1 березня 1941 р. уряд Б. Філова підписав договір про приєднання Болгарії до Антикомінтернівського пакту. Того самого дня гітлерівські війська як союзники окупували Болгарію. Країна перетворилася на сателіта нацистської Німеччини, але її керівництво в категоричній формі відмовилося взяти участь у війні проти Радянського Союзу.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Якими були наслідки Першої світової війни для Румунії?

2. Розкажіть про політику румунського керівництва в роки Першої світової війни.

3. Яка подія відбулася наприкінці вересня 1918 р. в селі Владай у Болгарії?

4. Які території увійшли до складу Румунії у 1919-1920 рр.?

5. Назвіть території, які Болгарія втратила згідно з Нейїським мирним договором.

6. Визначте особливості економічного розвитку Румунії в міжвоєнний період.

7. Які основні реформи провів уряд Стамболійського?

8. Сформулюйте основні положення Конституції Румунії 1923 р.

9. Покажіть на карті територіальні зміни, які зазнали Румунія та Болгарія після Першої світової війни.

II. Обговоріть у групі

1. У чому полягали передумови державного перевороту в Болгарії у 1923 р.?

2. Як Ви вважаєте, чи могло народовладдя у формі селянської республіки, як його бачив Стамболійський, вирішити весь комплекс соціально-економічних проблем у країні?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Які сучасні проблеми міжнаціональних і міжнародних відносин на півдні Європи своїм корінням сягають подій історії Румунії 1920-х років?

2. Які уроки, на Вашу думку, мало б винести керівництво сучасної Болгарії з історії своєї країни у міжвоєнний період?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

27 вересня 1918 р. проголошення республіки в Болгарії

27 листопада 1919 р. підписання Нейїського мирного договору

1935 р. утвердження монархічної диктатури в Болгарії вересень

1940 р. встановлення фашистської диктатури І. Антонеску